23. Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності

До цієї групи належать методи, спрямовані на формування позитивних мотивів учіння, що стимулюють пізнавальну активність і сприяють збагаченню учнів навчальною інформацією. Їх поділяють на дві групи.

1. Методи формування пізнавальних інтересів учнів. Вони викликають позитивні дії та настрій — образність, цікавість, здивування, моральні переживання.

Пізнавальний інтерес на початковій стадії формується під впливом емоційних чинників. Для створення емоційної ситуації важливими є вдало дібрані приклади з літератури, художніх фільмів, особистих переживань вчителя. Яскравість розповіді, високий пафос збуджують зацікавленість учнів, як до окремих питань теми, так і до матеріалу загалом. Найпоширенішими серед методів даної групи є:

• Метод створення ситуації новизни навчального матеріалу. Передбачає окреслення нових знань у процесі викладання, створення атмосфери морального задоволення від інтелектуальної праці. Відчуття збагачення знаннями спонукає учнів до самовдосконалення.

• Метод опори на життєвий досвід учнів. Полягає у використанні вчителем у навчальному процесі життєвого досвіду учнів (фактів, явищ, які вони спостерігали в житті, навколишньому середовищі або в яких самі брали участь) як опори при вивченні нового матеріалу. Це викликає в учнів інтерес, бажання пізнати сутність спостережуваних явищ.

• Метод пізнавальних ігор. Сприяє створенню емоційно-піднесеної атмосфери, засвоєнню матеріалу за допомогою емоційно насиченої форми його відтворення. Пізнавальні ігри (ділові, рольові, ситуативні) моделюють життєві ситуації, стосунки людей, взаємодію речей, явищ. Вони можуть бути основною або допоміжною формою навчального процесу. Розвиваючий ефект досягається за рахунок імпровізації, природного вияву вільних творчих сил учнів. У виховному значенні гра допомагає учням подолати невпевненість, сприяє самоствердженню, найповнішому виявленню своїх сил і можливостей.

• Метод створення відчуття успіху в навчанні. Постійне відчуття учнем успіху в навчанні зміцнює впевненість у власних силах, пробуджує почуття гідності, бажання вчитися.

2. Метод стимулювання обов'язку і відповідальності в навчанні. Передбачає показ учням суспільної та особистої значущості учіння; висунення вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов'язку; привчання їх до виконання вимог; заохочення до сумлінного виконання обов'язків; оперативний контроль за виконанням вимог і в разі потреби — вказівки на недоліки та зауваження.

24. Головною функцією цих методів є контрольно-регулювальна. Це означає, що контроль не повинен відокремлюватися від навчального процесу, а бути компонентом, який виконує навчальні, виховні, розвиваючі, спонукаючі функції. Залежно від організації контрольних зрізів, джерел інформації, способів одержання і обробки даних та ін. виокремлюють:

• Метод усного контролю. Усний контроль здійснюється шляхом індивідуального і фронтального опитування. 

• Метод письмового контролю. Здійснюється за допомогою контрольних робіт, творів, переказів, диктантів, письмових заліків і под., які можуть бути короткочасними (15—20 хв.) і протягом усього уроку.

• Метод лабораторного контролю спрямований на перевірку вмінь учнів користуватися лабораторним обладнанням (амперметром, вольтметром, термометром, психрометром та ін.), яке буде використовуватися на уроці. До контрольних лабораторних робіт включають також письмові та графічні роботи, розв'язання експериментальних задач, які потребують проведення дослідів.

• Метод машинного (програмованого) контролю. Здійснюється за допомогою електронно-обчислювальної техніки і контролюючих програм.

• Метод тестового контролю. Може бути безмашинним і машинним. В основі такого контролю лежать тести — спеціальні завдання, виконання (чи невиконання) яких свідчить про наявність (або відсутність) у школярів певних знань, умінь.

Метод самоконтролю. Передбачає формування в учнів уміння самостійно контролювати ступінь засвоєння навчального матеріалу, знаходити допущені помилки, неточності, визначати способи ліквідації виявлених прогалин.

25. Засіб навчання – це матеріальний або ідеальний об'єкт, який "розміщено" між учителем та учнем і використовується для засвоєння знань, формування досвіду пізнавальної та практичної діяльності. Засіб навчання суттєво впливає на якість знань учнів, їх розумовий розвиток та професійне становлення.

В сучасній школі широко використовуються такі засоби навчання:

1. Об'єкти навколишнього середовища взяті в натуральному вигляді або препаровані для навчальних завдань (живі і засушені рослини, тварини і їх опудала, зразки гірських порід, фунту, мінералів, машини і їх частини, археологічні знахідки і т. ін.).

2. Діючі моделі (машин, механізмів, апаратів, споруд та ін.).

3. Макети і муляжі (рослин і їх плодів, технічних установок і споруд, організмів і окремих органів та ін.).

4. Прилади і засоби для демонстраційних експериментів.

5. Графічні засоби (картини, малюнки, географічні карти, схеми).

6. Технічні засоби навчання (діапозитиви, діафільми, навчальні кінофільми, радіо- і телепередачі, звуко- і відеозаписи та ін.).

7. Підручники і навчальні посібники.

8. Прилади для контролю знань і умінь учнів.

9. Комп'ютери.

26. Знаючи арсенал методів навчання, учитель, природно, переживає труднощі у виборі методів. Труднощі стоять як перед вивченням усього курсу в цілому, так і перед кожним конкретним уроком. У психолого-педагогічній літературі виділено чимало причин, які впливають на вибір методів навчання. На основі їх узагальнення виділяється шість загальних умов , які визначають вибір методу навчання: 1. Закономірності та принципи навчання, які витікають з них. 2. Зміст і методи певної науки взагалі та предмета теми зокрема. 3. Цілі і завдання навчання. 4. Навчальні можливості учнів(вікові, рівень підготовки, особливості класного колективу). 5. Зовнішні умови (географічні, виробниче оточення). 6. Можливості вчителів (досвід, рівень підготовки, знання типових ситуацій процесу навчання).1 Обираючи той чи інший метод навчання, учителю необхідно одночасно враховувати багато залежностей: методи, загальні умови, випадкові (невідомі) причини, величину і спрямованість впливу яких не можна передбачити завчасно. При першому наближенні до проблеми вибору методів останніми доводиться зневажати, проте слід пам'ятати, що саме наявністю непередбачених причин зумовлюється надійність прогностичних висновків. Завдання оптимізації методів формулюється однозначно: у конкретних умовах з багатьох методів слід виділити ті, які забезпечують найвищу ефективність навчання за прийнятими критеріями.

27. Форма організації навчання — зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому по­рядку І в певному режимі.

До організаційних форм навчання, що використовують­ся в середній школі будь-якого типу, належать: урок, ек­скурсія, семінар, факультатив, предметний гурток, кон­сультація, домашня навчальна робота, практикум тощо. 

 Урок — логічно закінчена, цілісна, обмежена в часі частина навчально-виховного процесу, яку проводять за розкладом під керівництвом учителя з постійним складом учнів.

Семінарські заняття — обговорення класним колективом підготовлених учнями доповідей, рефератів, повідомлень, головних питань з основного розділу (чи кількох розділів).

 Практикум — форма навчального процесу, за якою учні самостійно виконують практичні та лабораторні роботи, застосовуючи знання, навички й уміння.

Навчальна екскурсія (лат. excursio — прогулянка) — форма організації педагогічного процесу, спрямована на вивчення учнями поза межами школи і під керівництвом учителя явищ, процесів через безпосереднє їх сприймання.

 Домашня робота — самостійне виконання учнями навчальних завдань після уроків.

28. Класно-урочна система навчання — це така організація навчального процесу, при якій учні групуються по класах і основною формою навчання є урок. Зміст навчання в кожному класі визначається навчальними планами і програмами. 

Позитивні риси системи: ефективно використовуються знання, досвід, фізичні й духовні сили вчителя, система дає можливість охопи­ти навчанням і вихованням велику кількість дітей; створює умови для використання колективної праці; дає змогу виховувати у колективі і через колектив; у ній наявний соціальний фон, на якому учень може порівняти себе, свої успіхи і невдачі; можна використовувати метод прикладу; надає можливість створити чітку структуру навчального про­цесу, зробити його організованим, упорядкованим і т.д.

До характерних рис системи належать: сталий склад учнів класу; чіткий початок і кінець занять як упродовж робочого дня, так і всього року; єдина для всіх учнів класу навчальна тема, провідна роль учителя у навчально-виховному процесі.

Негативні риси системи: невеликі можливості для врахування в навчальному процесі індивідуально-типологічних якостей кожного учня, його задатків і здібностей, особливостей сприймання матеріа­лу, рівня розвитку; дуже малі можливості для здійснення управління процесом засвоєння знань щодо кожного конкретного учня; орієн­тація на "середнього" учня в просуванні його від незнання до знання, що виявляється в однакових для всіх цілях, змісті, методах і за­собах навчання. Використовуються лише такі лінії взаємодії, як "учитель - клас", "учитель - учень", у той же час як інші, наприк­лад "учень - учень", "група - учень", "клас - учень", "група - клас" використовуються рідко, що істотно знижує ефективність навчання і виховання.

Системи навчання, спрямовані на модернізацію класно-урочної системи: • Белл-ланкастерська система взаємного навчання [вчитель навчав 10 учнів, давав їм знання й методичні рекомендації, потім кожен з цих учнів брав ще 10 учнів і викладав їм те, що знав] • Дальтон-план (Олена Паркхерст) [вранці діти приходять до школи не в класи, а отримувати завдання від учителя; щодня він отримує порцію матеріалу у вигляді завдань й опрацьовує їх самостійно, отримуючи лише консультації; в кінці дня - залік, результати - в таблицях] • Бригадно-лабораторна система навчання (модифікація попередньої системи в СРСР) [діти працюють не індивідуально, а колективно; лише бригадир здавав залік в кінці дня] • План Трампа [20% навчального часу - лекції, що проводяться лиш професорами; 40% занять - заняття в групах до 15 осіб; 40% - індивідуальна робота викладача зі студентом] • Мангеймська система диференціації навч.-вих. роботи з урахуванням здібностей школярів (Зіккінгер) [поділ учнів відповідно до здібностей на 4 класи: основний (для дітей із середніми здібностями), для малоздібних дітей, для розумово відсталих, іноземних мов (для особливо обдарованих дітей); діти мають можливість пересуватись із класу в клас]. • Система неградуйованих класів [немає поняття клас - до певного викладача кожен ходить за вибором; є ті, хто вчаться поглиблено і стандартно]. Будь-яка з цих форм у чистому вигляді не збереглася. Урок як винахід людства є ознакою культури, науки й мистецтва.

29. У сучасній школі класно-урочна форма є головною (основною), її ключовим компонентом є урок.

Урок — це «відрізок» навчального процесу, який є викінченим у смисловому, часовому й організаційному відношенні. Незважаючи на малу тривалість, уроки мають ті структурні компоненти, які характеризують процес навчання в цілому, зокрема: цільовий, стимуляційно-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-регулювальний та оцінно-результативний. Тому від ефективності уроків залежить ефективність навчального процесу.

Кожний урок реалізує триєдине завдання: навчити, розвинути, виховати. 

Урок - основна форма організації навчання, яка • Проводиться з постійним складом учнів • Проводиться у межах точно встановленого часу • Проводиться за сталим розкладом • Проводиться із чітко встановленим змістом навчання Три цілі уроку: • Дидактична • Виховна • Розвивальна

Основні вимоги до уроку: • Загальні (організаційні) o Чітка структура, тощо o Матеріальне забезпечення • Дидактичні (сукупність чітко визначених знань, умінь та навичок, дотримання принципів навчання) • Розвивальні / психологічні (цілеспрямований розвиток пам’яті, мислення, уваги, уяви, обов’язкове проектування зони найближчого розвитку) • Психологічні  • Гігієнічні (чергування методів, розклад уроків, провітрювання приміщення, спеціальне обладнання) 30. Типи уроків: • Ушинський  o Змішані (повторення вивченого раніше, виклад нового матеріалу, його закріплення) o Усних вправ o Письмових вправ o Оцінювання (контрольні уроки) • Казанцев  o Урок-бесіла o Урок-лекція o Урок-екскурсія o Кіноурок • Сорокін, Онищук, Махмутов (за дидактичною метою) o Урок засвоєння нових знань o Урок формування умінь та навичок o Урок застосування знань, умінь та навичок o Урок узагальнення і систематизації знань o Урок перевірки, оцінювання і корекції знань, умінь і навичок (урок-діагностика) o Комбінований урок

31. Підготовка вчителя до уроку складається з двох органічно пов'язаних між собою етапів: плануваннясистеми уроків з теми і конкретизації цього планування стосовно кожного уроку, осмислення і складання планів окремих уроків.

Безпосередня підготовка до уроку потребує глибокого продумування кожного його струк­турного елемента і може відбуватися в такій послідовно­сті:

Формулювання мети і завдань уроку. Мета уроку має бути: освітня — домогтися міцного засвоєння знань, фор­мування практичних умінь і навичок з конкретного нав­чального матеріалу; розвиваюча — розвивати мовлення, пам'ять, увагу, уяву мислення, спостережливість, актив­ність і самостійність учнів, прищепити їм способи пізна­вальної діяльності та ін.; виховна — сприяти формуванню наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості кожного школяра, вихованню колек­тиву класу.

Визначення обсягу і змісту навчального матеріалу. Оп­рацьовуючи програму, підручник і посібники, визначають провідні положення та ідеї і практичний матеріал для їх розкриття. Слід окреслити внутріпредметні та міжпредметні зв'язки, підібрати нові факти, приклади для напов­нення теми новим змістом. Цей матеріал повинен мати належний виховний потенціал, сприяти формуванню нави­чок практичної роботи, розвивати інтереси і здібності учнів.

Вибір форм організації навчання. Підібравши тип уро­ку, слід попрацювати над раціональною його структурою, визначити тривалість кожного її елемента. Важливо про­думати можливість поєднання на уроці фронтальної, групової, парної та індивідуальної роботи.

Вибір методів і прийомів навчання. Потрібно наміти­ти, які методи використовуватимуться на кожному етапі уроку, їх поєднання, взаємодоповнення, виходячи з потреб максимальної пізнавальної діяльності учнів. При цьому слід зважати на: провідні мотиви, інтереси учнів до пред­мета, ставлення їх до уроків учителя; рівень сформованості вміння навчатися, працездатність, регулярність нав­чальної праці, виконання домашнього завдання; актив­ність на уроках, уважність і дисциплінованість учнів; їх уміння застосовувати знання на практиці; здібності, по­тенційні можливості кожного.

Наочно-технічне оснащення уроку. Вчитель визначає, яку наочність або технічні засоби навчання і як буде ви­користано на уроці.

Визначення змісту й методики виконання домашньо­го завдання. Обсяг домашнього завдання має бути таким, щоб не перевантажувати учнів. Учитель повинен продума­ти зміст інструктажу щодо його виконання.

