Роль викладача у підготовці та проведенні дискусії

Навчальна дискусія передбачає питання викладача і відповіді студентів. Головна роль у дискусії належить викладачу, його вмінню задавати питання, вести діалог, тримати паузи, очікуючи відповіді. Протягом дискусії роль викладача не повинна зводитися до дирек­тивних реплік або висловлювання особистих суджень. Багаторічна практика показує високу ефективність питань відкритого типу, що стимулюють мислення. Це "дивергентні" або "оцінюючі" за своїм змістом питання. Вони не передбачають (на відміну від закритих "конвергентних") короткої, однозначної відповіді, спонукають до пошуку, творчого мислення. Це питання типу: Як? Чому? За яких умов? Що може скоїтися, якщо...? "Оцінюючі" питання допома­гають студентові виробити свою власну оцінку того чи іншого явища, власне судження.

Продуктивність генерації ідей збільшується, якщо викладач: - надає час для обміркування відповідей;

- уникає питань, які нечітко сформульовані;

- не ігнорує жодного питання;

- розширює думку або змінює її напрям;

- уточнює висловлювання;

- уникає узагальнень;

- спонукає студентів до поглиблення думки.

Міжгруповий діалог

Одним з ефективних засобів організації навчальної діяльності, яка збільшує самостійність дітей, - є розподіл студентів на малі групи (по п'ять-шість чоловік) і організація діалогу між групами [8].

Розподіл ролей-функцій у дискусійній групі: "Ведучий" (організатор): організовує обговорення питання, про­блеми, втягує в роботу усіх членів групи;

"Аналітик": задає питання учасникам під час обговорення, під­дає сумніву ідеї та формулювання;

"Протоколіст": фіксує все, що стосується розв'язання проб­леми, формулює позицію групи;

"Споглядач": оцінює участь кожного члена групи.

Хід дискусії:

- Висунення проблеми.

- Розподіл учасників на групи, розподіл ролей.

- Обговорення проблеми.

- Представлення результатів обговорення.

- Продовження обговорення і підведення підсумків.

Наприклад, у тренінгу розв'язання конфліктів можуть бути використані такі питання-тези: "У конфлікті завжди можна визначити, хто правий, а хто винний"; "Важко спілкуватися з людьми, які нав'язують свою точку зору".

Дискусія корисна для вивчення досвіду всіх учасників групи та надання їм можливості дійти відповідних висновків. Результати групової дискусії, найважливіші висновки варто записати на аркушах паперу й залишити в полі зору.

Заповнення робочих листків забезпечує "активну взаємодію учасника заняття із самим собою" [5]. Робочі листки передбачають завдання, виконання яких орієнтоване на активне вчення механізмів рефлексії стосовно власних індивідуально-психологічних особливостей або ж особливостей інших людей (наприклад, у тренінгах з основ спілкування та вирішення конфліктів – це може бути завдання продовжити незакінчені речення: "Я пишаюся собою, тому що…" "Найбільше у стосунках я ціную..." та ін.). Крім того, це можуть бути завдання, спрямовані на аналіз учасниками тренінгу понять, які формують основу теми (наприклад: відповідь на запитання: "Що таке конфлікт?", "Визначте, що таке довіра", "Моє ставлення до помилок" тощо).

Рольова гра сприяє міцному засвоєнню знань, а також дає змогу студентам набути умінь і навичок, які допомагають відразу ж використовувати набуті знання.

Доручаючи учасникам виконання тієї чи іншої ролі, можна розв'язати такі завдання:

• залучити всіх учасників заняття до обговорення важливих проблем;

• сформувати позитивне ставлення, збудити інтерес до проблеми, що обговорюється.

Гра - це репетиція певних професійних ситуацій у майбутній діяльності фахівця. Вона допомагає відтворювати моделі життєвих ситуацій і створює можливість "програти" проблемну ситуацію, краще зрозуміти психологію особистості. Коли розігрується конкретна ситуація, то виконавці ролей і глядачі одержують можливість побачити як "підводні камені" проблеми, так і шляхи її вирішення. Цьому сприяє атмосфера, що виникає під час рольових ігор: "співпереживання", розуміння мотивів поведінки іншої людини.

