- •Загальна характеристика елементів VI а групи
- •Оксиген
- •Ступені окиснення оксигену
- •Кисень можна добути:
- •Хімічні властивості молекулярного кисню:
- •Деякі схеми реакцій в які вступає кисень та його сполуки
- •Елементи підгрупи сульфуру
- •Деякі властивості елементів підгрупи сульфуру
- •Сірка в природі
- •Ступені окиснення елементів підгрупи сульфуру
- •Гідриди елементів підгрупи сульфуру
- •Хімічні властивості h2s і h2Se
- •Сполуки сульфуру, селену і телуру з оксигеном
- •Хімічні властивості оксидів сульфуру
- •Добування сульфатної кислоти
- •Деякі схеми реакцій в які вступають елементи підгрупи сульфуру та їх сполуки
- •1.Загальна характеристика елементів VI а групи.
- •2. Оксиген, його модифікації: способи добування, властивості.
- •3. Сульфур та його аналоги: властивості елементів та їх сполук.
Кисень можна добути:
1) нагріванням (термічним розкладом) оксидів неактивних металів (Ag2O, HgO):
2 HgO ® 2 Hg + O2
2) нагріванням оксидів металів у вищих ступенях окиснення (PbO2, Pb3O4):
PbO2 ® Pb + O2
3) нагріванням бертолетової солі при наявності каталізатора (MnO2):
KClO3® 2KCl + 3O2
із пероксидів або супероксидів, дією на них води або СО2:
4KO2 + 2H2O® 4KOH + 3O2
2Na2O2 + 2CO2® 2Na2CO3 + O2
розкладанням хроматів і дихроматів, при наявності H2SO4:
2K2Cr2O7+ 8H2SO4®2K2SO4 +2Cr2(SO4)3 +3O2+8H2O
методом Бріна:
2BaO + O2® 2BaO2 (при 5000С)
2ВаО2® 2ВаО + О2 (при 9000С)
розкладанням хлорного вапна при наявності солей кобальту або міді:
2CaOCl2® 2CaCl2 + O2
розкладанням пероксиду гідрогену (водн.):
2Н2О2® 2Н2О + О2
електролізом води з додаванням кислоти або лугу:
катод: 4Н2О + 4е® 2Н2 + 4ОН–
4ОН– – 4е® О2 + 2Н2О
фракційною перегонкою зрідженого повітря.
Максимальна ковалентність кисню дорівнює чотирьом. При цьому атоми кисню можуть перебувати у стані sp3, sp2, sp-гібридизації, що відповідає тетраедричному, трикутному і лінійному розташуванню p-зв’язків.
Наявністю в атома кисню двох неподілених пар електронів зумовлена можливість донорно-акцепторної взаємодії й утворення оксонієвих сполук, в яких атоми кисню сполучені трьома ковалентними зв’язками. Так, у кислих водних розчинах містяться іони гідроксонію [H3O]+.
Хімічні властивості молекулярного кисню:
При звичайній температурі більшість металів і неметалів реагують з киснем:
4P + 5O2® P4O10
2H2 + O2® 2H2О
4Li + O2® 2Li2O
2Na + O2® Na2O2
K + O2® KO2.
Кисень утворює три види оксидів: нормальні, пероксиди і супероксиди (надпероксиди). В нормальному оксиді діючим є іон О2–; в пероксиді – О22–; і в супероксиді – О2–. В деяких випадках кисень виконуючи функцію окисника, може приєднувати електрони, які раніше належали відновнику, не розриваючи зв’язку між двома атомами в молекулі кисню. Іон пероксиду О22– діамагнітний. Супероксиди утворюються, при спалюванні лужних металів в атмосфері кисню при підвищеному тиску О2. Супероксиди парамагнітні.
Киснем окиснюються:
вуглеводні:
СН4 + 2О2® СО2 + 2Н2О
азот (при електричному розряді (30000С)):
N2 + O2« 2NO
аміак:
4NH3 + 3O2® 2N2 + 6H2O
4NH3 + 5O2® 4NO + 6H2O
гідриди металів (Ca, Sr, Ba) окиснюються О2:
СаН2+ О2® Са(ОН)2
Кисень окиснює альдегіди до кислот, Fe2+ до Fe3+, SO32– до SO42–:
СН3СОН + 1/2О2® СН3СООН
Кисень утворює оксигенільні комплекси, тобто комплекси молекулярного кисню. Найбільш відомим є продукт взаємодії О2 і залізовмістної частини гемоглобіну крові гему. Цей комплекс виконує важливу функцію перенесення кисню в організмах вищих тварин і людини. Аналогічну функцію в інших живих організмів виконує міоглобін і гемоціанін, білок, що містить порфіриновий комплекс міді.
При нагріванні металів на повітрі утворюються оксиди:
Ba + O2 ® BaO2
Cu + 1/2O2® CuO
3Fe + 2O2 ® Fe3O4
В природних умовах під час грози завдяки електричним розрядам, а також під дією ультрафіолетових променів в атмосфері на висоті 10 – 30 км з кисню утворюється озон. Озон (від грец. озо – пахнути)– алотропна видозміна кисню. Це екзотермічна сполука, яка легко розкладається з утворенням атомарного кисню: О3 О2 + [О]. Необхідна енергія для отримання озону може бути підведена до реагентів у формі тихого електричного розряду, а також іонізуючої радіації, потоку електронів або позитивно заряджених іонів. Якщо нагріти О2 до 13000С, то лише 0.1% О2 перетворюється в О3, а при температурі вольтової дуги (45000С), в умовах підвищеного тиску можна значну кількість О2 (близько 16%) перевести в О3 3О2 2О3. Озон за своїм властивостям різко відрізняється від молекулярного кисню. У нього вища температура кипіння: –111.90С і температура плавлення: –192.70С:
Довжина зв’язку в молекулі озону дорівнює 0,1278 нм. В молекулі озону центральний атом оксигену перебуває в стані sp2-гібридизації. Молекула озону – діамагнетик. В лабораторії озон добувають, пропускаючи газоподібний кисень через озонатор, тобто трубку, де кисень проходить між двома електродами. Один електрод – це фольга, яка ззовні обмотує скляну трубку, другий електрод знаходиться в центрі трубки, по якій проходить кисень. Рідкий озон синього кольору, а твердий, кристалічний О3 має чорне забарвлення. В малих концентраціях озон має приємний запах, але у великих концентраціях він подразнює дихальні шляхи. Озон – ендотермічна сполука, дуже не стійка. Рідкий озон при наявності органічних домішок вибухонебезпечний.
Озон – дуже сильний окисник. Він окиснює за звичайних умов такі малоактивні прості речовини, як Ag:
2O3 + 2Ag® Ag2O2 + 2O2
Для якісного виявлення озону використовується реакція взаємодії його з розчином йодиду калію:
2KJ + O3 + H2O® J2 + 2KOH + O2
При взаємодії озону з лужними металами або гідроксидами металів (Na, K, Rb, Cs) утворюються озоніди:
К + О3 ® КО3
3КОН + 2О3® КО3+ 2КОН·Н2О + 1/2О2
Іон озоніду О3– парамагнітний.
Озоніди, як і пероксиди і супероксиди, використовуються в промисловості, в різних галузях науки і техніки в якості сильних окисників і джерел кисню.