Складання плану-конспекту уроку. Кінцевий результат підготовки вчителя до уроку на основі тематичного плану (з урахуванням його реальності під час вивчення теми). У ньому зазначають тему, мету й завдання уроку, його тип і структуру — послідовність навчальних ситуацій під час викладання навчального матеріалу та самостійної роботи учнів, перелік і місце навчальних демонстрацій, час на ко­жен етап уроку, необхідне для проведення уроку обладнан­ня та навчальні посібники. Учителі математики, фізики, хімії записують до плану розв'язки задач, які будуть за­пропоновані на уроці.

Перевірка готовності вчителя до уроку. Визначення подумки міри володіння змістом навчального матеріалу, методами і прийомами його розкриття. Слід обов'язково передбачити труднощі, що можуть виникнути під час уро­ку, і способи їх подолання.

Перевірка готовності учнів до уроку. Здійснюється на організаційному його етапі й під час перевірки виконан­ня учнями домашнього завдання.

32. Самостійна робота учнів її види та особливості організації (на прикладах з практики).

Метод самостійної роботи застосовується при роботі учнів з підручником, довідниковою літературою, при роботі учнів з підручником, посібником, довідниковою літературою, при розв’язуванні задач виконанні вправ, при організації спостережень, виконанні лабораторних і практичних робіт творчих завдань.

Самостійна робота буває під керівництвом вчителя – за інструкцією (в класі) і поза нею (вдома). Вдома – це домашнє завдання усні і письмові вправи. За дидактичною метою самостійні роботи бувають 1) підготовчі, 2) спрямовані на засвоєння нових знань, 3) тренувальні, 4) узагальнюючі, повторюючи, 5) контрольні роботи. Самостійна робота може бути усною, письмовою, практичною, репрудоктивною, творчою (за характером діяльності), за формою – фронтальні, групові.

Домашня робота направлена формування навичок самостійної роботи, вміння, застосування знання, і т. д. 33. Контроль (з фр.) - нагляд, спостереження, вимірювання. Контроль - це отримання зворотного зв’язку в навчальному процесі, встановлення і вимірювання рівня знань, умінь та навичок. Діагностика: • Контроль o Перевірка o Оцінювання  • Якісне (судження) • Кількісне (бали) • Облік статистичних даних, їх аналіз • Прогнозування вчителем діяльності учнів + прогнозування вчителем власної діяльності + прогнозування тенденцій навчального процесу Мета контролю та діагностики: • Привести в систему знання, уміння, навички • Перевірити здатність практично їх застосовувати • Стимулювати навчальну діяльність учнів • Довести учня до ефективного самоконтролю • Розкрити причини неуспішності та визначити шляхи їх подолання • Оцінка — мірило соціальних відносин у житті людини

Педагогічні вимоги до контролю, перевірки та оцінки успішності: • Індивідуальний характер перевірки (вчитель повинен діагностувати рівень навченості кожного конкретного учня) • Систематичність перевірки успішності (Британія - вимога ритмічності: напр., раз у тиждень) • Об’єктивність і вмотивованість оцінки (оцінка маж бути переконливою, справедливою і вмотивованою) Критерії європейських систем освіти: • Повнота знань • Глибина (учень вміє виокремлювати основне, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, робити висновки) • Рівень засвоєння (репродуктивні / реконструктивні (застосування знань за зразком) / конструктивні (перенесення знань, умінь, навичок у нові ситуації) • Єдність вимог при оцінюванні (вчителі добре знають критерії та дотримуються їх) • Диференційований характер (звертання уваги на стан здоров’я, бажання дитини учитись і виправити оцінки, звертання уваги на особливості здоров’я дитини (заїкування тощо) • Різноманітність видів, методів і форм контролю • Всебічність контролю (вчитель має подбати про перевірку різних розділів, питань теми, і знань, й умінь, і навичок учня) • Гласність контролю (вчитель вчасно повідомляє дітей про їх оцінки, в присутності всього класу - засіб стимулювання) • Етичне ставлення до школяра (вчитель має демонструвати поважне ставлення до учнів, віру в них) Такт - відчуття міри, межі у використанні педагогічних методів і засобів.

34. Види контролю ( у вітчизняні практиці): • Попередній (проводиться на початку навчального року для перевірки остаточних знань; при вивченні іноземної мови - для того, щоб визначити базовий рівень знань дитини) • Поточний (контроль, що проводиться протягом кожного уроку, зворотній зв’язок, що дозволяє вчителеві оптимально будувати кожен урок) • Тематичний (під кінець кожної теми / розділу) - обов’язковий • Підсумковий - обов’язковий • Семестровий • Річний • Державна підсумкова атестація Форми організації контролю: • Індивідуальна (індивідуальний характер контролю; в умовах сучасної школи зробити це дуже важко) • Групова (об’єднання дітей у групи для виконання певного завдання разом та звіт про нього кількох членів групи, залучаючи решту) • Фронтальна / "Ущільнене опитування" (швидке, неглибоке опитування усього класу; це швидко й зручно, прям як у МакДональдс; мінуси в тому, що не кожен учень може швидко зосередитись і опитування є неглибоким) • Парна / взаємоперевірка (Дяченко: кращий спосіб засвоїти щось - вчити інших) • Комбінована (поєднання всіх попередніх форм; напр., двоє учнів готуються відповідати біля дошки, в цей час кілька учнів виконують індивідуальні завдання на карточках, з іншими учнями вчитель працює фронтально; єдиний недолік - не всі учні одночасно беруть участь в усіх видах контролю) • Іспит / залік (іспити з’явились все через того ж Коменського (ух, прибив би…) - він придумав іспити в кінці кожної чверті; постійно вони почали застосовуватись у вищій школі, а потім - і в гімназіях, завдяки Ломоносову; іспити були 2-х видів - закриті та відкриті: закриті прийм. обов’язково вчителем і директором, відкритий - присутність на ньому всіх, кому забажається) Методи контролю: • Спостереження (умовно): ставлення дитини до предмету та процесу навчання, її уміння організовувати та виконувати навчальну діяльність • Усні • Усна відповідь • Ігрові види контролю • Усні вправи • Письмові • Диктанти • Перекази • Твори • Письмові вправи • Тестові • Лабораторно-практичні • Графічні (напр., виклад великої теми у вигляді таблиці / графіку тощо) • Програмовані (степ бай степ - здається, в попередній лекції про це було) • Комп’ютерні (спеціальні програми) • Самоконтроль 

35.Оцінювання відбувається на основі Критеріїв оцінювання рівня навчальних досягнень учнів, затверджених спільним наказом Міністерства освіти і науки України та Академії педагогічних наук України від 04.09.00 № 428\48 "Про запровадження 12-бальної шкали оцінювання навчальних досягнень у системі загальної се­редньої освіти".  Тематичне оцінювання — це визначення рівня навчальних до­сягнень учнів з певної теми (частини теми, групи тем) або з пев­ного виду навчальної діяльності вимог навчальних програми та критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів з того чи іншо­го предмету.  Тематичне оцінювання має враховувати всі види навчаль­ної діяльності учнів, передбачені навчальними програмами (прак­тичні, контрольні, самостійні, лабораторні роботи, твори тощо), про які обов'язково інформує вчитель перед вивченням теми. Те­матична оцінка виставляється з їх урахуванням.  Тематична оцінка не підлягає коригуванню.  Результати перевірки робочих зошитів враховуються при виставленні тематичної або семестрової оцінки (в залежності від специфіки предмета).  Якщо учень з будь-яких причин не виконав необхідний об­сяг роботи з предмету, він вважається неатестованим з даної теми.  Семестрове оцінювання — форма контролю рівня навчальних  досягнень учнів за результатами семестру.Семестрова оцінка виставляється на основі тематичних оцінок.  Учні мають право коригувати семестрову оцінку. У таких випадках учні, батьки (особи які їх замінюють) звертаються до ди­ректора із заявою на проведення повторного оцінювання.  Коригування семестрової оцінки відбувається, як правило, не пізніше 10-ти днів після виставлення семестрової оцінки, лише один раз.  Річне оцінювання — форма контролю рівня навчальних досяг­нень учнів за результатами навчального року.  Річна оцінка виставляється на основі семестрових (скоригованих семестрових) оцінок. Річна оцінка корегуванню не підлягає. 

36. Компетентність — це здатність, яка базується на знаннях, досвіді, цінностях, отриманих завдяки навчанню. Компетентність є кінцевим результатом навчання, мета якого полягає у формуванні й розвитку особистості учня, розкритті його здібностей і талантів.

Формування компетентностей учнів зумовлене реалізацією не тільки відповідного оновлення змісту освіти, але й адекватних методів та технологій навчання.

основні задачі, які підлягають реалізації:

• Створення умов для розвитку та самореалізації учнів;

• Задоволення запитів та потреб школяра;

• Засвоєння продуктивних знань, умінь;

• Розвиток потреби поповнювати знання протягом усього життя;

• Виховання для життя в цивілізованому громадянському суспільстві.

Ці задачі, як видно, певною мірою співзвучні до переліку завдань основних груп компетентностей.

Державний стандарт базової й повної середньої освіти, Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у .системі загальної середньої освіти на підставі міжнародних і національних досліджень в Україні визначають такі ключові компетентності:

•    соціальні (характеризують уміння людини повноцінно жити в суспільстві): брати на себе відповідальність, приймати рішення, робити вибір, безконфліктно виходити з життєвих ситуацій;

•    загальнокультурні (комунікативні): уміння спілкуватися усно й письмово рідною й іноземною мовами, оволодівати досягненнями культури, з розумінням і повагою ставитися до людей інших національностей, релігій, мов, рас, культур, політичних поглядів і соціального стану;

•    інформаційні: уміння одержувати,  осмислювати, обробляти й використовувати інформацію з різних джерел;

•    саморозвитку й самоосвіти: потреба й готовність постійно вчитися протягом усього життя; опановувати вміннями й навичка ми самоаналізу, самоконтролю й самооцінки;

•    здоров'язберігаючі: готовність дотримуватися здорового образу життя у фізичній, соціальній, психічній і духовній сферах. Можливості продуктивного навчання доцільно співвіднести зі специфікою кожної окремої групи компетентностей

Розділ 3 37. Процес виховання - створення базису формування особистісної культури, с-ми ціннісних ставлень до світу та самого себе, забезпечення співробітництва вихователя та вихованця , спрямованих на засвоєння вироблених людством культурних цінностей. Структурні компоненти процесу виховання: (Засоби, Результати, Закономірності) Метою виховання є становлення громадянина України, патріота своєї країни, готового розбудовувати її як суверенну, незалежну , соціальну державу, здатного виявляти національну гідність, знати свої обов’язки і права, сприяти громадському миру та злагоді в суспільстві, успішно само реалізуватися в соціумі як громадянин, сім’янин, професіонал, носій культури. Завдання: 1.Забезпечення сприятливих умов для самореалізації ос-ті відповідно до її інтересів. 2. Реалізація ідивід. підходу до ос-ті 3.Сприяння набуттю дітьми соціального досвіду,успадкування ними духовних надбань укр. народу 4.Фомування мовної к-ри, оволодіння і вживання укр. мови 5.Забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, піклування про менших 6.В-ння правової к-ри, поваги до Конституції України, законів. 7.Культивування кращих рис укр. ментальності. 8.Формування почуття господаря 9.Охорона і зміцнення фізичного, психічного та духовного здоров’я 10.Розвиток естетичних потреб і почуттів 11.Формування екологічної к-ри 12.Спонукання зростаючої ос-ті до протидії проявам аморальності та правопорушень. Структура процесу виховання(змістова): оволодіння знаннями, нормами, правилами поведінки; становлення почуттів, переконань(стрижень поведінки особистості); становлення умінь і звичок поведінки 38.Процес в-ння який досягає найвищого рівня, викликає самовиховання – активізація особистістю власних зусиль, спрямованих на зміну та удосконалення моральної свідомості. Самовиховання потребує стимулу – поваги до себе. За Сухомлинським можливе лише коли душа чутлива до людських засобів впливу доброго слова. Педагогічне керівництво самовиховання – відносини між педагогом та учнем.Виховний процес супроводжується і перевихованням – переборення, ліквідація тих рис і властивостей особистостей, які породжуються унаслідок негативних контактів з тими або іншими явищами в соціальному середовищі.Процес в-ння - створення базису формування особистісної культури, с-ми ціннісних ставлень до світу та самого себе, забезпечення співробітництва вихователя та вихованця , спрямованих на засвоєння вироблених людством культурних цінностей. Процес виховання, який досягає найвищого рівня, викликає процес самовиховання – активізація особистістю власних зусиль спрямованих на зміну та удосконалення моральної свідомості. Самовиховання потребує стимулу – поваги до себе. За Сухомлинським – можливе лише тоді коли душа чутлива до людських засобів впливу доброго слова. Пед керівництво самовиховання- відносини між учителем та учнем. Виховний процес супроводжується і перевихованням – переборення, ліквідація тих рис і властивостей особистості, які породжуються внаслідок негативних контактів з тими або іншими явищами в соц.середовищі.

39. Рушійні сили.Суперечності між зовнішніми вимогами і поведінкою самого учня;Суперечності між позицією вихованця і його прагненням до самостійності;Суперечності між домаганнями школяра і можливостями їх задоволення .Джерелом розвитку людини як особистості є суперечність між потребами і способами їх задоволення. Розрізняють зовнішні та внутрішні суперечності.

Закономірності процесу виховання:

1.Зумовленість в-ння часом або історією, суспільними потребами та умовами

2.Зв'язок виховного процесу із властивостями народу

3.Взаємозв’язок процесів в-ння, навчання і освіти

4.Визначальна роль діяльності і спілкування

5.Залежність в-ння від вікових,індивідуальних особливостей в-ння

6.Взаємозв’язок особистості і колективу у виховному процесі. 40. Основними принципами виховання є: 1.принцип національної спрямованості виховання, який передбачає формування у дітей та учнівської молоді національної самосвідомості, любові до рідної землі, свого народу; 2.принцип культуровідповідності. Виховання здійснюється як культуротворчий процес, спрямований на формування базової культури особистості; 3.принцип гуманізації виховного процесу - вихователь зосереджує увагу на дитині як вищій цінності, враховує її вікові та індивідуальні особливості і можливості; 4.принцип суб'єкт-суб'єктної взаємодії передбачає, що учасники виховного процесу виступають рівноправними партнерами у процесі спілкування, беруть до уваги точку зору один одного, визнають право на її відмінність від власної, узгоджують свої позиції. 5.принцип цілісності означає, що виховання організовується як системний педагогічний процес, спрямований на гармонійний та різнобічний розвиток особистості, на формування в неї цілісної картини світу 6. акмеологічний принцип потребує від вихователя орієнтації виховного процесу на найвищі морально-духовні досягнення й потенційні можливості вихованця. 7.принцип особистісної орієнтації . Педагог культивує у зростаючої особистості почуттясамоцінності, впевненості у собі, визнає її право на вільний розвиток та реалізацію своїх здібностей 8. принцип життєвої смислотворчої самодіяльності передбачає становлення особистості як творця і проектувальника свого життя, який уміє приймати самостійні. 9. принцип полікультурності - формування у дітей відкритості, толерантного ставлення до відмінних від національних ідей, цінностей, до культури, мистецтва, вірування інших народів; 10.принцип технологізації передбачає послідовні науково-обґрунтовані дії педагога у виховному процесі та відповідно організовані ним дії вихованців, підпорядковані досягненню системи виховних цілей. 11.принцип соціальної відповідності обумовлює необхідність узгодженості змісту і методів виховання реальній соціальній ситуації, в якій організовується виховний процес. 12.принцип превентивності вимагає, щоб виховні впливи держави, враховуючи інтереси особистості та суспільства, спрямовувалися на профілактику негативних проявів поведінки дітей та учнівської молоді, на допомогу та їх захист, вироблення імунітету до негативних впливів соціального середовища. Указані принципи складають певну систему, вони є важливою складовою і взаємопов'язані з іншими. Їх органічне поєднання виступає запорукою ефективності виховного процесу.

