6. Охорона навколишнього середовища

В сучасному суспільстві різко зростає роль промислової екології, призваної на основі оцінки ступеня шкоди, що наносить природі індустріалізація, розробляти і удосконалювати інженерно–технічні засоби захисту навколишнього середовища, всебічно розвивати основи створення замкнутих, безвідходних і маловідходних технологічних циклів і виробництв [24].

До найактуальніших проблем сьогодення, що торкаються кожного жителя планети й від яких залежить майбутнє людства, слід віднести проблеми екологічні. Викликані недалекоглядним, нерозумним, необґрунтованим ставленням людини до природи, вони виникли не сьогодні і не вчора.

Із розвитком цивілізації та науково–технічного процесу, бурхливим зростанням кількості населення на Землі, обсягів виробництва та його відходів проблеми стосунків між природою та суспільством дедалі загострюються.

За останнє століття на значній території Землі стались небажані зміни в структурі і функціонуванні багатьох екосистем. Пошкоджені і зруйновані важливі комплекси природи – лісові і степові масиви, чисті вода і повітря, які придатні для обробки ґрунту, багато чисельні види рослин і тварин. В природне середовище потрапили шкідливі промислові відходи, пестициди, добрива, які загрожують зміною складу атмосфери, водойм, ґрунтів і всіх живих організмів [25].

Наприкінці ХІХ ст. екологічну кризу, що наближалася, передбачили лише окремі фахівці, а в 60–70–х роках ХХ ст. про критичний стан природи багатьох регіонів Європи, Північної Америки, Японії стало відомо в усьому світі. Страшною дійсністю стали голод, отруєні річки та моря, задушливе шкідливе повітря у великих промислових центрах, загублені ліси, сотні зниклих видів рослин і тварин, загроза кліматичних аномалій, ерозія та майже повсюдне виснаження ґрунтів у аграрних районах.

В Україні загинули сотні малих річок, деградують Чорне та Азовське море, спотворений забрудненими водосховищами Дніпро, винищена значна частина лісів Карпат, еродована більша половина хлібної ниви, задихаються від промислових і автомобільних викидів усі великі міста й обласні центри.

В тваринництві питання екології займає також значне місце. Спорудження тваринницьких комплексів, у яких вирощуються десятки й сотні тисяч тварин (свиней, птахів, рогатої худоби), в лічені роки створило навколо них серйозні екологічні проблеми, які істотно відрізняються від тих, які пов’язані з дикими тваринами.

Плануючи вирощувати величезну кількість домашніх тварин, сконцентрованих на невеликих ділянках, не маючи достатнього досвіду та науково – обґрунтованих екологічних прогнозів щодо характеру функціонування таких штучних екосистем, організатори комплексів не змогли передбачити цілого ряду негативних наслідків. Перший з них – це інтенсивне забруднення навколишнього середовища (особливо в районах свиноферм і птахоферм) продуктами розкладу й гниття величезної кількості екскрементів (до 2,5тис. м³ на добу), шкідливими газами (аміак, азот, сірководень), органічними кислотами. Значною мірою цьому сприяє метод очищення приміщень гідрозмивом і накопичення бруду у величезних відстійниках, канавах, накопичувачах не ізольованих від навколишнього середовища. Результат – сморід на багато кілометрів навкруги й забруднені ґрунтові води, річки, ставки, озера, де через забруднення бактеріями та органічними речовинами вода для вживання непридатна, а для риби й інших водяних істот – смертельна. НА 1500 м. навкруг комплексів розносяться яйця гельмінтів, патогенні мікроби. Проблему утилізації й нейтралізації гною та стічних вод таких комплексів у нас ще не вирішено.

Другий негативний наслідок – часті випадки масової загибелі тварин через хвороби, які блискавично охоплюють комплекс. Причина – велика концентрація тварин, поганий догляд і умови утримання, відсутність кваліфікованих лікарів і ліків. Після загибелі великої кількості тварин виникає проблема їх захоронення, що пов’язана з поширенням токсичних і небезпечних забруднювачів, виникненням епідемій. Такі випадки мали місце в Україні, Казахстані, Молдові, Білорусі, Росії. А якщо тварини масово не вимирали, то масово захворювали туберкульозом або іншими небезпечними хворобами, їх м’ясо, зрозуміло, не можна було споживати. І взагалі внаслідок великої концентрації тварин повсюдно спостерігається зниження якості їх м’яса, життєвих можливостей і екологічного забруднення. Останнім часом рідку фракцію гною використовують для зрошення сільськогосподарських угідь, але, як показав досвід, у деяких випадках слід бути дуже обережним, контролювати якість і хімічний склад зрошувальних вод, бо вони можуть містити збудників інфекцій, отруювати ґрунтові води, ріки.

Дози та терміни використання гною треба визначати залежно від умов вирощування сільськогосподарської продукції, родючості ґрунту, особливостей ландшафту, а також хімічного складу самого гною.

Під час спорудження великих тваринницьких комплексів обов’язково слід враховувати такі фактори, як геологічна будова району, рівні та режим ґрунтових вод, наявність умов для утримання, вирощування, контролю здоров’я й лікування великої маси тварин, а також засобів для швидкої реалізації продуктів тваринництва, утилізації й знешкодження відходів.

Одним з найефективніших методів утилізації відходів тваринництва є виробництво з них біогазу. Іншим шляхом утилізації гною є одержання з нього білкових речовин і біогумусу [25].