Висновок
Немає сенсу гадати, яких висот досяг би Виготський, якби не помер в період розквіті свого таланту. Він й так зробив багато для розвитку гуманітарних знань в Росії і за її межами, він збагатив не тільки психологію та педагогіку, а й вніс свої прогресивні ідеї в усі науки по вивченню людини – лінгвістика, психіатрія, мистецтвознавство, етнографія, соціологія та інші.
Крім всього вищезазначеного, заслугою Виготського є створення Інституту дефектології та й самої дефектології в цілому, заснування кафедри психології в Педагогічному університеті (сьогодні це Педагогічний університет), ініціатива створення трьох груп дослідників в Москві, Петербурзі, Харкові.
Геніальність ідей Виготського не зникла з його смертю, а його діяльність завжди слугуватиме прикладом для послідовників. Хоч так сталось не відразу - в 1936 році його праці, присвячені дитячій душі, потрапили в список заборонених. Пройшли десятиліття, поки Виготського визнали новатором, а його ідеї здобули світове визнання та вплив на психолого-педагогічну думку в багатьох країнах. Завдяки наполегливій праці його учнів та однодумців більшість гіпотез набули остаточної довершеності та досконалості, а написані праці були опубліковані, відкривши людству новий поворот в наукових досягненнях. Дослідження Лурії, Ельконіна, Гальперіна, Запорожця, Леонтьєва та інших, взявши за основу праці Виготського, стали надбанням світової науки. Інакше й не могло бути. Сумно, що талант людини, самовідданість справі, зазвичай, оцінюється тільки після його смерті.
Великих зусиль у справу збереження наукової спадщини Виготського докладає його дочка Гіта Львівна, яка має на меті видати всі, ще не опубліковані, праці батька (вона, наприклад, підготувала спеціальний комплекс робіт по дефектології).
Тож, підсумовуючи, хотілося б зазначити, що людина, яка вірить в свою справу, впевнена в вірності обраного шляху, відчуває необхідність щось зробити для інших, вважає це покликанням серця, здатна побороти всі перешкоди на шляху до мети, вистоїть в найскладніших умовах, переможе хвороби, нерозуміння, заборони, постійне напівголодне існування, вона знаходитиме сили в своїх переконаннях, своїх досягненнях, відчутті корисності людству. Смерть Виготського, то було лише трагічне фізичне явище, а “зернина” знань, посіяна ним, пустила міцні пагони в душах таких же небайдужих. Він міг піти іншим шляхом, відстоювати тогочасні переконання, угодні ідеологам, без особливих зусиль вчителювати, але він так не зумів би, бо то був би вже не Виготський з його революційний світобаченням, з його високим інтелектуальним потенціалом, ентузіазмом, то був його шлях, і він пройшов його з честю.
Список літератури
Выготский Л.С. Педагогическая психология. - М.: Педагогика, 1991.
Выготский Л.С. Собр. соч.: в 6т. Т.1. Вопросы теории и истории психологии /Под ред. А.Р.Лурии, М.Г.Ярошевского. - М.: Педагогика, 1982.
Выготский Л.С. Собр. соч.: в 6т. Т.2. Проблемы общей психологии /Под ред. В.В.Давыдова. - М.: Педагогика, 1982.
Выготский Л.С. Собр. соч.: в 6т. Т.4. Детская психология /Под Ред. Д.Б.Эльконина. - М.: Педагогика, 1984.
Давыдов В.В. Проблемы развивающего обучения. - М.: Педагогика, 1986.
Давыдов В.В., Слободчиков В.И., Цукерман Г.А. Младший школьник как субъект учебной деятельности //Вопросы психологии. - 1992. - N3-4. - С.14-19.