10

^ЗМІСТ

Вступ 3

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА 4

Оцінка запасів при вибутті у суб’єктів малого підприємництва 4

Синтетичний та аналітичний облік нарахування зарплати та утримань із неї суб’єктами малого підприємництва 5

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА 10

ВИСНОВОК 15

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 17

ДОДАТКИ 18

ВСТУП

Особливості створення і діяльності малих підприємств встановлюються законодавством України. Держава стимулює розвиток малих підприємств України: надає пільги при оподаткуванні, одержанні державних кредитів, створює фонди сприяння розвитку малих підприємств та інше.

Виробничі запаси займають особливе місце не лише у складі майна підприємства, а й у структурі витрат, оскільки вони є основною складовою формування собівартості готової продукції. Виробничі підприємства особливу увагу приділяють саме обліку і аналізу виробничих запасів.

Для забезпеченості підприємства виробничими запасами та ефективності їх використання необхідно вживати комплекс заходів щодо виявлення, кількісного вимірювання та аналізу результатів. Це можливе при здійсненні систематичного обліку виробничих запасів. Основним джерелом інформації є дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Теоретична частина

25. Оцінка запасів при вибутті у суб’єктів малого підприємництва.

Важливе значення для організації обліку запасів має їх правильна оцінка, вибір якої регулюється П(С)БО 9.

Запаси надходять на підприємство в результаті:

- придбання у постачальників відповідно до укладених договорів;

- внеску засновників підприємства до статутного капіталу;

- обміну на неподібні активи;

- безоплатної передачі. [3] 

Придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.

До первісної вартості запасів, придбаних за плату, включаються такі фактичні витрати:

- суми, що сплачуються згідно з договорами постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків;

- суми ввізного мита під час імпортування запасів;

- суми непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;

- транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів за вантажно-розвантажувальні роботи та перевезення запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів). [1] 

Транспортно-заготівельні витрати включаються до складу собівартості придбаних запасів безпосередньо прямим способом або відображаються загальною сумою на окремому субрахунку обліку запасів і щомісячно розподіляються між сумою залишку останніх на кінець звітного місяця та сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо).

Первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, уважається їхня виробнича собівартість; тих, що одержані підприємством безоплатно, — їхня справедлива вартість з урахуванням витрат на доведення їх до стану можливого використання.

 Згідно з ПБО 9 оцінка запасів при їх відпуску у виробництво, продаж та іншому вибутті здійснюється одним із таких методів:

- ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

- середньозваженій собівартості;

- собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

- нормативних витрат;

- ціни продажу. [9] 

15. Синтетичний та аналітичний облік нарахування зарплати та утримань із неї суб’єктами малого підприємництва.

Заробітна плата -- це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ст. 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. № 108). Вона складається з основної заробітної плати, додаткової плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. [5] 

Основна заробітна плата -- це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Так, для нарахування основної заробітної плати працівникам з погодинною оплатою праці необхідно мати відомості про посадові оклади (за штатним розкладом), про присвоєні розряди (на підставі наказів по підприємству), а також дані табельного обліку відпрацьованого ними часу за відповідний період (місяць).

При нарахуванні основної заробітної плати працівникам, яким встановлена відрядна оплата праці, крім табеля, необхідно мати відомості про виробіток і розцінки за виконані роботи.

Для обліку відпрацьованого часу малі підприємства використовують наступні із затверджених Міністерством статистики України типових форм первинного обліку по розрахунках з робітниками і службовцями по заробітній платі від 22.05.1996 p., а саме:

П-1 -- наказ про прийом на роботу;

П-2 -- особова картка;

П-3 -- особова картка фахівця;

П-6 -- наказ про відпустку;

П-12 -- табель обліку робочого часу та розрахунку заробітної плати.

Додаткова заробітна плата -- це винагорода за роботу понад встановлені норми, за трудові успіхи, винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством. [7] 

У відповідності з діючими нормативними актами трудовий колектив малого підприємства самостійно визначає у колективному договорі форми і систему оплати праці своїх працівників, керуючись діючими тарифними ставками і посадовими окладами, іншими умовами оплати праці, без обмеження розміру виплат кожному окремому працівникові.

З сум нарахованої заробітної плати працівників МП, осіб, що працюють на підприємстві за трудовими угодами, за сумісництвом, виконують разові роботи, здійснюють різноманітні утримання. Вони поділяються на обов'язкові утримання і добровільні.

Обов'язкові утримання із заробітної плати робітника включають:

- Податок з доходів фізичних осіб

- Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування

- Збір на обов'язкове соціальне страхування в разі втрати працездатності

- Збір на обов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Роботодавець (платник єдиного податку), відповідно до пункту 5 статті 8 Закону «Про ЄСВ» від 08.07.2010 №2464-VI, нараховує на заробітну плату суму єдиного соціального внеску в розмірі від 36,76% до 49,7% (в залежності від класу професійного ризику виробництва). Цю суму він сплачує за свій рахунок. [1] 

Працівник із своєї заробітної плати сплачує 3,6% єдиного соціального внеску (пункт 7 статті 8 Закону «Про ЄСВ») та 15% податку на доходи фізичних осіб (пункт 164.2.1 та 167.1 ПКУ). Ці суми роботодавець перераховує до державного бюджету самостійно, але за рахунок найманого працівника. Так платник єдиного податку виконує функцію податкового агента з податку на доходи фізичних осіб та виконує вимоги пункту 9 статті 9 Закону «Про ЄСВ» щодо сплати єдиного соціального внеску за найманого працівника.

