7.3 Реалізація функцій конституційного права

Важливим критерієм визначення дієвості системи функцій кон­ституційного права, їх соціальної цінності є ефективність реалізації цих функцій. Як писав свого часу Л. С. Явич, право — ніщо, якщо йо-го положення не реалізовані в діяльності людей та їх організацій, у суспільних відносинах. Неможливо зрозуміти право, якщо відхилити-ся від механізму його реалізації в житті суспільства¹.

Проблема реалізації функцій конституційного права досліджува-лись опосередковано, як правило, у контексті проблем реалізації конституційно-правових норм, реалізації Конституції України, ме­ханізму реалізації норм конституційного права, дії конституційного

¹ Явич Л. С. Общая теория права. — Л., 1971. — С. 201.

445

Розділ VII. Функції конституційного права України

права тощо. Ситуація з дослідженням функцій конституційного пра­ва ускладнювалася тим, що в загальній теорії права проблема реаліза­ції права (норм права) була і залишається однією з найбільш гострих і дискусійних.

Тривалий час у радянській юридичній науці взагалі не було дифе-ренціації процесу реалізації права і поняття застосування норм пра­ва. Вважалося, що застосування норм права — це будь-яка дія пра­ва, реалізація права, здійснення тих приписів, правил, що встанов-лює право¹. Іноді застосування права пов'язувалося лише з держав-ним примусом, із застосуванням санкцій і примусовим поновленням порушених прав². На думку Л. I. Каска, реалізація норм права у формі правовідносин передбачає прояв зацікавленими суб'єктами в юридично значущій формі своєї волі скористатися власними суб'єктивними правами, що є підставою для інших суб'єктів здійснювати свої обов'язки³. Висловлювалися й інші думки щодо реалізації норм права.

На сьогодні у загальній теорії права під дією права прийнято ро-зуміти його інформаційний, ціннісний, мотиваційний і безпосеред-ньо регулюючий вплив на суспільні відносини в межах визначеного простору, часу і кола осіб. При цьому дія права вказує на функціону-вання окремих норм і всієї правової системи⁴. Реалізація ж норм пра­ва розуміється як втілення положень правових норм у фактичній діяльності (поведінці) суб'єктів права⁵.

Похідним поняттям від категорії «реалізація норм права» ро­зуміється й поняття реалізації норм конституційного права. Так, на думку Ю. М. Тодики, реалізація конституційних норм — це втілен­ня приписів Конституцп в правомірних діях громадян, юридичних осіб, державних органів, посадових й інших осіб⁶. Тобто реалізація норм конституційного права прямо пов'язується з поведінкою або

¹ Теория государства и права. — М., 1949. — С. 413.

² Денисов А. И. Теория государства и права. — М., 1948. — С. 471.

³ Общая теория государства и права / Под. ред. В. С. Петрова и Л. С. Явича. — Т. 2. Общая теория права — Л., 1974. — С. 205.

' Проблеми общей теории права и государства: Учеб. / Под общ. ред. В. С. Нерсесянца. — М., 1999. — С. 414.

⁵ Кельман М. С Мурашин О. Г. Загальна теорія права. — К., 2002. — С. 151.

⁶ Тодика Ю. М. Конституция України: Проблеми теорії і практики. — X., 2000. — С. 338.

446

7.3 Реалізація функцій конституційного права

діяльністю суб'єктів конституційного права, хоча реалізація норм права здійснюється й щодо обставин, незалежних від цілеспрямо-ваної вольової поведінки учасників конституційно-правових відно-син (стихійне лихо, техногенна катастрофа, епідемія, епізоотія то-

шо).

Поняття реалізації функцій конституційного права охоплює кілька способів і форм впливу цієї галузі права на суспільні відноси-ни. Зокрема, за характером дії суб'єктів конституційного права роз-різняють дотримання, виконання, використання норм консти­туційного права, а також застосування цих норм.

Поряд із категорією «реалізація норм конституційного права» за-стосовується й інша категорія — «реалізація Конституції», що ро-зуміється як втілення у життя суспільства та держави нормативних положень чинної Конституції.

За змістом реалізація чинної Конституції — це, по-перше, забезпе-чення відповідності Конституції передбаченого нею державного і суспільного ладу, тобто непорушності конституційного ладу; по-дру-ге, це забезпечення всебічної й повної реалізації прав і свобод люди-ни і громадянина; по-третє, це забезпечення реалізації консти-туційних форм безпосередньої демократії відповідно до принципів, проголошених чинною Конституцією; по-четверте, це забезпечення організації й діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування відповідно до принципів, функцій і повноважень, визначених Конституцією України; по-п'яте, це створення і забезпе­чення функціонування у спосіб, передбачений Конституцією Ук­раїни інших основних інститутів держави: адміністративно-тери-торіального устрою, державних символів, державної мови, грошової, банківської та бюджетної систем, Збройних Сил України та інших військових формувань тощо.

За формою реалізація Конституції України — це, по-перше, додер-жання всіх її положень, принципів і норм всіма органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими і служ-бовими особами та громадянами, тобто повага, шана Конституції й передбачених нею державних і громадських інститутів; по-друге, це виконання положень Конституції відповідними органами державної влади та органами місцевого самоврядування, посадовими і службо-вими особами відповідно до своєї компетенції, а громадянами —

447

Розділ VII. Функції конституційного права України

відповідно до своїх обов'язків; по-третє, належне застосування поло-жень Конституції при здійсненні своїх функцій і повноважень орга­нами державної влади та органами місцевого самоврядування та іншими суб'єктами конституційного права шляхом прийняття перед-бачених Конституцією законів України, актів Президента України то-що¹.

Дійсно, реалізація норм конституційного права, як і реалізація чинної Конституції, дають уявлення про реалізацію основних функцій конституційного права. Втім категорії «реалізація норм конституційного права», «реалізація Конституції України» та «ре­алізація функцій конституційного права», навіть за умови їх спорідненості, не можуть вважатися тотожними, оскільки поняття функцій галузі права є набагато ширшим від поняття її складових елементів — норм та основного джерела конституційного права, що об'єктивізує ці норми.

Отже, реалізація функцій конституційного права — це напрями і види впливу конституційного права на суспільні відносини шляхом впливу йо-го суті, змісту і форм на вольову поведінку або діяльність суб'єктів кон­ституційного права, або на умови перебування цих суб'єктів у певному стані чи статусі (режимі) незалежно від їх волі.

Реалізація функцій конституційного права відбувається у певних формах, пов'язаних із дотриманням, виконанням, використанням норм конституційного права, а також їх застосуванням.

Важливою проблемою реалізації функцій конституційного права є дослідження об'єктивно існуючого механізму реалізації цих функцій. Як зазначає Ю. М. Тодика, недостатньо мати матеріальні норми, розвинену систему законодавства, потрібні також чіткі ме-ханізми їх втілення в життя². Дійсно, навіть положення ст. 8 Консти­туції України про пряму дію Основного Закону не вирішує проблеми реалізації функцій конституційного права.

Проблема механізму реалізації функцій конституційного права на сьогодні залишається малодослідженою. Втім вітчизняні та за-

¹ Проблеми реалізації Конституції України: Теорія і практика / Відп. ред. В. Ф. Погорілко. — К., 2003. — С. 3-4.

² Тодика Ю. М. Конституція України: Проблеми теорії і практики. — X., 2000. — С. 336-337. -

448

7.3 Реалізащя функщи конституційного права

рубіжні вчені активно досліджували питання, пов'язані з ре-алізацією Конституції України, норм конституційного права тощо, які дають загальне уявлення про реалізацію функцій конституційно­го права.

Одним із перших у вітчизняній юридичній науці проблему ре­алізації функцій Конституції дослідив М. I. Козюбра, який запропо-нував виділяти три аспекти цього механізму: спеціально-юридич-ний, соціологічний і соціально-психологічний¹. Утім, на думку Ю. М. Тодики, економічні, соціально-психологічні та інші чинники слід розглядати лише як соціальне середовище, як ті реальні умови, що здійснюють вплив на реалізацію конституційних норм, і відповідно не можуть існувати як окремий елемент механізму ре­алізації Конституції України. Цей механізм, на думку Ю. М. Тодики, містить лише два елементи: а) нормативний і б) інституційний (структури, за допомогою яких суб'єктами правовідносин створю-ються умови для реалізації конституційних норм) і його слід ро-зуміти як сукупність правових й інституційних елементів, за допо­могою яких забезпечується на практиці здійснення конституційних приписів².

Механізм реалізації Конституції України дає уявлення про сутність і зміст й основні юридичні властивості механізму реалізації функцій конституційного права. Механізм реалізації функцій кон­ституційного права — це сукупність взаємопов'язаних нормативно-правових і організаційно-правових елементів (механізмів), що забезпе-чують практичний вплив конституційного права на суспільні відноси-ни.

При цьому найбільш значущими для реалізації функцій консти­туційного права є саме нормативно-правові механізми впливу цієї галузі на суспільні відносини, які об'єктивізуються в системі консти­туційних актів, що визначають основні принципи і дефініції консти­туційного права, правовий статус суб'єктів конституційного права, порядок здійснення прав і обов'язків учасників конституційно-пра-вових відносин і гаранта їх поведінки та діяльності.

¹ Конституційне право України. — К., 2000. — С. 53.

² Тодика Ю. М. Конституція України: Проблеми теорії і практики. — X., 2000. — С. 339.

15 б-2оо 449

Розділ VII. Функції конституційного права України

Умовно нормативно-правові механізми реалізації функцій кон­ституційного права можна поділити на матеріальні та процесуальні. Матеріальні механізми представлені сукупністю матеріальних норм конституційного права, що визначають загальні принципи консти­туційного права, закріплюють права та свободи людини і громадяни-на, правовий статус суб'єктів конституційного права тощо, тоді як процесуальні механізми виражаються в процесуальних нормах, що встановлюють процесуальні принципи конституційного права, виз­начають конституційну процесуальну правосуб'єктність учасників конституційного процесу, регулюють певні види конституційних про-цесів (конституційний процес, виборчий процес, парламентский процес та ін.) тощо.

Нормативно-правові механізми реалізації функцій консти­туційного права виражаються в джерелах конституційного права — зовнішніх формах об'єктивації встановлених чи санкціонованих Ук-раїнським народом, державою або суб'єктами місцевого самовряду-вання конституційно-правових норм, які мають юридичну силу. Ці джерела представлені Конституцією України, законами України та відповідними підзаконними конституційними актами.

Організаційно-правові механізми реалізації функцій консти­туційного права здійснюються через систему суб'єктів консти­туційного права, тобто учасників суспільних відносин, наділених конституційною правосуб'єктністю, які своєю вольовою поведінкою та діяльністю створюють, змінюють та припиняють конституційно-правові відносини.

Система цих суб'єктів представлена спільностями (народ, нація, національні меншини, корінні народності, територіальні громади тощо); державою, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, депутати, службові та посадові особи; політични-ми партіями, громадськими організаціями та асоціаціями; громадя-нами України, іноземцями, особами без громадянства, жителями, біженцями; підприємствами, установами, організаціями; міжнарод-ними органи і організаціями; органами самоорганізації населення; засобами масової інформації тощо. Ці суб'єкти наділені консти­туційною правоздатністю та дієздатністю, достатньою для втілення основних напрямів і видів впливу конституційного права на суспільні відносини.

450

7.3 Реалізація функцій конституційного права

Крім національних нормативно- та організаційно-правових ме­ханізмів реалізації функцій конституційного права, в останні роки важливого значення набувають і відповідні міжнародні нормативні та інституційні механізми. Зокрема, важливі роль та місце для реалізації функцій національного конституційного права мають міжнародні нормативно-правові акти у сфері прав і свобод людини і громадяни-на, забезпечення миру і безпеки, боротьби із тероризмом тощо. Це — Загальна декларація прав людини 1948 р., Європейська конвенція з прав людини 1950 р., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і куль-турні права 1966 р., Конвенція про права дитини 1989 р., Декларація про права інвалідів 1975 р., Декларація про права розумово відсталих осіб 1971 р., Міжнародна Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1969 р. та ін.

Шсля надання згоди на обов'язковість цих міжнародних договорів Верховною Радою України вони стають частиною національного за-конодавства і на них поширюється система національних гарантій. Водночас їх реалізація забезпечується й системою міжнародних інституційних (організаційно-правових) гарантій. Так само за певних умов ці гарантії поширюються й на права та свободи людини і грома-дянина, встановлені національним законодавством. Зокрема, ч. 4 ст. 55 Конституції України передбачає, що після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів і міжнародних організацій, членом або учасни-ком яких є Україна.

Міжнародні інституційні механізми реалізації функцій консти­туційного права представлені судовими і позасудовими ор-ганізаціями, уповноваженими вирішувати конфлікти, що виникають У зв'язку з реалізацією функцій конституційного права через діяльність або поведінку суб'єктів конституційного права. Це, зокре­ма, такі інституції, як ООН, Генеральна Асамблея ООН, Рада Європи, Парламентська асамблея Ради Європи, Міжнародний суд ООН, Європейський суд з прав ООН та інші.

Ефективність механізму реалізації функцій конституційного права залежить не лише від досконалості нормативно- та ор­ганізаційно-правових механізмів, які за своєю сутністю належать До спеціальних юридичних механізмів, а й від загального стану роз-

451

Розділ VII. Функції конституційного права України

витку всіх сфер суспільного і державного ладу. Навіть найдоско-наліші юридичні механізми виявляються малоефективними за відсутності гармонійно розвиненого громадянського суспільства правової держави, надежного соціально-економічного та культур­ного розвитку держави.

Розділ VIII

Конституційно-правові відносини

8.1 Поняття та склад конституційно-правових відносин

8.1 Поняття та склад конституційно-правових відносин

Наслідком реалізації конституційно-правових норм є консти-туційно-правові відносини. Відповідно до положень загальної теорії права пріоритетним видом права як нормативного явища є публічне право, а в системі публічного права серед його галузей пріоритетним є конституційне (державне) право, що зумовлене насамперед предме­том цієї галузі. Загальновідомо, що конституційні правовідносини та їх складові елементи — суб'єкти, об'єкти та інші — є пріоритетними в системі правовідносин. Щоправда, в теорії й практиці іноді допуска-ються ігнорування пріоритетності конституційно-правових відносин та їх складових елементів у національній правовій системі і, насампе­ред, у системі правовідносин.

Чим же є конституційні правовідносини? Як відомо, К. Г. Маркс свого часу писав, що «... правові відносини, як і форма держави, не можуть бути зрозумілими із самих себе, ні з так званого загального розвитку людського духу; навпаки, вони криються в матеріальних умовахжиття...»¹.

Втім проблема правовідносин активно досліджувалася не лише представниками марксистської правової школи, а й представниками інших юридичних шкіл. Зокрема, представник психологічної школи Л. Й. Петражицький вважав, що правовідносини закладені у людській психіці, оскільки право складається з імперативно-атрибу-тивних емоцій. Це право відрізняється від моралі, що складається з імперативних емоцій. Двосторонній характер емоцій є, за Л. Й. Пет-ражицьким, сутністю права; цим у поняття права вводились відноси­ни, зв'язок учасників спілкування через права і обов'язки.