41. Сучасний зміст виховання в Україні складає система загальнокультурних і національних цінностей та відповідна сукупність соціально значущих якостей особистості,що характеризують її ставлення до суспільства і держави, інших людей, самої себе, праці, природи, мистецтва, самої себе, людей. Цей процес передбачає поєднання інтересів суспільства, держави, нації.

Можна визначити такі пріоритетні напрямки в-ння:

- Патріотичне(виховання патріотичних почуттів, вироблення ідеалів служіння народу, готовності трудитися в ім’я держави: 1. Виховання громадянини-патріота , розуміння громадянських обов’язків, любов до землі, народу. 2. формування мовної культури 3.формування соціальної к-ри. ) - Правове(виховання правової к-ри, держ. Символів, знання і дотримання законів.) - Моральне(виховна д-ть, що має на меті в-ння стійких моральних якостей, потреб, відчуттів, на основі засвоєння норм і принципів моралі Завдання: 1. Прищеплення і розвиток моральних почуттів 2. Опанування духовної к-ри людства, нації 3. Наслідування кращих зразків свого народу 4 . утвердження предметів вселюдської моралі 5 культивування найкращих рис національної ментальності.) - Художньо-естетичне(це виховна д-ть, спрямована на виховання естетичних почуттів, смаків, художніх здібностей особистості та розвиток здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах д-ті л-ни.) - Трудове (процес залучення школярів до різноманітних видів суспільно корисної праці, підготовки до життя, бережливе ставлення.) - Екологічне(систематична педагогічна д-ть, спрямована на розвиток в учнів екологічної к-ри)- Фізичне(с-ма соц.-педагог. Засобів, спрямованих на зміцнення здоров’я та загартування організму, фізичних можливостей л-ни) Диспут:Тема:Щоб я змінив у житті свого народу. План. 1. розкриття змісту проблеми 2.висловлення думок. 3. підведення підсумків.(вільне висловлювання думок, учні не нав’язують один одному думки, вчитель не протиставляє свою думку)

42. Моральне виховання - виховна д-ть, що має на меті в-ння стійких моральних якостей, потреб, відчуттів, на основі засвоєння норм і принципів моралі.

Завдання:

1. Прищеплення і розвиток моральних почуттів

2. Опанування духовної к-ри людства, нації

3. Наслідування кращих зразків свого народу

4 . утвердження предметів вселюдської моралі

5 культивування найкращих рис національної ментальності

Бесіда.Тема:ввічлива людина

Мета: виховна – виховувати почуття відповідальності за свої вчинки, підвищити рівень виховуваності навчальна – впроваджувати елементи естетичного виховання культури спілкування розвиваюча-розширити знання учнів з ввічливості, культура мовлення,культура поведінки. Етапи: 1.вибір мети 2.планування виховного заходу 3.організація діяльності учнів 4.проведення заходу 5.підведення підсумків

43.Фізичне виховання - с-ма соц.-педагог. засобів, спрямованих на зміцнення здоров’я та загартування організму, фізичних можливостей л-ни. Ціннісне ставлення до свого фізичного "Я" характеризує вміння особистості позитивно оцінювати свою зовнішність, тілобудову,поставу, розвиток рухових здібностей, фізичну витривалість, високу працездатність,здоровий спосіб життя, активний відпочинок, вольові риси особистості. Основним завданням виховання учнів є формування у них уявлень про здоров'я,здоровий спосіб життя, руховий режим, корисні звички, особисту гігієну, правильну поставу, загартування, регулярні заняття фізичними вправами, фізичні навантаження, розвиток фізичних якостей.Основними завданнями виховання учнів середнього шкільного віку є формування свідомого ставлення до власного здоров'я та здорового способу життя, розвиток зібраності, фізичної готовності до навчання, володіння рухами, задоволення особистою фізичною підготовленістю, вміння цікаво проводити вільний час; формування високої рухової активності, позитивних звичок,розвивати свої фізичні якості, запобігати шкідливим звичкам, дотримуватися оптимального рухового режиму, повноцінно відпочивати, самостійно займатися фізичними вправами.

44.Правове виховання - виховання правової к-ри, держ. символів, знання і дотримання законів.Важливе місце у процесі правого виховання займає визначення його конкретних завдань, а саме: - поширення правової інформації серед населення;- набуття і перетворення правових знань мас на переконання, виховання поваги до закону; виховання правової активності населення; - створення змістовного складу правових переконань, установок і поглядів; - формування у кожного системи знань з питань основ держави і права; розвиток інтересів до цієї галузі знань і зв'язок права з життям; формування поваги до держави, до її конкретних органів; - прищеплення навичок правомірної поведінки. Школярі мають право на:- навчання для здобуття певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів; - вибір закладу освіти, форми навчання, освітньо-професійних та індивідуальних програм, позакласних занять; - додаткову відпустку за місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням; - продовження освіти за професією, спеціальністю на основі одержаного освітньо-кваліфікаційного рівня, здобуття додаткової освіти відповідно до угоди з закладом освіти; - одержання направлення на навчання, стажування до інших закладів освіти, у тому числі за кордон; - користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою закладу освіти; - доступ до інформації в усіх галузях знань; - участь у олімпіадах, виставках, конкурсах; участь в об'єднаннях громадян; безпечні і нешкідливі умови навчання та праці; - забезпечення стипендіями, гуртожитками, - трудову діяльність у встановленому порядку в позаурочний час; - перерву у навчанні у вищих та професійно-технічних закладах освіти; - користування послугами закладів охорони здоров'я, засобами лікування, профілактики захворювань та зміцнення здоров'я; - захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, від дій педагогічних, інших працівників, які порушують права або принижують їх честь і гідність. Обов'язки : - додержання законодавства, моральних, етичних норм; - систематичне й глибоке оволодіння знаннями, практичними навичками,професійною майстерністю, підвищення загального культурного рівня; - додержання статуту, правил внутрішнього розпорядку закладу освіти.

45. Розумове в-ння – це цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культури розумової праці. Засвоєння учнями с-ми наукових знань про природу, суспільство, мислення. Розвиток розумових сил і здібностей діалогічного, абстрактного, логічного м-ння. Оволодіння інтелектуальними та мислительними операціями(аналіз, синтез, доказовість)Виховання в учнів культури розумової праці. Науковий світогляд — цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до навколишньої дійсності й до самої себе. Його основу становлять погляди і переконання, що сформувалися на базі знань про природу та суспільство, й стали внутрішньою позицією особистості. Важливий елемент світогляду — теоретичне мислення, здатність аналізувати, синтезувати, порівнювати, робити висновки. Воно дає змогу творчо осмислювати знання, розширювати світогляд. Складником світогляду є й воля людини, свідома саморегуляція людиною своєї поведінки і діяльності, регулювальна функція мозку, що полягає у здатності активно досягати свідомо поставленої мети, долаючи зовнішні та внутрішні перешкоди. Реалізуючи світоглядні ідеї в практичній діяльності, людина виявляє вольові якості (цілеспрямованість, рішучість, принциповість, самовладання). Тема:здорове харчування, чергування праці і відпочинку, фізичне навантаження, запросити лікаря.(на свіжому повітрі, їсти фрукти-проблеми харчування)

46.Художньо-естетичне в-ння - це виховна д-ть, спрямована на виховання естетичних почуттів, смаків, художніх здібностей особистості та розвиток здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах д-ті л-ни. Ціннісне ставлення до мистецтва формується у процесі естетичного виховання і виявляється у відповідній ерудиції, широкому спектрі естетичних почуттів, діях і вчинках, пов'язаних із мистецтвом. Естетичне виховання спрямовується на розвиток у зростаючої особистості здатності збагнути та виразити власне ставлення до мистецтва. Важливим є сприймання довкілля як естетичної цінності; ерудиція у галузі мистецтва (володіння системою елементарних мистецьких знань, понять, термінів, адекватне сприйняття художніх творів, творча діяльність у мистецькій сфері), власний погляд на світ, здатність радіти - як ознаки духовної зрілості. Використовуючи мистецтво як основний чинник естетичного виховання, педагог враховує вікові особливості дітей: -інтерес дошкільників до різних видів мистецтва, вміння передавати свої життєві враження художніми образами, диференціювати твори за їхнім характером; -відкритість учнів початкової школи до сприймання художніх творів, їхню емоційну мобільність та готовність з насолодою виконувати творчі завдання; -концентрацію підлітків на пізнанні свого внутрішнього світу, а отже, використанні мистецтва як засобу духовного становлення, що проходить шлях від почуттєвого -сприймання до осмислених естетичних дій; -усвідомлення старшокласниками того факту, що мистецтво безпосередньо пов'язано з життям народу, з його культурою. Моральне(виховна д-ть, що має на меті в-ння стійких моральних якостей, потреб, відчуттів, на основі засвоєння норм і принципів моралі. Завдання: 1. Прищеплення і розвиток моральних почуттів 2. Опанування духовної к-ри людства, нації 3. Наслідування кращих зразків свого народу 4. утвердження предметів вселюдської моралі. 5 культивування найкращих рис національної ментальності.) Патріотичне(виховання патріотичних почуттів, вироблення ідеалів служіння народу, готовності трудитися в імя держави: 1. Виховання громадянини-патріота , розуміння громадянських обов’язків, любов до землі, народу. 2. формування мовної культури 3.формування соціальної к-ри. ) Правове(виховання правової к-ри, держ. Символів, знання і дотримання законів.)

47. Ціннісне ставлення являє собою одне з найважливіших утворень у свідомості й самосвідомості індивіда, воно зумовлює низку його сутнісних характеристик, які насамперед залежать від змісту наявної системи цінностей, а також представленої у ній спрямованості й аксіологічної вагомості. 48.Розумове в-ння – це цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культури розумової праці.

Засвоєння учнями с-ми наукових знань про природу, суспільство, мислення.

Розвиток розумових сил і здібностей діалогічного, абстрактного, логічного м-ння. Оволодіння інтелектуальними та мислительними операціями(аналіз, синтез, доказовість) Виховання в учнів культури розумової праці.Мета розумового виховання на думку видатного педагога і методиста Сухомлинського — забезпечення засвоєння учнями основ наук, розвиток їх пізнавальних здібностей і формування на цій основі наукового світогляду. Його зміст — система фактів, понять, положень з усіх галузей науки, культури і техніки. Освічена людина повинна володіти основами наук, техніки, мистецтва і культури. Ці знання мають бути систематизовані, постійно поповнюватися. У процесі розумового виховання школяр повинен навчитися мислити. Власне на уроці повинно відбуватися активне забезпечення культури розумової праці. Щоб краще зрозуміти, яким чином забезпечувати культуру розумової праці, слід розуміти, що мислення представляє собою процес опосередкованого й узагальненого пізнання предметів і явищ об'єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв'язках і відносинах. Існують такі види мислення: логічне; абстрактне; узагальнююче , категоріальне , теоретичне і т. д. Особлива роль у розумовому вихованні належить формуванню інтелектуальних умінь. Цьому сприяє робота з різними типами завдань: -дослідницькими (спостереження, дослідництво, підготовка експерименту, пошуки відповіді в науковій літературі, екскурсії та експедиції з метою збирання матеріалу та ін.); -порівняльними (від простіших до порівнянь, що виявляють подібність або відмінність понять, складних явищ); -на впорядкування мислительних дій, використання алгоритмів або самостійне їх складання; пов'язані з аналізом і узагальненням ознак для виокремлення явища в певний клас чи вид. Методи (за Щукіною) 1.Методи формування свідомості о-сті: -Роз’яснення(як себе поводити, розповідь - емоційна); -Розповідь; -Бесіда(наукова, політична, етична;за способом застосування – колективна, групова, індивідуальна); -Лекція; -Диспут(вільний обмін думками, істина з’ясовується шляхом зіставлення різних думок); -Дискусія ; -Приклад(подібне викликає подібне, психологічна основа); 2.Методи організації діяльності і формування досвіду поведінки; -Педагогічна вимога(прохання, порада, схвалення, погроза); -Громадська думка (відображення колективної думки); -Вправлення; -Привчання;

-Створення виховних ситуацій; -Рольові ігри; 3.Методи стимулювання діяльності і поведінки учнів; Змагання; Заохочення; Покарання

49. Екологічне виховання-систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури. Ціннісне ставлення до природи формується у процесі екологічного виховання і виявляється у таких ознаках: усвідомлення цінності природи в житті людини, самоцінності природи; почуття особистої причетності до збереження природних багатств, відповідальності за них; здатність особистості гармонійно співіснувати з природою, поводитися компетентно, екологічно безпечно; активна участь у практичних природоохоронних заходах; здійснення природоохоронної діяльності з власної ініціативи. Ціннісне ставлення до природи і сформована на його основі екологічна культура є обов'язковою умовою сталого розвитку суспільства, узгодження економічних, екологічних і соціальних чинників розвитку. Моральне(виховна д-ть, що має на меті в-ння стійких моральних якостей, потреб, відчуттів, на основі засвоєння норм і принципів моралі. Завдання: 1. Прищеплення і розвиток моральних почуттів 2. Опанування духовної к-ри людства, нації 3. Наслідування кращих зразків свого народу 4 . утвердження предметів вселюдської моралі. 5 культивування найкращих рис національної ментальності.) Художнь-естетичне(це виховна д-ть, спрямована на виховання естетичних почуттів, смаків, художніх здібностей особистості та розвиток здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах д-ті л-ни.) Трудове(процес залучення школярів до різноманітних видів суспільно корисної праці, підготовки до життя, бережливе ставлення.) Екологічне(систематична педагогічна д-ть, спрямована на розвиток в учнів екологічної к-ри) Бесіда:«Збережемо нашу землю блакитною і зеленою» План: 1.вибір мети. 2.планування виховного заходу; 3.організація діяльності учнів; 4.проведення заходу;

