88. Загальнолюдський зміст, художня своєрідність драми і.Франка «Украдене щастя».

П'єсою «Украдене щастя» Іван Франко вказує трудящим, де криється причина їхньої трагедії. Тож недаремно австрійська цензура не допускала її до постановки в такому вигляді, в якому її написав автор. І тому не випадково перший варіант п’ятиактної драми мав назву «Жандарм», проте, щоб уникнути конфлікту з цензурою, оскільки зачіпалося життя урядової особи, драматург змушений був дати п’єсі інший заголовок. Нова назва чіткіше відбивала ідейний пафос драми, адже щастя було вкрадене не тільки в селянина Миколи Задорожного, а і в його дружини та її коханого – жандарма Михайла Гурмана. Сценічне народження п'єси «Украдене щастя» відбулося 16 листопада 1893 року у львівському театрі «Руська бесіда». На прем'єрі був присутній письменник. Хоч драма йшла в зміненому, як каже автор, скаліченому, варіанті, доктору Іванові Франкові було присвоєно високий титул талановитого драматурга, справжнього майстра. Це одностайно визнали прогресивний глядач і демократична критика. Бурхливі оплески, увінчання автора лавровим вінком, схвальні відгуки в пресі — все це вилилось у грандіозне свято перемоги української сценічної культури. У Києві перша постановка відбулася в 1904 році. Роль Миколи Задорожного грав І.Карпенко-Карий, шандаря – Микола Садовський, Анни – Л.Лінницька.

П’єса була написана на конкурс, оголошений Львівським крайовим виділом 18.03. 1891 року. Рецензента О. Огоновського перелякала в п’єсі “тенденція радикальна” і конкурсна комісія зажадала переробок. Вона вимагала усунути не тільки радикальну тенденцію, але й постать жандарма, якому “автор невластиво віддав роль чорного характеру”. Франко одержав лише третю премію. Комісія боялася викликати обурення громадськості. П’єсу, хоч і покалічену, глядач зустрів з ентузіазмом. Це відзначила преса. “Кур’єр львовський” так оцінив постановку п’єси на сцені Львівського театру у листопаді 1893 року: “П’єса Франка, хоч і її скасував комітет і потім поліційна цензура, зробила могутнє враження. І ми сміливо можемо твердити, що в українській драматичній літературі вона займе видатне місце. Про це можна судити з того прийому, який вона мала серед громадськості…” Підкреслюючи справжній народний характер Франкової драми, газета додавала: “Його п’єса – то не ідилія народу, витворена на реальному тлі, і головна її користь для народу – правда, яку так рідко знайдете у так званих “народних” п’єсах”. Драма виривається з тісних рамок сільського побуту, побутовий конфлікт переростає в конфлікт соціальний, політичний. Зробив нещасними цих людей суспільний і політичний лад, винні у всьому громадські порядки, за яких багатий давить бідного, сильний - слабкого, освічений - темного. Тему «Украденого щастя» Франко запозичив з народної «Пісні про шандаря», а сюжет драми вирішив на матеріалі життя західноукраїнського селянства. У кого вкрадено щастя? Хто його вкрав?

.Пізня зимова пора. Надворі великий мороз, хуртовина. В занепокоєнні чекає Анна свого чоловіка Миколу Задорожного, що десь забарився на заробітках. Діалог між Анною і сусідкою Настею проливає світло на передісторію героїв (експозиція сюжету). Щоб одержати більшу пайку батьківської спадщини, брати Анни віддають Михайла Гурмана, її коханого хлопця, у солдати, а свою сестру силою змушують вийти за нелюба — наймита Миколу. Несподівано, немовби з того світу, появляється в селі жандарм Михайло Гурман. В Анни «завмерлеє в серці кохання» ожило тривогою. Але обов'язок чесної дружини, морально здоровий уклад перемагають: «Ні, не хочу про це навіть думати. В мене є чоловік шлюбний». З міста повертається втомлений, задубілий від холоду, прибитий тяжкою працею Микола. З його появою посилюється соціальна лінія сюжету. До хати входить жандарм Михайло Гурман. Він стає рушієм основного драматичного конфлікту, який розгортається в соціальній і побутовій площині. Дія п'єси розвивається напружено, динамічно. Загострюються трагічні ситуації. Суперечка з війтом у місті мала згубні для Миколи наслідки. Досвідчений поліцай Михайло па шляху до свого щастя вміло усуває з дороги чоловіка Анни, звинувативши його у вбивстві. Закутий у кайдани, Микола прощається з Анною.

