Лекція 3. Соціально-трудові відносини як система.

1. Сутність і види соціально-трудових відносин, елементи системи.

2. Суб’єкти і рівні СТВ, взаємозв’язок між суб’єктами СТВ, предмети СТВ.

3. Типи й принципи СТВ.

4. Трансформація СТВ, їх стадії.

1. Сутність і види соціально-трудових відносин, елементи системи.

В процесі праці люди вступають в деякі соціально-трудові відносини, взаємодіючи один з одним. Соціальна взаємодія у сфері праці – це форма соціальних зв’язків, яка реалізується обміном діяльності та взаємними діями. Соціальні відносини – відносини між соціальними групами та окремими індивідами з приводу їх суспільного положення, умов розвитку та формування особистості. Ці відносини нерозривно пов’язані та обумовлені трудовими відносинами.

СТВ дозволяють визначити соціальну значущість, роль, місце, положення індивіда та групи. Вони є єднаючою ланкою між робітником та бригадиром, керівником та підлеглими, окремими групами робітників та їх членами.

Соціально-трудові відносини — це комплекс взаємовідносин між найманими працівниками і роботодавцями (суб'єктами і органами, що їх представляють) за участі держави (органів законодавчої і виконавчої влади), які пов'язані з наймом працівників, використанням та оплатою їхньої праці, відтворенням робочої сили і спрямовані на забезпечення соціальної злагоди, високого рівня та якості життя працівників, високої ефективності роботи підприємств.

Ці відносини охоплюють широке коло питань — від соціально-економічних аспектів майнових відносин до системи організаційно-економічних і правових інститутів, пов'язаних з колективними та індивідуальними переговорами, укладанням договорів і угод, визначенням умов праці, розмірів її оплати, вирішенням трудових конфліктів, участю працівників в управлінні виробництвом тощо.

Соціально-трудові відносини мають об'єктивний характер, оскільки вони не залежать від волі й бажання окремої людини, тобто це об'єктивна взаємозалежність і взаємодія суб'єктів цих відносин. Разом з тим, соціально-трудові відносини, безумовно, суб'єктивовані, оскільки вони відображають суб'єктивно визначені наміри і дії учасників цих відносин, сформовані з усвідомленням взаємної залежності.

Види СТВ в сфері праці:

• За змістом діяльності: виробничо-функціональні, професійно-кваліфікаційні, соціально-психологічні, громадсько-організаційні

• За суб’єктом: між організаційні (організація-організація), внутрішньо організаційні, внутрішньовиробничі (організація-особистість, особистість-особистість)

• За обсягом власних повноважень: відносини по горизонталі та по вертикалі

• За засобами спілкування: неуособлені, міжособистісні

• За ступенем регламентування: формальні та неформальні

• За характером розподілу доходів: в залежності від трудового вкладу та незалежно від трудового вкладу.

Соціально-трудові відносини як система виявляються у двох формах: 1) фактичні соціально-трудові відносини, які функціонують на об'єктивному і суб'єктивному рівнях і 2) соціально-трудові правовідносини, що відображають фактичні соціально-трудові відносини на інституціональному, законодавчому, нормотворчому рівнях.

2. Суб’єкти і рівні СТВ, взаємозв’язок між суб’єктами СТВ.

В структурі СТВ виділяють: суб’єкти, предмети, типи, принципи, рівні.

Суб’єкти СТВ: найманий працівник, роботодавець та держава. Суб’єкти СТВ можуть бути індивідуальні та колективні.

Розглянемо основні характеристики суб’єктів СТВ.

Найманий працівник – громадянин, який заключив трудовий договір із роботодавцем, керівником підприємства або окремими індивідами. Договір найму може бути письмовим або в усній формі.

Роботодавець - людина, що працює самостійно та постійно для здійснення трудового процесу одного або більше людей.

Держава як суб’єкт СТВ виконує наступні ролі: законодавчу, захищає права, регулює діяльність, надає роботу (роботодавець).

Взаємодія між суб’єктами СТВ здійснюється на кількох рівнях: робітник-робітник, робітник-роботодавець, профсоюз – роботодавець, роботодавець – держава, робітник – держава та інші.

Предмети СТВ на рівні робітників – це окремі частини трудової діяльності людини, які залежать від умов життєдіяльності робітника, його цілей та задач.

В якості предметів СТВ на рівні працівників виступають питання трудового життя людини, зміст яких залежить від життєвих етапів. На кожному етапі людина в СТВ буде віддавати перевагу тим чи іншим цілям – тобто предметам.