¹ К. Маркс и Ф. Єнгельс. — Соч.- Т. XII. Ч. 1. — С. 6.

455

Розділ VIII. Конституційно-правові відносини

Представник соціологічної школи С. А. Муромцев вважав, щ₀ спочатку виникають правові відносини, в основі яких лежать інтере-си індивідів, суспільних груп, союзів тощо. Потім створюються юри-дичні норми і відносини, необхідні для захисту правових відносин.

Схожої точки зору дотримувався й Є. Ерліх, який вважав, що «пра­во союзів» спонтанно складається в суспільстві, як «право першого порядку» і передує «праву другого порядку» — нормам, створеним державою для охорони «права союзів» і вирішення суперечливих пи-тань¹.

Пізніше радянська правова доктрина, розвиваючи положення марксизму, пояснювала, що в процесі діяльності люди вступають у виробничі (матеріальні) відносини, надбудовою яких є правові й іде-ологічні відносини.

На початку становлення радянської правової доктрини у юри-дичній науці існували й інші точки зору шодо правових відносин. Зо-крема, П. Б. Стучка вважав, що економічні відносини мають три фор-ми, у тому числі одну конкретну (правові відносини) і дві абстрактні (закон і правосвідомість). При цьому, на думку П. Б. Стучки, найваж-ливішою формою є конкретні правовідносини, які, зрештою, й впли-вають на закон і правову свідомість². Згодом плюралізм поглядів ра-дянських правознавців на сутність і зміст правовідносин змінюється єдиним доктринальним розумінням правовідносин як різновиду іде-ологічних, надбудовних суспільних відносин. ІДя думка розвивалася такими радянськими правознавцями, як. А. I. Денисов, В. Б. Ісаков, С. Ф. Кечекьян, Б. Л. Назаров, Ю. Г. Ткаченко, Ю. К. Толстой, Р. Й. Халфіна та іншими³. Зокрема, С. Ф. Кечекьян писав: «Пра­вовідносини — результат дії норми права... це той результат, заради якого встановлюються норми права, той результат, без якого норми права позбавлені змісту»⁴.

¹ Лейст О. 9. Сущность права. Проблемьі теории и философии права. — М., 2002. — С. 29-30.

² Стучка П. Революционная роль права и государства. Общее учение о праве. — М, 1923. — С. 348.

⁸ Денисов А. И. Теория государства и права. — М., 1948; Кечекьян С. Ф. Право­отношення в социалистическом обществе. — М., 1958; Толстой Ю. К. К теории правоотношений. — Л., 1959; Халфина Р. О. Общее учение о правоотношений. — М., 1974; Назаров Б. Л. Социалистическое право в системе социальньіх связей. — М., 1976; Ткаченко Ю. Г. Методологические вопросьі теории правоотношений. — М., 1980 та ін. * Кечекьян С. Ф. Правоотношение в социалистическом обществе. — М., 1958. — С. 31.

456

8.1 Поняття та склад конституційно-правових відносин

Узагальнюючи положення радянської правової доктрини, можна схверджувати, що правовідносини визначалися як вольові суспільні відносини, що виникають відповідно до норм права і юридичних фактів, учасники яких наділені суб'єктивними правами і несуть юри-дичні обов'язки. За правовідносинами визнавалися такі юридичні оз-наки, як вольовий характер правовідносин, їх системність, формаль­на визначеність, гарантованість державою тощо¹.

Положення радянської правової доктрини про правовідносини бу­ди відображені й у галузевій науці, в тому числі у радянській держав-но-правовій науці. Зокрема, С. С. Кравчук визначав державно-правові відносини як урегульовані державно-правовими нормами суспільні відносини, що є основою повновладдя радянського народу, і виника­ють у процесі здійснення належної народові державної влади².

Після розпаду колишнього СРСР починає формуватися націо-нальна конституційно-правова думка пострадянських країн. Але до­водиться констатувати, що радянське вчення про правовідносини пе­реросло свою епоху і в цілому було сприйняте майже без змін російсь-кими і українськими вченими-конституціоналістами.

Так, В. Й. Лучін вважає, що конституційно-правові відносини — це особлива юридична форма політичних відносин, що існує в єдності найбільш узагальнених і соціально значущих характеристик³. Правовідносини, на думку вченого, ніби становлять діяльнісно-практичну сторону конституції в них здійснюється опосередкування громадської практики⁴.

Інший російський учений О. О. Кутафін відзначає, що особ-ливістю конституційно-правових відносин є їх особливий зміст, який зумовлюється специфікою предмета конституційного права. Йдеться про те, що вони формуються в сферах, які є основними елементами держави — народ, територія та влада⁵.

На думку О. Ф. Фрицького, конституційно-правові відносини — це політико-правові суспільні відносини, врегульовані нормами кон

¹ Проблеми теории государства и права: Учеб. / Под ред. С. С. Алексеева. — М.,

1987.— С. 270-272.

'Советское государственное право. — М., 1975. — С. 30.

³ Лучин В. О. Конституционньіе нормьі и правоотношення. — М., 1997. — С. 111-113.

⁴ Конституционное право: Учеб. / Отв. ред. В. В. Лазарев. — М.: Юрист-ь, 1999. — С 25.

⁵ Кутафин О. Е. Предмет конституционного права. — М., 2001. — С. 311.

457

Розділ VIII. Конституційно-правові відиосини

ституційного права України, змістом яких є юридичний зв'язок мщ його суб'єктами у формі прав та обов'язків, передбачених відповід-ною конституційно-правовою нормою¹. Таку саму думку має також Ю. М. Тодика². Існують й інші точки зору на сутність і зміст консти-туційно-правових відносин.

Підсумовуючи погляди сучасних вітчизняних і зарубіжних учених на конституційно-правові відносини, можна зробити висновок, що конституційно-правові відносини розглядаються, як правило, як нормативно визначені суспільно-політичні відносини, що виника-ють, змінюються або припиняються внаслідок діяльності чи пове-дінки суб'єктів конституційно-правових відносин і породжують конституційні права і обов'язки учасників цих відносин.

Але, звичайно, конституційно-правові відносини не завжди є ре­зультатом цілеспрямованої вольової діяльності суб'єктів консти­туційно-правових відносин. У певних випадках причиною або наслідком виникнення, зміни або припинення конституційно-право­вих відносин, що об'єктивізується у юридичному факті, є об'єктивні явища, що не залежать від волі суб'єктів, але їх настання передбачає певні юридичні стани учасників конституційних правовідносин. Ці нормативно передбачені об'єктивні явища — стихійні лиха, аварії й катастрофи, епідемії, епізоотії, що створюють загрозу життю і здо-ров'ю населення, масові порушення правопорядку тощо — виника-ють і припиняються незалежно від волі суб'єктів.

Конституційно-правові відносини досліджується із застосуванням різних методологічних підходів, зокрема детерміністичних, що Грунтуються на основі вчення про детермінізм (від лат. деіегтіпо — обме­жую, визначаю) як класичне філософське вчення про об'єктивні за-кономірні універсальні взаємозв'язки і взаємозумовленості речей, процесів і явищ об'єктивного світу. Це вчення бере свій початок із часів Середньовіччя і пізніше знаходить комплексне обгрунтування в концепції причинності Д. Лапласа (XVIII ст.), трансформуючись зго-дом із філософського вчення, що на початку XX ст. зазнало кризи і критикувалося тогочасними вченими як фаталістичне вчення³, в ме-

¹ Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Шдруч. — К., 2002. — С. 36.

² Конституційне право України: Шдруч. / За ред. Ю. М. Тодики і В. С. Журавського. — К., 2002. — С. 23.

³ Філософський енциклопедичний словник / Ред. колегія В. I. Шинкарук (гол. ред.) та ін. — К., 2002. — С. 152.

458

тодологічний принцип і конкретний метод наукового пізнання, у то-_му числі в юридичній науці¹.

Найбільш повне вираження вчення про детермінізм знайшло в філософських категоріях причини та наслідків, що були покладені в основу так званого закону причинності: певна причина викликає певні наслідки. Причинність знаходила свій прояв у причинно-наслідкових зв'язках і причинно-наслідкових актах, при визнанні існування інших взаємозв'язків — функційних, структурних, цільо-вих, корелятивних тощо.

Виходячи з основних положень про причинно-наслідкову сутність правових явищ, їх багатовимірність та діяльнісний характер, консти­туційно-правові відносини слід оцінювати не лише як перманентні суспільні відносини, що виникають, змінюються та припиняються на підставі норм конституційного права, а й як результат вольової діяль­ності чи поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин, та як результат впливу на цих суб'єктів об'єктивних явищ.

Отже, конституційно-правові відносини — це нормативно визначені суспільно-політичні відносини, що виникають, змінюються або припиня­ються внаслідок діяльності чи поведінки суб'єктів конституційно-право­вих відносин, або ж незалежно від їх волі як результат певного стану чи статусу, й породжують конституційні права і обов'язки учасників цих відносин.

Конституційно-правові відносини мають певні кваліфікуючі озна-ки, що дають змогу відрізняти їх від інших видів правовідносин. По-перше, конституційно-правові відносини — це вид суспільно-політичних відносин, які виникають, змінюються і припиняються на підставі дії конституційно-правової норми. За сутністю і змістом ці правовідносини пов'язані переважно з реалізацією владних, політич-них інтересів суб'єктів конституційного права.

По-друге, конституційно-правові відносини мають динамічний характер. Вони виникають, змінюються (доповнюються) та припиня­ються (призупиняються) внаслідок діяльності, поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин або ж незалежно від їх волі. Тобто на виникнення, зміну та припинення конституційно-правових відно­син впливають як суб'єктивні (цілеспрямована вольова діяльність або поведінка учасників конституційних правовідносин), так і об'єктивні (обставини, що не залежать від волі конституційно-правових відно­син) чинники.

¹ Новейший философский словарь. — 2-е изд. — Минск., 2001. — С. 310-311.

459

Розділ VIII. Конституційно-правові відносини

По-третє, виникнення, зміна та припинення конституційно-пра-вових відносин породжують конституційні права і обов'язки учас-ників цих відносин. Тобто конституційні права і обов'язки виника-ють, змінюються та припиняються залежно від динаміки розвитку конституційно-правових відносин у цілому.

По-четверте, усі елементи конституційно-правових відносин — об'єкти конституційно-правових відносин, суб'єкти конституційно-правових відносин, зміст конституційно-правових відносин, юри-дичний факт — мають свої особливі ознаки, що вирізняють ці еле­менти від елементів інших галузевих правовідносин.

По-п'яте, конституційно-правові відносини є доволі багато-манітними, оскільки вони охоплюють усі сфери суспільного і держав­ного життя в Україні.

Зокрема, важливим питанням теорії та практики конституційного права є питання типології конституційно-правових відносин. Кла-сифікація цих правовідносин дає можливість більш повно уявити різноманітність і багатовимірність суспільних відносин, що виника-ють на основі дії норм конституційного права.

Конституційно-правові відносини можна класифікувати за змістом, суб'єктами, формою, умовами дії (територією та терміном дії). Втім номенклатура наведених критеріїв класифікації консти­туційно-правових норм не є вичерпною.

Щодо змісту, то О. О. Кутафін пропонує поділяти всі конституцій­но-правові відносини на матеріальні та процесуальні залежно від то­го, який вид конституційно-правових норм реалізується в конкретно­му виді правовідносин¹. Тобто до матеріальних конституційно-право­вих відносин можна віднести правовідносини між вищими органами державної влади, а до процесуальних — правовідносини, що виника-ють на основі дії Регламенту Верховної Ради України.

Конституційно-правові відносини можна класифікувати й за змістом певних відокремлених груп конституційно-правових норм, на основі яких виникають, змінюються та припиняються консти­туційно-правові відносини. Ці групи норм традиційно називають інститутами конституційного права. Відповідно до існуючої системи інститутів конституційного права (системи конституційного права) можна виділити такі основні види конституційно-правових відносин:

¹ Кутафин О. Е. Предмет конституционного права. — М., 2001. — С. 314. 460

8.1 Поняття та склад конституційно-правових відносин

правовідносини, пов'язані з основами суспільного і державного ладу; правовідносини, що виникають у зв'язку з реалізацією прав, свобод і обов'язків людини і громадянина; правовідносини, пов'язані зі здійсненням безпосередньої демократії; правовідносини у сфері здійснення державної влади (законодавчої, виконавчої, судової); пра­вовідносини у сфері адміністративно-територіального устрою; пра­вовідносини у сфері місцевого самоврядування.

За суб'єктами конституційно-правові відносини можна поділити на три основні групи залежно від домінування в конкретному виді правовідносин інтересів того чи іншого суб'єкта конституційно-пра­вових відносин. Це — правовідносини, пов'язані з інтересами Ук-раїнського народу; правовідносини, пов'язані з реалізацією інтересів держави та її органів; правовідносини, пов'язані з реалізацією інте­ресів територіальних громад і органів місцевого самоврядування.

За формою конституційно-правові відносини можуть бути фор-малізованими та неформалізованими. Формалізовані конституційно-правові відносини чітко визначаються нормами Конституції України та законів, наприклад процедура прийняття до громадянства. Нефор-малізовані правовідносини характеризуються відсутністю чітко виз-наченого порядку реалізації конкретних конституційно-правових норм за наявності нормативних застережень щодо часу, місця та кола суб'єктів, на які поширюється дія цих норм. Наприклад, реалізація активного виборчого права.

За територією дії конституційно-правові відносини можуть бути загальнодержавними та місцевими (локальними). До першого виду правовідносин можна віднести вибори Президента України, до друго­го — проведення місцевого референдуму.

За терміном, тобто дією у часі, конституційно-правові відносини є постійними і тимчасовими. Переважна більшість конституційно-пра­вових відносин є постійними і не обмежуються в часі. Хоча вони мо­жуть припинитися і за настання певних умов (юридичного факту), як правило, юридичної події. Наприклад, смерть громадянина України веде до припинення правовідносин, пов'язаних із його консти-туційними правами чи обов'язками. Тимчасові конституційно-пра­вові відносини виникають і припиняються за настання юридичного факту, пов'язаного, як правило, із введенням особливого правового режиму, наприклад надзвичайного стану.

Конституційно-правові відносини також можна класифікувати і за характером участі суб'єктів конституційно-правових відносин у цих

461

Розділ VIII. Конституційно-правові відносини

правовідносинах — діяльність, поведінка та перебування в певному правовому стані, що не залежить від волі суб'єкта. Втім ця кла-сифікація потребує подальших досліджень.

Учені пропонують й інші класифікації конституційно-правових відносин. Наприклад, О. О. Кутафін поділяє такі правовідносини за формою на власне конституційно-правові відносини і правові стани¹; В. Й. Лучін — за способом індивідуалізації суб'єктів (відносні та абсо-лютні); за юридичними фактами (з якими пов'язане їх виникнення, зміна і припинення)² тощо.

