Розділ IX

Юридична відповідальність

\_т0Г

■■&. Ші

_I

9.1 Поняття та види юридичної відповідальності в конституційному праві

9.1 Поняття та види юридичної відповідальності в конституційному праві

Традиційно вважається, що коло суспільних відносин, пов'язаних із юридичною відповідальністю у її сучасному розумінні, сформува-лося в період буржуазних революцій у Європі та війни за незалежність у Північній Америці. У процесі становлення громадянського сус-пільства і боротьби з феодальним свавіллям затвердилися основні по­ложення теорії права і практики законотворчості щодо принципів за-стосування заходів примусу за здійснення правопорушення. Основ-ним здобутком права щодо тлумачення юридичної відповідальності став принцип, який передбачав, що засіб охорони права не може по-рушувати самого права, а може лише здійснюватися в його межах. і Цей принцип втілився у поширеній формулі «пиііит сгітеп, пиііа роепа, зіпе Іе§е» («без закону немає ані злочину, ані покарання»). 3 то­го часу представники різних юридичних шкіл намагалися дати власне тлумачення сутності та змісту юридичної відповідальності.

Юридична відповідальність як особливий вид правовідносин, інститут права, елемент механізму правових гарантій є традиційним предметом наукових досліджень загальної теорії права. Слід зазначи-ти, що юридична відповідальність як правове явище грунтовно досліджувалася радянськими правознавцями¹, а після розпаду ко-лишнього СРСР — спеціалістами в галузі теорії права суверенних дер­жав². Проблеми юридичної відповідальності стали традиційними для всіх підручників і навчальних посібників з теорії держави та права.

¹ Тарханов В. О. О юридической ответственности. — Саратов, 1978; Черних Е. В. Проблеми правовой ответственности в условиях развитого социалистического общества (Вопросьі теории): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — Саратов, 1981; Братусь С. Н. Юридическая ответственность и сознание долга // Вопроси теории государства и права: Межвуз. науч. сб. — Саратов, 1983 та ін.

² Малеин И. С. Современньіе проблеми юридической ответственности // Государство и право. — 1994. — № 6; Краснов М.А. Ответственность власти. — М., 1997 та ін.

507

Розділ IX. Юридична відповідальність

Більшість учених визнають складність і багатоаспектність цієї про-блеми. її зміст передбачає дослідження позитивної та негативно! юридичної відповідальності, визначення змісту поняття «юридична відповідальність», дослідження принципів і функцій юридичної відповідальності, виявлення критеріїв розмежування юридичної від­повідальності та правову характеристику видів юридичної відпо­відальності, дослідження механизму юридичної відповідальності та гарантій юридичної відповідальності, а також інших численних про­блем теорії і практики юридичної відповідальності. Водночас відпо-відні підручники та монографії обмежуються постановкою перспек-тивних методологічних завдань і обгрунтовують сформовані за ра-дянських часів положення про негативну (ретроспективну) юридичну відповідальність.

Аналізуючи сучасну наукову літературу про юридичну відпові­дальність, Ю. В. Ячменьов вказував на однотиповість і тенденційність поняття юридичної відповідальності — «передбачений правовими нормами обов'язок суб'єкта права зазнавати несприятливих для ньо-го наслідків правопорушення; застосування передбачених санкцією юридичної норми заходів державного примусу за здійснення право­порушення, пов'язане з зазнаванням винним відповідних позбавлень особистого (організаційно-фізичного) чи майнового характеру»¹ то-що. Схожа позиція щодо юридичної відповідальності відстоюється й українськими правознавцями. Зокрема, О. Ф. Скакун визначає юри­дичну відповідальність як передбачені законом вид і захід державно-владного (примусового) позбавлення благ особистого, організаційно-го і майнового характеру за здійснення правопорушення².

Запропоновані визначення розкривають у цілому зміст юридичної відповідальності як юридичної категорії в ретроспективному аспекті, але потребують переосмислення, оскільки: 1) констатування двохас-пектності юридичної відповідальності — перспективний і ретроспек-тивний аспекти — не вирішує проблеми комплексної детермінації юридичної відповідальності; 2) юридична відповідальність не може зводитися лише до державного примусу, як і державний примус до юридичної відповідальності, позаяк держава на підставі норм чинно-

¹ Ячменев Ю. В. Юридическая ответственность и ее видьі в современной учебной литературе: Критический анализ // Правоведение. — 2001. — № 1. — С. 247.

² Скакун О. Ф. Теория государства и права. — X., 2000. — С. 466. •■

508

го законодавства може не лише примушувати, а й заохочувати суб'єктів правовідносин; 3) перебувати в несприятливих особистих, організаційних і майнових умовах є лише формою вияву однієї з функцій юридичної відповідальності — каральної, тобто юридична відповідальність як і за радянської доби розглядається як карально-репресивний інструментарій держави, що не відповідає потребам су-часного демократичного суспільства; 4) запропоноване визначення не має універсального характеру для інших галузей права, оскільки суперечить принципам і цілям відповідальності у публічному та при­ватному праві і практично заперечує позитивну юридичну відпові­дальність.

Загалом позитивну юридичну відповідальність можна визначити як вид суспільних відносин, що урегульовані нормами права, зміст яких полягає в заохоченні за належну правомірну поведінку чи при-мусі до виконання норм права в разі їх порушення, що здійснюються державою в межах чинного законодавства.

Необхідно детальніше визначити особливості позитивно! юридич­ної відповідальності. Серед учених немає єдності щодо поглядів на цей аспект юридичної відповідальності: В. О. Тарханов вважає, що позитивна юридична відповідальність полягає в обов'язку виконува-ти певну діяльність, окреслену нормами права¹; О. Ф. Скакун визна-чає позитивну юридичну відповідальність як заохочення за виконан­ня корисних для суспільства і держави варіантів поведінки на рівні, що перевищує загальні вимоги².

Юридична відповідальність у демократичному суспільстві грунтується на принципах законності, обгрунтованості, доцільності, своєчасності, справедливості, демократичності, гласності та інших. Як правило, ці принципи об'єктивізуються в нормах-принципах. Так, ч. 1 ст. 61 Конституції України закріплює положення про те, що «ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одно­го виду за одне й те саме правопорушення», а ч. 2 ст. 68 визначає: «Не­знання законів не звільняє від юридичної відповідальності».

Юридична відповідальність має свої функції, тобто основні напря-ми впливу на суспільні відносини, що регулюються правом. Ці функ­ції умовно поділяються на загальносоціальні та спеціальні (юри-

¹ Тарханов В. О. О юридической ответственности. — Саратов, 1978. — С. 4.

² Скакун О. Ф. Теория государства и права. — X., 2000. — С. 466.

509

Розділ IX. Юридична відповідальність

дичні). Загальносоціальні функції юридичної відповідальності — ц_е заохочувальна, виховна, профілактична, інформаційна, комунікатив-на та інші функції, а спеціальні (юридичні) — це регулятивна і право-охоронна функції.

Юридична відповідальність як категорія загальної теорії права розкривається і наповнюється реальним нормативно-правовим змістом у кожній окремій галузі права. Не кожна галузь права має са-мостійний вид юридичної відповідальності. Як правило, самостійний вид юридичної відповідальності властивий фундаментальним галузям права — адміністративному, кримінальному, цивільному праву, а в ос-танні роки вчені визнали й конституційно-правову відповідальність. Водночас ряду галузей права властива міжгалузева, цивільно-право-ва, дисциплінарна, матеріальна відповідальність. На сьогодні існує думка, що самостійні види юридичної відповідальності існують і в інших галузях права — фінансовому, екологічному праву, але ця точка зору потребує подальшого наукового обгрунтування.

Конституційна відповідальність у конституційному праві є са-мостійним видом юридичної відповідальності, що пов'язується на-самперед із механізмом правового захисту Конституції України¹. У цьому разі вчені говорить про конституційно-правову відповідаль­ність. Але категорії «юридична відповідальність у конституційному праві» «та конституційно-правова відповідальність» не є тотожними.

Юридична відповідальність у конституційному праві застосо-вується у широкому значенні як конституційна, адміністративна та кримінальна за порушення норм чинного конституційного законо-давства, так і в вузькому значенні — як спеціальний, галузевий вид юридичної відповідальності, передбачений конституційним правом. Отже, категорія юридичної відповідальності у конституційному праві є загальною і охоплює конституційно-правову відповідальність.

Юридична відповідальність у конституційному праві історично виникла раніше, ніж конституційно-правова відповідальність. О. В. Мельник вважає, що прояви юридичної відповідальності за по­рушення конституційних норм пов'язані з першими прецедентами здійснення процедури імпічменту у середньовічній Англії (1376 р.)². Хоча положення про існування в Англії у серєдині XIV ст. консти-

¹ Майданник О. О. Конституційно-правова відповідальність. — К., 2000. — С. 4.

² Мельник О. В. Конституційно-правова відповідальність вищих органів державної влади: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2000. — С. 7.

510

9.1 Поняття та види юридичної відповідальності в конституційному праві

туційних актів у їх сучасному значенні є суперечливим, але сам ме­ханизм судового забезпечення юридичної відповідальності за пору-шення такого акта свідчить про відсутність у приписах відповідного акта прямих санкцій.

За радянської доби у державному (конституційному) праві існува-ли такі санкції, як позбавлення громадянства, позбавлення чи обме-ження прав і свобод, позбавлення державних нагород і почесних звань СРСР і УРСР та інші. Ці види юридичної відповідальності ре-алізувалися переважно через адміністративну та кримінальну відпо-відальність. Нормативні моделі конституційно-правової відповідаль­ності в конституційних актах, за винятком інституту відкликання де­путата, виникають пізніше — в період становлення та розвитку конституційного права незалежної України. Саме Конституція України 1996 р. закріпила нормативні приписи, що передбачали такі заходи (санкції) конституційно-правової відповідальності, як імпічмент Президенту України, дострокове припинення повноважень Верхов-ної Ради України, резолюція недовіри Кабінету Міністрів України та інші. Втім формування самостійного інституту конституційно-право­вої відповідальності не підмінює і не скасовує юридичної відповідаль­ності в конституційному праві України, а надає цій категорії якісно нового змісту.

