osteologiya

Одеський державний медичний університет Кафедра анатомії людини

Лекція

за темою: «Загальна та часна остеологія».

Лекції обговорено на методичній нараді кафедри

« »

2010р.

Протокол №_

Зав.кафедрою

доцент Холодкова О.Л.

Одеса-2010

1. Загальні відомості про скелет

Однією з основних форм пристосувальних особливостей живого організму є рух. У хребтових це виконує апарат руху, що складається із активної та пасив­ної частин. Пасивна частина це кістки та зв'язки, які з'єднують кістки. Кістки складають скелет, а активна частина - м'язи. Скелет (від грецького skeleton) - це система твердих утворень, що складають основу організму та його частин.

2. Філогенез скелету

Від нищих хребтових скелет визнав ряд змін до вищих. У вищих хребто­вих він тільки опора та захищає життєво важливі органи, а також приймає участь в обміну речовин та кровоутворенні. Скелет поділяється на осьовий (че­реп, хребтовий стовп, грудна клітка) та додатковий - скелет кінцівок. Розріз­няють зовнішній та внутрішній скелет у тварин. Найпростішою формою зов­нішнього скелету є "кутікула" багатьох безхребетних (черви) - продукт виділен­ня епітелія шкіри. У членистоногих з'являється хітін (пошарована речовина, яка просякується вапном та досягає значної твердості).

До утворень того ж роду відносять раковини молюсків. У інших тварин зовнішній скелет знаходиться у товщі шкіри (у голкошкірих). Луска риб та шкірні окостеніння наземних хребтових досягають значного розвитку (кроко­дил, черепахи, броненосці) та захищає тіло тварин, але завжди доповнюється внутрішнім скелетом.

Внутрішній скелет слабо розвинений у нищих тварин та являє систему безклітковних перетинок або сполучнотканних утворень ("спонгін" губок, крем­нієві або вапнові голки - корали). Тільки у деяких голкових червів та у молюс­ків відмічається хрящовий скелет.

У хребтових тварин тіло підтримується складно побудованою системою внутрішнього скелету. У нищих риб (круглороті, акули, скати) він майже пов­ністю або більшою частиною хрящовий, а у вищих риб та наземних він допов­нюється шкірними кістками (покривні кістки черепа, плечового поясу), частко­во замінюється кісткою, що більш-менш замінює хрящ.

Скелет кінцівок у риб представлений хрящовими або кістковими стержня­ми, що підтримують непарні плавники, а також більш складно розчленованим хрящовим або кістковим скелетом парних плавників з їх поясами. Передній або грудний пояс вкритий у вищих риб рядом шкірних кісток, що з'єднує його із покрівлею черепа.

У наземних хребтових скелет парних кінцівок складно розчленований та іх пояси досягають значної могутності.

Осьовий скелет представлений у деяких нищих хребтових тварин хрящем усе життя (круглороті, осетрові), а у інших - тільки на ранніх стадіях ембріонального розвитку представлений шнуром з щільною еластичною оболонкою – chorda dorsalis. У вищих тварин вона замінюється хребтом. Філо­генетичні зміни відмічаються у скелеті людини у зв'язку з її вертикальним по­ложенням.

З. Ембріогенез та онтогенез

Сполучнотканевий остов (перетинчастий скелет) є у ранньому періоді роз­витку (приблизно до 2-го місяця внутрішньоутробного розвитку), у послідуючих стадіях онтогенезу людини скелет, головним чином, є хрящовим (хрящовий скелет). Процес перетворення хрящового скелету у кістковий продовжується до 25 - 26 років.

Вага хрящового та кісткового скелету до моменту народження складає 15-20% загальної ваги тіла. Вага кісткового скелету відносно до загальної ваги тіла складає 1/5 – 1/7.

Ріст та формування окремих частин скелету у різному віці йдуть нерівно­мірно. Розміри усього скелету та його ланок часто визначають розміри тіла, співвідношення його окремих ланок одною до іншого та до тіла як цілого - про­порції тіла.