Конституційно-правові відносини мають свій юридичний склад, тобто внутрішню взаємоузгоджену структуру діалектично пов'язаних основних складових елементів. Існують різні думки щодо складу кон­ституційно-правових відносин і їх складових елементів. Традиційно ж основними елементами цих правовідносин вважають суб'єкти, об'єкти, суб'єктивні права і юридичні обов'язки та юридичні факти. Хоча вчені іноді відносять до кола елементів конституційно-правових відносин й інші елементи, зокрема форми правовідносин.

8.2 Суб'єкти конституційно-правових відносин

Первинним елементом конституційно-правових відносин є суб'єкти, тобто учасники правовідносин, що виникають, змінюються чи припиняються на підставі дії конституційно-правових норм. Конституційні правовідносини безпідставно не визнаються пріоритетни-ми і тому не визнаються пріоритетними суб'єкти й об'єкти цих пра­вовідносин. Так, за загальною теорією, в переважній більшості, пріоритетними суб'єктами правовідносин вважаються фізичні та юридичні особи, тобто пріоритетні учасники приватно-правових від­носин (цивільних, трудових тощо), тоді як пріоритетними суб'єктами конституційних правовідносин об'єктивно є спільності та організації: народ, нація, корінні народи, національні меншини, держава, органи державної влади, територіальні громади та інші суб'єкти місцевого самоврядування тощо.

¹ Кутафин О. Е. Предмет конституционного права. — М., 2001. — С. 315.

² Лучин В. О. Конституционньіе нормьі и правоотношення. — М., 1997. — С. 147-157.

462

8.2 Суб'єкти конституційно-правових відносин

Чи має зазначена тенденція значення для юридичної теорії та практики? Так, має. її прояви можна помітити в юридичній кваліфі-каиії елементів конституційно-правових відносин.

Зокрема, народ є самостійним суб'єктом правовідносин, а його іноді прагнуть назвати юридичною особою, що не відповідає дійс-ності. Оскільки він не має ряду ознак юридичної особи, його взагалі іноді позбавляють правосуб'єктності, тобто конституційного права здійснювати владу, яка йому належить. Так, у виборчому законо-давстві народ не визначається суб'єктом виборчого процесу, хоча ви-бори є формою безпосереднього народовладдя. Не є народ і суб'єктом земельних правовідносин відповідно до Земельного кодексу України, хоча він є власником природних ресурсів.

Але і в теорії конституційного права не існує єдиної думки щодо суб'єктів конституційно-правових відносин. Якщо в інших галузях права поняття «суб'єкт галузевих правовідносин» є сформованим (у цивільному праві — це фізичні та юридичні особи, у криминальному праві — фізичні особи і т. д.), то у конституційному праві України се­ред учених не існує єдності в поглядах на правову природу суб'єктів конституційно-правових відносин.

В останній час українські вчені-конституціоналісти приділяли особливу увагу суб'єктам конституційно-правових відносин. В. М. Шаповал, розуміючи під суб'єктами конституційного права по-тенційних носіїв прав і обов'язків, передбачених нормами галузі, вва-жає, що такими суб'єктами є: держава в цілому; державні органи; суб'єкти федерації, автономії та адміністративно-територіальні оди-ниці; органи місцевого самоврядування; фізичні особи; виборці; політичні партії; інші громадські об'єднання, зокрема профспілки¹.

На думку В. В. Кравченка, суб'єктами конституційно-правових відносин є особи, організації тощо, які згідно з приписами консти­туційно-правових норм є носіями суб'єктивних юридичних прав і обов'язків. До суб'єктів конституційно-правових відносин В. В. Крав­ченко відносить: фізичних осіб (громадян, іноземців, осіб без грома-дянства); спільноти (колективи) людей (народ України, територіальні громади, населення адміністративно-територіальних одиниць); Ук-раїнську державу в цілому; Автономну Республіку Крим; органи дер-жавної влади України та їх посадових осіб; органи місцевого самовря­дування та їх посадових осіб; народних депутатів України; збори ви-

¹ Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн. — К., 1997. — С. 16.

463

Розділ VIII. Конституційно-правові відносини

НИ!

борців; депутатів представницьких органів місцевого самоврядування сільських, селищних і міських голів; органи та посадових осіб Верхов­ної Ради України; виборчі комісії; об'єднання громадян — політичні партії, громадські організації, релігійні об'єднання; загальні збори громадян за місцем проживання тощо¹.

В. Ф. Мелащенко, відзначаючи нерівність суб'єктів консти-туційно-правових відносин, розрізняв такі суб'єкти: Український на­род; громадяни України та іноземці; Українська держава; органи дер-жавної влади Україні; народні депутати та посадові й службові особи; політичні партії та громадські організації; територіальні громади, ор­гани та інші суб'єкти місцевого самоврядування; адміністративно-те-риторіальні одиниці, передбачені Конституцією та законами; дер-жавні, комунальні, приватні та інші підприємства, установи й ор­ганізації, навчальні й інші заклади².

Такої самої думки на коло суб'єктів конституційно-правових відносин дотримуються й такі вчені, як О. Ф. Фрицький та Ю. М. То-дика³. Втім Ю. М. Тодика слушно, на нашу думку, відносить до суб'єк­тів конституційно-правових відносин суди, прокуратуру, Національ-ний банк України та ін.⁴.

Аналіз вищевикладених думок вітчизняних і зарубіжних право-знавців щодо суб'єктів конституційно-правових відносин свідчить про неоднозначність поглядів на правову природу учасників консти-туційних правовідносин. Рельефно прослідковується тенденція до розширення кола суб'єктів конституційно-правових відносин, що є виправданим у зв'язку з розширенням кола суспільних відносин, які є предметом конституційно-правового регулювання. Водночас більшість правознавців уникають класифікації суб'єктів консти­туційно-правових відносин і обмежуються їх сумарним переліком. Такий методологічний підхід не вирішує проблему правосуб'єктності ряду колективних учасників конституційно-правових відносин статус яких закріплено в чинному конституційному законодавстві — націо-нальні меншини, корінні народи, зібрання виборців, зібрання грома­дян за місцем їх проживання, релігійні громади тощо.

¹ Кравченко В. В. Конституційне право України. — К., 2002. — С. 15-16.

² Конституційне право України/ За ред. В. Ф. Погорілка. — К., 2002. — С. 66-67.

³ Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Шдруч. — К., 2002. — С. 37.

⁴ Конституційне право України: Шдруч. / За ред. Ю. М. Тодики і В. С. Жу- равського. — К., 2002. — С. 26.

464

8.2 Суб'єкти конституційно-правових відносин

Суб'єкти конституційного права — це учасники суспільних відносин, наділені конституційною правосуб'єктністю, тобто правоздатністю і дієздатністю, що визначається нормами конституційного права. Консти-туційна правоздатність виражається у системі конституційних прав і обов'язків учасників конституційно-правових відносин, а консти-туційна дієздатність полягає у здатності реалізовувати ці права і обов'язки.

При цьому конституційна правосуб'єктність може як установлю-ватися, так і визнаватися нормами конституційного права. Зокрема, за рядом колективних суб'єктів конституційних правовідносин пра­восуб'єктність визнається і в певних випадках не потребує спеціаль-ного законодавчого закріплення. Наприклад, згідно зі ст. 11 Консти-туції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України, тобто Українська держава визнає основні природні права національних і етнічних спільнот.

До суб'єктів конституційно-правових відносин, як правило нале­жать такі найпоширеніші види суб'єктів: 1) спільноти (народ, нація, національні меншини, корінні народності, територіальні громади то-що); 2) держава, органи державної влади та органи місцевого само-врядування, депутата, службові та посадові особи; 3) політичні партії, громадські організації та блоки (асоціації); 4) громадяни України, іноземці, особи без громадянства, жителі, біженці; 5) підприємства, установи, організації; 6) міжнародні органи і організації; 7) органи са-моорганізації населення; 8) засоби масової інформації.

Пріоритетним суб'єктом системи конституційно-правових відно­син є Український народ. Відповідно до ч. 1 Преамбули Конституції України Український народ — громадяни України всіх національнос-тей. Український народ згідно зі ст. 5 Основного Закону є носієм су-веренітету і єдиним джерелом влади. Народ здійснює владу безпосе-редньо і через органи державної влади та органи місцевого самовря-дування і саме Українському народові належить виключне право виз-начати і змінювати конституційний лад України, яке не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Народ України виступає первинним суб'єктом владарювання землею, її над-рами, атмосферним повітрям, водними та іншими природними ре­сурсами, які знаходяться в межах території України, природними ре­сурсами її континентального шельфу, виключної (морської) еко-номічної зони.

465

Розділ VIII. Конституційно-правові відносини

Особливістю Українського народу як суб'єкта конституційних правовідносин є те, що Український народ як і інші суверенні народ_и має переважно природні права у всіх сферах суспільних відносин, які до того ж майже не обмежені чинним законодавством. Зокрема, у політичній сфері він як носій суверенітету і єдине джерело влади має право на утворення держави (право на самовизначення), право виз-начати і змінювати конституційний лад, визначати основи місцевого самоврядування, право легітимізувати діяльність будь-якої кількості політичних партій і громадських організацій, право на будь-яку фор­му безпосередньої демократії: референдуми, вибори, мирні збори, мітинги, демонстрації, революції та інші форми прямого народовлад-дя, за винятком обмежень, прямо визначених Конституцією України.

У духовній сфері народ України має право, зокрема, на державну мову, релігію, церкву, національну ідею, ідеологію, освіту, науку, на ут­ворення загальнонаціональної та галузевих наукових академій тощо.

Народ має право на природні ресурси: землю, її надра, атмосфер-не повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться на тери-торії України, природні ресурси її континентального шельфу, ви-ключної (морської) економічної зони.

Народ має право на будь-яку економічну та соціальну системи, що вважає найбільш прийнятними для себе, свого існування і розвитку. При цьому народ може визначати моделі такого розвитку безпосеред­ньо на загальнодержавному референдумі. Наприклад, у більшості країн — учасниць ЄС напередодні вступу до цієї організації народ висловлювався на референдумах щодо перспектив перебування своєї держави у складі ЄС.

Така спеціальна правосуб'єктність визнається за Українським на­родом Конституцією і законами України й логічно має знаходити своє продовження в інших галузях законодавства. На практиці ж ця аксіома часто не береться до уваги вітчизняним законодавством. Зок­рема, ст. 80 нового Земельного кодексу України, визначаючи суб'єк-тами права власності на землю: громадян та юридичних осіб; тери-торіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування; державу, яка реалізує це право че­рез відповідні органи державної влади, але не згадує серед цих суб'єктів головного — Український народ. На жаль, такі «новели» не є поодинокими в чинному законодавстві України.

Конституція України у ст. 11 визначає такий суб'єкт конституцій-но-правових відносин, як українська нація. На жаль, цей суб'єкт кон

466

8.2 Суб'єкти конституційно-правових відносин

ститушйного _Пр_{ава не} отримав належної нормативно визначеної конституиійної правосуб'єктності у чинному законодавстві України.

Суб'єктами конституційно-правових відносин є також національ-_ні меншини та корінні народи. Видається, що конституційно-право-_вий статус національних меншин і корінних народів залишається не-достатньо законодавчо визначеним щодо їх правосуб'єктності, хоча Конституція України передбачає прийняття відповідних законів. Зо-крема, Закон України «Про національні меншини в Україні» від 25 червня 1992 р. визначає у ст. 3, що до національних меншин нале­жать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та собою¹. Дер­жава гарантує національним меншинам права: на національно-куль-турну автономію, а саме на користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних закладах освіти або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення націо­нальних культурних і навчальних закладів та будь-яку іншу діяль-ність, що не суперечить чинному законодавству тощо. Зазначимо, що цей нормативно-правовий акт було прийнято у 1992 р. На період йо-го дії більшість нормативних положень мали декларативний характер.

Більш складною є ситуація щодо визначення конституційної пра­восуб'єктності корінних народів України. Ситуація ускладнюється тим, що не існує нормативного визначення корінних народів. На сьо-годні у світі (за винятком Конвенції про корінні народи як спільності, що ведуть кочовий спосіб життя в незалежних країнах, № 169, що бу-ла прийнята 27 червня 1989 р. Генерального конференцією Міжнарод-ною організацією праці на її 12 сесії) не існує єдиної точки зору ні у юристів-теоретиків, ні у юристів-практиків на поняття «корінні наро­ди»². Визначення ж зазначеної Конвенції не підпадає ні під жоден із суб'єктів конституційно-правових відносин в Україні, оскільки кочо­вий спосіб життя не характерний для нашої держави.

У вітчизняній теорії конституційного права склалася думка, що під національними меншинами необхідно розуміти громадян України,

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 36. — Ст. 36.

² Права человека: Сб. международньіх договоров. — Т. 1. — Нью-Йорк — Женева, 1994.

467

Розділ VIII. Конституційно-правові відяосини

що мають національність нині існуючих держав і постійно підтриму-ють зв'язки із зазначеними державами, а корінні народи — це насам-перед національні спільноти, що споконвічно проживали на теренах сучасної України.

Водночас здобутки української конституційно-правової думки не вирішують проблеми нормативного визначення корінних народів та їх правосуб'єктності з метою уникнення політичних спекуляцій. По-требує, зокрема, вирішення проблема конституційної правосуб'єкт­ності кримсько-татарського народу, що претендує визнання за ним прав корінного народу.

Наступною спільністю є територіальна громада. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування» 1997 р. тери­торіальна громада — це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-тери-торіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають адміністративний центр¹. Цей Закон детально визначає конституційну правосуб'єктність територіальної громади, але водно­час видається, що залишаються недостатньо нормативно визначени-ми гаранта прав і обов'язків територіальної громади, що знецінює певною мірою цей інститут місцевого самоврядування.

Важливим суб'єктом конституційно-правових відносин є релі-гійна громада, оскільки у багатоконфесійній державі, якою є Україна, саме релігійні громади виступають важливим чинником формування як загальнодержавної, так і регіональної політики. Попри те, що відповідно до ч. 3 ст. 35 Конституції церква і релігійні організації в Ук-раїні відокремлені від держави, а школа — від церкви, порядок ор­ганізації та діяльності релігійних громад визначається законодавст-вом України, а відтак вони є повноцінними суб'єктами консти­туційно-правових відносин. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. релі-гійною громадою є місцеве релігійна організація віруючих громадян одного і того самого культу, віросповідання, напряму, течії, або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релі­гійних потреб². У зв'язку з особливостями розвитку українського суспільства нагально постає проблема нормативно-правового визна­чення правосуб'єктності релігійних громад в Україні.

¹ Відомості Верховно! Ради України. — 1997. — № 24. — Ст. 170.

² Відомості Верховно! Ради України. — 1991. — № 25. — Ст. 283.

468

Водночас недостатньо визначеним залишається питання консти-хуиійно-правової правосуб'єктності таких учасників конституційно-правових відносин, як трудові колективи. Зокрема, трудові колекти-ви виступають суб'єктами конституційно-правових відносин хоча б з огляду на ті обставини, шо є суб'єктами висунення кандидатів на пре­тендента на державні нагороди.

