III етап. Плавання за часів перебування україни у складі росії (до жовтневої революції)

У кінці XVII століття Україна, ввійшовши до складу централізованої Російської держави, пішла в своєму подальшому історичному розвитку одним шляхом з Росією.

Починаючи з другої половини XVII століття, плавання вступає в фазу нового, ще більшого розвитку, здобуває право самостійної фізичної вправи. За вказівкою Петра I до програми військових навчальних закладів входить плавання і форсування водних перешкод. Особливо багато уваги приділяв фізичній підготовці військ, зокрема плаванню, О.В.Суворов.(1 –с.41)

Поступово плавання поширюється і серед населення. Починаючи з XVII століття в багатьох містах споруджуються купальні, обладнуються місця для плавання на річках. Зявляються перші друковані праці з плавання. Так у статті “Экономического месяцеслова” за 1776 р. казалося про те, що “по справедливості не завадило б, щоб кожна молода людина навчилася плавати, бо в багатьох випадках від цього залежить рятування життя”. У статті є цікаві поради початківцям. Наприклад, під час навчання необхідно зберігати цілковите самовладання, пам”ятати, що завдяки деяким технічним прийомам людина без особливих напружень може триматися на воді, бо людське тіло з легенями, наповненими повітрям, легше води.

У 1829 році була видана «Инструкция, предписанная от его Императорского высочества Царевича и великого князя Константина Павловича» про проведення змагань з метою визначення кращих і найбільш підготовлених солдатів для комплектування спеціальних підрозділів з плавців. У ній досить ретельно і докладно були викладені правила змагань з плавання, їх програма, умови допуску учасників до змагань, склад суддівської комісії, правила медичного обстеження і заходи безпеки на воді, порядок підбиття підсумків і нагородження переможців, тобто майже всі ті положення, які зустрічаються у сучасних офіційних правилах проведення змагань з плавання.

Влітку того ж року у повній відповідності з названою інструкцією були проведені перші змагання з плавання на річці Березині – притоці Дніпра-Славути. Учасники змагань – солдати другої саперної бригади Російської армії виборювали першість у двух вправах –“ході” у вертикальному положенні, не торкаючись ногами дна на відстань 25 саженів і в плаванні на спині на дистанцію 100 саженів. Таким чином, уже у 1829 році були офіційні правила проведення змагань з плавання, а день коли вони відбулися на Березині розглядається як початок розвитку спортивного плавання в Росії.

Правда офіційні змагання з плавання у сьогодняшньому розумінні цього поняття з конкретним визначенням способів і техніки плавання, дистанцій і реєстрацій результатів почали проводитись наприкінці XIX століття.(2 – с.8-9)

У цей час пожвавлюється розвиток плавання і на Україні. Але це триває недовго. Селян України жорстоко експлуатують кріпосники-поміщики, а царський уряд не приділяє уваги фізичному вихованню народних мас. Займатися плаванням мають змогу лише привілейовані прошарки суспільства.(1 – с.41)

Перший центр любителів спортивного плавання в Росії був заснований у Петербурзі у 90-х роках XIX століття, а у 1908 р. поблизу столиці створена перша в Росії Шувалівська школа спортивного плавання.(2 – с.9)

За ініціативою доктора Пєскова, на Шувалівських озерах проводили систематичну роботу з навчання плаванню, стрибків у воду й водного поло. Як базу для знань використовували водну станцію, що мала басейн та семиметрову вишку.

У цій школі готували магістрів плавання. Хоча постановкою роботи вона перевершувала багато західноєвропейських шкіл, порте мала й істотні недоліки: “шувалівці” захоплювалися способом плавання брас, зневажали народні способи плавання – російські саженки, на боці, що негативно позначалося на спортивно-технічних показниках плавців.

Шувалівська школа, фактично, була кувальнею інструкторських кадрів з плавання. Багато плавців школи мали звання магістра або кандидату плавання. Вимоги до отримування цих звань були дуже високими. Звання магістра плавання надавало право викладати плавання на всій території Російської імперії. Таким чином, Шувалівська школа була ще й методичним центром розвитку плавання в усій державі.

Підтвердженням цього є наявність літературних відомостей, що серед учнів і відвідувачів Шувалівської школи було чимало заможних людей з України, які наїздами бували в столиці. Саме вони започаткували спортивне плавання в Україні, були ініціаторами любительського плавання, спорудження примітивних басейнів і проведення змагань.(1 – с.28)

Тому, географія спортивного плавання на Україні швидко поширювалася. На початку XX століття у Києві, Миколаєві, Одесі створюються приватні школи плавання.

Починаючи з 1910 по 1912 рр. спортивні змагання, окрім Петербурга і Москви почали проводити у Чернігові, Харкові, Києві, Севастополі, Миколаєві, Маріуполі та інших містах.

Про відносно високий рівень розвитку спортивного плавання в Україні свідчить те, що перші всеросійські змагання з плавання були проведені у липні 1913 року на першій російській олімпіаді в м. Києві. У змаганнях взяли участь майже 60 плавців з Петербурга, Москви, Києва, Одеси та інших міст. Командну першість, як і очікувалося, вибороли плавці Шувалівської школи. Відзначився і український плавець Верховець, який був другим у запливі на 100 м. на спині.

Усе це свідчить про те, що в Росії та на Україні, зокрема, на базі поширення плавання серед народу ще в XIX столітті склалася самобутня школа плавання. Проте, жорстока експлуатація, якої зазнав трудовий народ, економічна нерівноправність і небажання уряду займатися питаннями фізичного розвитку населення привели до того, що в спеціальних школах плавання навчалися лише представники привілейованих прошарків.

Війна 1914 року перешкодила подальшому зростанню масовості плавання, але окремі інтузіасти продовжували свою роботу. Навчальну роботу в діючих школах плавання проводили переважно з дітьми і жінками, але в 1916 р. – на початку 1917 р. організована робота з навчання цивільного населення плаванню зовсім припинилася.(2 – с.9-10)