Час виникнення старечих змін та темп їх нарощування у різних людей різ­ний. Разом з тим різні відділи старіють у різний час. Раніше всього старіють кістки пальців кісті, а також грудний та поперековий відділи хребтового стовпа. Старіння проявляються остеопорозом, особливо у суглобових кінцях кісток. Відмічаються звуження суглобових щілин. У діафізах трубчастих кісток, як і в плоских кістках, змінюється зовнішній вигляд кісток, поступово різко підси­люється нерівності їх рельєфу у ділянці суглобових кінців, у місцях прикріп­лення сухожилків, зв'язкового апарату. Наприклад, вертлюги стегна стають жорсткими, грубіють, різко виділяється tuberositas glutea. Особливо різко змі­нюється рельєф у чоловіків.

У хребтовому стовпі старечі зміни проявляються окостенінням зв'язок, але без суттєвого обмеження рухів. Старечій грудний кіфоз у жінок з'являється зви­чайно після 50 років, а у чоловіків після 60 років. Взагалі у всіх кістках старечі зміни проявляються після 40-50 років, у жінок на 6-8 років раніше, ніж у чоло­віків. Атрофія кісток не наступає навіть у літньому віці коли відсутня тяжка хвороба, що різко обмежує рухи.

4. Рентгенанатомія скелету

Рентгенологічним методом скелет вивчають як у живих, так і у мертвих людей. Скелет вивчать і у судовій медицині. На рентгенограмах відображені особливості опорної функції, що оприділяють на шийці стегна, п'ятковій кістці та ін. Це зв'язано із віком, статтю, професією людини, що обстежується. Вив­чається співвідношення судинних кісток, форма кісток, їх поверхні, структура кісткової речовини.

5. Загальні відомості про будову скелету

Кістковий скелет людини служить опорою для м'яких тканин та, зокрема, несе на собі м'ясця прикріплення так званих скелетних м'язів. Являючи собою у окремих частинах (головним чином у кінцівках) системи кісткових важелів (І-ІІ роду), з'єднаних звичайно рухливо одним з іншим. Скелет разом із скріплюючи­ми елементами (суглобові сумки, зв'язки, хрящі та ін.) є пасивною частиною системи органів руху.

У скелеті людини від 208 до 210 кісток (у деяких випадках до 300). Різна кількість залежить від кількості сесамоподібних кісток, включаючи або не включаючи слухові кісточки та під'язикову кістку у загальну кількість кісток. Додаткові кістки винаходять у ділянці кисті, ступні, XIII ребер, уставлені кістки черепа та у деяких інших місцях.

Скелет має слідуючи риси:

1. Наявність однієї вісі: усі відділи осьового скелету розташовані на одній осі, на верхньому кінці якого череп, на нижньому - копчик.

2. Антимерія: скелет сагітальною площиною можна поділити на рівні праву та ліву половини. У зв'язку з цим одні частини парні, а інші - непарні, але в них є симетричні частини (хребці, грудина клітка).

3. Метамерія: скелет площинами можна поділити на певну кількість метаме-рів або сегментів, які розташовані уздовж тіла зверху донизу.

Про скелет великий російський вчений П.Ф. Лесгафт писав: "Костная сис­тема человеческого организма устроена таким образом, что при наибольшей легкості она представляет наибольшую крепость и всего лучше в состоянии противодействовать влиянию толчка и сотрясения. Рьічаги, входящие в состав зтой системьі, больше приноровленьї к ловким и бьістрьім движениям, чем к проявленню большей сильї".

6. Функція скелету

1. Опорна функція. Скелет утворює "каркас", який утримує у певному по­ложенні усі органи та приймає на себе усю вагу тіла.

2. Локомоторна або рухова. Кістки виконують роль важелів під час перемі­щення тіла у просторі.

3. Захисна. Скелет захищає ограни від внутрішньої дії. Це найстаріша функ­ція. Кістки та їх накопичення утворюють порожнини для захисту найваж­ливіших органів.

