Розділ 1 1.Педагогіка — сукупність теоретичних і прикладних наук, що вив­чають процеси виховання, навчання І розвитку особистості. Предмет - це те, що кожна наука вивчає в об'єкті, окрема сторона його. Предмет П. - процес спрямованого особистісного розвитку людини в умовах її навчання, виховання, освіти(-це процес виховання)

Основні категорії П.: • Виховання- це процес залучення особистості до засвоєння вироблених людських цінностей, створення сприятливих умов для реалізації нею свого природнього потенціалу та творчого ставлення до життя, процес спрямований на утвердження суспільно-значущих норм і правил поведінки особи. • Освіта- це процес і результат оволодіння учнями системи наукових знань і пізнавальних вмінь і навичок, формування на їх основі світогляду, моральних та інших якостей особистості. • Навчання - процес цілеспрямованого управління пізнавальної діяльності учнів, в ході якого опановуються знання, вміння, навички, розвиваються пізнавальні сили і творчі можливості, формується світогляд. Категорії П. взаємопов'язані й постійно взаємодіють: у процесі навчання ми виховуємо, виховуючи, ми водночас навчаємо дитину. 2.Дочірні науки П. / галузі П.: • Історія П. • Соціальна П. • Порівняльна П. (порівняння систем освіти різних держав) • Вікова П.: o Переддошкільна o Дошкільна o Школи o Вищої школи o Дорослих (андрагогіка) • Спеціальна (корекційна): o Тифлопедагогіка o Сурдопедагогіка  o Олігофренопедагогіка o Логопедія o П. закладів виконання покарань • Методики викладання предметів o Мов o Історії o Фізики тощо • Професійна П. (проблеми виховання, освіти й навчання у певних галузях) o Військова П. o Медична П. o Інженерна П. o Авіаційна П. o Культурно-освітня П. тощо

Зв'язок педагогічної науки з іншими науками

Педагогіка органічно пов'язана з психологією. Між ними існує кілька вузлів зв'язку. Головний з них - предмет цих наук. Психологія вивчає закони розвитку психіки людини. Педагогіка розкриває закони управління розвитком особистості. Виховання, освіта дітей і дорослих є нічим іншим, як цілеспрямованою зміною їх психіки (мислення, діяльності). Тож ця зміна здійснюється спеціалістами, які володіють психологічними знаннями.

Педагогіка тісно пов'язана з фізіологією. Будучи наукою про життєдіяльність цілісного організму і його окремих частин, функціональних систем, фізіологія розкриває картину матеріально-енергетичного розвитку дитини. Особливо важливими для розуміння механізмів управління фізичним і розумовим розвитком школярів є закономірності функціонування вищої нервової діяльності. Знання учителем фізіологічних процесів розвитку Молодшого школяра і підлітка, старшокласника і самого себе сприяє глибокому проникненню в секрети виховного впливу середовища і методик, застерігає від ризикованих, помилкових рішень в організації педагогічної пращ, визначенні навантаження та ін.

Соціологія як наука про суспільство, про процеси його функціонування і розвитку, торкається й галузі освіти, виховання, науки про них. В результаті соціального відображення дійсності розвиваються й такі спеціальні дисципліни, як, наприклад, соціологія освіти, виховання, соціологія студентства, соціологія міста, села, здоров'я та інші.

Результати соціологічних досліджень збагачують педагогічну науку і дозволяють оцінювати педагогічні явища в ракурсі іншої науки.

У філософії наука про виховання знаходить, перш за все, опорні методологічні положення: філософські категорії необхідності й випадковості, загального, одиничного й особливого, закони взаємозв'язку і взаємозалежності, закони розвитку і його рушійні сили, суб'єктивний і об'єктивний детермінізм педагогічних явищ і багато іншого.

Сприяють розвитку творчого мислення Й такі розділи філософії, як матеріалістична Діалектика І теорія пізнання (гносеологія).

3. Педагогіка як наука може розвиватися лише за умови поповнення новими фактами, здобутими у процесі пошуково-дослідницької роботи, тобто здійснення наукових досліджень. Наукове дослідження — особлива форма процесу пізнання, систематичне цілеспрямоване вивчення об’єктів, в якому використовують засоби і методи науки і яке завершується формулюванням знання про досліджуваний об'єкт.

