Практичне заняття 6. Студент як суб’єкт навчально-професійної діяльності.

1. Адаптація студента-першокурсника до навчання у вищій школі. 2. Основні особистісні новоутворення в студентському віці. 3. Психолого-педагогічні типології студентів. 4. Вікові кризи в студентському віці (криза 17 років та криза входження в дорослість): оглядова характеристика. 5. Динаміка розвитку психічних станів і пізнавальних психічних процесів у студентському віці. 6. Механізми та джерела соціалізації особистості. Комбінований симптомокомплекс вікових ненормативних криз. 7. Перспективи індивідуального розвитку студента.

Основні вихідні поняття: вікові кризи, КМСОНП, педагогічна оцінка, психогігієна праці, психолого-педагогічні типології, розвивальне навчання, розумові дії, симптомокомплекси, студентство, типи навчання, фази учіння, чинники учіння.

1. Адаптація студентів-першокурсників до вузівського навчання

Перехід від навчання в середній школі до навчання у вищому навчальному закладі характеризується зміною умов життєдіяльності особистості. На відміну від шкільного навчання у вищому навчальному закладі:

- відбуваються зміни у структуруванні навчального матеріалу, що вивчається, як за змістом, так і за обсягом;

- здійснюється перехід до лекційно-практичної системи організації навчального процесу;

- змінюються умови діяльності і оточення.

Зазначені особливості зумовлюють необхідність вирішення проблем адаптації першокурсників до навчання у вищій школі. Даний процес передбачає:

- ознайомлення студентів із системою вузівського навчання;

- формування установки на активну самостійну навчальну діяльність;

- оволодіння прийомами наукової організації праці, навичками навчальної та науково-дослідної роботи.

Тому завданням всіх вузівських структур є організація адаптаційної діяльності першокурсників. На вирішення цього завдання мають спрямувати свої зусилля деканат та органи студентського самоврядування, кафедри, куратори та викладачі, які працюють із першокурсниками.

Питання, пов'язані з адаптацією студентів І курсу, вирішуються у наступних напрямках:

- організація навчальної та науково-дослідної роботи;

- організація виховної роботи.

Зміст даних напрямків відображається у відповідних планах різних рівнів: факультетських планах виховної роботи, планах роботи кафедри, планах кураторів тощо.

Адаптація визначається як зумовлена змінами соціальної дійсності специфіч­на діяльність по оптимізації взаємодії індивіда з навколишнім середовищем. В про­цесі адаптації людина, орієнтуючись в нових для неї умовах, пізнає та оцінює діяльність і свої можливості щодо її виконання, а також коригує відповідно до цьо­го свою поведінку.

Адаптація як явище динамічно-процесуального плану характеризується за інтен­сивністю, швидкістю, темпом, ритмом. В кожному випадку зазначені характерис­тики мають індивідуальне виявлення. Але все ж таки цей процес залежить від вико­нання всіма вузівськими підрозділами наступних функцій:

- створення умов для успішної адаптації;

- вплив на формування у студентів індивідуального адаптивного механізму;

- створення умов для цілеспрямованого систематичного розвитку людини як суб'єкта діяльності.

Аналіз досліджень педагогічного процесу дозволяє визначити типові труд­нощі адаптації першокурсників, які зумовлені:

1) заміною рекомендованої зовні пізнавальної діяльності в школі аритмічною, яка вимагає високого рівня внутрішньої організації;

2) відносно меншою інтенсивністю систематичного контролю за успішністю навчання у порівнянні зі шкільною системою чіткого повсякденного і поурочного контролю;

3) недостатньою науковою обґрунтованістю критеріїв оцінювання успішності навчальної діяльності студентів;

4) низьким престижем вузівських поточних оцінок;

5) значним навчальним навантаженням, його нерівномірністю;

6) відсутністю або недостатнім розвитком навичок самостійної роботи;

7) нерозвиненістю вольових якостей студентів у поєднанні із залежністю від близької мотивації;

8) недостатньою само організованістю і самодисципліною.

Вищезазначені фактори посилюються емоційно: першокурсники пережива­ють сумніви з приводу своєї готовності до навчання у вузі в зв'язку із суб'єктивни­ми причинами, зосереджуються на власних недоліках перед вимогами, які зроста­ють, переглядають своє рішення щодо правильності, вибору професії, вищого навчального закладу. За таких умов необхідно:

- організувати допомогу студентам І курсу з перших днів навчання;

- об'єднати зусилля всіх вузівських структур у забезпеченні адаптаційної діяльності першокурсників;

- виявляти та ураховувати індивідуальні особливості студентів якомога раніше. Адаптація є процесом складним і неоднорідним. Тому важливо відокремити і

охарактеризувати основні рівні даного процесу.

