Вступ
За останні двадцять років ми стали свідками корінних змін у галузі збирання, збереження і використання інформації. Чимало з цих змін зумовлені доступністю потенціальне значущої для нас інформації, високою швидкістю її опрацювання і видачі користувачу. Застосування нових інформаційних технологій, придбання потрібного обладнання, навчання і підготовка персоналу до його експлуатації мають стати гідними суперниками давніх методів роботи, якщо при цьому враховувати соціальні наслідки змін, що відбуваються. Учні наших шкіл народилися саме в цей час змін і, як кожне нове покоління, часто не бачать нічого дивного або незвичного в тому, що нам здається радикально новим і несподіваним; пояснюється це тим, що нове покоління не обтяжене власним досвідом. Така готовність до сприймання нових реалій аж ніяк не означає, що функції освіти вичерпані.
Перші електронно-обчислювальні машини були громіздкими й дорогими, а працювати з ними могли лише фахівці. Коли з'явилися кремнієві напівпровідникові мікросхеми, обчислювальні машини настільки зменшилися в розмірах, що тепер габарити обладнання для опрацювання даних часто залежать тільки від того, який метод використовується для введення і пошуку інформації. Деякі моделі ЕОМ відзначаються такою низькою вартістю й універсальністю, що навіть недосвідчений користувач, маючи якісну програму, може швидко навчитися працювати на такій ЕОМ. Школи вже не орієнтуються на віддалену ЕОМ як на засіб доступу до нових методів опрацювання інформації при всій її привабливості.
У галузі комерційного застосування ЕОМ відбувається поступовий перехід від перфокарт до більш удосконалених засобів уведення інформації—терміналів, допомогою яких користувачі можуть взаємодіяти з одним із кількох пакетів прикладних програм, що реалізовані на даній ЕОМ. Аналогічно, в галузі освіти швидко зростає кількість комп'ютерів, переважна більшість яких має лише незначні обмеження обчислювальних можливостей. До послуг користувача і далі залишаються централізовані ЕОМ. На них функціонують пакети прикладних програм, яким бракує можливостей на мікро ЕОМ. Проте тут на перший план виступає швидкість реакції машина: максимальна швидкодія досягається лише тоді, коли ЕОМ знаходиться в класі. Саме безпосередня взаємодія користувача з машиною стає джерелом численних і різноманітних додаткових можливостей.
1. Апаратні засоби пк
1.1 Структура пк
Персональні комп'ютери, робота яких ґрунтується на принципі програмного управління, мають схожу структуру, спрощений вигляд якої показано на рис. 1. Вони включають такі апаратні-засоби: центральний мікропроцесор, внутрішню і зовнішню пам'ять, системну шину, пристрої введення-виведення інформації.
Рис. 1. Структура ПК
1.2 Логічні пристрої пк
Мікропроцесор (МП) — це мікросхема, яка керує роботою всіх апаратних компонентів комп’ютера, забезпечує виконання програм, виконує арифметичні та логічні операції.
Оперативний запам’ятовуючий пристрій (ОЗП) призначений для зберігання даних та програм протягом одного сеансу роботи комп’ютера (з моменту ввімкнення до моменту вимкнення).
Постійний запам’ятовуючий пристрій (ПЗП) призначений для постійного зберігання програм, що забезпечують функціонування обчислювальної системи.
ОЗП і ПЗП утворюють основну пам’ять комп’ютера.
Кеш-пам’ять — це невелика за розміром буферна пам’ять, яка дозволяє пришвидшити процеси обміну інформацією між МП і ОЗП.
Системна магістраль — це сукупність шин для обміну даними, адресами та керуючими сигналами між центральними та зовнішніми пристроями.
Інтерфейсні блоки використовуються для узгодження роботи центральних та зовнішніх пристроїв.
Центральний мікропроцесор, внутрішня пам'ять і системна шина конструктивно розташовані в окремому блоці, який називають системним. Пристрої зовнішньої пам'яті звичайно також розміщують у системному блоці, хоч інколи і розміщують в окремих блоках. Усі пристрої введення-виведення, а також пристрої внутрішньої пам'яті підмикають до системної шини через відповідні спеціальні плати, які називають адаптерами та контролерами. Центральний мікропроцесор, внутрішню пам'ять, системну шину, адаптери та контролери розміщують на одній платі, яку називають материнською.