Метод науково-педагогічного дослідження — шлях вивчення й опанування складними психолого-педагогічними процесами формування особистості, встановлення об'єктивної закономірності виховання і навчання.

айчастіше в педагогічних дослідженнях використовують такі методи: Імпіричні Метод педагогічного спостереження — спеціально організоване сприймання педагогічного процесу в природних умовах. Розрізняють спостереження пряме й опосередковане, відкрите й закрите, а також самоспостереження. 

Метод бесіди — джерело і спосіб пізнання педагогічного явища через безпосереднє спілкування з особами, яких дослідник вивчає в природних умовах. 

Різновид бесіди — інтерв'ю. На відміну від бесіди, яку проводять у природній, невимушеній обстановці, під час інтерв'ю дослідник ставить наперед визначені запитання у певній послідовності й записує відповіді співбесідника. 

Метод педагогічного експерименту — науково поставлений дослід організації педагогічного процесу в точно враховуваних умовах. Забезпечує найдостовірніші результати у педагогічних дослідженнях. Залежно від мети дослідження розрізняють такі види педагогічного експерименту: констатуючий — вивчаються наявні педагогічні явища; перевірковий, уточнювальний — перевіряється гіпотеза, створена у процесі усвідомлення проблеми; творчий, перетворюючий, формуючий — конструюються нові педагогічні явища.

Вивчення продуктів діяльності — метод дослідження, за якого використовують систему процедур, спрямованих на збір, систематизацію, аналіз і тлумачення продуктів діяльності людини.

Треба сказати теоретичні !! Метод аналізу метод синтезу інформації

5. Особистість - носій свідомості та самосвідомості - соціальна характеристика, її якості формуються під впливом суспільства, у діяльності, спілкуванні із іншими членами соціуму, завдяки продуманому вихованню

Індивідуальність - сукупність зовнішніх та внутрішніх особливостей людини, що формують її своєрідність, відмінність від інших - самобутність, особливість; передумова - анатомо-фізіологічні задатки

Розвиток - безперервний процес, що виявляється у кількісних змінах людської істоти, тобто збільшенні одних і зменшенні інших її ознак (фізичних, фізіологічних, психічних тощо)…

Розвиток і формування особистості - результат взаємодії зовнішніх і внутрішніх факторів, що перебувають в суперечності одне з одним. Особистість розвивається, долаючи суперечності.

Філософія розглядає людину в 4 вимірах: • Власне людина - організм, що складається з органів (біологія) • Індивід - типовий представник певного соціального типу (соціологія, демографія) • Особистість - носій свідомості та самосвідомості - соціальна характеристика, її якості формуються під впливом суспільства, у діяльності, спілкуванні із іншими членами соціуму, завдяки продуманому вихованню Колекціоністський підхід: особистість - колекція властивостей. Системний підхід: особистість - система, де нема нічого випадкового і все взаємопов'язано. • Індивідуальність - сукупність зовнішніх та внутрішніх особливостей людини, що формують її своєрідність, відмінність від інших - самобутність, особливість; передумова - анатомо-фізіологічні задатки

6. Фактори впливу на розвиток особистості: • Спадковість • Середовище • Виховання • Діяльність • Спілкування  Спадкова програма людини Спеціальні задатки - задатки до певних видів діяльності (музичні, художні, спортивні, лінгвістичні тощо). Успадкування моральних якостей - невирішене питання. Сьогодні наука каже, що моральні якості можуть бути педагогічно зумовленими. Середовище - навколишні суспільні, матеріальні й духовні умови існування людини. Функції виховання: • Упорядкувати весь спектр впливів на особистість • Створити умови для прискорення процесів соціалізації з метою розвитку дитини Діяльність , у якій дитина виявляє активність, стає фактором розвитку й формування особистості.

