Міністерство освіти і науки україни

Національний університет ”Львівська політехніка”

інститут хімії та хімічних технологій

кафедра технології біологічно активних сполук, фармації та біотехнології

Основи фітотерапії конспект лекцій

з навчальної дисципліни

“Фітотерапія”

для студентів спеціальності 7(8).12020103 “Технології фармацевтичних препаратів”

Затверджено

на засіданні кафедри ТБСФБ

Протокол №____від___________ р.

Львів 2013

Конспект лекцій “Основи фітотерапії” з навчальної дисципліни “Фітотерапія” для студентів спеціальності 7(8).12020103 “Технології фармацевтичних препаратів” упорядника – доц., к.х.н. Стадницької Н.Є.

Упорядник - Стадницька Н.Є. к.х.н., доц.

Рецензенти: к.х.н., доц. Губицька І.І.

к.фарм.н., доц. Лопатинська О.І.

Короткі відомості про історію використання лікарських рослин

Люди почали застосовувати рослини для лікування численних недуг із сивої давнини. Археологи, розшифровуючи клинописні глиняні таблички, знаходять опис цілющих властивостей лікарських рослин, зроблений ще ассірійцями, шумерами, вавілонянами.

Опис лікарських рослин та способів їх застосування при певних недугах знайдено у бібліотеці ассірійського царя Ассурбаніпала в Ніневії (близько 660 р. до н. е.).

У Стародавньому Єгипті лікуванням займалися жерці, які всіляко приховували таємниці своєї майстерності. Вони використовували запашні олії, смоли, бальзами. Знали цілющі властивості алоє, подорожника, ялівцю та багатьох інших рослин.

У Стародавньому Китаї також широко користувалися лікарськими рослинами. Відома фундаментальна праця лікаря Лі Ші Чженя (1522-1596 pp.) "Основи фармакології", в якій описано понад 1500 засобів приготування препаратів із лікарських рослин. Ця праця не втратила значення і досі.

У писемній пам'ятці Стародавньої Індії Яджур-веда ("Наука про життя"), працях лікарів Чараку (І ст. н. е.), Сушрута та Вагбата (VII-VIII ст. н. е.) зафіксовано близько тисячі назв лікарських рослин, що зустрічаються серед різноманітної флори тропіків.

Геніальний лікар Стародавньої Греції Гіппократ (460 - 377 pp. до н. є.) провів узагальнення властивостей різноманітних рослинних засобів, що застосовувались тоді для лікування. Він був переконаний, що використовувати рослини потрібно тільки в їх природному стані, без жодних перетворень. Він керувався такими настановами: у лікувальному процесі медик повинен використовувати слово, рослини і ніж.

Видатний давньоримський лікар Гален (130-210 pp.) значно розвинув вчення про використання лікарських рослин. Він радив подрібнювати рослини, виготовляти з них екстракти та настойки на спирті, оцті, які широко застосовуються і у наш час.

Значний внесок у розвиток, східної медицини, а також лікознавства Європи зробив таджицький лікар Авіценна (Абу Алі Ібн-Сіна, 980-1037 pp.) - автор праці "Канон лікарської науки", що зажила заслуженої слави у всьому світі. Він не лише узагальнив досягнення тогочасної науки про лікування недуг, а й доповнив її відомостями із власних спостережень.

Хоча про застосування рослин з лікувальною метою на території Київської Русі ми знаємо не так уже й багато, але відомо, що в ті далекі часи в арсеналі ченців, які займалися зціленням хворих, були мед, віск, такі лікарські рослини, як шипшина, звіробій, подорожник, горицвіт, наперстянка, беладонна, чорнобиль, золототисячник, ягоди ялівцю, капуста, редька, льон, гірчиця, ліщина, цибуля тощо. У літописах згадуються імена Івана Смера, який знався на лікувальній справі і служив у князя Володимира (X ст.), лікарів Агапіта та Петра Сираніна, що обслуговували князівські двори Києва й Новгорода.