4. Скелет є депо мінеральних речовин та у меншій мірі білків. Біля 70% су­хої кістки - мінеральні речовини. Більша частина (98%) усіх неорганіч­них речовин тіла знаходиться у кістках. Це кальцій, фосфор, магній та ін., але там є й мікроелементи: мідь, цинк, берилій, кремній, стронцій, фтор. Кістки активно обмінюються мінеральними речовинами з усім організ­мом. У кістках накопичуються радіоактивні ізотопи цезію та стронцію.

5. Кровотворна. Кров утворюється у червоному кістковому мозку в діафізах трубчастих кісток. Червоний кістковий мозок перетворюється у жовтий на протязі 12-18 років. Червоний мозок залишається у дорослих тільки в епі­фізах трубчастих кісток та у губчастих кістках.

7. Частини скелету

До скелету тулуба відносять хребці, крижову кістку, ребра, грудну кістку. Усі інші кістки відносяться до кісток кінцівок, окрім кісток черепа, які вивчає окрема наука - краніологія, частина остеології.

У скелеті розрізняють довгі кістки (ossa longa) у кінцівках; короткі кістки (ossa brevia), що приймають участь в утворенні зап'ястка, заплесна та ін.; плос­кі (ossa plana), що утворюють стінки порожнин, наприклад черепа, таза; повіт-роносні (ossa pneumatica), усередині яких є повітроносні синуси (лобна, клино­подібна), кістки неправильної форми та змішані.

Кровопостачання довгих трубчастих кісток характеризується численністю джерел кровопостачання, з яких головною є діафізарна артерія, а додатковими -гілки артерії окістя та додаткові діафізарні артерії. Артерії епіфіза знаходяться у нього із різних боків, прямуючи у процесі розвитку до ядра окостеніння, артерії цих частин не сполучаються одна з іншою. По тому, як части з'єднують­ся у кістку, розвивається єдина кровоносна система. У коротких трубчастих кістках той же тип розвитку кровоносної системи. Для ребер характерна більша кількість коротких артерій, що проходять у губчасту речовину кістки та анастомозують між собою. Артерії коротких кісток входять з усіх боків та направ­ляються від периферії до центра. Велике значення мають зв'язки, що проводять судини.

Вени кісток у кожній кістці формують сплетення. У трубчастих та плоских кістках поясів кінцівок венозні сплетення складаються з системи діафізарних вен, закладених у гаверсових каналах та окісті. У плоских кістках черепа елементи, аналогічні епіфізарним венам, відсутні. Венозні сплетення коротких кісток подібні за будовою до сплетень епіфізів трубчастих кісток. Вени кісток виникають із капілярної сітки кісткового мозку та виходять назовні у трубчастих кістках на межі епіфіза та діафіза, а у коротких - біля суглобових повер­хонь. Калібр венозних стовбурів губчастої речовини у 3-4 роки більше калібру артерій.

Лімфатичні судини кісток мало вивчені. Є данні про лімфатичні судини у кістках, що йдуть вздовж кровоносних судин та зв'язані із судинами окістя.

У кістках, кістковому мозкові є нервові сплетення та рецептори. Іннервація багатша в епіфізах та метафізах кісток. Рецептори кістки вважаються пропріо­цепторами. Окістя кожної клітки отримує іннервацію від декількох сегментів спинного мозку.

Разом із підшкірної клітковиною та м'язами скелет впливає на форму тіла. Скелет має значні статеві та індивідуальні особливості. Так, тіло жінки, на від­міну від чоловічого, має тонкіші та легші кістки, більшу вгнутість поперекового відділу хребтового стовпа, коротку та широку крижову кістку, низький та ши­рокий таз. Порушення нормального руху процесів окостеніння, відкладання вапнистих солей, зростання кісток і таке інше при різних хворобах, зокрема, за­лоз внутрішньої секреції різко відображується на зовнішності, розмірах та про­порціях тіла людини.

