- •§1. Слов’яни в групі народів індоєвропейської мовної сім’ї . . . . . . . . . . . . . . . 7
- •§4. Сакральна культура
- •§5. Позасакральна культура
- •§4. Церква й освіта
- •§5. Староукраїнська барокова культура
- •§3. Освіта й гуманітарна культура
- •§4. Пізнє українське бароко
- •§5. Тарас шевченко
- •§7. На зламі століть
- •§4. Культурне піднесення 20-х років
- •§6. Розклад тоталітаризму
Мирослав ПОПОВИЧ
НАРИС ІСТОРІЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ
КИЇВ — 1998
ЗМІСТ
Вступ . . . . . . . . . . . . . . . 3
Розділ І. Індоєвропейський фон . . . . . . . . . . . . . . . 7
§1. Слов’яни в групі народів індоєвропейської мовної сім’ї . . . . . . . . . . . . . . . 7
Індоєвропейська проблема . . . . . . . . . . . . . . . 7
Слов’янська проблема . . . . . . . . . . . . . . . 11
§2. Індоєвропейські традиції в духовній культурі . . . . . . . . . . . . . . . 13
Світовий порядок . . . . . . . . . . . . . . . 13
Структура індоєвропейського пантеону . . . . . . . . . . . . . . . 16
Жертва і оновлення . . . . . . . . . . . . . . . 18
Розділ II. Слов’янські культурні джерела . . . . . . . . . . . . . . . 22
§ 1. Слов’яни на території України . . . . . . . . . . . . . . . 23
Розселення слов’ян на сході Європи . . . . . . . . . . . . . . . 23
Етнічні групи слов’ян . . . . . . . . . . . . . . . 27
Сусіди слов’ян . . . . . . . . . . . . . . . 29
§2. Міфологічний простір слов’янського язичництва . . . . . . . . . . . . . . . 32
Структура міфологічного простору . . . . . . . . . . . . . . . 32
Мікрокосм і макрокосм. Світське і священне . . . . . . . . . . . . . . . 36
§3. Релігія, міфологія і культи . . . . . . . . . . . . . . . 38
Основний міф . . . . . . . . . . . . . . . 38
Слов’янські боги . . . . . . . . . . . . . . . 40
Язичницький культ . . . . . . . . . . . . . . . 48
Розділ III. Культура Київської Русі . . . . . . . . . . . . . . . 56
§1. Київська Русь у перспективі «Захід — Схід» . . . . . . . . . . . . . . . 57
Захід . . . . . . . . . . . . . . . 57
Візантія . . . . . . . . . . . . . . . 60
Азійський Схід . . . . . . . . . . . . . . . 63
§2. Русь у культурно-політичній перспективі України . . . . . . . . . . . . . . . 65
Мовний вимір . . . . . . . . . . . . . . . 65
Вимір культури побуту . . . . . . . . . . . . . . . 67
Етноси й землі . . . . . . . . . . . . . . . 69
Культурно-політичний сенс роздрібненості . . . . . . . . . . . . . . . 10
§3. Соціальні світи Русі . . . . . . . . . . . . . . . 71
Світ села . . . . . . . . . . . . . . . 71
Світ міста . . . . . . . . . . . . . . . 73
Князівський світ . . . . . . . . . . . . . . . 77
Світ церкви . . . . . . . . . . . . . . . 81
Влада і свобода . . . . . . . . . . . . . . . 83
§4. Сакральна культура . . . . . . . . . . . . . . . 87
Християнська культура . . . . . . . . . . . . . . . 87
Теологічні ідеї християнства . . . . . . . . . . . . . . . 87
Східнохристиянський культ . . . . . . . . . . . . . . . 89
Сакральна література . . . . . . . . . . . . . . . 92
Сакральна архітектура . . . . . . . . . . . . . . . 94
Сакральний живопис . . . . . . . . . . . . . . . 99
Сакральна музика . . . . . . . . . . . . . . . 103
§5. Позасакральна культура . . . . . . . . . . . . . . . 104
Книжна культура . . . . . . . . . . . . . . . 104
Світські жанри . . . . . . . . . . . . . . . 108
Розвиток традиційної культури . . . . . . . . . . . . . . . 110
Власна давньоруська книжність . . . . . . . . . . . . . . . 113
Розділ IV. Культура України в XIV — XVII ст. . . . . . . . . . . . . . . . 120
§ 1. Україна в протистоянні Заходу і Сходу . . . . . . . . . . . . . . . 121
Католицький Захід і культура Ренесансу . . . . . . . . . . . . . . . 121
Реформація і Контрреформація . . . . . . . . . . . . . . . 126
Імперія Османів . . . . . . . . . . . . . . . 129