5.підведення підсумків. Форма:в лісі

50.Система в-ння – сукупність закономірно побудованих, динамічно взаємоповязаних компонентів(мети, завдань, змісту, методів, засобів, форм, факторів), яка породжує цілісну особистість( очікуваний результат). Технологія – система засобів, які гарантують отримання очікуваного результату. Технологія базується на науці. Технологія виховання – обґрунтована система педагогічних методів, прийомів, засобів, форм, спрямованих на досягнення конкретних цілей. Методи виховання – способі взаємопов’язаної діяльності вихователя і вихованця, спрямовані на вирішення цілей виховання. Прийоми – складова методу виховання( роз’яснення того, що треба зробити) Засоби виховання – доцільно організовані методичні шляхи вирішення тих чи інших проблем. Різні види д-ті:Навчальна,Трудова,Громадсько-корисна,Спортивно-оздоровча,Художньо-естетична,Екологічна,Ігрова 2)предмети матеріальної і духовної культури, які використовуються у педагогічній роботі:наочні посібники- художня і наукова л-ра, радіо, телебачення, інтернет,кінофільми, вистави, твори образотворчого і музичного мистецтва3) Засоби виховання в народній педагогіці:народні свята, традиції, звичаї, обряди, символіка, родинно-побутова к-ра, рідна мова, історія, релігійні традиції Методи (за Щукіною) 1.Методи формування свідомості о-сті: -Роз’яснення(як себе поводити, розповідь - емоційна); -Розповідь; -Бесіда(наукова, політична, етична;за способом застосування – колективна, групова, індивідуальна); -Лекція; -Диспут(вільний обмін думками, істина з’ясовується шляхом зіставлення різних думок); -Дискусія ; -Приклад(подібне викликає подібне, психологічна основа); 2.Методи організації діяльності і формування досвіду поведінки; -Педагогічна вимога(прохання, порада, схвалення, погроза); -Громадська думка (відображення колективної думки); -Вправлення; -Привчання;

-Створення виховних ситуацій; -Рольові ігри; 3.Методи стимулювання діяльності і поведінки учнів;

4.Метод перспективних ліній; Змагання; Заохочення; Покарання (за Фіцулою) 5.методи контролю та аналізу виховання: Опитування; Бесіда; Спостереження. Форми виховання – спосіб організації виховного процесу, який відображає внутрішній зв'язок його елементів і х-ризує взаємодію вчителів і учнів. К-ть учнів: масові, групові, індивідуальні.Методика форми в-ння: словесні(лекції, бесіди, диспути), практичні(гуртки, студії народної творчості, екскурсії, свята), наочні(шкільні музеї, виставки книг, тематичні стенди)

51.Умови:метод має органічно пов’язуватись з метою в-ння;не універсалізація якогось з методів, а їхня систематизація;Вибір методу диктується конкретними завданнями і змістом в-ння, його принципами. Вибір методів залежить від: -конкретних умов, в яких здійснюється виховна взаємодія; -від урахування індивідуальних і вікових особливостей учнів; -динаміки, рівня зрілості, організованості учнівського колективу; -властивостей особистості вчителя, рівня його педагогічної кваліфікації. Методи виховання завжди діють у певній системі, кожен є структурним елементом цієї системи і у взаємозв'язку з іншими забезпечує ефективність виховного процесу, їх використовують у тісному взаємозв'язку і взаємозалежності. А. Макаренко зауважував, що кожний виховний засіб слід розглядати як частину виховної системи. Методи виховання змінюються, вдосконалюються із зміною мети виховання, умов, у яких воно здійснюється, віку дитини та ступеня її вихованості

52.Моральне в-ння - виховна д-ть, що має на меті в-ння стійких моральних якостей, потреб, відчуттів, на основі засвоєння норм і принципів моралі. Завдання: 1.прищеплення і розвиток моральних почуттів 2.опанування духовної к-ри людства, нації 3.наслідування кращих зразків свого народу 4.утвердження предметів вселюдської моралі. 5.культивування найкращих рис національної ментальності. Засоби виховання – доцільно організовані методичні шляхи вирішення тих чи інших проблем. Різні види д-ті: -Навчальна -Трудова -Громадсько-корисна -Спортивно-оздоровча -Художньо-естетична -Екологічна -Ігрова Предмети матеріальної і духовної культури, які використовуються у педагогічній роботі: - наочні посібники - художня і наукова л-ра - радіо, телебачення, інтернет - кінофільми, вистави - твори образотворчого і музичного мистецтва)

Засоби виховання в народній педагогіці:

- народні свята, традиції, звичаї, обряди, символіка - родинно-побутова к-ра - рідна мова, історія, релігійні традиціїФорми виховання – спосіб організації виховного процесу, який відображає внутрішній зв'язок його елементів і х-ризує взаємодію вчителів і учнів. К-ть учнів: -масові -групові -індивідуальні Методика форми в-ння: -словесні(лекції, бесіди, диспути) -практичні(гуртки, студії народної творчості, екскурсії, свята) -наочні(шкільні музеї, виставки книг, тематичні стенди) Диспут.Тема:ввічлива людина. Мета: -виховна – виховувати почуття відповідальності за свої вчинки, підвищити рівень виховуваності; -навчальна – впроваджувати елементи естетичного виховання культури спілкування: -розвиваюча-розширити знання учнів з ввічливості, культура мовлення,культура поведінки. План: 1.вибір мети 2.планування виховного заходу 3.організація діяльності учнів 4.проведення заходу 5.підведення підсумків.

53.Трудове виховання — виховання свідомого ставлення до праці через формування звички та навиків активної трудової діяльності. Зміст трудового виховання визначається навчальною програмою для кожного класу. Його особливості відображають поняття «трудова свідомість», «досвід трудової діяльності», «активна трудова позиція». Вибір професії — один з головних у житті людини.Вибір професії — точка, в якій схрещуються інтереси особистості та суспільства.Зважаючи на це, профорієнтаційна робота в школі має враховувати, з одного боку, схильності людини, з іншого — тенденції розвитку суспільства, господарсько-економічної системи, які потребують професійно мобільних кадрів, здатних організувати і розвивати свою справу, до конкурентної боротьби за робоче місце, до розвитку своєї кваліфікації, а за потреби і до перекваліфікації.Свідомий вибір професії передбачає якомога ширшу обізнаність учня про професії, їх особливості, здатність співставити свої можливості з професійними вимогами, врахувати потреби суспільства в кадрах певних спеціальностей. Профорієнтаційна робота в школі є тривалим, з кожним роком все складнішим процесом, що передбачає такі головні аспекти (етапи): 1. Професійне інформування — психолого-педагогічна система формування обізнаності щодо особливостей професій, потреби суспільства в них, а також профорієнтаційної позиції, зорієнтованості особистості на вільне та свідоме своє професійне самовизначення. 2. Професійна діагностика — система психологічного вивчення особистості з метою виявлення її професійно значущих властивостей і якостей. 3. Професійна консультація — надання особистості на основі вивчення її професійно значущих властивостей і якостей, допомоги щодо найоптимальніших для неї напрямів професійного самовизначення. 4. Професійний відбір — допомога учневі у виборі конкретної професії на основі його загальних і спеціальних здібностей, інтересів, перспективних умов професійної підготовки і працевлаштування. 5. Професійна адаптація — допомога молодій людині всебічно пізнати майбутнє, його професійне середовище. Актуальна вона на стадії освоєння професії.Профорієнтаційна робота потребує творчого підходу, врахування індивідуальних особливостей, потреб учнів, які свій професійний вибір здійснюють самостійно, під впливом батьків, друзів, знайомих, завдяки цілеспрямованій роботі школи, спеціалізованих закладів, установ та організацій, зацікавлених у нових працівниках. Тема: Можливості професій та їх значимість. Мета: -організувати вільний час дітей, формувати знання про різні види професій, свідоме ставлення до їх вибору; -розвиток пізнавальної активності і логічного мислення, вміння донести свої погляди до інших;  -приймати участь у дискусіях. План заходу 1.Організаційна частина 2.Вступне слово ведучого. 3.Обговорення ряду професій запропонованих ведучим.  Ряд професій для обговорення: І трійка професій: а) лікар;б) програміст;в) кухар;ІІ трійка професій:а) архітектор;б) вчитель;в) інженер; 4.Професійний кросворд. 5.Підведення підсумків обговорення.

54.Методи організації діяльності та формування досвіду сусп.. поведінки, умови їх ефективного застосування. Методи: педагогічна вимога, громадська думка, вправляння, привчання, створення виховних ситуацій, рольові ігри. Метод має органічно пов’язуватись з метою виховання,не універсалізація якогось з методів, а їхня систематизація, вибір методу диктується конкретними завданнями і змістом виховання, його принципами. Етапи розвитку КТС: - попередня робота вихователів, - колективне планування, - підготовка КТС, - проведення КТС, - етап найближчого застосування. Колективні творчі справи — це прояв життєво-практичної громадської турботи про поліпшення спільного життя, це сукупність певних дій на загальну користь. Колективні творчі справи розрізняються за напрямками виховання: громадські, трудові, пізнавальні, спортивні, оздоровчі, художньо-естетичної творчості тощо. Бесіда:Шкідливі звички. План: 1.Колективне планування справи: пошук діяльності,обговорення різноманітних пропозицій, варіантів плану, конкурс на кращу розробку плану, визначення оптимального для даних умов варіанту, підбір матеріалу, складання запитань-завдань, вибір ради справи. 2.Розробка планів, мети діяльності, колективне обговорення, створення груп. 3.Колективна підготовка справи: розподіл - доручень між учасниками, визначення завдань мікроколективам, вибори відповідальних, проведення анкети, організація контролю за виконанням завдань. 4.Проведення справи: зміст і методика проведення справи залежать від її форми, мети і завдань: збір, ділова гра, конференція, диспут, ярмарок тощо. 5.Підведення підсумків, обговорення.Колективний аналіз: чи була користь, радість від діяльності навколишнім людям? Чи був колектив дружнім, організованим, доброзичливим? Чи була колективна справа проведена з фантазією та витівкою? Хто показав себе з кращого боку і в чому? 6.Найближча післядія: виконання рішень, прийнятих після аналізу справи. Тут керівник спрямовує на використання вихованцями в навчальній роботі, в позанавчальному житті і діяльності колективу досвіду, набутого при плануванні, підготовці, проведенні КТС і обговоренні результатів. Відразу ж після підбиття підсумків слід докласти максимум зусиль до колективного втілення пропозицій, висловлених на підсумковому зборі, колективно накреслити програму наступних дій

55.Розкрийте можливості предмета «Іноземна мова» для виховання ціннісних ставлень учнів. Предмет «Іноземна мова» має величезний виховний потенціал, оскільки ця навчальна дисципліна включає формування соціокультурної та соціолінгвістичної компетенції. Виховуючим є мовний матеріал, зокрема тематика спілкування. Наприклад, у 8 класі теми охоплюють такі сфери як сім’я, друзі, шкільне життя, робота, професія, дозвілля, природа, людина, життя суспільства. Кожного уроку вчитель повинен досягти певну виховну мету, залежно від теми, лексичного, граматичного матеріалу до уроку. таким чином у школярів формується ціннісне ставлення до тих питань і проблем, які розглядаються. Наприклад, ціннісне ставлення до суспільства і держави формується під час вивчення культури, науки, видатних діячів України. Ціннісне ставлення до інших людей під час вивчення тем про сім’ю, друзів, людину взагалі. Тут школярі вивчають не лише опис зовнішності, а й внутр риси характеру, як негативні так і позитивні, оцінюють поведінку людей. Ціннісне ставлення до себе формується під час вивчення теми «мій світ», тут вивчаються проблеми молоді в Україні та країнах, мова якої вивчається. Досить повно програмою забезпечується екологічне виховання (тема «природа») – формування ціннісного ставлення до природи, збереження навколишнього середовища чистим та охайним.

56.Ціннісне ставлення особистості до суспільства і держави виявляється у таких якостях, як патріотизм, національна самосвідомість, правосвідомість, політична культура та культура міжетнічних стосунків. Патріотизм є проявом особистістю любові до свого народу, поваги до українських традицій, відчуття своєї належності до України, усвідомлення спільності власної долі з долею Батьківщини, досконале володіння українською мовою. Національна самосвідомість охоплює -особисту ідентифікацію із своєю нацією, віру в її духовні сили та майбутнє; -волю до праці на користь народу; -вміння осмислювати моральні та культурні цінності, історію, звичаї, обряди, символіку; -систему вчинків, які мотивуються любов'ю, вірою, волею, осмисленням відповідальності перед своєю нацією;толерантне ставлення,традицій, мови, вірувань; -вміння йти на компроміси з різними етнічними та релігійними групами. У підлітковому віці виховується духовно осмислений, патріотизм, який поєднує любов до свого народу, нації, Батьківщини з почуттям поваги до інших народів, своїх і чужих прав та свобод.У старшому шкільному віці пріоритетними рисами ціннісного ставлення до Батьківщини є відповідальність і дієвість. Старшокласники не лише ідентифікують себе з українським народом, а й -прагнуть жити в Україні, пов'язати з нею свою долю, служити Вітчизні на шляху її становлення як суверенної і незалежної, демократичної, правової і соціальної держави; -працювати на її благо, захищати її; -поважати Конституцію України і виконувати норми Законів; -дбайливо ставитися до етно-етичної культури народу України; -володіти рідною та державною мовою; -визнавати пріоритети прав людини, поважати свободу, демократію, справедливість.