Перші дві дії драми відкрили завісу на суспільно-державні порядки і безправність трудового народу в австро-угорській монархії, поглибили мотиви долі Миколи і Анни, показали зухвалість бездушного жандарма. Тепер соціальна і побутова сюжетні лінії сплелися в єдиний вузол гострого життєвого конфлікту. Чи зуміє розрубати цей вузол Микола? Сімейну драму Задорожних автор виносить на суд сільської громади, розширює сюжетні рамки п'єси, посилює соціальний резонанс драматичної дії. .Неділя пізнього літа. На сільській площі танцює молодь. Минуло майже півроку з дня арешту Миколи. Все село одностайно визнало: він без вини винуватий. Селяни ненавидять свавільного жандарма, з презирством дивляться й на Анну, яка нестримно піддалася своїм пристрастям. Зіткнулися моральний погляд на сім'ю і «грішна любов» Михайла та Анни. Боротьба цих двох морально-етичних принципів визначає зміст драматичного конфлікту па початку третьої дії. У розпалі танців з'являється Микола, якого нарешті звільнили. Його не дивує, що дружина з коханцем розважається. Про їхні стосунки він чув ще в тюрмі. В образній тріаді п'єси Микола Задорожний тепер став в центрі подій. Симпатії селян на його боці. Він морально стоїть вище від спустошеного поліцая. Але зараз Микола сам: проти нього і жандарм, і Анна. Від дружини доброго слова не дочекається, вона безвільно і сліпо належить Михайлові. Дія знову переноситься у дім Задорожних. Як поставився Микола до зради своєї жінки? Чи скористався він своїм, церквою і традицією утвердженим правом чоловіка? Як поводитиметься Анна при ньому? Чи поступиться жандарм? На ці питання автор відповідає у четвертій дії. Добродушний Микола не докоряє Анні, сподіваючись, що все закінчиться сімейною злагодою. Але Михайло і Анна безсоромно принижують його людську гідність, відверто зневажають. Напідпитку жандарм цілується з украденою жінкою в присутності чоловіка, а потім випихає його з рідної господи. Невже Микола стерпить і таку образу? Драма "Украдене щастя" — глибока соціальна правда про галицьке село. Народна в самій основі, вона змальовує життя селян-бідняків, їхнє прагнення до щастя, готовність боротися за нього.

В "конституційній" австро-угорській імперії жандармерія посідала привілейоване становище, і фактично ніякі писані закони не обмежували її прав і поля "діяльності" стосовно трудового народу, який був беззахисний перед обличчям жандарма, війта, урядовця, шинкаря. Вірні "цісарські слуги" — жандарми — збиткувалися над народом, особливо над бідним селянином.У прозових і поетичних художніх творах Франко змальовує жандармів як свавільних урядових начальників. Як нам відомо основі драми Івана Франка "Украдене щастя" лежить народна "Пісня про жандарма". Виразно негативна характеристика жандарма з народної пісні дана і в п'єсі "Украдене щастя", в якій змальовано як уже сформований характер, що в різних ситуаціях і колізіях демонструє одну рису своєї вдачі за одною, створюючи ланцюг злочинів...У минулому Михайло Гурман був сільським парубком, удовиним сином, одинаком, що не знав впину своїм примхам, бо, як каже народне прислів'я: "Син одинак — як не злодій, то пияк". Правдивість такого припущення підтверджує Микола, який пам'ятає його в селі, як "урвителя", "забіяку" і "збиточника". Сам Михайло схильний себе характеризувати в минулому як "чесного, може, трохи загарячого" юнака, який "кривди не любив, неправди не міг знести". Людина твердого характеру, "кам'яного серця", він з-під землі вирвав би те, що вважав своїм по праву. Його сильна любов до Анни "була ... одиноким, найдорожчим скарбом, вона могла би була з мене зробити доброго, порядного чоловіка"; зважмо: "могла би була зробити доброго чоловіка". Але двоє закоханих силоміць були розлучені, бо Аннині брати "Михайла боялися, щоб не відібрав від них ... спадщини" [6; 12].