Татари . . . . . . . . . . . . . . . 132
§2. Україна в культурно-політичній системі Польсько-Литовської держави . . . . . . . . . . . . . . . 134
Україна-Русь: устрій і традиція . . . . . . . . . . . . . . . 134
Литовські статути . . . . . . . . . . . . . . . 141
Міста і торгівля . . . . . . . . . . . . . . . 145
Міжетнічні відносини . . . . . . . . . . . . . . . 154
§3. Козаччина як культурне явище . . . . . . . . . . . . . . . 159
Колонізація лісостепової «України» . . . . . . . . . . . . . . . 159
Утворення козацького стану . . . . . . . . . . . . . . . 160
Козацька демократія . . . . . . . . . . . . . . . 167
Козаки і віра . . . . . . . . . . . . . . . 168
§4. Церква й освіта . . . . . . . . . . . . . . . 170
Становище православної церкви й освіти . . . . . . . . . . . . . . . 170
Братства і рух за реформи церкви й освіти . . . . . . . . . . . . . . . 175
Дві культурно-політичні орієнтації . . . . . . . . . . . . . . . 179
Петро Могила та його спадщина . . . . . . . . . . . . . . . 186
§5. Староукра’шська барокова культура . . . . . . . . . . . . . . . 190
Стилістика староукраїнської культури . . . . . . . . . . . . . . . 190
Київський культурний центр . . . . . . . . . . . . . . . 197
Українська пісня й дума . . . . . . . . . . . . . . . 201
Розділ V. Культура України кінця XVII — кінця XVIII ст. . . . . . . . . . . . . . . . 208
§1. Епоха просвітництва — культурно-політичний контекст української історії . . . . . . . . . . . . . . . 209
«Вік Розуму» . . . . . . . . . . . . . . . 209
Польща . . . . . . . . . . . . . . . 217
Росія . . . . . . . . . . . . . . . 220
§2. Стара Україна: соціально-політичні реалії та культура повсякденного життя . . . . . . . . . . . . . . . 228
Козацька автономія . . . . . . . . . . . . . . . 228
Місто . . . . . . . . . . . . . . . 233
Колонізація нових земель . . . . . . . . . . . . . . . 236
Соціальна нестабільність . . . . . . . . . . . . . . . 238
Господарський та культурний побут . . . . . . . . . . . . . . . 241
§3. Освіта й гуманітарна культура . . . . . . . . . . . . . . . 246
Освіта . . . . . . . . . . . . . . . 246
Зміст вищої освіти . . . . . . . . . . . . . . . 250
Феофан Прокопович . . . . . . . . . . . . . . . 254
Українська діаспора в Росії . . . . . . . . . . . . . . . 258
Люди старої України . . . . . . . . . . . . . . . 260
§4. Пізнє українське бароко . . . . . . . . . . . . . . . 263
Архітектура і живопис . . . . . . . . . . . . . . . 263
Історична самосвідомість . . . . . . . . . . . . . . . 276
Книга, театр, музика . . . . . . . . . . . . . . . 279
§5. Кінець староукраїнської барокової культури. Григорій Сковорода . . . . . . . . . . . . . . . 284
Розділ VI. Культура України першої половини XIX ст. . . . . . . . . . . . . . . . 290
§1. Консерватори й ліберали в Європі та Росії . . . . . . . . . . . . . . . 291
Свобода соціальна і національна . . . . . . . . . . . . . . . 291
Класицизм і романтизм . . . . . . . . . . . . . . . 295
Росія: дві культурно-політичні орієнтації . . . . . . . . . . . . . . . 300
§2. Новий «культурний ландшафт» України . . . . . . . . . . . . . . . 308
Нові соціальні механізми культури . . . . . . . . . . . . . . . ...308
Нові вищі навчальні заклади і центри культури . . . . . . . . . . . . . . . 317
§3. Традиціоналізм і романтизм . . . . . . . . . . . . . . . 323
«Історія русів» . . . . . . . . . . . . . . . 323
Іван Котляревський та його «Енеїда» . . . . . . . . . . . . . . . 326
Українська романтика і слов’янська ідея . . . . . . . . . . . . . . . 331
«Кирило-Мефодіївське товариство». Микола Костомаров . . . . . . . . . . . . . . . 336
Галичина і революція 1848 р. . . . . . . . . . . . . . . . 343
§4. Микола Гоголь . . . . . . . . . . . . . . . 348
Особистість. Життєвий шлях . . . . . . . . . . . . . . . 348