57. Методи: -роз’яснення, -розповідь, -бесіда, -лекція, -диспут, -дискусія, -приклад. Першочерговим у формуванні особистості є вплив на її свідомість. Переконання формуються завдяки змістовному і емоційно забарвленому роз'ясненню суті ставлень людини до навколи­шнього середовища, норм і правил поведінки, розвитку свідомості почуттів особистості, яка виховується. До найважливіших методів формування свідомості особис­тості відносять розповіді на етичні теми, пояснення, роз'ясне­ння, лекції, етичні бесіди, умовляння, навіювання, інструкта­жі, диспути, доповіді. Ефективним методом переконання є , приклад. Застосовуються методи формування свідомості у комплексі з іншими методами.Розглянемо найбільш складні за змістом і застосуванням методи словесно-емоційного впливу: розповідь, роз'яснення, етичну бесіду, диспут і метод позитивного прикладу. Роз'яснення — метод емоційно-словесного впливу на вихованців. Застосування методу базується на знанні особливостей класу й особистісних якостей членів колективу. Роз'яснення норм і правил поведінки базується у практиці шкільного виховання на навіюванні. Навіювання, проникаючи непомітно у психіку, діє на особистість цілому, створюючи установки і мотиви поведінки. Діти і підлітки особливо підлягають навіюванню. Ця специфіка психіки використовується у тих випадках, коли вихованець повинен прийняти певні установки. Навіювання поєднується і іншими методами виховання для підсилення виховного вплн практиці виховання використовується умовляння, що поєднує прохання з роз'ясненням і навіюванням. Педагогічна ефективність умовлянні висока, якщо вихователь опирається на позитивне, звертаємося до почуття власної гідності, честі, совісті, змушує учня трежити почуття сорому, незадоволеності собою і вказує шля­хи виправлення. Метод розповіді використовується передусім у виховній роботі з дітьми молодшого і середнього шкільного віку.Основною функцією цього методу є те, що він слугує засо­бом поповнення знань моралі, вироблення в учнів правиль­них моральних понять. Яскрава емоційна розповідь , збагачення морального досвіду школярів досвідом моральної поведінки інших людей, використання позитивного прикладу у вихованні.Форми використання цього методу різноманітні: розповідь біблейської притчі, повідомлення хвилюючої історії, комен­тар до прочитаного твору тощо. Успіх застосування розповіді пов'язаний із дотриманням певних вимог до змісту розповіді й характеру її проведення: 1 . Розповідь повинна відповідати соціальному досвіду шко­лярів. 2. Розповідь супроводжується ілюстраціями, якими можуть бути твори живопису, художні фотографії, кінофільми, му­зичні записи тощо. 3. Для успіху сприймання розповіді слід використати від­повідну обстановку: вогнище, квітучий сад, неприбране поле. 4. Важливо потурбуватися про те, щоб враження від розпо­віді, почуття, які вона у дітей викликала, зберігались якомо­га довше. Бесіда — метод обговорення конкретних знань, фактів, по­дій, вчинків, який передбачає участь двох сторін — виховате­ля і вихованців. Бесіда відрізняється від розповіді саме тим, що педагог вислуховує і враховує думки, точки зору вихова­нців, будує свої взаємини з ними на принципах співробітниц­тва, партнерства. Бесіди можуть бути різного плану: пізнавальні, етичні, ес­тетичні, екологічні, політичні та ін.У практиці шкільного виховання використовуються плано­ві і непланові бесіди. Добре, коли бесіда заве­ршується реальною корисною справою, в якій її учасники мо­жуть практично закріпити розглянуті під час бесіди положен­ня, норми і правила поведінки.Особливу трудність у молодого вчителя викликають інди­відуальні бесіди. Часто вони проводяться у зв'язку з екстре­мальними ситуаціями (виникнення конфліктів, порушення дисципліни). Важливо, щоб під час такої бесіди не виник психологічний бар'єр. Тому бесіда повинна бути короткою, спокійною, діловою, без іронії, зарозумілості. Вихованець лише тоді відгукнеться на звернення вихователя, коли від­чує, що поставлене питання дійсно турбує наставника, що пе­дагог поважає його гідність і хоче йому допомогти. Диспут — метод виховання, який передбачає зіткнення різних, інколи прямо протилежних точок зору. Диспути про­водять у середніх і старших класах на політичні, економічні, моральні, правові, екологічні, естетичні теми, що хвилюють молодь. Характерною особливістю диспуту є полеміка, боротьба думок. Диспут не вимагає певних рішень, проте не можна допу­скати, щоб диспут перетворювався у суперечку заради супе­речки. Диспут є складним методом і вимагає високого рівня про­фесійної підготовки педагога. Приклад — виховний метод великої сили. Приклад дає конкретні зразки для наслідування і тим самим активно формує свідомість, почуття, переконання, активізує діяльність. У процесі виховання використовуються різні приклади: ба­тьків, вихователів, друзів, видатних людей (вчених, письменників, громадських діячів та ін.), героїв книг, фільмів.Психологічною основою прикладу слугує наслідування. За­вдяки йому люди оволодівають соціальним моральним до­свідом. У процесі наслідування психологи виділяють три етапи: 1) безпосереднє сприймання конкретного образу іншої людини, 2) формування бажання діяти за зразком, 3) синтез самостійних і наслідувальних дій, що виявляється у пристосуванні до поведінки кумира. Процес на слідування є складним і неоднозначним, провідну роль у ньому відіграють досвід, інтелект, властивості особистості, життєві ситуації. Важливою умовою є організація середовища, в якому дитина живе і розвивається.

58.Змістом профорієнтаційної роботи є: -розкриття перспектив галузі, в якій учень має намір обрати професію; -місце обраної ним професії серед інших професій даної галузі; -перспективи вдосконалення своєї професії і професійного зростання; -умови роботи з обраної професії; -обсяг умінь і навичок, яких вимагає обрана професія. Етапи профорієнтаційної роботи: 1.Професійне інформування — психолого-педагогічна система формування обізнаності щодо особливостей професій, потреби суспільства в них, а також профорієнтаційної позиції, зорієнтованості особистості на вільне та свідоме своє професійне самовизначення. 2.Професійна діагностика — система психологічного вивчення особистості з метою виявлення її професійно значущих властивостей і якостей. 3.Професійна консультація — надання особистості на основі вивчення її професійно значущих властивостей і якостей, допомоги щодо найоптимальніших для неї напрямів професійного самовизначення. 4.Професійний відбір — допомога учневі у виборі конкретної професії на основі його загальних і спеціальних здібностей, інтересів, перспективних умов професійної підготовки і працевлаштування. 5.Професійна адаптація — допомога молодій людині всебічно пізнати майбутнє, його професійне середовище. Актуальна вона на стадії освоєння професії.Профорієнтаційна робота потребує творчого підходу, врахування індивідуальних особливостей, потреб учнів, які свій професійний вибір здійснюють самостійно, під впливом батьків, друзів, знайомих, завдяки цілеспрямованій роботі школи, спеціалізованих закладів, установ та організацій, зацікавлених у нових працівниках. Тема: Можливості професій та їх значимість. Мета: -організувати вільний час дітей, формувати знання про різні види професій, свідоме ставлення до їх вибору; -розвиток пізнавальної активності і логічного мислення, вміння донести свої погляди до інших;  -приймати участь у дискусіях. План заходу 1.Організаційна частина 2.Вступне слово ведучого. 3.Обговорення ряду професій запропонованих ведучим.  Ряд професій для обговорення: І трійка професій: а) лікар;б) програміст;в) кухар;ІІ трійка професій:а) архітектор;б) вчитель;в) інженер; 4.Професійний кросворд. 5.Підведення підсумків обговорення.

59.Приклад — виховний метод великої сили. Приклад дає конкретні зразки для наслідування і тим самим активно формує свідомість, почуття, переконання, активізує діяльність. У процесі виховання використовуються різні приклади: ба­тьків, вихователів, друзів, видатних людей (вчених, письменників, громадських діячів та ін.), героїв книг, фільмів.Психологічною основою прикладу слугує наслідування. За­вдяки йому люди оволодівають соціальним моральним до­свідом. У процесі наслідування психологи виділяють три етапи: 1) безпосереднє сприймання конкретного образу іншої людини, 2) формування бажання діяти за зразком, 3) синтез самостійних і наслідувальних дій, що виявляється у пристосуванні до поведінки кумира. Процес на слідування є складним і неоднозначним, провідну роль у ньому відіграють досвід, інтелект, властивості особистості, життєві ситуації. Важливою умовою є організація середовища, в якому дитина живе і розвивається.

Як особливо важливий виховний феномен, він впливає своєю наочністю і конкретністю. Чим доступніший та зрозуміліший учневі приклад, тим сильніше впливає він на свідомість учня.Це вимагає знання та врахування вікових й індивідуальних особливостей учнів. Досвідчені педагоги, розкриваючи приклад для наслідування, зосереджуються не лише на його позитивних якостях, не тільки стимулюють захоплення ним, бажання наслідувати його, але й підводять учнів до роздумів, що сталося б, якби людина виявила протилежні риси, або якби у тій ситуації опинився її моральний антипод. Негативні приклади використовують при правовому, антиалкогольному вихованні, щоб показати недоцільність наслідування цих явищ. Виділяють: -громадський осуд, -розвінчання негативного, -протиставлення аморальним вчинкам високоморальної поведінки, -розкриття на конкретних прикладах наслідків аморальної й асоціальної поведінки, -організація на боротьбу з виявами морального зла. Метод прикладу передбачає демонстрування взірця для наслідування. При застосуванні його необхідно враховувати: специфіку наслідування прикладу різними віковими групами; етапність наслідування (на першому етапі внаслідок сприймання конкретного прикладу виникає суб'єктивний образ його, бажання наслідувати, на другому — діє зв'язок між прикладом для наслідування і поведінкою вихованця, на третьому — здійснюється синтез наслідувальних та самостійних дій і вчинків); джерела для наслідування (товариші, батьки, вчителі, літературні герої тощо); використання негативного прикладу у вихованні.Гагарін,Хмельниціький, Мазепа-патріотичне виховання.

60. Методи стимулювання діяльності та поведінки учнів.А.С Макаренко про умови їх ефективного застосування.Методи: метод перспективних ліній, змагання, заохочення, покарання. Гра — один із видів діяльності дитини, що полягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними. -Види ігор визначають на основі різнопланової діяльності дітей: -ігри-дозвілля (ігри за власним бажанням), -ігри педагогічні (організовані з метою вирішення навчально-виховних завдань). Групи: 1. Ігри творчі: сюжетно-рольові, конструкторські, драматизації з вільним розвитком сюжету, ігри-жарти, ігри-розиграші. 2. Ігри за визначеними правилами: рухові, хороводні, спортивно-змагальні, настільні Змагання — природна схильність дітей до здорового суперництва й самоутвердження в колективі. Змагання супроводжують позитивні та негативні емоційні реакції: захоплення, радість з приводу успіхів, скептицизм, байдужість, заздрість тощо. Тому слід враховувати позитивні (спосіб згуртування колективу, розвиток моральної мотивації діяльності) і негативні впливи (відсутність боротьби за досягнення спільного успіху, взаємодопомоги та співробітництва, що зумовлює розлад у колективі). Футбол, олімпіади(внутрішньошкільні) Заохочення — схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення. Покарання — осуд нєдостойних дій та вчинків з метою їх припинення, запобігання у майбутньому. Покарання, як і заохочення, слід використовувати тільки як виховний засіб. Воно має викликати в учнів почуття сорому і провини, намір не повторювати подібного. Види покарань: -покарання-вправляння (наприклад, погане виконання обов'язків чергового у класі карається додатковим чергуванням); -покарання-обмеження (обмеження щодо отримання певних благ: можливості поїхати на екскурсію, тимчасова заборона відвідування спортивної секції); -покарання-осуд (попередження, догана з визначенням певних строків на виправлення); -покарання-умовність (наприклад, учня залишають на певний час у кабінеті директора для обдумування свого вчинку); -покарання-зміна ставлення (більш суворий тон вчителя під час аналізу вчинку, суворий погляд). Покарання має бути гуманним, таким, що не ображає людську гідність, ґрунтуватися на добродушності педагога і повазі до особистості дитини. Воно повинне викликати в учня переживання, почуття провини, докори совісті, прагнення змінити поведінку, підвищувати його відповідальність за власну поведінку, зміцнювати дисциплінованість, розвивати несприйняття негативного, здатність протистояти негідним бажанням.

61.Методи стимулювання діяльності і поведінки учнів: метод перспективних ліній, змагання, заохочення, покарання. Метод має органічно пов’язуватись з метою виховання,не універсалізація якогось з методів, а їхня систематизація, вибір методу диктується конкретними завданнями і змістом виховання, його принципами. Вибір методів залежить від конкретних умов, в яких здійснюється виховна взаємодія, від урахування індивідуальних і вікових особливостей учнів, динаміки, рівня зрілості, організованості учнівського колективу, властивостей особливості вчителя, рівня його педаг кваліфікації. Існує три рівні мотивації вчинків: когнітивний(людина діє згідно зі своїми переконаннями, усвідомлює необхідність даного вчинку. Вчинок може бути неприємним, але розум змушує його зробити це), емоційний(л діє за бажанням,хоч іноді і всупереч усвідомленій необхідності), поведінковий(л діє так як змушують обставини). Найкраще коли всі три рівні об’єднані. За вчинками стоять переконання, найчастіше вони імпульсивні. У процесі виховання не може бути стандартних ситуацій і стандартних підходів до використання способів виховного впливу. Адже педагогіка є насамперед мистецтвом. Тому слушною залишається думка А. Макаренка: «... ніякого засобу не можна розглядати відокремлено від системи. Ніякого засобу взагалі, хоч би який ви взяли, не можна визнати ні добрим, ні поганим, якщо ми розглядатимемо його окремо від інших засобів, від цілої системи, від цілого комплексу впливів».У використанні методів виховання не може бути конкретних рецептів. Треба вивчати закони психічних явищ, зіставляти власні дії з соціально-психологічними законами та обставинами. Дбаючи про оптимальний вибір методу, слід мати на увазі, що жоден з них не слід універсалізувати, а використовувати систему методів. Вибір конкретних методів має узгоджуватися із завданнями і змістом виховного заходу, конкретними умовами, в яких здійснюється виховний вплив, відповідати індивідуальним та віковим особливостям учнів, враховувати особливості учнівського колективу. 62. Позакласна робота – форма організації виховного процесу. Позакласною називається спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей різноманітна освітня і виховна робота, яка проводиться в позаурочний час педагогами. Система позакласної роботи включає: В залежності від кількості учнів: -масові, -групові, -індивідуальні форми в. В залежності від методики форми виховання: -словесні – лекції, бесіди, читацькі конференції, диспути, дискусії, з цікавими людьми, усні газети, журнали, радіо-журнали. -практичні – гуртки українознавства, поглиблення вивч укр. Мови., студії народної творчості, свята рідної мови, подорожі по рідному краю, екскурсії, спартакіади, акції милосердя, ігри. -наочні – шкільний музей, зали і галереї миру, героїв праці, тематичні стенди. Мета учасників, як і інших видів позакласної роботи – вдосконалення практичних вмінь і навичок учнів з іноземної мови, підвищення інтересу до вивчення іноземної мови. В залежності від основного їх значення розрізняють таки види гуртків: -гуртки по вдосконаленню практичних володінь мовою, -гуртки краєзнавчі, -та інші гуртки. Незалежно від основного призначення гуртка загальні вимоги до організації їх роботи: 1) Актуальність тематики; 2) Зв'язок з навчальною тематикою; 3) Доступність мовного матеріалу, покладеного в основу занять; 4) Відповідність тематики віку учнів, їх інтересам і вподобанням. У індивідуальній позакласній виховній роботі загальна мета – забезпечення педагогічних умов для повноцінного розвитку особистості – досягається через формування у дитини позитивної Я-концепції і розвиток різноманітних якостей особистості, індивідуального потенціалу. До індивідуальних форм виховної роботи належать: Читання художньої літератури, колекціонуванн, філателія, нумізматика, гра на музичних інструментах, вишивання, малювання тощо. До масоких форм виховної роботи належать: Тематичні вечори, вечори питань і відповідей, конференції, тижні з різних предметів, зустрічі з видатними людьми, огляд, конкурси, олімпіади, туризм, фестивалі, виставки стінної преси тощо. Ефективною формою організації масової позакласної роботи є колективна творча справа (КТС), технологія якої була розроблена ленінградським вченим доктором педагогічних наук К.Т. Івановим. Технологія організації позакласної виховної роботи включає: моделювання, практичне виховання і аналіз діяльності. Вчитель повинен привчати себе працювати за таким алгоритмом.Результати моделювання відображають в конспекті загальнокласного виховного заняття, який має таку структуру: 1.Назва. 2.Мета, завдання. 3.Обладнання. 4.Форма проведення. 5.Хід. У позакласній та позашкільній виховній роботі використовується розмаїття методів: розповіді, бесіди, лекції, диспути, дискусїї і ін.

