3.3. Засоби, методи та принципи спортивної підготовки велосипедистів

Засоби спортивної підготовки – фізичні вправи, що безпосередньо або побічно впливають на удосконалення майстерності велосипедистів. Умовно їх поділяють на чотири групи:

• загально-підготовчі,

• допоміжні,

• спеціально-підготовчі,

• змагальні.

До загально-підготовчих належать вправи, що забезпечують всебічний фізичний та функціональний розвиток організму велосипедистів: загальнорозвиваючі вправи, елементи гімнастики та акробатики, вправи на розвиток гнучкості, легкоатлетичні (біг, стрибки, метання), вправи зі штангою, рухливі та спортивні ігри, плавання, туризм.

Допоміжні вправи створюють фундамент спеціальної підготовленості на фоні удосконалення функціональних систем організму велосипедистів, переважно серцево-судинної та дихальної. Це в перш за все циклічні види спорту (ходьба, біг, біг на ковзанах, ходьба на лижах, плавання, тощо).

Спеціально-підготовчі вправи посідають центральне місце у системі фізичної підготовки кваліфікованих спортсменів і охоплюють коло засобів, які включають елементи змагальної діяльності, а також дії, наближенні до них: спеціальні вправи, що розвивають м’язи, які беруть участь у педалюванні; вправи на велотренажерах; фігурна їзда на велосипеді; їзда на велосипедах по шосе, треку, кросі.

Змагальні вправи передбачають виконання комплексних рухових дій, що є предметом спортивної спеціалізації, відповідно до існуючих правил змагань[9].

Засоби спортивного тренування розрізняють також за напрямами впливу: пов’язані з удосконаленням різних сторін підготовленості – технічної, тактичної, фізичної та спрямовані на розвинення різних рухових якостей, підвищення функціональних можливостей окремих органів і систем організму.

Методи фізичної підготовки – це способи роботи тренера і спортсмена, за допомогою яких відбуваються оволодіння знаннями, вміннями та навичками, а також розвиток потрібних якостей. Умовно їх поділяють на словесні, наочні, практичні. У процесі спортивного тренування всі ці методи застосовуються у різних сполученнях.

До словесних методів належать розповідь, пояснення, бесіди, лекції, аналіз та обговорення.

Наочні методи зумовлюють дієвість процесу підготовки. До них насамперед відносяться методично вірний показ окремих вправ та їх елементів, навчальні фільми, відеомагнітофонні записи, макети треку для демонстрування тактичних схем, електронні ігри.

Методи практичних вправ поділяються на такі, що спрямовані переважно на засвоєння спортивної техніки, і методи, які сприяють розвитку рухових якостей.

Успішне вирішення навчально-тренувальних завдань можливе за умови додержання принципів, що поділяються на три групи:

1. Загально-педагогічні (дидактичні) – науковість, виховне навчання, доступність, систематичність і послідовність, свідомість та активність, наочність, міцність та прогресування, колективність поряд з індивідуалізацією.

2. Специфічні – спрямованість до вищих досягнень, поглиблена спеціалізація, безперервність тренувального процесу, єдність поступового збільшення навантажень і тенденції до максимальних навантажень, хвилеподібність і варіативність навантажень, циклічність тренувального процесу, єдність і взаємозв’язок структур змагальної діяльності та підготовленості.

3. Методичні – випередження (випереджальне відносно технічної підготовленості розвинення фізичних якостей); розмірність (оптимальний та збалансований розвиток фізичних якостей); сполучення (пошук засобів, що дозволяють водночас вирішувати декілька завдань – поєднання технічної та фізичної підготовки); надмірність (застосування тренувальних навантажень, які в декілька разів перевищують змагальні, засвоєння та включення до тренувальної роботи рухової діяльності, що за інтенсивністю перевищує змагальну); моделювання (використання різноманітних варіантів моделювання змагальної діяльності у тренувальному процесі); централізація (підготовка найбільш перспективних велосипедистів на централізованих зборах із залученням до роботи з ними тренерів, що їх підготували)[3].