1. Інформаційне забезпечення фінансового аналізу, його характеристика.

Основними джерелами інформації для проведення фінансового аналізу є фінансова звітність (ф. № 1 «Баланс», ф. № 2 «Звіт про фінансові результати», ф. № 3 «Звіт про рух грошових коштів», ф. № 4 «Звіт про власний капітал», ф. № 5 «Примітки до річного фінансового звіту»), дані статистичного, бухгалтерського та оперативного обліку стосовно фінансових ресурсів підприємства.

Бухгалтерський баланс — це найважливіша форма бухгалтерської звітності, що відображує стан коштів підприємства та їх джерел у грошовій оцінці та кінцевий результат його виробничо-господарської діяльності на визначену дату. Складається за уніфікованою формою.

Бухгалтерський баланс вміщує інформацію, на основі якої можна встановити кошти, які має підприємство в своєму розпорядженні, джерела їх формування, напрям та ефективність використання, стан розрахунків з юридичними та фізичними особами, платоспроможність, фінансову стійкість. Він дає змогу визначити склад і структуру майна підприємства, ліквідність та оборотність оборотних коштів, наявність власного капіталу та зобов’язань (зовнішніх джерел ресурсів), стан і динаміку дебіторської та кредиторської заборгованості. Одержання такої інформації — необхідна умова для прийняття обґрунтованих управлінських рішень, а також для оцінювання ефективності наступних вкладень капіталу і розміру фінансових ризиків.

Положенням (стандартом) № 2 «Баланс» визначаються зміст і форма балансу та загальні вимоги до розкриття його статей. Норми цього Положення (стандарту) застосовуються до балансів підприємств, організацій та інших юридичних осіб (далі — підприємства) усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ).

Важливе місце в інформаційній базі фінансового аналізу належить ф. № 3 «Звіт про рух грошових коштів», в якій наводиться інформація про надходження та відплив грошових коштів за звітний та попередній рік в розрізі трьох видів діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 4 «Звіт про рух грошових коштів» підготовлено згідно з Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку № 7 «Звіт про рух грошових коштів».

Положенням (стандартом) № 4 визначаються зміст і форма звіту про рух грошових коштів і загальні вимоги до розкриття його статей.

Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату. У балансі відображаються активи, зобов’язання і власний капітал підприємства

Актив відображується в балансі за умови, що оцінка його може бути достовірно визначена й очікується отримання в майбутньому економічних вигод, пов’язаних з його використанням.

2. Методи, прийоми та основні групи економічних показників, що використовуються у фінансовому аналізі.

Метод фінансового аналізу — спосіб системного ком­плексного взаємозалежного вивчення фінансової діяль­ності господарюючого суб'єкта.

У процесі фінансового аналізу застосовуються дедуктив­ний й індуктивний методи дослідження.

Дедуктивний метод дослідження фінансових процесів припускає вивчення їх по ланцюжку від наслідків до причин.

Наприклад, виконання плану прибутку господарського суб'єкта спочатку аналізується по загальній сумі, а потім по складових частинах прибутку

Індуктивний метод дослідження фінансових процесів припускає вивчення їх по ланцюжку від причин до наслідків. Наприклад, індуктивний метод аналізу собівартості продукції (робіт, послуг) означає, що спочатку вивчаються окремі статті витрат, а потім вимірюється їхній вплив на загальну суму собівартості продукції (робіт, послуг).

Прийом аналізу — спосіб вивчення динаміки економічно­го показника й причин цієї динаміки.

Основні прийоми фінансового аналізу:

- порівняння показників;

- зведення й групування;

- елімінування

- графічний прийом;

- кореляційний аналіз;

- регресійний аналіз.

Порівняння доз­воляє дати оцінку будь-якому показникові стосовно іншого або зміні цього показника. При проведенні аналізу фактичний, тобто звітний показник рівняється з базисним показником — плановим або показником минулого періоду.

Аналітичні групування дозволяють у процесі аналізу ви­явити взаємозв'язок між різними економічними явищами й показниками, визначити вплив найбільш істотних визначаль­них факторів і виявити закономірність і тенденції в розвитку економічних процесів.

Елімінування — логічний прийом, при якому послідовно виділяється вплив одного фактора й виключається дія всіх інших факторів.