Наступним самостійним суб'єктом конституційно-правових від­носин є Українська держава. Відповідно до ст. 1 Конституції Украї-на є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова дер­жава.

Суверенітет України, що виражає зміст правосуб'єктності Ук­раїнської держави, поширюється на всю и територію, а сама територія держави в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Ук­раїнська держава виступає гарантом, тобто бере на себе виключні конституційні обов'язки дбати про людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку (ч. 1 ст. 3 Конституції); утверджує і забезпечує права і свободи людини та відповідає перед людиною за свою діяльність (ч. 2 ст. 3 Конституції); гарантує місцеве самовряду-вання в Україні (ст. 7 Конституції); забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України (ч. 1 ст. 10 Конституції); сприяє вивченню мов міжнародного спілкування (ч. 3 ст. 10 Конституції); сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, тра-дицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11 Конституції); забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість еко-номіки (ч. 4 ст. 13 Конституції); охороняє землі, що є основним національним багатством (ч. I ст. 14 Конституції); гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами Ук­раїни (ч. 4 ст. 15 Конституції); забезпечує екологічну безпеку і підтри-мання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу (ст. 16 Кон­ституції); захищає суверенітет і територіальну цілісність України, за­безпечує її економічну та інформаційну безпеку (ч. 1 ст. 17); забезпе­чує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ч. 5 ст. 17) та ін.

Розділ VIII. Конституційно-правові відносиии

Важливим суб'єктом конституційно-правових відносин є органи державної влади, які від імені держави здійснюють її державно-владні повноваження. Органи державної влади — не основний складовий елемент механізму держави, представлений сукупністю колегіальних та одноособових органів державної влади, наділених юридично виз-наченими державно-владними повноваженнями та необхідними за-собами для здійснення завдань і функцій держави. Формування та діяльність органів державної влади грунтується на принципах демо­кратизму, гласності, підзвітності та підконтрольності органів держав­ної влади, поділу влади тощо. Органи державної влади формуються безпосередньо народом (шляхом виборів) чи державою, мають чітко визначені в чинних нормативно-правових актах повноваження і влас-ну внутрішню організаційну структуру. Органи державної влади кож-ної держави співпрацюють з іншими елементами механізму держа­ви — державними підприємствами та державними установами, а та-кож недержавними органами (політичними партіями, громадськими об'єднаннями, органами та посадовими особами місцевого самовря-дування тощо), що забезпечує функціонування держави в цілому.

Існують різні види органів державної влади, які можна класифіку-вати за різними критеріями. За способом формування виділяють ви-борні (Верховна Рада України, Президент України) та призначувані органи державної влади (Конституційний Суд України, Кабінет Міністрів України, Генеральна прокуратура України, Вища рада юс-тиції, Центральна виборча комісія, Національна рада телебачення і радіомовлення, місцеві державні адміністрації та інші); за тери-торією, на яку поширюється юрисдикція, виділяють загальнодер-жавні (Верховна Рада України, Президент України, Верховний Суд України та ін.) та місцеві (локальні) (Рада Міністрів Автономно! Рес-публіки Крим, місцеві державні адміністрації, місцеві суди та ін.) ор­гани державної влади; за терміном дії виділяють постійно діючі (Вер­ховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховний Суд України та ін.) та тимчасові (спеціальні комісії Вер­ховної Ради України тощо) органи державної влади; за складом виділяють колегіальні (Верховна Рада України, Конституційний Суд України) та одноособові (Президент України, Уповноважений Вер­ховної Ради України з прав людини) органи державної влади; за ха­рактером повноважень виділяють державні органи загальної (Кабінет Міністрів України) та спеціальної (Міністерство юстиції України) компетенції; за видами державної влади поділяють на законодавчі

470

8.2 Суб'єкти конституційно-правових відносин

(Верховна Рада України), виконавчі (Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації) та судові (Верховний Суд України) державні органи влади; за функціями та правовими формами діяль-ності виділяють правотворчі (Верховна Рада України, Президент Ук­раїни, Кабінет Міністрів України), правозастосовчі (Кабінет Мініст­рів України, міністерства, місцеві державні адміністрації), правоохо-ронні (Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки Ук­раїни), контрольно-наглядові (Генеральна прокуратура України) дер­жавні органи. Існують й інші класифікації.

Державні органи влади виконують свої функції відповідно до чин­ного законодавства України (Конституція України, закони України, підзаконні нормативно-правові акти). Порушення чинного законо­давства про органи державної влади з боку органу державної влади чи державного службовця передбачає юридичну відповідальність — конституційну, адміністративну, кримінальну, цивільну та дисциплінарну. На органи державної влади поширюються загальні та спеціальні (юридичні) гарантії права в Україні.

Отже, органи державної влади репрезентують широке коло суб'єктів конституційно-правових відносин, що різняться між собою обсягом конституційної правосуб'єктності. Водночас доводиться констатувати, що правосуб'єктність окремих і часто найважливіших органів державної влади залишається законодавчо невизначеною. Зо-крема, до сьогодні не існує закону про Кабінет Міністрів України.

Особливим суб'єктом конституційних правовідносин є органи та посадові особи місцевого самоврядування. Так, ст. 7 Конституції визначає, що в Україні визнається і гарантується місцеве самовряду­вання. Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України «Про місцеве само­врядування в Україні» 1997 р. місцеве самоврядування — це гаранто-ване державою право та реальна здатність територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жи-телів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядуван­ня вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України¹.

Отже, основою місцевого самоврядування в Україні є територіаль-ні громади. Поряд із безпосередніми формами демократії на місцях

¹ Відомості Верховно! Ради України. — 1997. — № 24. — Ст. 170.

471

Розділ VIII. Конституційно-правові відносини

(місцеві референдуми, загальні збори тощо) важливим елементом ме-ханізму реалізації волі територіальної фомади є представницькі орга-ни місцевого самоврядування — виборний орган (рада), що скла-дається з депутатів, і відповідно до закону наділяється правом пред-ставляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення, а також посадові особи місцевого самоврядування — сільські, селищні та міські голови і голови районних та обласних рад.

Самостійними суб'єктами конституційно-правових відносин є політичні партії, громадські організації та їх блоки, а також проф-спілки. Зазначені суб'єкти мають на меті представляти, реалізувати і захищати політичні, економічні, соціальні, культурні та екологічні права і свободи людини і громадянина в Україні.

Політичні партії є одним із первинних і найважливіших суб'єктів державно-владних відносин. їх виникнення пов'язують із виникненням парламентських об'єднань і клубів виборців. Політичні партії стали першими суспільними спільнотами, що виражали певні політичні інтереси. Так, відомий французький політолог М. Дюверже писав: «Партіями однаково називають як великі народні організації, які виражають суспільну думку в сучасних демократіях, так і ворогу-ючі угруповання античних республік або клани, котрі утворювалися навколо якого-небудь кондотьера в Італії епохи Ренесансу; клуби, що об'єднували депутатів революційних асамблей, і комітети, що готува-ли цензові вибори у конституційних монархіях. Частково це виправ-дано, оскільки відображає певну глибинну спорідненість: хіба ці інститути не відіграють одну і ту ж роль, сутність якої — боротьба за політичну владу і її здійснення»¹.

Відповідно до Закону України «Про політичні партії в Україні» 2001 р. політична партія — це зареєстроване згідно з законом доб-ровільне об'єднання громадян — прихильників певної загально-національної профами суспільного розвитку, що має на меті сприян­ня формуванню і вираженню політичної волі фомадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах². Тобто політичні партії мають своїм першочерговим завданням сприяння реалізації політичних прав фомадян і насамперед їх виборчих прав.

Питання про конституційно-правовий статус політичних партій України, яких станом на 31 березня 2005 р. Міністерство юстиції Ук-

¹ Дюверже М. Политические партии / Пер. с франц. — 3-е изд. — М., 2005. — С. 21.

² Урядовий кур'єр. — 2001. — 28 квітня. — № 77.

472

8.2 Суб'єкти конституційно-правових відносин

раїни зареєструвало 126, оскільки вибори до Верховної Ради України 2006 р. відбуватимуться за пропорційною виборчою системою, а відтак саме політичні партії, що отримають представництво в парла-менті, стануть найвпливовішими суб'єктами формування внутріш-ньої та зовнішньої політики України.

Наступним суб'єктом конституційно-правових відносин є фізичні особи — громадяни України, іноземці, особи без громадянства та біженці. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про громадянство Ук­раїни» 2001 р. громадянин України — це особа, яка набула громадян­ство України в порядку, передбаченому законами України та міжна-родними договорами України; іноземець — особа, яка не перебуває в громадянстві України, і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; особа без громадянства — особа, яку жодна держава від­повідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про біженців» 2001 р. біженець — осо­ба, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, вірос-повідання, національності, громадянства (підцанства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за ме­жами країни своєї громадянської належності та не може користувати-ся захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного про­живання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначе-них побоювань.

Фізичні особи не є рівними у своїй конституційній право-суб'єктності. Відповідно до ст. 26 чинної Конституції іноземці та осо­би без громадянства, що перебувають в Україні на законних підста-вах, користуються тими самими правами і свободами, а також мають такі самі обов'язки, як і громадяни України, — за винятками, вста-новленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. При визначенні прав і свобод людини і громадянина у Кон­ституції України застосовується подвійна формула — «кожна людина має право», «кожен має право», «усі мають право» (ст. 27, 28, 29, 30 і т. д.) і «громадяни мають право» (ст. 25, 36, 38, 39).

Суб'єктами конституційно-правових відносин також є під-приємства, установи, організації незалежно від форм їх власності. Традиційно ці суб'єкти відносяться правознавцями виключно до учасників господарсько-правових відносин, але конституційне зако-

473

Розділ VIII. Конституційно-правові відносини

нодавство України визначає їх і як суб'єктів конституційних пра-вовідносин. Наприклад, п. 6 ст. 13 Закону України «Про Уповноваже-ного Верховно') Ради України з прав людини» 1998 р. передбачає мож-ливість виникнення конституційно-правових відносин між омбудс-маном та вищеназваними суб'єктами¹.

Суб'єктами конституційно правових відносин є також міжнародні органи та організації. Зокрема, важливий вплив на перебіг референд-ної кампанії 2000 р. в Україні мав моніторинговий комітет ПАРЄ, більш відомий як «Віденська комісія»².

До суб'єктів конституційно-правових відносин також необхідно відносити органи самоорганізації населення — жителі певного регіону, об'єднання населення за місцем проживання, трудові колек-тиви, колективи виборців, релігійні громади, асоціації міст і місцевих влад тощо. Коло цих суб'єктів є доволі поширеним, а їх функції, як правило, є законодавчо невизначеними.

Суб'єктами конституційних правовідносин, що в цілому визнача-ють внутрішню і зовнішню політику держави, є депутатські групи. Вони поділяються на парламентські фракції (за партійною на-лежністю) та депутатські групи (як правило, за регіональною на-лежністю). Нагадаємо про важливість цих суб'єктів у процесі консти-туційного будівництва України: у 2000 р. одним із ключових питань всеукраїнського референдуму за народною ініціативою було питання про формування у парламенті парламентської більшості як не-обхідної запоруки його ефективної діяльності. Видається, що у май-бутньому внутрішня і зовнішня політика України значною мірою за-лежатиме від позицій парламентських фракцій і депутатських труп.

Суб'єктами конституційно-правових відносин є також жителі пев­ного конкретного регіону, котрі можуть реалізувати свої права та обов'язки через зібрання населення за місцем проживання тощо. Зокрема, важливим суб'єктом конституційно-правових відносин є зібрання селян за місцем їх проживання. Саме цей суб'єкт визначає основні засади розвитку провідного, аграрного сектора економіки України. Якщо в Україні цей суб'єкт конституційного права пережи-ває період свого становлення, то в країнах — членах ЄС населення не-залежно від громадянства формує виборчим шляхом органи місцево-

¹ Відомості Верховно! Ради Украши. — 1998. — № 20. — Ст. 99.

² Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Референдуми в Україні: Історія та сучасність. — К., 2000. — С. 157-158.

474

8.2 Суб'єкти конституційно-правових відносин

_го самоврядування. Видається, що пріоритетність цього суб'єкта не викликає сумнівів, оскільки саме зібрання народу за локальним принципом, врешті-решт, визначає внутрішній курс держави.

На сьогодні ні у кого не викликає сумнівів конституційна право-суб'єктність засобів масової інформації як повноцінних учасників конституційно-правових відносин. Саме ЗМІ на сьогодні формують громадську позицію всіх суб'єктів конституційно-правових відносин, порушують найактуальніші проблеми суспільного та державного бу-дівництва. Існують й інші суб'єкти конституційно-правових відносин.

Із суб'єктами конституційно-правових відносин тісно пов'язаний інший елемент складу конституційно-правових відносин — права і обов'язки учасників конституційно-правових відносин. Права учас­ників конституційно-правових відносин полягають у можливості певної діяльності або поведінки, набуття, володіння, користування певними політичним та іншими цінностями.

Для суб'єктивних прав властиві такі ознаки: суб'єктивні права виз-начають вид і міру можливої правомірної поведінки учасника консти­туційно-правових відносин; зміст суб'єктивних прав визначається нормами конституційного права; суб'єктивне право виступає спосо­бом реалізації інтересів учасників конституційно-правових відносин; суб'єктивні права одних учасників конституційно-правових відносин породжують юридичні обов'язки інших суб'єктів конституційно-пра­вових відносин тощо.

Права суб'єктів конституційно-правових відносин об'єктивізу-ються в їх повноваженнях, що закріплюються Конституцією та зако­нами Украши й деталізуються в підзаконних нормативно-правових актах. Наприклад, ст. 85 Конституції Украіни визначає повноваження Верховної Ради Украіни, ст. 106 — Президента Украіни і т. д.

Обов'язки суб'єктів конституційно-правових відносин — це нор­мативно визначена міра належної діяльності або поведінки учасників правовідносин у сфері конституційних правовідносин. Юридичний конституційний обов'язок має три основні форми: а) утримання від заборонених дій, що суперечать інтересам інших учасників консти­туційно-правових відносин; б) здійснення конкретних дій чи дотри-мання конкретно! поведінки; в) обмеження в правах особистого, май-нового чи організаційного характеру (заходів юридичної відповідаль-ності).

Юридичні конституційні обов'язки поділяються на загальні та спеціальні. Загальні юридичні конституційні обов'язки поширюють-

475

Розділ VIII. Конституційно-правові відносини

ся на всіх суб'єктів конституційно-правових відносин. Зокрема, такі загальні обов'язки визначаються в ст. 65—68 Конституції України: не-ухильно додержуватись Конституції та законів України; не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей; сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом; подавати щорічно до податкової адміністрації декларації про майновий стан та доходи за минулий рік; не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині та відшкодовувати завдані збитки; захист Вітчизни, неза-лежності та територіальної цілісності України; відбувати військову службу відповідно до закону.

