3. Конституційні принципи правового статусу особи в Україні.

Конституційні принципи правового статусу особи – це закріплені в Конституції ідеї, які є основоположними при визначенні змісту і умов реалізації прав і обов’язків людини у державі.

Такі принципи відображено у статтях 21-24 Конституції України:

1) рівність конституційних прав і свобод громадян України та їх рівність перед законом (не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками);

2) непорушність прав і свобод особи (не допускається їх обмеження, скасування чи створення перешкод для їх реалізації);

3) невичерпність прав і свобод людини і громадянина, закріплених в Конституції;

4) недопустимість звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод в поточному законодавстві;

5) єдність прав і обов’язків особи.

Оскільки поняття “особа” і “громадянин” мають різний зміст, слід зазначити, що підставою виникнення в особи прав і обов’язків громадянина є її належність до громадянства певної держави.

Громадянство – це постійний правовий зв’язок особи та держави, який знаходить свій прояв у їх взаємних правах та обов’язках.

У сучасному розумінні громадянство є основним об’єктивним визначенням усталеності правового взаємозв’язку окремої особи і держави. Головна ознака громадянства – стабільний зв’язок, який не може уриватися ні через тимчасове, ні навіть через постійне проживання на території іншої держави.

Способи набуття громадянства:

Філіація (франц. filiation від лат. filios – син) – набуття грома­дянства у зв’язку з народженням. Закони різних держав базують­ся на принципах або “права крові”, або “права ґрунту”. Згідно з принципом “права крові” дитина набуває громадянства батьків незалежно від місця народження.

Згідно з принципом “права ґрун­ту” дитині надасться громади держави, на території якої вона народилася незалежно від громадянства батьків.

Набуття грома­дянства за “правом крові” у правовій доктрині і законодавстві України та деяких інших держав називають набуттям громадян­ства “за походженням”, а за “правом ґрунту” – “за народженням”.

Принцип “права крові”, як правило, застосовується у поєднанні з принципом “права ґрунту”: діє змішана система. Наприклад, у Законі України “Про громадянство України” послідовно провадиться принцип “права крові”, але діти апатридів і діти, батьки яких не­відомі, набувають громадянства України з огляду на народження на її території, тобто за “правом ґрунту”.

Натуралізація (укорінення) – індивідуальне надання до громадянства на прохання заінтересованої особи. Згідно із законом прохання приймається до розгляду уповноваженим державним органом лише через певний строк проживання у країні. В Україні цей термін становить 5 років.

Втрата громадянства:

Експатріація – вихід із громадянства за власним бажанням. В Україні існує дозвільна сис­тема експатріації; у виході з громадянства України може бути відмовлено, якщо особа, яка порушила клопотання про вихід, має невиконані зобов’язання перед державою, майнові зобов’язання, з якими пов’язані істотні інтереси громадян чи організацій.

Денатуралізація – примусове позбавлення громадянства, набутого в результаті натуралізації. Де натуралізація, базується на концепції недостатньої усталеності зв’язку натуралізованого гро­мадянина з його новою батьківщиною.

Денаціоналізація – примусове позбавлення громадянства осіб, які набули його за правом народження. Так, громадянство України втрачається внаслідок вступу особи на військову службу, служ­бу безпеки, поліції, юстиції або до інших органів державної влади в іноземній державі без згоди на те державних органів України

У статтях 4, 25, 26 Конституції України встановлюються такі основні принципи громадянства нашої держави:

1) в Україні існує єдине громадянство, що забезпечує однаковий правовий зв’язок з державою для кожного громадянина;

2) громадянин України не може бути проти його волі позбавлений громадянства і права змінити громадянство;

3) громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.

Іноземцями визнають­ся особи, які не мають громадянства держави, на території яке і вони перебувають, але мають докази громадянства іншої держа­ви.

Статус – правове становище іноземних громадян – регу­люється національним законодавством країни, n якій вони пе­ребувають, і міжнародними угодами. Разом із тим, іноземці збері­гають правовий зв’язок з державою, громадянами якої вони є. Дипломатичний виступ такої держави на захист своїх громадян, якщо їх права порушені державою перебування, не вважається актом протиправного втручання у внутрішні справи іноземної держави.

Сукупність прав і обов’язків іноземців, встановлених національним і міжнародним правом, створює їхній статус – правовий режим іноземних громадян.

Конкретні підстави і порядок набуття і припинення громадянства України, компетенція державних органів, які беруть участь у вирішенні цих питань, регламентуються Законом України від 18 січня 2001 р. “Про громадянство України”. Статус іноземців в Україні регламентується Законом України від 4 січня 1994 року “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”.