Повісті . . . . . . . . . . . . . . . 352
«Ревізор» . . . . . . . . . . . . . . . 356
«Мертві душі» і крах Гоголя . . . . . . . . . . . . . . . 358
§5. Тарас Шевченко . . . . . . . . . . . . . . . 362
Життєвий шлях, особистість . . . . . . . . . . . . . . . 362
Шевченко-художник . . . . . . . . . . . . . . . 367
Поезія Шевченка . . . . . . . . . . . . . . . 370
Розділ VII. Культура України другої половини XIX — початку XX ст. . . . . . . . . . . . . . . . 380
§ 1. Промислова революція на Заході. Реалізм і суб’єктивізм . . . . . . . . . . . . . . . 381
Горизонти технічної цивілізації . . . . . . . . . . . . . . . 381
Пізній романтизм . . . . . . . . . . . . . . . 385
Соціалізм та марксизм . . . . . . . . . . . . . . . 389
Націоналізм і загроза війни . . . . . . . . . . . . . . . 395
§2. Росія на шляху реформ. Еволюція правової та політичної природи самодержавства . . . . . . 400
Реформи Олександра II . . . . . . . . . . . . . . . 400
Контрреформи і криза імперії . . . . . . . . . . . . . . . 407
Антисемітизм . . . . . . . . . . . . . . . 413
§3. Україна пореформна та передреволюційна . . . . . . . . . . . . . . . 417
Село . . . . . . . . . . . . . . . 417
Урбанізація краю . . . . . . . . . . . . . . . 423
Західна Україна . . . . . . . . . . . . . . . 427
§4. Громадсько-політичні рухи в Україні . . . . . . . . . . . . . . . 430
Орієнтації визвольних рухів . . . . . . . . . . . . . . . 430
Національний рух. Українська політика уряду . . . . . . . . . . . . . . . 432
Ліберальний і соціалістичний рухи . . . . . . . . . . . . . . . 439
Галичина — український П’ємонт . . . . . . . . . . . . . . . 443
§5. Культура України 60 — 80-х років . . . . . . . . . . . . . . . 448
Наука в системі культури . . . . . . . . . . . . . . . 448
Доба реалізму. Література і театр . . . . . . . . . . . . . . . 453
Музика . . . . . . . . . . . . . . . 457
Живопис . . . . . . . . . . . . . . . 460
Україна в культурі Росії . . . . . . . . . . . . . . . 462
§6. Ідеологія громадовства і Драгоманов . . . . . . . . . . . . . . . 471
Доля національного романтизму . . . . . . . . . . . . . . . 471
Михайло Драгоманов . . . . . . . . . . . . . . . 476
Іван Франко . . . . . . . . . . . . . . . 483
§7. На зламі століть . . . . . . . . . . . . . . . 489
Грушевський як учений . . . . . . . . . . . . . . . 489
Нова політика галицької націонал-демократи . . . . . . . . . . . . . . . 492
«Батьки і діти» в наддніпрянській націонал-демократії . . . . . . . . . . . . . . . 499
Традиція й «модерн» . . . . . . . . . . . . . . . 504
Леся Українка . . . . . . . . . . . . . . . 510
Традиція та авангард у мистецтві . . . . . . . . . . . . . . . 514
§8. Ліберально-демократична й соціалістична думка . . . . . . . . . . . . . . . 522
Ліберально-демократичний гуманізм . . . . . . . . . . . . . . . 522
Гуманістичний соціалізм . . . . . . . . . . . . . . . 527
Володимир Вернадський . . . . . . . . . . . . . . . 532
Розділ VIII. Культура України в період комуністичної диктатури . . . . . . . . . . . . . . . 536
§ 1. Криза європейської цивілізації . . . . . . . . . . . . . . . 537
Війна і загроза цінностям Заходу . . . . . . . . . . . . . . . 537
Двадцяті роки: проблиски надії . . . . . . . . . . . . . . . 541
Фашизм . . . . . . . . . . . . . . . 544
§2. Утвердження комуністичного тоталітаризму . . . . . . . . . . . . . . . 549
Ленін і «диктатура пролетаріату» . . . . . . . . . . . . . . . 549
«Ленінський кооперативний план» . . . . . . . . . . . . . . . 555
Тоталітарний поворот . . . . . . . . . . . . . . . 559
§3. Україна в епіцентрі трагедій . . . . . . . . . . . . . . . 563
Українська інтелігенція в Громадянській війні . . . . . . . . . . . . . . . 563
Непівський реформізм і «українізація» . . . . . . . . . . . . . . . 572