Спеціальні юридичні обов'язки у конституційно-правових відно-синах покладаються на спеціальні категорії суб'єктів цих правовідно-син — народних депутатів України, Президента України, суддів Конституційного Суду України та суддів судів загальної юрисдикції тощо. Як правило, спеціальні юридичні обов'язки учасників консти­туційно-правових відносин об'єктивізуються у відповідних норма-тивних актах, що визначають правовий статус суб'єктів конституцій-ного права. Наприклад, Закон України «Про статус народного депута­та України» від 17 листопада 1992 р. містить нормативні положення про обов'язки народного депутата України у Верховній Раді України та її органах (ст. 16-17), а також у виборчому окрузі та за його межа­ми (ст. 23).

Як наголошував О. Ф. Фрицький, особливості змісту конституцій­но-правових відносин слід шукати в характері прав та обов'язків учас­ників правовідносин, встановлених нормами конституційного права. Особливості цих прав і обов'язків полягають у тому, що вони най-повніше виражають суверенітет Українського народу, визначають ста­новище людини і громадянина в суспільстві і державі, закріплюють форми здійснення державної влади в Україні¹.

Слід розрізняти юридичний і фактичний зміст правовідносин, що співвідносяться як абстрактна і конкретна правові категорії. Юри­дичний зміст конституційно-правових відносин виражається в нор­мативно визначених правах і обов'язках учасників конституційно-правових відносин. Як правило, норми права визначають систему суб'єктивних прав і систему юридичних обов'язків щодо кожного суб'єкта конституційно-правових відносин, що дає можливість обра-

¹ Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підруч. — К., 2002. — С. 36.

476

8.3 Об'єкти конституційно-правових відносин

_ти певну конкретну модель правомірної поведінки цього суб'єкта. Та-_ка модель поведінки і буде фактичним змістом конституційно-право­вих відносин.

8.3 Об'єкти конституційно-правових відносин

Ключовим елементом складу конституційно-правових відносин, щодо яких здійснюється діяльність суб'єктів конституційного права, є їх об'єкти. Вони відіграють важливу роль у забезпеченні зв'язків між учасниками цих правовідносин і є важливим структуроутворюючим елементом конституційно-правових відносин і водночас найменш дослідженим елементом конституційно-правових відносин.

Фундаментальні наукові дослідження об'єкта правовідносин, по-кладені в основу досліджень об'єкта конституційно-правових дослі-джень, були започатковані ще за радянської доби. Так, на думку одно­го з перших радянських правознавців, які досліджували проблему об'єктів правових відносин, С. Ф. Кечекьяна, право завжди розуміло-ся як можливість користуватися чи розпоряджатися будь-чим. Вихо-дячи з цього, автор приходить до висновку, що об'єктом правовідно­син (суб'єктивні права) завжди є владарювання правомірної особи надь будь-чим. 3 цієї точки зору об'єктом правових відносин може бу­ти все, що може слугувати інтересам суб'єкта, над чим суб'єкт може владарювати, підкоряти своєму впливу і розпоряджатися на власний розсуд.

Іншої думки дотримувався О. К. Стальгевич, який вважав, що об'єктом правовідносин є насамперед суспільні відносини, на які на­правлено дію цих правовідносин. Автор указує на складність поняття про об'єкт, що являє єдність предмета правового регулювання та йо-го реального обгрунтування. Щодо діянь, то їх О. К. Стальгевич роз-глядає як фактичні обставини, із якими пов'язане виникнення пра­вовідносин. До таких фактичних обставин учений також відносить події та стани¹.

Ю. К. Толстой також розглядав правовідносини як об'єкт право­вих відносин і писав, що «загальним об'єктом правовідносин є ті фак-

¹ Стальгевич А. К. Некоторьіе вопросьі социалистических правовьіх отношений // Советское государство и право. — 1957. — № 2. — С. 30.

477

Розділ VIII. Конституційно-правові відносини

тичні обставини, на які правовідносини впливають». За виняткощ цього об'єкта правовідносин учений передбачав і наявність спеціаль-ного об'єкта чи предмета у вигляді речі чи продукту духовної твор-чості. Водночас Ю. К. Толстой категорично спростовував точку зору що об'єктом правових відносин можуть бути дії людей, оскільки їх поведінка «перебуває» не поза, а в структурі самих правовідносин, ут-ворюючи зміст суб'єктивних прав і обов'язків. Відповідно — по­ведінка людей не може бути водночас і змістом правових відносин, і їх об'єктом¹.

Цікавою видається й точка зору С. С. Алексеева, який вважав, що об'єктом права як сукупності норм, які виражають волю панівного класу, є суспільні відносини. На його думку, об'єктом правовідносин є різноманітні матеріальні й нематеріальні блага. При цьому вчений підкреслював, що об'єкт є чимось зовнішнім щодо юридичного змісту правовідносин і перебуває поза суб'єктивними правами і обов'язками. Об'єкт правового регулювання і об'єкт правових відносин, на думку правознавця, зовсім нетотожні поняття. Якщо об'єкт правового регу­лювання — це вольові суспільні відносини, вольова поведінка людей, то об'єкт правових відносин виступає у вигляді предметов і речей ма-теріального світу, як різноманітність матеріальних і нематеріальних благ².

Інший відомий радянський правознавець О. С. Іоффе вважав об'єктом права все те, на що право спрямовується, чи на що воно здійснює вплив. О. С. Іоффе відносив до об'єктів права також дію і поведінку людей³.

В. С. Петров і Л. С. Явич вказували, що, визначаючи об'єкт пра­вовідносин, необхідно виходити із того, що правовідносини — це особливі ідеологічні відносини, через які норма права впливає на фактичні суспільні відносини. Виходячи з цього випливає, що і нор­ма права, і правовідносини мають один і той самий об'єкт, яким є фактичні суспільні відносини⁴.

¹ Толстой Ю. К. К теории правоотношення. — Л., 1972. — С. 59, 65.

² Алексеев С. С. Об об-ьекте права и правоотношення // Вопросьі общей теории советского права. — М., 1960. — С. 287-289.

³ Иоффе С. О. Правоотношення по советскому гражданскому праву. — Л., 1949. — С. 52.

⁴ Общая теория государства и права / Под ред. В.С. Петрова и Л.С. Явича. — Т. 2. Общая теория права. — Л., 1974. — С. 343.

478

8.3 Об'єкти конституційно-правових відносин

В. С. Основін визначав об'єкт правових відносин як явище реаль-ної діяльності, що наділена системою суттєвих властивостей і якос-тей, з якими норма права пов'язує права і обов'язки учасників пра­вовідносин¹. Я. Н. Уманський виходив із того, що в більшості ви-падків державно-правові відносини, на відміну від цивільно-право-вих, не мають у якості основи свого виникнення будь-які речі, пред­мета, речі зовнішнього світу. Водночас Я. Н. Уманський зазначав, що для державно-правових відносин властивий той факт, що вони репре-зентовані державною територією та матеріальними цінностями, під якими вчений розумів матеріальні цінності, тобто засоби й знаряддя виробництва соціалістичного суспільства².

Проаналізувавши точки зору радянських теоретиків права можна умовно виділити три основних напрями оцінки об'єкта: перша трупа (С. Ф. Кечекьян, А. К. Стальгевич та ін.) відносила до об'єктів по-ведінку людей і речі; друга група (В. С. Основнін та інші) категорично заперечувала щодо віднесення поведінки людей до об'єктів правовідно-син; третя група вчених (М. М. Коркунов, О. С. Іоффе та ін.) заперечу­вала той факт, що речі належать до числа об'єктів правовідносин.

На сьогодні вітчизняні та зарубіжні правознавці в галузі загальної теорії держави і права визначають, що об'єктом правових відносин, як правило, є невизначене коло суспільних відносин у сфері відно­син, що регулюються правом.

Зокрема, у «Юридичній енциклопедії» Ю. С. Шемшученко пише, що об'єкт права — це матеріальні й нематеріальні блага, з приводу яких виникають правовідносини. До них, зокрема, належать речі, гроші, цінні папери та інше майно, в тому числі майнові права; робо­та і послуги; інформація; нематеріальні особисті блага (честь і гід-ність людини, її свобода і недоторканність тощо); продукти духовної творчості й права інтелектуальної власності; поведінка і дії юридич-них і фізичних осіб тощо. Види й обсяг матеріальних і нематеріальних благ, що становлять об'єкт права, визначаються законодавцем і закрі-плюються у законах та інших нормативно-правових актах³.

О. Ф. Скакун зазначає, що об'єкти правовідносин — це мате­ріальні та нематеріальні блага, з приводу яких суб'єкти вступають у

¹ Основин В. С. Советские государственно-правовьіе отношення. — М., 1959. — С. 368.

² Уманский Я. Н. Советское государственное право. — М., 1970. — С. 21.

³ Юридична енциклопедія: В 6 т. / Ред. кол.: Ю.С. Шемшученко (гол. редкол.) та ін. — Т. 4. — К., 2002. — С. 212-213.

479

Розділ VIII. Конституційно-правові відносини

правовідносини, здійснюють свої суб'єктивні юридичні права і суб'єктивні юридичні обов'язки, розрізняючи такі види об'єктів пра­вовідносин, як: 1) предмета матеріального світу: речі, цінності, май-но, тощо; 2) послуги виробничого і невиробничого характеру; 3) про-дукція духовного й інтелектуального характеру; 4) особисті немайнові блага¹. Інші підручники із загальної теорії держави і права обходять це питання або ж торкаються його фрагментарно.

Водночас слід зазначити, що останнім часом у вітчизняній пра-вовій науці посилюється інтерес до дослідження юридичної природи об'єкта права. Зокрема, Є. Курінний зазначав, що об'єкт права має бути найголовнішою юридичною категорією в ієрархії системи ос-новних правових елементів, оскільки будь-якій вольовій поведінці має передувати процес усвідомлення досягнення поставлених цілей та виконання завдань, що спричиняють її, за результатами якого має обиратися найбільш раціональний варіант вольової поведінки, що за-безпечуватиме максимальну повноту та своєчасність реалізації потреб й інтересів, які формуються у суспільстві. Виходячи з цього, вчений визначає, що об'єкт права — це сукупність суспільних потреб та інте­ресів, реалізація яких забезпечується правовою регламентацією².

Російські вчені-правознавці також перебувають під впливом ра-дянської теорії щодо об'єкта правовідносин. Так, В. С. Нерсесянц засвідчує, що під об'єктом правовідносин слід розуміти ті матеріальні та духовні блага, наданням і використанням яких задовольняються інтереси уповноваженої сторони правовідносин. До того ж автор до-дає, що зв'язок об'єкта з інтересами учасників приводить нас за межі аналізу юридичної форми правовідносин і дає змогу встановити зв'я­зок цієї форми з різноманітними формами матеріальної, організа-ційноїта культурної потребами особи й суспільства³.

Невизначеність щодо об'єктів конституційного права збереглася і в пострадянський період. На думку В. Й. Лучіна, конституційним правовідносинам властиві різноманітні, не позбавлені особливостей, об'єкти матеріального і нематеріального характеру, з приводу яких суб'єкти вступають в певні правові зв'язки. Власне, це ті явища, пред-

¹ Скакун О. Ф. Теория государства и права. — X., 2000. — С. 396-397.

² Курінний Є. Об'єкт права: Доктринальні питання визначення категорії // Право України. — 2003. — № 10. — С. 33-34.

³ Проблемьі общей теории государства и права / Под ред. В.С. Нерсесянца. — М., 1999. — С. 382.

480

мети навколишнього світу, на які націлені суб'єктивні юридичні пра­ва й обов'язки.

Об'єктами загальних конституційних правовідносин виступають насамперед вищі соціальні суспільні цінності, що набувають консти-туиійного рангу й закріплені в конституційних принципах, у загаль-норегулятивних нормах, програмних положеннях. Це — основи конституційного ладу; людина, її права і свободи; інтереси суспільства і держави; повновладдя і самоврядування народу; національний і дер-жавний суверенітет; федералізм; демократія, ідеологічна і політична багатоманітність; багатопартійність; право і законність; мир і міжна-родне співробітництво та ін.

Ці цінності, на думку В. Й. Лучіна, не є строго ієрархічною, фор-малізованою системою, але надмірне, вільне ставлення до них є не-припустимим. Об'єкти надають конституційно-правовим відносинам осмисленість, цілеспрямованість, відіграють важливу роль у забезпе-ченні зв'язку між їх учасниками, в реалізації ними своїх законних інтересів. Це необхідний структуроутворюючий елемент консти­туційних правовідносин¹.

О. О. Кутафін вважає, що об'єктами конституційно-правових відносин є предмети чи явища, з якими норми конституційного пра­ва пов'язують поведінку учасників конституційно-правових відно­син. Ці об'єкти прав і обов'язків охоплюють: державну територію; державну владу; місцеве самоврядування; майнові та немайнові бла­га; поведінку людей, дію органів влади, органів місцевого самовряду­вання і об'єднань громадян².

А. О. Безуглов і С. О. Солдатов вважають, що об'єктами консти­туційно-правових відносин можуть бути як матеріальні цінності, на-приклад, житло (ст. 40 Конституції РФ), так і нематеріальні блага, на-приклад свобода й недоторканність (ч. 1 ст. 22 Конституції РФ), кори-стування рідною мовою (ч. 2 ст. 26 Конституції РФ)³.

3 точки зору Ю. К. Краснова, об'єкти правовідносин — це те, з приводу чого суб'єкти права вступають в юридичні зв'язки, і на що спрямовані їх права і обов'язки. В державно-правових відносинах

¹ Лучин В. О. Конституция Российской Федерації. Проблемьі реализації. — М., 2002. —С. 123-124.

² Кутафин О. Е. Предмет конституционного права. — М., 2001. — С. 369.

³ Безуглов А. А., Солдатов С. А. Конституционное право России. — Т. 1. — М., 2001. — С. 55.

16 6-200

481

Розділ VIII. Конституційно-правові відносини

це — суверенітет, поділ влади, тип державного устрою, гідність особи, свобода тощо¹.

Білоруський учений М. Ф. Чудаков вважає, що об'єктами консти-туційно-правових відносин найчастіше є: матеріальні об'єкти (іноді їх називають майновими благами), немайнові блага і дії. При цьому за-значає, що питання про об'єкти конституційного права є доволі складним для юридичної науки, оскільки навіть видатні теоретики, говорячи про них, визначають ці об'єкти умовно, позаяк об'єкти кон­ституційного права часто є неосяжними, не піддаються дефініції, але водночас вони є доволі реальними, адже через них відбуваються серйозні суперечки, конфлікти і навіть війни².

Відповідні погляди існували й у вітчизняній науці конституційно­го права. Зокрема, з точки зору О. Ф. Фрицького, під об'єктами конституційно-правових відносин розуміють певні дії, особисті, соціальні або державні блага, які безпосередньо задовольняють інте-реси і потреби суб'єктів цих відносин, і з приводу яких їх учасники вступають у ці відносини і здійснюють свої суб'єктивні конституційні права і обов'язки. На думку О. Ф. Фрицького, ці блага можуть бути матеріальні й нематеріальні.

