1.2. Завдання та зміст сімейного виховання

Сім'я є природним середовищем первинної соціаліза­ції дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтрим­ки, засобом збереженню і передання культурних цінностей.

З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домаш­ніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, до­помогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, на­бути власного досвіду поведінки й діяльності.

Оскільки мета виховання підростаючого покоління — формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

Основними завданнями родинного виховання є:

- піклування про фізичне і психічне здоров'я дітей, виховання фізично й морально здорової дитини. 3абезпеченяя необхідних умов для реалізації можливостей дитини;

- виховання в дітей глибоких патріотичних почуттів, створення сприятливих умов для оволодіння дітьми рідною мовою, знаннями про рідний край, природу, Батьківщину;

- виховання в дітей любові до добра, правди, справедливості, моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, гідності, честі, людяності, здатності виявляти турботу про молодших, милосердя до слабших і людей похилого віху;

- організація з найбільш раннього віку посильної праці, різних видів трудової діяльності дітей на благо сім'ї, родичів, інших людей і по самообслуговуванні;

- цілеспрямоване і систематичне нормування в дітей української національної психології, характеру, світогляду, ідеалів, наукових поглядів та переконань;

- формування естетичних смаків та почуттів, уміння розрізняти красиве й потворне в житті, і в мистецтві, і в побуті, поважати прекрасне у вчинках людей, забезпечити умови для їхньої творчої практичної діяльності;

- забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу, прилучення дітей до традицій, звичаїв, обрядів;

На думку М.Стельмаховича «Тіло, душа, розум — ось три кити батьківської педагогіки» [103, 3]. Тілесне виховання у сім'ї передбачає зміцнення здоров'я, сил та правиль­ний фізичний розвиток дитини. «Усі наші зусилля, — зазначає він, — спрямовані на тілесне виховання, мо­жуть бути швидко зведені нанівець, коли ми не захис­тимо наших дітей і підлітків від такого страшного во­рога душі та тіла людини, як алкоголізм, паління, нар­команія, токсикоманія, статева розпуста, СНІД. Поши­рення цих та інших асоціальних явищ набуло такого роз­маху, що нависла смертельна небезпека над самим ге­нофондом нації, а значить, і над нашим майбутнім» [103, 4].

У перший рік життя дитини основна турбота батьків полягає в тому, щоб створити нормальні умови для фізичного розвитку, забезпечити режим харчування і режим всього життя, нормальні санітарно-гігієнічні умови. У цей період дитина вже заявляє про свої потреби, реагує на приємні і неприємні враження та по-своєму висловлює свої бажання. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчитися розрізняти потреби і капризи, оскільки потреби дитини повинні задовольнятися, а капризи присікатися. Таким чином, дитина в сім'ї отримує свої перші моральні уроки, без яких у нього не може бути вироблена система моральних звичок і понять.

На другому році життя дитина починає ходити, прагне все помацати своїми руками, дістати недосяжне, а рухливість іноді доставляє йому багато прикростей. Виховання в цей період має будуватися на розумному включенні дитини в різні види діяльності, слід йому все показувати, пояснювати, вчити спостерігати, разом з ним грати, розповідати і відповідати на запитання. Але, якщо його дії виходять за межі дозволеного, треба привчити дитину розуміти і беззаперечно підкорятися слову «не можна».

У дошкільному віці основним видом діяльності дитини є гра. Діти трьох, чотирьох років грають в будівельні і побутові ігри. Споруджуючи різноманітні будівлі, дитина пізнає навколишній світ. Ситуації для ігор дитина бере з життя. Мудрість батьків полягає в тому, щоб непомітно підказувати малюкові, як повинен поступити в грі герой (головна дійова особа). Тим самим вони привчають його розуміти, що добре, а що погано, які моральні якості цінуються і поважаються в суспільстві, а які засуджуються.

Дошкільнята і молодші школярі отримують в сім'ї перший моральний досвід, вчаться поважати старших, рахуватися з ними, вчаться робити людям приємне, радісне, добре.

Моральні початки у дитини формуються на основі та у зв'язку з інтенсивним розумовим розвитком дитини, показником якого є його дії і мова. Тому важливо збагачувати словник дітей, у розмові з ними подавати зразок хорошої вимови звуків і в цілому слів і пропозицій. З метою розвитку мовлення батьки повинні вчити дітей спостерігати явища природи, виділяти в них подібне і різне, слухати казки та оповідання і передавати їх зміст, відповідати на питання і задавати свої.

Розвиток мови є показником підвищення загальної культури дитини, умовою його розумового, морального та естетичного розвитку.

У дошкільному віці діти дуже рухливі, не можуть тривалий час зосереджуватися на однійсправі, швидко переключатися з одного виду занять на інше. Шкільне навчання зажадає від дитини зосередженості, посидючості, старанності. Тому важливо ще в дошкільному віці привчати дитину до ретельності виконуваних доручень, вчити його доводити розпочату справу або гру до кінця, проявляти при цьому завзятість і наполегливість. Відпрацьовувати ці якості необхідно в грі і побутовійпраці, включаючи дитину в колективну працю з прибирання приміщення, на городі або граючи з ним у побутові або рухливі ігри.

