3. 2 Принципи міжнародної і європейської стандартизації

1. 2.1 Загальний підхід європейської стандартизації

Принципи стандартизації відбивають політичні й історичні зміни у Європі, і на них справляє вплив тенденція впровадити об’єднаний європейський ринок, що забезпечує вільне переміщення товарів серед країн-членів ЄС.

На те щоб створити дух близького й ефективного співробітництва серед національних організацій зі стандартизації у Європі, знадобився певний час. Треба нагадати, що потужні національні організації зі стандартизації історично конкурували. У певний час і за певних умов ця конкуренція була зрозумілою, оскільки стандартизація використовувалася як інструмент у конкурентній боротьбі. Але завдяки прогресу інтеграції у Європі, конкуренція у сфері стандартизації поступово замінилася нарощуванням співробітництва, що виявилося вигіднішим. Цю зміну у відношенні з боку великих європейських гравців спричинив не лише політичний тиск: був ще й інтерес їх власників, які бажали ближчого співробітництва, яке краще захищало б їх інтереси на світових ринках.

Це співробітництво підсилилося після того, як у 1985 році був впроваджений й імплементований принцип Нового підходу. Принцип Нового підходу підвищив важливість стандартів, які разом із Директивами про Новий підхід перетворилися на головний стимул, що сприяє успішному розвитку об’єднаного європейського ринку. Правда й те, що і Новий підхід справив вплив на принципи стандартизації. Оцінюючи цей вплив, можна підтвердити його вельми позитивний ефект.

Європейська стандартизація ґрунтується на загальних принципах, які використовуються будь-де у світі для розробки необов’язкових стандартів. Ці принципи були визначені паралельно з утворенням організованої стандартизації, і вони чинні, практично у своїй первинній версії, й дотепер.

2. 2.2 Процес міжнародної стандартизації

Засадні принципи стандартизації можна продемонструвати на процесі, яким міжнародні стандарти розроблюються. Цей процес складається з кількох стадій:

• Пропозиція щодо розробки нового стандарту може подаватися будь-ким через свою відповідну НОС. Для того щоб бути прийнятий для розробки, пропонований робочий предмет повинен отримати підтримку більшості членів, що беруть участь, технічного комітету ISO, який серед інших критеріїв підтверджує світову важливість запропонованого предмету – це означає, що він дійсно відповідає міжнародній потребі й урешті-решт буде придатним для імплементації у світі на якомога ширшій основі.

• Підготовча стадія – розробка проекту стандарту технічним органом (технічним комітетом, підкомітетом, робочою групою), до складу якого входять зацікавлені фахівці з промислового, технічного і комерційного секторів. До цих фахівців можуть приєднуватися представники урядових органів, випробувальних лабораторій, об’єднань споживачів, неурядових організацій й академічних кіл. В принципі, цей процес відкритий для кожної зацікавленої сторони.

• Стадія комітету – національні делегації фахівців комітету проводять засідання, на яких обговорюють, дебатують і висувають свої аргументи, доки не досягнуть консенсусу щодо проекту стандарту.

• Стадія запитів забезпечує залучення громадськості до процесу. Більшість членів ISO мають певну форму процедур аналізу громадськістю, щоб зробити запропоновані робочі предмети й проекти стандартів відомими й доступними зацікавленим сторонам. Потім при формулюванні своєї позиції щодо запропонованого робочого предмету або проекту стандарту члени ISO зважують на будь-який зворотний зв'язок, одержаний ними.

• Стадія ухвалення – досягнення консенсусу. Оскільки стандарти – це необов’язкові домовленості, вони мають ґрунтуватися на міцному консенсусі міжнародної експертної думки. Консенсус, який потребує вирішення суттєвих заперечень, представляє собою важливий процедурний принцип. «Консенсус» визначається як «загальна згода, яка характеризується відсутністю стійкої протидії суттєвим моментам з боку будь-якої важливої частини зацікавлених сторін і з боку процесу, який включає пошук, щоб врахувати точки зору усіх зацікавлених сторін і примирити будь-які суперечні аргументи». Це визначення відмічає: «Консенсус не обов’язково домислює одностайність». Для того щоб документ був прийнятий як міжнародний стандарт, він має бити ухвалений двома третинами національних членів ISO, які брали участь у його розробці, і не відхиленим більш ніж чвертю усіх членів, що голосують щодо нього.

• Стадія публікації – доступність ухваленого міжнародного стандарту для громадськості.