- •3. Суспільно-політичне і економічне життя східнослов'янських племен доби перших державних утворень і Київської Русі (IV - перша половина хііі ст.)
- •4. Культура Київської Русі
- •5. Розвиток Галицько-Волинської держави
- •6. Устрій, господарство, побут українських земель в складі Литви
- •8. Люблінська унія
- •9. Берестейська унія та її вплив на розвиток українського державотворення в майбутньому
- •10. Постать Дмитра Вишневецького як державника України
- •11. Постать Петра Сагайдачного в історії України
- •12. Військово-територіальний устрій як спосіб поширення реєстрового козацтва на городову Україну
- •13. Військово-територіальний устрій реєстрового козацтва як основа створення органів влади на місцях в період Хмельниччини
- •14. Перші кроки дипломатичної служби Богдана Хмельницького
- •15. Формування збройних сил Гетьманщини
- •16. Козацька старшина як українська політична еліта доби Гетьманщини
- •17. Підготовка українсько-московського союзу
- •18. Статті Богдана Хмельницького 1654 року
- •20. Віленське перемир'я 1656 року
- •21. Підготовка українсько-шведсько-угорського союзу в 1656-1657 роках
- •22. Постать Юрія Немирича в історії України
- •23. Проект нового українсько-московського договору після смерті Хмельницького
- •24. Гадяцький трактат 1658 року
- •25. Конотопська битва в історії України
- •27. Чорна рада 1663 року
- •29. Андрусівський договір 1667 року
- •31. Батуринський переворот 1672 року
- •32. Гетьманування Івана Самойловича
- •33. Постать Івана Сірка в історії України
- •34. Обрання Івана Мазепи на гетьманство
- •35. Полтавська битва в історії України
- •36. Нова Січ
- •37. Гетьманування Кирила Розумовського
- •38. Друга Малоросійська колегія
- •39. Ліквідація Запорозької Січі 1775 року
- •40. Участь українського козацтва в освоєнні Слобожанщини та Кубані
- •41. Крим у складі Катеринославського генерал-губернаторства
- •43. Українська культура в добу Гетьманщини
- •44. Входження українських земель до складу Російської та Австрійської імперій.
- •45. Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині хіх ст.
- •46. Суспільно-політичний рух в українських землях в другій половині хіх ст.
- •47. Шевченко, Франко, Українка
- •48. Постать Миколи Міхновського в історії України
- •49. Український національно-визвольний рух під час Першої російської революції
- •50. Вплив українців Петрограду на революційні події 1917 року
- •51. Українізація російської армії
- •53. Берестейський договір 1918 року
- •54. Гетьманський переворот
- •55. Відновлення Української Народної Республіки. Директорія унр
- •57. Радянська Росія і демократична Україна: проблема взаємовідносин
- •58. Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях
- •60. Варшавський договір 1920 року
- •62. Входження усрр до складу срср
- •63. Суспільно-політичне і культурне життя українського народу в 20-ті роки
- •64. Становлення адміністративно-командної державної системи управління
- •65. Насильницька колективізація сільського господарства. Голодомор
- •1932-1933 Років та його наслідки
- •66. Суперечливий характер культурного будівництва на Україні в 30-роки
- •67. Згортання українізації
- •68. Коренізація в урср
- •70. Конституція урср 1937 року
- •71. Проголошення Карпатської України самостійною державою
- •72. Включення Галичини і Волині до складу урср
- •73. Приєднання до урср Північної Буковини та Південної Бессарабії
- •74. Україна в загарбницьких планах фашистської Німеччини
- •75. Оборонні бої на території України в 1941-1942 роках
- •76. Відновлення Української держави у Львові 30 червня 1941 року
- •78. Боротьба оун і упа проти гітлерівського і сталінського режимів за відродження української незалежної держави
- •79. Демократичні процеси в Україні після смерті Сталіна, їх суперечливий і непослідовний характер
- •80. Загострення соціальних проблем радянського суспільства. Неосталінізм
- •81. Духовне життя українського народу в 70-80 рр.
- •83. Основні напрямки перебудови м. Горбачова та її наслідки
- •84. Зусилля діаспори щодо відродження української державності
- •85. Проголошення незалежності України
- •86. Прийняття Конституції України
- •87. Альтернативні варіанти геополітичної орієнтації України
- •89. Релігійне життя сучасної України
- •90. Роль української діаспори у розбудові держави
44. Входження українських земель до складу Російської та Австрійської імперій.
Унаслідок політичних перетворень кінця XVIII ст. припинили існувати держави, від яких протягом попередніх двох століть значною мірою залежав розвиток подій в Україні, -- Річ Посполита та Кримське ханство. Низка воєнних конфліктів призвела до серйозних змін кордонів між державами, до яких належали українські землі.