Цілі кістки на протязі життя змінюються: збільшуються у розмірах, а також деформуються: з'являються кісткові наростання, звужуються кісткові порожни­ни та канали для судин та нервів, що призводить до зміни структури кістки. З віком кістки жінок та чоловіків збільшуються. Це помітно на різних кістках скелету. Зовнішні розміри кісток не зменшуються, але збільшуються. Активація кісткоутворення у людей після 50 років призводить до змін рельєфу (з'являються кісткові наростання, звужуються кісткові канали,в яких проходять судини та нерви, що призводить до їх здавлення).

А. Хребці

Будова

Основа їх розвитку - хорда (chorda dorsalis), яка у процесі розвитку замі­нюється спершу на хрящовий, а потім на кістковий скелет. Джерелом розвитку осьового скелета є склеротом, котрий складається із великої кількості клітин мезенхіми. Приблизно у кінці першого місяця ембріогенезу ці клітини розмно­жуються, витягуються у різні боки, зростаються між собою та утворюють пере­тинчасту сполучну тканину, з якої починають утворюватися хребці. У кінці II, початку III місяця перетинчаста тканина переходе у хрящ, який, починаючи з кінця III місяця, замінюється кісткою. У зародка людини окостеніння відбу­вається, починаючи з 3 ядер окостеніння: 2 у правій та лівій половинах дуги між собою на першому році життя, а до тіла дуги приростають в 3 роки. Окос­теніння відбувається від шийного до куприкового відділу хребтового стовпа. Як додаткові центри окостеніння слід назвати центри у поперечних, остистих та сосочкових відростках, які з'являються у період статевої зрілості. Повне завер­шення окостеніння справжніх хребців відбувається у 25 років життя, а купри­кового та крижового - у 25-30 років.

У крижових хребцях є також центр окостеніння у тілі та 2 у дузі. Окрім то­го, додаткові центри окостеніння з'являються в епіфізах крижових хребців та у передніх частинах тіла. На другому році зростаються дуга та тіло V крижового хребця, на У-УІ зростаються дуга та тіло І крижового хребця. Тіла крижових хребців зростаються у 25 років або трохи пізніше.

Окостеніння І куприкового хребця відбувається у останній місяць внутрішньоутробного розвитку, а останнього - на 20-му році життя. Куприк оста­точно формується у 25-30 років.

Довжина тулуба залежить, головним чином, від довжини хребтового стов­па. Довжина хребтового стовпа у чоловіків 73-75 см, а у жінок - 69-71 см. Ця довжина розподіляється таким чином між відділами: 30 см - грудний відділ, 17 см - крижовий відділ,

по 11-12 см шийний та крижово-куприковий відділи. У перший рік життя росте поперекова частина, пізніше - крижова, шийна та грудна, а найповільніше від усіх - куприкова. Хребтовий стовп складає /₃ довжини тіла. У літньому віці хребтовий стовп стає коротшим завдяки утворен­ню кіфозу (горба) у грудному відділі хребтового стовпа та здавленню між хреб­тових дисків. У поперековому відділі збільшується лордоз.

Аномалії

До аномалій хребтового стовпа відносяться:

1. Зміна кількості хребців (32-35, зрідка 37). Збільшення відбувається завдя­ки крижовому та куприковому відділам; рідкіше зменшується або збіль­шується кількість шийних, грудних та поперекових хребців.

2. Асиміляція (повна, коли обидві половини V поперекового хребця пере­творюються у крижовий або неповна, коли тільки одна половина асимі­люється). Це може бути люмбалізація (6 поперекових та 4 крижових хребців) або сакралізація (4 поперекових та 6 крижових). Сьомий шийний може перетворитися у І грудний, коли біля нього з'являються 1-2 ребра.

3. Перший шийний може зростись із потиличною кісткою (окципіталізація).

4. Зуб II хребця може не зростатись з його тілом, а утворювати із ним суг­лоб. Такий зуб зветься odentoidea.

