2.3 Конфронтація

Можна було подумати, що в цій великій квартирі йде багаторічна позиційна війна ... Хто сперечається - все життя людини складається з перемог і поразок, але якщо люди близькі між собою, перемога одного - це перемога всіх, поразка переживається усіма на рівних. Тут було по-іншому. Воювали між собой.-Двійку отримав? Ну що тобі мати казала! Це все через Купунова, учора весь вечір з ним витратили на модель, а сьогодні - двійка! - Тато, я двійку за контрольнуз математики отримав. Ми її на тому тижні писали. Пам'ятаєш, я після грипу в школу пішов. А модель ми тільки вчора почали робити ...- Все одно, більше ти до цієї моделі не доторкнешся.Справою займайся! І щоб ноги Купунова не було в хаті! - Ну що ти до Купунову причепився?Вчиться добре, не лається, не б'ється ... - Хлопчик кидає косий погляд у бік матері і тихо додає: - П'яним в гості не приходить і горілку ні з ким не п'є. Ось ні капелечкі не п'є ...- Цього ще бракувало .. - Починає батько, і раптом до нього доходить сенс сказаного. - Ти на що натякаєш?! Ти що собі дозволяєш?! Та я з тебе зараз ...

Опустимо завісу над цією сценою. І без того ясно, що ворожнеча, війна звичні в цій сім'ї.Важко розраховувати на те, що тут між поколіннями настане мир. Роздратування накопичується, ростуть взаємні образи, постійна конфронтація змушує сторони помічати і утрирувати слабкості один одного. Виникає зловтіха з приводу невдач, неприємностей, які випадають на долю другого.-Не прийняли? Так тобі й треба. Балерина! Це з твоєї-то поставою, фігурою! Шити краще навчися, - з неприхованим задоволенням вимовляє мати дочки, що повернулася після невдалого дебюту в балетній студії.

Можете не сумніватися, що, коли у матері трапляться неприємності на роботі, вона не знайде співчуття у дочки - рахунок буде оплачено тією ж монетою.

Все як на війні. Проте на війні, як правило, найсильніший виграє. Тут у програші обидві сторони - перемоги бути не може. "Холодна війна", в міру того, як діти дорослішають і починають заперечувати мораль слухняності, переходить в "гарячу". Сили сторін врівноважуються: на грубість - грубістю, на зловтіху - зловтіхою. Педагогічний крах обертається крахом сім'ї.

Не хочеться робити занадто песимістичні прогнози - все-таки іноді якимось чином само собою улагоджується і утворюється, але остаточно розплата приходить тільки через багато років, коли безпорадні батьки в свою чергу будуть змушені підкоритися моралі слухняності, яку зуміють піднести їм ввійшли в силу і зберегли бійцівські якості діти.

2.4 Мирне співіснування

Четвертий тип тактики сім'ї - мирне співіснування з позицій невтручання. Тут все виглядає цілком благопристойно. У кожного свої справи, свої проблеми, свої труднощі і успіхи.Батьки працюють, діти вчаться, у кожного своя сфера, своя галузь діяльності. Ніхто не переходить демаркаційну лінію, можуть бути лише непорозуміння. І здавалося, такий тип відносин у родині треба тільки вітати.

Буває, що батьки навіть відчувають гордість, підтримуючи такий нейтралітет. Матирозповідає: "Сеня живе своїм життям, я - своєю, (вона в розлученні з чоловіком). Класнакерівниця запитує:" Коли Семен вчора прийшов додому? "- Я кажу:" Здається, в сім ". -" Ну, ось бачите , а зі школи пішов у два. Де він був, що робив, п'ять годин? "- Я не знаю, що він робив. Я його ніколи не розпитую. Треба буде - сам розповість. Вчиться він непогано, вчителі не скаржаться. Запитує він про мої справи, про моє життя ? Мабуть, немає. А навіщо йому це? У мене своє, у нього своє ".

Відособленість світів дитини та дорослих нерідко буквально декларується, під це навіть підводиться "педагогічний" фундамент - нехай росте самостійним, незалежним, розкутим, вільним. Як до цього поставитися? Бувають, звісно, ​​різні сімейні обставини. Визнаю, що, зокрема, у моєї співрозмовниці були поважні причини - важко виховувати сина без батька. Але найчастіше в основі цього типу взаємин - пасивність вихователя, який ухиляється від активного втручання, вважаючи за краще комфортне і не потребує душевних витрат співіснування з підлітком.

Який же результат? Ставши на шлях формування індивідуаліста, батьки пожинають гіркі плоди індивідуалізму. Сім'я як центр тяжіння, як емоційний магніт, як сімейне вогнище для дитини не існує. Життя рідних, їхні радощі й негаразди для нього за сімома печатками. І рано чи пізно настане критичний момент - біда, хвороба, труднощі, - коли від нього вимагатимуть й участі, і включення в загальсімейні проблеми, і добрих почуттів, і переконаються в його повній нездатності до всього цього. Вони будуть гірко нарікати з приводу неспроможності юнаки як сина, дівчата як дочки, не віддаючи собі звіту в тому, що це - неспроможність сформованої системи сімейних відносин.