Обманом відданий в австрійську армію, Михайло познайомився з "культурою" у вигляді солдатської казарми та вахмістерського оклику й кулака. Злий, з вистудженим військовою казармою серцем, повернувся він у село. Стук у вікно. До хати ввійшов у мундирі, з карабіном у руках жандарм, який відтепер стає рушієм розвитку конфлікту і подій. Його прихід становить початок зав'язки драми в обох сюжетних лініях, що намічені вже в експозиції, — соціальній і особистій. Михайло Гурман поводиться в хаті Задорожних зухвало, не як гість; говорить він якимись недомовками й натяками, запідозрює Миколу в кримінальному злочині. Та й Микола ставиться тепер до свого колишнього знайомого підозріло, бо той уже не просто чоловік, а жандарм, який своєю поведінкою (недоречними жартами, допитом про синці на обличчі Миколи) насторожує. У відсутності Миколи Михайло, намагаючись викликати колишні почуття Анни, справді викриває свої хижі наміри щодо Миколи і щодо неї, чим і викликає в неї с т р а х за майбутнє, за сім'ю, за честь. Повернення Миколи перериває їхню розмову, після чого всі лягають спати й у хаті настає тиша. Вдосвіта жандарм подався кудись, нічого не сказавши господарям.Довідавшись, що Анна одружилась, Михайло розлютувався: "Я був би вбив тебе, коли б ти була де близько, — заявив він при зустрічі Анні. — Я цілими днями бігав, мов одурілий, по полю і кляв тебе, просив на тебе у Бога найтяжчої кари, найстрашнішого лиха "[6; 25].До хати входить жандарм з війтом і понятим Бабичем. Зробивши трус, жандарм заковує Миколу в кайдани. Драматург показує зіткнення селянина з представниками влади, адміністрації й "конституційними" порядками, які об'єднали народних кривдників. У цій сцені сильними контрастами є сваволя адміністрації і безправність Миколи, його беззахисність. Тут ми бачимо трагічність становища Миколи.Через особисту долю Миколи та Анни, сутичку з жандармом драматург показує соціальні суперечності.

Жандарм нахабнів дедалі більше, а безтямно закохана в нього Анна втратила всякий сором і контроль над своїми почуттями й діями. Вони тепер обоє разом безсоромно принижують людську гідність Миколи, топчуть його честь, прилюдно зневажають, зрештою, вони пропащі й самі.Жандарм-Каїн украв у Миколи щастя. Скривджений, зганьблений Микола готовий стати на відкритий, хоч і нерівний бій. У цьому й трагічність його становища. Логікою подій драматург приводить Миколу до виправданого, на його переконання, завершення в соціальній та особистій боротьбі — до вбивства жандарма.Соціальна несправедливість "конституційної" австро-угорської монархії давала можливість не лише експлуатувати таких, як Микола, а ще й збиткуватися над ними, безкарно зневажати їхню людську гідність. Війт-підприємець побив, скривавив Миколу, і він не змив крові з обличчя, бо хотів мати свідчення кривди війта над собою. Він сповнений рішучості не подарувати цього війтові, а "на нім своєї кривди пошукати", боронити свою людську гідність цісарським законом, судом. Але скоро Микола погодився з жінкою, що нічого війтові не зробиш, то й не треба "...робити з себе посміховище людське "[6; 15]. Тут Франко показує невідповідність між правдою Миколи і цісарським правом.І, як на глум, охоронець "права й справедливості" жандарм Михайло Гурман разом з тим самим війтом, скориставшись з випадкового збігу обставин, іменем цісарського закону заарештовує безневинного Миколу. Приголомшений, закутий Микола плаче і, прощаючись з Анною перед відправленням до в'язниці, просить її берегти небагате господарство і не тратитись "на адукатів".Він зовсім зневірений в цісарському правосудді. Залишилась ще віра у правду "небесного Бога", вона й підтримує в ньому надію на швидке виправдання.Сидячи у в'язниці, Микола терпів не лише муки неволі. Особливо страждав він, думаючи про долю Анни. А дома тим часом "цісарський слуга" зруйнував його сім'ю, звів з пуття його дружину, зневажив його честь, украв у нього сімейне щастя.Тепер у нього і в своїй хаті нема радості. До усіх перенесених знущань долучилось найстрашніше горе — зрада Анни. Цю трагедію Микола переживає болючіше, ніж усі інші нещастя. "Неволя в криміналі против того, — каже він, — видасться мені раєм"[6; 49]. Анну він любить по-давньому, високим благородним почуттям, і в ім'я його не сказав їй жодного слова докору за її зраду.