Назва Гурток готує учнів до участі в шкільних заходах з іноземної мови, сприяє їх самопізнанню, самоствердження і самовираженні. Заняття гуртка не регламентовані навчальною програмою. У зв'язку з цим відкриваються безмежні можливості для дослідницької діяльності вчителя, вдосконалення його методичної майстерності. Вдосконалення вмінь та навичок усного мовлення або читання.Найбільш популярним в шкільний практиці є гурток комбінованого типу, на заняттях якого учні займаються різними видами діяльності : грають, вивчають вірші і пісні, обговорюють прочитані тексти, випускають стінгазети, драматизують діалоги, здійснюють постановку спектаклів. Незалежно від типу гуртка в підготовці і проведенні його занять необхідно враховувати наступні загальні вимоги: 1) виховуючий і розвиваючий характер матеріалів і завдань, їх практична направленість; 2) зверненість тематики роботи гуртка, його форм і методів до різних сторін пізнавальної діяльності учнів: інтелектуальної, емоційної, вольової;

3) творчий підхід до планування і реалізації задач, відсутність одноманітності і шаблону в роботі; 4) наявність логічного зв'язку між окремими заняттями гуртка; опора на заняття, вміння і навички, отриманні учнями на уроці. Участь у роботі гуртка добровільна. Проте, потрібно вимагати утворення сталого складу гуртка, дотримання окремих правил, які регулюють його діяльність. Заняття проводяться 1 раз в тиждень за сталим розкладом. Кількість членів гуртка залежить від напрямку його діяльності. Вірний вибір місця для проведення занять гуртка або інтер'єру кабінету іноземної мови сприяє створенню природного фону для мовленнєвого спілкування учнів, стимулює їх мовленнєву активність. Запрошення бажаючих. При створенні гуртків враховуються інтереси учнів, і звичайно, можливості і смаки вчителя, оскільки без цього практично неможливо керувати гуртком.

63. Позашкільна освіта – сукупність знань, умінь і навичок, що отримують вихованці, учні і слухачі в позашкільних навчальних закладах у вільний від навчання час. Є відкритою, гнучкою структурою, спрямованою на розвиток здібностей та обдаровань дітей. Грунтується на принципі добровільності вибору типів закладів і видів діяльності. Структура: -позашкільні навч заклади і музичні школи, -інші навч заклади як центри позашкільної освіти у позаурочний час, -гуртки секції клуби(науково-пошукові, спортивні клуби), -міжшкільні навч заклади, -клуби та обєднання за місцем проживання, -спортивні та інші заклади, -фонди,асоціації. Основним завданням є: вільний розвиток особистості та формування її соціально-громадського досвіду; виховання прав і свобод людини; почуття власної гідності, відповідальності перед законом, патріотизмом, поваги до народних звичаїв та традицій; виховання шанобливого ставлення до родини та людей похилого віку; створення умов для творчого інтелектуального, духовного і фізичного розвитку дітей; формування свідомого і відповідального ставлення до здоров’я, навичок безпечної поведінки; задоволення освітньо-культурних потреб. Основні напрями: художньо-естетичний, туристсько-краєзнавчий, еколого-натуралістичний, науково-технічний, дослідницько-експерементальний, спортивний, військово-патріотичний, бібліотечно-бібліографічний, соціально-реабілітаційний, гуманітарний. Основні форми: заняття або уроки, лекції, індивідуальні заняття, екскурсія або експедиція, семінари, конференції, вікторина, концерт, змагання, тренування, репетиція, похід, практ. робота в теплицях, підприємствах, гурткова клубна робота. 64. Професійно – педагогічні вимоги до класного керівника становлять професіограму, яка включає: - професійно-педагогічну спрямованість, - педагогічні уміння(конструктивні, дослідницькі), - знання: психологічні, методики, історії. – загальна ерудиція. Завдання класного керівника: - сприяння забезпечення умов для засвоєння учнями рівня та обсягу освіти. – створення умов для організації класного дозвілля, - сприяти підготовці учнів до самостійного життя, - координація роботи вчителів, психолога, мед.робітнмиків, учнівського самоврядування, батьків. Кл.керівник має право: - відвідувати уроки та позакласні заходи, - вносити пропозиції про матеріальне т а моральне заохочення, - ініціює розгляд питань соц.захисту, - відвідувати учнів вдома, - виявляти соц-пед ініціативу, - право на захист професійної честі, - матеріальне заохочення. Обовязки: - вибирати адекватні засоби виховання, - здійснювати контроль, - інформувати адміністрацію про свій клас, - дотримання пед.етики, - підвищення проф. рівня, - вести документацію.

65. Основні напрями діяльності класного керівника: -робота з учнями класу, -з учителями-предметниками, -з батьками. За Болдеревим: - вивчення учнів, - організація і виховання класного колективу, - координація виховної діяльності вчителів, організація і проведення позакласної виховної роботи. – робота спрямована на підвищення досягнень учнів,турбота про здоровя, - зміцнення дисципліни, - співдружність з учнівським самоврядуванням, - робота з батьками учнів(єдність вимог школи і сімї, вивчення умов сімї) ,громадськістю, співпраці з вчителями-предметниками(єдність впливу) Діяльність справжнього класного керівника сповнена педагогічною творчістю і не обмежується певними рамками. Форми роботи можуть бути різними — індивідуальною, груповою і фронтальною. Вибір конкретної форми зумовлюється різними чинниками: завданням виховання, рівнем розвитку первинного колективу, індивідуальними особливостями школярів, об'єктивними обставинами, конкретними педагогічними ситуаціями та ін. За критерієм використання джерел і засобів виховного впливу на особистість школярів форми роботи поділяють на: -словесні (збори, доповіді, бесіди, диспути, конференції, зустрічі та ін.); -практичні (походи, екскурсії, спартакіади, олімпіади, конкурси тощо); -наочні (діяльність шкільних музеїв, виставок, тематичні стенди та ін.). Усі вони взаємопов'язані, доповнюють і збагачують одна одну. Є види роботи, в яких одночасно використовують словесні, практичні, наочні форми. Наприклад, колективні творчі справи (КТС).

66. Диспут — вільний, жвавий обмін думками, колективне обговорення питань, що хвилюють його учасників. Диспути потребують ретельної підготовки, що передбачає підготовчий, основний і завершальний етап. Правила поведінки під час диспуту: -вільний обмін думками, -рівність усіх у суперечці, -головне — факти, -логіка, -доказовість; -непристойні жарти, образи забороняються, гостре влучне слово схвалюється. Завершальний етап передбачає короткий аналіз диспуту, найхарактерніших позицій, підходів до вирішення проблем, заохочувальні оцінки найактивніших учасників диспуту, визначення нових дискусійних проблем. Технологія проведення уроку-диспуту така: -повідомлення теми, цілей та завдань диспуту; -ознайомлення з наочністю, виставкою та іншими дидактичними матеріалами; -спрямування учнів на відвертість, уважне й шанобливе ставлення до інших думок; -обґрунтування своїх переконань, висновків. Технологія організації та проведення диспуту. 1. Затвердження тексту, за яким плануються диспути. 2. Визначення групи організаторів (менеджер турніру, ведучі й експерти - до 5-ти осіб). У цю групу входять люди, які мали досвід проведення роботи у групах, а також досвідчені гравці. -Затвердження правил проведення диспутів. -Оновлення правил проведення учнівських диспутів.Вибір організаційної форми заходу - сітки змагань (чвертьфінали, півфінали, фінали). -Затвердження критеріїв експертної оцінки. -Складання регламенту турніру (підготовчий етап (семінари) - турнір). -Визначення орієнтовного терміну проведення зустрічей. -Затвердження принципу формування складу команд (одного віку, одного класу, самоорганізація тощо). -Рішення стосовно проведення фінальної показової гри (публічний диспут). 3. Постановка всьому колективу учнів технічного завдання на диспути (ознайомлення з цілями, завданнями, текстом, регламентом, порядком проходження диспутів тощо). 4. Формування складу команд за обраним принципом. 5. Готовність до змагань. Обговорення питань на розуміння (навіщо такий текст, історія його написання, сучасність теми тощо). Складання командами тез за текстом, підготовка аргументації. Обговорення вірогідних заперечень і формування готовності до відповіді. На диспуті необхідно довести свої міркування та висловити докази й аргументи, що підтверджують перевагу команди, обґрунтованість тези. 6. Проведення турніру диспутів у відповідності з розробленими правилами та сценарієм. 7. Рефлексивний аналіз після кожної гри у присутності всіх учасників, а також на семінарі організаторів (визначення способів дій, логічності та доказовості міркувань, комунікативних умінь учасників диспутів)

67. Основним документом класного керiвника є план виховної роботи. Вiн вiдображає змiст, форми та методи виховної роботи. При плануваннi виховної роботи класному керiвниковi слiд врахувати: 1. Аналiз виховної роботи за минулий рiк. 2. Мету та завдання виховання. 3. Рiвень розвитку та вихованості учнiв. 4. Можливостi школи. 5. Досвiд i пiдготовленiсть класного керiвника. План виховної роботи має враховувати: 1. Мету виховання. План — це не просто перелiк виховних заходiв. Кожен виховний захiд обов’язково має продовжувати наступний. 2. Реальнi потреби колективу. 3. Перспективнiсть. 4. Узгодженiсть iз загальношкiльним планом. 5. Об’єктивнi i суб’єктивнi можливостi. 6. Конкретнiсть. 7. Комплексний пiдхiд до планування (єднiсть морального, трудового, правового, фiзичного, естетичного виховання). Планування має бути гнучким, щоб у разi потреби щось додати чи змiнити. Структура плану виховної роботи: 1. Короткий аналiз виховної роботи за минулий рiк. 2. Мета та завдання на новий навчальний рiк. 3. Характеристика класу (з урахуванням даних про рiвень вихованостi учнiв). 4. Основнi виховнi справи з органiзацiї та розвитку класного колективу. 5. Мета цих справ. 6. Форми проведення. 7. Характеристика даних справ (слiд зазначити рiвень розвитку колективу). 8. Індивiдуальна робота з дiтьми (в роздiлi передбачаються методи та прийоми залучення конкретних учнiв до пiдготовки й проведення важливих справ). 9. Iндивiдуальна робота з батьками (в роздiлi передбачається участь батькiв у конкретних справах i допомога, яку вони надають).

План виховної роботи в 4-А класi на 2011 р. Психолого-педагогiчна характеристика колективу . У 4-А класi навчається 25 учнiв, з них:15 дiвчаток i 10 хлопчикiв. Клас вiкової норми з групою iнтелектуальних дiтей. Показники успiшностi у класi такi: • учнiв з високим рiвнем навчальних досягнень 5; • учнiв iз достатнiм рiвнем навчальних досягнень 10; • учнiв iз середнiм рiвнем навчальних досягнень 7; • учнiв iз початковим рiвнем навчальних досягнень 3. Бiльшiсть дiтей має високий навчальний потенцiал i хорошi здiбностi до навчання.91% учнiв класу навчаються iз задоволенням i тiльки троє мають початковий рiвень навчальних досягнень.Труднощi пiд час вивчення окремих предметiв мають 2. Дисциплiна на уроках задовiльна. Такi учнi, як:_________ — не завжди виконують домашнi завдання. Колектив класу дiяльний, живий, енергiйний. За результатами анкетування виявлено групу дiтей з високим рiвнем тривожностi, напруженостi в життi коллективу. До її складу входять такi учнi:______________. Вони вiдчувають себе незахищеними вiд негативного впливу дорослих i товаришiв. Загалом стосунки у класi товариськi, толерантнi, приятельськi.

Протягом семестру не було випадкiв суперечок чи непорозумiнь мiж хлопцями й дiвчатами. Дiти класу активнi, люблять i вмiють виконувати рiзнi доручення. Упродовж семестру ми всiляко пiдтримували рiвень громадської активностi, зацікавленостi життям класу, навчанням, що сприяло створенню позитивного мiкроклiмату в колективi. Це добре позначилося на успiхах дiтей у навчаннi. За семестр ми досягли успiхiв у вихованнi таких якостей, як iнiцiативнiсть, чеснiсть, акуратнiсть, вiдповiдальнiсть за власнi вчинки.

68. Метою сімейного виховання є забезпечення високого рівня освіченості й виховання свідомого громадянина України, здатного на основі життя й досвіду власного народу та досягнень світової науки і культури, врахування національно – територіальних особливостей України здійснювати соціально-економічний розвиток і господарювання в республіці, утверджувати найвищі ідеали гуманістичної культури й демократичних взаємовідносин людей, відстоювати і захищати права, гідність і честь своєї Вітчизни. Зміст виховання в сім’ї обумовлений метою виховання в демократичному суспільстві і специфікою сімейного виховання. Тому його складовими компонентами є відомі напрями виховання –національне -моральне -правове -статеве -художньо-естетичне героїко–патріотичне -трудове -екологічне -фізичне -розумове. Методи сімейного виховання – способи, шляхи , за допомогою яких здійснюється цілеспрямований педагогічний вплив на свідомість і поведінку дітей членами сім’ї .Вибір методів виховання в сім’ї залежить від педагогічної культури батьків: розуміння цілі виховання, батьківської ролі, уявлення про цінності, стилю відносин, культури мовлення і т.д. Методи прямого навчання цінностей: бесіда, дискусії. Методи стимулювання позитивної поведінки: стимулювання, наказання. Рекомендації:заохочування до процесу праці, свідоме ставлення, допомага у виборі професії, допомога у трудовій діяльності,формування умінь працювати в колективі, домашня праця.

69. Із закону про освіту випливає, що сімя є головним осередком виховання дитини,. На батьків покладається відповідальність(ст..59,60) Метою виховання дітей в родині є забезпечення високого рівня вихованості та освіченості свідомого громадянина України.Своєю виховною функцією служить і собі(виховання сімянина) і суспільству(виховання громадянина). Умови успішного сімейного виховання: -авторитет батьків, -сімя має бути дружнім колективом, -інтереси членів сімї перебувають в гармонії з інтересами сусп., -повна сімя, -єдність вимог з боку батька і матері, -наявність у батьків почуття відповідальності за виховання, -дотримання правил і норм життя, -атмосфера доброзичливості, -використання порад видатних педагогів. Про відповідальність батьків, їх права і обов’язки(згідно з законом про освіту): Відповідальність батьків за розвиток дитини: 1. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. 2. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Права батьків: -вибирати навчальний заклад для неповнолітніх дітей - обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування навчальних закладів - звертатися до державних органів управління освітою з питань навчання, виховання дітей - захищати у відповідних державних органах і суді законні інтереси своїх дітей. Зобов'язані: -забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання -постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей -поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до сім'ї, старших за віком, державної і рідної мови, до народних традицій і звичаїв -виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей Українського народу, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до України.