"Навчання через дію" (так ще можна назвати техніку рольової гри) - один із найефективніших засобів навчання та набуття досвіду. Рольова гра стимулює активність учасників. Власні переживання яскраво запам'ятовуються і зберігаються тривалий час. Рольова гра дає розуміння того, як поводяться інші люди в певній:ситуації, а також розвиває вміння передбачати їхню поведінку. Щоб отримати від рольової гри максимальну користь, запропоновані ситуації повинні бути якомога більше наближеними до реальності [9].

В основу рольової гри можна покласти навчальну або реальну професійну проблему. Для проведення рольової гри, крім проблемної ситуації, також необхідно правильно розподілити ролі між учасниками заняття. У рольовій грі акцент робиться на міжособистісній взаємодії. Учасники "програють" ролі і ситуації, значущі для них у реальному житті. При цьому ігровий характер ситуації розширює межі пошуку способів поведінки, відкриває простір для творчості.

Рольова гра складається з 4 етапів:

1. Орієнтація. Викладач характеризує тему, яка вивчається, ос­новні правила гри та її загальний хід.

2. Підготовка до проведення. Розподіл ролей, вивчення ігрових завдань, процедурні питання.

3. Проведення гри. Викладач стежить за грою, фіксує наслідки (підрахунки балів, прийняття рішень), роз'яснює те, що незрозуміле.

4. Обговорення гри. Викладач керує дискусійним обговоренням гри (що сподобалося; коли виникали труднощі; які ідеї з'явилися протягом гри). Увага приділяється зіставленню імітації з реальним світом, установленню зв'язку гри зі змістом навчальної теми.

Повноцінне розгортання навчального процесу, побудованого на дидактичній грі, передбачає від викладача, який у процесі навчання виконує різні ролі, значного особистісно-професійного потенціалу. Атмосфера гри трансформує позицію викладача, який балансує між ролями організатора, помічника і співучасника загальної дії. Він забезпечує тонку межу між ігровою дією, у яку втягнуті учні, і спе­ціальною фіксацією навчально-пізнавальних результатів гри. Таким чином, використовуючи дидактичну гру у своїй педагогічній роботі, викладач сам може виконувати такі функції: Інструктора: допомагає учасникам гри зрозуміти правила (детальне інструктування учасників до самої гри може їх заплутати, тому його потрібно звести до мінімуму).

Судді-рефері: контролює процес, не втручається в гру. Тренера: може надавати учасникам допомогу.

Ведучого: якщо попередні ролі були пов'язані з підготовкою та проведенням імітаційної гри, то ця роль належить до завершального етапу - обговорення.

Норми і правила соціальної поведінки, стиль спілкування, різноманітні комунікативні навички, набуті в рольовій грі та скориговані групою, стають надбанням особистості і з успіхом переносяться в реальне життя.

Важливо після закінчення гри дати можливість учасникам вийти з ролей. Для цього можна запропонувати їм розповісти коротко про свої враження, почуття.

Завершується рольова гра підведенням підсумків.

«Рольові ігри» сприяють не лише розвитку вміння викладати свої думки, а й з повагою ставитися до думок і пропозицій інших. Атмосфера доброзичливості, заохочення під час обговорень, підтримка сором'язливих під час інтерактивних вправ зумовлює розумову й емоційну їх розкомплектованість, знижує страх перед можливими помилками, сприяє розвитку вміння аргументувати.

"Кейс"- метод. "Кейс" (з англ. - випадок) - це дуже деталізовані, контекстуальні, описові доповіді і повідомлення про викладання і учіння [4]. "Кейс"-метод передбачає обговорення короткої і кон­кретної навчальної ситуації, події, яка, наприклад, відбулася зі студентом на педагогічній практиці.

"Кейс"-метод використовують для того, щоб допомогти май­бутньому вчителеві зрозуміти специфіку педагогічних ситуацій (взаємовідносини, види відповідальності, клімат навчання, моти­вацію). Це сприяє формуванню вмінь розв'язання проблемних ситуацій, допомагає адаптації студента до майбутньої діяльності.