Згідно п.2. ст.176 ПКУ, особи, які мають статус податкових агентів, окрім своєчасного та повного нарахування, утримання та сплати (перерахування) до бюджету податку з доходів, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок, зобов'язані:

- подавати у строки, встановлені ПКУ для податкового кварталу, якщо інше не визначено нормами цього ПКУ, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку за ф. 1-ДФ, а також суми утриманого з них податку до органу Державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається незалежно від того, виплачує чи ні доходи платникам податку зазначена особа протягом звітного періоду.

- подавати до органу Державної податкової служби за місцем його реєстрації податкову декларацію з податку на доходи фізичних осіб за базовий податковий період, що дорівнює календарному місяцю, за формою, встановленою центральним податковим органом, про загальні суми доходів, що нараховані (виплачені, надані) на користь платників податку, і загальні суми податку на доходи фізичних осіб, що утримані з цих доходів, а також обсяги перерахованого податку до бюджету. Форма Декларації затверджена наказом ДПА України від 31.01.2011 року №58, що зареєстрований в Міністерстві юстиції від 09.02.2011 року № 165/11903, а питання заповнення та подання податковими агентами такої декларації викладені у листі Державної податкової адміністрації України від 17.02.11 № 4485/7/17-0217. Така декларація подається незалежно від того, виплачує чи ні доходи платникам податку податковий агент протягом звітного періоду. [4] 

Для узагальнення інформації про розрахунки з персоналом (як облікового, так і необлікового складу підприємства) з оплати праці, а також розрахунки за не отриману персоналом у встановлений термін суму по оплаті праці (розрахунки з депонентами) використовується балансовий рахунок 66 «Розрахунки з оплати праці», що має два субрахунки:

661 «Рахунок із заробітної плати»;

662 «Розрахунок з депонентами».

По кредиту рахунка 66 відображається нарахована працівникам підприємства основна і додаткова заробітна плата, премії, допомога з тимчасової непрацездатності, матеріальна допомога, суми індексації заробітної плати у зв'язку з інфляцією, суми компенсації втрати працівником частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати та інші нарахування, які є доходом працівника (дивіденди, доход від розподілу прибутку, вартість оплаченого підприємством проїзду тощо), по дебету -- виплата заробітної плати, премій, матеріальної допомоги, а також суми утриманих податків, платежів за виконавчими листами, вартість отриманих у рахунок оплати праці матеріалів, продукції, товарів та інші утримання з нарахованих сум оплати праці персоналу.

Аналітичний облік рахунків з персоналом ведеться по кожному працівникові з виданих виплат і утримань. Сума нарахованих заробітних плат по всіх працівниках дорівнює обороту по кредиту синтетичного рахунка 66 «Розрахунки з оплати праці» за певний період. Сума всіх утримань із заробітної плати працівників і сума виплаченої заробітної плати дорівнюватиме обороту по дебету рахунка 66 «Розрахунки з оплати праці». Кредитове сальдо цього рахунка дорівнюватиме сумі в графі розрахунково-платіжної відомості «Сума, що належить до виплати». [7] 

Відображення затрат підприємства, у тому числі і затрат на оплату праці, здійснюється за допомогою рахунків класу 8.

Якщо малі підприємства використовують просту форму для ведення бухгалтерського обліку (згідно з методичними рекомендаціями № 422 від 25.06.2003 р.), то на основі первинних та зведених облікових документів (за звітний місяць за кожним рахунком бухгалтерського обліку), відомостей нарахування заробітної плати заповнюють «Журнал обліку господарських операцій». Для аналітичного обліку розрахунків з оплати праці застосовують Відомість 3-М, підсумкові дані якої (без повторення записів, що здійснюються у Журналі безпосередньо з первинних документів) заносяться до Журналу обліку господарських операцій з позначенням у графі 3 «Відомість 3-М».

У разі застосування спрощеної форми (наказ № 422) дані господарських операцій по розрахунках з оплати праці, за відрахуванням на пенсійне забезпечення, соціальне страхування, страхування на випадок безробіття, відображаються у Відомості 3-М, розділ II «Облік розрахунків з оплати праці» за дебетом і кредитом рахунка 66. Невиплачені працівникам суми з оплати праці відображаються у графі 20, які переносяться за кожним працівником (позиційним способом) у графу 4 Відомості 3-М наступного місяця. Не отримана у встановлений для виплати термін сума з оплати праці відображається у Відомості 3-М у наступних місяцях як заборгованість з поміткою «Депон.» у графі 3 із зазначенням дати її депонування. [3] 

Платник єдиного податку виплачує своїм найманим працівникам заробітну плату. З суми зарплати і працівник і єдинник (роботодавець) повинні віддати державі певну частку у вигляді єдиного соціального внеску та податку на доходи фізичних осіб.