Перший рівень - рівень первинної декомпенсації, на якому відбувається:

- ознайомлення із вузівською системою організації навчання, оточенням;

- сприймання вимог, правил поведінки;

- перехід до вузівської системи організації навчальної діяльності;

- оцінка правильності вибору професії, вузу;

- зміна самооцінки під впливом нових умов навчання і спілкування.

Цей рівень, заданими науковців, займає до одного місяця. Він є важливим в плані активного емоційного переживання, а також значущості першого враження.

Другий рівень - рівень часткової компенсації— характеризується наступними ознаками: 1) першокурсники отримують первинний досвід навчальної діяльності у основних формах організації навчання: лекційних та семінарсько-практичних; 2) у студентів формуються загальні враження від викладання окремих викладачів, їх вимог, систем навчання у вузі взагалі; 3) відбувається оцінювання відповідей студентів на заняттях, їх навчальної діяльності, виконаних індивідуальних завдань; 4) кожна особистість займає власне місце (статус) у первісно складеній системі міжособистісних відносин; 5) студенти здобувають досвід самостійної роботи, її систематичності, організованості.

Даний процес має значення у тому сенсі, що від сформованих у його межах установок щодо необхідності систематичної самостійної роботи, самостійності, самодисципліни залежить успішність навчання.

Третій рівень - рівень повної компенсації.

У психологічно неформальному плані про повну компенсацію можна вести мову лише після першої екзаменаційної сесії, але за умов отримання позитивних очікуваних результатів. У разі негативних результатів сесії адаптаційний процес продовжується.

Враховуючи сутність адаптації, має сенс зазначити, що так звані "невстигаючі" студенти - це, у більшості випадків, особистості, не адаптовані до навчання у ви­щому навчальному закладі.

За характером адаптаційної діяльності студентів можна розподілити за двома типами:

• активний тип - характеризується активним впливом на соціальне середовище, оточення, критичне усвідомлення власного досвіду;

- пасивний тип - конформне прийняття цілей і ціннісних орієнтацій, стилів поведінки, спілкування.

Важливо, щоб адаптація не перетворювалася на примітивне пристосування до вузівського навчання тільки з орієнтацією на зовнішні ознаки та критерії кількісно­го рівня, а також і визначальним чинником якісної освіти.