Метод портфоліо - метод навчання, оцінювання і атестації, який використовується у процесі підготовки майбутніх вчи­телів [4]. Найчастіше у практиці підготовки майбутніх викладачів використовують "робочий портфоліо ": студент збирає матеріал для атестації, викладач має можливість оцінити рівень професійного зростання студента протягом певного часу.

Залучення студентів до атестації й оцінювання допомагає їм оволодіти власним учінням, розвиває почуття власної відповідальності за цей процес. Велику роль у застосуванні методу портфоліо у вищій школі приділяють викладачеві, який виконує роль фасілітатора (помічника). Саме він допомагає у розвитку самооцінки та самоаналізу студентів, рефлексивному обговоренню продуктів їх­ньої діяльності. Від роботи викладача, від його вміння позитивно ставитися до помилок учнів, толерантно спілкуватися зі студентами залежить результат цього методу.

Оскільки метод-портфоліо використовується у вищій школі, можна проводити портфоліо-конференції, на яких відбувається атестація цього виду студентської роботи. Фактично викладач разом зі своїми учнями проводить спільний аналіз та оцінювання вмінь і здібностей студентів. З'явилася можливість вивчити ідеї, інтереси, звички, загальні здібності і ставлення до навчальних цілей,і що найголовніше, встановити цілі самокерування і самовдосконалення.

Метод проектів. Проекти розвивають логічне мислення, навички стилістичного оформлення своєї думки, правильного добору слів тощо. Виконання такого завдання, як написання проектів, вимагає від студента обдумування і формулювання основних ідей з предмета, що вивчається у вищій школі [4].

Викладачі за допомогою методу-проектів намагаються сформу­вати зі студентів самостійних дослідників, спроможних трансфор­мувати себе і виробити власну робочу теорію. З цією метою студент повинен робити дві презентації своєї роботи (фактично, це портфоліо) на початку і в кінці семестру. За вимогами презентації кожен студент, виконуючи роль вчителя, протягом 7-10 хвилин викладає студентській спільноті своє бачення проблеми або її вирішення, роз­в'язання тощо.

У процесі дискусії у роботі з малими групами інколи виникає потреба у конкретних завданнях-проектах, які отримує кожна група студентів. Формулює проблему вчитель, саме він контролює різні підходи до вирішення і їх аргументацію. Наприклад, вирі­шується проблема: "Яким чином підвищити інтерес до ведення підлітками здорового способу життя?" Спочатку кожен записує ідеї, що приходять на думку, потім викладач розподіляє клас на групи по 4-5 студентів. Тепер вони переглядають свої записи, обирають 1-2 найбільш продуктивні ідеї та, обговорюючи протягом 10-15 хвилин, розвивають їх. Висувається один представник з кожної групи для обстоювання ідеї перед цілою аудиторією. Можливий і наступний етап роботи над цією проблемою: студенти самі розподіляються на групи, обираючи ті ідеї , які є на їх погляд продуктивними і розподіляють завдання у вигляді завдань-проектів. Кожна група має конкретну роботу: здійснюють соціологічне опитування школярів, їх батьків, учителів, зв'язується з представниками влади, які контролюють ситуацію, з представниками ЗМІ тощо. Головна мета методу-проектів - висунення та розв'язання творчих ідей.

Безумовно, інтер'єр дуже важливий у груповій роботі зі сту­дентами. Якщо ж немає відповідних умов для роботи, достатньо просто розвернути студентів, що сидять на двох партах, обличчями один до одного, і вже створено маленькі групи для заняття. Можна спробувати працювати зі студентами, що сидять на одній парті, - створено парну групу. Якщо розвернути всіх студентів, що сидять в одному ряду (наприклад, на 6-7 партах), обличчями один до одного, то створюється уявне коло, де разом можуть працювати 12-14 сту­дентів. Потрібно лише викладачеві пересунути свій стілець ближче до них. Працювати зі студентами, коли ви бачите очі всіх, цікаво. Це створює додатковий комфорт у спілкуванні, підтримує у вирішенні важкої проблеми, розвиває комунікативні здібності, необхідні у дискусіях. Можна запропонувати взятися всім за руки, щоб відчути готовність працювати у команді.

Самодіагностика передбачає включення у заняття питань, вправ, тестів, спрямованих на самопізнання, усвідомлення можливостей і перешкод до їх реалізації.