5. Крижовий канал не закривається повністю або частково – spina bifida totalis (partialis). В останні роки неповне зрощення вирішили вважати нор­мою, а повну відсутність spina bifida - відхиленням від норми. Розщеп­лення дуг може бути й у шийних хребцях - spina bifida cervicalis та в інших відділах. Хребтовий стовп зберігає залишки хорди у вигляді драг­листого ядра та хрящової стадії - у виглядіdiscus intervertebralis.

Б. Кістки грудної клітки

Будова

До кісток грудної клітки відносять ребра та грудину. Це вторинні, як і хребці, але довгі губчасті кістки.

Ребра спочатку складаються із мезенхімних стрічок, з яких потім утворю­ються хрящі. Пізніше у ребрах з'являються центри окостеніння (у головці, гор­бику та тілі). На другому місяці життя центр окостеніння у тілі, а у кінці стате­вого дозрівання в епіфізах (головці, горбику). Усі центри зливаються у 25 років. Слід відмітити, що грудинні кінці верхніх 9 ребер довго не костеніють або не костеніють на протязі життя.

Грудина утворюється з правої та лівої мезенхімальних стрічок, які є ре­зультатом зрощення грудних кінців правих та лівих ребер. Таким чином, гру­дина стає непарною кісткою. Ручка (manubrium) має звичайно один центр окос­теніння, у тілі 4-14 центрів, які зливаються у 4-6 місяців внутрішньоутробного розвитку. Мечоподібний відросток має 1 ядро та замінюється кістковою ткани­ною у 6-20 років життя та тоді не приростає до грудини.

Аномалії

Аномалії кісток грудної клітки:

1. Число ребер може змінитись: збільшується за рахунок шийних ребер. Мо­же бути недорозвиненою або нерозвиненою XII пара. Може бути відсут­нім й XI ребро.

2. Може бути 8 або 6 справжніх ребер.

3. Можуть бути додаткові кістки біля поперекових хребців, які з'єднуються з ними суглобами.

4. У грудині можуть бути отвори різного розміру (у тілі та мечоподібному відростку).

5. Мечоподібний відросток може бути розділений на 2 половини, може бу­ти хрящовим. Різні форми мечоподібного відростка пояснюються затрим­кою злиття двох смужок грудної кістки у період ембріогенезу.

6. Над ручкою грудини іноді буває 2 маленькі надгрудинні кісточки ossicula suprasternalia, які є у рептилій та звуться os suprasternale. Для людини це регресивна аномалія.

В. Кістки верхньої кінцівки

Розвиток верхньої кінцівки Верхня кінцівка ссавців виникає з грудних плавників, які утворені декіль­кома хрящовими пластинками. Скелет верхньої кінцівки наземних тварин мало нагадує плавники риб, хоча й виникає з нього, а проміжні форми кінцівок між плавником і трьохчленовою кінцівкою не знайдені. Скелет наземної кінцівки складається з трьох головних відділів: проксимального (найближчого) - 1 кіст­ка; середнього - 2 кістки та дистального - з декількох дрібних кісток. Між цими відділами є суглоби, завдяки чому уся кінцівка перетворюється у складну сис­тему важелів. Таким чином утворюється апарат для пересування тварин по землі.

Спочатку на тулубі зародка нема кінцівок. Верхні кінцівки з'являються на III тижні розвитку у вигляді 2 бічних лопатоподібних виростів на передній час­тині тулуба. Спочатку вони нагадують плавники, ніж руку. Потім вони поді­ляються на 2 частини: пояс та дистальна частина, з якої розвивається вільна кін­цівка. Пізніше видно ліктьовий вигін та майбутні пальці. Спочатку уся кінцівка складається із мезенхіми, а потім перетворюється у хрящову наприкінці VII тижня ембріогенезу. Тіло ключиці має 2 стадії, не проходить хрящову.

