2.3.2. Порядок та форми здійснення безготівкових розрахунків

У процесі господарської діяльності підприємства здійснюють розрахунки з підприємствами, як у готівковій формі, так і без участі готівки, шляхом перерахування коштів з рахунку банку свого підприємства на відповідні рахунки іншого підприємства. Останній вид розрахунків називається безготівковим і за­конодавчо регулюється Інструкцією про безготівкові розрахунки в національній валюті України, затвердженою постановою Правління Національного банку Укра­їни від 21 січня 2004 року № 22.

При здійсненні розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форма розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронній формі. Окрім того, все більшого поширення набувають розрахунки банківськими платіжними картками.

При здійсненні розрахункових операцій підприємства можуть використову­вати такі розрахункові документи:

• меморіальний ордер;

• платіжне доручення;

• платіжна вимога-доручення;

• платіжна вимога;

• розрахунковий чек;

• акредитив;

• банківські платіжні картки.

Підприємство для здійснення розрахунків самостійно обирає передбачені пла­тіжні інструменти (за винятком меморіального ордера) і зазначає їх під час укла­дення договорів.

Розрахункові документи складаються на бланках, форми яких визначені Інстру­кцією. У випадку порушення чи неправильного заповнення реквізитів документи по­вертаються банком без їх виконання. Документи заповнюють українською мовою.

Розрахунковий документ (за винятком розрахункового чека) виписується в кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків (але не менше ніж два). Розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу (час роботи з клієнтами, який встановлюється самостійно з банком та зазначається в його внутрішніх правилах), виконується в день їх надхо­дження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного робочого дня.

Кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного одержувача, ма­ють повертатися ним у строки, установлені чинним законодавством, за порушен­ня яких такий одержувач несе відповідальність відповідно до чинного законодав­ства. У разі неповернення неналежним одержувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється у судовому порядку.

Меморіальний ордер — розрахунковий документ, який складається за ініціа­тивою банку для оформлення операцій зі списання коштів з рахунку платника, внутрішньобанківських операцій відповідно до нормативно-правових актів На­ціонального балку України.

Платіжне доручення — розрахунковий документ, що містить письмове дору­чення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача.

Розрахунки дорученнями можуть здійснюватись:

• за фактично отриману/придбану продукцію (виконані роботи, надані по­слуги тощо);

• у порядку попередньої оплати — якщо такий порядок розрахунків установлено законодавством та/або обумовлено в договорі;

• для завершення розрахунків за актами звірки, взаємної заборгованості підприємств, які складені не пізніше строку, установленого чинним зако­нодавством;

• для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, що відкриті в банках;

• для сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та/або державних цільових фондів;

• в інших випадках відповідно до укладених договорів та/або чинного за­конодавства.

Платіжна вимога-доручення — розрахунковий документ, який складається з двох частин:

Верхньої — вимоги одержувача безпосередньо до платника про сплату визна­ченої суми коштів;

нижньої—доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок одержувача.

Платіжна вимога-доручення надходить до підприємства-платника із запов­неною верхньою частиною від банку платника через банк одержувача. Після за­певнення нижньої частини платником вона відправляється для виконання до бан­ку платника. Причини не оплати платником вимоги-доручення з'ясовуються безпосередньо між платником та одержувачем коштів.

Чек — документ, що містить розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку-емітента (банку, що видає чек або чекову книжку), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю (отримувачу коштів за чеком) зазначену в чеку суму коштів. Чеки часто використовуються для розрахунків з юридичними і фізичними особами за отримаю товари, виконані роботи, надані послуги з метою скоро­чення розрахунків готівкою. Розрахунки чеками можуть здійснюватись на підставі:

а)чекових книжок, зброшурованих по 10, 20, 25 аркушів та є бланками суворої звітності;

б)розрахункових чеків, які використовуються фізичними особами при здійсненні разових операцій.

Строк дії чекової книжки — 1 рік, а розрахункового чека три місяці. Порядок розрахунків чеками такий:

1. Для отримання чекової книжки підприємство подає банку-емітенту за­ яву і вказує номер рахунку, з якого оплачуватимуться чеки. До заяви додається доручення на перерахування коштів на окремий банківський рахунок „Розраху­нки чеками".

2. Банківський працівник перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність підписів та відбитку печатки зразкам, наведеним у картці, наявність кош­тів на рахунку; оформляє чекову книжку; ознайомлює уповноважену особу з порядком використання чеків і передає чекові книжки.

3. Після отримання товарів, послуг (виконання робіт) чекодавець оформляє чек:

• проставляє суму цифрами і прописом;

• вказує підставу для перерахування коштів;

• вказує найменування одержувача платежу.

4. При отриманні чекодержателем чека безпосередньо від чекотримача, перевіряється його дійсність (відповідність умовам Інструкції). Після цього формується реєстр чека (у трьох примірниках — якщо рахунки чекодавця і чекодержателя обслуговуються в одному банку, у чотирьох примірниках — якщо в різних устано­вах банку) і разом з чеком передає в банк, що його обслуговує.

