Жанрові особливості

Хоча думи визначаються як ліро-епічний жанр, але в них переважає епічний елемент. Про це свідчать чітка побудова сюжету, фабульність, оповідний характер опису подій, який, як правило, ведеться у хронологічній послідовності. Проте розповідь майже завжди подається у ліричному освітленні, яке виявляють широкі авторські відступи, пейзажні замальовки, проникнення у внутрішній світ героїв, оспівування їхніх почуттів та переживань.

На думку Г. Нудьги, «на відміну від плавності і широти розповіді гомерівського епосу в думах наявний сильний ліризм, який разом з драматизмом викладу дуже зворушує слухача. В цьому відношенні думи близькі до балад і деякий час європейські вчені так і називали їх українськими баладами. Однак своєрідна, надто оригінальна, тільки думам притаманна віршована форма, неповторний стиль, їх поетика виключають подібне ототожнення».^[3].

Думи відзначаються стрункою, відшліфованою упродовж століть своєрідною поетичною формою, відмінною від усіх інших віршових форм українського фольклору. Неподібність дум до інших жанрів визначається передусім манерою виконання. Виконувались думи речитативом, що було своєрідною формою декламації в урочистому, піднесеному стилі. Драматизм виконання підсилювався музичним супроводом — грою на кобзі (рідше бандурі чи лірі). Віршовою і музичною формою думи репрезентують вищу стадію речитативного стилю, розвиненого раніше в голосіннях. Довгі рецитації дум наявні в пливкій, мінливій формі. Тому дуже важко (або й неможливо) вивчити їх напам'ять дослівно. На думку дослідників, кожен кобзар переймав від свого вчителя зразок рецитації (речитативного виконання) лише в загальних рисах, а тоді витворював свій варіант мелодії, під який виконував усі думи свого репертуару. Тобто досить гнучка та вільна щодо словесного та музичного вираження дума ніби завжди народжується заново, імпровізується. Жоден наступний варіант думи, навіть якщо вона виконується одним і тим самим виконавцем, не є тотожним з попереднім: у ході відтворення одні елементи мимоволі опускаються, інші додаються, тому думи належать до найбільш імпровізаційних видів фольклору.

Думи про героїчну боротьбу українського народу проти шляхетсько-польського поневолення:«Дума про Самійла Кішку», «Маруся Богуславка», «Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі», «Буря на Чорному морі», «Дума про козака Голоту» чи «Козак-нетяга»,

Соціально побутові думи:«Козак-нетяга і сестра», «Сестра та брат», «Вдова і три сини», «Вітчим»). Основними сюжетами цих дум є від'їзд козака з дому («Прощання козака») або ж і повернення («Повернення Удовиченка до матері»

21.Оборонна архітектура XIV – XVI ст. Луцький, Кам’янець-Подільський, Хотинський замки, Білгород-Дністровська фортеця.

Луцький замок. Князівський (згодом королівський) замок належить до укріплень мисового типу. Розташований він на пагорбі між течіями річки Стир та її рукава Глушець на південно-східній околиці історичного ядра міста. Будувався з кінця ХІІІ до ХVІ  ст. на місці давньоруського дерев'яного укріплення, знищеного у 1261 році за наказом монгольського хана Бурундая. З південної сторони, де замок не був захищений річкою, був рів, наповнений водою, таким чином, що підхід до фортеці здійснювався лише за допомогою підйомного мосту.

Замок був од­ним з наймогутніших у середньовічній Волині. Зведений у стилі поширених тоді романських фортець з елементами готики: у плані мав форму неправильного трикутника з дещо опуклими назовні сторонами, який відповідав природному рельєфу ділянки і був обмежений високими 12-тиметровими стінами з трьома баштами – В'їзна, Стирова (Свидригайлова), Владича. Всі укріплення були мурованими. Цег­ляні з лицьових поверхонь стіни всередині були забутовані блоками вапняку та уламками цегли на вапняному розчині. Оборонні муриоточують замкове подвір'я по периметру. Товщина їх сягає 2,6-3 м. Первісно мури завершувалися широкими зубцями – мерлонами; в центрі кожного зубця було влаштовано лучну бійницю. У процесі модернізацій ХV –ХVІ ст. про­міжки між зубцями закладено, верхню частину мурів зсередини підсилено і над ними надбудовано ще два яруси, завдяки чому висота мурів і досягла І2-13м.