Графічний прийом аналізу дозволяє виразити залежність між показниками за допомогою графіків або діаграм.

Кореляційний і регресійний прийоми аналізу дозволя ють кількісно виразити взаємозв'язок між окремими економічни­ми показниками, функціональність яких не може бути визна­чена шляхом безпосередніх розрахунків.

3. Основи аналізу фінансової стійкості підприємства

Відповідно до підприємства як господарюючого суб’єкта існує:

— внутрішня стійкість;

— фінансова стійкість;

— загальна стійкість.

Внутрішня стійкість — це такий фінансовий стан підприємства, за якого забезпечується достатньо високий результат його функціонування.

Фінансова стійкість відображує постійне стабільне перевищення доходів над витратами, вільне маневрування грошовими коштами підприємства, здатність шляхом ефективного їх використання забезпечити безперервний процес виробництва і реалізації продукції, а також витрати на його розширення та оновлення.

Загальна стійкість відображує рух грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення надходження коштів (доходів) над їх витрачанням (витратами).

Крім розрахунку та аналізу динаміки наявності власних оборотних коштів у процесі оцінювання фінансової стійкості досліджується низка її відносних показників:

коефіцієнт фінансової незалежності (власності, автономії, концентрації власного капіталу)

коефіцієнт фінансової залежності (фінансової напруженості, заборгованості, концентрації позикового капіталу) коефіцієнт фінансового ризику (плече фінансового важеля фінансування)

коефіцієнт самофінансування (фінансування, фінансової стійкості, — розраховується як відношення власного капіталу до позикового:

Коефіцієнт показує співвідношення між власним і позиковим капіталом. Рекомендоване значення . Характеризує можливість покриття власним капіталом позикових коштів.

Деякі автори під коефіцієнтом самофінансування розуміють показник грошової віддачі інвестицій і розраховують його як відношення грошового потоку до суми інвестицій:

Коефіцієнт показує, яку частину інвестицій можна покрити за рахунок грошового потоку;

коефіцієнт співвідношення мобільних та імобілізованих активів — розраховується як відношення мобільних (оборотних) активів до імобілізованих (необоротних) активів:

Важливе значення має аналіз ринкової стійкості підприємства. Вона характеризується трьома показниками:

коефіцієнтом фінансової незалежності (автономії, власності, концентрації власного капіталу);

коефіцієнтом фінансової залежності;

коефіцієнтом фінансового ризику (плече фінансового важеля).

Типи фінансової стійкості:

1.Абсолютна стійкість-для забезпечення запасів і затрат до­статньо власних обігових коштів; платоспроможність підприємства гарантована:

2,Нормальна стійкість -для забезпечення запасів і затрат, крім власних обігових коштів, залучаються довгострокові кредити та по­зики; платоспроможність підприємства гарантована:

3. Нестійкий фінансовий стан - для забезпечення запасів і за­трат, крім власних обігових коштів і довгострокових кредитів та по­зик, залучаються короткострокові кредити і позики; платоспроможність підприємства порушена, але її можна відновити:

4. Кризовий фінансовий стан - для забезпечення запасів і за­трат не вистачає джерел їх формування; підприємству загрожує бан­крутство. Керівництву підприємства необхідно негайно з'ясовувати причини такого стану, розробляти заходи щодо відтворення фінан­сової стійкості:

Для визначення типу фінансової стійкості підприємства за да­ними форми №) "Баланс" складають агрегований баланс, позиції активу і пасиву якого за ступенем агрегації відповідають меті аналізу

Розрізняють абсолютні і відносні показники фінансової стійкості. До абсолютних показників фінансової стійкості відносяться такі групи показників:

- які характеризують джерела формування запасів і затрат, що відображають різний ступінь охоплення різних видів джерел:

1. Наявність власних оборотних коштів. Він характеризує чистий оборотний капітал. Наявність власних оборотних коштів за формою балансу розраховується як різниця між оборотними активами та поточними зобов'язаннями.

