Великий піст

Найперший день Великого посту – жилавий понеділок. Назва походить від житніх коржиків жиляників. В цей день господині не готують нічого, дозволяється їсти овочі – хрін і редьку. Ще одна назва цього понеділка – чистий, бо весь посуд залишається чистим. Триває 6 тижнів аж до Великодня.

Вербна неділя

За тиждень до Великодня святкується вербний тиждень. Відповідно до народних вірувань в цей тиждень не слід сіяти городину, бо все виросте гірке й тонке.

За легендою коли Ісус Христос їхав верхи на віслюку, люди стелили на його шляху пальмові гілки. Це поклало початок звичаю святити гілки. Святять вербові гілки відповідно до вибору наших далеких предків. Перед вербною неділею до церкви люди везуть вербове гілля, щоб зранку його посвятити. Народні знахарі використовували свячену вербу під час приготування цілющих настоїв і напоїв: від ревматизму, лихоманки, головного болю та ін. Свяченій вербі приписувались магічні властивості.

Білий тиждень

Білий або чистий тиждень – це останній тиждень перед Великоднем, він пов’язаний з останніми днями Ісуса Христа. Піст має бути суворим , як і в перший тиждень. Найважливіший день – чистий четвер.

Четвер – день Таємної вечері Ісуса Христа з апостолами, день зради Іудою Спасителя.

Це сприятливий період для висівання ранніх зернових культур.

Чистий четвер символізує очищення, весняне оновлення людини. Ще вдосвіта в цей день необхідно встати і скупатися у свяченій вербі.

У страсну п’ятницю богобоязні люди не повинні нічого їсти. Не можна шити, прясти, стукати. В цей день випікають великодні паски. У великодню суботу беруться до приготування крашанок.

В нашій місцевості це зводиться до фарбування в червоний колір (найчастіше). В давнину, коли не було фарб, використовували листя цибулі.

Великдень в сьогоденні

На Великдень до церкви збирається велика сила людей. Священики одягають світлий церковний одяг. Люди слухають церковну службу. Після богослужіння із церкви виносять корогви, хрести, потім всі покидають церкву слідом за священиком. Церковний сторож замикає замком і стоїть біля нього, щоб відьми не доторкалися. Потаємні бажання загадані під час великоднього богослужіння мають магічну силу. У відповідь на священникове «Христос воскрес!», треба відповідати «Воістину воскрес!» і загадати заповітне бажання, воно обов’язково здійсниться.

Вітати одне одного – христосуватися – люди починають одразу після великоднього богослужіння.

Обряд розговин – дуже важливий етап святкування. Вся родина молиться Богу, потім сідають до святкового столу На стіл готують різні страви: паску, крашанки, сало, ковбасу, холодець обов’язково.

Прийнято в цей день поминати і померлих родичів.

У Великодній понеділок люди ходять одне до одного в гості, обмінюються крашанками та пасками, цілуються – христосуються.

Третій день Великодня – день проводжання свята.

Благовіщення — важлива віха землеробського календаря українців. До цього" свята (25 березня за ст. ст.) лелеки звичайно прилітали з вирію та починали вити гнізда.

Юрія (Юра)  Юрія (Юра) — стародавнє свято землеробського календаря, що відзначалося 23 квітня за ст. ст. У народній свідомості св. Юрій (Георгій) був покровителем диких звірів і охоронцем свійських тварин.

Великдень  Великдень (Паска) — найзначніше християнське свято на честь воскресіння Ісуса Христа. Відзначається у першу неділю після весняного рівнодення і повного місяця, обов'язково окремо від іудейської Пасхи.

Купала  Купала (Івана Купала) — давньо-слов'янське свято літнього сонцестояння. Відзначалося 24 червня за ст. ст.у період підготовки до збору врожаю. Первісне Купалою, очевидно, називали ляльку або опудало, яких купали — топили у воді, заривали у землю, спалювали. Назва ж "Івана Купала" походить від народного наймення Іоанна Хрестителя, вшануванням якого православна церква намагалася подолати дохристиянські традиції.

Зелені свята  Зелені свята — українська назва християнського свята Трійці, що відзначається на 50-й день після Паски. Троїцько-русальна обрядовість знаменувала завершення весняного і початок літнього календарного циклу. В основі її лежали культ рослинності, магія закликання майбутнього врожаю.

"Гонити шуляка"  "Гонити шуляка" — давній господарський обряд, який побутував на Східному Поділлі до початку XX ст. Виконували його заміжні жінки. На другий день Зелених свят (русалії, розгри), зібравшись гуртом, вони влаштовували бенкети, які, за повір'ям, повинні були вберегти курчат від шуліки (шуляка).

