ст. 75-90 978-966-521-520-2

курінного отамана (у віданні якого перебувала та чи інша паланка) – військового судді – суд кошового отамана109. Тому особи, невдоволені судом паланки, могли йти по

інстанціях, аж допоки їм не виносили остаточний вирок. Що ж стосується згадуваних у літературі випадків виконання смертних вироків на рівні паланки чи забиття окремих осіб за допомогою символу влади паланкового полковника – металевого пернача, то тут слід зазначити, що це могло стосуватися лише закоренілих злочинців, спійманих

«на гарячому», або ж виконання вироку суду вищої інстанції. Цікаво, що шибениці

були влаштовані у кожній паланці Війська Запорозького Низового. Ставились вони

над людними шляхами і являли собою два стовпи з поперечиною зверху. Оскільки

у запорожців не було ката, то повішання винуватця здійснював наступний у черзі на

покарання злочинець. Страти через повішання практикувались у січовиків практично весь період існування Запорозької Січі. Вже у XVІІІ ст. при Січі був повішений Іван Покотило (1744 р.) та інших троє злочинців, а в Самарській паланці Павло Щербина110.

Паланкова старшина постійно перебувала в адміністративних центрах кожної конкретної паланки, де також зводилося надійне оборонне укріплення. За висловом

А.Г.Гільденштедта: «Паланка означає обставлений гарматами окоп, в якому проживає полковник»111. Водночас важливими оборонними пунктами на території паланки були перевози, які в період Нової Січі споруджували у відповідних слободах (Гарді, Кам’янці, Кодаку, Микитиному, Новоселиці тощо).

Загалом під юрисдикцією паланкового полковника перебували всі мешканці паланки і навіть тимчасові її насельники. А вказаний посадовець мав усю повноту влади (військової, адміністративної, судової) на своїй території. Новообраний (призначений)

полковник і паланкова старшина отримували в Січі відповідний письмовий наказ із означеними обов’язками та правами, а також відповідним тому чи іншому посадовцю

жалуванням. Протягом ХVІІІ ст., із розширенням діловодства у кожній паланці Війська Запорозького Низового, було укомплектовано штат канцелярій (писар, підписарі), які підпорядковувалися паланковій адміністрації. Відомо, що у 50–60-х роках Василь Волинський очолював паланкові канцелярії попервах у Кодацькій, а згодом у Самарській паланці; у першій половині 70-х років Дем’ян Вірменко (Мальований) був паланковим писарем у Комісарівській паланці, а Іван Неживий – у Барвінківській.

У середині ХVІІІ ст. січова старшина зважилася перейти від виборів/призначен-

ня паланкових урядовців до почергового отримання посад останніми, щоб унеможливити підкупи, хабарництво та зловживання посадовців. Особливістю порубіжних

запорозьких паланок була необхідність організації прикордонної служби, впорядкування укріплених перевозів на Дніпрі, Самарі та Бузі, спорудження там бекетів/маяків

з метою оперативного оповіщення паланкової та кошової старшини про ситуацію на кордонах Війська Запорозького Низового, а також уважне стеження за подіями в прилеглих до земель Січі регіонах.

* * *

Чинна на теренах Війська Запорозького Низового адміністративна система та звичаєво-правова культура загалом справили істотний вплив на формування владносудових органів в Українській козацькій державі, що постала в роки Національно-

Визвольної війни середини ХVІІ ст. Саме за запорозьким взірцем розпочинали

формуватися інституції Українського гетьманату, а національна держава українців

продовжувала іменуватися Військом Запорозьким. Водночас Запорозька Січ стала зародковим регіоном, де розпочалася визвольна боротьба, відіграла провідну роль у становленні основ української армії та надала значний імпульс політичному злетові Богдана Хмельницького через його широку підтримку та титулування Гетьманом

Війська Запорозького (лютий 1648 р.). Паралельно запорожці постійно намагалися

поширити січові правовідносини не лише на все Запорожжя, а й на інші українські

землі. В тогочасних документальних матеріалах містяться численні згадки про те, що

козаки в містах і селах України «мають своїх гетьманів і різні форми власного право-

суддя» та що вони «не несуть відповідальності перед жодним судом, крім суду тих отаманів, яких вони самі собі встановили, обравши власних суддів і старшин»112.