Основні види діяльності дитини:	За змістом:
• Гра  • Навчання • Праця • Спілкування	• Пізнавальна • Суспільна • Спортивна • Художня • Технічна • Гедонічна

Активність у спілкування дає дитині змогу набути морального досвіду поведінки, дає можливість визначити своє місце в колективі, виконувати різні ролі (підлеглого й керівника), дає можливість соціалізуватись.

Розділ 2 7. Дидактика – це наука про навчан­ня і освіту, їх мету і завдання, зміст, методи, форми, засоби, органі­зацію, досягнуті результати.

Основні дидактичні категорії: • Освіта • Навчання o Викладання o Учіння • Закономірності й принципи навчання • Процес навчання: мета, завдання, зміст, методи, прийоми, засоби, форми організації, результати • Результати: компетентність, знання, уміння, навички 8. Процес навчання: • Учіння - (со)процес, в ході якого на основі пізнання, вправ і набутого досвіду виникають нові форми діяльності і поведінки, змінюють раніше набуті. o Під керівництвом вчителя o Самостійна робота • Викладання - систематизована діяльність педагога щодо реалізації мети навчання (забезпечення інформування, усвідомлення й практичного застосування знань, а також розвитку особистості учня й виховання. Структурні компоненти процесу навчання: • Цільовий (Кожне заняття має за мету розвинути пам'ять увагу, виховати і дати знання) • Стимулюючо-мотиваційний (мета - сформувати позитивне ставлення до навчання; знання повинні зацікавлювати, бути значущими й необхідними; у процесі навчання вчитель поважає учня і все таке) • Змістовий (ретельний відбір змісту навчання, матеріалу, необхідного для формування знань, умінь, навичок) • Операційно-діяльнісний (передбачає форми організації, методи, прийому, засоби навчання) • Емоційно-вольовий (атмосфера має бути дружньою, комфортною, офіційно-вольовою тощо) • Котрольно-регулюючий (організація зворотного зв'язку на занятті) • Оціночно-результативний (оцінювання якості набутих знань, сформованих умінь і навичок) 9. Функції процесу навчання: • Освітня: o Засвоєння знань o Формування загальнонавчальних і спеціальних умінь та навичок o Формування досвіду творчої та самостійної діяльності • Розвивальна: o Сенсорні сприймання o Мотивація o Емоції o Воля o Інтелект o Рухова сфера • Виховна: o Формування наукового світогляду o Формування моральних, трудових, естетичних, фізичних тощо уявлень, поглядів, ціннісних орієнтацій, способів поведінки та діяльност

Приклад мети уроку англійської мови Тема уроку: Професії. Дієслово to be в теперішньому часі. Цілі уроку: - формувати навички монологічного мовлення учнів на рівні речення з опорою на подану схему з теми “Професії”; - сформувати уявлення про дієслово to be та його форми теперішнього часу; - розвивати уміння логічно викладати думки; - виховувати почуття поваги до людей різних професій.

10. Рушійна сила процесу навчання - суперечності (вимоги суспільства до навч. процесу - реальне становище освіти; нові знання - попередні знання; знання - вміння - складні вміння; більш складні пізнавальні завдання - наявність попередньо недостатніх для їх вирішення засобів)

Мотиви навчальної діяльності: • Внутрішні o Суспільна значущість навчання o Пізнавальні o Професійні • Зовнішні o Утилітарні o Побоювання неуспішності та стягнень o Мотиви спілкування o Престижу o Соціальної ідентифікації 

11. Закономірності навчання — стійкі педагогічні явища, які базуються на повторюваності фактів, навчальних дій і є теоретичною основою принципів навчання.

Дидактичні закономірності відображають стійку залежність між елементами навчання — діяльністю вчителя, діяльністю учнів та змістом навчання.    У сучасній педагогіці виділяють декілька закономірностей процесу навчання. 1. Обумовленість навчання суспільними потребами. 

2. Залежність навчання від умов, в яких воно відбувається.

3. Взаємозалежність процесів навчання, освіти, виховання, розвитку особистості. 

4. Взаємозв'язок навчальних і реальних пізнавальних можливостей учня. 

5. Єдність процесів викладання і навчання. 

6. Взаємозалежність завдань, змісту, методів і форм навчання в навчальному процесі. 

