1.3.Психологічні особливості гендерної поведінки.

Зміст поняття «гендер» відображає складний соціокультурний процес становлення відмінностей у чоловічих та жіночих ролях, поведінці, ментальних та емоційних параметрах та ознаках. Значні індивідуальні відмінності мають місце у представників обох статей під час свідомого вибору дій: одні норми мислення ,поведінки вони приймають , до інших виявляють стійкість , не піддаючись тискові соціальних очікувань.

У ХХ ст. психологи сконструювали кілька спеціальних шкал мужності-жіночності ( тести Термана-Майлз, Гідфорда, MMPI, та ін.). Шкали базувались на уявленні про те , що в межах певної норми індивіди можуть розрізнятися за ступенем маскулінності-фемінності, але самі ці характеристики вважалися альтернативними : висока маскулінність повинна корелюватися в з низькою фемінністю і навпаки, при чому для чоловіків була нормативною та бажаною висока маскулінність, для жінки – фемінність[15,с.32-33].Такий дихотомічний конструкт фемінноссті та маскулінності ,який можна відобразити двополюсною прямою, тривалий час слугував наочним зображенням взірця належної поведінки для осіб жіночої та чоловічої статей.

Фемінність Маскулінність

0

Цей взірець будується на принципах взаємовиключення ,тобто чим більше особистість набуває ознак ,що належать,наприклад, до «чоловічого» полюсу, тим менше вона жінка і навпаки[17,с.56].

Проводячи дослідження на цю тему у 1975р. Сандра Бем вводить поняття андрогінності , та формує гіпотезу про її зв'язок з душевним благополуччям людини, яка емпірично не підтвердилась. Цьому є концептуальне пояснення : андрогінність визначалась як баланс рис маскулінних і фемінних у традиційному розумінні , тобто як активності і пасивності[4].

Як особливі способи існування гендерної картини світу, маскулінність і фемінність мають загальну родову ознаку - ознаку атрибутивності. Інакше кажучи, маскулінність і фемінність є такі властивості гендерної картини світу, без яких вона не може ні існувати, ні мислитися. Отже, у форматі гендерістики немає більш фундаментальних властивостей, ніж властивості маскулінності і фемінності. Одночасно кожен з двох гендерних атрибутів володіє специфічними ознаками, які найбільшою мірою відрізняють їх один від одного. Такими виступають поняття мужності і жіночності, в яких своє адекватне відображення знаходить сутність маскулінності і фемінності. Проте, як відомо, ніяке явище не зводиться до своєї найбільш глибокої сутності. На рівні різноманітного людського буття маскулінність, будучи за своєю соціальною суттю втіленої мужністю, разом з тим може включати в себе також деякі протилежні риси. Аналогічна ситуація і з феминностью, яка, будучи по своїй суті втіленням жіночності, на рівні явища поєднується з тими чи іншими чоловічими рисами поведінки[9].Розглянемо детальніше ці два поняття.

Психологічна маскулінність безпосередньо пов'язана з індивідуа­лізацією особистості, тобто розвитком її від середовищної залежності до автономності, від конформності до вільного самовизначення. Водночас становлення індивідуаль­ності пов'язане з розвитком самосвідомості і волі за умов, що людина усвідомлює себе як представника конкретного історичного часу, спад­коємця певних культурних традицій, носія тих або інших здібностей. У цій універсумно зорієнтованій унікальності вона приймає своє життєве завдання, визначає покликання, самореалізується. Тому індивідуалізація відображає психологічну реальність розвиткового перебігу людського духу як домінанти чоловічого зародку життя. Становлення статевої ідентичності хлопчика - це усвідомлення себе як іншого, відмінного від матері, необхідність уособлення та утвердження меж свого «Я»[15,33-34].

Психологічна фемінність взаємопов'язана з децентрацією особис­тості, тобто зміщенням мотиваційно-ціннісної домінанти з егоцент­ричних і групоцентричних прагнень на універсально-милосердні та альтруїстичні. Отже, фемінність - це психологічна характеристика людини, що, пов'язана із жіночою статтю, або характерні форми поведінки, яких очікують від жінки в даному суспільстві (Ентоні Гідденс), або ж «соці­альний вираз того, що розглядається як позиції, внутрішньо прита­манні жінці» (Ліза Таттл). У форматі андроцентричиої культури вона визначається як маргінальна щодо існуючого символічного порядку, у якому маскулінність виступає як норма. Фемінність - не суто жіноча риса, як це закріпилося у свідомості, переобтяженій різними стерео­типами, а певній спосіб осмислення та сприйняття реальності, ціліс­ність характерних рис і якостей - емоційності, сенситивності, інтуїтивного пізнання[15,с.34-35].