Юридична відповідальність у конституційному праві — це вид суспільних відносин, урегульованих нормами права, зміст яких полягае в заохоченні за належну правомірну поведінку, передбачену консти-туційно-правовими нормами, чи примусі до виконання приписів консти­туційних норм права в разі їх порушення, що здійснюються державою в межах чинного національного законодавства. Юридичній відповідаль­ності в конституційному праві властиві загальні ознаки юридичної відповідальності, а саме: наявність позитивного і негативного ас­пектов; наявність правопорушення; соціальна небезпека діяння та йо-го наслідків; винність суб'єкта правопорушення; наявність норми права, що передбачає юридичну відповідальність.

Юридична відповідальність у конституційному праві передбачає як пряму відповідальність, види і міра якої визначається консти-туційним правом (конституційно-правова відповідальність), так і опосередковану (бланкетну) відповідальність, види і міра якої визна­чається іншими галузями права (адміністративно-правова, криміна-льно-правова). У комплексі конституційна, адміністративна і кримінальна відповідальність за порушення конституційно-правових

511

Розділ IX. Юридична відповідальність

норм є системою, механізмом юридичної відповідальності в консти-туційному праві України.

Перелічені основні види юридичної відповідальності у консти-туційному праві визначають зміст її системи, але не вичерпують сис­тему юридичної відповідальності у конституційному праві.

Потребує свого наукового обгрунтування положення про цивільну та дисциплінарну відповідальність у конституційному праві. Цілком логічно, що конституційному праву як пріоритетній галузі публічно-го права властиві насамперед ті види галузевої юридичної відпові­дальності, що мають публічний характер. Водночас учасники консти-туційно-правових відносин вступають у складні правовідносини, що частково регулюються нормами цивільного, господарського, трудо­вого та інших галузей права. Порушення суб'єктами конституційного права відповідних галузевих норм має своїм наслідком настання цивільної або дисциплінарної відповідальності. Наприклад, виборчі комісії під час організації та проведення виборів і референдумів всту­пають у правовідносини з приводу матеріального забезпечення своєї діяльності з суб'єктами господарської діяльності при виготовленні бюлетенів для голосування, найму чи оренди приміщень для голосу-вання, забезпечення зв'язку і транспорту тощо. У разі порушення до-говірних відносин виборчими комісіями або суб'єктами господарсь­кої діяльності, виборчі комісії вступають у правові відносини, пов'язані з цивільною відповідальністю. Це дає можливість гіпоте-тично передбачити можливість нормативного закріплення цивільної відповідальності суб'єктів конституційного права України (не беручи до уваги невдалий досвід закріплення можливості цивільної відпові­дальності за порушення порядку проведення виборів і референдумів, що був закріплений попереднім Цивільним процесуальним кодексом України, що діяв до 1 вересня 2005 р.).

Іншою проблемою юридичної відповідальності в конституційному праві України є віднесення до різновиду цієї відповідальності дис­циплінарної відповідальності. Підставою для цього може бути, на­приклад, нормативне положення Регламенту Верховної Ради України про відповідальність народних депутатів України за порушення норм депутатської етики. У зв'язку з формуванням Верховної Ради України в 2006 р. на основі пропорційної виборчої системи гостро стоїть пи­тання про доцільність закріплення дисциплінарної юридичної відповідальності народних депутатів України у разі грубого порушен­ня ними партійної дисципліни тощо.

512

9.1 Поняття та види юридичної відповідальності в конституційному праві

У разі формування інших видів юридичної відповідальності мож-ливим є їх входження до системи юридичної відповідальності в кон­ституційному праві.

Як уже зазначалося, юридична відповідальність у конституційно­му праві має складний комплексний характер. Ефективність застосу-вання конституційної, адміністративної та кримінальної відповідальності залежить і від досконалості нормативного закріплення процесуального порядку здійснення цієї відповідаль­ності. Якщо порядок здійснення адміністративної відповідальності за порушення конституційного законодавства в цілому вдало закріплений у Кодексі адміністративного судочинства України, що набув чинності 1 вересня 2005 р., то дія застарілого Кримінального процесуального кодексу України дещо ускладнює реалізацію поло-жень про кримінальну відповідальність за порушення норм консти­туційного законодавства, що передбачена в Кримінальному кодексі України.

Доволі складною залишається й ситуація з процесуальним забез-печенням конституційно-правової відповідальності. До сьогодні ряд конституційних санкції (імпічмент, висловлення недовіри уряду то-що) не здобули законодавчого закріплення. Регламент Верховної Ра­ди України, що має закріпити порядок відповідальності народних де-путатів України, також не набрав юридичної сили закону.

Вирішення справ, пов'язаних з юридичною відповідальністю за порушення норм конституційного законодавства, покладається на Конституційний Суд України та систему судів загальної юрисдикції. Якщо Конституційний Суд України не виносить рішення, що безпо-середньо визначають конституційні санкції з конкретно! консти­туційної справи, а лише приймає рішення та дає висновки у певних категоріях конституційних справ (ст. 13 Закону України «Про Кон­ституційний Суд України»), то суди загальної юрисдикції наділені ви-ключним правом приймати рішення, що визначають санкції за пору­шення конституційно-правових норм.

Після прийняття Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р., що поклав початок судовій реформі в Україні, систе­ма судоустрою та судочинства України зазнала якісних змін. Події, пов'язані з виборами Президента України та Помаранчевою рево-люцією восени 2004 р., довели важливість рішень судів загальної юрисдикції, зокрема Верховного Суду України, при вирішенні найбільш гострих конституційних конфліктів у суспільстві та державі.

17 6-200

513

Розділ IX. Юридична відповідальність

VVЧVЛ'^^^Л^^^^*V^^*Л^^VЛVЛ¹Л^'

9.2 Конституційно-правова відповідальність

Пріоритетним видом юридичної відповідальності у конституцій-ному праві України є конституційно-правова відповідальність. На сьогодні конституційно-правова відповідальність сформувалася як інститут конституційного права та елемент системи гарантій консти-туційного права України.

Починаючи з 70-х рр. XX ст., конституційно-правова відпові­дальність стала предметом наукових досліджень у галузі радянського державного (конституційного) права, відображених у працях таких пра-вознавців, як С. Н. Авакян, Н. А. Боброва, Т. Д. Зражевська, Н. М. Ко­лосова, В. Й. Лучін, В. А. Ржевський та інші¹. Радянським ученим у га­лузі конституційного (державного) права вдалося створити цілісну концепцію конституційно (державно-правової) відповідальності, але особ-ливості розвитку радянського державного права спрямували зазначені наукові дослідження лише в теоретичну площину. Більшість розробок проблеми конституційно-правової відповідальності так і не були ре-алізовані в радянському державному законодавстві.

Здобутки радянських учених були критично переосмислені й сприйняті вченими-конституціоналістами України та Росії. На їх ос-нові почали формуватися національні концепції конституційно-пра­вової відповідальності. Так, в Російській Федерації проблеми консти­туційно-правової відповідальності активно досліджуються такими вченими, як Н. М. Колосова, М. А. Краснов, В. М. Савін, Д. Т. Шон й іншими², але показовим є й той факт, що в сучасних підручниках з теорії держави і права, за свідченням Ю. В. Ячменьова, більшість російських правознавців не визнають конституційно-правову відпо­відальність самостійним видом юридичної відповідальності³. Схожі

¹ Зражевская Т. Д. Ответственность по советскому государственному праву. — Воронеж, 1980; Авакьян С. А. Государственно-правовая ответственность// Советское государство и право. — 1975. — № 10; Боброва В. Н., Зражевская Т. Д. Ответственность в системе гарантий конституционньіх норм. — Воронеж, 1985 та ін.

² Шон Д. Т. Конституционная ответственность// Государство и право. — 1995. — № 7; Колосова Н. М. Конституционная ответственность — самостоятельньій вид юриди­ ческой ответственности // Государство и право. — 1997. — № 2; Краснов М. А. Ответственность власти. — М., 1997; Савин В. М. Ответственность государственной власти перед обществом // Государство и право. — 2000. — № 12 та ін.

³ Ячменев Ю. В. Юридическая ответственность и ее видьі в современной учебной литературе: Критический анализ // Правоведение. — 2001. — № 1. — С. 247.

514

підходи спостерігаються і в системі навчальних дисциплін у галузі конституціиного права — більшість фундаментальних підручників з конституційного права не розглядають цю проблему, або висвітлю-ються фрагментарно¹.

Дещо інша ситуація склалася в науці конституційного права Ук­раїни — з прийняттям Конституції України проблема конституційно-правової відповідальності стала однією з основних тем у теорії кон­ституційного права України. Здобутки вітчизняних конституціона-лістів були відображені в численних монографічних і дисертаційних дослідженнях та публікаціях². Проблеми теорії і практики консти­туційно-правової відповідальності стали традиційною темою у сис­темі освіти в галузі конституційного права³.

Водночас конституційно-правова відповідальність як теоретична і практична проблема зберігає свою актуальність. Потребують подаль-шого розвитку дослідження таких питань, як: обгрунтування консти­туційно-правової відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності; формування інституту конституційно-правової відповідальності; співвідношення політичної й конституційно-пра­вової відповідальності; вплив конституційно-правової відповідаль­ності на забезпечення стабільності конституційного ладу, охорона і захист Конституції України; структура, елементний склад консти-

¹ Напр.: Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерації. — М., 1998; Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежньіх стран. — М., 2000; Козлова Е. И., Кутафин О. Е. Конституционное право России. — М., 2001 та ін.

