Тема: Палеозойська ера
План лекції:
1. Загальна характеристика ери.
2. Ранній палеозой:
а) коротка характеристика періодів;
б) рухи земної кори, палеогеографія, корисні копалини
в) органічний світ;
3. Пізній палеозой:
а) коротка характеристика періодів;
б) рухи земної кори, палеогеографія, корисні копалини
в) органічний світ.
Рухи земної кори, палеогеографія, корисні копалини
Майже упродовж всієї ранньодевонської епохи морів на материках не було. Але в середньодевонській епосі Східно-Європейська платформа прогнулася і почався новий наступ морів з різних боків, які майже повністю її затопили. На інших платформах трансгресії морів були локальними. В кінці девону знову піднімаються платформи і скорочуються моря; на Східно-Європейській залишилися тільки великі лагуни. А в цей час на Годвані, як і раніше, майже повсюдно зберігався континентальний режим і тільки на деяких її окраїнах виникли моря, відклади яких збереглись в басейні Амазонки, на північному заході Африки і в Північній Австралії.
Отже, девонський період відзначається незначними змінами в структурі земної кори. Тільки в кінці його в Апалачській і Середземноморській областях з`явилась нова складчастість, яка засвідчила початок нової епохи гороутворення. Її назвали герцинською.
в середині девону утворився Донецький прогин, в якому аж до кінця кам’яновугільного періоду, нагромаджувалася багатокілометрова товща осадків з великою кількістю пластів вугілля. В середньодевонській і пізньодевонській епохах старі каледонські гори уже були зруйнованими.
На кам’яновугільний період припадає максимум активності гороутворення, з яким пов’язані підняття і опускання великих територій, як у рухомих (геосинклінальних), так і в стійких (платформних) областях. Наприклад, Урал від силуру до раннього карбону був довгим прогином, заповненим морем. Але в середині карбону почався етап утворення гірської системи, який завершився в пермському і тріасовому періодах. З цим етапом пов’язані процеси магматизму і метаморфізму, а з ними — утворення родовищ заліза, золота, платини, вольфраму тощо. в пегматитових камерах формувалися дорогоцінні камені - берили, топази, аметисти, аквамаріни, амазоніти.
Ще при Петрі І на Уралі були вириті перші рудники і побудовані металургійні заводи. А про дорогоцінні камені, що народились в горах, навіть діти знають ще з казок уральського письменника П.П.Бажова “Медной горы Хозяйка”, “Малахитовая шкатулка”, “Каменный цветок”. Ці казки не далекі від дійсності, бо письменник записав їх від рудокопів, каменерізів і гірників Мурзинки, Зюзелки, Гумешок, Ільменського заповідника та інших.
Після завершення герцинської епохи складчастості почалось загальне підняття платформ і найбільша за весь палеозой регресії морів.
В СНД палеозойські складчасті споруди розвинені, в основному, в межах так званої Урало-Алтайської палеозойської платформи, що оформилась в Урало-Монголо-Охотському геосинклінальному поясі. Ці ж споруди приєднались до південного краю Східно-Європейської платформи, утворивши Скіфську платформу.
Північно-Атлантичний материк (Лавренція) і Ангарида, що утворилися ще раніше, об’єдналися в один величезний материк Лавразію. Цей суперматерик простягався від Кордильєрів до великої сибірської ріки Лєни. Між Лавразією і Гондваною поновив формування Європейсько-Азійський геосинклінальний пояс, який в значній мірі був зайнятий океаном Тетіс.
Таким чином, основу Лавразії складали докембрійські платформи, які були ніби спаяні каледонськими і герцинськими складчастими спорудами.
Південний суперматерик Годвана впродовж усієї палеозойської ери був відносно стабільною частиною земної кори, яка височіла над рівнем Світового океану і затоплялася лише в крайових частинах. Тільки в пізньому палеозої почався її розкол. А ще пізніше — в мезозої і кайнозої - Гондвана розпалася на самостійні ділянки суходолу: платформи Південної Америки, Африки, Австралії й Антарктиди, Індії та Аравійського п-ва.
Одночасно із складчастістю і вулканізмом в геосинклінальних областях проявлялася активна магматична діяльність і на платформах. Особливо сильною вона була на Сибірській платформі. Тут, по численних розломах і тріщинах, формувалися широкі пластові інтрузії і виливи основної магми, які утворили трапи. Вони займають площу 1,5 млн. км2. Така магматична діяльність, що характерна тільки для платформ, одержала назву трапового вулканізму. З ним на території Сибіру пов’язано утворення багатьох родовищ алмазів, нікелю, платини, мідних, залізних та інших руд. Але цей тип вулканізму ще більше проявився в наступному періоді.
В осадочних породах кінця девонського періоду, коли клімат став вологим і теплим, утворилися перші в історії Землі поклади кам’яного вугілля. Зараз їх добувають в північній частині Кузнецького басейну, на Шпіцбергені, Печорському басейні.
Оскільки на платформах упродовж девону існувало багато лагун, в них відклалися товщі солей і гіпсів. Саме в цей час їх великі товщі нагромадились у Дніпровсько-Донецькій западині. Під тиском порід, вони були видавлені наверх в районі міста Ромни, с. Ісачки та багатьох інших місцях, утворивши великі соляні куполи. Таких куполів у западині налічується до 50-60, але в рельєфі вони виражені слабо.
Там, де територія прогиналася, відкладались потужні шари морських порід з родовищами нафти й газу. Вони утворилися у Волго-Уральській, Дніпровсько-Донецькій та інших западинах і прогинах.
В кам’яновугільному періоді теплий і вологий клімат сприяв розвиткові розкішної рослинності і нагромадження в болотах торфу, з якого потім утворилося буре вугілля, що потім перетворилось у кам`яне. Там, де кам’яне вугілля зазнало подальшої метаморфізації — утворився антрацит. Особливо енергійно вугленагромадження відбувалося в середньому карбоні. В цей час сформувалися основні поклади вугілля на Донбасі і в р-ні Караганди, а за кордоном – в південному Уельсі, Рурі, Верхній Сілезії і біля Апалачських гір.
На Східно-Європейській платформі вугленагромадження, що розпочалось у девоні, збільшилось на величезних територіях – від Донецького басейну до Шпіцбергену.
Упродовж пермського періоду на землі існувало декілька кліматичних поясів. Тропічний, наприклад, охоплював південну Європу. В Приураллі в цей час був жаркий і сухий клімат, що призвело до утворення Солікамського родовища солей. Нагромадження їх багатосотметрових товщ відбувалось в умовах висихання лагун і поступового прогинання окремих ділянок платформ. В Сибіру, Північному Уралі і прилеглій до нього Європейській частині був помірно-вологий клімат. Це сприяло розвитку рослин і подальшому вугленагромадженню в Печорському і Передуральському прогинах, Кузнецькому і Тунгуському вугільних басейнах. В останньому утворення вугілля почалось ще в середині кам`яновугільної епохи, а закінчилось в тріасі.