В'їзна баштазнаходиться в західному кутку зам­ку, і звернена вона у бік міста. У плані башта майже квад­ратна (13,5х13,0 м), первісно триярусна і завершена зубцями. До в'їзних воріт через оборонний рів у дав­нину було перекинуто дерев'яний міст зі звідною лан­кою, про що свідчить опис 1545 р. З оборонними му­рами башта сполучається крученими сходами, вла­штованими в товщі північної та південної стін.

Стирова баштарозміщена на переломі обо­ронних мурів у південно-східній частині замку, звер­неній у бік р. Стир. Дослідженнями підвального ярусу башти та його фундаментів, проведеними в 1978 р, встановлено, що башту збудовано на залишках давнішої, вимурованої з блоків вапняку. Башта - майже квадратна в плані (10x9,5 м), чотириярусна, з підвалом. Товщина стін нижнього ярусу – близько 3 м. Первісно башта завершувалась зубцями. У ХV –ХVІ ст. вона була надбудована, після чого висо­та її досягла 23 м, а в архітектурі з'явились ренесансні деталі (аттик з фігурним завершенням, обрамлення вікон, карнизи).

Владича баштапідсилює північно-західний ріг оборонних мурів замку. Назва походить від двору луцьких єпископів ("владик"), який у давнину знахо­дився поблизу башти. Це майже квадратна в плані (8,5*8,0 м), чотириярусна цегляна споруда. Товщина стін нижнього ярусу - близько 3 м. Як і дві попередні, ця башта первісно завершува­лася зубцями. У ХV-ХVІ ст. вона зазнала модернізації, наслідком якої було збільшення її висоти та зміна форми бійниць.

Місто Кам’янець-Подільський вперше згадується у літописах ХІІ ст. На той час Поділля входило до складу Галицько-Волинського князівства. Основна населення міста від часу його заснування була місцеве, українське. Згодом до міста стали прибувати вірменські ремісники й купці.

В ХІV-ХVІІ століттях повз місто пролягав шлях татар. На той час вони почували в причорноморських степах і здійснювали набіги на міста Праукраїни. Для посилення оборони і міст будували нові та відроджували старі замки й фортеці.

Місце розташування укріплення вибралося таке, щоб підступи до нього захищали природні перешкоди. Відтак перші оборонні укріплення побудували у тих місцях, де можна було проникнути на острів (вузьким перешийком чи коьйоном).

Загалом Старий замок подували так, що ріка Смотрич (тече у глибокому яру з крутими скелястими берегами) оперізує немалу ділянку еліптичної форми там, де побудоване Старе місто). Із заходу, де русло річки, до міста примикає замок, розташований на високому плато. Між замком і Старим містом збудували міст, що в першій половині ХVІ ст. був дерев’яний і стояв на кам’яних стовпах. Укріплення Старого замку, можливо, будувалося на місцях давніших укріплень (відомості майже не збереглися).

Першу згаду (датовану 1374 роком) про Кам’янець-Подільський замок знаходимо у грамоті князя Юрія Корятовича (володів тоді Поділлям).

Замок мав два в’їзди: один з боку міста, а другий з поля, через що й називався Польною брамою. Біля брам були приміщення для воротаря. На території замку побудували будинки для стражників, а також кухню, склади провізії та військових припасів, церкву. Уже в ХV ст. місто стає потужним торгово-промисловим центром, відтак розпочинається його інтенсивна забудова. Але в середині цього століття татарські набіги частішають, тому дерев’яні укріплення (хоча деякі з них одразу були кам’яними) замінено на кам’яні.

Фортифікаційна споруда мала форму багатокутники витягнутої форми, що був обнесений високими стінами з баштами на кутах. З правого боку від східних воріт замку була розташована п’ятигранна Чорна башта з криницею, що мала глибину 36 метрів, а ширину 6. Біля річки була розташована Водна башта, саме вона була пристосована для подачі води в замок. Денна триярусна башта мала отвори, призначені для викорчування гармат на стіни укріплень та на верхню площадку Нової башти.

