Словник термінів

АКТУАЛЬНІСТЬ ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСВІДУ – (лат. аctualis – реальний, справжній) – один із критеріїв передового педагогічного досвіду, який виражається у відповідності до цього досвіду сучасним тенденціям суспільного розвитку, актуальним проблемам педагогічної науки і практики. У передовому досвіді окремих учителів і педагогічних колективів знаходить своє втілення соціальне замовлення, яке сформоване суспільством і державою перед системою освіти.

АЛГОРИТМ – (за лат. формою імені середньоазіатського математика аль-Хорезмі Algoritmi) – система операцій, які здійснюються за суворо визначеними правилами, котра приводить до рішення поставленого завдання. У процесі навчання на основі алгоритму вчитель створює різні пам’ятки для учнів, схеми аналізу явищ і фактів, що вивчаються.

ВСТУП – структурна частина основного тексту, яка є початковою главою. Має на меті орієнтувати читача в подальшому викладі, підготувати до засвоєння основного тексту. Оформлення педагогічного дослідження у вигляді курсової роботи, дипломного проекту і т.п. починається зі вступу, в якому розкриваються актуальність, об’єкт, предмет, проблема, мета, завдання дослідження, формулюється гіпотеза, описуються методи наукового пошуку.

ГІПОТЕЗА – (гр. hipotesis – припущення) – припущення з метою пояснення причин, властивостей та існування явищ дійсності. Формулювання гіпотези в педагогічних дослідженнях, як правило, направлене на виявлення умов протікання тих чи інших педагогічних процесів та явищ.

ДОПОВІДЬ – публічне повідомлення на визначену тему, яке містить аналітичні матеріали вивчення тої чи іншої теми, яке потребує поглибленого розуміння її доповідачем і вміння користуватися різноманітними джерелами, аналізувати емпіричний матеріал і дані наукових досліджень. Доповідь сприяє формуванню у доповідача навичок дослідницької роботи, розширює діапазон його пізнавальних інтересів. При оцінці доповіді учителю/викладачу необхідно звертати увагу на володіння матеріалом, його зміст, культуру мовлення доповідача і оформлення самої доповіді. Компоненти змісту доповіді: мета доповіді; план повідомлення, систематизація висхідних даних, висновки та узагальнення.

ДОСЛІДЖЕННЯ – це процес дослідження певного об'єкта (предмета або явища) за допомогою наукових методів, яке має на меті встановлення закономірностей його виникнення, розвитку і перетворення в інтересах раціонального використання у практичній діяльності людей.

У будь-якій науці можна виділити такі основні рівні дослідження:

1. Емпіричний рівень (empirio – досвід) – передбачає накопичення, збереження фактів без їх пояснення.

2. Теоретичний рівень – передбачає узагальнення, систематизацію накопичених фактів, встановлення закономірностей, які пояснюють раніше відкриті факти та явища і передбачають нові;

3. Методологічний – рівень, на якому формуються основні принципи, плавила проведення дослідницької діяльності, розробляються методи наукових досліджень.

ЕМПІРИЧНИЙ РІВЕНЬ ДОСЛІДЖЕННЯ – спостереження і дослідження конкретних явищ, експеримент, а також узагальнення, класифікація та опис результатів дослідження і експерименту, впровадження їх у практичну діяльність людей.

Емпіричні дослідження використовуються для відповіді на емпіричні питання, які повинні бути точно визначені згідно з даними. Як правило, дослідник має певні теорії на тему, з якої ведеться дослідження. На основі цієї теорії пропонуються певні припущення або гіпотези. З цих гіпотез робляться прогнозування конкретних подій. Ці прогнозування можуть бути перевірені відповідними експериментами. Залежно від результатів експерименту, теорії, на яких гіпотези та прогнози були засновані, будуть підтверджуватися чи спростовуватися.

КРИТЕРІЙ – ознака, на основі якої здійснюється оцінка, визначення або класифікація чогось; міра судження, оцінка якого-небудь явища. Розробка критеріїв тих чи інших явищ у педагогіці представляє певні труднощі в силу того, що сам предмет педагогіки складний і різноманітний у своїх проявах.

МАСОВИЙ (НОРМАТИВНИЙ) ПЕДАГОГІЧНИЙ ДОСВІД – різновид педагогічного досвіду, який виникає при досягненні позитивних результатів у навчанні, вихованні і розвитку підростаючого покоління на основі дотримання нормативних вимог.

МЕТОДИКА ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ – сукупність прийомів, способів організації і регуляції педагогічного дослідження, порядок їх застосування та інтерпретації отриманих результатів при досягненні визначеної наукової мети.

МЕТОДОЛОГІЯ – (від грец. Methodos – шлях дослідження, спосіб пізнання і logos – слово, поняття) – це вчення про структурну побудову, логічні конструкції, методи і принципи розв'язання наукової проблеми, конкретніше — вчення про основоположні принципи побудови, форми і засоби наукового пізнання дійсності. Методологія базується на сукупності принципів і методів, застосування яких у конкретному науковому дослідженні дає можливість розв'язати певну проблему.

НОВИЗНА – властивість інформації, яка визначає кількість придатної для використання – незастарілої інформації. Критерієм її є період напівстаріння. У педагогічній практиці трактується як нове явище, яке відрізняється від масового досвіду за основними своїми характеристиками.

ПІЛОТАЖНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ – (анг. pilot – досвід, установка) – пробно-пошукове дослідження, що проводиться до початку активного застосування розробленого методичного апарата з метою його доопрацювання, уточнення. У процесі пілотажного дослідження встановлюється необхідний об’єм вибірки, уточнюються деталі анкет, тестів, організаційні форми проведення дослідження тощо. Пілотажне дослідження – дуже важлива частина в планування будь-якого експериментально-психологічного і педагогічного дослідження; воно допомагає визначити головне направлення, принципи організації і методів основного дослідження, уточнює найбільш важливі гіпотези. Більш вживаним є термін «пошуковий експеримент».

ПРАКСЕОЛОГІЯ (від грец. πράξις – дія та грец. λογία – мова, вчення) – галузь досліджень, що вивчає людську діяльність, зокрема в аспекті її ефективності.

Розвиток праксеології пов'язаний із австрійською школою економіки і, особливо, роботами Людвіга фон Мізеса. Праксеологія інтенсивно розвивалася у Польщі завдяки зусиллям Тадеуша Котарбінського (1886-1981). В Україні праксеологією займався Євген Слуцький.

Першим твором, присвяченим праксеологічній проблематиці, були "Практичні нариси" (1913), а узагальнюючою працею, присвяченою цій тематиці, став «Трактат про добру роботу», що з'явився в 1955 р. Слід також додати, що починаючи з 1913 р. до появи в 1955 р. «Трактату» Котарбінський опублікував ряд робіт, присвячених питанням праксеології.

Загальну теорію досконалості дії почав будувати Тадеуш Котарбінський, називаючи її праксеологією.

Праксеологія, за Тадеушем Котарбінським, – це наука про організацію та управління будь-якою людською діяльністю з метою її оптимізації, з метою покращення її ефективності. Мета праксеології – знайти загальні закони будь-якої людської діяльності, щоб на їхній основі сформулювати загальні принципи людської діяльності.

Терміном «Праксеологія« сьогодні називають науку про ефективну діяльність. Про прийоми ефективних дій замислювалися завжди, але до XIX ст. не було дисципліни, яка займалася б цією проблематикою систематично.

Праксеологія – це наука про діяльність. П. твердить, що дія лежить в основі розвитку людини. П. – це філософська дисципліна, яка стосується загальних законів будь-якої роботи чи діяльності людини; П. виступає загальною роботою ефективної організації діяльності.

Завданням праксеології є ознайомлення людей з основами досконалої, тобто бездоганної діяльності, таким же чином, як граматика і стилістика знайомлять з основами правильного вживання та написання слів. П. займається певним видом людської діяльності, а саме – цілеспрямованою діяльністю.

Завдання праксеології

1. Знайти загальні закони будь-якої людської діяльності і їх загальні норми та правила.

2. З’ясувати позитивні і негативні сторони діяльності.

3. Простежити динаміку прогресу майстерності людини, бо ідеалом П. є майстерність.

3. Здійснити аналітичний опис елементів та форм дії.

Джерела праксеології

1. Узагальнення власного практичного досвіду на грунті спостереження того, що повторюється, і вилучення непотрібних елементів.

2. Використання практичного досвіду інших суб’єктів, з’ясування причин їх успіху і невдач, засвоєння передової техніки.

3. Зсвоєння праксіологічних приказок і прислів’їв.

4. Байки, казки і література загалом.

5. Праці мислителів, які мають праксеологічний аспект («Горгій» Платона, «Державець» Макіавеллі, «Нова Атлантида» Бекона).

6. Спеціальні праці з того чи іншого мистецтва (напр. поради кухарів).

7. Дані ін. наук (біологія, медицина, спорт, військова справа).

(Праксеологія має узагальнити ці всі джерела. Усі ці правила носять рекомендаційних характер.)

ТЕОРЕТИЧНИЙ РІВЕНЬ ДОСЛІДЖЕННЯЕ – висунення і розвиток наукових гіпотез і теорій, формулювання законів та виведення з них логічних наслідків, зіставлення різних гіпотез і теорій. Основними методами теоретичного рівня наукового пізнання є аксіоматичний, гіпотетико-дедуктивний методи, ідеалізація, єдність логічного та історичного, сходження від абстрактного до конкретного.

ТЕОРІЯ – (від грец. θεωρία — розгляд, дослідження) — сукупність виводів та висновків, що відображає об'єктивно існуючі відносини і зв'язки між явищами об'єктивної реальності; логічне узагальнення досвіду, суспільної практики, яке ґрунтується на глибокому проникненні в суть досліджуваного явища і розкриває його закономірності.

ТЕРМІН – (лат. termino – обмежую, визначаю) – слово або словосполучення, яке вживається у спеціальному, головним чином науково-технічному, значенні для визначення понять науки, техніки, мистецтва.

ТЕХНОЛОГІЯ – (гр. techne – мистецтво, майстерність + logos – учення) – сукупність знань про способи та засоби здійснення тих чи інших процесів; сукупність форм, методів, прийомів і засобів передачі соціального досвіду, а також технічне оснащення цього процесу; системний метод проектування, реалізації, оцінки, корекції і подальшого відтворення навчального процесу, а також технічне забезпечення цього процесу. Освітня технологія повинна відображати сучасний рівень науково-педагогічних знань, використовувати ефективні методи навчання і виховання, а також доступні технічні засоби навчання (ТЗН); повинна гарантувати стовідсоткове досягнення поставленої мети навчання і виховання; усі освітні технології повинні бути забезпечені об’єктивними методиками контролю якості процесу формування особистості.