Тема 1

1. Визначте сутність публічно-правових відносин у підприємництві

Публічно – правові відносини характеризуються таким становищем його сторін, при якому одна з них має публічно-владні повноваження, а інша є об’єктом публічно-правового впливу. Це зумовлено тим, що публічна влада повинна мати засоби впливу на суспільні відносини з метою моделювання їх відповідності до цілей і завдань правового регулювання, а також належного виконання своїх функцій.

У публічно-правовій сфері відносини між фізичними і юридичними особами ґрунтуються на принципі підпорядкування – становлять основу всіх публічно-правових відносин. Разом з тим не завжди принцип підпорядкування є характерною ознакою публічно-правових відносин. Так, взаємодія між органами виконавчої влади і місцевого самоврядування базуються на принципах співпраці. Виняток становлять відносини щодо контролю над здійсненням делегованих повноважень. Також на засадах юридичної рівності ґрунтуються публічно-правові відносини щодо укладання та виконання адміністративних договорів. Отже, публічно-правовими відносинами треба визнавати суспільні відносини, які врегульовані нормами публічних галузей права та які виражаються у взаємних правах та обов’язках суб’єктів права.

2. Визначте сутність приватноправових відносин в підприємництві

Відповідно до ЗУ «Про міжнародне приватне право», що встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, дається чітке визначення даного виду відносин. Отже, приватноправові відносини - відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи. У галузі приватноправових відносин особа є самостійним розпорядником своїх прав і є вільною у вирішенні питання користування наданими їй законом правами. У сфері приватноправових відносин головна функція правових норм полягає в забезпеченні особі можливості мирно користуватися сферою зовнішньої свободи. По відношенню до учасників приватних правовідносин держава займає рівновіддалену позицію і принципово утримується від примусового та владного врегулювання відносин. Як правило, суб’єктами приватних правовідносин є фізичні та юридичні особи, які не наділені державно-владними повноваженнями. Держава не визначає їхні відносини примусово, а лише займає позицію органа, який забезпечує охорону тих відносин, які вже виникли між приватними суб’єктами

3. Охарактеризуйте суб’єкти публічно - правових відносини

До елементів правовідносин належать: суб’єкти , об’єкти та зміст. Зокрема, суб’єктом публічно-правових відносин виступають:

• Владні – органи публічної адміністрації, їх посадові чи службові особи (наприклад, бюро технічної інвентаризації, що забезпечує державну реєстрацію прав на нерухомість);

• Невладні – фізичні особи, юридичні особи, колективні утворення що не є юридичними особами (наприклад, колективні збори, ініціативна група).

4. Охарактеризуйте об’єкти публічно - правових відносин

Об’єктом більшості публічно-правових відносин є певні особисті чи соціальні блага, які виступають основною мотивацією для вступу суб’єкта у правовідносини. Наприклад:

• Майнові блага (податкові надходження, соціальні виплати, субвенції, дотації, субсидії)

• Дії зобов’язаного суб’єкта (одержання ліцензії на той чи інший вид діяльності, сплата податків).

5. Назвіть ключові ознаки публічно-правових відносин

Публічно-правовими відносинами треба визнавати суспільні відносини, які врегульовані нормами публічних галузей права та які виражаються у взаємних правах та обов’язках суб’єктів права. Ключовими ознаками таких відносин є: - публічно-правові відносини - це завжди суспільні відносини, урегульовані нормами публічного права, основною ідеєю якого є забезпечення гармонії та згоди у суспільстві, балансу інтересів особистості, колективів, спільнот та суспільства в цілому, стабільності держави та її інститутів, стійкості основ економічного та соціального розвитку;

- публічно-правові відносини виникають і поширюються у суспільстві або його значній частині;

- у публічно-правових відносинах обов’язково здійснюється правовий обов’язок, який здійснюється задля досягнення одного з вказаних завдань:

1) задоволення правових інтересів;

2) сприяння в реалізації та захисті суб’єктивних прав, свобод, інтересів;

3) виконання покладених на конкретний орган публічних (державних, суспільних) завдань та функцій;

4) здійснення допоміжних функцій публічного характеру, спрямованих на забезпечення нормального виконання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами основних завдань;

- учасником публічно-правових відносин, крім фізичних або юридичних осіб, обов’язково суб’єкт публічних або владних повноважень, який у таких правовідносинах виконує покладений на нього правовий обов’язок.

