0251552_38296_mankiv_gregori_n_makroekonomika

ЕКОНОМІКА

Частина І

Вступ

У частиніІвиознайомитесязпредметоммакроекономіки.Урозділі1проаналізованозначенняцієїнаукита поясненоінструментарій,якийекономістивикористовуютьдляаналізуекономіки,атакожокресленоструктуру цієїкнижки.Урозділі2з'ясовановидистатистичнихданихіфактів,якіекономістийполітикизастосовуютьдля аналізузмінунаціональнійекономіці.

З- 2243

Розділ1

Макроекономікаякнаука

Всянаукаєнещоінше,якупорядкуваннямислення.

АльбертЕйнштейн

1-1. Щовивчаємакроекономіка

Чомуоднікраїнидемонструютьвисокітемпиекономічногозростанняупродовжусьогостоліття,а

їхнігромадянинасолоджуютьсявисокимрівнемдобробуту,тодіякіншікраїниледвеживотіють?

Чомуводнихкраїнахпростежуютьсявисокітемпиінфляції,авінших—цінипрактичностабільні?

Чомувсімкраїнамзнайоміспадийдепресії—періоди,упродовжякихдоходизнижуються,а

безробіттязростає,—іякаполітика урядуможедопомогтискоротитиціперіодиабовзагаліїх уникнути?Макроекономіка—ценаука,якавивчаєекономікувцілому,вонанамагаєтьсявідповісти націтабагатоіншихзапитань.

Щобоцінитиважливістьмакроекономіки,вамдостатньопрочитатигазетуабопрослухативипуск новин.Щоденноузасобахмасовоїінформаціївистикаєтесяізтакимизаголовками,як"Темпи економічногозростанняуповільнюються","НаціональнийбанкУкраїнипочинаєборотьбуз інфляцією"або"Падіннякурсівакційістрахпередекономічнимспадом".Хочацімакроекономічні подіїможутьвидаватисяабстрактними,вонивпливаютьнажиттякожногознас.Керівникипідпри-

ємств,якіпрогнозуютьдинамікупопитунасвоївироби,повинніпередбачити,якшвидко зростатимутьдоходиспоживачів.Громадянстаршоговіку,якіживутьнапенсію,цікавить,яким темпомзростатимутьціни.Випускникиколеджівтауніверситетів,якішукаютьроботи,

сподіваються,щовекономіцівідновитьсязростанняіфірминайматимутьпрацівників.

Станекономікивпливаєнавсіхлюдей,томунедивно,щомакроекономічніпитаннязаймають провіднемісцевполітичнійполеміці.Виборцідобреобізнанізістаномсправуекономіці,їмтакож відомо,щоурядволодієпотужнимиінструментамидлявпливунаекономіку.Отожпопулярність діючогопрезидентазростає,колиекономіка функціонуєдобре,інавпаки. УСШАпідчас президентськоїкампанії1992р.основнаборотьбавеласянавколоекономічнихпроблем.

Макроекономічніпроблемитакожвідіграютьнайважливішурольуміжнароднихвідносинах.В

останнірокиєвропейські"країниприйшлидоспільноїгрошовоїодиниці,багатоазійськихкраїн пережилифінансовукризуівтечукапіталу,аСШАфінансувалисвійвеличезнийдефіцитузовнішній торгівлізарахунокзначнихзапозиченьнасвітовихфінансовихринках.Назустрічахлідерівкраїн світуціпитаннячастостоятьнапорядкуденномуоднимизперших.

Макроекономікапояснюємеханізмфункціонуваннянаціональноїекономіки.Дляцього макроекономістизбираютьданіпродоходи, ціни,безробіттяібагатоіншихекономічних показників,якістосуютьсярізнихкраїніперіодів.Відтаквонинамагаютьсясформулювати загальнийтеоретичнийпідхіддопоясненняцихданих.Таксамо,якіастрономи,щовивчають всесвіт,табіологи,щовивчаютьеволюціювидів,—макроекономістипозбавленіможливості проводитиконтрольованийекс-

перимент. Натомість вони повинні використовувати статистичні дані і факти. Макроекономісти виявляють відмінності між національними економіками різних країн, а також зміни, які відбуваються в них із плином часу. Ці спостереження не лише створюють стимули для розроблення нових теорій, а й забезпечують фактичні дані для їх перевірки.