70. Форми спільної роботи школи і сімї: -відвідування учнів, - індивідуальна бесіда, - запрошення в школу, -листування, -консультації, -батьківські дні, дні відкритих дверей, -батьківські збори, -збори батьків(отцов), -робота з активом батьків, -бесіди та лекції, -вечір запитань та відповідей, -обмін досвідом, -ознайомлення з педагогічною літературою. Перед зборами – підготовчий етап. (7 клас) ПЕРШІ ЗБОРИ. СТАТЕВІ РОЗХОДЖЕННЯ ТА ДОЗРІВАННЯ. Задачі зборів: 1. Показати батькам значення участі батьків у статевому вихованні дітей. 2. Звернути увагу на проблеми, пов'язані зі статевим дозріванням підлітків. Питання для обговорення: -роль родини в період статевого дозрівання дитини. -фізіологія підлітка. -шляхи рішення проблем, пов'язаних зі статевим дозріванням учнів у класі (педагогічні ситуації для батьків).

71. Педагогічна майстерність – це комплекс якостей особистості, який забезпечує високий рівень самоорганізації з професійної діяльності.

Великого значення встановлення педагогічної майстерності вчителя надавав Макаренко: “Талант – це рідкість і майстерність треба готувати. Майстром може стати кожний”. Сухомлинський: “Майстерність – це уміння встановлювати думки, духовні відносини з дитиною, розуміти її. Майстерність можлива лише при умові високої культурно-емоціональної сфери вчителя”.

Особистісно-зорієнтований підхід у вихованні: Процес виховання розглядається як розвиток і формування особистості їз врахуванням її індивідуальних особливостей, визначених на діагностичній основі, та можливостей її розвитку і саморозвитку. Компоненти:

1) гуманістична спрямованість особистості вчителя;

2) професійні знання: предмету, методичні, психологічні;

3) уміння: – конструктивні, – організаторські, – комунікативні, – гностичні, – соц.-перспективні (вміння розуміти учнів по зовнішньому вигляду), – динамічні (впив на аудиторію), – тримати себе в руках, – оптимістичне прогнозування (бачити краще в учнях), – творити.

4) Пед. техніка – комплекс умінь, які допомагають вчителю краще, яскравіше виразити себе, зробити більш ефективним навч.-вих. роботу.

Майстерність набувається з досвідом. Суть майстерності – уміння організувати життя дітей.

Пед.здібності: комунікативні(доброзичливість), перцептивні(проникливість ситуацією), динамізм особистості, емоціональна стабільність(здатність володіти емоціями), оптимістичне прогнозування, креативність. Пед.техніка – вміння використовувати власний психофіз. апарат як інструмент виховного впливу. Групи пед.техніки: -техніка володіння своїм організмом, -управління емоціями, -управління увагою,уявою,соц.перцепцією –пов’язані з умінням взаємодіяти з особистістю, колективом: -техніка організації контакту, Пед техніка є зовнішня і внутрішня(створення внутр.пережівань особистості,психічне налаштування вчителя на пед. Ді-сть. Техніка спілкування – голос, дикція, темп, інтонація.

72. Внутрішня техніка вчителя: -уміння вчителя керувати своєю поведінкою;уміння керувати емоціями, настроєм для зняття зайвого психічного напруження, для збудження творчого само початку; -уміння соціальної перцепції (техніка керування увагою, уявою); -техніка мовлення (керування диханням, дикцією, темпом)

Шляхи формування педтехніки: • Властивості особистості: - пед. Оптимізм; - впевненість у собі; - уміння володіти собою; - наявність вольових якостей; - вміння гальмувати хибні емоції, збудження • Створення мажору (посмішки, музикальний фон)

• Бібліотерапія, музикотерапія • Психологічна гімнастика • Імітаційна гра (гра в людину, яку хочу наслідувати) • Педагогічний гумор • Регуляція м’язового напруження • Самонавіювання

73. Зовнішня техніка вчителя: - техніка організації контакту; - управління педагогічним спілкуванням; - уміння вплинути на особистість і колектив

- організація колективних справ. Невербальні засоби: - статична (фізіогноміка)

- запахи (природні і штучні); - артефакти; - динамічні засоби: а) кінетика (жести, міміка, хода, поза, постава) б) візуальний контакт в) просодика і екстралінгвістика (інтонація, гучність, тембр, темп, сміх, кашель)

г) такесика (дотик) – рукостискання, поплескування, обійми; д) проксеміка (орієнтація в просторі) – дистанція (1м) діагональ

Шляхи виховання педтехніки: - демонстрація впевненості в собі, внутр.сили (міміка, пантоміміка, постава) - спрямованість на монолог, діалог (погляд, дистанція, посмішка) - естетизація середовища спілкування

74. Професійно-педагогічне спілкування – система соц-псих. взаємодії педагога і вихованців, змістом якої є: - обмін інформацією; - виховні впливи; - організація взаємовідносин за допомогою виховних заходів (Юсупов, Кан-Калик)

Функції спілкування: 1) джерело інформації, обмін нею 2) організація діяльності 3) вивчення особистості учня 4) обмін ролями, зміна ролей (я-дитина, я-батько, я-дорослий)

Види: • функціонально-рольове – стандартизоване, обмежене, рольове

• особистісно-рольове – емпатія,

• співпереживання (вербальне і невербальне)

• регулювання спільної діяльності

3 сторони спілкування: 1) комунікативна (верб. і неверб.) 2) інтерактивна (взаємодія за допомогою вчинків, дій) 3) перцептивна (усвідомлення власних станів, і як думають люди про тебе, рефлексія, емпатія, розуміння, оцінювання станів іншої людини)

Стилі спілкування:індивід. типологічні особливості взаємодії, сукупність методів, прийомів, що є сталими.

Стилі керівництва: 1)авторитарний - дистанція (вікова, посадова, професійна)- менторський (людина підсвідомо бере на себе роль наставника, не навчає, а повчає)- залякування (невпевнений в собі, але на цьому фоні використовує свій статус) 2) ліберальний;- загравання 3) демократичний;- спільна діяльність- дружня прихильність.

75. Педагогічне спілкування (види):

1) функціонально-рольове спілкування вчителя (суто ділове, стандартизоване, обмежене вимогами рольової позиції) – головна мета – забезпечити виконання певних дій, особисте ставлення педагога не враховується й не виявляється.

2) особистісно-орієнтоване спілкування вчителя (виконання нормативно заданих функцій з виявом особистого ставлення, почуттів) – головна мета – розвиток учнів. Риси особистісно-орієнтованого вчителя: - відкритий і доступний для кожного учня, дає їм можливість висловлювати свої думки і почуття, відвертий у своїх поглядах, демонструє учням цілковиту до них довіру, не принижує їхньої гідності; - щиро цікавиться життям учнів, не байдужий до їхніх проблем, справедливий; - виявляє емпатійне розуміння – відчуває внутрішній світ дитини

- надає учням реальну допомогу

Розділ 4 76. Школознавство – галузь педагогіки, яка вивчає питання управління освтою і школою, як основною ланкою в цій системі. Управління – ширше поняття, керівництво – вужче поняття, є функцією управління. Управління - прерогатива державних органів освіти, а керівництво – сфера д-сті директора школи. Управління – організована планомірна д-сть відповідних органів і окремих осіб, спрямована на впорядкування, вдосконалення і розвиток освіти, шкіл та інших навч-вих заходів. Керівництво – спрямування та координація д-сті людей щодо досягнення визначеної мети. Принципи управління освітою: 1.соціальної детермінації(розуміння головних соц. завдань, проводити держ.політику, врахування місцевого менталітету.) 2.гуманізації і психологізації(базується на повазі до кожного учня, працівника, піклування про здоровя) 3.науковості і компетентності(забезпечення високого кінцевого результату) 4.інформаційної достатності. 5.аналітичного прогнозування(на перспективу розвитку школи). 6. оперативного регулювання(корегулюються плани дій школи, усунення перешкод) 7.зворотного зв’язку(спрямування на задоволення організаційних питань, корегулювання моніторингу) 8.наступності і перспективності(здатність аналізувати минуле, шукати позитивне, зміцнювати традиції). 9.демократії і централізму(поєднання колективних форм школою з вчителями, органами громадських організацій, директор несе відповідальність). 10.стимулювання і згуртування кадрів. 11.правової пріоритетності і законності(рішення керівника мають бути правовими). 12.фінансово-економічної раціональності та ділової активності(все має мати фінансово-екон обгрунтування)

77.Мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати й примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід'ємну складову європейської та світової спільноти. Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку освіти є: -особистісна орієнтація освіти;формування національних і загальнолюдських цінностей;

-створення для громадян рівних можливостей у здобутті освіти; -постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу; -розвиток системи безперервної освіти та навчання протягом життя; -пропаганда здорового способу життя;розширення україномовного освітнього простору; -забезпечення освітніх потреб національних меншин; -забезпечення економічних і соціальних гарантій для професійної самореалізації педагогічних, науково-педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу; -розвиток дошкільної, позашкільної, загальної середньої освіти у сільській місцевості та професійно-технічної освіти; -органічне поєднання освіти і науки, розвиток педагогічної та психологічної науки, дистанційної освіти; -запровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій; -створення індустрії сучасних засобів навчання і виховання, повне забезпечення ними навчальних закладів; -створення ринку освітніх послуг та його науково-методичного забезпечення;інтеграція вітчизняної освіти до європейського та світового освітніх просторів.

78. Сис-ма освіти – це сукупність закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, нажуково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

Структурно система освіти включає такі складові:

-дошкільну освіту;

-загальну середню освіту;

-позашкільну освіту;

-професійно-технічну освіту;

-вищу освіту;

-післядипломну освіту;

-аспірантуру;

-докторантуру;

-самоосвіту.

Основними принципами освіти в Україні є:

-доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

-рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

-гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

-органічний зв'язок із світовою та національною історією, культурою, традиціями;

-незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;

-науковий, світський характер освіти;

-інтеграція з наукою і виробництвом;

-взаємозв'язок з освітою інших країн;

-гнучкість і прогностичність системи освіти;

-єдність і наступність системи освіти;

-безперервність і різноманітність освіти;

-поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.

79. Типи загальноосвітніх та інших навчальних закладів

•Відповідно до освітнього рівня, який забезпечується загальноосвітнім навчальним закладом (початкова загальна освіта, базова загальна середня освіта, повна загальна середня освіта), існують різні типи загальноосвітніх навчальних закладів I, II, III ступенів. Школи кожного з трьох ступенів можуть функціонувати разом або самостійно. До загальноосвітніх навчальних закладів належать: 1.середня загальноосвітня школа - загальноосвітній навчальний заклад I-III ступенів (I ступінь - початкова школа, II ступінь - основна школа, III ступінь - старша школа, як правило, з профільним спрямуванням навчання); 2.спеціалізована школа (школа-інтернат) - загальноосвітній навчальний заклад I-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів; 3.гімназія - загальноосвітній навчальний заклад II-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю; 4.ліцей - загальноосвітній навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою; 5.колегіум - загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілів; 6.загальноосвітня школа-інтернат - загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги; 7.спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) - загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

8.загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) - загальноосвітній навчальний заклад I-III ступенів з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування; 9.школа соціальної реабілітації - загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для хлопців і дівчат); 10.вечірня (змінна) школа - загальноосвітній навчальний заклад II-III ступенів для громадян, які не мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання.

80. Структура освіти включає: •Дошкільна освіта і виховання здійснюються у сім’ї та дошкільних закладах освіти у взаємодії з сім’єю і мають на меті забезпечення фізичного, психічного здоров’я дітей, їх всебічного розвитку, вироблення умінь, навичок, необхідних для подальшого навчання. ( дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки, сімейні, прогулянкові, дошкільні заклади компенсую чого Для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також дитячі садки інтернатного типу, дитячі будинки та інші.

•Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення.

• Повна загальна освіта в Україні є обов’язковою і надається у різних типах закладів освіти. Основним з-поміж них є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: І – початкова школа ( 1-4 класи), що забезпечує початкову загальну освіту, ІІ – основна школа ( 5-9 класи), що забезпечує базову загальну середню освіту, ІІІ – старша школа ( 10-11 класи), що забезпечує повну загальну середню освіту. Для розвитку здібностей, обдарувань і талантів дітей створюються профільні класи ( з поглибленим вивченням окремих предметів або початковою допрофесійною підготовкою), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи навчально-виховних комплексів, об’єднань.

•Позашкільна освіта та виховання спрямовуються на розвиток здібностей, талантів у дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному самовизначенні. До позашкільних закладів освіти належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.

•Професійно-технічна освіта зорієнтована на здобуття професії, перепідготовку, підвищення професійної кваліфікації. Відповідними закладами освіти є: професійно-технічні училища, професійно-художні училища, професійні училища соціальної реабілітації, училища-агрофірми, училища-заводи, вищі професійні училища, навчально-виробничі центри, центри підвищення і перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсові комбінати, інші типи закладів, що надають робітничу професію.

•Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. Вищими закладами освіти є : технікуми (училища), коледжі, інститути, консерваторії, академії, університети та інші. Для вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації: І – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти; ІІ – коледж, інші прирівняні до нього вищі заклади освіти; ІІІ і ІV рівні ( залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет.

•Післядипломна освіта ( спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів) сприяє одержанню нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі раніше здобутої у закладі освіти і досвіду практичної роботи, поглибленню професійних знань, умінь за спеціальністю, професією. До закладів післядипломної освіти належать: -академії, інститути, (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати; -підрозділи вищих закладів освіти ( філіали, факультети, відділення та інші); -професійно-технічні заклади освіти; -відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах.

•Для самоосвіти громадян державними органами, підприємствами, установами, організаціями, об’єднаннями громадян, громадянами створюються відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, теле-, радіо навчальні програми тощо.

Зміст освіти зарубіжної школи

Цікавим є зміст навчання в американських середніх школах. Старша середня школа США має два навчальні профілі: академічний і практичний. •Практичний — загальний, комерційний, індустріальний, сільськогосподарський напрями. Для всіх учнів обов'язкове вивчення рідної мови, суспільних дисциплін, природознавства і математики, заняття фізкультурою. Окрім того, вони можуть обрати кілька предметів з циклу необов'язкових. •Академічний профіль передбачає вивчення алгебри, геометрії, фізики, хімії, біології, іноземних мов. Право на отримання диплома про закінчення старшої середньої школи дає певна кількість залікових одиниць, або «кредитів» (не менше 16), які випускник повинен набрати у процесі навчання. -Заліковою одиницею вважають вивчення дисципліни впродовж року по 5 годин на тиждень. Таких одиниць треба набрати: з англійської мови і літератури — 4, з історії —2, соціальних наук — 1, природничих наук — 2, математики (алгебра, геометрія, тригонометрія) — 2. Кожен учень зобов'язаний прослухати 2—3-годинний цілеспрямований курс, наприклад, іноземної мови, психології, стенографії, 3—4 залікових одиниці можна отримати за вивчення додаткових предметів на вибір. За американськими законами, учень не зобов'язаний засвоїти весь програмний матеріал і отримати атестат з хорошими оцінками, він лише повинен щодня ходити до школи до 16 років. Відтак він може не продовжувати навчання.