Лопатка

Лопатка розвивається на основі хряща. На III місяці внутрішньоутробного розвитку з'являється центр окостеніння у шийці лопатки, у перший рік життя -у дзюбоподібному відростку. До статевого дозрівання з'являються центри у верхівці та основі дзюбоподібного відростка, декілька центрів у надплечовому відростку, у нижньому та бічному кутах у суглобовій западині, пізніше - уздовж краю spina scapulae. Повне окостеніння у 17-26 років.

Ключиця

У тілі ключиці ендесмально з'являється центр окостеніння на VII тижні ембріогенезу. У 17-18 років виділяється центр окостеніння у грудному кінці. Кути у лопатки звичайно плоскі, але у дорослих приcередні краї бувають опук­лі, угнуті та прямі. Іноді між лопаткою та акроміоном є проміжок хрящової тка­нини та акроміон зветься os acromiale. Ключиці відмінні одна від іншої різним ступенем зігнутості. Бувають випадки відсутності однієї або двох ключиць, а також розщеплення їх плащових кінців.

Плечова кістка

Плечова кістка проходить 3 стадії розвитку. Перший центр окостеніння з'являється в діалізі на VII тижні ембріогенезу, у проксимальному епіфізі - у перший рік життя, пізніше у великому та малому горбиках, блоці; у 10-12 років життя у надвиростках. Повне окостеніння у 20-22 років.

Кістки передпліччя

Кістки передпліччя розвиваються енхондрально. У діалізах центри окосте­ніння знаходять на III місяці ембріогенезу, а в епіфізах - у 5-6 років. Повне окостеніння у 20 років.

Кістки кисті

Кістки кисті складаються із кісток зап'ястка, п'ястка та фаланг пальців. Кістки зап'ястка у новонароджених хрящові, центри окостеніння з'являються у перший рік життя у головчастій та гачкуватій кістках, у 3-9 років - у інших кістках зап'ястка, тільки у горохоподібній кістці у 12-13 років життя. У плодів знаходять особливу центральну кістку, яка іноді залишається на все життя. Така є у рептилій. Кістки п'ястка мають центри окостеніння у діалізах з IX тижня, а у головках - після народження.

У фалангах центри окостеніння з'являються на 7-12 тижні ембріогенезу у діалізах спочатку у кінцевих кістках, потім у ближніх епіфізах (у 3 роки). Фа­ланги закінчують свій зріст у 18-20 років. Найдовшi з фаланг проксимальні, а найдовший палець - середній (digitus medius), після нього безіменний (digitus innominatus, s. annularis), після нього вказівний (digitus index), мізинець (digitus minimus) та найбільший палець (pollex). У кисті є сесамоподібні кістки: постійна горохоподібна та розташована у кожного першого п'ясткофалангового суглоба.

Аномалії кісток верхньої кінцівки

Аномалії лопатки часто співпадають із аномаліями кісток плечового пояса. Суглобова ямка може бути плоскою, її може не бути. При цьому головка плечо­вої кістки може бути деформована, ключиця коротка, а хребтовий стовп має ви­гін (сколіоз). Надплечовий та дзьобоподібний відростки з'єднуються із лопат­кою хрящем. Замість вирізки на лопатці може бути отвір. Буває вроджена висо­ка позиція правої або лівої лопатки. Частіше вище знаходиться ліва, ніж права, лопатка. Os acromiale визначається у 15% випадків. Ключиця може бути відсут­ня з одного або двох боків, надплечовий відросток буває роздвоєний.

У плечовій кістці може бути відсутня кісткова пластинка між ліктьовою та вінцевою ямками, може бути отвір у кістці над присереднім надвиростком.

На передпліччі може бути відсутня одна із кісток (частіше променева). Іно­ді вони з'єднуються в одну кістку. На ближньому кінці ліктьової кістки бу­вають сесамоподібні кістки біля ліктьового та вінцевого відростка. Шилоподіб­ні відростки ліктьової та вінцевої кісток варіюють.