Якщо бути відвертим, то макроекономіка — молода наука, що перебуває у фазі становлення.

Спроможність макроекономістів передбачати майбутні економічні події аж ніяк не краща за здатність метеорологів прогнозувати погоду на наступний місяць. Але, в чому ми матимем змогу переконатись,

макроекономісти уже досить багато знають про те, як функціонує економіка. Ці знання використовують як для пояснення економічних явищ і процесів, так і для вдосконалення економічної політики.

Кожне десятиліття ставить нові проблеми. У 1970-х роках президенти Річард Ніксон, Джералд Форд і Джімі Картер намагалися зупинити прискорення інфляції, але не домоглися значних успіхів. У 1980-х роках темпи інфляції знизились, але президенти Роналд Рейґан і Джордж Буш зіткнулися з величезним дефіцитом державного бюджету. У 1990-х роках, відколи в Овальному кабінеті господарює Президент Біл Клінтон, дефіцит бюджету поступово зменшувався, і тепер навіть виник невеликий надлишок бюджету, а податкові надходження як відсоток національного доходу є небувало високими.

Хоч основні принципи макроекономіки не змінюються протягом десятиліть, фахівці з макроекономіки мусять творчо і гнучко використовувати ці принципи, відповідно до обставин, що безперервно змінюються.

П Р И К Л АД

ІсторичнийрозвитокекономікиСША

Економісти використовують різноманітні показники для визначення ефективності функціо-

нування національної економіки. Особливе значення мають такі три макроекономічні змінні:

реальний валовий внутрішній продукт (ВВП), темп інфляції та рівень безробіття. Реальний ВВП

вимірює сукупний дохід в економіці (скоригований на рівень цін). Темп інфляції вимірює зростання цін, а рівень безробіття показує, який відсоток робочої сили не має роботи.

Макроекономіка вивчає, які чинники впливають на ці змінні, чому з перебігом часу вони змінюються і як вони взаємодіють між собою.

На графіку 1-1 показано динаміку реального подушного ВВП США. Заслуговують на увагу такі два моменти. По-перше, реальний подушний ВВП США зростав. Нині реальний подушний ВВП приблизно уп'ятеро перевищує його рівень у 1900 р. Це зростання доходу дозволяє американцям насолоджуватися значно вищим рівнем життя порівняно з попередніми по-

коліннями. По-друге, хоча реальний ВВП упродовж багатьох років зростав, але темпи його зростання не були стабільними. Через певні періоди часу простежується зниження реального ВВП, а найбільше відбулось на початку 1930-х років. Такі періоди називають спадом. Негли-

бокий спад часто називають рецесією, а глибокий і затяжний — депресією. ТОМУ не дивно, що періоди зменшення доходів асоціюються зі значними економічними випробовуваннями.

На графіку 1-2 подано темпи інфляції у США. З графіка видно, що темпи інфляції коливалися у широкому інтервалі. У першій половині XX ст. середній темп інфляції був не-

високим. Періоди зростання цін чергувалися з періодами їх зниження. Зниження рівня цін економісти називають дефляцією. У першій половині XX ст. інфляція утримувалася й|

стерпному для американського суспільства рівні. Проблема інфляції загострилася в кінці

Графік 1-1. Реальний ВВП на душу населення у США. Реальний ВВП вимірює сукупний дохід усіх економічних агентів, а реальний подушний ВВП — дохід на душу населення. Ці дані показують, що у США реальний подушний дохід зростає, але ця тенденція інколи переривається періодами зниження доходу, які називають спадом або депресією.

Примітка. Реальний дохід на графіку показано у логаритмічній шкалі. За такої шкали рівні відрізки по вертикальній осі відображають однакові зміни, які виражаються у відсотках. Тому віддаль між позначками

5000 і 10 000 дол.( 100%-а зміна) дорівнює віддалі між 10 000 і 20 000 дол.(100%-а зміна).