² Тодьіка Ю. Н. Конституционная ответственность // Тодьіка Ю. Н. Конституционное право Украиньі: Отрасль права, наука, учебная дисциплина. — X., 1998. — С. 200-206.; Тодьіка Ю. Н. Конституция и конституционно-правовая ответственность / Тодьіка Ю. Н. Конституция Украиньі: Проблемьі теории и практики. — X., 2000. — С. 188-200; Майданник О. О. Конституційно-правова відповідальність. — К., 2000. — 40 с; Наливайко Л. Р. Конституційно-правова відповідальність: Питання теорії та практики: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2000. — 16 с; Мельник О. В. Конституційно-правова відповідальність вищих органів державної влади: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — 16 с; Наливайко Л. Р. Проблеми визначення поняття, специфічних ознак та функцій конституційної відповідальності в сучасній конституційній теорії // Право України. — 1999. — № 10. — С. 45-50; Наливайко Л. Р. Конституційно-правова відповідальність в Україні: Критерії класифікації та види // Віче. — № 1999. — № 10. — С. 25-32; Майданник О. О. Конституційно-правова відповідальність: Ознаки, підстави, суб'єкти // Право України. — 2001. — № 5 та ін.

³ Конституційне право України: Підр. / За ред проф. В. Ф. Погорілка. — К., 2000. — С. 19-22; Кравченко В. В. Конституційне право України. — К., 2000. — С. 17-18 та ін.

Розділ IX. Юридична відповідальність

туційно-правової відповідальності, підстави ії виникнення, спе-цифіка суб'єктів цього виду юридичної відповідальності; механізм ре­алізації цього виду відповідальності; мета, завдання, функції, зміст конституційно-правової відповідальності; співвідношення і взаємо-зв'язок конституційно-правової відповідальності з іншими видами юридичної відповідальності; роль Конституційного Суду України в механізмі реалізації конституційно-правової відповідальності; конституційно-правова відповідальність і ії роль у становленні правової державності й цивілізованого громадянського суспільства в Україні, демократії та конституціоналізму; визначення поняття консти­туційного правопорушення (делікту) як підстави виникнення кон­ституційно-правової відповідальності (у ретроспективному аспекті), аналіз особливостей його складу і визначення критеріїв класифікації конституційних правопорушень; процесуально-процедурне забезпе-чення реалізації конституційно-правової відповідальності; можливі тенденції розвитку цього виду юридичної відповідальності; не-обхідність окремого нормативно-правового акта, який би комплекс­но врегулював різні аспекти реалізації конституційно-правової відповідальності; фактори, що впливають на динаміку цього виду юридичної відповідальності¹. Ці ключові проблеми конституційно-правової відповідальності можна доповнити й іншими. Зокрема, не-обхідно визначити: роль і місце конституційно-правової відповідаль­ності в системі юридичної відповідальності у конституційному праві; принципи конституційно-правової відповідальності, а також дослідити конституційно-правову відповідальність як елемент систе-ми гарантій конституційного ладу України тощо.

Конституційно-правова відповідальність як і будь-яка інша юри­дична категорія потребує детермінації, визначення. Нині в консти­туційному праві не існує єдиного загальновизнаного визначення кон­ституційно-правової відповідальності, що зумовлюється різницею в методологічних підходах щодо дослідження цього правового явища та відсутністю нормативно-правового визначення конституційно-пра­вової відповідальності у чинному законодавстві.

Насамперед йдеться про дуалістичність оцінки конституційно-правової відповідальності. її традиційно прийнято розглядати в пози-

¹ Тодьша Ю. Н. Конституция Украинм: Проблемьі теории и практики. — X., 2000. — С.194-195.

516

9.2 Конституційно-правова відповідальність

тивному (проспективному, або заохочувальному) та негативному (ре­троспективному, або охоронному) аспектах. Учені визнають двохас-пектність конституційно-правової відповідальності, але, як правило, детально досліджують лише її негативний (ретроспективний) аспект.

Негативна (ретроспективна) конституційно-правова відповідаль­ність передбачає виникнення суспільних відносин, які є негативною реакцією з боку держави на вже вчинене конституційне правопору-шення, та полягає в тому, що суб'єкт цього правопорушення зазнає визначеної санкціями особистої та майнової шкоди. Тобто в такому аспекті конституційно-правова відповідальність спрямовується в ре­троспективному плані — конституційно-правова відповідальність як вид суспільних відносин виникає після іншого виду суспільних відно­син — конституційного правопорушення і є реакцією держави на це правопорушення.

Так, висловлюють різні думки щодо проспективного аспекту кон­ституційно-правової відповідальності. Позитивна конституційно-правова відповідальність розглядається як «відповідальна поведінка, відповідальне відношення особи (органу) до своїх обов'язків, підзвітність, юридична компетентність»¹, «відповідальний стан зо-бов'язаного суб'єкта»², «покладення на суб'єкта конституційно-пра-вових відносин обов'язку виконувати визначені завдання в інтересах раціонального розвитку вказаних відносин і відповідати перед інши-ми суб'єктами за свою діяльність»³ тощо. Такі визначення суперечать одне одному і не дають розуміння змісту позитивної конституційно-правової відповідальності, оскільки «відповідальний стан зобов'яза-ного суб'єкта» визначається суб'єктивними правами і юридичними обов'язками учасника конституційно-правових відносин; «відпові­дальне відношення особи (органу) до своїх обов'язків» є правомірною поведінкою суб'єкта конституційно-правових відносин, а невико-нання або неналежне виконання обов'язків, передбачених консти-туційними нормами тягне за собою негативну відповідальність; мо-ральне ставлення суб'єкта конституційно-правових відносин до ви­конання своїх обов'язків лежить поза межами конституційно-право-вого регулювання.

¹ Мелащенко В. Ф. Основи конституційного права України. — К., 1995. — С. 20.

² Наливайко Л. Р. Конституційно-правова відповідальність: Питання теорії та практики: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2000. — С. 7.

³Авакьян С. А. Конституционная ответственность // Российская юридическая знцик-лопедия. — М., 1999. — С. 453.

517

Розділ IX. Юридична відповідальність

Під позитивною конституційно-правовою відповідальністю слід розуміти позитивне діяння суб'єкта конституційно-правових відно-син, наслідки якого перевищують вимоги конституційно-правових приписів і заохочуються державою в межах і формах, передбачених чинним законодавством.

По-друге, чинне конституційне законодавство не містить чітко визначеного нормативного положення про дифеніцію «консти­туційно-правова відповідальність» ні в позитивному, ні в негативно­му аспектах. Раціональною є пропозиція Л. Р. Наливайко про розроб-ку і прийняття Закону України «Про конституційно-правову відпові­дальність»¹, але слушним є також зауваження Ю. М. Тодики про пе-редчасність такого закону². На сучасному етапі було б доцільно звер-нутися до Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення конституційно-правової відповідальності.

Одне з найбільш вдалих комплексних визначень поняття консти­туційно-правової відповідальності було запропоноване Л. Р. Нали­вайко. На її думку, конституційно-правова відповідальність — це вид соціальної та юридичної відповідальності, який існує у сфері консти­туційно-правових відносин, передбачений нормами конституційного права, характеризується специфічним колом суб'єктів, механізмом реалізації та санкціями й полягає у примусовому застосуванні заходів впливу за протиправне діяння (ретроспективний аспект) та у відпові-дальному стані зобов'язаного суб'єкта (позитивний аспект), виступає найважливішою гарантією реалізації й захисту Конституції³. Існують і інші визначення конституційно-правової відповідальності⁴.

Узагальнюючи існуючі визначення, конституційно-правову відпові­дальність можна визначити як самостійний вид юридичної відповідаль­ності, визначений нормами конституційного права, що передбачає заохо-

¹ Наливайко Л. Р. Конституційно-правова відповідальність: Питання теорії та практики: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2000. — С. 11.

² Тодика Ю. Н. Конституция Украиньі: Проблемьі теории и практики. — X., 2000. — С. 195-196.

³ Наливайко Л. Р. Конституційно-правова відповідальність: Питання теорії та прак­ тики: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2000. — С. 7.

⁴ Тодика Ю. Н. Конституция Украиньі: Проблемьі теории и практики. — X., 2000. — С. 188-189; Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн. — К., 1997. — С. 17-18; Кравченко В. В. Конституційне право України. — К., 2000. — С. 17; Мельник О. В. Конституційно-правова відповідальність вищих органів державно! влади: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2000. — С. 9; Майданник О. О. Конституційно-правова відповідальність. — К., 2000. — С. 6 та ін.

518

9.2 Конституційно-правова відповідальність

чення державою позитивного діяння суб'єкта конституційно-правових відносин, наслідки якого перевищують вимоги конституційно-правових приписів (позитивний аспект) або негативну реакцією держави на конституційний делікт, що передбачає зазнавання суб'єктом конституційно-го правопорушення визначених санкцій у межах чинного конституційно-го законодавства.

Конституційно-правовій відповідальності властиві загальні та особливі ознаки, що визначають особливості її правової природи. За­гальні ознаки конституційно-правової відповідальності як вид соціальної та юридичної відповідальності, відображають зміст понят-тя «юридична відповідальність» у загальній теорії права і є загальни-ми для всіх інших видів юридичної відповідальності. До цих ознак на­лежать такі: конституційно-правова відповідальність є видом со­ціальної відповідальності; конституційно-правова відповідальність має позитивне (проспективне) і негативне (ретроспективне) значення; конституційно-правова відповідальність є наслідком консти-туційного делікту; конституційно-правова відповідальність є інститу-том відповідної галузі права тощо.

До особливих ознак конституційно-правової відповідальності слід відносити ті кваліфікуючі особливості цього виду юридичної відповідальності, що вирізняють її від інших самостійних видів юри­дичної відповідальності.

По-перше, конституційно-правова відповідальність має конститу-юючий (системоутворюючий) характер, тобто конституційно-право­ва відповідальність визначає загальні принципи для інших видів юри­дичної відповідальності.