Росте в сім'ї дитина, змінюються завдання, засоби та методи виховання. У програму виховання включаються заняття спортом, рухливі ігри на свіжому повітрі, триває загартовування організму і чітке виконання ранкової гімнастики. Велике місце займають питання санітарно-гігієнічної підготовки дітей, вироблення навичок і звичок особистої гігієни, культури поведінки. Закладаються правильні відносини між хлопчиками і дівчатками - відносини товариства, взаємної уваги і турботи. Кращим засобом виховання правильних відносин є особистий приклад батька і матері, їх взаємна повага, допомога і турбота, прояви ніжності і ласки. Якщо діти бачать хороші стосунки в сім'ї, то, ставши дорослими, і самі будуть прагнути до таких же гарних відносинх. У дитячому віці важливо виховати почуття любові до своїх близьких - до батьків, до братів і сестер, щоб діти відчували прихильність до кого-небудь з однолітків, прихильність і ніжність до молодших.

Велика роль відводиться сім'ї в трудовому вихованні. Діти безпосередньо залучаються до побутової праці, вчаться обслуговувати себе, виконувати посильні трудові обов'язки в допомогу батька, матері. Від того, як буде поставлено трудове виховання дітей ще до школи, залежить їхній успіх в навчанні, а також у загальному трудовому вихованні. Наявність у дітей такої важливої якості особистості, як працьовитість, є хорошим показником їх морального виховання.

Сім'я у своєму розпорядженні є сприятливими умовами для естетичного виховання дітей. Почуття прекрасного починається у дитини зі знайомства з яскравою і красивою іграшкою, барвисто оформленої книгою, із затишною квартирою. З ростом дитини сприйняття прекрасного збагачується при відвідуванні театрів і музеїв. Хорошим засобом естетичного виховання є природа з її красивими і неповторними фарбами та пейзажами. При спілкуванні з природою дитина дивується, радіє, пишається тим, що він бачив, чув спів птахів, в цей час і відбувається виховання почуттів. Почуття прекрасного, інтерес до краси допомагають вихованню потреби берегти прекрасне і створювати його. Велику виховну силу має естетика побуту. Діти не тільки користуються домашнім затишком, але разом з батьками вчаться його створювати. У вихованні почуття прекрасного чимала роль належить манері правильно і красиво одягатися. Успіх виховання в сім'ї може бути забезпечений в тому випадку, коли створені сприятливі умови для росту і всебічного розвитку дитини.

"Ваша власна поведінка, — писав А.Макаренко, звертаючись до батьків, — вирішальна річ. Не думай­те, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею роз­мовляєте, або повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з ін­шими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету, — все це має для дитини ве­лике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдо­ма ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте по­гано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допо­можуть"[70,146].

Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні перекладати на них свої батьківські обов'язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів — батьків та багатих на життєвий досвід поміч­ників і порадників — дідусів і бабусь.

Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку моральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уваж­ного ставлення до людей похилого віку. Людяність ви­ховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому.

Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негатив­ний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, по­гані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечен­ня) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції бать­ків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є неповна сім'я, яка з'являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі 30 — 34 роки — в чотири рази. Разом з великою кількістю розлучень це призводить до збільшення кількості сі­мей, у яких мати (рідко — батько) виховує дітей сама. У неповній сім'ї процес виховання ускладнюється, ос­кільки діти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, перебувають на вулиці, нерідко контакту­ють з аморальними людьми.

Таким чином, сім'я несе повну відповідальність за розвиток, виховання і навчання своїх дітей. Родина (батьки) покликані створити всі умови для повноцінного фізичного і психічного становлення дитини як особистості.

Таким чином, можна зробити висновок, що сім'я - це перша школа спілкування дитини. У сім'ї дитина вчиться поважати старших, піклуватися про людей похилого віку та хворих, надавати посильну допомогу один одному. У спілкуванні з близькими дитині людьми, у спільній побутовому працю у нього формується почуття обов'язку, взаємодопомоги. Діти особливо чутливі до взаємин з дорослими, не терплять моралей, різкостей, наказів, важко переживають грубість старших, недовіра і обман, дріб'язковий контроль і підозрілість, нечесність і нещирість батьків.

1.3. Типи сімей за стилем виховання  Соціологи, досліджуючи проблеми сучасних сімейних відносин, виявили наявність у нас чотирьох основних типів сімей.  Перший тип характеризується перевагою авторитарних відносин і відповідним розподілом сімейно-побутових ролей у родині. Інакше кажучи, контрольні й керівні функції тут закріплені за чоловіком, а роль жінки зводиться в основному до обслуговування та організації споживання.

У другому типі сімей існують певні суперечності між старими нормами і їх дією у наш час. Структура родинних ролей жінки включає керівництво виховним процесом. Отже, традиційні обов'язки жінок поєднуються з новими і тим самим посилюють її завантаженість.

Для третього типу сімей властиві нові норми рівності при збереженні авторитарних у своїй основі відносин. І якщо у вихованні дітей, інших повсякденних справах думка чоловіка переважає, то здебільшого лише в силу традицій. Увесь же тягар побутових обов'язків лягає на плечі жінки. Чоловік у повсякденних господарських справах, як правило, участі не бере.

Нарешті, у четвертому типі — спостерігається найповніша відповідність між сучасними сімейними нормами і їх реальним втіленням у житті подружжя.