Джерело: U. S. Bureau оf the Census (Historical Statistics of the United States: Colonial Times to 1970) and U. S. DepartmentofCommerce.

1970-х років, коли ціни зростали в середньому на 10% за рік. В останні роки темп інфляції коливався між 2 і

3% за рік. Це означає, що ціни були порівняно стабільними.

На графіку 1-3 показано динаміку рівня безробіття. Завважте, що в економіці США завжди є якась кількість безробітних. Крім того, хоч довгострокова тенденція рівня безробіття не простежується, але масштаби безробіття коливаються у досить широкому інтервалі. Рецесії і депресії пов'язані з незвично високим безробіттям. Найвищий рівень безробіття утримувався під час Великої депресії у 1930-х роках.

Ці три графіки є немовби світлинами економічної історії США. У наступних розділах ми з'ясуємо, як вимірюють ці змінні, і розглянемо теорії, що пояснюють їх поведінку.

Графік 1-3. Рівень безробіття в економіці США. Рівень безробіття показує відсоток робочої сили, яка не має роботи. З цього графіка видно, що в економіці безробіття є завжди, але його масштаби коливаються з року в рік.

Джерело: U.S. Bureauofthe Census (HistoricalStatisticsofthe United States: ColonialTimesto1970)and U.S. Department ofCommerce.

літаків. Ці моделі далекі від реальних об'єктів, однак той, хто моделює, багато чого навчається. Модель пояснює суть реального об'єкта, що його вона відображає.

Економісти часто використовують моделі для того, щоб зрозуміти взаємозв'язки в економіці. Економічні моделі містять символи та рівняння. Економісти будують свої моделі для пояснення таких економічних змінних, як ВВП, інфляція й безробіття. У моделях співвідношення між економічними змінними часто виражене в математичній формі. Моделювання доцільне, бо воно дає змогу нехтувати несуттєвими деталями і зосереджуватись на принципових економічних зв'язках.

В моделях використовують два типи змінних: екзогенні та ендогенні. Ендогенні змінні — це змінні, які модель намагається пояснити. Екзогенні змінні — це змінні, які модель бере як дані. Метоюмоделі є з'ясування того, як екзогенні змінні впливають на ендогенні змінні. Іншими словами, як показано на графіку 1- 4, значення екзогенних змінних вводять ззовні, тоді як ендогенні змінні визначаються всередині моделі, вони є результатом побудови моделі.

Розділ1.Макроекономіка як наука

Графік 1-4. Як працює модель. Модель є спрощеним теоретичним обґрунтуванням основних залежностей між економічними змінними. Екзогенні змінні — це змінні, значення яких задають до побудови моделі. Ендогенні змінні — це змінні, які пояснює дана модель. Модель показує, як зміни в екзогенних змінних впливають на ендогенні змінні.

Щоб зробити ці визначення змінних конкретнішими, розгляньмо найвідомішу з усіх економічних моделей — модель попиту і пропозиції. Уявімо, що економіст хоче дізнатися, які чинники впливають на ціну піци і кількість проданої піци. Він повинен побудувати модель, яка описує поведінку покупців піци, поведінку продавців піци та їх взаємодію на ринку. Наприклад, економіст припускає, що величина попиту на піцу Qd залежить від ціни піци Р і сукупного доходу Y.Цю залежність виражає рівняння:

Qd = D(P,Y),

де D( ) — функція попиту. Так само, економіст припускає, що величина пропозиції Qзалежить від ціни Рі ціни складових Pm,таких як сир, помідори, борошно та м'ясо. Цю залежність виражено так:

Qs=S(P,Pm),

де S( ) — функція пропозиції. Нарешті, економіст припускає, що ціна піци змінюється так, щоб величина

пропозиції дорівнювала величині попиту.

Qs = Qd

Ці три рівняння становлять модель ринку піци.