По-друге, конституційно-правова відповідальність через особли­вості предмета конституційно-правового регулювання має чітко ви-явлений політичний характер, оскільки відповідальність настає за по-рушення суспільних відносин, пов'язаних зі здійсненням влади в дер-жаві. Але конституційно-правова відповідальність не може ототож-нюватися з політичною, оскільки існує в межах конституційно-пра­вового припису і має відповідні юридичні, а не політико-моральні санкції.

По-третє, конституційно-правова відповідальність передбачає конституційні санкції як міру юридичної відповідальності. Консти-туційно-правові санкції передбачають такі особливі міри і форми юридичної відповідальності, як дострокове припинення повнова-жень органу держави, органу або посадової особи місцевого самовря-

519

Розділ IX. Юридична відповідальність

дування; відмова у реєстрації політичної партії, громадської організа-ції; скасування чи призупинення дії конституційного нормативно-правового акта тощо.

По-четверте, специфічність підстав конституційно-правової від-повідальності: підставою ретроспективної відповідальності є юри-дичний факт конституційного делікту, а проспективної — юридичний факт набугтя статусу суб'єкта конституційно-правової відповідаль­ності.

По-п'яте, особливе коло суб'єктів конституційно-правової відпо­відальності, що є вужчим за коло суб'єктів конституційного права. Суб'єктами конституційно-правової відповідальності можуть бути виключно орган публічної влади або його посадова особа (об'єднання громадян, державні органи й органи місцевого самоврядування). Людина та громадянин не наділені конституційною деліктоздатністю. Навіть порушення людиною конституційних обов'язків є підставою адміністративної, кримінальної чи цивільної відповідальності в конституційному праві, але не конституційно-правової.

По-шосте, конституційно-правова відповідальність є функціо-нальним інститутом конституційного права, що об'єднує сукупність конституційно-правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері проспективної та ретроспективної юридичної відповідальності деліктоздатних суб'єктів за порушення норм конституційного права України.

По-сьоме, конституційно-правова відповідальність є важливим елементом механізму правового захисту і охорони Конституції Ук­раїни та чинного конституційного законодавства.

По-восьме, конституційно-правова відповідальність є гарантією всіх основних інститутів конституційного права, що виступають об'єктами конституційно-правової відповідальності (інститут основ конституційного ладу, інститут громадянства, інститут прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, інститут форм безпосереднього на-родовладдя, інститут парламентаризму, інститут президентства, інститут виконавчої влади, інститут судової влади, інститут консти-туційної юстиції, інститут контрольно-наглядової влади, інститут те-риторіального устрою, інститут місцевого самоврядування).

По-дев'яте, джерелами конституційно-правової відповідальності є не лише норми Конституції України, а й всі інші конституційно-пра-вові норми, об'єктивізовані в системі чинного конституційного зако­нодавства.

520

9.2 Конституційно-правова відповідальність

По-десяте, для конституційно-правової відповідальності властиві особливі процесуальні форми реалізації. У певних випадках процеду­ра конституційно-правової відповідальності регулюється комплексом конституційних та інших галузевих норм чинного законодавства.

Поняття та ознаки конституційно-правової відповідальності да­ють уявлення про абстрактну модель цього інституту, тоді як у кожно­му конкретному випадку конституційно-правова відповідальність на-буває специфічних рис. Неоднорідність різновидів конституційно-правової відповідальності дає підстави для класифікації її видів.

Питання критеріїв класифікації конституційно-правової відпові­дальності розроблялося Л. Р. Наливайко, О. О. Майданниктаін.¹. Уче-ними було виявлено такі критерії конституційно-правової відповідальності: 1) джерела; 2) інститути конституційного права; 3) суб'єкти відповідальності; 4) підстави відповідальності; 5) інстанщї, тобто перед ким встановлено відповідальність; 6) органи, що розгля-дають справи про конституційно-правову відповідальність і виносять відповідні рішення; 7) види конституційних правопорушень; 8) форми контролю, що містяться в нормах конституційного права; 9) види санкцій за конституційні правопорушення. Ці критерії не є вичерпни-ми, але дають загальне уявлення про багатоманітність конституційно-правової відповідальності.

За джерелами, тобто формами об'єктивізації конституційно-пра-вових норм, що регулюють конституційно-правову відповідальність, можна визначити такі види відповідальності, що передбачені Консти-туцією України та чинним конституційним законодавством України.

Конституція України визначає принципи конституційно-правової відповідальності, окремі види конституційно-правової відповідаль­ності (ст. 81, ч. 2 ст. 90) та порядок їх реалізації (ст. 111). Конституція України є основним джерелом конституційно-правової відповідаль­ності², але не єдиним, оскільки норми конституційного права знахо-дять своє об'єктивне вираження і в інших нормативно-правових актах.

Джерелами конституційно-правової відповідальності є відповідні закони України («Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 р.; «Про

¹ Наливайко Л. Р. Конституційно-правова відповідальність: Питання теорії та практики: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2000. — С. 10-11; Майданник О. О. Конституційно-правова відповідальність. — К., 2000. — С. 7-8.

² Тодика Ю. Н. Конституция Украиньі: Проблемьг теории и практики. — X., 2000. — С. 188.

521

Розділ IX. Юридична відповідальність

звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.; «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р.; «Про місцеве самоврядування в Ук-раїні» від 21 травня 1997 р.; «Про Центральну виборчу комісію» від

17. грудня 1997 р.; «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р; «Про Верховну Раду Автономно! Республіки Крим» від 10 лютого 1998 р.; «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р.; «Про громадянство України» від

18. січня 2001 р.; «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 р. та інші). Наприклад, ст. 111 Закону України «Про політичні партії в Ук­раїні» від 5 квітня 2001 р. передбачає, що Міністерство юстиції Ук­раїни може відмовити політичній партії у реєстрації, якщо документи, що подані для реєстрації політичної партії, не відповідають Консти­туції цьому та іншим законам. Тобто ч. 1 ст. 37 Конституції України за-бороняє утворення і діяльність політичних партій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну консти-туційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і те-риторіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоп-лення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і сво-боди людини, здоров'я населення, а Закон визначає конкретну конституційно-правову санкцію — відмова у реєстрації політичної партії.

Джерелами конституційно-правової відповідальності можуть бути підзаконні нормативно-правові акти. Це — правові приписи, що ви-даються суб'єктами, уповноваженими накладати конституційно-пра-вові стягнення. Зміст цих приписів конкретизує конституційно-пра-вові санкції. Зокрема, до таких підзаконних нормативних актів мож-на віднести рішення Центрально'! виборчої комісії про відмову в реєстрації ініціативної групи всеукраїнського референдуму.

Конституційно-правова відповідальність диференціюється за інститутами конституційного права. Будучи функціональним інсти-тутом конституційного права, інститут конституційно-правової відповідальності «обслуговує» предметні інститути конституційного права. У цьому проявляється дуалістична функція конституційно-правової відповідальності — конституційно-правова відповідальність є водночас і функціональним інститутом конституційного права і складовим елементом всіх предметних інститутів конституційного права.

Конституційно-правова відповідальність є складовим елементом всіх основних інститутів конституційного права (інститут основ

522

9.2 Конституційно-правова відповідальність

конституційного ладу, інститут громадянства, інститут прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, інститут форм безпосереднього народовладдя, інститут парламентаризму, інститут президентства, інститут виконавчої влади, інститут судової влади, інститут консти-туційної юстиції, інститут контрольно-наглядової влади, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування). Зок-рема, для інституту президентства властиві нормативно-правові приписи, що регламентують конституційно-правову відповідаль­ність Президента України за вчинення ним державної зради або іншого злочину (ст. 111 Конституції України). Стаття 111 визначає підстави конституційно-правової відповідальності Президента Ук­раїни, процедуру усунення Президента України в порядку імпічменту та конституційно-правову санкцію — усунення Президента Ук­раїни з посту.

Конституційно-правова відповідальність властива не лише основ-ним інститутам конституційного права, а й похідним інститутам (субінститутам). Так, інститут (субінститут) конституційно-правово-го статусу народного депутата України містить у своєму складі кон­ституційно-правову норму, що передбачає конституційно-правову відповідальність народного депутата України за невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами дія^ь-ності (ч. 3 ст. 81 Конституції України). Зазначена норма передбачає таку конституційно-правову санкцію, як дострокове припинення по-вноважень народного депутата України.

Втім ч. 3 ст. 81 Конституції України передбачає комплексну юри-дичну відповідальність за порушення несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності. Зокрема, поряд із консти-туційною відповідальністю, ст. 180 Кодексу адміністративного судо-чинства України визначає особливості адміністративного провад-ження у справах про дострокове припинення повноважень народно­го депутата України в разі невиконання ним вимог щодо не­сумісності.

Види конституційно-правової відповідальності можна класифіку-вати за суб'єктами, тобто учасниками конституційних правовідно-син, наділених конституційного деліктоздатністю. У вчених не існує єдиної точки зору щодо кола суб'єктів конституційної відповідаль­ності. Так, Д. Т. Шон стверджує, що суб'єктами конституційно-пра­вової відповідальності є найвищі, регіональні й місцеві органи влади, депутати, найвищі посадові особи, тобто ті структури, що беруть

523

Розділ IX. Юридична відповідальність

участь у прийнятті найважливіших державних рішень¹. О. О. Майданник схильна розширити коло суб'єктів конституційної відповідаль-ності, відносячи до них фізичних осіб (громадян України, іноземців, осіб без громадянства)².

