Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Завдання для самостійної підготовки з теми 5.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
12.08.2019
Размер:
65.02 Кб
Скачать

Завдання для самостійної підготовки з теми

  1. Поняття та види форм державного управління.

Форма управління — це зовнішній вияв конкретних дій, які здійснюють органи виконавчої влади для реалізації поставлених перед ними завдань.

Прийнято розрізняти чотири форми управлінської діяльності:

1) видання нормативних актів управління;

2) видання індивідуальних (ненормативних, адміністративних) актів управління;

3) проведення організаційних заходів;

4) здійснення матеріально-технічних операцій.

  1. Види актів державного управління.

В науці адміністративного права акти управління класифікують за різними критеріями: а) за юридичними властивостями; б) суб’єктами права видання актів.

За юридичними властивостями акти державного управління поділяють на нормативні, індивідуальні та змішані.

За суб’єктами права видання актів їх класифікують на акти,які видають Президент України, Кабінет Міністрів України,центральні та місцеві органи виконавчої влади. Суттєвою особливістю управлінських рішень є їх юридичне оформлення.

На підставі чинного законодавства можна виділити такі основні форми актів виконавчої влади: укази, постанови, розпорядження, рішення, накази, інструкції.

  1. Функції і компетенція органів виконавчої влади.

Функції органів виконавчої влади слід розуміти як відносно самостійні та якісно однорідні складові діяльності цих органів, які характеризуються цільовою спрямованістю. Спираючись на висновок попереднього параграфа, зауважимо, що функції органів виконавчої влади повинні розглядатися як функції управлінської діяльності (або управління).

В адміністративно-правовій літературі є різні варіанти класифікації функцій управлінської діяльності.

Традиційним є поділ на такі види:

а) загальні (або основні) функції;

б) спеціальні (або спеціалізовані) функції, які відображають специфіку або конкретного суб’єкта управління, або керованого об’єкта;

в) допоміжні (або обслуговуючі) функції, які обслуговують виконання загальних і спеціальних функцій.

Але при цьому поділі не виключається використання однакових найменувань функцій для

Компетенція органів виконавчої влади

Оскільки фактична діяльність органів ви конавчої влади неможлива без використання певних прав і виконання певних обов’язків, то функції органів органічно пов’язані з державно-владними повноваженнями (правами і обов’язками). Правовою (точніше, адміністративно-правовою) формою цих прав і обов’язків виступає компетенція органів виконавчої влади.

Отже, за своєю природою компетенція органів виконавчої влади — це юридичне відображення (опосередкування) покладених на них функцій у спеціальних, так званих компетенційних (або статусних) нормативно-правових актах шляхом закріплення цілей, завдань і необхідного для їх реалізації комплексу прав і обов’язків, тобто державно-владних повноважень.

  1. Адміністративно-правові режими.

Адміністративно-правовий режим — це певне поєднання адміністративно-правових засобів регулювання, що проявляється в централізованому порядку, імперативному методі правового впливу та юридичній нерівності суб'єктів правовідносин.

Правові режими класифікують за масштабом волі громадян і організацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб'єктивних прав; глибиною змін у конституційному статусі громадян і організацій; часом і територією їх дії; окремими об'єктами; видами діяльності і т. под.

За масштабом волі громадян і організацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб'єктивних прав виділяють пільгові та обмежуючі режими. Перші надають громадянам і організаціям додаткові права і свободи або пільги при здійсненні ними певних прав чи свобод, наприклад, пільги для учасників бойових дій. Другі, навпаки, запроваджують особливі права використання громадянами і організаціями своїх прав і свобод або встановлюють заборону на здійснення ними певних прав і свобод, наприклад, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності.

За глибиною змін у конституційному статусі громадян і організацій відрізняють звичайні та надзвичайні режими. Перші не змінюють конституційного статусу громадян і організацій; другі істотно обмежують їх права і свободи, вводять особливий порядок здійснення окремих видів конституційних прав і свобод.

За часом дії виділяють постійні (паспортний режим) або короткочасні, ситуаційні (надзвичайний стан) режими.

За територією дії розрізняють режими, що діють на всій території України або в окремих її регіонах чи місцях (режим прикордонної зони).

За окремими об'єктами виділяють режими заповідників, вогнепальної зброї, отрути та ін.

За видами діяльності розрізняють режими оперативно-розшукової діяльності, окремих видів підприємницької діяльності та ін.