8. М. Де Монтель «Проби» (фрагменти).

М. де Монтель французькийбогослов, філософ і письменник, есеїст-мораліст (фр. Essais: «Досліди», також перекладається як «Проби»),громадський діяч.  На його погляди вплинули ідеї стоїцизму та скептицизму^[2].

Не прагнучи створити власну філософську систему, виступив основоположником жанру філософсько-моралістичного есе в європейській культурі. Був загальновідомий як глибокий знавець і тонкий інтерпретатор класичної традиції. Метою творчості Монтеня було написання своєрідного «підручника життя», оскільки на думку Монтеня «немає нічого більш прекрасного й виправданого, ніж добре й чесно виконати роль людини»^[2].

Свій славетний твір «Проби» Мішель Монтень оприлюднив у сорок сім років. У цій книзі він насамперед вирішив відповісти на запитання, яке стало його гаслом: «Що я знаю?» Героєм «Проб» можна вважати саму людську думку, вільну від догматизму ісхоластики, не залежну від сильних світу цього, безстрашну, критичну. Завдяки розкутій манері викладу у творі представлено різні літературні жанри: і філософську розвідку, і критичне есе, і повістярське побутописання, і навіть вірші у прозі. Мовою оригіналу твір Монтеня називається «Есеї».

Есе́, есе́й (фр. essai — спроба, начерк) — невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне і визначальне трактування теми; цежанр, який лежить на перетині художньої та публіцистичної (часом науково-популяризаторської) творчості. Хоча художні тексти в стилі есе відомі з часів античності, появу цього жанру пов'язують з ім'ям Мішеля Монтеня, який з 1572 року й до кінця життя працював над своїм найбільшим літературним твором, що мав назву"Essai". Визначальними рисами есе, як правило, є незначний обсяг, конкретна тема, дана в підкреслено вільному, суб'єктивному її тлумаченні, вільна композиція, парадоксальна манера мислення. Як правило, есе виражає нове, суб'єктивне слово про щось. Стиль есе відрізняється образністю, афористичністю, використанням свіжих метафор, нових поетичних образів, свідомою настановою на розмовну інтонацію і лексику. Він здавна формувався у творах, в яких на перший план виступає особистість автора. Пограничними жанрами для есе є поезія в прозі та науковий нарис або філософський трактат.

П'є́са (фр. piece - шматочок) — різновид драми, в основу якої покладено конфлікт серйозного, складного і яскравого характеру («В катакомбах» Лесі Українки, «Потомки запорожців» О. Довженка). Подеколи цей термін вживають у більш широкому значенні — стосовно будь-якого драматичного жанру (драма, трагедія, комедія тощо). Назву «п'єса» застосовують також, коли йдеться про ліричний вірш (у минулому віці). У специфічних сферах п'єса — невеликий за обсягом музичний твір.

9. П. Корнель «Сід»/ ж. Расін «Федра»

Корнель (фр. Pierre Corneille) — французький драматург, «батько французької трагедії», один із творців класицизму у французькій літературі. Творчість Корнеля відображала суспільну боротьбу в період становленняабсолютизму. Наприкінці 1636 року з'явилася інша трагедія Корнеля "Сід". Ця патріотична трагедія була написана за сюжетом драми еспанського драматурга ХVІ ст. Гільєна де Кастро, "Сід" зобразив перемогу нових суспільних норм феодальної централізованої держави над старим вузьким принципом феодальної честі. Значення Корнеля для французького театру полягає насамперед у створенні національної трагедії. До Корнеля театр був сліпим наслідуванням латинської драми Сенеки,і навіть такі талановиті його попередники, як Гарді, Гарньє, Ротру й ін., не зуміли позбутися рамок умовності, що перетворювала трагедію на мертву, суху декламацію. Корнель першим оживив французьку драму, прищепивши їй еспанський елемент руху і сили пристрасті; з іншого боку, він відновив традиції класичної драми в зображенні пристрастей, глибоко людяних за своєю природою, які своєю силою стоять вище за повсякденне життя.  Корнель зображає ідеальне людство, героїв із непохитною волею у виконанні найсуворішого обов'язку, і якщо це й додає певну сухість його трагедіям, то її компенсовує життєвість трагічних конфліктів, зображуваних автором. Корнель виходить з аристотелівського принципу, що трагедія повинна відтворювати важливі події - у ній повинні діяти сильні люди, щиросердечні конфлікти яких призводять до фатальних наслідків. Але разом з тим він пам'ятає, що душу глядача зачіпають лише нещастя, котрі випливають із властивих йому самому пристрастей.

Жан Бати́ст Расі́н (фр. Jean-Baptiste Racine, *21 грудня 1639 — †21 квітня1699) — французький драматург, один із «Великої Трійці» драматургів Франції XVII століття, поруч з Корнелем та Мольєром.

Особливості творчого методу Ж. Расіна

• критика вишуканої літератури сучасності з її «досконалими героями»;

• намагання повернути літературу до життя, до реальних людей, до реальних

людських відносин;

• утвердження права митця зображувати слабкості людської натури (зобра-

ження так званої «середньостатистичної людини»);

• література і театр покликані морально виховувати читача;

• правдоподібність сценічної дії;

• обґрунтовування обов’язковості давніх сюжетів для трагедії;

• показував людей такими, якими вони є, а не якими вони повинні бути;

• створення не героїчних, сповнених пафосу трагедії, а трагедії любовно-

психологічні, що відображали безсилля розуму перед пристрастю;

• страждання кохання, душевна боротьба, внутрішні протиріччя психології

людини складають основний

Фе'дра (фр. Phèdre) — трагедія у п'яти актах, твір французького драматурга Жана Расіна. П'єса, спочатку названа «Федра та Іполит» (фр. Phèdre et Hippolyte), написанаАлександрійським віршем. Прем'єра відбулася в 1677 у. «Федра»вважається вершиною творчості Расіна.

«Федра» (Phèdre, 1677). Остання трагедія, на думку багатьох літературознавців, є вершиною драматургії Расіна, перевищуючи решту творів автора красою віршів та глибиною проникнення у людську психологію. Вона ж, як це і буває з гострими творами, була неприязно сприйнята при дворі.

П'є́са (фр. piece - шматочок) — різновид драми, в основу якої покладено конфлікт серйозного, складного і яскравого характеру («В катакомбах» Лесі Українки, «Потомки запорожців» О. Довженка). Подеколи цей термін вживають у більш широкому значенні — стосовно будь-якого драматичного жанру (драма, трагедія, комедія тощо). Назву «п'єса» застосовують також, коли йдеться про ліричний вірш (у минулому віці). У специфічних сферах п'єса — невеликий за обсягом музичний твір.