2.Наявність власних і довгострокових позикових джерел форму­вання запасів і затрат. Отримується шляхом додавання до влас­них оборотних коштів величини довгострокових пасивів

3. Загальна величина основних джерел формування запасів і за­трат. Розраховується додаванням до власних і довгостроко­вих позикових джерел формування запасів і затрат суми короткос­трокових кредитів і позикових коштів (за виключенням позик, не погашених у термін);

1. Надлишок (+) або нестача (-) власних оборотних коштів

2. Надлишок (+) або нестача (-) власних і довгострокових пози­кових джерел формування запасів і затрат

З- Надлишок (+) або нестача (-) загальної величини основних джерел формування запасів

4. Аналіз фінансових результатів та рентабельності п – ства

Особливість аналізу прибутку і рентабельності полягає в тому, що він включає в себе вивчення факторів, які зв’язані з виробництвом, де прибуток створюється, і з обігом, де він реалізується.

Головними завданнями аналізу фінансових результатів є:

—        оцінка виконання плану і динаміки з прибутку;

—        оцінка впливу факторів на зміну прибутку;

—        оцінка впливу факторів на зміну рентабельності;

—        виявлення резервів зростання прибутку і рентабельності і розробка заходів для використання виявлених резервів.

Джерелами інформації для проведення аналізу фінансових результатів є форми бухгалтерської звітності № 1 «Баланс підприємства», №2 «Звіт про фінансові результати», дані рахунків бухгалтерської звітності, бізнес-план, фінансовий план, матеріали ревізій, аудиторських перевірок тощо.

5. Аналіз майна п- ства та система показників, що його характеризують.

Склад майна підприємства: Загальний капітал, Основний капітал, Оборотний капітал, Матеріальні оборотні кошти, Кошти й коротко­строкові цінні папери, Дебіторська заборгова­ність та інші активи.Інформаційними джерелами для аналізу майна підприємства є баланс підприємства, ф.1, примітки до фінансової звітності, ф.5, а також звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос), ф.11-ОФ. При аналізі діяльності підприємства до 1999 р. можна використовувати також Звіт про фінансово-майновий стан, ф.3 (згідно з НСБУ такий звіт не складається). При аналізі відкритих акціонерних товариств можна також використовувати примітки до фінансової звітності, яка подається до Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку згідно з Положенням про надання регулярної інформації відкритими акціонерними товариствами та підприємствами-емітентами облігацій. Аналіз майна підприємства здійснюється на основі агрегованого балансу підприємства та Структури і динаміки оборотних активів.Аналіз майна підприємства передбачає проведення аналізу складу майна та його структури, вивчення джерел формування майна, зміни складових майна і джерел його формування. Основними методами аналізу майна є вертикальний і горизонтальний методи, які застосовуються до аналізу балансу, а також метод фінансових коефіцієнтів. Для аналізу майна підприємства можуть застосовуватися фінансові коефіцієнти:·коефіцієнт зносу основних засобів;·коефіцієнт відновлення основних засобів;·коефіцієнт вибуття основних засобів;·активна частина основних засобів.Ці коефіцієнти розраховуються за такими формулами:Коефіцієнт зносу основних засобів

К1 = З(ф)/ Б(ф), де: З(ф) - знос основних фондів; Б(ф) - балансова вартість основних фондів.

 Коефіцієнт відновлення

К2 = Б(п)/ Б(к),де: Б(п) - балансовавартість основних засобів,що надійшлиза період;

Б(к) - балансовавартістьосновнихзасобівна кінець періоду.

 Коефіцієнт вибуття

К3 = Б(в)/ Б(н) , де: Б(в) - балансова вартість основних засобів,що вибули за період;

Б(н) - балансовавартістьосновнихзасобів на початок періоду.

 Активна частина основних засобів

К4 = В(а)/ Б(ф), де: В(а) - вартість активної частини основних засобів;

Б(ф) - балансова вартість основних засобів.

 Активна частинаосновнихзасобів визначає частку виробничих основних засобів основного виду діяльності в основних засобах.

Для характеристики майна підприємства можуть використовуватися іншікоефіцієнти. Зокрема, для вирішення питання щодозабезпеченняпідприємства власними коштами розраховується коефіцієнт забезпеченнявласними коштами (Кзк). Цей коефіцієнт розраховується як відношення різниці між обсягами джерел власнихтаприрівнянихдонихкоштіві фактичною вартістюосновнихзасобів та інших позаоборотних активів дофактичноївартостінаявниху підприємства оборотних коштів:

В окремих випадках для характеристики використання майна підприємства використовуються коефіцієнти рентабельності, які будуть розглянуті в іншій лекції.