Зовнішня пам'ять — це, як правило, накопичувачі на магнітних та оптичних дисках. Сюди входять жорсткі магнітні диски (ЖМД) та гнучкі магнітні диски (ГМД) також існують оптичні диски (лазерні) CD-ROM з максимальним розміром ~ 700 Мбайт .
Останні бувають двох типів 5.25” з максимальним розміром 1.2, та 3.5” з максимальним розміром 1.44 Мбайт (рис. 2.)
Рис.2. Зовнішня пам’ять ПК
Внутрішня пам’ять ПК складається з ОЗП(RAM) і ПЗП(ROM) рис.3.
В ОЗП може неодноразово записуватися та зчитуватися інформація різноманітна інформація. В ПЗП інформація неодноразово зчитується, а записується звичайно при його виготовленні.
Рис.3. Внутрішня пам’ять
Основною складовою пам’яті є ємкість, найменший розряд вимірювання пам’яті є біт
Реально пам’ять ПК вимірюється в наступних одиницях
1Кбайт=210=1024байт;
1Мбайт=210=1024Кбайт;
1Гбайт=210=1024 Мбайт.
1.3 Пристрої вводу-виводу
Клавіатура — пристрій для введення інформації.
Монітор — пристрій для відображення текстової та графічної інформації на екрані. Монітори поділяють на монохромні (чорно-білі) та кольорові.
Ручний маніпулятор “миша” використовується для вибору тих чи інших параметрів, режимів роботи, для керування рухомими об’єктами на екрані монітора.
Накопичувачі на гнучких магнітних дисках (дисководи) — використовуються для зчитування та запису даних на дискети.
Накопичувачі на жорстких магнітних дисках (“вінчестери”) — використовуються для зчитування та запису інформації.
CD-ROM — пристрій для зчитування інформації з компакт-дисків (оптичних дисків).
Друкарка (принтер) — пристрій для виводу інформації на папір.
Сканер — пристрій для отримання електронних копій документів.
Стример — пристрій для збереження інформації на магнітних стрічках.
Плоттер— пристрій для побудови графічних зображень на папері.
Усі пристрої введення-виведення з точки зору порядку їх використання можна розділити на дві групи: стандартні — пристрої введення-виведення та нестандартні. Останні ще називають периферійними пристроями. Стандартні пристрої — це пристрої за замовчуванням, тобто ті, з яких комп'ютер чекає введення-виведення, якщо спеціально не обумовлені інші пристрої. Такими пристроями є дисплей та клавіатура.
До нестандартних пристроїв можна віднести такі:
1. Накопичувачі на магнітних та оптичних дисках.
2. Пристрої виведення символьної та графічної інформації (принтери та плоттери).
3. Пристрої введення інформації (миша, сканер).
4. Пристрої зв'язку комп'ютера з телефонною мережею (модем). Системна шина виконує функцію зв'язку між мікропроцесором, внутрішньою пам'яттю, стандартними та периферійними пристроями введення-виведення. У системній шині виділяють адресну шину та шину даних. Адресну шину використовують для зв'язку мікропроцесора з пам'яттю, а шину даних для зв'язку з пристроями введення-виведення.
Клавіатура призначена для вводу даних та керування роботою ПК. Для кожного символу призначена окрема клавіша, натиснувши на яку ви забезпечуєте ввід необхідного символу, кожен символ кодується 8-ми бітним кодом . Клавіатура має 101-108 клавіш та декілька клавіш індикаторів, які говорять про нинішній режим роботи клавіатури.
Клавіатура в свою чергу поділена на чотири блока. Перший містить клавіші з літерами, цифрами, символами, а також ряд клавіш керування. На більшість клавіш припадає по три чи чотири символи. Наприклад перехід на верхній реєстр виконується натисканням клавіші Caps Lock. Часто необхідно натискати дві клавіші одночасно (alt+enter) чи (alt+f1) .
Друге поле містить 12-ть функціональних клавіш
(f1-f12) та деякі інші клавіші керування. Натискання на ту чи іншу функціональну клавішу призводить до виконання тих чи інших дій, в залежності від поточної програми.
Третє поле містить клавіші керування курсором, одне натискання на клавішу призводить до переміщення курсору на одну позицію залежно від натиснутої клавіші.
Четверте поле –це поле допоміжної клавіатури
Найчастіше це поле використовується для введення великих цифр, для бухгалтерів.