Принципи навчання (дидактичні принципи) — певна система основних дидактичних вимог до навчання, дотримання яких забезпечує його ефективність.

Дидактичні принципи поширюються на вивчення всіх дисциплін, значною мірою визначають їх зміст, форми організації та методи навчання.    До головних принципів навчання належать: Принцип науковості. Полягає в доборі матеріалу, який відповідав би структурі певної галузі знань і навчального предмета, специфіці його розділів і тем. Учителя він зобов'язує викладати предмет на підставі перевірених наукових даних, розкривати причинно-наслідкові зв'язки явищ, процесів, подій, новітні досягнення науки, зв'язок з іншими науками. Принцип систематичності та послідовності. Певною мірою він є похідним від принципу науковості, оскільки кожна наука має свою систему і послідовність викладання в навчальному процесі.

Принцип доступності, дохідливості викладання. Виявляється в компенсуванні складнощів змісту навчального матеріалу майстерним його викладанням учителем або вдалою подачею автором підручника.

Принцип зв'язку навчання з життям. Полягає у використанні на уроках життєвого досвіду учнів, розкритті практичної значимості знань, застосуванні їх у практичній діяльності; в участі школярів у громадському житті.

Принцип свідомості й активності учнів. Виник і розвивався як заперечення догматизму і пасивної ролі учнів у навчанні. 

Принцип наочності. Передбачає навчання на основі живого сприймання конкретних предметів і явищ дійсності або їх зображень.

Принцип міцності знань, умінь і навичок. Передбачає тривале збереження в пам'яті набутих знань, умінь і навичок. 

Принцип індивідуального підходу до учнів. Означає врахування рівня розумового розвитку, знань та умінь, працездатності, пізнавальної та практичної самостійності учнів, їх особливостей пізнавальних інтересів, вольового розвитку учнів, їх ставлення до навчання. Принцип емоційності навчання. Реалізується через жвавий, образний виклад матеріалу, мову учителя, його ставлення до учнів, зовнішній вигляд, використання цікавих прикладів, застосування наочності і технічних засобів навчання, створення в учнів почуття виконаного обов'язку.

Принцип демократизації. Означає організацію навчального процесу відповідно до умов розвитку суспільства і тенденцій розвитку цивілізації, врахування особливостей навчання залежно від розвитку дитини та використання ефективних форм впливу на неї. Принцип виховання здорової дитини. Реалізується в процесі навчання через створення певної системи фізичного виховання (урок фізкультури кожного дня), поєднання фізичної культури з моральним, інтелектуальним та естетичним вихованням, створення матеріальної бази для зміцнення здоров'я школярів. Принцип диференціації навчального процесу. Передбачає дозування навчального матеріалу для учнів з урахуванням їх загального розвитку, намаганням кожного школяра розвивати свої здібності на основі відповідних умов у школах-ліцеях, школах-гімназіях. Принцип оптимізації навчально-виховного процесу. Базується на досягненні школярами високого рівня знань, умінь і навичок, розвитку їх психологічних, інтелектуальних функцій, вдосконаленні способів та шляхів навчально-пізнавальної діяльності з допомогою вчителів-професіоналів, яких запрошують для викладання у школи на конкурсній основі за контрактом. Принцип нетрадиційності системи навчання. Полягає у використанні в класно-урочній системі нових форм навчання, які сприяють засвоєнню учнями знань на основі колоквіумів, заліків, рефератів, наукових повідомлень, участі в олімпіадах, конкурсах тощо.

12. Принцип науковості вимагає, аби виучувані учнями знання відображали досягнення сучасної науки і методи наукових досліджень. Учні мають засвоювати достовірні факти, явища, процеси, розуміти сутність законів, особливості розвитку і становлення певних наукових відкриттів у їх історичному аспекті, бачити перспективи нових наукових пошуків. важливо залучати школярів до самостійних досліджень. все це має сприяти формуванню наукового світогляду.