 ри економічному читанні балансу ставляться такі основні завдання: 1) виявити наявність та розміщення засобів на підприємстві, встановити зміни, які відбулися у їх складі і джерелах утворення за звітний період, дати оцінку цим змінам; 2) визначити платоспроможність підприємства і фактори, які впливають на неї; 3) вивчити швидкість обігу товарів; 4) проаналізувати стан дебіторської і кредиторської заборгованості; 5) визначити ступінь використання кредитів банку та своєчасність їх погашення; 6) перевірити підстави утворення і використання коштів фондів спеціального призначення; 7) встановити, як виконується бізнес-план підприємства; 8) встановити, як здійснені розрахунки з бюджетом та позабюджетними фондами; 9) визначити реальну вартість підприємства і його акцій; 10) зіставити баланс, який аналізується, з даними інших підприємств тієї ж галузі економіки.

ознаками “позитивного” балансу є наступні:

валюта балансу в кінці звітного періоду збільшилась в порівнянні з початком;

темпи приросту оборотних активів вищі, ніж темпи приросту необоротних активів;

власний капітал підприємства перевищує позиковий і темпи його росту вищі, ніж темпи росту позикового капіталу;

темпи приросту дебіторської та кредиторської заборгованості є приблизно однаковими ;

частка власних засобів в оборотних активах повинна бути більше 10 %.

6. Аналіз оборотних активів п – ства.

Оборотні кошти - це сукупність оборотних виробничих фондів, виражених у грошовій формі.Класифікація оборотних коштів здійснюється за наступними ознаками: сферою, що обслуговується, економічної діяльності, групами і видами, особливостями планування й організації, джерелами формування.Оборотні кошти одночасно в сфері виробництва і обігу проходять три стадії кругообігу (постачання, виробництво і реалізація), приймаючи чотири натуральні форми:виробничі запаси;незавершене виробництво;готові вироби;гроші. Оборотні виробничі фонди - це предмети праці, що знаходяться в сфері виробництва (сировина, матеріали, напівфабрикати, незавершене виробництво), що цілком споживаються в кожному виробничому циклі. Їх вартість цілком переноситься на продукт, що виготовляється. Структура оборотних коштів характеризується питомою вагою окремих груп у загальній вартості оборотних коштів. Оборотні фонди підприємства мають матеріально-речову та вартісну форми. У практиці планування і обліку господарської діяльності до складу оборотних фондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення; видатки майбутніх періодів.

Виробничі запаси становлять найбільшу за величиною частину оборотних фондів. До них відносяться запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива і пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарського інвентаря (реманенту) та інших предметів, а також аналогічних предметів, що швидко спрацьовуються.Незавершене виробництво — це предмети праці, обробка (переробка) яких не завершена у тому або іншому виробничому підрозділі підприємства. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або ж у процесі транспортування від одного робочого місця до іншого. До напівфабрикатів власного виготовлення відносять ті предмети праці, що повністю оброблені (перероблені) у даному виробничому підрозділі підприємства, але потребують подальшої обробки в інших підрозділах (наприклад, поковки, штамповки, відливки та інша продукція заготовчого виробництва). Власні джерела. Мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел:• статутний фонд (пайові внески членів-засновників, внески іноземних учасників, надходження від емісії цінних паперів);• відрахування від прибутку;• цільове фінансування та цільові надходження (з бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів);• приріст сталих пасивів

7. Аналіз кредитоспроможності п – ства . Порядок визначення кредитного рейтингу.

Кредитоспроможність — це такий фінансовий стан підприємства, який дає змогу отримати кредит і своєчасно його повернути.Прийняття рішення про кредитування є результатом сприятливої чи несприятливої оцінки кредитоспроможності клієнта.

Думка кредитора про ступінь кредитоспроможності позичальника формується під впливом трьох самостійних аналітичних блоків: загальне уявлення про клієнта;аналіз фінансового стану клієнта;аналіз ефективності кредитованої угоди або інвестиційного проекту.