Видається, що коло суб'єктів конституційної відповідальності мо-же поділятися на два види. У широкому значенні суб'єкти консти­туційної відповідальності — це всі учасники правовідносин, що пов'язані з конституційно-правовою відповідальністю — народ, дер­жава, фізичні особи, органи та посадові особи державної влади, ор-гани та посадові особи місцевого самоврядування, об'єднання гро­мадян. У вузькому значенні суб'єктами конституційної відповідаль­ності є учасники конституційно-правових відносин пов'язаних з конституційною відповідальністю, що наділені конституційною деліктоздатністю, тобто лише ті суб'єкти, які можуть нести юридич-ну відповідальність на основі норм чинного конституційного зако-нодавства. До таких суб'єктів належать: Верховна Рада України, Пре­зидент України, органи виконавчої влади, органи судової влади, на-родні депутата України, місцеві ради, сільські, селищні, міські голо-ви, політичні партії, громадські організації тощо. Умовно коло суб'єктів конституційної відповідальності можна поділити на три ос-новні категорії: конституційно-правова відповідальність органів дер­жавної влади та їх посадових осіб; конституційно-правова відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування; конституційно-правова відповідальність політичних партій та інших об'єднань громадян.

Конституційно-правовій відповідальності, як і будь-якому іншому виду юридичної відповідальності, властива: наявність складу консти­туційного правопорушення, під яким розуміють протиправне, соціально небезпечне, винне діяння, відповідальність за яке передба-чена нормами конституційного права.

Тобто конституційна відповідальність настає виключно за діяння, що посягає на норми конституційного права. ІДі діяння та їх наслідки повинні мати суспільно небезпечний характер (заподіяння шкоди об'єктам, що охороняються конституційним правом України). Діян

¹ Шон Д. Т. Конституционная ответственность // Государство и право. — 1995. — № 7. — С. 35.

² Майданник О. О. Конституційно-правова відповідальність. — К., 2000. — С. 14-15.

524

9.2 Конституційно-правова відповідальність

ня мають бути винними, що є обов'язковою умовою конституційно-правової відповідальності¹. «Безвинна відповідальність» у консти-туційному праві є недопустимою. Умовою настання конституційно-правової відповідальності є факт діяння, тобто об'єктивна сторона конституційного правопорушення. Діяння може бути виражене у формі протиправної діяльності (вчинення Президентом України дер­жавної зради або іншого злочину, порушення вимоги щодо не-сумісності депутатского мандата) або бездіяльності (невиконання урядової программ Кабінетом Міністрів України). Санкції, тобто міра юридичної відповідальності за конституційний делікт, визначається чинним конституційним законодавством.

За підставами настання конституційно-правової відповідальності, тобто за діями або бездіяльністю деліктоздатних суб'єктів консти-туційної відповідальності, прийнято розрізняти нормативно-правові та фактичні підстави конституційно-правової відповідальності². Нор­мативно-правові підстави конституційної відповідальності представ-лені сукупністю конституційно-правових норм, що визначають принципи, підстави і порядок реалізації конституційно-правової відповідальності. Ці підстави визначаються виключно національним законодавством у сфері конституційного права України. Фактичні підстави визначаються юридичним фактом конституційного делікту.

Наступним критерієм класифікації конституційно-правової від­повідальності є інстанції цієї відповідальності, тобто коло суб'єктів перед якими суб'єкти конституційно-правової відповідальності не­суть юридичну відповідальність. Відповідно до ч. 2 ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є на­род, що здійснює свою владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Отже, Український на­род, а також органи державної влади та місцевого самоврядування є основними інстанціями конституційно-правової відповідальності.

Пріоритетною інстанцією, перед якою суб'єкти конституційно-правової відповідальності несуть юридичну відповідальність, є Ук­раїнський народ. Частина 3 ст. 5 Основного Закону декларує, що пра­во визначати й змінювати конституційний лад України належить ви­ключно народові і не може бути узурповане державою, її органами та

¹ Матвеев Г. К. Психологический аспект виньі советских юридических лиц // Советское государство и право. — 1978. — № 8. — С. 41.

² Майданник О. О. Конституційно-правова відповідальність. — К., 2000. — С. 15.

525

Розділ IX. Юридична відповідальність

посадовими особами. Тобто Український народ є пріоритетним суб'єктом конституційно-правових відносин. Виходячи з цього конституційного припису, всі суб'єкти конституційної відповідальності несуть юридичну відповідальність за порушення норм конституцій-ного права саме перед Українським народом.

Важливою інстанцією конституційної відповідальності в Україні є людина (громадянин України, іноземець, особа без громадянства). Частина 2 ст. 3 визначає, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є основним обов'язком держави. Порушення прав і свобод людини є підставою для конституційної відповідальності держави та її органів і посадових осіб перед людиною. Конституція України в ч. 3 ст. 9 зазна-чає, що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Основного Закону гарантується.

Наступною інстанцією конституційно-правової відповідальності є Верховна Рада України. Конституція України чітко визначає коло суб'єктів, що несуть конституційно-правову відповідальність перед парламентом і підстави відповідальності: а) народні депутати України несуть відповідальність при порушенні вимоги ч. 3 ст. 81 Конституції про несумісність депутатського мандата з іншими видами діяльності; при відмові скласти присягу народного депутата України (ч. 5 ст. 79); при порушення норм і правил робота депутата у Верховній Раді Ук­раїни та її органах (ст. 17 Закону України «Про статус народного депу­тата України», глава 4.1. Регламенту Верховної Ради України); б) Кабінет Міністрів України несе відповідальність перед парламен­том. Відповідно до ч. 4 ст. 115 Конституції, Верховна Рада України має право прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України, що має наслідком його відставку; відповідно до п. 6 ст. 116 Консти­туції Кабінет Міністрів України відповідальний перед Верховною Ра­дою України за виконання Державного бюджету України; в) Гене-ральний прокурор України відповідно до п. 25 ст. 85 і ст. 122 Консти­туції несе відповідальність перед парламентом. Висловлення не­довіри Верховною Радою України має своїм наслідком відставку Гене­рального прокурора України; г) Верховна Рада Автономної Рес-публіки Крим несе відповідальність перед парламентом за порушен­ня Конституції України і законів України (п. 28 ст. 85 Конституції Ук­раїни); г) судді судів загальної юрисдикції відповідно до ч. 1 ст. 128 Конституції несуть відповідальність перед Верховною Радою України

526

9.2 Конституційно-правова відповідальність

при безстроковому обранні суддів. Конституційною санкцією є необ-рання суддів безстроково.

Наступною інстанцією конституційно-правової відповідальності є Президент України. Перед Президентом України несуть консти-туційно-правову відповідальність: а) Верховна Рада України. Прези­дент України згідно з п. 30 ст. 106 Конституції України має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним їх поверненням на повторний розгляд парламенту. Президент України також уповноважений достроково припинити повноваження Верхов­ної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися (п. 8 ст. 106 Конституції України); б) Кабінет Міністрів України. У разі невідповідності актів уряду чинному законодавству України Президент України скасовує їх (п. 16. Ст. 106 Конституції України). Відповідно до п. 9 ст. 106, ст. 115 Основного Закону Президент України припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку. Перед Президентом України також несуть відповідальність члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних органів виконав-чої влади, а також голови місцевих державних організацій (п. 10 ст. 106, ст. 115, 118 Конституції України); в) Президент України має право скасовувати акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим (п. 16 ст. 106 Конституції України).

Важливою інстанцією конституційно-правової відповідальності є Кабінет Міністрів України. Згідно з ч. 5 ст. 118 Конституції України конституційну відповідальність перед урядом несуть місцеві державні адміністрації та їх голови.

Іншою інстанцією конституційної відповідальності є Консти-туційний Суд України. Перед Конституційним Судом України несуть відповідальність Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим. Відповідно до ст. 150 Конституції України Конституційний Суд Ук­раїни має право вирішувати питання про відповідність Конституції (конституційність) нормативно-правових актів перелічених вище. Конституційно-правова санкція передбачає припинення дії таких актів. Відміна дії незаконного нормативного акта як міра юридичної відповідальності визнається й російською юридичною наукою¹. Крім

¹ Малеин И. С. Современньіе проблемьі юридической ответственности // Государство и право. — 1994. — № 6. — С. 23.

527

Розділ IX. Юридична відповідальність

Конституційного Суду України, питання про конституційно-правову відповідальність, як правило у поєднанні з іншими видами юридич-ної відповідальності, здійснюють суди загальної юрисдикції.

Ще однією інстанцією конституційно-правової відповідальності є органи місцевого самоврядування. Зокрема, місцеві державні адмі-ністрації підзвітні і підконтрольні місцевим радам у частині повнова-жень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами (ч. 6 ст. 118 Конституції).

Втім термін «інстанція конституційно-правової відповідальності» є доволі умовним, про що зазначала й О. О. Майданник¹. Доцільно говорити про коло суб'єктів, перед якими суб'єкти конституційно-правової відповідальності несуть юридичну відповідальність.

Конституційно-правова відповідальність класифікується згідно з суб'єктами, уповноваженими розглядати справи про конституційні правопорушення. Коло таких суб'єктів наближене до кола суб'єктів, перед якими суб'єкти конституційно-правової відповідальності не­суть юридичну відповідальність, але нетотожне останнім.

Суб'єктами, уповноваженими розглядати справи про консти­туційні правопорушення, є Верховна Рада України, Президент Ук­раїни, Кабінет Міністрів України, органи правосудия, органи місце­вого самоврядування. Повноваження цих органів у справах про кон­ституційні правопорушення визначаються чинним конституційним законодавством України. Втім слід погодитися з точкою Ю. М. Тоди-ки про недостатнє в процедурно-процесуальному аспекті законодав-че забезпечення конституційно-правової відповідальності².

Конституційна відповідальність також класифікується за формами здійснення контролю за дотриманням конституційно-правових норм. Так, існують дві основні форми такого контролю — судова і по-засудова.

Судовий контроль здійснюється органами судової влади і прояв­ляемся в розгляді справ про конституційне правопорушення з обов'яз-ковим винесенням рішення, яке визначає винність (невинність) суб'єкта правопорушення, а в разі винності — визначає міру консти­туційно-правової відповідальності. Прикладом діяльності органів пра­восудия в конституційно-правових справах є рішення Печерського

¹ Майданник О. О. Конституційно-правова відповідальність. — К., 2000. — С. 21.