Принцип доступності ґрунтується на необхідності зважати на природні особливості і можливості учнів певних вікових груп, не забуваючи про індивідуальні особливості фізичного і психічного розвитку кожної особистості. В іншому разі дидактичний процес матиме тільки формальний характер, може призвести до втрати віри у свої здібності і, відповідно, формувати пасивне ставлення учнів до навчально-пізнавальної діяльності. * від забезпечення добору, групування і вивчення на­вчального матеріалу з урахуванням вимог навчальної програми та специфіки майбутнього фаху; * урахування розумових, емоційно-вольових і фізичних можливостей учнів та наукових вимог до організації навчального процесу; * правил послідовності: від простого до складного, від нижчого до вищого, від відомого до невідомого, від легкого до важкого; * урахування професійних знань, практичних навичок і вмінь учнів; * урахування фактора часу; * поступового нарощування складності теоретичного і практичного матеріалу; * проведення занять з максимальним напруженням як розумових, так і фізичних сил учнів; * широкого застосування сучасної комп'ютерної та іншої тренувальної техніки для поглиблення розумо­вих і фізичних здатностей учнів; * надання індивідуальної допомоги учням, які мають певні проблеми в навчанні; * широкої організації змагань за досягнення високих результатів у навчальному процесі тощо.

13. Принцип наочності. Передбачає навчання на основі живого сприймання конкретних предметів і явищ дійсності або їх зображень. Наочність буває:натуральна (рослини, тварини, гірські породи, зоряне небо, прилади, машини, явища природи), образна (картини, таблиці, моделі, муляжі, математичні фігури), символічна (географічні карти, графіки, діаграми, схеми, формули).    Вона сприяє розумовому розвитку учнів, допомагає виявити зв'язок між науковими знаннями і житейською практикою, полегшує процес засвоєння знань, стимулює інтерес до них (розвиває мотиваційну сферу учнів), допомагає сприймати об'єкт у розмаїтті його виявів і зв'язків.    Використання наочності потрібно підпорядковувати конкретній меті, розвитку самостійності й активності учнів з урахуванням їх вікових особливостей. Вона має бути змістовною, естетично оформленою, відповідати психологічним законам сприймання, не повинна містити нічого зайвого і не викликати додаткових асоціацій. Готуючи учнів до сприймання наочності, її не слід переоцінювати або недооцінювати у процесі навчання. Правила для вчителя:  Навчай від простого до складного, від конкретного до абстрактного (хоч широко може використовуватися і дедуктивний шлях навчання). Забезпечуй активний характер пізнавальної діяльності учнів, створюй такі умови, щоб учні виступали в ролі дослідників. Використовуй для сприймання нового матеріалу всі можливі органи чуття, забезпечуючи комплексний характер його засвоєння. 

Правила для учнів:  Під час пояснення вчителя спробуй уявити те, про що йдеться. Добирай власні приклади до правила, яке засвоюється. Згадай те, що ти знаєш з теми уроку. 

Принцип систематичності та послідовності. Певною мірою він є похідним від принципу науковості, оскільки кожна наука має свою систему і послідовність викладання в навчальному процесі. У школі систематичність досягається послідовним викладом навчального матеріалу, виділенням основного, логічним переходом від засвоєння попереднього до нового матеріалу. Внаслідок цього учні усвідомлюють структуру знань, з'ясовують логічні зв'язки між структурними частинами навчального предмета. Дотримання цього принципу забезпечує системність здобуття знань (відповідно і системність мислення) учнів.    Навчальний матеріал у більшості основних предметів (мова, математика, історія) вивчають двічі: у початковій школі (правила, оповідання), у середній — за системним принципом, завдяки чому досягається послідовність навчання: від простого — до складного.    З урахуванням вимог послідовності навчання складають навчальні програми, які передбачають розміщення матеріалу за принципом лінійності (вивчення нового матеріалу з повторенням попереднього) та концентричності (без повторення, на більш високому рівні мислення учнів з кожним наступним уроком).

Правила для вчителя.  Навчай від простого до складного, від відомого до невідомого. Враховуй досвід дитини. Виділяй під час пояснення головне, другорядне. Обов’язково роби узагальнені підсумки в кінці кожного виду роботи, етапу або уроку.  Правила для учнів.  Постійно готуйся до уроків. Регулярно повторюй попередній матеріал. Прагни згадати, що ти знаєш з теми, яку вивчаєш на уроці. 