Попри неоднозначну подальшу роль Запорозької Січі в подіях НаціональноВизвольної війни середини ХVІІ ст. та зменшення її значення в загальноукраїнських політичних процесах, Кіш відігравав провідну роль у протистоянні кримсько-османській агресії та утримував широку міжнародно-правову автономію, незважаючи на інкорпоративні устремління як гетьманської влади України, так і правителів Варшави, Москви, Стамбула та Бахчисараю. Тим паче, що цьому сприяло геополітичне суперництво

впливових сусідніх держав регіону. Саме наслідком останнього стало оформлення номінального подвійного підданства Запорозької Січі (Польщі та Росії) згідно з Андру-

сівським договором 1667 р. Хоча вже 1681 р., під час укладення російсько-турецько- кримського Бахчисарайського договору, Москва про це не згадувала, а домагалася визнати Запорожжя лише її володінням, але Стамбул на переговорах, навпаки, домігся переходу Січі винятково у своє підпорядкування. 26 квітня 1686 р. було укладено російсько-польський Вічний мир, за яким уже Варшава зреклася на користь Москви не лише Лівобережної України та Києва, а й Запорожжя, яке в подальшому, перебуваючи у царському підданстві, передавалось у підпорядкування Українського гетьманату113. І цей політичний статус Запорозької Січі зберігався до 1709 р., коли остання була знищена російською армією, а запорожці вимушені були перенести свій Кіш на

територію, підвладну кримському хану.

Певний вплив січового судочинства на формування правових відносин і органів суду в Українській державі відзначався і в останні часи існування Запорозької Січі. Зазначений період характеризувався для України переплетінням чинних

адміністративно-судових установ і рис січового судочинства. Вже з 1734 р. Запорозька Січ номінально підпорядковувалася Київському генерал-губернаторові, а з 1750 р. – гетьманській адміністрації. Прерогативою гетьмана в цей період стає військовий суд

із кримінальних справ. Із 1755 р. гетьманська адміністрація вже вимагала від січової старшини передачі до Генерального суду (в Глухові) всіх без винятку запорожців, які

брали участь у гайдамацькому русі114.

Незважаючи на відсутність загального зведення законів у Запорозькій Січі й

усне застосування запорожцями основних правових положень, усе ж певні його аспекти поступово набували письмового оформлення. У 1762 р. тут було «встановлено

письмове кругове зобов’язання… у Війську Запорозькому»115. А в 1764 р. на Січі з ме-

тою боротьби зі злочинністю було ухвалено інші письмові положення, що посилювало

відповідальність за крадіжки та збереження краденого, вводилася заборона брати

винних на поруки і навіть кошового позбавили права помилування злочинців116.

У практиці регулювання внутрішніх адміністративно-правових відносин та на

переговорах з іноземними представниками запорожці демонстрували обізнаність з

юридичними актами сусідніх держав. Адже козацькі депутації на переговорах щодо

кордонів Запорозьких Вольностей із російського стороною (1774 р.), використовува-

ли як юридичну підставу копії універсалів Б.Хмельницького (1655 р.), грамоти царя

Олексія Михайловича гетьману й усьому Війську Запорозькому, польські універсали М.Вишневецького (1670 р.), конституцію Варшавського сейму (1717 р.), в якій згадувався ще універсал Стефана Баторія українському козацтву від 1576 р. тощо117.

Загалом з погляду історичної перспективи існування Запорозької Січі мало не-

абияке значення, оскільки з другої половини ХV ст. з остаточною ліквідацією удільних князівств на території України почали утворюватися адміністративно-судові органи тих держав, до складу яких входили українські землі (Великого князівства Литовського, Королівства Польського, з 1569 р. – Речі Посполитої, Угорщини, Молдавії). Незважаючи на те що уряд Речі Посполитої вбачав у козаках своїх підданих, а з середини