Основний методологічний принцип взаємозв'язку маскулінності і фемінності як атрибутів гендерної реальності виражається в законі їх доповнення. Іншими словами, як протилежностей маскулінність і фемінність доповнюють один одного в рамках єдиної гендерної картини світу. Найважливіша риса протилежностей такого типу - їх загальна неможливість мінятися місцями і переходити один в одного. Мужність є мужність, а жіночність є жіночність; і в своєму сутнісному аспекті вони не зводяться один до одного, представляючи собою досить жорсткі й певні нормативні утворення. Ці теоретичні викладки підтверджуються всім історичним досвідом. Ще жодного разу в історії людства конструкти маскулінності і фемінності не мінялися місцями (подібно північним та південним полюсів нашої планети)[9].

Також останнім часом більшої популярності набирає поняття гіпергендерність. Т.В.Говорун пояснює це поняття так:

Гіпергендерність як ознака статевотипової чоловічої чи жі­ночої поведінки є своєрідним символом охорони традиційного розподілу статевих ролей, поляризації фемінності/маскулінності, увиразнення їхньої інакшості, несумісності, діаметральної проти­лежності[17,с.60]. Відповідно виділяють гіпермаскулінність та гіперфемінність.

Гіпермаскулінні чоловіки сміливі, рішучі, мають сильну волю, не скиглять, не скаржаться, а завойовують. У стосунках із жінками вони емоційно стримані, зверхні, поблажливі до їхніх слабкостей, ніколи не виявляють палких почуттів, не люблять «ніжностей», до­водять свої почуття героїчним учинком, ризикованою поведінкою.

Гіперфемінність жінки часто пов'язували з її сексуальною привабливістю, витонченістю, із синдромом «леді Макбет» (ко­кетливість, хитрість, маніпулювання чоловіком для досягнення власних цілей). Жіночість асоціювалася зі стрункою статурою, гордовитою поставою і ходою, витонченими манерами, одягом, за­чіскою, аксесуарами, а також високими моральними якостями[32].

Дослідження останніх років відзначають стійку тенденцію в багатьох регіонах світу до зближення стандартів поведінки чоловіків і жінок, образів маскулінності і фемінності. Цю тенденцію можна позначити як андрогенну. Між тим ця нова світова гендерна тенденція досить суперечлива[9].

Автори підручника з гендерної психології Т.В.Говорун та О.М. Кікінеджі описують таке визначення поняття андрогінії - андрогінія є поєднанням в одній людині чоловічого та жіно­чого, згідно з даосистською філософією, «інь» (жіноче начало) та «янь» (чоловіче начало)[17,с.67].Назва пішла від міфу про андрогенних істот, що мали дві статі, чотири руки та чотири ноги і виявляли більшу мудрість та гнучкість поведінки.

Проводячи дослідження в галузі гендерної психології С.-Л. Бем експериментальним шляхом довела, що високий інтелектуальний рівень корелює у дівчаток з виявом маскулінних особливостей, у хлопчиків — з фемінними. Чим статевотипізованішою була поведінка дорослих, тим нижчим виявлявся показник їхнього інтелектуального розвитку, креативності, професійних здібностей. Андрогінність вбирає най­краще з маскулінності та фемінності й відкидає всі їхні негативні аспекти (агресивність, залежність, емоційну незворушність, не­здатність взяти на себе відповідальність тощо)[17,с.68] Дбаючи про поглиблення своєї концепції андрогінії у 80-ті роки ХХст. вона розробила широковідомий нині опитувальник .

Багато психологів пропонують зовсім відмовитися від термінів «мужність» і «жіночність», які тільки укріплюють гендерні відмінності і стереотипи (Betz, 1993). Спенс і Хельмріх (Spens & Helmrich, 1981) запропонували замість цих термінів використовувати наступні: інструментальність, що відображає здатність до самоствердження і компетентність (ключові аспекти традиційної мужності), і експресивність, що представляє якості,що традиційно асоціюються з жіночністю, наприклад, турбота, увага до оточуючим, емоційна експресивність і чуттєвість (Betz, 1993).[11] У своїй книзі (1993) Бем визнається, що концепція андрогенії далека від реального стану справ: виходячи з неї, зміни повинні відбутися на особистісному рівні, тоді як насправді ліквідація гендерної нерівності неминуче вимагатиме змін у структурі суспільних інститутів. Інша важкороз’язувана проблема криється в можливій втраті позитивної соціальної ідентичності, яку спричинить за собою згладжування дихотомії чоловічого-жіночого.Важливість цієї концепції також у тому, що вона дає усвідомити однакову привабливість якостей, що традиційно вважаються жіночими, і якостей, які ми звикли вважати чоловічими. Це особливо важливо в світлі того, що чоловічі якості до цього часу намагаються представити більш нормативними та бажаними[7].

Продовжуючи тему досліджень Сандри Бем зупинимося на дослідженнях відмінностей між чоловіками і жінками. Так С.В.Харченко в своїй роботі «Интелектуальные и творческие способности мужчин и женщин» говорить про те що :

1. Не існує достовірних відмінностей по рівню загального інтелекту між чоловіками та жінками , але все ж у чоловіків частіше діагностують високий рівень інтелекту.