Класифікація позичальників за результатами оцінювання їх фінансового стану здійснюється з урахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями:

Клас «А»: фінансова діяльність дуже добра (прибуткова, рівень рентабельності вищий за середньогалузевий, якщо такий визначається), що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов’язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та процентів за ним відповідно до умов кредитної угоди.

Клас «Б»: фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу «А» (тобто фінансова діяльність добра або дуже добра, рентабельність на середньогалузевому рівні, якщо такий визначається, окремі економічні показники погіршились або мають незначні відхилення від мінімально прийнятних значень), але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою.

Клас «В»: фінансова діяльність задовільна (рентабельність нижча за середньогалузевий рівень, якщо такий визначається, деякі економічні показники не відповідають мінімально прийнятним значенням) і потребує детальнішого контролю.

Клас «Г»: фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року, є високий ризик значних збитків імовірність повного погашення кредитної заборгованості та процентів за нею є низькою.

Клас «Д»: фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), показники не відповідають установленим значенням, імовірність виконання зобов’язань з боку позичальника/контрагента банку практично відсутня.

Умовно можна виділити 3 етапи банківського кредитування, кожен з яких має певні складові:

Попередній етап процесу кредитування починається з подачі кредитної заявки потенційним позичальником, яка містить:

Клієнт, як правило, подає банку анкету позичальника, бізнес-план, техніко-економічне обгрунтування проекту, що кредитуватимиться; копії контрактів, договорів, угод та інших документів стосовно об’єкта кредитування; документи, що підтверджують забезпечення повернення кредиту; балансову та фінансову звітність.

Структурування кредиту – це підготовка до укладання кредитної угоди. На цьому етапі банк визначає:

Закінчується попередній етап кредитування прийняттям кредитним працівником рішення про можливість надання кредиту і подачею документів до кредитного комітету банку. Рішення на видачу кредиту оформляється протоколом кредитного комітету.

Поточний етап процесу кредитування зводиться до документального оформлення кредитної угоди та надання кредиту.

Підсумковий етап процесу кредитування зводиться до проведення кредитного моніторингу. Банк здійснює контролюючі функції, перевіряє цільове використання кредиту, надходження у відповідності із графіком суми боргу та плати за користування кредитом, вирішує питання при несвоєчасному виконанні зобов’язань тощо.

Аналіз кредиторської заборгованості починається з вивчення складу і структури кредиторської заборгованості за даними форми № 1 "Баланс". Для цього розраховують питому вагу кожного виду кредиторської заборгованості в загальній сумі. Такі показники розраховуються за звітом і за планом, а порівнюючи їх, визначають відхилення в структурі кредиторської заборгованості, установлюють причини змін її окремих складових і розробляють заходи для регулювання заборгованості, особливо тих її складових, які негативно впливають на діяльність підприємства. Як правило, основною причиною змін структури кредиторської заборгованості є взаємні неплатежі. Це може підтвердити порівняльний аналіз кредиторської та дебіторської заборгованості. Оборотність кредиторської заборгованості розраховується за тією самою формулою, що й дебіторської, з тією лише різницею, що в знаменнику відображають суму обороту для закупівлі сировини, матеріалів тощо

У процесі виробничої діяльності часто трапляються випадки, коли кредиторська заборгованість значно перевищує дебіторську. Це свідчить про раціональне використання коштів, оскільки підприємство залучає в оборот більше коштів, ніж відволікає з обороту. Але така ситуація є негативною, оскільки підприємство мусить погашати свої борги незалежно від стану дебіторської заборгованості. Отже, аналізуючи дані дебіторської і кредиторської заборгованості, необхідно вивчити причини виникнення кожного виду заборгованості, виходячи з конкретної виробничої ситуації на підприємстві.

8. Аналіз ділової активності п – ства.

Стійкий фінансовий стан підприємства в ринкових умовах зна-чною мірою обумовлюється його діловою активністю.

Ділова активність підприємства проявляється через розширення ринків збуту продукції, підтримання ділової репутації (іміджу), вихід на ринок праці і капіталу тощо.

Ділова активність оцінюється системою показників (коефіцієн-тів), які характеризують найважливіші сторони діяльності підприєм-ства.