Маковія  Маковія — спрощена українська назва церковного свята святих мучеників Маккавеїв (1 серпня за ст. ст.). Цього дня у церквах разом із хлібним колоссям святили садові квіти і головки маку, які на Різдво використовувались для приготування куті. Вдома пекли пироги і коржі з маком. Традиційні першосерпневі букети на Поділлі називалися маковійками. Звичайно їх носили до церкви дівчатка. Перед цим їх треба було добре нагодувати, бо наступний рік випаде неврожайний.

Спаса  Спаса — свято православної церкви, встановлене на честь Преображення Господнього (19 серпня за ст. ст.). Цей день був немовби апофеозом радості селянина з плодів своєї діяльності. За традицією святили яблука, груші, мед, колачі з муки нового врожаю. Після церковної відправи пригощали одне одного пирогами та фруктами, особливо дітей і старців. Великим гріхом вважалося їсти яблука і груші до Спасу. Цієї заборони особливо суворо дотримувалися батьки, що втратили дітей, та діти, в яких померли батьки.

Покрови  Покрови — християнське свято Покрова святої Богородиці, запроваджене у Візантії на згадку про чудесне визволення Константинополя від сарацинів. Серед українців, які століттями постійно страждали від чужоземних набігів, ця легенда набула особливої популярності. Божу матір (її називали у тому числі й Покровою) вважали своєю покровителькою запорізькі козаки. Щорічно 1 жовтня з великою урочистістю вони відзначали це свято на Січі у своєму головному храмі св. Покрови.

Дмитра  Дмитра — осіннє свято аграрного календаря, яке відзначалося 26 жовтня за ст. ст. За народними уявленнями, св. Дмитро завершував землеробський рік, замикав землю і приводив зиму.

Введення  Введення — християнське свято, що знаменувало собою початок зимового циклу обрядовості. Відзначали його 21 листопада за ст. ст. На Рівненщині казали: Введення прийде, свят наведе.

Полазник  Полазник — так називали першого відвідувача хати на Різдво, Новий рік, Введення тощо. Це пов'язане з так званою "магією першого дня" — вірою людей в щасливу або нещасливу прикмету.

Катерини  Катерини — молодіжне свято у народному календарі українців (24 листопада за ст. ст.). Цього дня дівчата ворожили про майбутню долю.

Андрія  Андрія — молодіжне свято, близьке за змістом до Катерини. Відзначалося 30 листопада за ст. ст. і відповідало церковному святу Андрія Первозванного.

Миколи  Миколи — давнє землеробське календарне свято. Відомі два Миколи: весняний, або Теплий (9 травня за ст. ст.), і зимовий (Зимній) — 6 грудня. У народних віруваннях св. Микола виступає помічником і заступником хлібороба.

Великдень

Історія 8 березня

День матері

Вербна неділя

Чистий четвер

7 квітня - Благовіщення

Навський Великдень

Великодня ніч

Страсна п’ятниця

23 травня - Свято Героїв

Рішення про щорічне святкування жіночого дня було прийнято в 1910 році на Другій міжнародній конференції соціалісток в Копенгагені.

 

 

 

Коріння свята, яке так приховувала совєтська пропаганда - маніфестації феміністок, основну масу з яких складалиповії.

 

 

 

У 1895 році, 8 березня, повії Чикаго вийшли на демонстрацію з вимогою виплатити матросам зарплату. В останніх просто не було грошей, щоб розплатитися із представницями найдавнішої професії. Через рік, 8 березня, 1896 році, те ж саме відбулося в Нью-Йорку.

 

 

 

В наступні роки демонстрації жінок часто приурочувалися цьому дню. Так, 8 березня 1908 року в Нью-Йорку 15 000 жінок вийшли на демонстрацію, вимагаючи підвищення зарплатні та надання виборчого права. Для закріплення традиції, рішенням Соціалістичної партії США (28 лютого 1909) і Соціалістичного Інтернаціоналу (1910, Копенгаген, з ініціативи німецької революціонерки Клари Цеткін) день 8 березня було проголошено Міжнародним жіночим днем.

 

 

Це стало причиною для проголошення дати 8 березня Міжнародним жіночим днем в СРСР. Суть свята полягала в тому, щоб акцентувати увагу на особливому місці жінки в боротьбі за „щасливе комуністичне завтра”, виділивши для неї аж цілий день. Совєтська влада забезпечила цю рівність тим, що дала жінці в руки лопату, відбійний молоток, посадила на трактори – зробивши з неї тяглову робочу силу, відібравши від жінки традиційну функцію – берегині сімейного затишку, жіночність, материнське щастя, одним словом – забрали те, що було даровано їй Богом.