Терор і кінець «українізації» . . . . . . . . . . . . . . . 581
§4. Культурне піднесення 20-х років . . . . . . . . . . . . . . . 587
Освіта і культура . . . . . . . . . . . . . . . 587
Всеукраїнська Академія наук . . . . . . . . . . . . . . . 593
«Масовізм» і Хвильовий . . . . . . . . . . . . . . . 601
Український авангард . . . . . . . . . . . . . . . 606
Винниченко . . . . . . . . . . . . . . . 612
Культурні орієнтації українського націоналізму . . . . . . . . . . . . . . . 615
§5. Культура України в період сталінського тоталітаризму . . . . . . . . . . . . . . . 621
Сталінський тоталітарний режим . . . . . . . . . . . . . . . 621
Україна в системі тоталітаризму . . . . . . . . . . . . . . . 625
Україна в Другій світовій війні: культурно-політичні перспективи . . . . . . . . . . . . . . . 630
Культура України в повоєнній тоталітарній імперії . . . . . . . . . . . . . . . 639
«Соціалістичний реалізм» . . . . . . . . . . . . . . . 647
§6. Розклад тоталітаризму . . . . . . . . . . . . . . . 655
Глобальний контекст історії . . . . . . . . . . . . . . . 655
Економічна стагнація СРСР . . . . . . . . . . . . . . . 660
Політична культура епохи Хрущова . . . . . . . . . . . . . . . 665
«Розвинутий соціалізм» . . . . . . . . . . . . . . . 671
Політичний простір України . . . . . . . . . . . . . . . 675
Культура повсякденного життя . . . . . . . . . . . . . . . 683
Науково-технічна культура України . . . . . . . . . . . . . . . 689
Гуманітарна культура України . . . . . . . . . . . . . . . 695
Підсумки . . . . . . . . . . . . . . . 715
Що таке Україна? . . . . . . . . . . . . . . . 715
ВСТУП
Перед тим, як говорити про історію культури, необхідно визначити, що таке власне «культура». І вже тут починаються труднощі, здавалося б, непереборні. Якщо ми звернемося до спеціальних книг і статей за визначеннями поняття «культура», то знайдемо більше сотні дефініцій. На якій із них зупинитися?
Певну ясність у розуміння поняття «культура» внесла Всесвітня конференція з культурної політики, проведена під егідою ЮНЕСКО 1982 року. Вона прийняла декларацію, в якій культура тлумачиться як комплекс характерних матеріальних, духовних, інтелектуальних і емоційних рис суспільства, що включає в себе не лише різні мистецтва, а й спосіб життя, основні правила людського буття, системи цінностей, традицій і вірувань.
Прийняти таке розуміння культури спонукає не тільки авторитет ЮНЕСКО. Книги та лекційні курси з історії культури являють собою по суті історію окремих мистецтв, літератури, освіти тощо. Але у загальному слововжитку термін «культура» означає щось значно більше, ніж сукупність предметів культури чи видів діяльності з їх виробництва. Ми розрізняємо живопис і культуру живопису, тобто культуру творення предметів живопису та культуру їх сприйняття, розуміння, вживання у повсякденному житті. Ми розрізняємо побут і культуру побуту. Ми розрізняємо музику як сукупність творів різних жанрів і музичну культуру цього суспільства, тобто здатність творити і сприймати музику.
Але для того, щоб засвоїти і навчитися створювати певний комплекс явищ культури, треба мати не тільки систему умінь і навичок, а й систему цінностей. На жаль, ми не тільки погано знаємо все те, що було створено нашим народом впродовж його історії. Ми часто не розуміємо, що саме ці культурні набутки означали для людей в ті минулі часи і, отже, як їх нам читати і сприймати сьогодні.
Запропонований посібник з історії української культури являє собою спробу саме такого викладу. Тут містяться і загальнонеобхідні факти з історії культури України. Але суть викладу — в спробі подати фундаментальні культурні цінності різних епох як цілісні системи. Тоді і наступність епох може виглядати як поступовий розвиток зі своїми втратами і набутками.
Проте такий підхід має свої труднощі.