З прийняттям християнства поширюється писемність, з'являються перші книжки-травники, зільники, лікувальники. В них уже провадиться певна систематизація матеріалів про лікувальні властивості рослин, робляться відповідні висновки, даються корисні поради, хоча деякі з них зараз звучать наївно і окультно.

Для історії дуже цінна найдавніша писемна пам'ятка Київської Русі -"Ізборник Святослава", який було укладено в 1073-1076 pp. для київського князя Святослава Ярославовича. Поряд із творами церковно-релігійного змісту збірник містить матеріали з граматики, поетики, риторики. Автори підкреслюють користь знань і читання книжок, подають опис блекоти, аконіту, болиголову.

Винятковою енциклопедією медичних знань XII ст. є науковий трактат "Мазі" київської князівни Євпраксії Мстиславівни (1108-1172 pp.). Онука Володимира Мономаха Євпраксія була високоосвіченою для свого часу жінкою. Вона вивчала народну медицину і сама лікувала хворих, за що дістала поетичне ім'я "Добродія". Згаданий трактат складається з чотирьох частин і двадцяти дев'яти розділів. У ньому містяться гігієнічні поради, розповідається про користь повітря і фізичних рухів, раціонального харчування та описується лікування окремих недуг. Трактат далекий від марновірства і забобонів, які були поширені тоді в подібній літературі.

Видатні писемні пам'ятки XVI-XVII ст. "Словарець" Лаврентія Зизанія та "Словено-русский лексикон" Памви Беринди також дають певні відомості про рослини, в тому числі про використання їх з лікувальною метою.

Під час визвольної війни українського народу 1648- 1654 pp. під проводом Богдана Хмельницького для лікування гнійних ран застосовували хлібну вологу цвіль, а також нaстойку подорожника великого, звіробою звичайного, калгану, родовика лікарського, деревію звичайного та ін.

В епоху, коли в Україні на повну силу розгорнула свою діяльність Києво-Могилянська Академія, значного розвитку поряд з іншими науками набула й лікувальна справа. В 1802 р. при Києво-Могилянській Академії було відкрито дворічний медичний клас, у якому викладали анатомію, фізіологію, хірургію, проводили практичні заняття з цих дисциплін. Із стін цього учбового закладу вийшли видатні вітчизняні вчені-медики: Нестор Максимович-Амбодик (1743-1812 pp.), Іван Андрійович Полетика (1726-1783 pp.), Петро Іванович Погорецький (1735-1780 pp.), Мартин Матвійович Терехов-ський (1740-1796 pp.), Данило Степанович Самойлович (1742-1805 pp.).

Надзвичайно цікава праця Нестора Максимовича Амбо-дика "Лікарське речеслів'я, або опис цілющих рослин". У цій багатотомній фундаментальній праці подано не лише опис, а й малюнки лікарських рослин, що мало велике значення для тих, хто нею користувався.

У 1931 р. в колишньому СРСР було засновано Всесоюзний науково-дослідний інститут лікарських та ароматичних рослин. У цьому науковому закладі проводиться як наукова, так і практична робота у галузях вивчення лікувальних властивостей рослин і виготовлення з них ліків. Тепер на багатьох кафедрах фармакогнозії у вищих навчальних закладах та НДІ виконуються наукові праці з фітохімії та фармакогнозії дикорослих рослин, провадиться також значна селекційна робота. В Україні працюють спеціалізовані господарства та дослідні станції, де вирощують і вводять у культуру лікарські рослини. За останні десятиріччя активізувалась діяльність наукових закладів з вивчення та впровадження в лікувальну практику лікарських рослин. Вийшли у світ книжки й окремі розвідки про лікарські рослини і практичне застосування їх для проведення широких профілактичних та лікувальних заходів. До них належать книги М. Н. Носаля, О. П. Попова, В. В. Кархута, М. С. Харченка, В. І. Сили, Л. Й. Володарського, Ф. І. Мамчура та інших авторів.