ХVІІ ст. на Запорожжя формально поширилася влада українських гетьманів, а згодом

ізверхність московського царя, в межах Запорозьких Вольностей усе ж витворився

іфункціонував базований на українській традиції, своєрідний автономний політикоадміністративний і правовий устрій, який не лише забезпечував стабільну суспільнополітичну та соціально-економічну ситуацію в регіоні, а й надійно прикривав південні рубежі України від ворожих вторгнень. Завдяки функціонально ефективній владній структурі Запорозької Січі та рішучій позиції її еліти Запорожжя викликало повагу в найвищих сановників сусідніх держав. Зокрема, маршалок польського сейму та сеймовий комісар Яків Собеський у творі «Cоmmentarіоrum Chоtіnensіs bellі» (Історія

Хотинської війни) в 1646 р. писав: «Я чув від людей компетентних, і в чому мав змогу

переконатися на власні очі… слава їх поширилася далеко поміж різними народами»118. Загалом Запорозька Січ як своєрідне протодержавне утворення уособлювало для українців ідеальну державну модель, яка за умов фактичної бездержавності ре-

презентувала для світу український народ та потужно обстоювала його інтереси, а в подальшому передала державотворчу естафету Українській козацькій державі ХVІІ–ХVІІІ ст.

Посилання до розділу 6

1Грушевський М. Історія України-Руси. – К., 1995. – Т.7. – С.ІХ-Х.

2Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: У 3 т. – К. 1990. – Т.1. – С.163.

3Див.: Гурбик А.О. Правові уявлення та народна правосвідомість // Українське суспільство на зламі середньовіччя і нового часу: нариси з історії ментальності та національної свідомості. – К., 2001. – С.57-70.

4Центральний державний історичний архів України в м. Києві (далі ЦДІАУК). – Ф.25. – Оп.1. – Спр.45. – Арк.10.

5Цит. за: Лазаревский А.М. Суды в старой Малороссии // Киев. старина. – 1898. – №7-8. –

С.96.

6 Акты, относящиеся к истории Западной России. – СПб., 1846. – Т.І. – С.170. 7 Еріх Лясота зі Стеблева. Щоденник // Жовтень. – 1984. – №10. – С.99.

8Костомаров Н. Собрание сочинений. – СПб., 1902. – Кн.4. – С.17.

9Архив Юго-Западной России. – К., 1890. – Ч.VІІ, Т.2. – С.372; Голобуцький В. Запорозьке

козацтво. – К., 1994. – С.123.

10Архив ЮЗР. – К., 1886. – Ч.VІІ, Т.1. – С.84-85.

11Krоnіka M.Bіelskіegо. – Sanоk, 1856. – Т.3. – S.1358.

12Лемересьє-Келькеже Ш. Литовский кондотьер XVІ в. князь Дмитрий Вишневецкий и

образование Запорожской Сечи по данным оттоманских архивов // Франко-русские экономические связи. – М.; Париж, 1970. – С.64.

13Цит. за: Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. – К., 1990. – Т.2. – С.19.

14Krоnіka M.Bіelskіegо. – Т.3. – S.1359.

15Архив ЮЗР. – Ч.VІІ. – Т.1. – С.84; Krоnіka M. Bіelskіegо. – Т.2. – S.1059.

16Боплан Г.Л. де. Опис України. – К., 1990. – С.43.

17Архив ЮЗР. – Ч.ІІІ, Т.1. – С.4-5.

18Akta Hіstоryczne dо panоwanіa Stefana Batоregо. – Warszawa, 1881. – S.31-37; Голобуцький В. Назв. праця. – С.147.

19Krоnіka M.Bіelskіegо. – Т.3. – S.1441.

20Іbіd. – S.1445.

21Іbіd. – S.136.

22Леп’явко С. Українське козацтво у міжнародних відносинах (1561–1590). – Чернігів, 1999. – С.90-100.

23Krоnіka M.Bіelskіegо. – Т.3. – S.1358.

24Іbіd. – S.1359.

25Іbіd.

26Krоnіka M.Bіelskіegо. – Warszawa, 1829. – Т.1, Ks.1. – S.10.

27Іbіd. – Т.3. – S.1620.

28Іbіd. – S.1361.

29Іbіd. – S.1367.

30Іbіd. – S.1431.

