Динаміка статево-вікового складу постійного населення України за окремими контингентами станом (у % до всього населення)

(на початок року)

Вікова	Базисний рік			Поточний рік			Структурні зрушення за два роки, () п.п.
група, років	Все насе­лення	Чоло­віки	Жінки	Все насе­лення	Чоло­віки	Жінки	Все насе­лення	Чоло­віки	Жінки
0 – 15	21,9	24,0	20,0	21,1	23,2	19,3	– 0,8	– 0,8	– 0,7
16 – 54	—	—	50,1	—	—	50,3	—	—	+ 0,2
16 – 59	—	62,3	—	—	62,5	—	—	+ 0,2
Всього праце­здатного віку	55,7	—	—	56,0	—	—	+ 0,3
55 і старші	—	—	29,9	—	—	30,4			+ 0,5
60 і старші	—	13,7		—	14,3	—		+ 0,6
Всього старших за праце-здатний вік	22,4	—		22,9	—	—	+ 0,5
Разом	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	0	0	0
15 – 49	48,6	51,7	46,0	49,8	53,1	47,1	+ 1,2	+ 1,4	+ 1,1
16 – 29	19,2	20,9	17,7	19,6	21,4	18,0	+ 0,4	+ 0,5	+ 0,3

З таблиці 12.2 бачимо, що статево-вікова структура населення України навіть за короткий дворічний період зазнала істотних змін. Скоротилася частка молодого допрацездатного контингенту (– 0,8 п.п.) і водночас зросла частка післяпрацездатного (+ 0,5 п.п.) та працездатного контингенту (+ 0,3 п.п.). Отже, триває процес старіння населення — підвищення частки старших віко­вих груп за рахунок скорочення молодших. Більш контрастно виражений він у жінок. Водночас відбулися позитивні зрушення в дітородному контингенті населення, частка якого збільшилась на 1,2 п.п. і в останньому році становила майже половину всього населення (49,8 %). Проте головною складовою дітородного контингенту є жінки віком 15 – 49 р., частка яких збільшувалася не так інтенсивно, як серед чоловіків. Майже однаково змінився процент молоді, хоча чоловіче населення залишається молодшим порівняно з жіночим.

У групуваннях за демографічними поколіннями вирізняють такі групи: діти (0 – 14 років), батьки (15 – 49 років) і прабатьки (50 і старші). Залежно від чисельного співвідношення демографічних поколінь у країні розрізняють три типи вікової структури: прогресивний, стаціонарний і регресивний. Моделі типів вікової структури запропонував Г. Зундберг.

Прогресивний тип — відповідає населенню зі швидкою зміною поколінь через високу народжуваність та смертність, а також з інтенсивним зростанням чисельності населення. Йому притаманне таке співвідношення поколінь: діти — 40 %, батьки — 50 %, прабатьки — 10 %. Отже, переважає частка дітей.

Стаціонарний тип — відповідає населенню, в якому врівнова­жуються частки дітей та прабатьків, через поступове скорочення смертності та збільшення тривалості життя, а саме: діти — 27 %, батьки — 50 %, прабатьки — 23 %.

Регресивний тип — відповідає населенню з повільною зміною поколінь, в якому частка прабатьків дещо більша, ніж частка дітей, через скорочення народжуваності і подовження тривалості життя. За цього типу створюються умови скорочення і навіть часткового виродження населення, адже використовується таке співвідношен­ня: діти — 20 %, батьки — 50 %, пробатьки — 30 %.

Україна вже пережила демографічний перехід від прогресивного до регресивного типу і тепер має таку структуру населення за демографічними поколіннями: діти — 19,7 %, батьки — 49,8 %, прабатьки — 30,5 %. Отже, поглиблюється процес старіння населення, а тому підвищується рівень загальної смертності (збільшується частка старших груп, з більшою інтенсивністю вимирання). Водночас скорочується частка потенційно дітородного контингенту, яка братиме в майбутньому участь у відтворенні населення.

На підставі структурних і типологічних групувань будуються аналітичні групування, які визначають вплив вікової структури населення та її зміни на показники народжуваності, смертності, шлюбності тощо.

Статистичні групування населення за віком є основою для обчислення середніх та відносних показників.

А саме, визначаються частки окремих вікових груп, контингентів, демографічних поколінь в загальній чисельності населення, у межах окремої статі та за місцем проживання.

До цієї системи показників належить коефіцієнт старіння населення, що характеризує частку осіб, які досягли і перетнули перший поріг старості (60 років):

В Україні за останніми даними = 18,9 %, що згідно з класифі­кацією ООН відповідає рівню старого населення (16 % 20 %).