У 1772 р. ослаблена війнами, внутрішніми суперечностями й шляхетським свавіллям Річ Посполита була поділена між Австрією, Пруссією та Росією. Після першого розподілу Польщі (1772 р.) до складу Австрійської імперії були включені Галичина, частина Волині та Поділля, 1775 р. до Австрії було приєднано Буковину, яка була частиною Османської імперії. Після другого поділу Польщі (1793 р.) до Російської імперії перейшла Правобережна Україна (Київщина, Волинь, Поділля), після третього (1795 р.) -- західна смуга Волині й Берестейщина. У результаті війн з Туреччиною 1768--1774 й 1783--1791 pp. Росія приєднала до себе Крим і північнопричорноморські степи. Так усі українські етнічні землі стали підвладні Російській та Австрійській монархіям.
Від часу поділів Польщі до Першої світової війни політичне влаштування українських земель лишалося незмінним. Однак сильних змін зазнала сама територія розселення українців. Колонізація чорноземних степів і Кубані збільшила українські етнічні території з 450 тис. км2 наприкінці XVIII ст. до 700 тис. км2 у середині XIX ст.
Підросійські землі становили близько 80 % української етнічної території і тут проживало майже 85 % її населення. Ці території називають Наддніпрянською Україною або Наддніпрянщиною. Найвища частка українців наприкінці XVIII ст. була на Лівобережжі (95 %), Правобережжі (88 %), Слобожанщині (86 %), дещо меншою -- у Східній Галичині (74,3%), Буковині (73,7 %), Степовій (Південній) Україні (71,5 %), Закарпатті (61,9 %). Протягом XIX ст. у більшості регіонів частка українців зменшилась на 5--10 %, на півдні -- на 15 %. Це відбулося внаслідок асиміляції (змішування українців з іншими націями, прийняття ними культури пануючої нації і втрати національної самосвідомості), масової міграції поза етнічні українські території, швидких темпів зростання неукраїнського населення. Але кількість українців в абсолютних цифрах збільшувалась:
від 8,7 млн -- 1795 р. до 20, 9 млн -- 1897--1900 pp. і 27 млн -- 1914 p. Ще на межі XIX--XX ст. 93 %
українців у Російській імперії і 91 % в Австро-Угорщині були селянами.
Провідною рисою української історії XIX ст. стало національне відродження. Пробудження національної свідомості українців розпочалося на Лівобережній та Слобідській Україні, де ще не згасла пам'ять про славні часи Гетьманщини, де жили і творили високоосвічені інтелектуальні сили.
Росія і Австро-Угорщина здійснювали політику національного гноблення, усіляко прагнули перешкодити формуванню української нації, розвитку української культури.
У Росії національне гноблення найбільш яскраво проявилося у циркулярі 1863 р. міністра внутрішніх справ Валуєва, який заборонив друкувати і викладати українською мовою, цинічно заперечивши право українців на окрему мову взагалі. Продовженням такої політики став Емський указ (1876 р.) Олександра II, який заборонив увезення літератури українською мовою, українські п'єси та пісні, використання української мови в початкових школах, державних закладах. Сама назва «Україна» була заборонена.
48
Австро-Угорщина, після 1848 р. була конституційною монархією, тому там існували певні політичні свободи, рівність громадян, центральний парламент і крайові сейми (зокрема в Галичині та Буковині), вибори до яких відчувалися за участю всього населення. Українська мова і культура формально не заборонялися. Тому в другій половині XIX ст. саме Західна Україна стала центром національного відродження.
Активізації національного руху сприяло збільшення кількості української інтелігенції, яка виступала ініціатором і організатором цього руху. Центрами підготовки інтелігенції стали міста, де діяли університети: Львів (1661 р. було відкрито перший на українських землях університет), Харків (1805 р. було відкрито перший університет у Наддніпрянщині), Київ (з 1834 p.), Одеса (з 1865 р.). У Західній Україні значну роль у національному відродженні відігравало уніатське духовенство, у той час як православне духовенство в Наддніпрянщині було зрусифіковане і виступало опорою російського царизму.
Також важливим фактором національного пробудження стали події європейського життя. Ідеї Великої французької революції кінця XVIII ст. радикалізували українське суспільство, спрямували його кращих представників на пошуки шляхів перетворення існуючих порядків. Значний вплив на піднесення громадсько-політичного життя справили Вітчизняна війна 1812 р. та зарубіжні походи 1813 p., учасники яких побачили переваги європейських форм суспільного і державного устрою.
Хоча за кількісним складом вже на рубежі XVIII--XIX ст. український народ був одним з найчисленніших в Європі, він майже повністю втратив ознаки державності. Колонізаторська та асиміляторська політика імперій загрожувала самому існуванню українців як народу.