Відбувається психологічний поєдинок між Анною і жандармом-насильником. Певний своєї сили, користуючись необмеженою владою на селі, жандарм гіпнотизує перелякану Анну, домігшись признання в коханні. Анна силкується не підпасти під його волю, відповідаючи, що не кохає його. Але далі вона втрачає свою волю і майже механічно повторює за ним його вимоги, дає бажані йому обіцянки. Анна дала Михайлові слово бути його коханою, на що він як жандарм з погрозою сказав їй: "Пам'ятай же! Держу тебе за слово! А як і тепер одуриш, то горе тобі! Я страшно пімщуся на тобі й на нім!"[6; 33]Таким чином, втративши свою волю, Анна здалася на волю жандарма, заплямувавши добре ім'я заміжньої жінки.Зміни в житті Анни сталися так несподівано, що вона ніяк не може позбутися болісного страху перед людським поговором. Вона ще не втратила почуття сорому й совісті, а тому не осмілюється показуватися в парі із жандармом, бо "люди ззираються". їй "стидно, лице лупається", вона соромиться, що про неї "шепочуть, пальцями показують"[6; 41], їй хоч крізь землю провалитися. Витягнена жандармом між люди, на грізний оклик Михайла танцювати з ним вона з жахом питається: "Тут? При всіх?" Він наказує: "Ані слова більше!" — І Анна, шепочучи: "Господи, дай мені сили!"[6; 41], змушена коритися його волі.Усе село й Микола вже знають про незаконне кохання Анни, а сама вона вперше признається собі в цьому. Анна відчуває, що боїться Михайла: "І чим страшніше, чим остріше до мене говорить, тим, здається, що тону в нім, роблюсь частиною його. І нема тод і своєї волі, а ні своєї думки, а ні сили, а ні застанови, нічого. Все мене тоді байдуже, все готова віддати йому, кинутив болото, коли він того схоче!.."[6; 46]Анна не пошкодувала віддати себе на людський посміх, вона перебуває в такому психологічному стані, що може кинути виклик суспільству, піднестися над ним, — вона хоче жити тільки по любові і про це відверто заявляє навіть чоловікові. її зовсім не обходять думки і розмови про неї людей. "Та що мене обходить? Я тепер спокійна, нічого не боюся; ні про що не думаю, нічого не знаю, тільки тебе одного"^; 47], — заявляє вона Михайлові, сама його цілуючи. Замість властивої їй сором'язливості в неї з'явилась своєрідна зухвалість: "Знаєш, — каже вона, — давніше я, здається, була б умерла зі стиду, якби була подумала навіть, що яко шлюбна жінка можу так цілувати другого. А тепер? Любий мій. Тепер ані крихіточки ніякого неспокою сорому немає!". Хоч Миколі неймовірно соромно за поведінку своєї дружини, але він ще знаходить силу придушити в собі голос самолюбства й образи, у нього вистачає людяності захищати Анну перед людьми, бо вона йому найдорожча в світі. Йому важко збагнути дійсні причини нещастя — свого й дружини. А Миколі здається, що "весь світ догори ногами перевертається", бо ж він, "втоптаний у болото, зарізаний без ножа"[6; 50], він, виходить, злодій, коли з усього зрозуміло йому й усім, що щастя украли саме у нього. Хто ж його украв? Хто винен у стражданнях Миколи та Анни?Доведений нахабною і безкарною поведінкою Михайла до розпачу, Микола починає розуміти, що винен у його нещасті саме жандарм, він украв у нього дружину: "Це він, проклятий... він її з розуму звів, щоб посміятися наді мною"[6; 49]. В жандармові він бачить запеклого ворога свого родинного спокою, і вся сила ненависті спрямована на нього.Микола у сцені вбивства виростає у вольового месника за вкрадене сімейне щастя, за потоптану людську гідність.Вбивство жандарма сприймається як факт, що цілковито випливає з усього розвитку подій, як заслужена розправа за його вчинки.У зіткненні двох соціальних антиподів — жандарма і селянина-бідняка — зовні перевага на боці Михайла. Він представник цісарської влади, "цісарський слуга", в доброму "цісарському мундирі", при зброї. Молодий,здоровий,ставний, вродливий, зі швидким проймаючим поглядом, що виявляє сміливість і палку вдачу. Поряд із ним підстаркуватий і пригнічений недолею бідолашний Микола видається дуже непоказним. Та в розгортанні драматичного сюжету Микола розкриває високі зразки самобутньої моральності й благородства, виростаючи в кінці драми у величний образ месника, а Михайло до кінця драми виявляє свою жандармську жорстокість і підступність, егоїзм та душевну убогість. У ставленні до Миколи він протягом усієї п'єси виявляє жорстокість. Отже, як бачимо, визначальними в композиції драми "Украдене щастя" є традиційні закони народного життя, що деформуються під впливом соціальних обставин. Франко знайшов відповідну художню форму для правдивого змалювання людських характерів, драматург наголошує на виявленні соціально-правових суперечностей між представниками різних класів.