співвідношення окремих поколінь характеризують коефіцієнти демографічного навантаження, які подаються в розрахунку на тисячу населення, тобто у промілле :

• загальний коефіцієнт демографічного навантаження

;

• коефіцієнт навантаження дітьми

;

• коефіцієнт навантаження особами старше працездатного віку

.

Так, в Україні на кожних 1000 осіб покоління «батьків» припадало 774 дітей та осіб, старших працездатного віку.

На підставі вікового розподілу населення визначають його серед­ній, модальний й медіанний вік. Середні показники розраховують за відповідними формулами для інтервального ряду розподілу (розд. 4), де варіантами () є середини вікових інтервалів, а вагою — чисельність кожної вікової групи або її частка.

Так, середній вік населення України останнього року становив 37,6 року, у тому числі вік жінок — 39,9 року, а чоловіків — 34,9 року. Отже, жіноче населення України дещо старіше за чоловіче.

Модальний вік жінок — 59 років, а для всього населення най­більш поширеним віком є 36 років.

Поряд із середніми показниками віку вивчається його варіація на підставі абсолютних та відносних показників варіації (,V, R). Таким чином визначається ступінь типовості середнього віку для населення, що досліджується.

Сімейний склад населення вивчається з метою визначення умов для відтворення населення, шлюбної ситуації, соціальної політики захисту багатодітних сімей, одинаків, а також як інформаційна база для обстеження бюджетів домогосподарств. Статистика досліджує дві сукупності: сім’ї та одинаки. Сім’єю вважається сукупність людей, які проживають спільно й пов’язані кровною спорідненістю чи свояцтвом, а також спільним бюджетом.

Джерелом інформації про сімейний склад є дані перепису населення, який фіксує не тільки юридичні (зареєстровані) шлюби, а й фактичні.

Сімейний склад населення досліджується за такими ознаками: число членів сім’ї, їх родинні відношення, кількість дітей віком до 18 років.

За цими ознаками визначається кількість сімей, частка одинаків, а також частка сімей з однією дитиною або частка багатодітних сімей; співвідношення дітних та бездітних сімей; середній розмір сім’ї, середнє число дітей у сім’ї. Складаються групування сімей за числом членів сім’ї, числом дітей до 18 років, за типами жилих приміщень — у територіальному плані та за видами поселень, виз­начаються абсолютні та відносні показники варіації розміру сімей і числа дітей у сім’ї.

Статистичне вивчення національного складу та громадянства має соціально-політичне значення, особливо у країнах, що переживають національне та етнолінгвістичне відродження.

В Україні проживає більше 100 націй та народностей. Тому зі статистичної точки зору важливо дослідити рівень культурного, освітнього розвитку та особливостей демографічних процесів національностей, що її заселяють, а також чисельність та склад корінного населення, рівень його соціально-економічного та культурного розвитку.

Статистика вивчає населення за національністю, рідною мовою та громадянством. Джерелом інформації є дані перепису населення на підставі самовизначення національності та мови, яка вважається рідною.

Результати перепису дозволяють визначити чисельність та частку населення кожної національності у цілому та за видами поселень і регіонами країни; чисельність та частку осіб, які вважають рідною мову своєї національності або державну (українську), чисельність та частку осіб, що зареєстрували шлюб з партнером тієї самої націо­нальності; чисельність та частку громадян України й осіб без громадянства; співвідношення чисельності корінного населення та ін­ших національностей або чисельності з мовою своєї національності чи українською; темпи зміни чисельності та частки осіб корінного населення або тих, хто вважає рідною українську мову, тощо.

На підставі структурних та типологічних групувань здійсню­ється аналіз змін у національному та лінгвістичному складі населення за міжпереписний період — тобто визначаються структурні зрушення.

Виправленню існуючих етнолінгвістичних диспропорцій сприятимуть заходи уряду щодо впровадження державної мови, особливо в закладах освіти, засобах масової інформації тощо.

Склад населення за суспільними групами є одним з головних серед соціальних розрізів. На відміну від демографічних ознак соціальні є такими, що зазнають змін залежно від форми устрою країни та форми власності. За переписом 1989 р. вирізнялись такі суспільні групи: робітники, службовці, колгоспники, особи, зайняті індивідуальною трудовою діяльністю, служителі культу.

У період переходу до ринкової економіки виникають і стають вагомішими нові суспільні групи, змінюється сутність існуючих. Так, органами державної статистики вживаються такі суспільні групи: робітники, службовці, кооператори, колгоспники, фермери, орен­дарі, підприємці. При цьому стипендіати, пенсіонери, військово- службовці включаються в ті групи, до яких вони належали раніше. Утриманців включають до суспільних груп тих осіб, на утриманні яких вони перебувають.

У міжнародній статистиці вирізняють такі групи: підприємці-роботодавці; особи, що працюють у своєму господарстві; робітники чи службовці, що працюють як наймані; члени сімей, які допомагають без оплати.