Досліджуючи динаміку абсолютних показників, необхідно ви-явити, на скільки вона відповідає їх оптимальному співвідношенню, яке дістало назву «золоте правило економіки підприємства»:

Трп > Трв > Тра > 100%, де Трп, Трв, Тра — темп зростання відповідно прибутку, виручки від ре-алізації, активів.

Перше співвідношення показує, що випередження темпу зрос-тання прибутку в порівнянні з темпом зростання обсягу реалізації свідчить про зниження собівартості продукції, як основного чинника збільшення прибутку.

Якщо темпи зростання прибутку і обсягу продажів більші тем-пів зростання активів, то це свідчить про ефективність використання останніх.

"Ділова активність" доволі широке поняття й охоплює практично всі аспекти роботи підприємства. За економічним змістом ділову активність підприємств можна розглядати як у широкому, так і вузькому значенні. У широкому розумінні вона означає весь спектр зусиль підприємства, спрямованих на просування на ринках продукції, праці, капіталу. Тому для підвищення ділової активності керівники підприємств повинні докладати максимум зусиль для поліпшення договірної роботи, умов бізнесу, розширення інформаційного поля. У вужчому розумінні, тобто при аналізі фінансово-господарської діяльності, діло­ва активність підприємства означає його виробничу й комерційну діяльність.

Інакше кажучи, виділяють ділову активність підприємств щодо мобілізації внутрішніх ресурсів економічного зростання та активність у зовнішньому економічному середовищі. Внутрішня активність виражається у зростанні економічно­го потенціалу підприємств чи підвищенні ефективності його використання. Активність підприємства у зовнішньому економічному середовищі оцінюється сукупністю кількісних та якісних параметрів, серед яких частка ринку підприємства, обсяги поставок на експорт, динаміка фондової активності, імідж підприємства, його соціальна й природоохоронна активність тощо.

Система показників ділової активності втілюється у додержанні так званого зо­лотого правила економіки підприємства, яке виражається такимспіввідношенням (1):

Тп >Тр >Та>100%,  де Тп — темп зростання (зменшення) прибутку;   

Тр — темп зростання (зменшення) обсягу реалізації:

Та — темп зростання (зменшення) вартості активів (валюти балансу)

Ця залежність означає, що економічний потенціал підприємств зростає, виручка від реалізації (дохід) випереджає приріст активів, а приріст фінансового результату випереджає приріст виручки від реалізації.

Показники ділової активності доцільно розділити на два рівні: ключові показники (для експрес-аналізу) і додаткові (для поглибленого аналізу). Ключовими показниками є: коефіцієнт стійкості економічного зростання, коефіцієнт оборотності оборотних активів, коефіцієнт оборотності власного капіталу, коефіцієнт ділової активності, тривалість фінансового циклу.

Для визначення резервів зростання ділової активності доцільно визначити додаткові показники оборотності: коефіцієнт оборотності запасів, тривалість оборотності запасів, коефіцієнт оборотності коштів у розрахунках, тривалість обігу коштів у розрахунках, коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості, тривалість оборот кредиторської заборгованості та тривалість операційного циклу.

9. Основи аналізу джерел фінансування п – ства.

Під фінансовими ресурсами підприємства слід розуміти грошові доходи і надходження, які перебувають у розпорядженні суб’єкта господарювання і призначенні для виконання фінансових зобов’язань, здійснення затрат із розширеного відтворення і економічного стимулювання працівників. Вони формуються ще до початку діяльності підприємства в процесі утворення статутного фонду. Далі ці кошти інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення і розвитку виробництва.

Власний капітал підприємства — це підсумок першого розділу пасиву балансу, тобто перевищення балансової вартості активів підприємства над його зобов’язаннями. Основними складовими власного капіталу є статутний капітал, додатковий і резерв­ний капітал, нерозподілений прибуток. Відомості про розміри статутного і резервного капіталу містяться у статуті підприємства. Показник власного капіталу є одним з головних індикаторів кредитоспроможності підприємства. Він — основа для визначення фінансової незалежності підприємства, його фінансової стійкості та стабільності.

Внутрішні джерела фінансування операційної та інвестиційної діяльності підприємств. Порівняльна характеристика внутрішніх і зовнішніх джерел формування власного капіталу підприємства.