Поставимо, наприклад, таке запитання: чи належить творчість Бетховена до сучасної української національної культури? Відповідь залежить від того, як ми розуміємо вираз «національна культура». З одного боку, неможливо уявити не лише українського професійного музиканта, а й просто культурну людину, в /4/ пам’яті якої час від часу не звучали б музичні фрази з творів великого німецького композитора. Проте чи дає це підстави змішувати в кожній культурі своє і запозичене? Можна сформулювати характеристики власне української музичної культури і віднести до національної традиції тільки ті твори, яким ці характеристики властиві.
Але в такому разі можна навести каверзніший приклад: чи належить до української культури Біблія?
Заперечуючи належність Біблії до нашої національної культури, ми ризикуємо вилучити з неї всі ікони і храми, всю систему свят і обрядів, без яких немислима культура побуту нашого народу впродовж віків. Звичайно, народна свідомість прийняла християнство з його віровченням і обрядовістю далеко не у повній відповідності до канонічної книжно-церковної норми. Та неможливо відокремити в культурному фонді нації «власне українське» від «набутого християнського».
У подальшому викладі ми намагатимемося не нав’язувати читачеві відповіді на питання, що для національної української культури органічне, а що не органічне. Право такого суду належить історії. Будемо розглядати в цілості все те, що входить до культурного фонду українського народу, по можливості як систему, і будемо пам’ятати, що різні люди, соціально-культурні верстви, політичні течії завжди вибирали собі з цього фонду не все набуте, а лише те, що хотіли і на що були здатні.
І, нарешті, ще одна складність, мабуть, найбільш серйозна: що вважати нацією? З якого часу можна говорити про українців як націю, а, отже, який період і який культурний комплекс належать до української національної культурної традиції?
Одразу слід відкинути відповідь, що здається найпростішою: спиратися на українську мову як необхідну ознаку української культури. По-перше, не вся культура втілюється в мові. По-друге, навіть такі сфери культури, як література, далеко не завжди спираються на національну мову. Нарешті, мова змінюється, і було б помилкою вилучати з історії української культури якийсь період тільки тому, що мова тих наших предків відрізнялася від сучасної.
Якби перш, ніж писати про історію української національної культури, необхідно було знайти загальновизнану дефініцію нації, мета написання цієї книги була б безнадійною. Мабуть, і тут слід пошукати компроміси.
Аналогія, яка здається в цьому випадку корисною і доцільною, — це аналогія між етносом (народом, нацією) та популяцією.
Все живе в природі поділяється на види, останні підрозділяються на популяції — групи особин певного виду, що живе на певній території. «Популяція», якою є етнос (нація, народність), має із тваринною популяцією спільне тільки те, що групи людей розподілені на різні в культурному відношенні спільноти, які проживають на певних територіях. Ця різність, відносна відокремленість і територіальна прив’язаність соціально-культурних груп забезпечує інформаційну багатоманітність у суспільстві. Етнічна єдність нерідко /5/ усвідомлюється як «кровна», біологічна спорідненість, але насправді є спорідненістю по культурі, а не по крові. Людство культурно дискретне, як біологічно дискретний вид у світі живого. І кожен етнос є «кузнею культурної еволюції» завдяки цій дискретності людського світу. Новації в культурі відбуваються в рамках певного етносу, перебігають по етнічному культурному полю, взаємодіючи з іншими галузями цієї культури. Так відбувається і загальнолюдський культурний прогрес, бо етноси культурно не закриті один для одного, культурне «схрещування» відбувається безперервно, якщо відносини між етносами не складаються особливо нещасливо.
Національна чи етнічна організація є однією з структур, що нагромаджують досвід і передають його новим поколінням. Як класифікувати етнічні спільноти, як відділити нації європейського типу від інших видів етнічної спільності — це проблема соціології та філософії історії. Для курсу історії культури достатньо констатувати, що певна спільність — може, не така згуртована, може, надто крихка, але спільність — існувала, в її рамках жила культура.
Духовна культура українського суспільства розглядається в цьому посібникові у взаємозв’язку з політичною та господарською. Увесь комплекс проблем розвитку української культури висвітлюється у зв’язку з світовим культурним процесом.
Посібник розрахований не тільки на викладачів і слухачів курсу історії української культури. Враховувати широкий культурний фон доводиться при вивченні і літератури чи окремих мистецтв, і загальної історії. Звичайно, запропонована в книзі концепція розвитку української культури не є абсолютною і безсумнівною і допускає альтернативні точки зору.