У кисті є також додаткові кості. Це друга трапецієподібна, шилоподібна та центральна, що присутня в 1% випадків. Додаткова трапецієподібна кістка роз­ташована між II п'ястковою, трапецією та трапецієподібною кістками на тилі кисті. Шилоподібна кістка знаходиться між III та II п'ястковими кістками зни­зу, головчастою та трапецієвидною угорі. Центральна кістка зап'ястка є у амфі­бій та рептилій.

У зап'ястку буває до 25 додаткових кісток, які розташовані на долоневій та тильній поверхнях кисті. У плодів більше сесамоподібних кісток, ніж у дорос­лих.

Інші аномалії кисті стосуються кількості пальців - багатопалість (polidactilia), додаткові пальці звичайно розташовані біля мізинця - digitus postminimus, але частіше біля великого пальця у вигляді його гілкі - ргаероllех. Кількість фа­ланг на додаткових пальцях менше, ніж звичайних. Буває розщеплення пальців. Полідактилія буває з обох боків, а може бути й на стопах. Укорочення пальців -brachidactilia, відсутність декількох пальців -hypodactilia. Може бути незвично великою уся кисть або тільки деякі пальці – acromegalia manus, acromegalia digitorum.

Г. Кістки нижньої кінцівки

Філогенез

Риби не мають крижової кістки та таза. Але у амфібій обидва відділи пояса добре відділені, хрящ замінюється кісткою. Таз рептилій щільно з'єднується із хребтовим стовпом, у ньому з'являється затульний отвір. У ссавців 3 кістки та­зового пояса приймають участь в утворені скелету та з'єднується в одну кістку. Таз людини ширше, ніж у тварин, кістки угорі розходяться.

Пояс нижньої кінцівки слабо розвинений у риб, він у деяких видів мало по­мітний. У амфібій він добре розвинений та хрящ замінюється кісткою, а також утворює разом з одним крижовим хребцем повне кільце - так вперше з'являєть­ся таз. У рептилій вже від 2 до 10 хребців. У птахів подальший розвиток таза, крижових хребців до 20, а таз відчинений спереду.

У ссавців тазовий пояс замкнений спереду, усі 3 кістки утворюють тазову кістку, яка зчленуються із хребцями. У людини клубова кістка має розлогі кри­ла та добре виражені статеві відміни.

Онтогенез

Тазові, як і грудні кінцівки, з'являються у ембріона. Спочатку в них тільки 2 частини, з яких розвивається тазовий пояс та вільна кінцівка. Потім в остан­ній розвивається коліно, а з дистального кінця з'являється ступня. Окостеніння тазової кістки починаються на ІІ-ІУ місяці ембріогенезу, коли виникає перший центр окостеніння у майбутній клубовій кістці, на ИІ-ІУ місяці у сідничній кіст­ці та на V - у лобковій. Це первинні центри. Крім них, є й додаткові центри, які формуються у різні роки життя: біля края клубової кістки, у сідничному горбі, сідничній ості та ін. Повне окостеніння у 20-25, а збільшення тіл З-х кісток у 15-16 років, у 7-8 років гілки лобкових та сідничних кісток з'єднуються. Три кіст­ки, що утворюють таз, зростаються в одну у 14-16 років.

У немовляти таз круглий, як у тварин, лише не розвинений, крила клубо­вих кісток рівні, у літніх людей наклоніння клубових кісток збільшується у ре­зультаті деякого зниження внутрішніх органів, а тазова кістка тонкішає.

Стегно

Стегнова кістка у дітей пряма, а її шийка слабо виражена, у літніх людей збільшується кістково/мозкова порожнина, а кістка стає крихкою. У жінок кіст­ка менша розміром та тонкіша. Один центр окостеніння знаходиться у діалізі (на VIII тижні ембріогенезу) та у нижньому епіфізі (перед народженням), а у головці - у кінці І року. Додаткові ядра окостеніння з'являються у великому та малому вертлюгах у 13-14 років, тільки у 17 років малий вертлюг зростається із діафізом стегнової кістки. Повне зрощення нижнього епіфіза з діафізом відбу­вається у 20-24 роки.