Самофінансування та його роль у формуванні фінансових ресурсів суб’єктів господарювання. Форми самофінансування.

Поняття тезаврації прибутку підприємства. Нерозподілений прибуток та його економічний зміст. Вплив оподаткування на розподіл і використання прибутку підприємства. Приховане самофінансування. Амортизаційні відрахування та забезпечення наступних витрат i платежів як внутрішні джерела фінансування підприємств.

Cash-flow (чистий грошовий потік) як індикатор фінансування підприємств за рахунок внутрішніх джерел. Методи розрахунку Cash-flow. Звіт про рух грошових коштів.Капітал – загальна вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формі, які авансовані у формування активів підприємства. У бухгалтерському обліку відображається у пасиві балансу.

Капітал складається із власного капіталу і зобов’язань. Зобов’язання, у свою чергу, поділяються на довгострокові і короткострокові (поточні).

Власний капітал – частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань.

 Зобов'язання –заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

 Довгостроковізобов'язання – всі зобов'язання,які не є поточними зобов'язаннями.

 Поточні зобов'язання –зобов'язання, якібудуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

10. Методика аналізу власного капіталу п – ства

Власний капітал підприємства — це підсумок першого розділу пасиву балансу, тобто перевищення балансової вартості активів підприємства над його зобов’язаннями. Основними складовими власного капіталу є статутний капітал, додатковий і резерв­ний капітал, нерозподілений прибуток. Відомості про розміри статутного і резервного капіталу містяться у статуті підприємства. Показник власного капіталу є одним з головних індикаторів кредитоспроможності підприємства. Він — основа для визначення фінансової незалежності підприємства, його фінансової стійкості та стабільності.

Внутрішні джерела фінансування операційної та інвестиційної діяльності підприємств. Порівняльна характеристика внутрішніх і зовнішніх джерел формування власного капіталу підприємства.

Самофінансування та його роль у формуванні фінансових ресурсів суб’єктів господарювання. Форми самофінансування.

Поняття тезаврації прибутку підприємства. Нерозподілений прибуток та його економічний зміст. Вплив оподаткування на розподіл і використання прибутку підприємства. Приховане самофінансування. Амортизаційні відрахування та забезпечення наступних витрат i платежів як внутрішні джерела фінансування підприємств.

Cash-flow (чистий грошовий потік) як індикатор фінансування підприємств за рахунок внутрішніх джерел. Методи розрахунку Cash-flow. Звіт про рух грошових коштів.

наліз використання капіталу підприємства доповнюється, як правило, оцінкою ефективності використання власного і позиченого капіталу. Для оцінки ефективності використання капіталу використовуються три основних показники доходності: Загальна рентабельність інвестованого капіталу. Ставка рентабельності позиченого капіталу. Ставка рентабельності власного капіталу. 1. Перший показник — загальна рентабельність інвестованого капіталу розраховується, як відомо, за формулоюРентабельність позиченого капіталу, розрахована за цією формулою, не зовсім реально відображає вартість предметів підприємства, оскільки не враховує податкову економію, яка зменшує реальну вартість боргів.

Фінансова стійкість — це надійно гарантована платоспромож-ність, рівновага між власними та залученими засобами, незалежність від випадковостей ринкової кон’юнктури і партнерів, довіра кредито-рів і інвесторів та рівень залежності від них, наявність такої величини прибутку, який би забезпечив самофінансування.

Розроблена система показників, які у вітчизняній і світовій прак-тиці використовуються для оцінки фінансової стійкості підприєм-ства. Основними із них є:

—        коефіцієнт концентрації власного капіталу(коефіцієнт авто-номії);

—        коефіцієнт фінансової залежності;

—        коефіцієнт маневреності власного капіталу;

—        коефіцієнт забезпеченості оборотних коштів власними обо-ротними коштами;

—        коефіцієнт співвідношення власного і залученого капіталу (коефіцієнт фінансової стійкості);

Аналіз фінансового стану підприємства

—        коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталу;

—        коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами ;

—        коефіцієнт відношення реальних активів і вартості майна;

—        коефіцієнт поточних зобов’язань;

—        коефіцієнт довгострокових зобов’язань та ін.