До матеріальних видів конституційно-правових відносин О. Ф. Фрицький відносить: політичні блага (конституційний лад, су­веренітет, влада, влада народу, державна влада, громадянство, депу­татский мандат, посада, територіальна цілісність тощо); дії уповно-важеного суб'єкта (парламенту, Президента України, народного депу­тата тощо); дії зобов'язаних суб'єктів (підпорядкованих органів дер-жавної влади, суб'єктів правовідносин, щодо яких прийнято відповідне рішення Конституційного Суду України); речі та інші май-нові й духовні блага (власність, засоби виробництва, предмети спо-живання, гроші, цінні папери, податки, збори, інтелектуальна влас­ність, наукові й літературні твори, образотворче мистецтво тощо); по-ведінка суб'єктів конституційно-правових відносин; результати по-ведінки таких відносин; природні об'єкти³.

На думку Ю. М. Тодики, об'єктами конституційно-правових від­носин є: суверенітет народу; державний і національний суверенітет;

¹ Краснов Ю. К. Государственное право России. — М., 2002. — С. 43.

² Чудаков М. Ф. Конституционное (государственное) право зарубежньіх стран. — Минск, 2001. — С. 28.

³ Фрицький О. Ф. Конституційне право України. — К., 2002. — С. 39.

482

8.3 Об'єкти конституційно-правових відносин

територія; конституційний лад та його захист; права, свободи обов'язки людини й громадянина; влада; волевиявлення народу, на­ селення відповідної адміністративно-територіальноі одиниш; ди дер- жавних органів тощо¹. Цієї самої думки Ю. М. Тодика дотримується і у більш пізніх виданнях². ._йш„

Найбільш повно думка Ю.М. Тодики на об'єкти конституційних правовідносин сформульована в праці «Конституціине право Ук­раїни: галузь права, наука, навчальна дисципліна» (1998 р.).

Учений вважає об'єктами конституційних правовідносин таю з них- 1) суверенітет народу; 2) національний і державний суверенітет 3) основи конституційного ладу України та його захист; 4) штереси суспільства і держави; 5) людина, її права і свободи; 6) влада; /) тери­ торія; 8) демократія, ідеологічна і політична багатоманітність; У) пра­ во й законність; 10) мир і міжнародне співробітництво; 11) волевияв­ лення народу, населення відповідної адміністративно-територіальноі одиниці- 12) розподілення компетенції між Україною і Автономною Республікою Крим; 13) власність; 14) дія органів місцево. влади і місцевого самоврядування; 15) формування і діяльшсть політичних партій громадських об'єднань, масових політичних рухів, шших суб'єктів політичного процесу; 16) набуття і припинення громадянст- ва, статус біженця. При цьому Ю. М. Тодика зазначав, що запропоно- ваний ним перелік об'єктів не є вичерпним і може бути продовженим залежно від специфіки цих відносин, положення іх суб'єктів і харак­ теру ЗВ'ЯЗКІВ МІЖ НИМИ³. Л'сігги

Враховуючи погляди вітчизняних і зарубіжних вчених на оо єкш правовідносин, слід визнати, що об'єктами (з лат. оЬ/есіиа - предмет; конституційних правовідносин виступають насамперед вищі сусшльн політичні цінності, шо набувають конституційного рангу и закріплені конституційних принципах, у загальнорегулятивних нормах, програмних положеннях. Такими цінностями (благами) є: конституційний лад, на родний і державний суверенітет; демократія, влада народу; Д^еР^жа°" влада, місцеве самоврядування; права і свободи людини і громадяни

і Тодика Ю. Я. Конституционное право Украиньі: Отрасль права ^наУ^ка'^^бред^Я дисциплина. - X., 1998. - С. 118-120; Конституцшне право України / а В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. — К., 1999. — Ь. гі. ^

г Конституцшне право України / За ред. Ю. М. Тодики і В. С. Журавського. 2002. — С. 26. лгаебная

з Тодика Ю. Я. Конституционное право Украинн: Отрасль права, наука, у дисциплина. - X., 1998. - С. 119-120.

483

Розділ VIII. Конституційно-правові відносини

на; інтереси суспільства і держави; внутрішня і зовнішня політика держави; ідеологічна і політична багатоманітність; функції і повнова-ження держави та органів державної влади і осадових осіб; право і за-конність; мир і міжнародне співробітництво та ін.

Пріоритетними об'єктами конституційного права України є:

1. конституційний лад України, тобто її суспільний і державний лад;

2. влада (воля) Українського народу, влада держави та її уповноваже-них органів, влада місцевого самоврядування; 3) державний устрій, форма державного правління; 4) джерела конституційного права: Конституція України, закони та інші джерела конституційного права; 5) повноваження, статус органів державної влади та їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб; 6) інтереси певних груп населення (об'єднання громадян, територіальні громади, релігійні громади, товариства національних меншин тощо); 7) грома-дянство, грошова і банківська системи, територія України, терито-ріальний устрій, Збройні Сили та інші військові формування, дер-жавні символи, закріплені в Основному Законі; 8) мова, інформація та інші духовні блага.

Об'єкти конституційного доцільно класифікувати насамперед за основними інститутами конституційного права. Сучасна система конституційно-правових інститутів подана такими основними інсти­тутами конституційного права України, як: інститут основ консти­туційного ладу; інститут громадянства; прав, свобод і обов'язків лю­дини і громадянина; інститут форм безпосереднього народовладдя; інститут парламентаризму (законодавчої влади); інститут президент­ства; інститут виконавчої влади; інститут судової влади; інститут конституційної юстиції; інститут прокуратури; інститут територіального устрою; інститут місцевого самоврядування. Саме ці інститути кон­ституційного права і опосередковують основні об'єкти консти­туційного права.

Основними об'єктами інституту основ конституційного ладу Ук­раїни, зокрема, є: конституційний лад України, тобто державний і суспільний лад; суверенітет народу — Українського народу, суве-ренітет держави; влада (демократія), влада народу, державна влада, місцеве самоврядування; державний устрій; форма правління; життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека; права і свободи людини і громадянина та їх гарантії; територія, державний кордон, територіальна цілісність і недоторканність; громадянство, державна мова та мови національних меншин і мови міжнародного

484

8.3 Об'єкти конституційно-правових відносин

спілкування; економіка, господарювання; ідеологія; природні ресур-си: земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресур-си, які знаходяться в межах України, природні ресурси її консти-туиійного шельфу, виключної (морської) екологічної зони; власність, право власності, об'єкти права власності Українського народу, держа-ви, приватної та комунальної власності та право користування; Конституція, закони, інші нормативно-правові акти, прийняті на основі й відповідно до Конституції, міжнародні договори та інші джерела конституційного права; право, система права, норми Конституції, норми і принципи міжнародного права; правовий порядок в Україні; екологічна безпека, екологічна рівновага на території України; націо-нальна безпека, державна безпека; національні інтереси, інтереси держави, діяльність, функції, спрямованість і види діяльності держа-ви, зовнішньополітична діяльність держави; діяльність, функції і по-вноваження органів державної влади, органів місцевого самовряду-вання та їх посадових осіб; консолідація та розвиток української нації, її історичної свідомості, традицій і культури; розвиток мовноїта релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України; національно-культурні і мовні потреби українців, які про-живають за межами держави.

Основними об'єктами інституту конституційно-правового статусу людини і громадянина, зокрема, є: статус людини і громадянина; гро-мадянство; конституційні права, свободи і обов'язки людини і грома­дянина; громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні і екологічні права і свободи людини і громадянина; гарантії прав і сво­бод людини і громадянина; поведінка, дії людини і громадянина; гро­мадянські права людини: право на життя, право захишати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань; право на свободу та особисту недоторканність; право на недотор-канність житла; право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; право на невтручання в особис­те і сімейне життя людини; свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, право повер-нення в Україну; політичні права громадян України: право на свобо­ду думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань; пра­во вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інфор-мацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір; право на сво­боду світогляду і віросповідання; право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для захисту своїх прав та

485

Розділ VIII. Конституційно-правові відносини

свобод та задоволення політичних, економічних та інших інтересів; право брати участь в управлінні державними справами, у всеук-раїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обрани-ми до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування; право збиратися мирно, без зброї і прово­ди™ збори мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких за-вчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування; право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади; органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк; економічні права лю-дини і громадянина: право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяль-ності; право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена зако­ном; право користуватися об'єктами права власності Українського народу, державної та колективної власності; соціальні права людини і громадянина: право на працю, право на страйк тих, хто працює для захисту своїх економічних та соціальних інтересів; право на відпочи-нок; право на соціальний захист; право на житло; право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло; право на охорону здоров'я, медичну допомогу та ме-дичне страхування, культурні права і свободи людини і громадянина: право на освіту; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності; право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; екологічні права: право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди; право вільного доступу до інформації про стан дов­кілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також пра­во на її поширення.

Основними об'єктами інституту форм безпосереднього народо­владдя, безпосередньої демократії (виборчого права), зокрема, е: вла-да народу, безпосереднє народовладдя (безпосереднє волевиявлення народу); основні форми безпосереднього народовладдя (безпосеред-ньоїдемократії): вибори — парламентські, президентські, місцеві ви-бори, референдуми — всеукраїнський, республіканський, місцеві ре-

486

8.3 Об'єкти конституційно-правових відносин

ферендуми, збори, мітинги, походи, демонстрації звернення грома-дян, референдна ініціатива громадян та інші форми; основні принци-пи виборів і референдумів; основні стадії виборів і референдумів: призначення, проголошення та інші стадії; питання референдумів; інші форми безпосередньої демократії; законопроекта та інші правові акти безпосереднього народовладдя.

Основними об'єктами інституту законодавчої влади (інституту парламентського права), зокрема, є: законодавча влада; статус, функції і повноваження Верховної Ради України, народних депутатів України, органів і посадових осіб Верховної Ради, їх права, обов'язки й гаранта; представницький мандат, депутатський мандат; складання присяги народними депутатами України; депутатська недотор-канність; форми роботи Верховної Ради: сесії, засідання, голосування, рішення Верховної Ради; внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції України; прийняття законів; призначення всеукраїнського референдуму з пи-тань, визначених статтею 73 Конституції України; затвердження Дер­жавного бюджету України та внесення до нього змін; контроль за ви-конанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо змісту про його виконання; визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики; затвердження загальнодержавних програм еко-номічного, науково-технічного, соціального, національно-культур-ного розвитку, охорони довкілля; призначення виборів Президента України у строки, передбачені Конституцією; заслуховування що-річних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України; розгляд і прийняття рішення про схва-лення програми діяльності Кабінету Міністрів України; надання зго­ди на призначення Президентом України прем'єр-міністра України; здійснення контролю за діяльністю Кабінету міністрів України; при­значення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб у випадках, передбачених Кон­ституцією; дострокове припинення повноважень Верховної Ради Ав-тономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Авто-номної Республіки Крим; утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до кате-горії міст, найменування і перейменування населених пунктів і рай­онів; призначення чергових та позачергових виборів до органів місце-

487

Розділ VIII. Конституційно-правові відносини

вого самоврядування; надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України; здійснення парламентского кон­тролю у межах, визначених Конституцією; усунення Президента Ук­раїни з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встанов-леному ст.. 111 Конституції України; оголошення за поданням Прези­дента України стану війни і укладання миру, схвалення рішення Пре­зидента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України; затверд-ження загальної структури, чисельності, визначення функцій Зброй­них Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України; затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації питання про відповідальність Кабінету Міністрів України; прийняття Верховною Радою постанов та інших актів; право законодавчої ініціативи; законодавчий процес: вияв законодавчої ініціативи, обго-ворення законопроектів, прийняття законів, підписання законів і їх оприлюднення, бюджетна система України; Державний бюджет Ук­раїни; грошова система України, грошова одиниця України — гривня, правовий статус Національного банку України — центрального банку держави, правовий статус Ради Національного банку України; засади грошово-кредитної політики.

Основними об'єктами інституту президентства, зокрема, є: статус Президента, функції, повноваження Президента, гарантування Пре­зидентом України державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадяни-на, принесення присяги Президентом України, піклування Прези­дента про благо Вітчизни і добробут Українського народу, забезпечення державної незалежності, національної безпеки і правонаступ-ництва держави, звернення Президента з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє та зовнішнє становище України; представництво дер­жави у міжнародних відносинах, керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, ведення переговорів та укладання міжнародних договорів України прийняття рішень про визнання іноземних держав; призначення та звільнення глав дипломатичних представництв Ук­раїни в інших державах і при міжнародних організаціях; прийняття і відкликання грамот дипломатичних представників іноземних держав;

488

8.3 Об'єкти конституційно-правових відносин

призначення всеукраїнського референдуму щодо змін Конституції відповідно до ст. 156 Конституції, проголошення всеукраїнського ре­ферендуму за народною ініціативою, призначення позачергових ви-борів до Верховної Ради; припинення повноважень Верховної Ради у випадках, передбачених Конституцією України; призначення прем'єр—міністра України за згодою Верховної Ради України, припи­нення повноважень прем'єр—міністра України та прийняття рішення про його відставку, призначення за поданням прем'єр—міністра Ук­раїни членів Кабінету Міністрів України, керівників інших централь-них органів виконавчої влади, голів місцевих державних адмініст-рацій та припинення їхніх повноважень на цих посадах; призначення за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального прокурора України, звільнення його з посади та інші установчі функції і повно-важення Президента України; скасування актів Кабінету Міністрів України та актів Ради Міністрів Автономної Республіки Крим; здійснення функцій Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України та Голови Ради національної безпеки і оборони, керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; внесення до Вер­ховної Ради подання про проголошення стану війни та прийняття рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної аг-ресії проти України та здійснення інших функцій і повноважень що­до гарантування державного суверенітету і територіальної цілісності України; нагородження державними нагородами, становлення Пре­зидентских відзнак і нагородження ними; вирішення питань про прийняття до громадянства України, та припинення громадянства України, про подання притулку в Україні; здійснення помилування; право вето; видання указів і розпоряджень Президента України тощо. Основними об'єктами інституту виконавчої влади, зокрема, є: ви-конавча влада, статус функції і повноваження, організація та порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних органів виконавчої влади; забезпечення державного суверенітету та еко-номічної самостійності України; здійснення внутрішньої та зо-внішньої політики держави, виконання Конституції та законів Украї­ни, актів Президента України; заходи щодо забезпечення прав і сво­бод людини і громадянина; забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористу-вання; розробка та здійснення загальнодержавних програм еко-

489

Розділ VIII. Конституційно-правові відносини

номічного, науково-технічного, соціального й культурного розвитку України; забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону; підготовка проекту закону про Державний бюджет України і забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою Держав­ного бюджету України, подання Верховній Раді звіту про його вико­нання; здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності і на-ціональної безпеки України, громадського порядку, боротьби із зло-чинністю; організація і забезпечення здійснення зовнішньоекономіч-ної діяльності України, митної справи; спрямування і координація роботи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Об'єктами інституту виконавчої влади також є: видання постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; статус, функції і повно­важення, організація і порядок діяльності в місцевих державних адміністраціях, в областях і районах, голів цих адміністрацій; статус, функції і повноваження, організація і порядок діяльності державних адміністрацій у містах Києві та Севастополі; рішення голів місцевих державних адміністрацій.