З південно-західного боку над яром, на відстані 30 м одна до одної "виросли" триярусні башти, форма яких нагадує форму неправильного циліндра. Їх називають Яедська, Тенчинська, Ковпак. А також одна чотириярусна башта – Папська або Кармелюкові (в ній був двічі ув’язнений ватажок визвольного селянського повстання на Поділлі Устим Кармелюк).

Позаяк замок постійно треба було відбудовувати, то в ХVІ ст. було обладнане спеціальне приміщення для кам’янотесаних робіт де працювало багато місцевих майстрів.

І вже в ХVІ ст. збудували комплекс оборонних споруд, що зберігалися до сьогодні, і має назву Нового замку. Укріплення складається з ровів, валів та підземних приміщень, що збудовані з каменю і перекриті склепіннями. У центрі споруди був великий двір, обнесений земляними валами. З Старим замком він був поєднаний підйомним мостом. Комплекс укріплень складався з таких споруд: замковий міст, міська брама, вірменський бостон, Вітряна брама, Польська брама, башта Ста фона Баторія, Різницька башта.

Хотинська фортеця

Поселення на території Хотинськщї фортеці, за історичними дослідженнями, існувало ще за часів Володимира Великого і Ярослава Мудрого (VII – IX ст.) в Київській Русі.

Кам‘яна фортеця ж була побудована Данилом Галецький (1201 – 1264) в 50-х роках XIII століття на місці дерев‘яних укріплень, і хоча поступалася своїми розмірами нинішньої фортеці, але відмінно обороняла князівство і переправу через Дністер від набігів степових орд. Розташовувалася вона на місці нинішньої Північної вежі.

В кінці XIV столітті після розширення Молдавського князівства на північ, Хотин став його основним форпостом при захисті від Османської імперії, Угорщини і Польщі. А після значної реконструкції (збільшення площі фортеці в три рази, зведення кам‘яної стіни завширшки 5 м і висотою 40 м, побудування комендантського палацу, під яким розташовуються два великих підвали для провіанту і зброї) Стефаном III Великим (рум. Ştefan cel Mare şi Sfînt 1433 – 1504) фортеця на два століття стає резиденцією молдовських владик.

Вперше Хотинська фортеця зазнала облоги у 1476 році, коли її безуспішно намагалися захопити війська турецького султана Мухаммеда II Завойовника (осм. محمد ثانى – Mehmed-i sânî 1432 – 1481).

Після переходу Молдови під протекторат Османської імперії під управлінням Сулеймана I Пишного (осм. سليمانا اول – Süleymân-ı evvel 1495 – 1566), який закріпився на бессарабських землях між Прутом і Дністром, фортеця стає турецьким плацдармом для походів на українські землі.

У 1538 році фортецю узяли в облогу війська польського короля Сигізмунда I Старого (пол. Zygmunt I Stary 1467 – 1548), при цьому була підірвано прясло південної стіни (ділянка між вежами) з надбрамною вежею. Після реконструкції 1540-1544 рр. прясло відновили, відсунувши далі на південь, а так само спорудили в‘їзну вежу, що служила тільки для проїзду знаті.

У 1615 році Хотин знову перейшов у руки поляків, але утримати вони його змогли лише до 1621 року, коли фортеця перейшла за умовами Хотинської мирної угоди молдовським господарям після перемоги спільними військами Речі Посполитої (під проводом Яна Кароля Ходкевича) і козаків Запорізької Січі (під проводом Петра Конашевича-Сагайдачного) військ Османа II в битві при Хотині. Фактично за підсумками Хотинської війни фортеця знову опинилася в руках Турції.

З 1711 по 1718 рр. за розпорядженням султана Ахмеда III (осм. آحمد ثالث – Âhmed-i sâlis 1673 – 1736) на території фортеці під керівництвом французьких інженерів велися широкомасштабні роботи по створенню зовнішньої лінії оборони загальною площею у 22 гектари. (Мощений каменем рів, вал з бастіонами для артилерії і кам‘яний контрескарп). Крім того на території нової фортеці будуються казарми, склади і мечеть.