Економіст зображує цю модель за допомогою кривих попиту і пропозиції, що показано на графіку 1-5. Крива попиту показує співвідношення між величиною попиту на піцу і ціною піци за незмінного рівня сукупного доходу. Крива попиту є спадною, бо зі зростанням ціни піци споживачі купуватимуть більше інших продуктів і менше піци. Крива пропозиції показує співвідношення між величиною пропозиції піци і ціною піци за незмінних цін складових піци. Крива пропозиції є висхідною, бо зі зростанням ціни піци її виготовлення стає прибутковішим, що стимулює піцерії до розширення її виробництва. Точка перетину кривих попиту і пропозиції відповідає станові ринкової рівноваги. За рівноважної ціни споживачі хочуть купити саме таку кількість, яку піцерії хочуть виготовити і продати.

Ця модель ринку містить дві екзогенні змінні і дві ендогенні змінні. Екзогенними змінними єсукупний дохід і ціна складових піци. Модель не пояснює їх, а бере як дані (можливо, їх пояснює інша модель). Ендогенними змінними єціна та кількість піци. Модель намагається пояснити ці змінні.

Графік 1-5. Модель пропозиції і попиту. Найвідомішою економічною моделлю є модель пропозиції і попиту на певне благо, у нашому прикладі -піцу. Крива попиту є спадною і дов'язує ціну піци з кількістю піци, потрібної споживачам. Крива пропозиції є висхідною і пов'язує ціну піци з кількістю піци, яку постачають піцерії. Ціна піци змінюється доти, доки величина пропозиції не зрівноважується з величиною попиту. У точці перетину двох кривих досягається ринкова рівновага, яка показує рівноважну ціну піци і рівноважну кількість піци.

Ця модель показує, як зміни в одній з екзогенних змінних впливають на обидві ендогенні змінні. Наприклад, зі збільшенням сукупного доходу підвищується попит напіцу, як показано на частині (а) графіка 1- 6. 3 моделі видно, що зростають і рівноважна ціна, і рівноважна кількість піци. Так само з підвищенням ціни складових пропозиція піци зменшується, як показано на частині (б) графіка 1-6. Модель показує, що в цьому випадку рівноважна ціна піци підвищується, а рівноважна кількість піци знижується. Отже, ця модель демонструє як зміни в сукупному доході чи ціні на складові впливають на ціну і кількість на ринку піци.

Як і в усіх моделях, в моделі піци прийнято деякі спрощувальні припущення. У моделі, наприклад, не береться до уваги, що всі піцерії розташовані в різних місцях. Для кожного споживача певна піцерія зручніша за іншу, і тому піцерії мають деяку можливість встановлювати власні ціни. Хоча в моделі припускають наявність однієї ціни на піцу, насправді в кожній піцерії ціна може бути іншою.

Як оцінювати таку невідповідність моделі реальній дійсності? Чи маємо відмовитись від використання простої моделі пропозиції і попиту на піцу? Чи потрібно побудувати складнішу модель, яка дає змогу врахувати різні ціни на піцу? Відповідь на ці запитання залежить від нашої мети. Якщо наша мета полягає в тому, щоб пояснити, як ціна сиру впливає на середню ціну піци і кількість проданої піци, тоді відмінність у цінах не має істотного значення. Проста модель ринку піци дає змогу відповісти на це запитання. Проте якщо ми хочемо пояснити, чому у місті з трьома піцеріями ціни на піцу нижчі, ніж у місті, що має одну піцерію, то ця проста модель менш корисна.

Графік 1-6а. Зміни рівноваги. На частині (а) графіка підвищення сукупного доходу збільшило попит на піцу: за будь-якої ціни споживачі тепер хочуть купити більше піци. Це зображено як переміщення кривої попиту праворуч від D1 до D2. Ринок прямує до нової точки перетину кривих пропозиції і попиту. Рівноважна ціна підвищується з Р1 до Р2, а рівноважна кількість піци збільшується з Q1 до Q2.

Графік 1-6 (б). Зміни рівноваги. На частині (б) графіка видно, що зростання ціни на матеріали зменшує пропозицію піци: за будь-якої ціни піцерії виявляють, що продаж піци менш прибутковий,

— відтак її виробництво скорочується. Це відображено переміщенням ліворуч кривої пропозиції із S1 до S2. Ринок прямує до нової точки перетину кривих попиту і пропозиції. Рівноважна ціна піци зростає від P1 доP2 а рівноважна кількість зменшується з Q1 до Q2.