14.  Принцип свідомості й активності учнів. Виник і розвивався як заперечення догматизму і пасивної ролі учнів у навчанні. Виходить з того, що позитивний результат будь-якої діяльності визначається активністю людини. Передбачає широке використання у навчанні проблемних методів, задіяння всіх психічних процесів, які сприяють активізації пізнання.    Активне й свідоме засвоєння знань, умінь і навичок неможливе без використання різноманітних розумових операцій (порівняння і зіставлення, аналізу і синтезу, індукції і дедукції, аналогії), без з'ясування взаємозв'язків і взаємообумовленості у вивченому матеріалі, правильного формулювання думки при усному мовленні.    Активізації пізнавальної діяльності учнів сприяють позитивне ставлення до навчання, інтерес до навчального матеріалу, позитивні емоційні переживання у навчальній діяльності. Вона залежить і від зв'язку навчання з життям, єдності між інтелектуальною і мовною діяльністю учнів, використання на практиці засвоєних знань, умінь і навичок. Позитивно впливають на неї систематичне повторення засвоєних знань, варіативність і диференціація вправ, роботи для засвоєння складного матеріалу доступними методами. Використанню знань при вирішенні конкретних завдань сприяють проблемне навчання, диференціація матеріалу відповідно до навчальних можливостей учнів, використання сучасних технічних засобів навчання, уміння вчителя враховувати психологічний стан учнів.

Досвід показує: якщо учень розуміє суть поставленого завдання і зацікавлений у його вирішенні — то це прискорює хід навчання. Ця закономірність і лежить в основі принципу свідомості й активності.

Правила для вчителя.  Зацікавлюй учнів новим матеріалом. Пояснюй, де нове може бути потрібне дитині, де його можна використати в житті. Добирай вправи, для виконання яких потрібні різні рівні пізнавальної активності.  Правила для учнів.  Будь активним у навчанні. Прагни зрозуміти зміст сказаного вчителем на уроці. Самостійно шукай додаткову інформацію з теми, запропонованої вчителем на уроці. 

15.  Урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів. Одне із завдань педагога — бачити неповторність, творчу індивідуальність кожної дитини, виявляти, розкривати, плекати у неї неповторний індивідуальний талант. Тому кожен педагог, вихователь повинен знати і враховувати індивідуальні особливості дітей, ї_х фізичний розвиток, темперамент, риси характеру, волю мислення, пам'ять, почуття, здібності, інтереси, щоб, спираючись на позитивне, усувати негативне в їх діяльності та поведінці.

Правила для вчителя.  Систематично вивчай кожну особистість. Здійснюй корекційну роботу на уроці та в позаурочний час, залучаючи до неї сильних учнів. Будуй навчальний процес на основі диференціації та індивідуалізації.  Правила для учня.  Сприймай учителя та своїх товаришів як людей, що прагнуть допомогти тобі. Усе незрозуміле з’ясовуй. Не бійся помилитися - помилка це також шлях до істини. Не обмежуйся матеріалом, який ти засвоїв на уроці, прагни знайти нову інформацію і поділитися нею з товаришами. 

16. Структура процесу засвоєння знань: • Сприймання (відображення в свідомості окремих властивостей предметів, яви, що діють на органи чуття) • Осмислення, розуміння (встановлення зв'язків між явищами. з'ясування їх призначення, структури тощо) • Узагальнення (виокремлення й об'єднання значних рис і відокремлення незначних) • Закріплення (перенесення знань в нові ситуації) • Застосування на практиці • Аналіз, самоаналіз

Засвоєння навчального матеріалу визначається низкою різноманітних

факторів - зовнішніх та внутрішніх.

Зовнішні фактори - це складність

навчального матеріалу, умови навчальної діяльності та ін.

До внутрішніх факторів слід віднести мотивацію, ступінь адаптації до умов навчальної

діяльності, інтелектуальну активність та інше.

17. Зміст освіти — не сукупність наук, а певна критична маса, яка дає імпульс саморуху, самоосвіті, саморозвитку і головне в ньому — універсальні способи засвоєння соціокультури.

