3. Схема неокласичного підходу до грошово-кредитного регулювання.

В неокласичній концепції єдиним наслідком грошової політики є зміна рівня цін. До найважливіших своїх теоретичних досягнень неокласики відносять висновки про те, що гроші на противагу товарам не є багатством. Вони вважають, що гроші виконують лише роль посередника при обміні товарів та служать масштабом виміру цінності усіх благ. Відповідно, в неокласичній макроекономічній моделі є лише три ринки: праці, капіталу (цінних паперів) та благ. На цих ринках зустрічаються два макроекономічних суб’єкти: домашні господарства та підприємці.

Кількість грошей, що знаходяться в обігу обумовлює рівень цін, завдяки якому визначаються номінальні значення ставки зарплати та національного доходу.

Для визначення рівня цін використовується рівняння кількісної теорії грошей:

МV=РY (1)

В рівнянні (1) параметри V та Y задані: швидкість руху грошей залежить від частоти грошових виплат, яка обумовлюється технічними та інституційними умовами, а величина реального національного доходу визначається в процесі встановлення рівноваги в реальному секторі.

Оскільки ні V ні У не залежать від кількості грошей, рівень цін прямо пропорційний масі грошей в обігу:

(2)

Логічний підсумок даного висновку, який отримав назву „Кембріджський ефект”, ґрунтується на двох передумовах:

1) ціни миттєво реагують на диспропорції між попитом та пропозицією на ринку благ:

2) реальна каса є одним з факторів, що визначають попит на блага.

Зводиться це до наступного. В умовах базового стану загальноекономічної рівноваги економічні суб’єкти розпоряджаються оптимальною величиною реальних касових залишків (), необхідних їм для безперешкодного проведення ринкових угод.

Після збільшення кількості грошей реальна касса перевищить оптимальний обсяг і у власників збільшеної реальної каси виникне бажання обміняти додаткові гроші на блага та цінні папери. Збільшення попиту на ринку цінних паперів (збільшення пропозиції заощаджень) призведе до зниження ставки відсотка, внаслідок чого зменшиться пропозиція праці (зросте попит на вільний час). В результаті зменшаться рівноважний рівень зайнятості та обсяг виробництва. Збільшення попиту на блага при одночасному скороченні їх пропозиції спричинять загальне зростання цін.

Зростання цін - єдиний спосіб врівноважити попит та пропозицію в нових умовах, тому що звільнитися від „зайвих” грошей суспільство в цілому не може. Вони лише переходять від одного суб’єкта до іншого. Зростання цін буде тривати до того часу, поки не буде досягнуто рівності

(3).

На чому грунтуються погляди тих вчених, які вважають “Y” відносно стабільною величиною? Вони виходять з того, що випуск залежить від виробничих можливостей, зайнятості населення (з урахуванням природного рівня безробіття). Отже, збільшення “М”, не впливаючи на “Y”, лише збільшує “Р”. Графічно це має такий вигляд (рис. 4):

Рис.4. Зсув лінії сукупного попиту при зростанні обсягу грошової маси

На рис.4 показано дві рівноваги: при меншому (E) та більшому (Е) сукупному попиті. Лінія пропозиції піднімається перпендику­лярно вгору на рівні обсягу виробництваY, відображаючи ті обставини, що, по-перше, виробничі можливості обмежені, по-друге, зростання цін не може спонукати до збіль­шення обсягів виробництва. Зсув лінії сукупного попиту відбувається при загальному зростанні витрат за умови збільшення грошової маси. Відповідно: „Якщо б уся сума наявних в обігу грошей подвоїлася, то ціни також зросли б у двічі”.

Розглянемо сказане на прикладі. У 1999 р. реальний обсяг ВВП національного господарства України був тотожний обсягу 1998 р. Швидкість руху грошей у 1999 р. зменшилася на 5% щодо рівня попереднього року. Обсяги грошової маси в 1999 р. було збільшено в порівнянні з 1998 р. в середньому на 34%.

Використовуючи рівняння обміну необхідно визначити, як теоретично мав би змінитися загальний рівень цін у економіці держави в 1999 р.

Для розв’язку задачі застосуймо індексний метод, тобто I_M *I_V= I_Q*I_P .

I_Q =Q₁₉₉₉ / Q₁₉₉₈=1; I_V = V₁₉₉₉ / V₁₉₉₈= 0,95; I_M = I₁₉₉₉ / I₁₉₉₈= 1.34.

На основі цих обчислень визначимо індекс загального рівня цін( I_P) у 1999 році:

I_P1999 =( I_M * I_V)/ I_Q = (1,34*0,95)/1=1,27 (разів).

Отже, у 1999 році, за перелічених параметрів функціонування національного господарства, загальний рівень цін теоретично мав би зрости на 27 %.

Неокласики також стверджують, що коли розмір реальних касових залишків внаслідок зростання рівня цін набуде базового значення, ставка відсотка повернеться до попереднього рівня.

Тобто, з наведеної макроекономічної моделі, яка реконструює погляди економістів класичної школи випливає, що зміна кількості грошей в обігу не впливає на рівноважні значення реальних параметрів економіки, а змінює лише їх номінальні значення. Відповідно, державі не варто втручатися в дію ринкового механізму з метою впливу на розвиток економічної кон’юнктури.