Основними об'єктами інституту судової влади, зокрема, є: судова влада, правосуддя, статус, функції і повноваження, організація і по­рядок діяльності судів; система судів загальної юрисдикції, статус, функції і повноваження, організація і порядок діяльності місцевих та апеляційних судів, вищих судів та Верховного Суду України; статус, функції і повноваження суддів судів загальної юрисдикції; судові рішення, особиста безпека суддів; основні засади судочинства; ста­тус, функції і повноваження, організація і порядок діяльності Вищої ради юстиції; статус, функції, повноваження, організації і порядок діяльності Конституційного Суду України, процедура розгляду справ Конституційним Судом; ухвалення і дача висновків Конституційним Судом України.

Основними об'єктами інституту прокуратуру зокрема, є: статус прокуратуру ії функції і повноваження, насамперед підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадя-нина або держави в суді у випадках, передбачених законом; нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшуко-ву діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням за­конів при виконання судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з

490

8.3 Об'єкти конституційно-правових відносин

обмеженням особистої свободи фомадян. Відповідно до перехідних оложень Конституції об'єктом інституту прокуратури тимчасово та-ож є: функція нагляду за додержанням і застосуванням законів та ункція попереднього (досудового) слідства. Крім того, основними б'єктами цього інституту конституційного права є організація та по-ядок діяльності органів прокуратури.

Основними інститутами судової влади є: правовий статус судів за-альної юрисдикції і Конституційного Суду України, принципи судо-строю і судочинства в Україні, система судів загальної юрисдикції, ункції судів загальної юрисдикції, правовий статус суддів Консти-уційного Суду України і суддів судів загальної юрисдикції тощо.

Основними об'єктами інституту територіального устрою України, зокрема, є: територія; територіальний устрій; принципи територіаль­ного устрою — єдності та цілісності державної території, її недотор-канності, гарантованості, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади та інші принципи; адміністративно-тери-торіальний устрій, система адміністративно-територіального устрою України: Автономна Республіка Крим, обласні, райони, міста, райо-ни в містах, селища і села; адміністративно-територіальні одиниці; міста із спеціальним статусом: Київ та Севастополь; Автономна Рес­публіка Крим: статус Автономної Республіки Крим, повноваже«ня Автономної Республіки Крим, питання, віднесені до відання Авто­номної Республіки Крим, Конституція Автономної Республіки Крим нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, по-вноваження, порядок формування і діяльності Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, питання нормативного регулювання Автономної Республіки Крим, статус Представництва Президента України в Автономній Рес-публіці Крим, та інші об'єкти.

Основними об'єктами інституту місцевого самоврядування Ук­раїни є: місцеве самоврядування як вид місцевої суспільно-політич-ної влади, зокрема право самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України; місцеве самовряду­вання в містах Києві і Севастополі; питання місцевого значення; по­рядок здійснення місцевого самоврядування; місцеві вибори, місцеві референдуми, принципи місцевих виборів і референдумів; статус те-риторіальних фомад, сільських, селищних і міських рад; статус сільських, селищних і міських голів, статус депутатів місцевих рад,

491

Розділ VIII. Конституційно-правові відносини

статус голів районної та обласної ради — статус органів самоор-ганізації населення, функції та повноваження суб'єктів місцевого са-моврядування.

Об'єкти конституційно-правових відносин можна розмежовувати й відповідно до сфер конституційного ладу. Безперечно, переважна більшість об'єктів конституційно-правових відносин належить до політичної сфери (народний і державний суверенітет, суспільний та державний лад, суспільні та державні інтереси, демократія та ін.), але ряд об'єктів належить й до економічної (власність, природні ресурси, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони України), соціальної (інтереси соціальних груп, конституційні соціальні права), культурно! (духовної) (національна ідеологія, куль­тура, державна мова й мови національних меншин), інформаційної (інформаційний плюрализм, інформаційна безпека), екологічної (екологічна безпека) та інших сфер суспільного і державного ладу.

Наведена характеристика основних об'єктів конституційного пра­ва не є вичерпною через багатоманітність конституційно-правових відносин, множинності суб'єктів цих правовідносин, юридичних фактів, що є елементом конституційно-правових відносин. До того ж конституційне право України як галузь права тяжіє до розширення кола суспільних відносин, що є предметом правового регулювання, а відтак — збільшується кількість об'єктів конституційного права. Тому зазначені авторами наукові позиції можуть бути розширені і конкре-тизовані.

8.4 Юридичні факти в конституційно-правових відносинах

Важливим, хоча й недостатньо дослідженим, елементом консти­туційно-правових відносин, на прикладі якого найбільш рельефно простежується причинно-наслідкова сутність цих правовідносин, є юридичні факти (лат. гасШт — зроблене, подія, вчинок).

Дослідження правової природи юридичних фактів стало предме­том теорії права ще наприкінці XIX ст. Свого часу відомий радянсь-кий теоретик права В. Б. Ісаков писав, що німецькі юристи-догма-тисти вважали зв'язок факту і правових наслідків особливим видом

492

8.4 Юридичні факти в конституційно-правових відносинах

причинность їх опоненти вирішальне значення в настанні правових наслідків відводили правовому порядку. Юридичний факт, на їх думку, виступає в ролі умови, зовнішнього поштовху. 3 точки зору представників психологічного напряму в теорії права, правові наслідки — перехід власності, поява чи зникнення суб'єктивних прав — є зміною не в об'єктивному світі, а у свідомості людей. Дія юридичних фактів полягає в обміні такими уявленнями¹. Погляди тогочасних теоретиків права на юридичний факт відстоювалися з огляду на наріжні положення юридичних шкіл, до яких належали правознавці. При всій їх багатоманітності їх об'єднувала одна спільна риса — дискусії щодо правової природи юридичного факту точилися навколо оцінки юридичного факту в правовідносинах і ли­ше опосередковано стосувалися сутності та змісту цього правового явища, його різновидів.

Радянська правова доктрина, що й поклала початок сучасним уяв-ленням про сутність і зміст юридичного факту, Грунтуючись на ма-теріалістичних підходах, виходила з того, що фактичні зв'язки юри­дичного факту і правових наслідків не є і не можуть бути причинни-ми зв'язками, оскільки такі зв'язки мають суб'єктивний характер і виникають на основі норм права — продуктів творчої вольової діяль-ності людини.

Зокрема, відомий радянський правознавець А. I. Денисов вважав, що під юридичними фактами слід розуміти обставини, що зумовлю-ють застосування юридичних норм і відповідно встановлюють, змінюють і припиняють правовідносини. Тобто юридичними факта­ми вчений вважав факти, із якими закон пов'язує виникнення нових чи зміну або припинення вже існуючих правовідносин.

Досліджуючи юридичний факт, А. I. Денисов висловлював цікаву точку зору щодо його етимологп: «Визнання за певними видами фактів суспільного життя чи явищами зовнішньої природи, що впли-вають на певні суспільні відносини, юридичного значення є вольовим актом держави»². Тобто учений інтуїтивно здогадувався, що юридичні факти можуть бути причинами і наслідками не лише цілеспрямованої вольової діяльності або поведінки суб'єкта, а й впливу об'єктивних

¹ Проблеми теории государства и права: Учеб. / Под ред. С. С. Алексеева. — М., 1987. —С. 290.

² Денисов А. И. Теория государства и права. — М., 1948. — С. 467.

493

Розділ VIII. Конституційно-правові відносини

явищ (у А. I. Денисова — природи) на стани суб'єктів. Але ця думка А. I. Денисова так і не була розвинена в подальших дослідженнях пра-вовідносин та їх складових елементів.

Положення загальної теорії права про юридичний факт у цілому були сприйняті й іншою радянською галузевою юридичною наукою, в тому числі радянською державно-правовою наукою. Так, напри-клад, С. С. Кравчук зазначав, що юридичні факти (дії та події) є осно­вою для виникнення, зміни і припинення державно-правових відно-син¹.

Вітчизняні та зарубіжні вчені активно використовували і продов-жують використовувати основні здобутки радянського правознавства про юридичні факти. Так, російський правознавець В. С. Нерсесянц пропонує розуміти під юридичним фактом життєві обставини, із яки-ми закон, правові норми пов'язують настання юридичних наслідків, насамперед різних правових відносин.

Розвиваючи положення А. I. Денисова про фактичні склади, В. С. Нерсесянц висловлював думку, що до елементів фактичного складу можуть належати такі події, які, власне, не мають юридичного значення, і наводив як приклад аморальну поведінку батьків як під ставу для позбавлення батьківських прав².

На думку О. Ф. Скакун, юридичний факт — це життєві обставини, із якими пов'язують виникнення, зміну чи припинення правовідно-син.За наявності норм права без юридичного факту правовідносини неможливі.

Юридичний факт, на думку вченої, — це водночас передумова пра-вовідносин і їх структурний елемент. Юридичні факти також мають свої функції — певні напрями впливу на суспільні відносини, що є предметом конституційного права, а саме: функція залучення суб'єкта права до правовідносин; функція породження право-суб'єктності, її набуття чи виникнення³. Таку саму думку щодо юри­дичних фактів мають й інші вітчизняні теоретики права⁴.

Положення загальної теорії права в цілому були сприйняті й у кон

¹ Советское государственное право. — М., 1975. — С. 37; Советское государственное право: Учеб. / Под ред. С. С. Кравчука. — М., 1980. — С. 35-36.

² Нерсесянц В. С. Проблемьі общей теории права и государства. — М., 1999. — С. 380-381.

³ Скакун О. Ф. Теория государства и права: Учеб. — X., 2000. — С. 400-405.

⁴ Кельман М. С, Мурашин О. Г. Загальна теорія права. — К., 2002. — С. 130 та ін.

494

8.4 Юридичні факти в конституційно-правових відносинах

ституційно-правовій науці. Так російський правознавець Ю. К. Крас­нов вбачає в юридичних фактах передумови правовідносин, ті конкретні життєві обставини, з якими норму права пов'язує настання певних юридичних наслідків¹.

Найбільш повно в російській конституційно-правовій науці юри­дичні факти досліджувалися О. О. Кутафіним. Утім детально аналізу-ючи види юридичних фактів у сучасному конституційному праві РФ, у визначенні поняття юридичного факту вчений обмежується констатацією того, шо юридичний факт є нормативно визначеною умо-вою виникнення, зміни і припинення конституційно-правових відносин².

Цікавою є й точка зору В. В. Лазарева щодо правової природи юридичного факту та його ролі й місця в конституційно-правових відносинах. На його думку, юридичний факт — це життєві явища чи обставини, що певним чином виражені зовні й інформують про стан суспільних відносин, що є предметом конституційного регулювання. Юридичні факти, на думку В. В. Лазарева, викликають передбачені конституційними нормами правові наслідки ніби вводять суб'єктивні права і обов'язки в механізм конституційного регулю­вання, наповнюють реальним юридичним змістом конституційні правовідносини³.

Юридичні факти також досліджувалися й українськими вчени-ми-конституціоналістами. Так, на думку Ю. М. Тодики, юридич­ний факт — це обставини, з якими пов'язане все життя консти­туційно-правових відносин, їх виникнення, зміна, припинення⁴. Це визначення дещо конкретизується О. Ф. Фрицьким, який вва-жає, що правові факти — це такі факти реальної дійсності, з настанням яких настають певні юридичні наслідки (а не лише правовідно­сини)⁵.

В. В. Кравченко вважає, що юридичний факт — це конкретні життєві обставини, з якими конституційно-правові норми пов'язу-ють виникнення, зміну або припинення конституційно-правових

¹ Краснов Ю. К. Государственное право России. История и современность: Учебное пособие. — М., 2002. — С. 43.

² Кутафан О. Е. Предмет конституционного права. — М., 2001. — С. 377.

³ Конституционное право: Учеб. / Отв. ред. В. В. Лазарев. — М., 1999. — С. 30.

⁴ Конституційне право України: Шдруч. — К., 2002. — С. 27.

⁵ Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Шдруч. — К., 2002. — С. 43.

495

/

Розділ VIII. Конституційно-правові відносини

відносин¹. Існують й інші, в цілому схожі, визначення юридичних фактів.

Узагальнюючи вчення радянських і сучасних правознавців про юридичний факт, можна стверджувати, що під юридичним фактом у конституційному праві традиційно прийнято розуміти визначені гіпотезою конституційно-правової норми конкретні обставини (умо-ви), з настанням яких виникають, змінюються або припиняються конституційно-правові відносини, тобто конституційний юридичний факт. Але таке визначення юридичного факту не розкриває призна-чення юридичного факту в системі конституційно-правових відно­син, зводить роль і місце юридичного факту до точки відліку консти­туційно-правових відносин. Причиною такого спрощеного ро-зуміння правової природи юридичного факту є нехтування радянсь-кою правовою доктриною окремих філософських учень, які не сприймалися марксистсько-ленінською наукою. Нагадаємо, що ра-дянська правова доктрина, за свідченням В. Б. Ісакова, грунтуючись на матеріалістичних підходах, виходила з того, що фактичні відноси­ни юридичного факту і правових наслідків не є і не можуть бути при-чинними зв'язками, оскільки такі зв'язки мають суб'єктивний харак­тер і виникають на основі норм права — продуктів творчої вольової діяльності людини. Тобто радянські, а згодом і українські правознавці спростовували можливість пояснення правової природи юридичних фактів, застосовуючи детермінізм.

Категорію «конституційний юридичний факт», як і консти­туційно-правові відносини, слід також розглядати через призму при-чинно-наслідкових зв'язків. Юридичні факти як обов'язковий еле-мент конституційно-правових відносин є не лише причинами (умо-вами, обставинами), що призводять до настання конституційно-пра­вових відносин, а й наслідками існуючих конституційно-правових відносин, що ведуть до зміни чи припинення цих правовідносин. Тобто дуалізм правової природи конституційних юридичних фактів полягає в тому, що вони можуть бути як причиною, так і наслідком конституційно-правових відносин.

Виходячи з того, що конституційні юридичні факти у своїй основі можуть мати як суб'єктивний, так і об'єктивний прояв у діях і подіях,

¹ Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посіб. — К., 2004. — С. 29. 496

8.4 Юридичні факти в конституційно-правових відносинах

ожна стверджувати, що передбачена конституційно-правовими нормами цілеспрямована вольова поведінка суб'єктів конституційно-правових відносин, що проявляється в діяльності та поведінці цих суб'єктів, властива лише частині конституційно-правових відносин. Тоді як інша частина конституційно-правових відносин — події — не залежить від вольової діяльності або поведінки уповноважених суб'єктів, виступаючи об'єктивними проявами буття (стихійне лихо, народження дитини, досягнення повноліття тощо).