² Тодьіка Ю. Н. Конституция Украиньі: Проблемьі теории и практики. — X., 2000. — С.190-191.

528

9.2 Конституційно-правова відповідальність

районного суду м. Киева від 21 грудня 1999 р. про скасування Постано­ви ЦВК № 444 «Про подання міського голови м. Житомира щодо реєстрації ініціативної групи всеукраїнського референдуму» від 4 груд­ня 1999 р. та обов'язкову реєстрацію ЦВК цієї ініціативної фупи¹.

Особливим видом судової форми конституційного контролю є рішення і висновки Конституційного Суду України. Цей орган за ха­рактером своїх повноважень є квазісудовим органом, але формально належить до органів судової влади України. Конституційний Суд Ук­раїни як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні посідає пріоритетне місце в системі органів, уповноважених здійснювати су-довий контроль за дотриманням конституційно-правових норм.

Іншою формою конституційного контролю є позасудовий кон­троль, який здійснює коло суб'єкті, наділених відповідною юрисдик-цією. До таких суб'єктів належать державні органи та посадові особи, органи та посадові особи місцевого самоврядування, а також об'єднання громадян — Верховна Рада України, Уповноважений Вер-ховної Ради України з прав людини, Президент України, Кабінет Міністрів України, місцеві ради та їх виконавчі комітети, голови сільських, селищних і міських рад, політичні партії, інші громадські об'єднання тощо.

Зазначені органи здійснюють позасудовий контроль у різно-манітних процесуальних формах. Зокрема, Верховна Рада України наділена виключними повноваженнями: здійснювати контроль за ви-конанням Державного бюджету (п. 4 ст. 85 Конституції); усувати Пре­зидента України з поста в порядку імпічменту (ст. 111 Конституції); здійснювати контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України (пп. 11 —13 ст. 85 Конституції) тощо.

Народ України не може безпосередньо на загальнодержавному рівні здійснювати конституційний контроль, оскільки чинне законо-давство не визначило таких форм, як відкликання народного депута­та України, всеукраїнський референдум, який мав би своїм наслідком дострокове припинення повноважень вищих органів держави.

Наступним критерієм класифікації конституційно-правової від-повідальності виступає предмет конституційного правопорушення, тобто сфера суспільних відносин, що охороняються конституційним правом України.

¹ Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Референдуми в Україні: Історія та сучасність. — К., 2000. — С. 150.

529

Розділ IX. Юридична відповідальність

У цілому предмет конституційно-правової відповідальності збі-гається з основними інститутами конституційного права. Можна гово-рити про конституційну відповідальність у сфері: основ консти­туційного ладу; громадянства; прав, свобод і обов'язків людини і гро-мадянина; форм безпосереднього народовладдя; парламентаризму; президентства; виконавчої влади; судової влади; конституційної юс-тиції; контрольно-наглядової влади; територіального устрою; місцево-го самоврядування. Допустимою є і більш детальна класифікація кон­ституційної відповідальності за субінститутами, одноелементними інститутами. Так, можна виділити конституційно-правову відповідаль­ність за порушення чинного законодавства про референдуми; консти­туційно-правову відповідальність народного депутата України тощо.

Наступна класифікація здійснюється за конституційними санк-ціями, тобто на підставі форм і міри конституційно-правової відпо­відальності. Конституційно-правові санкції є доволі різноманітними. Ю. М. Тодика виділяв такі форми юридичної відповідальності, як: а) офіційне визнання роботи державного органу, посадової особи не-задовільною, вказівка на недоліки у роботі; б) дострокове розформу-вання підпорядкованого органу; в) усунення конституційного пору­шення шляхом відміни, призупинення дії актів державних органів і громадських утворень; г) обмеження, позбавлення спеціального ста­тусу;) г) примус до виконання конституційного обов'язку; д) тимча-сова заборона (призупинення) окремих видів чи всієї діяльності, при-мусовий розпуск (ліквідація); е) вираження недовіри; імпічмент Пре­зиденту України і т. д.¹. У цілому запропонована вченим класифікація видів конституційної відповідальності за приписами, що містить конституційна санкція, дає повне уявлення про багатоманітність санкцій, але ця класифікація охоплює всі види юридичної відпо­відальності в конституційному праві, в тому числі адміністративну, кримінальну та цивільну.

Основними видами конституційно-правових санкцій є: визнання виборів недійсними народних депутатів України, Президента Ук­раїни, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (ст. 43 Закону України «Про вибори народних депутатів України»; ст. 42 За­кону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Ре-спубліки Крим»; ст. 47 Закону України «Про вибори депутатів місце-

¹ Тодика Ю. Н. Конституция Украиньі: Проблемьі теории и практики. — X., 2000. — С. 189-190.

530

9.2 Конституційно-правова відповідальність

вих рад та сільських, селищних, міських голів») і референдуму; відмо-ва у реєстрації політичної партії (ст. 11 Закону України «Про політичні партії в Україні»); втрата депутатського мандата (ст. 79, 81 Консти­туції); дострокове припинення повноважень Верховної Ради України (ст. 90, п. 8 ст. 106 Конституції); усунення з поста Президента України в порядку імпічменту (п. 10 ст. 85, ст. 111 Конституції); прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів Ук­раїни, що має наслідком відставку Уряду (ст. 115 Конституції Ук­раїни); рішення Конституційного Суду України про неконсти-туційність законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, право­вих актів Верховно'! Ради Автономної Республіки Крим, що має наслідком їх скасування (ст. 150 Конституції України); скасування Президентом України рішень голів місцевих державних адмініст-рацій, що суперечать Конституції України та законам України (ст. 118 Конституції України); висловлення обласною чи районного радою недовіри голові відповідної місцевої державної адміністрації (ст. 118 Конституції України); звільнення Верховною Радою Автономно! Рес­публіки Крим за погодженням із Президентом України з посади Голо-ви Ради Міністрів Автономно"! Республіки Крим (ст. 136 Конституції України); зупинення органами суду рішень органів місцевого само-врядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам Ук­раїни (ст. 144 Конституції України) та інші. Але чинне конституційне законодавство України має певні недоліки не лише з процесуальних питань конституційної відповідальності, а й не завжди належним чи­ном закріплює матеріальні норми, що визначають конституційно-правову відповідальність. Так, Закон України «Про вибори Президен­та України» не визначає підстав визнання недійсними вибори Прези­дента України.

Крім того, конституційні санкції можуть поділятися на основні та додаткові. Наприклад, ст. 111 Конституції передбачає такі санкції у вигляді усунення Президента України з поста Верховною Радою Ук­раїни у порядку імпічменту (основна санкція), а ст. 105 чинного Ос­новного Закону визначає додаткову санкцію — позбавлення звання Президента України в разі усунення його з поста в порядку імпічмен­ту.

531

Розділ IX. Юридична відповідальність

9.3 Адміністративна відповідальність \ за порушення конституційного законодавства

За порушення конституційно-правових норм, закріплених в Конституції України і законах України, чинним законодавством передба-чена адміністративно-правова відповідальність. Під адміністратив-ною відповідальністю розуміють специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповно-важеним органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб'єкта правопорушення¹. Схожої точки зору дотриму-ються й інші правознавці².

Нормативні положення про адміністративні правопорушення знайшли своє відображення в Кодексі України про адміністративні правопорушення, Кодексі адміністративного судочинства України, Митному, Лісовому, Водному, Повітряному кодексах України, законах України «Про надзвичайний стан», «Про охорону державного кордо­ну», «Про боротьбу з корупцією» та ряді інших нормативних актів.

Чільне місце в ієрархії зазначених нормативних актів посідає Ко­декс України про адміністративні правопорушення (КУАП), прийня-тий Верховною Радою Української РСР 7 грудня 1984 р. з наступними змінами і доповненнями. У Кодексі України про адміністративні пра­вопорушення нормативно закріплено поняття і принципи адмі­ністративної відповідальності, визначено коло суб'єктів адміністра­тивної відповідальності, підстави адміністративної відповідальності, основні види адміністративних правопорушень та процесуальні ас­пекта адміністративної відповідальності.

Адміністративна відповідальність згідно зі ст. 12 КУАП поши-рюється на осіб, які на момент вчинення адміністративного делікту досягли 16 років. Відповідно до КУАП суб'єктами адміністративної відповідальності є фізичні особи (посадові особи, військовослуж-бовці та інші особи, на яких поширюється дія дисциплінарних ста-тутів за вчинення адміністративних правопорушень, іноземці та осо-

¹ Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підруч. — 3-тє вид. — К., 2001. С. 289.

² Напр. -.Административное право Украиньі. — Одеса, 1999. — С. 121; Гончарук С. Т. Адміністративна відповідальність за законодавством України. — К., 1995. — С. 6-7 та ін.

532

9.3 Адміністративна відповідальність за порушення конституційного...

би без громадянства (ст. 14—16). Серед учених існує думка і про відне-сення до суб'єктів адміністративної відповідальності юридичних осіб¹, яка видається перспективною, але на сьогодні не знайшла сво-го нормативного закріплення в чинному законодавстві.

Адміністративне правопорушення (делікт) є підставою для адмі­ністративної відповідальності. Мірою адміністративної відповідаль­ності є стягнення. Перелік адміністративних стягнень визначається чинним Кодексом України про адміністративні правопорушення: по-передження; штраф; оплатне вилучення предмета, який став знаряд-дям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного право­порушення; конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення або грошей, унаслідок вчинення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права ке-рування транспортними засобами, права полювання); виправні робо­та; адміністративний арешт (ст. 24 КУАП).

Не всі адміністративні правопорушення, передбачені чинним адміністративним законодавством України, пов'язані з порушенням норм конституційного права. Підставою для адміністративної юри-дичної відповідальності в конституційному праві є ті адміністративні правопорушення, що посягають на об'єкти, які безпосередньо охоро-няються чинним конституційним законодавством України.