Не дивлячись на модернізацію, фортеця тричі, під час російсько – турецької війни, була взята військами Російської імперії в 1739, 1769 і 1787 рр., проте кожного разу шляхом інтриг поверталася під владу османських правителів.

Після взяття фортеці в 1806 році і підписання Бухарестського мирного договору у 1812 році Хотин остаточно увійшов до складу Російської імперії.

У 1856 році Хотинська фортеця була скасована, тому що втратила своє оборонне значення.

Нова фортеця

Зовнішня лінія оборони (Нова фортеця) Хотинської цитаделі була споруджена 1711 – 1718 рр. згідно з новими, на той момент часу, досягненням в фортифікаційної науці французькими інженерами за розпорядженням османського султана Ахмеда III.

Нова фортеця (близько 22 га) складається з укріпленого каменем валу (завширшки 8 м) з бойовою терасою, мощеним каменем рову і кам‘яного контрескарпу (найближчий до противника укіс зовнішнього рову фортеці), на кутах якого встановлено шість бастіонів для артилерії (п‘ятикутні виступи перед оборонним валом ).

У валу влаштовані, для сполучення з зовнішнім світом, троє в‘їзних воріт: з півдня – Бендерські (додатково укріплені равеліном), із заходу – Ясські, зі сходу (з боку річки) – Дністровські.

Стара фортеця

На скелястому березі Дністра в західній частині Нової фортеці височіє середньовічна фортеця (Стара) (бл. 0,7 га) – фортифікаційна споруда, що датується бл.1476 року. Стіни її, які із зовнішнього боку прикрашені мозаїкою з червоної цегли, досягають висоти 40 м і ширини — 7 м.

По периметру фортецю захищають п‘ять веж, висота яких коливається від 30 до 35 м, які з‘єднані бойовим коридором з триметровими зубцями:

• В‘їзна (надбрамна) вежа (бл. 1540 – 1544 рр.), розташована з півдня, з‘єднується із зовнішнім світом перекинутим через рів мостом (раніше міст був підйомним і служив тільки знаті), і має розмір 8 м х 8, 4 м;

• Південно-західна вежа (бл. 1476) має круглу форму з діаметром 8,4 м;

• Комендантська вежа (бл. 1476), розташована з північного – заходу, так само має круглу форму з діаметром 6,3 м.

• Північна вежа (бл. 1476), найбільш укріплена башта-донжон замку прямокутної форми (11,5 м х 13 м), має три яруси бійниць і бойовий майданчик нагорі з навісом. Вона була розрахована на самостійну оборону у разі захоплення всієї фортеці;

• Східна вежа (бл. 1476) має квадратну форму (3 м х 3 м).

Аккерман (Білгород-Дністровська фортеця) - одна з найбільших і добре збережених фортець України. Побудована на залишках давньогрецького міста Тіра в XIII столітті. Головною метою Аккерман був захист міста від численних набігів ворогів. Побудована фортеця на крутому березі Дністровського лиману з місцевого каменю. Спочатку фортеця використовувалася генуезцями для охорони торгового шляху і зберігання своїх товарів.

Білгород-Дністровська фортеця будувалася і удосконалювалася протягом 200 років. До кінця XV століття Аккерман представляла складну оборонну систему. Фортеця ділилася на три частини - карантинну, цивільну та гарнізонну. Зовні Аккерман являє собою неправильний прямокутник з протяжністю стін приблизно 2,5 км і площею більше 9 га. Висота стін 5-15 м і ширина до 5-ти метрів. Від суші фортеця відокремлювалася ровом глибиною до 26 м і шириною до 14 м.

Білгород-Дністровська фортеця витримала багато облог і боїв, але в 1484 році була осаджена 300-тисячною турецькою армією. Після важких 16-ти днів облоги фортеця була здана ворогам. Довгі 328 років над фортецею тривало турецьке панування. Місто з Білгород-Дністровська було перейменоване в Аккерман (білий камінь) і увійшло до складу турецьких земель. У різний час до стін фортеці здійснювали походи козаки під керівництвом гетьманів І. Сірка, Г. Лободи і полководця С. Палія. Але російськими військами фортеця була взята аж в 1806 році.