Політичні партії Західної України
Дещо інша політична ситуація наприкінці XIX ст. склалася в західноукраїнських землях. На відміну від радикальних партій Східної України, галицькі політичні організації розвивалися цілком легально й у своїх програмах були переважно поміркованими. Інша відмінність між політичними партіями Східної та Західної України корінилася в різних підходах до вирішення національного питання. В той час як перши усіма засобами намагалися якось пов’язати його з соціально-економічними проблемами, другі, вимагали повної рівності з поляками і вбачали кінцевою метою створення самостійної Української держави.
У жовтні 1890 в Галичині оформлюється Русько-Українська радикальна партія. Її фундаторами були “ветерани” радикалів – Іван Франко та Михайло Павлик. Новостворена партія була фактично першою політичною партією на українських землях.
На організаційних зборах РУРП була ухвалена партійна програма, що ґрунтувалася на принципах наукового соціалізму. Ця новостворена партія була першою українською партією європейського зразка – з програмою, масовим і фіксованим членством.
У програмі-мінімум РУРП говорилося, що її найближчими завданнями є досягнення матеріального добробуту трудящих, усунення всякої експлуатації, проведення реформ, спрямованих на економічне піднесення краю. У програмі-максимум декларувалося прагнення до встановлення колективної організації праці й колективної власності на засоби виробництва еволюційним шляхом.
У національному питанні РУРП не ставила метою досягнення державної самостійності України, а пропонувала лише запровадження в Австрійській імперії “правдивого автономізму, який би бачив силу монархії в найкращім культурнім і національнім розвої провінції і народностей, в задоволенні всіх їхніх жадань...”
Проте молодіжне радикальне крило РУРП вважало, що багатонаціональна Австро-Угорщина не від одповідає потребам свого населення. Ці потреби вимагають організацію самостійного політичного організму для кожної нації.
Враховуючи критичні зауваження молодшої частини радикалів, з’їзд РУРП в 1895 докорінно “націоналізує” свою програму, проголошуючи, що в дальній перспективі найповніше реалізувати соціалізм можна лише в межах незалежної української держави, а в близькій перспективі – в цілком автономній українській провінції Австрійської імперії.
На початку 1896 Леся Українка разом із І. Стешенком групу української соціал-демократії, що прагнула утворення демократичної української республіки. В 1899 частина радикально налаштованих членів РУРП вийшла з партії і після кількох невдалих спроб у вересні цього року створила окрему Українську соціал-демократичну партію (УСДП).
Своєю метою соціал-демократи проголосили створення “вільної держави українського люду – Української республіки”. Але в загальних планах австрійської соціал-демократії теза про право нації на самовизначення націй була відсутня. Необхідність збереження Австро-Угорської держави соціал-демократи мотивували загрозою Європі з боку Російської імперії. Це положення було затверджене у програмі австрійської соціал-демократії, прийнятої на Брюнському конгресі соціал-демократів Австрії, що відбувся у 1899. Українська соціал-демократична партія визнала рішення конгресу обов’язковими для себе, хоча від віддаленої перспективи побудови незалежної держави не відмовилась. На цьому тлі, зокрема, виник конфлікт з польськими соціал-демократами, яки вважали, що українці не мають права вести пропаганду в містах Східної Галичини, де населення було переважно польським.
Вимоги соціал-демократів щодо створення самостійної держави вплинули на формування позицій політичних партій Буковини – Національно-демократичної партії (1907) та Радикальної партії (1906).
Кінцевою фазою формування політичної платформи західноукраїнських політичних партій стала нарада у Львові, що відбулася 20 грудня 1899 за участю понад 150 представників з усієї Галичини. В її роботі брав участь і М. Грушевський. Її головним підсумком було офіційне створення нового політичного угруповання – “Національно-демократичного сторонництва”, або Української національно-демократичної партії (УНДП).
Склавши програму, що мала примирити і радикалів, і русофілів, націонал-демократи проголосили своєю головною метою національну соборність та незалежність України. Одним з першочергових завдань партії програма також убачала виховання єдності з російськими українцями, з якими треба йти разом до культурної спільності. Щодо Буковини й Закарпаття, партія передбачала створення тут окремих автономних одиниць з окремими сеймами.
Поміркована політична позиція партії, підтримка її такими народовськими організаціями, як “Просвіта”, сприяли тому, що націонал-демократи незабаром стали найвпливовішою політичною партією Західної України.
Існували у західноукраїнських землях і таки політичні сили, яки закликали до цілковитого ототожнення України з Росією. На противагу українським націонал-демократам вони заснували Російську національну партію, яка отримувала дотації від царського уряду. Новостворена партія користувалася також підтримкою польських аристократів.