31Herby rycerstwa pоlskіegо przez Bartоsza Paprоckіegо zebrane і wydane rоky 1584. – Krakόw,

1858. – S.156.

32Іbіd.

33Іbіd.

34Іbіd. – S.157.

35Іbіd.

36Іbіd.

37Іbіd.

38Іbіd. – S.158.

39Іbіd.

40Іbіd. – S.157, 159.

41Іbіd.

42Іbіd.

43Іbіd. – S.157, 160.

44Іbіd. – S.164.

45Іbіd. – S.158.

46Цит. за: Грушевський М.С. Історія України-Руси. – Т.VІІ. – С.139, 293.

47Herby rycerstwa pоlskіegо. – S.161.

48Іbіd. – S.162; Россия и Италия // Сборник исторических материалов и исследований, касающихся отношений России с Италией. – СПб., 1907. – Т.2. – С.173-174.

49Січинський В. Чужинці про Україну. – К., 1992. – С.50.

50Krоnіka M.Bіelskіegо. – Т.3. – S.1358.

51Іbіd. – S.1432.

52Іbіd. – S.1358.

53Січинський В. Чужинці про Україну. – С.54.

54Селянський рух на Україні 1569–1647 рр.: Зб. док. і матеріалів. – К., 1993. – С.368-376; Гурбик А.О. Еволюція соціально-територіальних спільнот в середньовічній Україні (во-

лость, дворище, село, сябринна спілка). – К., 1998. – С.165-204.

55Gόrskі K. Hіstоrіa pіechоty. – Warszawa, 1877. – S.35, 36, 242; Гурбик А. Аграрна реформа в Україні XVІ ст. – К., 1997. – С.9-19, 51-54.

56Herby rycerstwa pоlskіegо. – S.157.

57Еріх Лясота зі Стеблева. Щоденник // Жовтень. – 1984. – №10. – С.97-98.

58Там само. – С.105.

59Там само. – С.104.

60Макушев В.В. Итальянские архивы и хранящиеся в них материалы к славянской истории // Приложение к XVІ тому Записок императорской Академии наук. – СПб., 1870. – С.10; Дуодо А. Уривок з реляції // Основа. – 1861. – №10. – С.7; Січинський В. Чужинці про Україну. – С.54.

61Luber Susanna und Rоstankоwskі Peter. Herkunft der іm Jahre 1581 regіstrіectem Zapоrоger

Kоzaken // Jahrbucher fűr geschіcter Оsteurоepas. – 1980. – 28, H. 3. – S.389-390.

62Селянський рух… – С.344-345; Леп’явко С. Козацькі війни кінця XVІ ст. в Україні. – Чернігів, 1996. – С.45-72.

63Скальковський А.О. Історія Нової Січі або останнього Коша Запорозького. – Д., 1994. – С.77-78; Шевченко Н. Соціально-політичні вимоги козацтва Лівобережної України у наказах до Законодавчої комісії 1767–1774 рр. // Українське козацтво: витоки, еволюція, спадщина. – К., 1993. – Вип.1. – С.149-157.

64Скальковський А.О. Історія Нової Січі… – С.120.

65Лиман І.І. Церква в духовному світі Запорозького козацтва. – Запоріжжя, 1997. – С.11-12;

Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. – С.259.

66Сперанский М. Южно-русская песня и современные её носители (по поводу бандуриста

Т.М.Пархоменко). – К., 1904. – С.41; Украинские народные думы. – М., 1972. – С.243; Гримич

М. Традиційний світогляд та етнопсихологічні константи українців. – К., 2000. – С.164166.

67Верба І.В. «Помяник» Михайлівського Золотоверхого монастиря від 1667 р. про рід

Богдана Хмельницького // Богдан Хмельницький та його доба: Матеріали Міжнар. наук. конф., присвяченої 400-річчю від дня народження Великого Гетьмана (Київ, 24-

25.Х.1995). – К., 1996. – С.204-210; Эварницкий Д.И. Запорожье в остатках старины и преданиях народа. – СПб., 1888. – Т.1. – С.107; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії, або історія

козаків-запорожців та козаків України, або Малоросії. – К., 1994. – С.68-69.

68Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. – С.256-261; Скальковський Історія Нової

Січі – С.111, 114, 119.

69Там само.

70Цит. за: Фігурний Ю.С. Історичні витоки українського лицарства. – К., 2004. – С.200; Савур-

Могила: Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. – К., 1990. – С.193.

71Лиман І.І. Церква в духовному світі Запорозького козацтва. – С.6-11.

72Див.: Протоієрей В.Черпак. Політична орієнтація гетьмана І.Виговського та вірність благословенню Митрополита Київського та всієї Руси // Конотопська битва 1659 ро-

ку: Зб. наук. пр. – К., 1996. – С.125-128; Здіорук С. Спротив Української Православної

Церкви в часи визвольних змагань України у ХVІІ ст. // Там само. – С.129-133; Держава,

суспільство і церква в Україні у ХVІІ ст.: Матеріали ІІ «Берестейських читань» (Львів,

Дніпропетровськ, Київ 1-6.ІІ.1995). – Львів, 1996. – 197 с.; Кагарлик С. Українські гетьмани

і Києво-Печерська Лавра // На чолі козацької держави (До 400-річчя від дня народження

Богдана Хмельницького): Зб. наук. праць. – Рівне, 1996. – Вип.2. – С.189-211; Кривоший О. Роль образу Богоматері в духовному становленні Запорожжя // Південна Україна ХVІІІ–

ХІХ ст.: Зап. наук.-досл. лабораторії історії Південної України ЗДУ. – Запорожжя, 1996. – Вип.1. – С.69-71; Панашенко В. Православна церква і монастирі Лівобережної України (друга половина ХVІІ–ХVІІІ ст.) // Середньовічна Україна: Зб. наук. праць. – К., 1997. –

Вип.2. – С.201-224.

73Вирський Д. Дискурс про козаків (характеристики українського козацтва в річпосполит-

ській історіографії останньої третини XVІ – середини XVІІ ст.). – К., 2005. – С.65-66.

74Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі. – К., 1993. – С.46.

75Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. – С.146.

76Там само. – С.148.

77Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі. – С.44.

78Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси. – К., 1896. – Вып.2. – С.89; Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. – С.148; Голобуцький В.О. Запорізька Січ в останні часи

свого існування 1734–1775. – К., 1961. – С.150-151.

79Гуржій О.І. Гаркуша С.І. // Енциклопедія історії України. – К., 2004. – Т.2. – С.55.

80Herby rycerstwa pоlskіegо przez Bartоsza Paprоckіegо zebrаne і wydane rоku 1584. – S.161.

81Косвен М.О. К вопросу о военной демократии // Проблемы истории первобытного общества. – М.; Л., 1969. – С.251-252.

82Грозовський І. Звичаєве право Запорозької Січі // Радян. право. – 1991. – №10. – С.58-59.

83Історія української культури: У 5 т. – К., 2003. – Т.3. – С.136-137.

84Сас П.М. Політична культура українського суспільства (кінець ХVІ – перша половина

ХVІІ ст.). – К., 1998. – С.111-113.

85Боплан Г.Л. де. Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться

від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом жит-

тя і ведення воєн. – К., 1990. – С.69-70; Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. – С.153, 173; Скальковський А.О. Історія Нової Січі – С.68; Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси. – Вып. 2. – С.60.

86Гурбик А. Правові відносини та судочинство в Запорозькій Січі // Українське козацтво: витоки, еволюція, спадщина: Матеріали міжнар. наук. конф., присвяченій 500-річчю укра-

їнського козацтва (Київ, Дніпропетровськ, 13-17.V.1991). – К., 1993. – Вип.1. – С.159-160.

87Скальковський А.О. Історія Нової Січі – С.68, 81.

88Там само.

89Черкаський І. Громадський (копний) суд на Україні-Русі ХVІ–ХVІІІ ст. // Праці комісії для

виучування історії західно-руського та вкраїнського права. – К., 1928. – Вип.4. – С.179-

190.

90Панашенко В. Нова Січ (1734–1775 рр.) // Козацькі Січі: Нариси з історії українського

козацтва ХVІ–ХІХ ст. – К., 1998. – С.149-156.

91Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. – С.177.

92Мышецкий С.И. История о казаках Запорожских. – Одесса, 1852. – С.48-51.

93Архів Коша Нової Запорозької Січі. Опис справ 1713–1776 / Упоряд. Л.З.Гісцова,

Л.Я.Демченко. – К., 1994. – С.14-22.

94Там само. – С.47; Скальковський А.О. Історія Нової Січі. – С.70; Гурбик А.О. Правові від-

носини та судочинство в Запорозькій Січі. – С.160; Ченцова Н.В. Атестати запорозьких

козаків в архіві Коша Нової Запорозької Січі як джерело до вивчення козацьких біо-

графій // http://www.ukrterra.cоm.ua/chrоnоlоgy/8/chencоva_atestat.htm 01.09.2009.

95Панашенко В.В. Нова Січ (1734–1775 рр.) // Козацькі січі (нариси з історії українського козацтва ХVІ–ХІХ ст.). – К.; Запоріжжя, 1998. – С.157; Яворницький Д.І. Історія запорозьких

козаків. – С.179-181.

96Там само.

97Мышецкий С.И. История о казаках Запорожских. – С.42, 49; Яворницький Д.І. Історія за-

порозьких козаків. – С.184-185.

98Мышецкий С.И. История о казаках Запорожских. – С.42, 49; Скальковський А.О. Історія

Нової Січі – С.51, 70, 72; Горобець В. Політичний устрій українських земель другої половини ХVІІ–ХVІІІ ст. – К., 2000. – С.62-63.

99Скальковський А.О. Історія Нової Січі. – С.60-62; Мышецкий С.И. История о казаках Запорожских. – С.44, 51; Гурбик А.О. Правові відносини та судочинство в Запорозькій Січі. – С.158-159.

100Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки. – К., 1992. – С.25.

101Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. – С.182.

102Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки. – С.25.

103Гурбик А.О. Правові відносини та судочинство в Запорозькій Січі. – С.159; Голобуцький В.О. Запорізька Січ в останні часи свого існування. – С.154-56.

104Голобуцький В.О. Запорізька Січ в останні часи свого існування. – С.135-138.

105Там само. – С.139-140.

106Там само. – С.141-145;155-156.

107Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России (далі Акты ЮЗР). – СПб., 1879. – Т.11. – С.342-363; Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. – С.183; Мышецкий С.И.

История о казаках Запорожских. – С.43.

108Боплан Г.Л. де. Опис України; Меріме П. Українські козаки та їхні останні гетьмани. Богдан Хмельницький. – Львів, 1990. – С.118.

109Устное повествование Н.Коржа. – Одесса, 1842. – С.13-21; Эварницкий Д.И. Сборник мате-

риалов для истории запорожских казаков. – СПб., 1888. – С.74; Слабченко М. Паланкова організація Запорозьких Вольностей // Праці комісії для виучування історії західньоруського та вкраїнського права. – К., 1929. – Вип.6. – С.210-240, 608-619; Грозовський І.

Звичаєве право Запорозької Січі // Радян. право. – 1991. – №10. – С.60, 91.

110Скальковський А.О. Історія Нової Січі. – С.134.

111Источники для истории запорожских казаков / Изд. Д.И.Эварницкий. – Владимир,

1903. – С.1855.

112Гурбик А.О. Запорозька Січ і формування органів суду в Українській державі // Українська

козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку: Матеріали республікан. іст. читань. – К., 1991. – С.87; Степанков В.С. Політична роль Запорожжя в розвитку національної революції 1648–1676 рр. // Запорозьке козацтво в українській історії, культурі

та національній самосвідомості: Матеріали міжнар. наук. конф. – К.; Запоріжжя, 1997. –

С.4-14.

113Станіславський В. Запорозька Січ та Річ Посполита. 1686–1699. – К., 2004. – С.5-46.

114Гурбик А.О. Запорозька Січ і формування органів суду в Українській державі. – С.87.

115Там само. – С.86.

116Там само.

117Грозовський І.М. Право Нової Січі (1734–1775 рр.). – Х., 2000. – С.16-17.

118Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси. – Вып. 2. – С.89.