Коло ідей: метою технології є залучення всіх до обговорення проблеми. Порядок проведення: викладач (учитель) ставить дискусійне питання та пропонує обговорити його в малих групах; після того як вичерпався час на обговорення, кожна група представляє всього один аспект проблеми, яку обговорювали; групи висловлюються по черзі, доки не буде вичерпано всі відповіді; під час обговорення теми на дошці складається список зазначених ідей; коли всі ідеї про вирішення проблеми висловлені, можна звернутись до розгляду проблеми в цілому. Потім підбиваються підсумки.

Навчаючи – вчуся. Використовується при ви вченні блоку інформації, повторенні вивченого. Застосування цього методу дає змогу студентам (учням) взяти участь у переданні своїх знань однокласникам, виявити загальну картину понять і фактів, що їх необхідно вивчити на уроці, а також викликає певні питання й підвищує інтерес до навчання. Після того як викладач (учитель) назвав тему та мету уроку й роздав студентам (учням) картки із завданням, їм треба ознайомитися з інформацією, що міститься на картці.

Організація роботи наступна:

1. Підготувати картки з фактами, що стосуються теми уроку, по одній на кожного (студента) учня.

2. Роздати кожному по одній картці.

3. Запропонувати студентам (учням):

* протягом декількох хвилин ознайомитися з інформацією, що міститься на картці;

* після ознайомлення з матеріалом, уміщеним на картці, вони повинні ознайомити зі своєю інформацією партнерів і отримати інформацію від них. Викладач (учень) повинен одночасно говорити тільки з однією особою;

* уважно слухати інформацію інших, запам'ятати якомога більше; якщо потрібно, робити записи;

* коли всі поділилися тим, що їм відомо, й отримали інформацію, вони повинні розказати всім, про що довідалися від інших.

"Мікрофон". Ця технологія є різновидом загально групового обговорення певної проблеми, яка дає можливість кожному сказати щось швидко, відповідаючи по черзі.

Організація діяльності студентів (учнів).

Перед колективом ставиться запитання. Студентам (учням) пропонується олівець, що імітує мікрофон, який вони будуть передавати один одному, по черзі беручи слово. Говорити може тільки той, хто тримає олівець. Якщо студент (учень) не має що сказати, він передає слово партнеру. Важливо не обговорювати і не критикувати чужі відповіді. По закінченню викладач (вчитель) або студент (учень), який добре володіє цією темою підбиває підсумок.

Отож, "Мікрофон" дає можливість кожному послідовно чи хаотично (за вибором людини, яка проводить опитування) сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію [8].

Крісло автора: несе в собі реалізацію підвищення самооцінки студентів (учнів). Вона виконується в такий спосіб: викладач (учитель) поступається місцем педагога у класі на користь студента (учня), який іде виголошувати доповідь (реферат, замітку та ін.). Студент (учень), перебуваючи на місці педагога, відчуває себе достойним високої посади. Це підвищує не тільки самооцінку, а й бажання покращувати свої знання.

На завершення треба зауважити, що використання інтерактивних методів навчання накладає вето на позицію "я вчитель (тобто я вище), а ви учні (тобто ви нижче)". Поділ на касти залишився в минулому, а сьогодні нами керує взаємонавчання – викладача (учителя) в студентів (учнів), студентів (учнів) у викладача (вчителя). Адже рівень кваліфікованості педагога залежить від рівня освіченості його студентів (учнів) [9].

Снігова куля. Цей тип заняття складний за своєю методикою, проте може відіграти важливу роль у підготовці спеціаліста до самостійної нау­кової діяльності. До планів практичних занять обов'язково дода­ються проблемні дискусійні питання, вирішити які легше у не­великій групі. Об'єднуємо студентів у групи по двоє-троє, даючи змогу обговорити проблему протягом 5 хв. Наступний крок -об'єднання маленьких груп по дві, а згодом - в одну-дві великі, щоб поступово, аналізуючи складне питання, зібрати достатньо мате­ріалу та спільно вирішити проблему. Відповідають переважно сту­денти, які обізнані з цього питання, або ті, кого висуває група (групи) [8].

Ажурна пилка (робота в групах).

