3. Парето-ефективний стан економіки

Коли і ресурси, і продукція розподіляються таким чином, що неможливо поліпшити становище однієї особи без шкоди для іншої, досягається оптималь­ний за Парето стан економіки. Для досягнення такої ефективності не має бути можливості отримання додаткового виграшу шляхом перерозподілу ресурсів або обміну продуктами між споживачами. Розглянемо детальніше, за яких умов досягається Парето-ефективний стан економіки.

Виробництво тоді буде ефективним, якщо воно буде максимізувати корисність для споживачів і водночас не виходитиме за межі наявних ресурсів, тобто знаходитиметься на кривій виробничих мож­ливостей. Отже, межа виробничих можливостей та крива байдужос­ті, що відображає максимальний рівень задоволення потреб споживачів, будуть мати тільки одну спільну точку — точку дотику (рис. 9). Нагадаємо, що при ефективному обміні граничні норми заміщення однакові для всіх споживачів.

Рис.9. Графічна ілюстрація ефективного стану економіки за Парето

Таким чином, для ефективного функціонування економіки в цілому розміщення ресурсів між виробництвом різних товарів має бути таким, щоб споживачібути готові заміщати блага саме у такій пропорції, в якій виробниц­тво може трансформувати один товар в інший. Виконання цієї умо­ви можливе тоді, коли всі ринки є досконало конкурентними і на кожному з них встановлюються ефективні ціни (пригадайте з теорії виробництва):

Р_Х=МС_{Х ,} P_Y=MC_Y

Звідси МС_X/MC_Y =Р_X/P_Y

Останнє рівняння дає змогу визначити умову Парето-ефективного стану економіки:

MRT_XY = МС_Х/MC_Y =Р_X/P_Y = MRS^А_XY = MRS^В_XY

Зазначимо, що існують передумови та ситуації, коли саморегульований ринок неспроможний забезпечити досяг­нення ефективного функціонування економіки (так звані „неспроможності ринку”, що стосуються виробництва суспільних благ, а також таких чинників як наявність ринкової влади, непро­зорість ринків і неповна чи асиметрична інформація) [4,С.194-195], [6,С.536-538].

Це також дає підстави зупинитись більш детально та співвідношенні ефективності та справедливості.

4. Ефективність і справедливість

Загалом, не зважаючи на ефективність конкурентних ринків державні структури часто застосовують різні заходи, спрямовані на соціальну підтримку чи підтримку певних товаровиробників чи регіонів з метою забезпечити більшу справедливість та чесність. Чи такі дії зменшують ефективність ринкової системи? І навпаки, чи ефективність завжди передбачає достатній рівень справедливості? Спробуємо пошукати відповіді на поставлені питання.

Розмірковуючи в термінах рис.8, не так вже й не розумно надати перевагу неефективній точки H над ефективними точками E і F. Якщо б конкурентні ринки могли забезпечити або тільки в E, або тільки F, то було б важко говорити про позитивні сторони конкуренції та ефективності. На практиці нерідко виникають проблеми такого роду. В цих випадках внесок економістів полягає у підрахунку витрат, які пов’язані із досягненням справедливого розподілу ресурсів (оскільки ми досягаємо справедливість, але втрачаємо ефективність). Відповідно постає проблема мінімізації цих втрат. Справа в тому, що завжди, коли ефективність за Парето приноситься в жертву чесності, справедливості або задля досягнення інших „благородних” цілей, виграш тих, кому надходить допомога, виявляється меншим, ніж втрати тих, кому наноситься збиток. Економісти шукають шляхи скорочення чистих витрат для досягнення таких соціальних цілей. Самі ці витрати можна розрахувати як різницю в грошовій формі між величиною збитку одних індивідів і вигод інших.

Після того як чисті витрати, що зв’язані з досягненням деякого рівня справедливості чи будь-якої іншої соціально-економічної цілі, вже зменшені на стільки, на скільки це можливо, потрібне оціночне судження, чи слід на них погоджуватися. Якщо, наприклад, щоб передати 1 гривню тому, кому вона дійсно потрібна, треба витратити за рахунок податків принаймні 1000 гривень, то суспільство може вирішити, що ці трансферти обійшлися б надто дорого, хоч вони і послужили б „благородній” цілі. Це однак лише оціночне судження, оскільки не існує науково обґрунтованого методу встановлення „ціни” справедливості.

Економісти можуть також зробити й іншого роду внесок для вирішення проблеми справедливості. Точка, яка досягається конкурентною економікою на межі максимально можливої корисності залежить від того, хто якими ресурсами володіє. Якщо всім капіталом суспільства володіє споживач А, механізм конкуренції буде наближати розподіл товарів до межі, близької до точки А; збільшення ж частки споживача Б в капіталі пересуне результат конкурентного процесу до точки В. Тобто, якщо б існував метод перерозподілу ресурсів між індивідами, який не впливав би на ефективність, то тоді конкурентна економіка могла б досягнути будь-якого Парето-оптимального розподілу навіть при забезпеченні справедливого розподілу доходів між громадянами. Цей результат означає, що доцільно формувати справедливий розподілів ресурсів. Економісти працюють над пошуками шляхів досягнення цього завдання.

Основний висновок зводиться до наступного. Суспільство, використовуючи спеціальні механізми, може прийняти рішення про забезпечення соціально незахищених верств населення певними послугами чи товарами. Але внаслідок обмеження ресурсів потрібно принаймні складати звіт про ті втрати, які здійснюються заради досягнення більшої справедливості й шукати шляхи мінімізації цих втрат, забезпечення оптимального балансу між справедливістю та ефективністю.