Тема лекції: Джерела римського приватного права.
Мета: Формування у студентів системи знань про природу основних джерел римського приватного права, ознайомлення із основними формами правотворчості Римської держави, з’ясування значення діяльності римських юристів, оволодіння знаннями щодо кодифікації римського приватного права.
План лекції
Вступ
1. Джерела римського приватного права: поняття та види.
2. Звичаї як джерело римського права.
3. Закони.
4. Едикти магістратів.
5. Діяльність римських юристів.
6. Кодифікація Юстиніана та її значення.
Висновки
Література
Питання
Вступ
Державою встановлюється норма права, на основі якої відбувається об’єктивне право – цілісна юридична система, звід правил, яка, з одного боку, регулярно створюються існуючою владою, а з іншого – санкціоновані владою через юрисдикційну діяльність. У римському праві вперше виникла і сформувалася думка, що для надання нормі права імперативної сили необхідно дотримуватись певних процедур і дій. Таким чином сформувалося вчення про джерела права, тобто спосіб виникнення й набуття правилами поведінки обов’язкової сили і правової форми, основними ознаками якого стали існування різних форм функціонування норм права та диференціація норм права за юридичною силою й способом формування.
1. Джерела римського приватного права: поняття та види.
В юридичній літературі подаються різні визначення терміну джерело права. Ним позначають спосіб вираження правових норм, чинники, які формують право, джерела інформації тощо.
Джерело права – це поняття для позначення способу, зовнішньої форми втілення і закріплення юридичної норми. Юридична норма – це виражене в джерелах права загальнообов’язкове правило поведінки, яке виступає як зразок можливої або необхідної поведінки, що охороняється від порушень заходами державного примусу.У науковий словообіг поняття «джерело права» було введено істориком Тітом Лівієм, який характеризував Закони ХІІ таблиць як єдине джерело усього публічного і приватного права.
У широкому розумінні під джерелами права розуміють усі соціокультурні чинники, які впливають на формування та функціонування права. Джерела романістики, тобто науки про Стародавній Рим можна поділити на дві групи. Першу групу складають першоджерела: історичні, юридичні, літературні пам’ятки. Серед них можна назвати твори Тіта Лівія, Діонісія Галікарнаського, Плутарха, Тацита, Ульпіана та багатьох інших. Другу групу складають епіграфічні джерела, тобто написи на бронзі, камені, стінах будинків. Зібрання таких написів було здійснюється Берлінською Академією наук починаючи із 1863 року під назвою Звід латинських написів.
В іншому значенні термін джерело права позначає форми вираження або закріплення норм римського права. Римські юристи так розуміли джерело права: це юридичне поняття, що охоплює питання сили, яка створює право, та сили, яка надає праву загальнообов’язкового характеру. Силою, яка створює право, римські юристи вважали божественний дух, духовний світ людини, національний дух, традиції народу, вищу міру справедливості. А силою, яка надає праву загальнообов’язкового характеру – вважали правові звичаї, закони, інші нормативні акти, які самі собою, своєю формою зобов’язують до певної поведінки.
Римське приватне право впродовж всього свого існування визнавало різні джерела правоутворення, основною вимогою до яких було те, що вони мали бути результатом роботи таких органів, які наділені функціями створення юридичних приписів у найрізноманітніших формах. Протягом існування Римської держави джерелами або формами права були: 1) звичаї ( в архаїчний період); 2) закони; 3) едикти магістратів; 4) діяльність юристів. Відомий римський юрист Гай зазначав: «Цивільне право римського народу складається із законів, рішень плебеїв, постанов сенату, едиктів тих магістратів, які мають право видавати розпорядження, та із відповідей знавців права». В Інституціях Юстиніана названо два види джерел: 1) закон та інші норми, які походять від державних органів та зафіксовані ними у письмовій формі; 2) норми, які створюються на практиці.
Різні види джерел правоутворення мали неоднакове значення на різних етапах розвитку римського приватного права. На початках розвитку Римської держави суттєву роль відігравали звичаї, у республіканський період – рішення народних зборів, а в імператорські часи – конституції імператорів.