 

 

 

Латвійський сейм відмовився офіційно визнати день 8 березня святковою датою. Депутати парламенту вважають, що „в цьому святі відчувається подих комуністичних привидів – Клари Цеткін та Рози Люксембург”.

Пурім або Гамана - жидівське національне свято припадає на 23 лютого, за старим стилем це 8 березня. Це не є релігійне свято (про це, до речі, говориться і в «Єврейській енциклопедії»). Це свято знищення усіх ворогів іудеїв. Перський цар, дозволив євреям «винищити, убити всіх сильних у народі, що у ворожнечі з ними, дітей і дружин, і маєтки їхні розграбувати» (Книга Есфірі, 8 -11). І два дні, за підтримки царських вояків, «іудеї били усіх ворогів своїх, і винищували, і діяли з ворогами по своїй волі» (Книга Есфірі, 8 -11).  Тоді загинуло 75 тиcяч "ворогів народу", це як зараз напевне 20 міліонів, а день погромів і убивств став «веселим святом Пурим». Це – єдине свято у євреїв, коли дозволяється євреям напитися до такого стану, щоб вони не могли відрізнити обличчя ворога від обличчя друга. По-друге, Оману - першому заступнику царя - за те, що він хотів знищити євреїв, відрізали вуха. На свято печуть трикутні пиріжки з маком, які називаються «вуха Омана». І всі із задоволенням їх їдять.

 

 

 

Комуністка, німецька юдейка Клара Цеткін 1910 р. на конференції жінок-соціалісток у Копенгагені (Данія) запропонувала відзначати 8 березня як день жінки, її підтримала німецько-польська юдейка комуністка Роза Люксембург. Конференція проголосила 8 березня міжнародним жіночим днем. Але це свято не прижилося в світі. Його святкували, крім Ізраїлю, тільки в Московській імперії.

 

 

 

Відзначення цього жіночого дня, що, як правило, припадає на Великий піст, часто супроводжуються гучними пиятиками та забавами, чим порушуються норми християнської етики і зневажаються релігійні традиції християн.

 

Цивілізований світ на знак поваги й любові до жінок щороку у другу неділю травня відзначає День Матері — після Великодніх свят, в час розквіту весни й наближення сонячного літа.

 

Оскільки український народ у своїй основі є християнським і належить до сім’ї європейських народів, нав’язане силоміць свято 8 березня є чужим для нас.

 

 

Нам годиться відзначати справді міжнародне свято — День Матері (друга неділя травня).

У другу неділю травня, коли природа Мати виряджає свою доню Землю в пишному уборі весняних квітів у дорогу життя, праці й радості, люди висловлюють щиру подяку материнській самопожертві і відзначають День Матері.

Кажуть, що великі люди не народжуються  – їх вирощують матері. Все це факти, які тільки підтверджують, що впродовж тисячоліть, незважаючи на всі лихоліття, жінка-мати є вічним джерелом невичерпної любові та берегинею національних традицій. У день вшанування матерів варто зупинити на мить шалений ритм життя і задуматися, чи не забули ми раптом про свою найдорожчу у світі людину. Тому що це день пам'яті про матерів цілого світу, коли віддається належне їхній праці і безкорисливій жертві задля блага своїх дітей.

 

 