6. Визначте причину дослідження інституту договірного права

Необхідність дослідження інституту договірного права зумовлена тією причиною, що більша частина господарських зв’язків базується на договірних засадах. Але не лише нові суспільні відносини в Україні породжують необхідність дослідження цього інституту. Слід зазначити, що Україна приводить національне законодавство у відповідність до міжнародних норм. Усе більше постає потреба у стикуванні різних систем законодавства для того, щоб всебічно розвивати суспільні зв’язки між суб’єктами цивільно-правових відносин різних держав.

7. У чому полягає сутність договірного права

Договірне право – системно упорядкована сукупність правових норм, розміщених у ЦК, ГК, інших актах законодавства та норм-вимог, розміщених в інших джерелах права, які встановлюють принципи договірних відносин, правила та порядок укладення договору, зміст договору, тобто права і обов’язки сторін, порядок виконання договірних зобов’язань, правові наслідки неналежного виконання (невиконання) договірних зобов’язань та способи захисту порушених прав сторін договору. Норми договірного права є переважно диспозитивними, а недоговірні зобов'язання регламентуються імперативними нормами.

8. Розкрийте зміст методів цивільного права

Цивільне правове регулювання суспільних відносин відбу­вається не стихійно, а з допомогою певних способів та заходів, що впливають на формування поведінки суб´єктів відносин. Су­купність таких способів та заходів називаютьметодом цивіль­ного права.Цивільно-правовий метод характеризується, передусім, юридичною рівністю сторін, автономією їх волі та майновою самостійністю; диспозитивністю (правом сторін самостійно визначати характер своїх відносин у межах чинного законо­давства); особливим способом вирішення спорів між учасника­ми цивільних правовідносин; наявністю майнової відповідаль­ності сторін.

Юридична рівність учасників цивільно-правових відносин проявляється в тому, що сторони визнаються правом як само­стійні, не залежні одна від одної особи. Іншими словами, зміст юридичної рівності полягає в тому, що кожна зі сторін має свій комплекс прав та обов´язків і не підпорядкована іншій. Осно­вою такої рівності суб´єктів цивільно-правових відносин є їх право розпоряджатися майном, що знаходиться в їх власності, повному господарському віданні або оперативному управлінні. З урахуванням принципу юридичної рівності побудовані всі інші принципи цивільно-правового методу.

Так, диспозитивність можлива лише тоді, коли в основі правочину лежить вільне волевиявлення сторін. Вона надає право сторонам визна­чити характер своїх взаємовідносин у межах, встановлених за­коном, а також у відповідних випадках формувати свої права й обов´язки. Наявність диспозитивних засад у цивільному праві не озна­чає відсутність у ньому імперативних норм. Але вони не є визна­чальними. Цивільно-правові відносини формуються, переваж­но, під впливом диспозитивних норм.

Ґрунтуючись на засадах рівності та незалежності учасників цивільних правовідносин, закон надає можливість вирішувати спори, що виникають між ними, або безпосередньо учасникам конкретних відносин на підставі взаємної домовленості, або спе­ціальноствореним для розгляду таких спорів державним ор­ганам чи третім особам.

Оскільки учасники цивільно-правових відносин пов´язані між собою, як правило, тільки правочином, то встановлено, що та із сторін, яка добровільно взяла на себе зобов´язання і не ви­конала їх, повинна відшкодувати іншій стороні збитки, яких зазнала ця сторона внаслідок невиконання правочину. Іншими словами, сторона, яка не виконала зобов´язання або виконала його неналежним чином, несе цивільно-правову відповідаль­ність. Така відповідальність носить майновий характер.