До адміністративних правопорушень, які посягають на об'єкти, що захишаються конституційним правом України, насамперед нале­жать правопорушення у сфері прав і свобод людини і громадянина. Глава 15 «Адміністративні правопорушення, що посягають на вста-новлений порядок управління» КУАП передбачає юридичну відпо­відальність за порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (ст. 185-1); створення умов для організації і проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій (ст. 185-2); пору­шення законодавства України про вибори Президента України і на-родних депутатів (ст. 186-2); порушення законодавства про референ­дум (ст. 186-4); порушення законодавства про об'єднання громадян (ст. 186-5). Обов'язковою умовою зазначених адміністративних пра-

¹ Административное право Украиньі. — Одеса, 1999. — С. 121; Гончарук С. Т. Адміністративна відповідальність за законодавством України. — К., 1995. — С. 40.

533

Розділ IX. Юридична відповідальність

вопорушень є порушення норм чинного конституційного законодав-ства про політичні права громадян України.

Зокрема, підставою для адміністративної відповідальності згідно зі ст. 186-2 КУАП є порушення положень Конституції України про ви-бори Президента України, народних депутатів України, органів міс-цевого самоврядування та відповідних законів України. Стаття 186-2 передбачає, що публічні заклики або агітація за бойкотування виборів Президента України або народного депутата, опублікування або по-ширення іншим способом неправдивих відомостей про кандидата в Президенти України або депутата, а так само агітація за або проти кандидата в день виборів — тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Видача членом дільничної виборчої комісії виборчого бюлетеня для голосування за іншу особу, - тягне за собою накладення штрафу від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Втручання в роботу виборчих комісій, що перешкоджає виконанню ними обов'язків, пов'язаних з реєстрацією кандидатів у Прези­денти України або депутати, підрахунком голосів чи визначенням ре-зультатів або підбиттям загальних підсумків виборів, — тягне за собою накладення штрафу від трьох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

До адміністративних правопорушень, що посягають на об'єкти, які захищаються конституційним правом України, належать також порушення положень Конституції України про право власності Ук-раїнського народу на землю, ії надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси ії континентального шельфу. Згідно з ч. 1 ст. 13 Основного Закону від імені Українського народу це право власності здійснюється органами державної влади та органами місцевого само­врядування в межах, визначених Конституцією.

Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає юридичну відповідальність за: порушення права державної власності на надра (ст. 47); порушення права державної власності на води (ст. 48); порушення права державної власності на ліси (ст. 49); пору­шення права державної власності на тваринний світ (ст. 50). Зазначені положення застаріли і не відповідають чинній Конституції, оскільки Основний Закон не передбачає «державної власності» на надра, води, ліси, тваринний світ.

Наступна група адміністративних правопорушень, що посягають на об'єкти, які захищаються конституційним правом України, захи-

534

9.3 Адміністративна відповідальність за порушення конституційного...

щає природу та культурну спадщину. Положення ст. 66 Конституції України закріплює: «Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду при-роді, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки».

Глава 7 КУАП «Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури» передбачає юридичну відповідальність за порушення ви-щецитованого конституційного обов'язку. Зокрема, ст. 92 КУАП рег-ламентує, що порушення правил охорони і використання пам'яток історії та культури тягне за собою попередження, або накладення штрафу на громадян від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження, або накладення штрафу на посадо-вих осіб — від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Адміністративна відповідальність за посягання на об'єкти, що за-хищаються конституційним правом України, також регулюється за­конами України. Зокрема, Закон України «Про надзвичайний стан» від 26 червня 1992 р. у ст. 30 визначає, що порушення особою вимог режиму надзвичайного стану, за винятком правил комендантської го-дини, тягне за собою адміністративне стягнення у вигляді штрафу до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністра-тивний арешт на строк до п'ятнадцяти діб, якщо ці порушення не тяг-нуть за собою кримінальної відповідальності.

Адміністративна відповідальність є важливим складовим елементом юридичної відповідальності в конституційному праві, що дає змогу ефективно реалізувати ретроспективну відповідальність осіб за порушення нормативних положень чинного конституційного зако-нодавства. Водночас потенціал адміністративно-правової відпові­дальності залишається реалізованим не в повній мірі, що пов'язано з невідповідністю чинного КУАП Конституції України. Особливо рельефно це відображається на нормативних положеннях про адміністративну відповідальність за порушення положень консти­туційного законодавства. Об'єкти, що охороняються конституційно-правовими нормами, не знаходять свого повного і комплексного закріплення в КУАП. Спостерігається фрагментарність їх адміністра-тивно-правового захисту.

Певну фрагментарність адміністративно-правової відповідаль­ності за порушення норм конституційного права вдалося частково подолати з прийняттям Верховною Радою України 6 липня 2005 р. Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ), що набув

535

Розділ IX. Юридична відповідальність

у^,^«у^«ч«т^л^^лмл^^*л^^/^л^'™^л%^^

чинності 1 вересня 2005 р. Цей Кодекс не лише детально врегулював основні положення адміністративного процесу, сприяв формуванню системи адміністративних судів України, а й удосконалив механізм адміністративної юридичної відповідальності за порушення норм конституційного права України. Зокрема, глава 6 «Особливості про­вадження в окремих категоріях адміністративних справ» визначила: особливості провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів них комісій (ст. 172); особливості провадження у справах щодо оскаржен­ня рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових і службових осіб, творчих пра-цівників засобів масової інформації, які порушують законодавство про вибори та референдум (ст. 174); особливості провадження у спра­вах щодо оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довіре-них осіб, партії (блоку), місцевої організації партії (блоку місцевих організацій партій), їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб'єктів ініціювання референ­думу, офіційних спостерігачів від суб'єктів виборчого процесу (ст. 175); особливості провадження у справах щодо скасування реєстрації на пост Президента України (ст. 176); особливості судових рішень за наслідками розгляду справ, пов'язаних з виборчим проце-сом чи процесом референдуму, та їх оскарження (ст. 177); особливості здійснення представництва у справах, пов'язаних з виборчим проце­сом чи процесом референдуму (ст. 178); особливості обчислення строків у справах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом ре­ферендуму та наслідки їх порушення (ст. 179); особливості провад­ження у справах про дострокове припинення повноважень народно­го депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності (ст. 180); особливості провадження у справах за адміністративними позовами суб'єктів владних повноважень про обмеження щодо ре-алізації права на мирні збори (ст. 182); особливості провадження у справах за адміністративними позовами про усунення обмежень у ре-алізації права на мирні зібрання (с. 183). Тобто глава 6 КАСУ безпосе-редньо визначає особливості адміністративного провадження у спра­вах, пов'язаних з реалізацією конституційних політичних прав грома-дян на вибори, референдуми та мирні збори.

Втім адміністративна відповідальність про порушення норматив-них положень Конституції України продовжує залишатися фрагмен

536

9.3 Адміністративна відповідальність за порушення конституційного...

тарного. Новий КАСУ не визначив особливостей адміністративного провадження у справах, пов'язаних із порушенням інших політичних прав громадян України, передбачених ст. 39—40 (право на мирні мітинги, походи, демонстрації звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування тощо). Залишилися поза увагою зако-нодавця й перспективи застосування адміністративної відповідаль-ності до інших видів конституційних деліктів.

Найбільш повно новий КАСУ регулює адміністративне провад­ження у справах, пов'язаних із виборчим процесом чи процесом ре­ферендуму. Наприклад, ст. 172 КАСУ передбачає, що право оскаржу-вати рішення, дії чи бездіяльність комісій з референдуму, членів цих комісій мають ініціативна трупа всеукраїнського референдуму, інші суб'єкти ініціювання референдуму.

Громадянин, що має право голосу на референдуму може оскаржи-ти рішення, дії чи бездіяльність комісій з референдуму, членів цих комісій, якщо таке рішення, дія чи бездіяльність порушує виборчі права або інтереси щодо участі у процесі референдуму його особисто.

Рішення, дії або бездіяльність Центрально'! виборчої комісії щодо встановлення нею результатів всеукраїнського референдуму оскаржу-ються до Вищого адміністративного суду України. Усі інші рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, членів Централь­ної виборчої комісії оскаржуються до окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Рішення, дії чи бездіяльність обласних комісій з референдуму і комісії Автономної Республіки Крим з всеукраїнського референдуму, а також членів зазначених комісій оскаржуються до окружного ' адміністративного суду за місцезнаходженням відповідної комісії.

Рішення, дії чи бездіяльність комісій з референдуму, членів цих ко­ місій, за винятком вищевказаних, оскаржуються до місцевого загаль- ного суду як адміністративного суду за місцезнаходженням відпо- і відної комісії.

Позовні заяви щодо рішень, дій чи бездіяльності комісій з рефе­ рендуму, членів цих комісій можуть бути подані до адміністративного суду у п'ятиденний строк із дня прийняття рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності. Позовні заяви щодо рішень, дій чи бездіяльності комісій з референдуму, членів цих комісій, що мали місце до дня голосування, може бути подано до адміністративного су- 1 ду в п'ятиденний строк, але не пізніше двадцять четвертої години дня,

що передує дню голосування.

537

Розділ IX. Юридична відповідальність

Позовні заяви щодо рішень, дій чи бездіяльності комісій з рефе­рендуму, членів цих комісій, що мали місце у день голосування, під час підрахунку голосів та встановлення результатів голосування на дільниці, може бути подано до адміністративного суду у дводенний строк із дня прийняття рішення, вчинення дії або допущення без­діяльності. Суд приймає позовну заяву щодо рішень, дій чи бездіяль­ності комісій з референдуму, члена відповідної комісії до розгляду не-залежно від сплати судового збору. У разі несплати судового збору на момент вирішення справи суд водночас вирішує питання про стяг-нення судового збору відповідно до правил розподілу судових витрат, встановлених цим КАСУ.