Інваріантна складова передбачає дотримання всіма навчальними закладами, що надають загальну середню освіту, єдиних вимог до загальноосвітньої підготовки учнів. Варіантна складова спрямована на забезпечення індивідуальної орієнтованості змісту навчання.

Шкільні навчальні плани перелік навчальних предметів і курсів, відповідно до змісту освітніх галузей, кіл-сть годин відведених на їх вивчення у кожному класі.

У шкільних навчальних планах (базовому та шкільному) значною мірою реалізуються основні ідеї та положення Національної доктрини щодо повнішого врахування кардинальних змін у всіх сферах суспільного життя, гуманізації та національної спрямованості змісту навчально-виховного процесу, відповідності національної освіти світовим критеріям тощо. 

Навчальна програма — це державний документ, в якому дається загальна хар-ка змісту кожного навчального предмета, формуються основні вимоги до організації його вивчення.

Програма складається з таких розділів: а) пояснювальна записка, де викладено цілі навчання з даного предмета, ознаки процесу; б) зміст навчального матеріалу, поділений на розділи і теми із зазначеною кількістю годин на кожну; в) обсяг знань, умінь, навичок з даного предмета для учнів кожного класу; г) перелік унаочнень і літератури для учнів, методичної літератури для викладачів; ґ) критерії оцінювання знань, умінь, навичок щодо кожного з видів роботи.

Підручник — книга, у якій вткладається основний зміст навчального предмета у відповідності до навчальної програми.

Навчальні посібники — це книги, які поглиблюють, уточнюють та урізноманітнюють необхідну учням навчальну інформацію.

Пріоритетні напрями реформування загальної середньої освіти:

встановлення раціонального співвідношення між його гуманітарними та природничо-математичними складовими;

запровадження системи варіантного навчання і виховання відповідно до особистісни х потреб і здібностей учнів;

розвиток системи загальноосвітніх навчальних закладів нового поколвіння;

розбудова сільської школи як важливої умови соціально-культурного розвитку села та збереження традицій українського народу.

18. Державний стандарт загальної освіти - зведення норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової, повної освіти, а також гарантії держави щодо здобуття такої освіти.

Структура державного стандарту зазначена в Законі "Про освіту", прийнятий у 1999 р. Структура державного стандарту: • Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів - перелік навчальних дисциплін і кількість годин на їх вивчення по роках, а також тижневе навантаження учня • Загальна хар-ка інваріантної і варіантної складових змісту загальної середньої освіти

Обов'язкова / інваріантна частина - обов'язкові для вивчення всіма учнями Варіативна частина - регіональний і шкільний компонент, додаткові години, що дитина обирає для поглиблення своїх знань та факультативи • Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів.

19. В документі закладено нові підходи до організації освіти в старшій школі. Вона має функціонувати як профільна. Це створюватиме сприятливі умови для врахування індивідуальних особливостей, інтересів і потреб учнів, для формування у школярів орієнтації на той чи інший вид майбутньої професійної діяльності.

Профільна школа найповніше реалізує принцип особистісно орієнтованого навчання, що значно розширює можливості учня у виборі власної освітньої траєкторії. Концепція розроблена з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду організації профільного навчання в старшій загальноосвітній школі.

Профіль навчання – це спосіб організації диференційованого навчання, який передбачає поглиблене, професійно зорієнтоване та індивідуальне вивчення циклу споріднених предметів.

Профільне навчання здійснюється за основними напрямами, які визначені державними навчальними планами. Профіль навчання охоплює таку сукупність предметів: базові, спеціальні та курси за вибором.

20. Метод навчання — шлях навчально-пізнавальної діяльності учнів до результатів, визначених завданнями навчання.

Учитель здійснює різноманітні спроби, які допомагають учням засвоїти навчальний матеріал, сприяє активізації навчального процесу, учень сприймає, осмислює, запам'ятовує тощо цей матеріал. Метод при цьому виступає як упорядкована взаємодія, співробітництво, партнерство. Це дозволяє зробити висновок про те, що під методом навчання слід розуміти спосіб упорядкованої, взаємозв'язаної діяльності учителя й учнів, спрямованої на досягнення завдань процесу навчання.