-Вкажемо, що у США немає загальнодержавної шкали оцінок. Застосовуються то різні варіанти числових, то рейтингові. Все ж найпоширеніша 5-бальна з позначенням балів літерами від А до Е. -Останній рік школи частина учнів присвячує поглибленому вивченню тих дисциплін, які вони планують обрати в закладах вищої освіти. Успішне складання заключних тестів може дати право розпочати занаття у ВЗО відразу з другого курсу.

81. Зарубіжна школа і педагогіка прагнуть удосконалити існуючу класно-урочну систему навчання різними шляхами. Один із них — навчання учнів групою вчителів за певного розподілу обов'язків між ними. Провідний педагог пояснює новий матеріал кільком класам-паралелям, а закріплення здійснюють по класах інші вчителі-помічники. Така система поширена у школах США, Швеції та інших країн. До новацій у розвитку форм навчання належать неградуйовані школи і школи з різновіковими об'єднаннями учнів за інтересами. У не градуйованих школах заняття організовують так, щоб учень, виконуючи самостійну роботу під керівництвом учителя-консультанта, міг досягати вищих результатів власним темпом. Практикують і так зване відкрите навчання, суть якого в тому, що у школі учень навчається обмежений час, отримуючи від учителя

загальні вказівки і завдання. Для їх виконання він повинен звертатися до спеціального навчального центру, де його забезпечать необхідною інформацією і матеріалами для самостійної роботи з опорою на технічні засоби навчання. В індивідуалізації навчання учнів використовують контрактну форму. Контракт — угода між учнем і педагогом, яка передбачає основні напрями самостійної роботи учня. Ця форма навчання дає змогу учням індивідуально планувати свою навчальну діяльність і оволодівати матеріалом відповідно до власних здібностей та інтересів. Серед нових форм організації навчання — «школи без стін». Діти збираються з учителем у різних місцях, планують свою роботу, відвідують заводи, музеї, бібліотеки, пізнають передусім практичний бік життя. У сучасних школах США використовують також проекти — індивідуальну або групову форму дослідження (учні збирають інформацію, аналізують її, роблять висновки й отримують результати).

82. Загальноосвітній навчальний заклад - це заклад освіти, що забезпечує потреби громадян у загальній середній освіті. оловним завданням загальноосвітнього навчального закладу є забезпечення реалізації права громадян на загальну середню освіту, формування і розвиток соціально зрілої, творчої особистості з усвідомленою громадянською позицією, почуттям національної самосвідомості, підготовленої до професійного самовизначення, а також створення умов для оволодіння системою наукових знань про природу, людину і суспільство.

Структура:

1.Загальна частина (розкривається те, чим керується ЗНЗ, завдання ЗНЗ, права та обов’язки тих, хто отримує освіту, рівень ЗНЗ,)

2.Типи загальноосвітніх навчальних закладів та порядок їх утворення (опис типів ЗНЗ)

3.Організація навчально-виховного процесу

4.Учасники навчально-виховного процесу (зарахування до ЗНЗ, права учасників, зобов’язання, працівники, зобов’язання, права, батьки)

5.Управління загальноосвітнім навчальним закладом (директор, пед..рада, конференція)

6.Матеріально-технічна база та фінансово-господарська діяльність

7.Міжнародне співробітництво

8.Контроль за діяльністю загальноосвітнього навчального закладу

83. Органом громадського самоврядування загальноосвітнього навчального закладу є загальні збори (конференція) його колективу, що скликаються не менше одного разу на рік. Порядок скликання, повноваження, чисельність, склад загальних зборів (конференції) колективу встановлюються статутом закладу і колективним договором. Загальні збори (конференція) заслуховують звіт директора про здійснення керівництва загальноосвітнім навчальним закладом, розглядають питання навчально-виховної, методичної, економічної і фінансово-господарської діяльності закладу.

У період між загальними зборами (конференціями) діє рада загальноосвітнього навчального закладу, діяльність якої регулюється статутом загальноосвітнього навчального закладу. До складу ради загальноосвітнього навчального закладу обираються пропорційно представники від педагогічного колективу, учнів (вихованців) школи II - III ступенів, батьків і громадськості. Рада загальноосвітнього навчального закладу організовує виконання рішень загальних зборів (конференцій), затверджує режим роботи закладу, розглядає питання здобуття обов'язкової загальної середньої освіти молоді, підтримки ініціатив щодо вдосконалення системи навчання і виховання учнів, дослідно-експериментальної роботи педагогів, зміцнення матеріально-технічної бази, поповнення й використання бюджету закладу, розподілу фонду загального обов'язкового навчання, вносить пропозиції щодо морального і матеріального заохочення учасників навчально-виховного процесу.

У загальноосвітньому навчальному закладі за рішенням загальних зборів (конференції) або ради загальноосвітнього навчального закладу можуть створюватися і діяти піклувальна рада, учнівський комітет, батьківський комітет, методичні об'єднання, комісії, асоціації тощо, положення про які розробляє і затверджує Міністерство освіти і науки.

Піклувальна рада - це орган самоврядування, який формується з представників органів виконавчої влади, підприємств, установ, навчальних закладів, організацій, окремих громадян з метою залучення громадськості до вирішення проблем освіти, забезпечення сприятливих умов ефективної роботи загальноосвітнього навчального закладу.Члени піклувальної ради загальноосвітнього навчального закладу обираються на загальних зборах (конференціях).

Склад піклувальної ради формується з представників органів виконавчої влади, підприємств, установ, навчальних закладів, організацій, окремих громадян.

Піклувальна рада вживає заходів до зміцнення матеріально-технічної і навчально-методичної бази, залучення додаткових джерел фінансування закладу, поліпшення умов для організації навчально-виховного процесу, стимулювання творчої праці педагогічних працівників тощо.

84. Педагогічна рада - постійно діючий колегіальний орган управління навчальним закладом, який розглядає кардинальні питання навчаль­но-виховного процесу. До складу педагогічної ради входять усі педагогічні працівники ЗНЗ,заступник директора школи,бібліотекар, психолог, соціальний педагог, лікар,голова батьківського комітету, представники органів самоврядування. вчителі школи, батьки. Директор школи є головою педагогічної ради, яка є постійно діючим колегіальним органом управління навчальним закладом. Педагогічна рада розглядає багато питань роботи школи. Вона радить директору як організувати краще навчальний процес, удосконалити роботу вчителів. Педагогічна рада розглядає питання переведення учнів до наступних класів, їх нагородження за успіхи у навчанні, а також може притягнути учнів до дисциплінарної відповідальності за невиконання ними своїх обов'язків.

Педагогічна рада розглядає питання:

-вдосконалення й методичного забезпечення навчально-виховного процесу;

-планування та режиму роботи загальноосвітнього навчального закладу; -переведення учнів до наступних класів та їх випуск, видачі документів про відповідний рівень освіти, нагородження за успіхи в навчанні; -підвищення кваліфікації педагогічних працівників, розвитку їхньої творчої ініціативи, впровадження у навчально-виховний процес досягнень науки і передового педагогічного досвіду; -морального та матеріального заохочення учнів (вихованців) та працівників закладу; -притягнення до дисциплінарної відповідальності за невиконання ними своїх обов'язків

85. Управління навчальним закладом здійснює директор і його заступники. їх функціональні обов'язки, порядок призначення чи обрання визначаються. Директор загальноосвітнього навчального закладу виконує такі функціональні обов'язки: -забезпечує реалізацію державної освітньої політики; -представляє інтереси навчального закладу в державних і громадських органах; -організовує навчально-виховний процес, здійснює контроль за його ходом і результатами, відповідає за якість і ефективність роботи педагогічного колективу; -створює необхідні умови для організації позакласної та позашкільної роботи; -створює умови для творчого зростання педагогічних працівників, пошуку та застосування ними ефективних форм і методів навчання та виховання; -за погодженням з радою навчального закладу призначає і звільняє своїх заступників, педагогічних працівників; -організовує в установленому порядку раціональне використання виділених навчальному закладу бюджетних асигнувань; -несе відповідальність за свою діяльність перед учнями, батьками, педагогічними працівниками, та загальними зборами (конференцією), засновником, місцевими органами державної виконавчої влади.

Вищим колегіальним органом громадського самоврядування у навчальному закладі є загальні збори всього колективу. У статуті навчального закладу визначено порядок скликання, повноваження, чисельність та склад учасників цих зборів Метою діяльності ради в першу чергу є сприяння демократизації навчального процесу, об'єднання всіх учасників цього процесу щодо розвитку навчального закладу, підвищення ролі громадськості, батьків у вирішенні питань, пов'язаних з організацією навчально -виховного процесу. До її складу пропорційно обираються представники від педагогічного колективу, учнів 5 - 11 класів, батьків і громадськості. На чергових зборах склад ради поновлюється на третину. Головою ради обирається один з членів ради. Директор або його заступники не можуть бути головами ради. Рада розглядає будь-які питання, що стосуються діяльності закладу і рішення приймаються простою більшістю голосів. Якщо не суперечить законодавству та Статуту навчального закладу, то воно повідомляється всім. Адміністрація може не погодитися з цим рішенням. Тоді спір вирішується узгоджувальною комісією, куди входять представники ради, адміністрації, профспілкового комітету.У навчальному закладі можуть (за рішенням загальних зборів або ради)створюватися і діяти піклувальна рада, учнівський комітет, батьківський комітет тощо.Права і повноваження директора школи, його взаємовідносини з органами шкільного самоврядування. Схарактеризуйте методи та форми організації роботи директора школи з педагогічним колективом. З Положення про ЗНЗ: Директор ЗНЗ: - здійснює керівництво пед. колективом, забезпечує раціональний добір і розстановку кадрів, створює необхідні умови для підвищення фахового і кваліфікаційного рівня працівників - організовує навчально-виховний процес - забезпечує контроль за виконанням навчальних планів і програм, якістю знань, умінь та навичок учнів - відповідає за реалізацію Державного стандарту загальної середньої освіти, за якість та ефективність роботи педагогічного колективу - створює необхідні умови для участі учнів у позакласній та позашкільній роботі, проведення виховної роботи - забезпечує дотримання вимог охорони дитинства, санітарно-гігієнічних та протипожежних норм, техніки безпеки - розпоряджається в установленому порядку шкільним майном і коштами - підтримує ініціативи щодо вдосконалення системи навчання та виховання, заохочення творчих пошуків, дослідно-експериментальної роботи педагогів - дає дозвіл на участь діячів культури, науки, членів творчих спілок, працівників підприємств, установ, організацій у навчально-виховному процесі, керівництві учнівськими об’єднаннями за інтересами - забезпечує права учнів на захист їх від будь-яких форм фізичного або психологічного насильства - вживає заходи щодо запобігання вживанню учнями алкоголю, наркотиків - контролює організацію харчування і методичного обслуговування учнів- видає у межах своєї компетенції накази та розпорядження і контролює їх виконання - щороку звітує про свою роботу на загальних зборах (конференціях) колективу

Директор ЗНЗ є головою педагогічної ради – постійно діючого колегіального органу управління навчальним закладом.

86.Про організацію учнівського самоврядування в дитячій організації „Краяни” Ірпінська зош 1-3 ступенів №13

В загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 13 міста Ірпеня діє дитяча організація „Краяни” , яка створена 29 квітня 1995року. Членами організації є всі учні 1-11 класів, а заступник з виховної роботи , педагог-організатор, класні керівники - виступають у ролі наставників і консультантів , надають методичну та практичну допомогу школярам , координують співпрацю об’єднань.

Мета учнівського самоврядування: - розвиток організаторських здібностей в учнів школи

- залучення їх до проведення навчального та виховного процесу

- виховання національної свідомості , соціальної активності особистості

- любові до рідної землі свого народу - формування правової культури, естетичного світовідчуття - прищеплення та розвиток моральних почуттів

- організація здорового способу життя .

Завдання учнівського самоврядування:

- формування і розвиток гуманістично- спрямованої особистості з глибоко усвідомленою громадянською позицією , почуттям національної свідомості.

- участь у розробці плану роботи на новий навчальний рік;

- підготовка та проведення свят, виставок, конкурсів, змагань;

- забезпечення порядку в школі : організація чергування по школі, в класах;

- організація пізнавальної , фізкультурно-оздоровчої діяльності ;

- організація пошуково-краєзнавчої роботи в школі , поповнення новими матеріалами історико- краєзнавчого музейного комплексу школи;

- організація роботи із збереження шкільного майна ;

- організація роботи із благоустрою території школи;

- контроль за відвідуванням учнями школи ;

- заслуховування звітів органів учнівського самоврядування;

- організація змагання-конкурсу між класними колективами на звання „зразковий клас”, „громадсько-активний клас”, „найкращий черговий клас”.

Дитяча організація „Краяни” ЗОШ І-ІІІ ст.№13 м.Ірпеня, об’єднує три вікові групи учнів :

1-4 класи - „ Країна барвінкова ” ;

5 - 8 класи - об’єднання „ Веселка” ;

9-11класи - об’єнання „ Джерело ” .

До складу дитячої організації „Краяни” входить об’єднання „ Барвінчата ”.Це об’єднання об’єднує в єдиний колектив учителів , молодших школярів і батьків. Об’днання „Барвінчата” допомагає молодшим школярам пізнати, освоїти світ , який постійно відкривається перед ними , сприяє розширенню діапазону дитя- чих захоплень і є одним із універсальних засобів для розкриття і самореалізації кожної дитини.

В об’днання за бажанням вступають учні 7-10 років,які навчаються в 2-4 класах

Метою об’єднання є:

-розвиток творчих здібностей дітей;

-формування якостей громадянина, господаря своєї Батьківщини;

-вивчення історії рідного краю.

Розроблені,обговорені і прийняті на організаційних зборах барвінчат правила,Закони, символи і атрибути.

Основні закони за якими живуть Барвінчата школи :

-любити свою Батьківщину-Україну;

-поважати Конституцію України;

-виконувати свої конституційні обов’язки;

-вчитись працювати на совість;

-бути правдивим і чесним;

-поважати батьків ,учителів,товаришів , близьких людей, людей інших національностей;

-підтримувати національні традиції свого народу.

Для об’днання існує зразок емблеми із зображенням хлопчика Барвінка в блакитному одязі на жовтому фоні.

Кожний класний колектив має свою назву , девіз, куточок.