2. Рівень структурованості інтелекту у чоловіків та жінок схожий. Але взаємозв’язки окремих здібностей один з одним у чоловіків та жінок відрізняються по характеру та спрямованості.

3. Середній рівень вербальної і невербальної креативності у чоловіків та жінок був схожим, але у жінок вищий рівень стереотипності [46].

На рахунок гендерних відмінностей в стані психічного здоров’я О.В.Бойко пише «Не варто вважати що якщо ,наприклад , нервова анорексія зустрічається в 20 разів рідше у чоловіків то це чисто жіноча хвороба»[8,с.114]. «Більшість психічних захворювань, що переважають серед чоловіків , можуть бути результатом неврологічних та органічних порушень. Більшість порушень , яким піддаються жінки , мають психосоціальну обумовленість , наприклад депресія чи тривожність. В зв’язку з цим виникає гіпотеза про існування у жінок певного біологічного захисту від деяких психічних захворювань чи навіть про «більш здоровий мозок»»[8,с.115].

На даному етапі досліджень гендерних ролей та поведінки ,в сучасному суспільстві почала гостро поставати проблема,тих чия біологічна стать може на перший погляд не відповідати певній гендерній моделі поведінки.

Так наприклад транссексуали – це індивіди з розладами статевої тотожності, які досягли віку статевої зрілості. Буквально транссексуал є людиною ,яка перебуває у проміжному , перехідному, стані на шляху до іншої статі. Транссексуальні особистості не відрізняються від звичайних чоловіків і жінок інтелектом, здібностями до різних видів діяльності. Однак постійна боротьба зі своєю біологічною статтю позначаються на характері людини ,зумовлюють виникнення акцентуацій , невротичних реакцій.[17,с.91]

Також доволі часто постає питання чи відповідають гомосексуальні стосунки стандартним гендерним ролям. Розглядаючи дану тему Т.В.Говорун наводить таке визначення гомо сексуальності:

Гомосексуальність (грец. потоз — тотожний, подібний, зехив — стать) — сексуальний потяг до особи тотожної статі та сексуальний контакт з нею.Гомосексологія почала інтенсивно розвиватися у 50—70-ті роки у США, поштовхом до цього були активізація громадсько-політичних рухів за права сексуальних меншин, прояви сексуаль­ного лібералізму в мас-медіа після гучних сутичок поліції з геями в Нью-Йорку. Можна розглянути такі напрямки досліджень гомо сексуальності.

Концепцію гомозвабливої матері висунув американський психіатр І. Байбер у 60-ті роки XX ст., доводячи, що домінантна, владна мати, яка виявляє гіперопіку до сина та емоційну відчуже­ність до чоловіка у зв'язку з його пасивністю і слабкістю, є причи­ною побоювань хлопчика гетеросексуальних зв'язків і чоловічої ролі. Порівнявши історії сімейного виховання 106 гомосексуаль­них та 100 гетеросексуальних чоловіків, він дійшов висновку, що більшість гомосексуалів мали теплі, ніжні стосунки з матерями, які зневажливо ставилися до своїх чоловіків. На його думку, го­мосексуальні потяги породжувались у цих випадках «Едіповою» тривожністю — ревнощами до матері, побоюванням і жалістю до батька, прагненням його захистити.

Неврогенна умовнорефлекторна теорія схиляється до поєд­нання певних біологічних факторів (наприклад, особливостей ста­тевого дозрівання) із соціальними (порушенням статеворольової поведінки в сім'ї), на тлі якого зароджуються гомосексуальні орієнтації. Однією з причин гомосексуальної поведінки є взаємодія біологічнихфакторів з особливостями соціально-психологічного нитку індивіда в критичні періоди онтогенезу.[17,с 97-101]

Гомосексуальна активність у жодному індустріально розвинутому чи малорозвинутому суспільстві не є домінуючою формою.

Вихідним з поняття гомосексуалізму є поняття гомообії,яке Т.В. Говорун трактує так: гомофобія— почуття страху або відрази до гомосексуальних індивідів упереджене ставлення до людини через її гомосексуальні орієнтації. Цей термін вперше ввійшов у вжиток в 1972 завдяки журналістові Мартіну Веінбергу. Гомофобія є складовою гетеросексизму — переконання у тому, що вищим і єдино правильним способом реалізації сексуальної функції є гетеросексуальні стосунки[17,с. 106].

Стереотипні уявлення про фемінність геїв і маскулінність лесбійок базуються на плутанині понять «гендерна роль» і «ста- тева належність [17,с.109].

Отже розглянувши даний підпункт можна ще з більшою впевненістю говорити про важливість впливу соціалізації на майбутню гендерну поведінку.