Вид діяльності, який дає змогу працювати разом, вивчати велику кількість матеріалу за короткий проміжок часу, а також допомагати один одному вчитися навчаючи [8].

Організація роботи:

1. Добрати індивідуальний інформаційний матеріал для кожного (матеріали підручника, додаткові матеріали, вирізки з газет тощо).

2. Об'єднати студентів (учнів) у групи (спочатку це будуть так звані домашні групи) і видати їм матеріал із завданням.

3. Вивчити і обговорити у групах свій матеріал. У групі потрібно обрати головуючого, того, хто стежить за часом, та особу, яка ставить запитання, аби переконатися, що кожен розуміє зміст матеріалу.

4. По завершенні роботи домашніх груп запропонувати студентам (учням) розійтися по інших групах, де вони виступатимуть експертами з окремої теми (своєї частини інформації). У кожній групі має бути представник із кожної домашньої групи.

5. Кожна експертна група має вислухати всіх представників домашніх груп і проаналізувати матеріал загалом, здійснивши його експертну оцінку за визначений час.

6. По завершенні роботи запропонувати учням повернутися «додому». Кожен студент (учень) має поділитися інформацією, яку він отримав в експертній групі, із членами своєї домашньої групи. Студентам (учням) слід намагатися донести інформацію якісно і в повному обсязі до членів своєї домашньої групи за визначений вчителем час. Завданням домашніх груп у цьому випадку буде остаточне узагальнення та корекція всієї інформації.

Таким чином, інтерактивні вправи на заняттях, зокрема на уроках фізичної культури зорієнтовані на:

• розвиток належності мислення школярів, певної самостійності думок: спонукають учнів до висловлення своєї думки, стимулюють вироблення творчого ставлення до будь-яких висновків, правил тощо. Деякі з інтерактивних вправ (наприклад, «Робота в парах», «Робота в группах») спрямовані на самостійне осмислення матеріалу, допомагають замислитися («Чи справді це так?»), дослідити факти, проаналізувати алгоритм розв'язків, розуміти їхню суть, перевірити і себе і свого товариша, знайти помилку;

• розвиток опору до навіювання думок, зразків поведінки, вимог інших: спонукають учнів до відстоювання власної думки, створюють ситуацію дискусії, зіткнення думок. Застування вправ „Аналіз ситуації”, „Вирішення проблем”, вчать дітей протистояти тиску більшості, відстоювати свою думку. Виявити помилку у судженнях, відповідях, вказати за неї і довести це спонукає завдання, де вчитель допускає помилки. Коли в завданнях наявна певна проблемна ситуація, то розв'язання їх в умовах інтерактивних технологій активно стимулює діяльність мислення, спрямовану на подолання протиріччя, непорозумінь. Через зіткнення поглядів учні осягають суть, причини дій, вчинків;

• вироблення критичного ставлення до себе, уміння бачити свої помилки та адекватно ставитися до них; сприяють розвитку таких умінь, як бачити позитивне і негативне не тільки в діях товаришів, а й у власних; порівнювати себе з іншими й ретельно себе оцінювати. Ці вправи сприяють самопізнанню особистості і на цій основі взаєморозумінню вчителів і учнів та розумінню школярами вимог і критичних зауважень учителя. А розуміння власних дій є необхідним для формування дисциплінованої поведінки. Завдяки правильному, адекватному усвідомленню не лише позитивного, а й негативного у власній поведінці, діях, навчанні виникає критичне ставлення до себе, що конче потрібне насамперед для сприймання вимог інших;

• розвиток пошукової спрямованості мислення, прагненню до знаходження кращих варіантів вирішення навчальних завдань: передбачають вправи, які ставлять дітей у реальну ситуацію пошуку. Інколи вони пропонують нестандартні виходи із ситуацій, які ми, дорослі, часто відкидаємо як нереальні, неможливі. Такий категорійний підхід до ідей дитини гальмує в неї бажання ділитися власними ідеями, підриває віру у свої можливості. У процесі інтерактивних вправ «Мозковий штурм», «Коло ідей», «Вирішення проблем», «Незакінчені речення» приймаються всі думки як реальні, так і вигадані. Вправа «Пошук інформації» вчить школярів самостійно працювати з додатковою літературою, дає можливість віднайти факт, який може заперечувати те, що раніше приймалося як незаперечне. Отже, це дає можливість для розвитку розумового скепсису щодо існуючих правил, висновків, думок;

• інтерактивні вправи спрямовані і на розвиток уміння знаходити спільні рішення з однокласниками; на підвищення інтересу школярів до вивченого матеріалу.