Отже, конституційний юридичний факт — це передбачені чи санк-ціоновані конституційно-правовою нормою причина або наслідок діяль­ності чи поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин, або дії об'єктивних обставин, що зумовлюють виникнення, зміну та припинення конституційно-правових відносин.

Для юридичних фактів властиві певні ознаки (кваліфікації), що дають змогу виділити їх з-поміж інших явищ правової дійсності. На думку Г. В. Кикоть, для того, щоб соціальний факт вважався юридич-ним фактом, він має відповідати певним вимогам. По-перше, це має бути факт реал ьної дійсності, не вигадана подія, а явище матеріально-го світу. Такий факт має відбутися насправді чи принаймні тривати і на даний момент. Вигадані явище чи подія, що можуть прогнозувати-ся, навіть якщо їхнє виникнення в майбутньому не викликає сумнівів, не можуть розглядатися як юридичні факти (матеріальний критерій). По-друге, юридичний факт завжди повинен бути відтворе-ний у нормі права і визначати її гіпотезу. Саме завдяки правовим нор­мам з усієї маси соціальних норм фактів виділяється певна їх частина, якій надається юридичне значення (правовий критерій), позначена тим, що з її появою виникають, змінюються або припиняються пра-вові відносини, і це, зрештою, призводить до відповідних юридичних наслідків¹. Існують й інші точки зору щодо основних ознак консти-туційних фактів.

Видається, що для конституційних юридичних фактів властиві такі кваліфікуючі ознаки:

По-перше, конституційний юридичний факт є різновидом суспільних відносин, що виникають, змінюються та припиняються на основі конституційно-правових норм. При цьому, якщо причини ви-

¹ Кикоть Г. В. Деякі питання щодо вибору і конкретизації юридичних фактів // Правова держава. — Вип. 16. — К., 2005. — С. 578.

497

Розділ VIII. Конституційно-правові відносини

никнення конституційно-правових відносин (юридичні факти) об'єктивізуються в гіпотезі конституційно-правової норми, то наслідки зміни чи припинення конституційно-правових відносин (юридичні факти) можуть об'єктивізуватися в диспозиціях і санкціях норм конституційного права.

По-друге, конституційні юридичні факти є обов'язковим, істот-ним елементом конституційно-правових відносин. Без консти­туційного юридичного факту конституційно-правові відносини не можуть ні виникнути, ні змінитися, ні припинитися.

По-третє, за сутністю і змістом конституційні юридичні факти мо­жуть бути як цілеспрямованою вольовою діяльністю чи поведінкою суб'єктів конституційно-правових відносин, так і діями природних явищ, що відбуваються незалежно від волі відповідних суб'єктів. Тоб-то конституційні юридичні факти можуть мати як об'єктивне, так і суб'єктивне походження.

По-четверте, за впливом на конституційні правовідносини юри­дичні факти можуть виступати як причиною, так і наслідком, резуль­татом цих правовідносин.

По-п'яте, юридичні факти властиві конституційним правовідно-синам на всіх їх стадіях — виникнення, зміни, припинення консти­туційно-правових відносин. До того ж один і той самий консти-туційний юридичний факт може бути обов'язковим елементом різних конституційно-правових відносин. Водночас окремий вид консти­туційно-правових відносин може мати у своєму складі не одиничний конституційний юридичний факт, а цілу систему таких юридичних фактів, що отримала в юридичній науці назву «фактичного (юридич­ного) складу» правовідносин, зокрема у вигляді статусу окремих суб'єктів.

Конституційні юридичні факти відрізняються багатоманітністю та багатофункціональністю. Лише умовно можна говорити про консти­туційний юридичний факт, як абстрактну правову категорію. 3 метою комплексного аналізу конституційних юридичних фактів та виявлення їх юридичних особливостей і призначення в складі конституційно-правових відносин видається доцільним класифікувати консти­туційні юридичні факти.

¹ Денисов А. И. Теория государства и права. — М., 1948. — С. 468-470. 498

Питання класифікації юридичних фактів є традиційним для за-гальної теорії права. Свого часу А. I. Денисов наводив доволі за-вершену класифікацію юридичних фактів. Зокрема, поділяв юри-дичні факти за моментом волі на юридичні дії та юридичні події. У свою чергу юридичні дії вчений пропонує поділяти на правомірні (здійснені без наміру викликати юридичні наслідки та юридичні ненормативні акти: правочини і акти управління) та неправомірні (адміністративні, кримінальні, цивільні та дисциплінарні делікти)¹.

Ю. К. Толстой поділяв юридичні факти на дії, події та стани. Дії — це акти волі та свідомості індивіда чи колективу, події — не обстави-ни, що не залежать від волі людей, стани — тривалі у часі юридичні факти вольового і невольового характеру¹.

У свою чергу В. С. Нерсесянц класифікував юридичні акти на односторонні та двосторонні, вважаючи, що односторонні акти ма-ють правові наслідки незалежно від волі інших осіб, а двохсто-ронні — вимагають угоди між двома та більше особами або ор-ганізаціями².

На думку О. Ф. Скакун, юридичні факти можна класифікувати за: 1) юридичними наслідками: правоутворюючі, правозмінюючі, право-припиняючі; 2) за вольовою ознакою: дії, події, обставини; 3) за скла­дом: прості, складні. У свою чергу дії поділяються на правомірні (юридичні акти і юридичні вчинки) та неправомірні (злочини, про­ступки), а події — на абсолютні та відносні.

Конституційні юридичні факти як елемент конституційно-право-вих відносин різняться в кожному конкретному випадку. Вони є різноманітними за сутністю і змістом, функциями, способами та засо-бами впливу на конституційні правовідносини, формою прояву та закріплення тощо. Тобто конституційні юридичні факти підлягають класифікації за певними критеріями.

Основними критеріями класифікації конституційних юридичних фактів є: сутність і зміст конституційних юридичних фактів; призна-чення у механізмі конституційно-правового регулювання (функції); умови існування тощо.

¹ Общая теория государства и права / Под ред. В. С. Петрова и Л- С. Явича. — Т 2.

Общая теория права. — Л., 1974. — С. 332-333.

^г Нерсесянц В. С. Проблемм общей теории права и государства. — М., 1999. — С. 380.

499

Розділ VIII. Конституційно-правові відносини

За сутністю та змістом юридичні факти в конституційному праві вчені-правознавці традиційно поділяють на юридичні події, юри­дичні дії та правові стани (режими). До юридичних подій у консти­туційному праві належать факти, що не залежать від волевиявлення суб'єктів конституційно-правових відносин. Прикладом може бути досягнення громадянином певного віку для того, щоб бути кандида­том на посаду Президента України, народного депутата України, судді Конституційного Суду України тощо. Тобто події у конституційному праві, на думку вчених, створюють умови для настання консти­туційно-правових відносин.

Утім традиційна класифікація конституційних юридичних фактів за волевиявленням не відображає всю сутність і зміст конституційних юридичних фактів та їх призначення у конституційно-правових відносинах, а швидше визначає форму їх існування. До того ж кате-горія «дії» не відображає повноти діяльності або поведінки суб'єкта конституційно-правових відносин, оскільки така діяльність або по-ведінка може здійснюватися як у формі дії, так і у формі бездіяль-ності.

Залежно від впливу волевиявлення суб'єкта, його цілеспрямова-ного впливу на виникнення, зміну та припинення конституційно-правових відносин слід розрізняти юридичні факти, що є результатом суб'єктивної діяльності чи поведінки учасника конституційних пра-вовідносин, а також конституційні юридичні факти, що існують неза-лежно від суб'єктивної діяльності чи поведінки учасника консти­туційних правовідносин і є результатом об'єктивних природних явищ. Тобто за сутністю та змістом конституційні юридичні факти поділяються на суб'єктивні конституційні юридичні факти та об'єк-тивні конституційні юридичні факти.

Суб'єктивні конституційні юридичні факти — це передбачені конституційно-правовою нормою причини або наслідки діяль­ності чи поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин, що виявляються у виникненні, зміні та припиненні консти­туційно-правових відносин. Такі юридичні факти є наслідком цілеспрямованої вольової діяльності учасників конституційних правовідносин, що виявляється в їх суб'єктивних правах і юридич­них обов'язках. Прикладом суб'єктивних юридичних фактів є го-лосування громадян України на виборах і референдумах (ч. 1 ст. 38 Конституції України), прийняття рішення про усунення Прези-

500

8.4 Юридичні факти в конституційно-правових відносинах

дента України з поста у порядку імпічменту (ст. 111 Конституції України) тощо.

Об'єктивні конституційні юридичні факти — це визначені чи встановлені конституційно-правовою нормою причини або наслідки впливу об'єктивних явищ на виникнення, зміну та припи-нення конституційно-правових відносин. Прикладом таких юри-дичних фактів є досягнення громадянином України віку, із якого він може обиратися народним депутатом України (ч. 2 ст. 76 Консти­туції України), Президентом України (ч. 2 ст. 103 Конституції Ук­раїни), бути кандидатом у судді Конституційного Суду України (ч. 3 ст. 148 Конституції України) настання умов надзвичайного стану (п. 1 ст. 4 Закону України «Про надзвичайний стан» від 26 червня 1992 р.) тощо.

При цьому суб'єктивні юридичні конституційні факти (дії) можуть бути правомірними й неправомірними. Правомірні дії передбачають діяльність або поведінку, сутність і зміст якої полягає в тому, що учас-ник конституційно-правових відносин належним чином дотри-мується чи виконує визначені конституційними нормами правила діяльності або поведінки у суспільстві та державі, узгоджуючи їх ре­зультата з інтересами інших легітимних учасників конституційно-правових відносин.

Неправомірні суб'єктивні юридичні конституційні факти (консти­туційні делікти) — це діяльність або поведінка учасників консти­туційно-правових відносин, шо виражається в порушенні деліктоз-датними суб'єктами конституційного права правил діяльності або по­ведінки, визначених у конституційно-правовій нормі, або в ненадеж­ному виконанні цих правил. Прикладом конституційного делікту мо­же бути порушення конституційних прав і свобод людини і громадя-нина.

За призначенням у механізмі конституційно-правового регулю-вання, тобто за функціями, конституційні юридичні факти слід поділяти на причинні (правоутворюючі) та наслідкові (правозміню-ючі, правоприпиняючі). Правоутворюючі конституційні юридичні факти передбачають виникнення нових конституційно-правових відносин. Наприклад, реєстрація Міністерством юстиції України політичної партії передбачає виникнення нових конституційно-пра­вових відносин, пов'язаних із легітимною діяльністю цієї партії (участь у парламентських виборах тощо).

Розділ VIII. Конституційно-правові відносини

Правозмінюючі конституційні юридичні факти передбачають зміну, тобто надання нових якісних властивостей уже існуючим конституційно-правовим відносинам. Наприклад, конституційний юри-дичний факт надання згоди Верховною Радою України на притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності (ст. 80 Конституції України) якісно змінює конституційно-правові відносини, пов'язані з недоторканністю народних депутатів України. Але йдеться не про припинення таких конституційно-правових від-носин стосовно щодо депутатського корпусу, а лише про припинення депутатської недоторканності щодо конкретного народного депутата України у зв'язку з вчиненням ним конкретного кримінального зло-чину.

Правоприпиняючі конституційні юридичні факти мають своїм наслідком припинення певного виду конституційних правовідно-син. Наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 108 Конституції України дост-рокове припинення повноважень Президента України настає у разі: 1) відставки; 2) неможливості виконувати свої повноваження за ста­ном здоров'я; 3) усунення з поста в порядку імпічменту; 4) смерті. Тобто у разі настання хоча б одного із визначених Конституцією Ук­раїни юридичних фактів відбувається припинення конституційно-правових відносин, пов'язаних із виконанням конкретним суб'єктом нормативно визначених повноважень Президента Ук­раїни.

За умовами існування конституційні юридичні факти поділяються на одиничні (разові) та множинні. Тобто в одних випадках для виник-нення, зміни чи припинення конституційно-правових відносин до-статньо одного, разового юридичного факту, тоді як для виникнення, зміни чи припинення інших потрібна сукупність конституційних юридичних фактів.

Ця думка висловлювалася правознавцями і раніше. Зокрема, О. Ф. Скакун писала, що часто для виникнення передбачених право­вою нормою юридичних наслідків необхідний не один юридичний факт, а їх сукупність, що має назву фактичного (юридичного) складу. Тобто юридичні факти можуть виступати не в як одиничний елемент конституційно-правових відносин: подія, дія, а існувати як органічне

¹ Скакун О. Ф. Теория государства и права: Учеб. — X., 2000. — С. 400-405. 502

поєднання однорідних юридичних фактів, що мають тривалу дію. Такі юридичні факти можна назвати юридичними станами, або юри-дичними режимами. Прикладом може бути конституційний режим громадян України, юридичний режим іноземців на території України тощо¹.

Водночас учені обходять увагою визначення сутності та змісту одиничних і множинних конституційних юридичних фактів. На нашу думку, одиничні конституційні факти — це встановлені чи санкціоно-вані конституційно-правовою нормою причини або наслідки діяль-ності чи поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин, або ж інших об'єктивних природних явищ, яких достатньо в разовій кількості для виникнення, зміни та припинення конституційно-пра­вових відносин. Прикладом визначення одиничних конституційних юридичних фактів може бути нормативне положення ч. 5 ст. 79 Кон­ституції України: «Повноваження народних депутатів України почи-наються з моменту складення присяги». Тобто для настання консти­туційних правовідносин, пов'язаних із набуттям особою, обраною до Верховної Ради України, конституційно-правового статусу народного депутата України, необхідна наявність юридичного факту складення такою особою присяги.

Для виникнення або припинення інших конституційних пра­вовідносин одного конституційного юридичного факту не завжди бу-ває достатньо. Як правило, для виникнення або припинення склад-них конституційно-правових відносин необхідна сукупність (множи-на) конституційних фактів. Ця множина конституційних юридичних фактів має упорядкований, системний характер. Вони є взаємо-пов'язаними та взаємозумовленими і утворюють систему консти­туційних юридичних фактів. Прикладом множинних юридичних фактів у конституційно-правових відносинах є вимоги до судді Кон­ституційного Суду України, визначені ч. 3 ст. 148 Конституції Ук­раїни: «Суддею Конституційного Суду України може бути громадя-нин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стає роботи за фахом не менш як десять років, про­живав в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє держав­ною мовою». Тобто особа набуває правосуб'єктності кандидата на по­саду судді Конституційного Суду України лише за умови існування визначеної відповідною статтею Конституції України системи кон­ституційних юридичних фактів.

503

Розділ VIII. Конституційно-правові відносини

Система конституційних юридичних фактів — це упорядкована сукупність взаємопов'язаних і взаємозумовлених визначених чи санкціонованих конституційно-правовою нормою причин або наслідків діяльності чи поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин, або ж інших об'єктивних природних явищ, що виявляють-ся у виникненні, зміні та припиненні конституційно-правових відно­син.

504