9. Визначте зміст імперативного методу в договірному праві

В договірному праві найчастіше використовується імперативний метод - це метод владних приписів (наказів), який заснований на відносинах субординації (підпорядкування) одних суб’єктів іншим. Даний метод є суворо обов'язковий, побудований на засадах влади і підпорядкування, на відносинах субординації. Він припускає заборони та покарання.

10. Який документ становить основу цивільного законодавства України

Цивільне законодавство включає різні нормативні акти, які за своєю суттю є формою виявлення волі осіб, що можуть ство­рювати норми права і встановлювати правила поведінки в цій сфері.

Основу всього цивільного законодавства України (як і інших га­лузей національного права) становить Конституція України. На ос­нові її норм, які стосовно цивільного права є закріпленням на кон­ституційному рівні положень природного права, формуються і зас­тосовуються (а щодо звичаїв -- лише застосовуються, бо вони сформувалися раніше за прийняття Конституції) різні форми ци­вільного законодавства.

11. Охарактеризуйте принципи договірного права

Найповніше визначають правову природу та зміст договірного права:

1) принцип свободи договору; (Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ст. 6 та вимог інших статей цього Кодексу, інших актів законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості)

3) принцип економічності та співробітництва;

4) принцип належного (у тому числі реального) виконання договірних зобов’язань;

5) принцип обов’язковості виконання договору;

6) принцип судового адекватного застосування договірних та законних санкцій до порушника договірного зобов’язання.

Звичайно, крім перерахованих в договірному праві безпосередньо діють також такі загально-цивілістичні принципи як: справедливості, добросовісності і розумності, незловживання правом.

Відповідно принцип справедливості в договірному праві відображає об’єктивну відповідність змісту договірного зобов’язання правовим приписам, відсутність у ньому дискримінаційного чи іншого шкідливого дисбалансу у правах і обов’язках сторін та у їх правовому статусі, якщо інше не передбачено законом.

В договірних відносинах добросовісною має вважатися така поведінка сторони, яка знаючи (повинна була знати), що здійснення нею або іншою стороною прав або виконання договірних обов’язків може призвести до негативних наслідків, не вжила доступних їй заходів для їх усунення. В іншому випадку вона має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків.

Розумними мають вважатися звичайні дії, які є адекватними стану договірного зобов’язання і які може вчиняти сторона договору відповідно до її середнього рівня інтелекту та життєвого досвіду, а також професійного статусу юридичних осіб.

12. Свобода договору та випадки її обмеження

Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст. 3 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ). Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦКУ сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Свобода договору означає що:

• особи за власним волевиявленням приймають рішення про вступ у договірні відносини (укладення договору);

• у разі прийняття особою принципового рішення про те, що нею укладатиметься договір, вона на свій розсуд обирає того, з ким вступатиме у правовідносини;

• сторони самостійно обирають вид договору, який ними укладається та який найоптимальніше відповідає їхній меті й прагненням.

• умови договору, що у сукупності являють собою його зміст, сторони опрацьовують самостійно;

• принципом свободи договору охоплюється й обрання його сторонами місця та часу укладення договору;

• сторони договору вільні у виборі його форми та способу укладення;

• сторони вільні не лише в укладенні, айв розірванні та зміні договору, що можливе за їхньою згодою (ч. 1 ст. 651 ЦК України).

Свобода договору обмежується у випадках, коли: 1) укладення договору є обов'язковим для однієї зі сторін; 2) певним суб'єктам заборонено законом укладення окремих видів договорів; 3) якась зі сторін обмежена або позбавлена можливості брати участь у розробці умов договору; 4) законом встановлені певні приписи щодо умов договору; 5) вимагається відповідність договору типовим умовам договорів певних видів; 6) законом передбачається механізм укладення договору з попереднім узгодженням його умов, або отриманням дозволу на це, або з виконанням певних дій, які передують укладенню договору, та ін.