По-новому утворюється склад населення за джерелами засобів існування за такими групами: робота за наймом (на підприємстві, в організації, установі, селянському (фермерському) господарстві, в окремих громадян); робота не за наймом (на власному підприємстві, на індивідуальній основі, у власному селянському (фермерському) господарстві, в особистому підсобному господарстві, отримують прибуток від власності, отримують: пенсію, стипендію, допомогу (крім допомоги по безробіттю), інший вид державного забезпечення; на утриманні інших осіб, інші джерела).

Інформація про розподіл населення за зазначеними соціальними групами використовується при вивченні економічної структури населення, соціального та майнового його розшарування, зайнятості населення, при формуванні бюджетів домогосподарств тощо.

Джерелом інформації є переписи населення, вибіркові спостереження, моніторинги окремих соціальних груп (фермерів, підпри­ємців, кооператорів тощо).

Статистичне вивчення соціального складу населення ´рунтуєть­ся на визначенні чисельності, частки та співвідношення окремих соціальних груп; на побудові розподілів населення за суспільними групами, джерелами засобів існування залежно від статі та по окремих регіонах.

Статистикою вивчається також склад населення за сферами діяльності, галузями народного господарства, видами неформальної зайнятості, склад безробітних — все це є предметом спеціального розділу статистики трудових ресурсів.

Важливим питанням статистики населення є вивчення характеру його розміщення по території, а також інтенсивності розміщення.

Аналіз розміщення населення виконується на підставі даних переписів населення та матеріалів поточного обліку міграційних пото­ків, що здійснюється органами МВС.

Розміщення населення розглядається статистикою у двох напрямах: з погляду розселення його за окремими регіонами та видами поселень, а також з погляду концентрації населення в кожному регіоні.

процес розселення відбивають розподіли чисельності населення країни за адміністративно-територіальними одиницями; за найбільш заселеними пунктами. Останнім часом в науково-практичних статис­тичних дослідженнях використовується типологічне групування чисельності населення за демографічними зонами. Демографічні зони — регіони, що мають специфічну демографічну ситуацію, а також спільні умови формування та прояву демографічних процесів. Вирізняють 5 демографічних зон України: столична (м. Київ та Київська обл.); центральна (Вінницька, Житомирська, Кірово­градська, Полтавська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька, Чер­каська, Чернігівська обл.); південно-східна (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська та Харківська обл.); південна (Автономна республіка Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська обл.); західна (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львів­ська, Рівненська, Чернівецька обл.).

Визначальним є поділ населення за видом поселення на міське та сільське. Міським населенням є населення, що мешкає в населених пунктах (міста та селища міського типу, включаючи робітничі та курортні селища), з чисельністю населення та часткою зайнятих в несільськогосподарських галузях, не нижчими за встановлену межу. В Україні нижньою межею чисельності вважається 10 тис. осіб та частка зайнятих — 75%. В різних країнах ці межі коливаються.

за даними розподілів обчислюють частку й співвідношення міського та сільського населення, співвідношення населення окремих зон чи регіонів, темпи зміни чисельності та частки населення регіонів, зон та видів поселення.

Окреме місце посідає показник густоти (щільності) населення, осіб/км², що є критерієм концентрації розміщення населення по території.

Обидва показники, що порівнюються, є моментні (реєструються станом на 01.01 кожного року).

Щільність населення в межах окремих регіонів, поселень істот­но відрізняється, тому цей показник використовується у порівняль­ному та динамічному аналізі. Проте щільності міського та сільсь­кого населення порівнюватися не можуть, оскільки площа території цих поселень визначається за різною методикою. Якщо щільність міського населення розраховується на площу, обмежену кордонами міста, то щільність сільського населення — на всю площу сільсько­господарських угідь, а не тільки на територію пунктів проживання.

На підставі щільності населення окремих районів складають статистичні групування, визначають частку густозаселених або обезлюднених регіонів; обчислюють показники локалізації та концентрації.

Визначають також середній розмір населених пунктів за чисель­ністю мешканців, а також середню щільність населення окремих зон або країни в цілому.

В Україні триває процес концентрації населення в індустріаль­них та високоурбанізованих регіонах: збільшується щільність населення столичної (107 осіб/км²), південно-східної демографічних зон (127 осіб/км²), де зосереджується виробничий та діловий світ. За рахунок міграційних процесів насичується південна зона (повернення кримських татар). Поповнюються великі міста з чисельністю понад 50 тис. осіб, підвищується частка міського населення (з 66,9% в 1989 р. до 67,6% в 1997 р.). Усі ці зміни відбиваються у соціальному та демографічному складі населення, призводять до деформації його статево-вікової структури, а тим самим впливають на процеси від­творення населення та природного руху.