На першому етапі предметами СТВ можуть бути: трудове самовизначення, профорієнтація, профосвіта та ін. На другому – це може бути: наймання – звільнення, соціально-професійний розвиток, професійна підготовка і перепідготовка, оцінка праці, її винагорода. На наступному етапі предметами СТВ можуть бути: трудова активність, кар'єра, отримання соціальних пільг і гарантій та ін.

В якості предмета колективних СТВ (наприклад, між працівниками і роботодавцями) може бути кадрова політика, зокрема: атестація кадрів, оцінка ефективності праці, організація та нормування праці, трудові конфлікти та їх вирішення та ін.

Всю багатогранність СТВ, що виступають в якості їх предметів, можна узагальнити в три основні групи: СТВ зайнятості; СТВ, пов'язані з організацією і ефективністю праці; СТВ, що виникають у зв'язку з винагородою за працю.

3. Типи й принципи СТВ.

СТВ в залежності від способу їх регулювання, методів розв’язання проблем класифікують за типами. Тип СТВ визначається їх характером, тим яким чином приймаються рішення у соціально-трудовій сфері. Важлива роль при формуванні типів СТВ належить принципам рівності та нерівності прав та можливостей суб’єктів СТВ.

Основний принцип системи СТВ – законодавче забезпечення прав у соціально-трудовій сфері, визначення об’єктів, суб’єктів, порядку їх взаємодії, сферу взаємодії суб’єктів, а також контроль за виконанням даних правил.

Існують також наступні принципи:

• принцип солідарності – сумісна відповідальність людей, яка заснована на особисті відповідальності та злагоді, спільності інтересів

• принцип субсидіарності заснований на особистій відповідальності, передбачає недопущення відповідальності на суспільство, це особиста відповідальність та самореалізація

• принцип партнерства – захист інтересів суєтами СТВ та їх самореалізація у політиці узгодження взаємних пріоритетів

• принцип адресності необхідний для реалізації функції соціального захисту

• принцип все суспільності викликає нерівності

• принцип інтегрованості включає взаємодію всіх форм, елементів та методів соціального захисту, організацію їх в єдину систему на всіх рівнях суспільного життя.

В розвинених країнах найпоширенішим типом СТВ є соціальне партнерство. Конфлікт – протилежність напрямів цілей та інтересів, позицій та поглядів суб’єктів взаємодії.

Трудовий конфлікт – різновид соціального конфлікту. Сьогодні конфлікт вважається необхідною умовою соціального розвитку, що надає можливості впровадження інновацій, новому рівню взаємовідносин співробітників.

Дискримінація – необґрунтоване обмеження прав та можливостей будь-кого.

Перелічені типи СТВ не існують в чистому вигляді, найчастіше вони виступають як комбінація.

4. Трансформація СТВ, їх стадії.

Слід розрізняти СТВ за умов планової та ринкової економіки. В першому випадку СТВ характеризується терміном «державний патерналізм», в якій пересічний працівник виступає переважно як об’єкт, а не суб’єкт СТВ. В ринковій економіці здійснюється роздержавлення СТВ.

Соціально-трудові відносини пройшли у своєму розвитку чотири стадії.

· Ранньокапіталістична, що характеризується повною незахищеністю працівника від свавілля роботодавця.

· Конфронтаційна, однією з основних ознак якої є організований страйковий рух.

· Стадія змагального співробітництва, для якої характерні динамічний паритет сторін, розуміння їх взаємозалежності.

· Стадія соціального партнерства, що характеризується орієнтацією на забезпечення оптимального балансу в реалізації інтересів сторін.

Розвиток СТВ відбувається відповідно до етапів розвитку суспільного виробництва: до індустріального, індустріального. Постіндустріального.

Досвід розвинених країн свідчить про необхідність співпраці найманих працівників та роботодавців через розвиток системи найманої роботи з соціальним страхуванням, охороною здоров’я, гарантіями зайнятості.

Створення в Україні нової системи соціально-трудових відносин, адекватних соціально орієнтованій ринковій економіці, має передбачати на забезпечення свободи і прав людини (як найманого працівника, так і роботодавця); людський розвиток; розширене відтворення робочої сили; інтелектуалізацію праці; стабільність і ефективність зайнятості; захист національного ринку праці; гідну працю; належний соціальний захист і соціальне забезпечення. Сьогодні в Україні діє неадекватна ринковій економіці модель регулювання СТВ, якій притаманна стихійність, безсистемність, поспішна відмова від централізованих регуляторів, недостатні ефективність та обсяги робіт щодо оптимізації інтересів сторін соціального діалогу.