25. Конотопська битва в історії України

Конотопська битва або Соснівська битва (27 червня -- 29 червня / 7 липня -- 9 липня 1659 року) -- битва між військами Гетьмана Івана Виговського та Кримської Орди з одного боку і московським військом з іншого біля міста Конотопа сучасної Сумської області.

Битва відбулася у ході російсько-української війни (1658-1659), під час періоду української історії, який прийнято називати Руїною -- добою по смерті Богдана Хмельницького, часу відвертої громадянської війни, інтервенції сусідів України і подальшого знищення залишків надбань минулих років визвольної війни. Протиріччя між Московським урядом, який після смерті Хмельницького посилив своє втручання в справи Гетьманщини продовжували загострюватися. З приходом до влади нового гетьмана Івана Виговського московські воєводи в багатьох містах, і зокрема в Києві, почали відкрито підтримувати українську опозицію Виговському і фактично сприяли загостренню громадянської війни в Україні. В цих умовах Виговський був вимушений укласти Гадяцький договір, за яким Україна отримувала рівноправне місце в Речі Посполитій під назвою Велике Князівство Руське поряд з Польщею та Литвою, заборонялася Унія та гарантувалися права Православної Церкви. Однак сейм Річі Посполитій у травні 1659 року ратифікував договір лише в урізаному виді, викресливши з нього основні пункти, включаючи створення Великого князівства Руського. Уряд Московії перейшов до збройного вторгнення в Україну восени 1658 року. З'єднавшись з ворогами Виговського, армія Григорія Ромодановського захопила низку українських міст і вирізала не тільки прихильників гетьмана, але також і грабувала мирне населення.

Конотопська битва, за оцінками сучасних українських істориків, була кульмінацією українсько-московської війни 1658—1659 років. ця перемога має, без перебільшення, виняткове значення. Ще важливішим є, безумовно, тверезий, чесний і відвертий аналіз усього, що трапилось вже після

22

Конотопа, що призвело до того, що ця перемога, здобута в такій важкій, кривавій боротьбі, виявилась втраченою — по суті, зрадженою.

На УкаЇну іде 100-тис армія, зупинена під Конотопом (двомісячна облога Конотопу російськими військами). Співвідношення сил було зовсім не однакове. Вирішальна битва –Конотопська. Виговський домовляється про допомогу з Кримським ханом, московське військо розгромлено. Перемога була вражаючою.

«цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув в один день, і ніколи вже після цього цар московський не був у силі вивести в поле таке блискуче військо. В жалобній одежі цар Олексій Михайлович вийшов до народу, й жах напав на Москву! Після здобуття стількох міст, після здобуття литовської столиці царська столиця Москва тепер затремтіла за свою власну безпеку: з наказу царя люди всіх станів поспішили на земляні роботи для укріплення Москви. Сам цар з боярами раз у раз приходив дивитися на ці роботи. Мешканці околиць із своїми родинами й майном наповнили Москву, й котилася чутка, що цар виїздить за Волгу, за Ярославль...».

Як наслідок, Олексій 1 наказує іти на поступки Україні та надсилає послів на відновлення договору, але після Конотопської битви в УкраЇні нове антиурядове повстання Юрія Хмельницького. Недовіра Виговському, який зрікається булави.

26. Переяславський договір 1659 року

• заграничній політиці важко було вдержати одну лінію. З одної сторони українська старшина була до краю зневірена в Московщину, з другої бачила також, що неможливе є співжиття з Польщею.

Україна мусила лавірувати між цими обома сусідами і йти на уступки в різних справах.

По невдачі Виговського українські політики, хоч і неохотно, звернулися знов до Московщини. Вони стояли дальше на основах договору Богдана Хмельницького, але бажали перевести ревізію його й усунути все, що показалося некорисне для України.

Козацькі посли подали царському воєводі основні домагання українського уряду, але Трубецький жадав особистих переговорів з Хмельниченком. По довгих ваганнях Юрась згодився на це й приїхав зі старшиною до Переяслава. Це рішення привело катастрофу. Москалі, як дістали в свої руки гетьмана і найвизначніших діячів, не думали вже робити ніяких уступок, а постановили безоглядно перевести давні московські змагання на Україні. Московським воєводам повелося приєднати собі менше вироблену лівобічну старшину, а потім, при її допомозі і під напором черні, стероризували гетьмана, що залишив всі свої домагання. «Я дві неділі був у Москви вязнем, -- що хотіли, те й робили зі мною, не мав я до кого вдатися» -- розказував відтак Юрась Хмельниченко.

Договір, прийнятий під терором московських військ у Переяславі 27 жовтня 1659 р. затвердив наперед переяславські статті Богдана Хмельницького, але на основі тексту, який самовільно змінили бояри. І так московський воєвода мав бути не тільки у Києві, але й у Переяславі; гетьман мав обовязок скласти цареві поклін у Москві; не вільно було йому вести дипльоматичних зносин з іншими державами; київський митрополит мав признати зверхність московського патріярха. Дальше установлено нові статті. Скріплено гетьманську владу тим, що рада не могла усувати гетьмана, без дозволу царя. Але гетьманові не вільно було назначати ані звільняти полковників без згоди ради. Гетьманові не вільно підіймати ніякого походу без дозволу царя. На царський наказ гетьман мав іти з цілим військом, куди йому скажуть. Після зречення Виговського, гетьманом було обрано Юрія

23

Хмельницького, який уклав із Москвою, як він вважав вигідний подібний до Березневих статей, договір. Насправді ж Переяславський договір був нерівноправний і на користь Московської держави.

Московські війська мали право постійно перебувати на території 5 міст – Київ, Переясл, Черніг, Брацл, Умань. Визнання зверхності московського митрополита, що пізніше було знято, тому що київський митрополит виступив із протестом і відмовився. Без дозволу царя було заборонено переобирати гетьмана, оголошувати війну, змінювати старшину, проводити політику з іншими державами, гетьман втратив право на призначення Старшини, це контролювалося царським урядом. Українська держава втрачала незалежність і ставала автономною у складі Москви.

Пізніше українсько-московські війська пішли на Зх. Україну щоб відвоювати землі від Польщі, було укладено Слободищенський трактат, який поділив козаків на прихильників союзу із Москвою або Польщею.