5. Банк чекодержателя передає чек разом з одним примірником реєстру до банку-емітента.

6. Банк-емітент при умові дійсності чека здійснює перерахунок коштів на рахунок чекодержателя.

Чек, що не підлягає оплаті з певних причин, повертається чекодержателю, який має право пред'явити претензію чекодавцю (платнику коштів).

Законодавством передбачається перелік реквізитів, які повинен містити чек і за відсутності яких цей розрахунковий документ вважається недійсним. Чек із чекової книжки пред'являється в банк чекодержателя протягом десяти днів від моменту виписки (день виписки не враховується).

Забороняється передавання розрахункового чека / чекової книжки його вла­сником будь-якій іншій юридичній або фізичній особі, а також підписання незаповнених бланків розрахункового чека і прославлення на них відбитка печатки юри­дичними особами.

Невикористані розрахункові чеки після закінчення строку дії чекової книжки або використання коштів чекового рахунку підлягають поверненню до банку-емі­тента, який їх погашає. За бажанням клієнта банк може продовжити строк дії чекової книжки або клієнт може поповнити її ліміт у разі його використання.

У разі припинення клієнтом подальших розрахунків розрахунковими чеками до закінчення строку дії чекової книжки та наявності за нею невикористаного ліміту чекодавець подає чекову книжку до банку разом з платіжним дорученням для зарахування невикористаного залишку ліміту на той рахунок, з якого броню­валися кошти.

Мало поширеною в Україні, але загальноприйнятою у світовій практиці фо­рмою розрахунків є акредитивна. При цій формі банк за дорученням свого кліє­нта (заявника акредитива) зобов'язаний:

• виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;

• надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. Загалом в акредитивній формі розрахунків беруть участь:

а)заявник акредитива — платник, який звернувся до банку, що його обслу­говує, для відкриття акредитива;

б)банк-емітент — банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнту;

в) бенефіціар — юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт тощо).

г)виконуючий банк, що здійснює платіж за акредитивом.

Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків передбача­ються у договорі між заявником на акредитив та бенефіціаром. Акредитиви бува­ють відкличні та безвідкличні, а також покриті та непокриті. Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром, безвідкличний — може бути замінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий. Покритим вважається ак­редитив, для здійснення платежів по якому завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку. Не­покритий акредитив — це акредитив, оплата за яким при тимчасовій відсутності коштів на рахунку гарантується банком-емітентом за рахунок кредиту. Кожен ак­редитив призначений для розрахунків тільки з одним постачальником. Час дії акре­дитива визначається, як правило, в межах 10 днів із дня відкриття. Після відванта­ження продукції бенефіціар подає необхідні документи, передбачені умовами акредитива виконуючому банку. При дотриманні всіх умов договору проводиться виплата за акредитивом. Інколи умовою виплати грошей з акредитива може бути акцепт уповноваженої покупцем особи, яка засвідчує в банку постачальника зра­зок свого підпису. По суті розрахунки акредитивами є більш прийнятними для по­стачальника, оскільки вони гарантують оплату за відвантажену продукцію. Стосо­вно покупця — при акредитивних розрахунках здійснюється відволікання коштів і дещо знижується контроль за постачанням продукції.

Інкасо — вид банківської операції, який полягає в отриманні банком грошей по різних документах (векселях, чеках тощо) від імені своїх клієнтів і зараху­ванні їх в установленому порядку на рахунок отримувача коштів. На практиці інкасо використовуються при розрахунках з іноземними контрагентами.

Розрахунки з використанням інкасо можна відобразити у такій послідовності:

1. Укладається договір між постачальником та покупцем.

2. Здійснюється відвантаження товару.

3. Постачальник готує потрібні транспортні документи і подає їх разом з інкасовим дорученням до банку, що його обслуговує.

4. Банк перевіряє одержані документи і передає їх до банку покупця.

5. Банк покупця пред'являє інкасове доручення та одержані документи поку­пця з метою отримання від нього коштів.

6. Здійснюється платіж покупцем.

7. Банк покупця перераховує кошти банку постачальника, який зараховує їх на рахунок одержувача.

Цей вид розрахунків є більш прийнятним для покупця і не гарантує здійснен­ня оплати постачальникові.

Сьогодні все більшого поширення набувають розрахунки за допомогою бан­ківських платіжних карток (БПК). Такий вид розрахунків регулюється Положен­ням „Про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуван­ням", затвердженим постановою Правління НБУ №479 від 24.09.99р (надалі Положення №479). Банківські платіжні картки можуть застосовуватися:

• для здійснення безготівкових розрахунків;

• для отримання готівки;

• для видачі зарплатні працівникам.

У перших двох випадках використовуються корпоративні банківські пла­тіжні картки, які передбачають перерахування коштів на окремий банківський рахунок юридичної особи — картрахунок. Обов'язковою умовою при таких роз­рахунках є підписання між банком та клієнтом договору обслуговування (еквайрінгу), а також членство банку у міжнародній платіжній системі. В договорі се­ред інших умов передбачається комісійна винагорода банку за обслуговування, яка переважно встановлюється у відсотках від суми кожної операції, здійсненої з використанням картки.