Вперше організувала День Матері американка із Філадельфії Анна Джарвіч у 1910 році. Після першої світової війни це свято почали відзначати у Швеції, Норвегії, Данії, Німеччині, Чехословаччині. Серед української громади День Матері вперше влаштував Союз українок Канади в 1928 році. Наступного року це свято відзначалося вже й у Львові. Ініціатором урочистостей була редактор тижневика «Жіноча доля» Олена Кисилевська. Відтоді в другу неділю травня День Матері відзначали дуже широко. З 1990 року завдяки зусиллям громадських організацій, зокрема Союзу українок, свято Матері повернулось в Україну. Жінка споконвіку вважалася берегинею домашнього вогнища та сімейного затишку. Для українців образ Матері триєдиний. Любов до рідної неньки переросла у глибоку пошану до Матері Божої, яка завжди була покровителькою українців, та невгасиму палку любов, що втілювалася у вічній боротьбі, до Матері-Батьківщини. Любов матері... Що може бути сокровенніше? Жінка-мати  – лаконічно, але водночас так багато... У нас підсвідомо живе довіра до неї, ми знаємо, що мати не відвернеться від своєї дитини, її любов сильніша за буденні образи. Ніхто так, як вона, не здатен відчути і зрозуміти зранену душу. Її серце щемить, коли дитині погано, вона співпереживає з нею, уміє поспівчувати. Уявляєте, який безмір любови в жінки, яка є Матір'ю для усіх нас! Так, коли проблеми гнітять розум, ми з дитячою щирістю хочемо відгородити себе від них, прибігши під покров Пресвятої Діви Марії. Це невипадково. Помираючи на хресті, Ісус заповів улюбленому апостолові Івану опікуватися Марією, сказавши: „Сину, ось мати твоя", а до Марії: „Жінко, ось син твій". Тим самим віддав їй під опіку кожного з нас. Вона, будучи Матір'ю Божого Сина, стала небесною опікункою для усіх людей. „Потіха заплаканих, скривджених заступниця, бурями гнаних пристань, немічних покров, хворих відвідання, жезл старости  – Мати Бога нашого. Тому то ми до Тебе прибігаємо, визволи від усяких негод рабів Твоїх". Такі величні гимни співають Марії не тільки у травні, але й упродовж року ми не забуваємо про Неї. Богородиця посідає чільне місце в релігійній свідомості українців. Це пов'язано з ментальністю та суспільним ладом. В Україні жінка споконвіку асоціювалася з берегинею сім'ї. Представники сильної статі нашого народу просили підмоги в небесної Матері. Ще в давні часи князі благали її про заступництво, віддавали честь і хвалу Марії за перемогу в битвах. Богородиця стала опікункою лицарів українського духу  – козацтва. А День Української Повстанської Армії і Українського Війська, який відзначають 14 жовтня, засвідчує, яка важлива для нас її ласка. Жити під її покровом бажав кожен. Величезну роль у вихованні дітей відіграє перша, найрідніша у світі людина  – рідна матір. Саме від неї залежить релігійне виховання дитини і саме мати прищеплює любов до рідної землі. Історія України дуже жорстока і кривава. Було чимало таких моментів, що, здавалося, українська нація може зникнути з лиця землі. Але не менше ця земля славиться національними героями, яким ми завдячуємо своєю незалежністю. У вихованні справжніх патріотів велика роль відводиться матері, яка завжди боролася за духовне збереження своїх дітей, щоб вони були свідомими українцями, пам'ятали свою національну спадщину і походження та виростали на користь своєї держави. Для прикладу, батьки Бандерів зуміли навчити і виховати своїх дітей, прищепити їм любов до Бога й України. Мати Степана Бандери Мирослава, з дому Глодзинська, була донькою священика. Дитинство Степан провів у домі своїх батьків І дідів, виростаючи в атмосфері українського патріотизму та живих національно-культурних, політичних і суспільних зацікавлень. Із самого дитинства він був свідком відродження Української держави. Його батьки мали велику бібліотеку. Часто в домі бували активні учасники національного і політичного життя Галичини. Дядьки Бандери по матері були відомими в Галичині постатями, Павло Глодзинський  – один із засновників „Маслосоюзу" і „Сільського господаря", а Яро-слав Веселовський  – посол до Віденського парламенту. Брати Степана Бандери теж займалися політичною діяльністю, були активними діячами ОУН і всі загинули за Україну. Сестри поневірялися по засланнях, таборах, але незламно стояли за правду, навіть тоді, коли їм пропонували повернутися в Україну ціною зради свого брата Степана. На долю української матері випало чимало болючих випробувань, але вона завжди знаходила силу і мужність їх зносити, бо вірила в опіку Божої Матері і мала надію, що здійсниться бажання багатьох поколінь  – відродиться незалежна Україна. Упродовж віків українська мати попри всі нещастя і страждання зуміла передати своїм дітям любов до всього рідного.

Вербну неділю відзначаємо на згадку тріумфального в’їзду Ісуса Христа в Єрусалим. Люди, що його зустрічали, розстелили перед Ним свій одяг немов пишний килим. Інші зрізували пальми гільки і кидали їх Йому під ноги. Усі, що йшли навколо викликували: "Осанна Синові Давида! Благословен, хто йде в Ім’я Господнє..."

 

Назустріч Ісусові вийшло все місто, бо кожен хотів побачити свого Месію у силі та славі. Але слава Христова тривала не довго, бо за нею, наче тінь, уже йшла зарада Юди, зрада народу, йшла тінь мук, Хресної дороги і розп’яття.