Основні правила, які потребують беззаперечного врахування під час проведення означених занять:

• Оптимальне використання часу.

• Позитивно та продуктивно мислити.

• Уважно слухати, дотримуватися теми заняття, висловлювати думку лаконічно і аргументовано.

• Дотримуватися конструктивного зворотного зв’язку.

• Висловлювання думки має бути добровільним.

• Думка має бути персоніфікована (тобто індивідуальна, без впливу на неї колективу чи будь-якого упередженого ставлення).

• Під час заняття і після його закінчення поширюється правило конфіденційності на висловлені думки і судження учасників.

• Поважати себе, свої висловлювання і висловлювання оточуючих та опонентів.

Наприкінці заняття обовязковим елементом є підведення підсумків зі сторони викладача, тобто своєрідний зворотний зв'язок та рефлексія щодо визначення рівня засвоєння матеріалу, його розуміння та отримання відповідних навичок студентами.

Підведення підсумків включає також словесний аналіз діяльності кожного з учасників групи та оцінювання студентів за встановленими критеріями закладу.

Окрім того, учасники отримують домашнє завдання, яке має на меті перенесення вироблених в групі навичок у їх практичну реалізацію.

Однак, послідовність застосування активних методів навчання, інтерактивних технік визначається конкретною темою, особливостями аудиторії та логікою розвитку подій в конкретній тренінговій групі, не є чіткою.

В одних випадках аналіз теми можна розпочати з проблемної лекції, в якій висвітлити основні теоретичні питання, а закріпити матеріал за допомогою ділових ігор, вправ тощо. В інших випадках розгляд теми можна розпочати "мозковим штурмом", під час якого слухачам пропонується назвати цілу низку проблем професійної діяльності, які в процесі подальшої лекції систематизуються та детально висвітлюються.

Використання різноманітних технік проведення вправ і технологій організації груп сприяє збереженню уваги і працездатності групи, робить процес навчання справді творчим, сприяє розумінню і засвоєнню матеріалу. Запропоновані вправи важливі не тільки для розвитку, а й розкривають творчі та інтелектуальні ресурси учасників.

Література

1. Грабовська С. Л. Інтерактивне навчання у вузі: проблеми і перспективи / С. Л. Грабовська // Вісник Львівського університету. Серія педагогіч­на. –Вип.15. – 4.2. – С. 171-176.

2. Давыдов В. В. Теория развивающего обучения / В. В.Давыдов. – М., 1996. – 324 с.

3. Кларин М. Б. Инновации в мировой педагогике / М. Б. Кларин. – М., 1998. – 180 с.

4. Кошманова Т. С. Розвиток педагогічної освіти у США (1960-1998 pp.) / Т. С.Кошманова. – Львів: Вид-во "Світ", 1999. – 486 с.

5. "Моделі навчання" (для студентів педагогічних спеціаль­ностей) / За ред. Т. С. Кашманової. Серія: навчально-методичні мате­ріали — Вип. 5. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2002. – 22 с.

6. Макшанов С. И. Психология тренинга / С. И. Макшанов. – СПб., 1997. – 237 с.

7. Освітні технології: Навчально-методичний посібник / За заг. ред. О. М. Пєхоти. – К.: А.С.К., 2001. – 348 с.

8. Пятакова Г. П., Заячківська Н. М. Сучасні педагогічні технології та методика їх застосування у вищій школі / Г. П. Пятакова, Н. М. Заячківська: Навч.-метод. посіб. для студ. та магістр. вищої школи / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. — Л. : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. — 56с.

9. Ткачівська І. М., Ковальчук Л. В. Інноваційні педагогічні та оздоровчі технології у фізичній культурі / І. М. Ткачівська, Л. В. Ковальчук: _{Навчально-методичний посібник. – Івано-Франківськ, 2011. – 104 с.}