Положенням №479 регламентовано, що БПК можуть діяти як за дебетовою схемою, так і за кредитовою. Коли при укладанні договору було визначено дебе­тову схему, то це означає, що при здійсненні оплати операції клієнта банк буде використовувати лише кошти, які є на його рахунку. У випадку їх недостатності операція не буде проведена. При кредитовій схемі банк може надати клієнту кре­дит (на визначених умовах). Такий вид короткотермінового кредиту називається овердрафтом. Як правило, термін його погашення не перевищує 1 місяць. Проте для того, щоб не сплачувати відсотки за овердрафт, підприємство може відкрити в установі банку спеціальний депозитний рахунок (СДР). На цьому рахунку під­приємство може резервувати кошти на випадок перевищення встановленого ліміту. За період, протягом якого перебувають кошти на СДР, підприємству нара­ховуються відсотки. У разі необхідності кошти із СДР можуть бути перераховані на поточний рахунок підприємства.

БПК може бути зручною у використанні при відрядженнях як у межах Укра­їни, так і за кордоном. Переваги користування БПК особливо проявляються при перетині кордону. Згідно з Інструкцією „Про переміщення валюти України, інва­люти, банківських металів, платіжних карток через митний кордон України", за­твердженою постановою Правління НБУ№283 від 12.07.2000 р., резиденти і не­резиденти можуть ввозити платіжні картки, емітовані банками України та іноземними банками і небанківськими установами за умови усного декларуван­ня. Вивезення фізичними особами-резидентами платіжних карток, емітованих іно­земними банками, здійснюється на підставі індивідуальної ліцензії Національно­го банку на відкриття рахунку в іноземному банку, при обов'язковому зазначенні їх у митній декларації.

Підприємство може визначати осіб, які мають право використовувати кор­поративні платіжні картки. У випадку, коли на один картрахунок видається декі­лька корпоративних карток, аналітичний облік ведеться в розрізі кожної картки.

Операції з платіжними картками оформляються розрахунковими документа­ми на паперових носіях і складаються за місцем здійснення операції. Такими роз­рахунковими документами є сліп або квитанція торговельного терміналу (вони оформляються на спеціальних пристроях відповідно — механічний пристрій — імпринтер та електронний пристрій — платіжний термінал). Сліп (невелика квита­нція) заповнюється у трьох примірниках (для клієнта, для банку, для підприємст­ва) і підтверджує здійснення операцій за карткою, містить набір даних із цієї опе­рації та відбиток реквізитів платіжної картки. Квитанція торговельного терміналу заповнюється у двох примірниках (перший — клієнту, другий — підприємству, банк отримує електронну копію сліпу).

Підприємства під час своєї діяльності можуть мати як дебіторську, так і кредиторську заборгованість із одними і тими ж підприємствами. У цьому випадку проводиться взаємозалік сум заборгованостей. У договорах між підприємстві передбачаються періодичність звіряння взаємної заборгованості зі складання відповідного акта, строки та платіжні інструменти, із застосуванням яких клюватимуться розрахунки. Після складання акта звіряння взаємної заборгованості в строки, визначені законодавством, та сторона, на користь якої склалося кредитове сальдо взаємозобов’язань, виписує розрахунковий документ (платіжне доручення, вимоги-доручення) або оформляє вексель.

До категорії безготівкових розрахунків належать розрахунки, здійснені через поштове відділення (поштовий перевід) та через каси банків.

Відповідно до Закону України „Про банки і банківську діяльність" від 12.07.2000 р. № 2121-ІИ на кошти, що знаходяться на рахунках кліє­нтів банку, може накладатись арешт на підставі рішення (ухвали) суду, санкціонованої прокурором постанови слідчого, постанови державного виконавця. Арешт може накладатися на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта у, або на кошти на будь-якому конкретному рахунку, на кошти на рахунку в і на конкретно визначену суму. При відповідному рішенні суду на час накладення арешту банк відкриває клієнту спеціальний рахунок, на який перераховується вказана у рішенні суду сума коштів. Після цього, в разі відсутності . рішень суду, банк відновлює проведення операцій за рахунком клієнта за встановленим порядком. Кошти, які накопичуються на спеціальному рахунку, забороняється використовувати до отримання рішення суду про їх стягнення або звільнення з-під арешту.

Для оперативного ведення клієнтом своїх рахунків у банку та обмі­ну технологічною інформацією клієнти можуть застосовувати програм­но-технічний комплекс „клієнт банку-банк" (далі — система „клієнт-банк"). Суть її полягає в тому, що розпорядник коштів підприємства, не виходячи із офісу, може контролювати рух коштів на рахунку. Доручення клієнт передає банку у вигляді електронної форми встановленого зразка. Банківська частина системи „клієнт-банк" забезпечує перевірку наведених електронних підписів, якими користується підприємство, на кожному розрахунковому документі в електронному вигляді клієнта та за платіжним файлом.