У структурі методів виділяються прийоми. Прийом — це елемент методу.

Зокрема, якщо певний спосіб навчання педагог використовує на уроці тільки для того, щоб зосередити увагу на якомусь питанні змісту матеріалу, то цей спосіб відіграватиме роль дидактичного прийому. А якщо спосіб навчання використовується для з'ясування суті питання, для розкриття змісту матеріалу, то це вже буде не прийом, а метод. Метод є способом діяльності, що охоплює весь її шлях. Прийом — це окремий крок, фазова дія в реалізації методу.

Засоби навчання - це різноманітні матеріали і знаряддя навчального процесу, завдяки яким більш успішно і за коротший час досягаються визначені цілі навчання.

До засобів навчання належать: підручники, навчальні посібники, дидактичні матеріали, технічні засоби (ТЗН), обладнання, станки, навчальні кабінети, лабораторії, ЕОМ, ТБ та інші засоби масової комунікації. Засобами навчання можуть також слугувати реальні об'єкти, виробництво, споруди.

Прості засоби.

1. Словесні: підручники, навчальні посібники і под.

2. Прості візуальні засоби: реальні предмети, моделі, картини і под.

Складні засоби.

1. Механічні візуальні пристрої: діаскоп, мікроскоп, кодоскоп та інші. 2.

2. Аудіальні засоби: програвач, магнітофон, радіо.

3. Аудіовізуальні: звуковий фільм, телебачення, відео.

4. Засоби, які автоматизують процес навчання: лінгвістичні кабінети, комп'ютери, інформаційні системи, телекомунікаційні мережі.

Ефективність засвоєння знань учнями залежить не ли­ше від методів і прийомів навчання, а й від форм органі­зації навчальної роботи. Форма організації навчання — зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому по­рядку І в певному режимі.

До організаційних форм навчання, що використовують­ся в середній школі будь-якого типу, належать: урок, ек­скурсія, семінар, факультатив, предметний гурток, кон­сультація, домашня навчальна робота, практикум тощо. 

 Урок — логічно закінчена, цілісна, обмежена в часі частина навчально-виховного процесу, яку проводять за розкладом під керівництвом учителя з постійним складом учнів.

Семінарські заняття — обговорення класним колективом підготовлених учнями доповідей, рефератів, повідомлень, головних питань з основного розділу (чи кількох розділів).

 Практикум — форма навчального процесу, за якою учні самостійно виконують практичні та лабораторні роботи, застосовуючи знання, навички й уміння.

Навчальна екскурсія (лат. excursio — прогулянка) — форма організації педагогічного процесу, спрямована на вивчення учнями поза межами школи і під керівництвом учителя явищ, процесів через безпосереднє їх сприймання.

 Домашня робота — самостійне виконання учнями навчальних завдань після уроків.

21. Методи навчання (гр. «методос» - шлях) — способи упорядкованої взаємопов’язаної упорядкованої діяльності вчителя й учнів, спрямованої на вирішення навчально-виховних завдань. Загальні методи - ті методи навчання, що стосуються будь-якого навчального предмета. Спеціальні методи - ті методи, що є специфічними для кожного окремого предмета. Прийоми - елементи методу, які є системою, об’єднаною логікою дидактичного завдання. Напр., лекція: • Монолог • Проблемний виклад • Ілюстрація • Бесіда  • Тестування  • Приклади  У кожного викладача один і той самий метод може мати різні переліки прийомів, один і той самий прийом можна використати в різних методах. Прийом може стати методом, якщо виконує повне дидактичне завдання, а не його частину. Засоби навчання - фактори матеріальної й духовної культури, що виконують специфічні дидактичні завдання (допомога методам та прийомам реалізуватись якнайкраще) Засоби навчання: • Слово вчителя • Підручники, навчальні посібники • Предметно-образні засоби • Допоміжні (ручка, олівці, дошка, крейда, папір) • Знакові o Образно-знакові (малюнок, фото, кінофільм) o Умовно-знакові (схема, таблиця) • ТЗН (технічні засоби навчання)