Суд невідкладно повідомляє відповідну комісію з референдуму та Центральну виборчу комісію про надходження позовної заяви та про ухвалення судом рішення. Суд вирішує цю адміністративну справу і у п'ятиденний строк, а справи за позовними заявами, що надійшли до дня голосування — у п'ятиденний строк, але не пізніше ніж за дві го-дини до початку голосування. При цьому неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкод-жає судовому розгляду¹.

Адміністративне судочинство у справах про порушення консти-туційного законодавства має здійснювати система адміністративних судів України, яка на сьогоднішні продовжує формуватися відповідно до Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. Утім цей Закон передбачає можливість створення не лише си­стеми адміністративних та господарських спеціалізованих судів за-гальної юрисдикції, а й інших спеціалізованих судів. Враховуючи важливість судового захисту конституційних виборчих прав грома-дян України в майбутньому вбачається створення системи виборчих судів України. Зокрема, система виборчих судів ефективно діє у ряді країн світу (наприклад, Конституція Бразилії 1988 р. передбачила існування Високого суду виборчої юстиції та регіональних виборчих судів).

¹ Кодекс адміністративного судочинства України. — К.: Атіка, 2005. — С. 76-84. 538

9.4 Кримінально-правова відповідальність

9.4 Кримінально-правова відповідальність за порушення конституційного законодавства

Окремі види конституційно-правових деліктів тягнуть за собою настання кримінально-правової відповідальності. Вітчизняні вчені-правознавці розглядають кримінальну відповідальність як реальне покладення на особу, яка вчинила злочин, передбачених криміналь-ним законом і конкретизованих вироком суду заходів державного осуду і примусу. В окремих випадках кримінальна відповідальність може зводитися лише до державного осуду особи, яка вчинила зло-чин. Кримінальна відповідальність є видом охоронних кримінально-правових відносин¹.

Кримінальний кодекс України (ККУ) від 5 квітня 2001 р., що на-був чинності 1 вересня 2001 р. у. 1 ст. 2 визначає, що підставок» кри-мінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечно-го діяння, яке містить склад злочину, передбаченого ККУ. Об'єктами великої кількості злочинів, передбачених ККУ, є суспільні та дер-жавні цінності (блага), що визначаються і гарантуються Конститу-цією України.

ККУ в Особливій частині виділяє кілька труп злочинів, спрямова-них на об'єкти конституційного права, які умовно можна розділити на: злочини проти суспільства; злочини проти держави і місцевого са-моврядування; злочини проти конституційних прав і свобод людини і громадянина. Втім ККУ не розмежовує ці групи злочинів в окремих розділах. Кожен із розділів ККУ може містити склади злочинів, що посягають на ряд основних об'єктів конституційного права.

Зокрема, злочини проти суспільства, держави та місцевого само-врядування об'єднані в трьох самостійних розділах ККУ. Так, розділ I ККУ «Злочини проти основ національної безпеки України» передба-чає кримінальну відповідальність за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення держав-ної влади (ст. 109); посягання на територіальну цілісність і недотор-канність України (ст. 110); державну зраду (ст. 111); посягання нажит-тя державного чи громадського діяча (ст. 112); диверсію (ст. 113);

¹ Кримінальне право України. Загальна частина: Шдруч. для студ. юрид. вузів і фак-тів / Г. В. Андрусів, П. П. Андрушко, В. В. Бенківський та ін. // За ред. П. С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер, 1997. — С. 75.

539

Розділ IX. Юридична відповідальність

шпигунство (ст. 144), розділ XIV ККУ «Злочини у сфері охорони дер-жавної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації» (розголошення державної таємниці (ст. 328); незаконне переправлення осіб через державний кордон України (ст. 332) та ін.), розділ XV ККУ «Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань гро-мадян» (наруга над державними символами (ст. 339); втручання у діяльність державного діяча (ст. 344); погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча (ст. 346); захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника (ст. 349); самоправство (ст. 356) та ін.), розділ XVIII ККУ «Злочини проти пра-восуддя» (втручання в діяльність судових органів (ст. 376); погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 377); посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379); невиконання судового рішення (ст. 382) та ін.) та розділі XX ККУ «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного право­порядку» (пропаганда війни (ст. 436); застосування зброї масового знищення (ст. 439); геноцид (ст. 442) та ін.) - також визначають під-стави кримінальної відповідальності за злочини проти суспільства, держави та місцевого самоврядування.

Злочини проти прав і свобод людини та громадянина, визначених у Конституції України, містяться у розділах II «Злочини проти життя та здоров'я», III «Злочини проти волі, честі та гідності особи», IV «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи», V «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і сво­бод людини і громадянина», VI «Злочини проти власності», VIII «Зло­чини проти довкілля», XII «Злочини проти громадського порядку та моральності», XV «Злочини проти авторитету органів державної вла­ди, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян», XVI «Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'яз-ку», XVIII «Злочини проти правосуддя» ККУ. Групи прав і свобод лю­дини і громадянина, що захищають від злочину відповідні розділи ККУ, не збігаються з прийнятою в конституційному праві кла-сифікацією цих прав і свобод на громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні (духовні), екологічні. Хоча в цілому всі основні конституційні права і свободи людини і громадянина захищені кри-мінальним законодавством України від протиправних посягань.

540

9.4 Кримінально-правова відповідальність

Зокрема, така важлива група прав фомадян, як політичні права за-хищаються відповідними статтями в різних розділах ККУ. Так, розділ V «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і сво­бод людини і громадянина» ККУ передбачає кримінальну відпові­дальність за: перешкоджання здійсненню виборчого права (ст. 157); неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів або неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів (ст. 158); порушення таємниці голо-сування (ст. 159); порушення законодавства про референдум (ст. 160), а розділ XII «Злочини проти громадського порядку та моральності» ККУ передбачає кримінальну відповідальність за незаконне пере­шкоджання організації або проведению зборів, мітингів, походів і де-монстрацій (ст. 340).

Переважна більшість положень ККУ дає змогу ефективно засто-совувати інститут кримінальної відповідальності щодо протиправ-них посягань на ті цінності (блага), що є об'єктами конституційного права. Наприклад, ст. 160 «Порушення законодавства про референ­дум» ККУ визначає: 1. Перешкоджання насильством, обманом, по-грозою, підкупом або іншим чином вільному здійсненню громадя-нином права брати або не брати участь у референдумі, вести агітацію до дня проведення референдуму — карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними ро­ботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені членом комісії з проведення референдуму або іншою службовою особою, або за попередньою змовою групою осіб, — караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до п'яти років.

3. Підроблення документів референдуму, приписування, завідомо неправдивий підрахунок голосів, порушення таємниці голосування, вчинені членом комісії з проведення референдуму або іншою службо­вою особою, — караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від одного до п'яти років.

Суспільна небезпека злочину, передбаченого ст. 160 ККУ полягає у тому, що його вчинення перешкоджає громадянам вільно здійсни-ти своє право на участь у всеукраїнському та місцевих референду­мах, порушує порядок їх проведення, може вплинути на результати

541

Розділ IX. Юридична відповідальність

голосування і на вирішення питання, що виноситься на референ­дум.

Об'єктом цього злочину є право громадян на участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, встановлена ст. 38 Конститушї Ук­раїни, а також визначений Законом України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» порядок організації та проведення всеук-раїнського або місцевого референдумів.

На думку авторів науково-практичного коментарю до ККУ, пред­метом цього злочину в окремих його формах є документа референду­му, до яких, зокрема, належать: список учасників зборів по створенню ініціативної групи по проведению референдуму; протокол зборів; свідоцтво про реєстрацію ініціативної групи референдуму; посвідчення членів ініціативної групи; підписні листи для збирання підписів громадян під вимогою про проведення референдуму; підсумковий протокол щодо загальної кількості підписів громадян; списки грома­дян, які мають право брати участь у референдумі; протокол засідань комісії з референдуму; бюлетень для голосування¹.

3 об'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений у формі:

перешкоджання вільному здійсненню громадянином права брати або не брати участь у референдумі;

перешкоджання ведению агітації до дня проведення референдуму;

підроблення документів референдуму;

приписування голосів;

неправильного підрахунку голосів;

порушення таємниці голосування.

Учинення цього злочину в формі підроблення документів рефе­рендуму, приписування чи неправильного підрахунку голосів та пору­шення таємниці голосування підлягає кваліфікації за ч. 3 ст. 160 ККУ.

Суб'єкт злочину, передбаченого ст. 160 ККУ, у перших його двох формах — загальний, а в останніх чотирьох — спеціальний (член комі­сії з проведення референдуму або інша службова особа). Вчинення злочину у перших його двох формах членом комісії з проведення ре­ферендуму або іншою службовою особою є кваліфікуючою ознакою цього злочину і передбачає кваліфікацію за ч. 2 ст. 160 ККУ.

' Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. — 3-тє вид., перероб. та доп. / За ред. М. I. Мельника, М. I. Хавронюка. — К.: Атіка, 2003. — С. 355.

542

9.4 Кримінально-правова відповідальність

До суб'єктів референдарного процесу, що підпадають під кате-горію службових осіб, застосовується кримінально-правова відпові­дальність, що передбачена розділом XVII «Злочини у сфері службової діяльності» ККУ (зловживання владою або службовим становищем (ст. 364), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365), службове підроблення (ст. 366), службова недбалість (ст. 367) та ін.).

Порядок застосування кримінальної відповідальності визна-чається Кримінальним процесуальним кодексом України. Кримі-нальні справи щодо злочинів, які посягають на об'єкти консти-туційного права, розглядаються системою судів загальної юрисдикції України. Відповідно до Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. кримінальні справи розглядають: місцеві загальні су­ди; апеляційні загальні суди областей, апеляційні суди міст Киева та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим та судо-ва палата у кримінальних справах Апеляційного суду м. Киева; Вер-ховний Суд України.

543