2. Психологічні новоутворення студентського віку. Для цього віку характерно завершення процесу зростання, що приводить, в кінцевому підсумку, до розквіту організму, що створює підстави не тільки для особливого становища молодої людини у вченні, але і для оволодіння іншими можливостями, ролями і домаганнями. З точки зору вікової психології, в студентському віці змінюються риси внутрішнього світу і самосвідомості, еволюціонує і перебудовуються психічні процеси і властивості особистості, змінюється емоційно-вольової лад життя. Юність - період життя після отроцтва до дорослості (вікові межі умовні - от15-16 до 21-25 років). Це період, коли людина може пройти шлях від невпевненого, непослідовного отрока, домагається на дорослість до дійсного подорослішання. В юності у молодої людини виникає проблема вибору життєвих цінностей. Юність прагне сформувати внутрішню позицію по відношенню до себе («Хто Я?», «Яким Я маю бути?"), По відношенню до інших людей, а також до моральних цінностей. Саме в юності молода людина свідомо відробляє своє місце серед категорій добра і зла. «Честь», «гідність», «право», «обов'язок» і інші характеризують особистість категорії гостро хвилюють людини в юності. У юності молода людина розширює діапазон добра і зла до граничних меж і відчуває свій розум і свою душу в діапазоні від прекрасного, піднесеного, доброго до жахливого, незмінного злого. Юність прагне відчути себе у спокусах і сходженні, в боротьбі й подолання, падінні і відродженні - у всьому тому різноманітті духовного життя, яке властиве стану розуму і серця людини. Знаменно для самого юнака і для всього людства, якщо молода людина вибрала для себе шлях духовного зростання й успіху, а не спокусився пороком і протистоянням громадським чеснот. Як би дивно не була спрямована юність на пошук свого місця в світі, як би не була вона інтелектуально готова до осмислення всього сущого, багато чого вона не знає - ще немає досвіду реальної практичної і духовного життя серед близьких людей («Якби молодість знала ...» ). Крім того, саме в юності по-справжньому пробуджується дане природою прагнення до іншої статі. Це прагнення може затьмарювати, незважаючи на розуміння, знання, переконання і вже сформовані ціннісні орієнтації молодої людини. Юність - період життя, коли над іншими почуттями може домінувати всепоглинаюча пристрасть до іншої людини. Розпочавши в отроцтві творення своєї особистості, почавши свідомо будувати способи спілкування, молодик цей шлях вдосконалення значущих для себе якостей в юності. Проте в одних - це духовне зростання через ідентифікацію з ідеалом, а в інших - вибір для наслідування антигероя та пов'язані з цим наслідки розвитку особистості. У цей період життя людина вирішує, в якій послідовності він прикладе свої здібності для реалізації себе у праці і в самому житті. Юність - надзвичайно значимий період в житті людини. Вступивши в юність підлітком, молода людина завершує цей період істинної дорослістю, коли він справді сам визначає для себе долю: шлях свого духовного розвитку і земного існування. Він планує своє місце серед людей, свою діяльність, свій спосіб життя. У той же час віковий період юності може нічого не дати людині в плані розвитку здатності до рефлексії і духовності. Проживши цей період, що виріс людина може залишитися в психологічному статусі підлітка. Юність - період життя людини, розміщений онтогенетично між отроцтвом і дорослістю, рання молодість. Саме в юності відбувається становлення людини як особистості, коли молода людина, пройшовши складний шлях онтогенетичної ідентифікації уподібнення іншим людям, привласнив від них соціально значущі властивості особистості, здатність до співпереживання, до активного морального відношенню до людей, до самого себе і до природи; здатність до засвоєнню конвенціональних ролей, норм, правил поведінки в суспільстві та ін У юності отримує новий розвиток механізм ідентифікації відокремлення. Також для цього віку характерні свої новоутворення. Вікові новоутворення - це якісні зрушення в розвитку особистості на окремих вікових етапах. У них виявляється особливості психічних процесів, станів, властивостей особистості, що характеризують її перехід на більш високу ступінь організації та функціонування. Новоутворення юнацького віку охоплюють пізнавальну, емоційну, мотиваційну, вольову сфери психіки. Вони виявляються і в структурі особи: в інтересах, потребах, схильностях, у характері. Центральними психічними процесами юнацького віку є розвиток свідомості та самосвідомості. Завдяки розвитку свідомості у старшокласників формується цілеспрямоване регулювання його відносин до навколишнього середовища і до своєї діяльності, провідною ж діяльністю періоду ранньої юності є навчально-професійна діяльність. До новоутворенням юності І. Кон відносить розвиток самостійного логічного мислення, образної пам'яті, індивідуального стилю розумової діяльності, інтерес до наукового пошуку. Найважливішим новоутворенням цього періоду є розвиток самоосвіти, тобто самопізнання, а суть його - установка по відношенню до самого себе. Вона включає пізнавальний елемент (відкриття свого «Я»), понятійний елемент (подання про свою індивідуальність, якостях і сутності) і оціночно-вольовий елемент (самооцінка, самоповага). Розвиток рефлексії, тобто самопізнання у вигляді роздумів над власними переживаннями, відчуттями і думками обумовлює критичну переоцінку раніше сформованих цінностей і сенсу життя - можливо, їх зміна і подальший розвиток. Сенс життя - це найважливіше новоутворення ранньої юності. І. Кон відзначає, що саме в цей період життя проблема сенсу життя стає глобально всеосяжно з урахуванням ближньої і дальньої перспективи. Також важливим новоутворенням юності є поява життєвих планів, а в цьому виявляється установка на свідоме побудова власного життя як прояв початку пошуку її сенсу. В юності людина прагне до самовизначення як особистість і як людина, включена в суспільне виробництво, в трудову діяльність. Пошук професії - найважливіша проблема юності. Знаменно, що в юності деяка частина молоді починає тяжіти до лідерства як майбутньої діяльності. Ця категорія людей прагне навчитися впливати на інших і для цього вивчає соціальні процеси, свідомо Рефлексуючи на них. Юність, знаходячи потенціал особистості, що входить у пору другого народження, починає відчувати звільнення від безпосередньої залежності тісного кола значимих осіб (рідних і близьких людей). Ця незалежність приносить найсильніші переживання, захльостує емоційно і створює величезну кількість проблем. Для того щоб дійти до розуміння відносності будь-якої незалежності, для того щоб цінувати родинні зв'язки та авторитет досвіду старшого покоління, юності належить духовний шлях біблійного блудного сина через важкі, нестерпно важкі переживання відчуження від кола значущих людей, через глибинні рефлексивні страждання і пошук справжніх цінностей до поверненню в новій іпостасі - тепер уже як дорослого, здатного проідентифіковано себе зі значимими близькими і тепер вже остаточно прийняти їх як таких. Саме дорослий, соціально зріла людина несе в собі постійність світогляду, ціннісних орієнтацій, органічно поєднують у собі не тільки «незалежність», а й розуміння необхідності залежності - адже особистість несе в собі буття суспільних відносин.