Віршові тексти на античну тематику
ЗМІСТ
1. РОБІНСОН ДЖЕФФЕРС
Кассандра
2. ЖОЗЕ-МАРІА де ЕРЕДІА
ЯСОН І МЕДЕЯ
АРТЕМІДА
АРІАДНА
ВИКРАДЕННЯ АНДРОМЕДИ
3. ШАРЛЬ БОДЛЕР
СКАРГИ ІКАРА
ЛЕСБОС
4. ПОЛЬ ВАЛЕРІ
HELENE
ГЕЛЕНА
ORPHEE
ОРФЕЙ
NAISSANCE DE VENUS
НАРОДЖЕННЯ ВЕНЕРИ
5. ВІСЛАВА ШИМБОРСЬКА
МИТЬ У ТРОЇ
МОНОЛОГ ДЛЯ КАСАНДРИ
6. РЕДЬЯРД КІПЛІНГ
КОЛИ НА ЛІРІ ГРАВ ГОМЕР...
7. ДЕВІД ГЕРБЕРТ ЛОУРЕНС
ВУЛКАНІЧНА ВЕНЕРА
ГРЕКИ ПЛИВУТЬ
8. ВІЛЬЯМ БАТЛЕР ЄЙТС
СТАТУЇ
9. ЕДВІН МЬЮЇР
СОН ОРФЕЯ
10. ДЖОФФРІ ХІЛЛ
ОВІДІЙ В ТРЕТЬОМУ РЕЙХУ
ПІСЛЯ КУМ
11. МИКОЛА ЗЕРОВ
ЛОТОФАГИ
ЛЕСТРИГОНИ
Щасливо, корабелю темнобокий!
ТЕЛЕМАХ У СПАРТІ-І
ТЕЛЕМАХ У СПАРТІ-ІІ
ХІРОН
АЛЕКСАНДРІЯ
ВЕРГІЛІЙ
ОВІДІЙ
ЕЛІЙ ЛАМІЯ
АРІСТАРХ
АРГОНАВТИ
12. Володимир Коломієць
НА ПЕРЕГЛЯДІ СОФОКЛОВОЇ «АНТІГОНИ»
13. Віктор Кордун
МІЙ КАРФАГЕН
ТАВРІЙСЬКА ГАЛАТЕЯ
14. ОЛЯНА РУТА
А Рим зруйновано. І нікуди піти.
15. МАРІАННА КІЯНОВСЬКА
Засипаю пісками Рим
16. Борис Дабо-Ніколаєв
ДО ДОЛІ
МОНОЛОГ МІНОТАВРА
З МОДЕРНОЇ АНАКРЕОНТИКИ
МОНОЛОГ ПІГМАЛІОНА
ВЕРГІЛІЙ: станси
VENI, CREATOR SPIRITUS
РОБІНСОН ДЖЕФФЕРС
США. 1887-1962
Переклав Максим Стріха
Кассандра
Шалена дівчино з пломінкими очима й блідими тонкими
пальцями,
Що вчепилися в каміння мурів,
Із волоссям, розметаним бурею, з перетятими криком устами:
чи варто жаліть, Кассандро,
За тим, що люди не вірять
Гірким твоїм пророцтвам? Істинно: люди ненавидять правду,
вони
Воліли б радше зустрітися з тигром.
Через те поети додають мед брехні до правди, а віро-
Продавці й політики, — ті
Ллють брехню відрами, нову на давню, і їх вихваляють
За мудрість і доброту. Треба й тобі мудрішати.
Та ні: ти так і лишишся стояти під коростою правди, —
І богове та люди гидуватимуть. Нами з тобою, Кассандро.
ЖОЗЕ-МАРІА де ЕРЕДІА
Франція. 1842-1905.
Переклав Дмитро Паламарчук
ЯСОН І МЕДЕЯ
Ґюставові Моро
У зачаклованім, тривожнім безгомінні,
Де в лісі хмурім сплять прадавні голоси,
Це сльози трав живі, не крапельки роси,
Виблискують вогнем у лагіднім промінні.
Вона кидає зір в простори неба сині
І сіє поглядом звабливої краси
Трутизну східних чар в повітря і ліси,
А Вождь іде в Руна іскристому одінні.
Барвисте птаство вже свій починає літ
І самоцвітами ряхтить між темних віт,
Й на срібнім озері повільно линуть хмари...
Всміхалась їм Любов, та згубного напою
Дружина пристрасна тихцем бере з собою,-
Трутизну прадідів і приворотні чари.
АРТЕМІДА
З твоїх грудей пашить п'янливий хміль лісів,
Хоробра Лучнице. В хлоп'ячому пориві
Ти йдеш у далечінь крізь хащі гомінливі
З лихою зграєю своїх мисливських псів.
І буде хриплий звук звіриних голосів
Лунати цілий день в Ортизькому масиві,
І ти летітимеш у пошуках поживи,
Де рясно ллється кров покусаних хортів.
І любосно тобі віддатись ніжним тілом
Колючим тернам, іклам охижілим
В тернових заростях, в гущавині зеленій,
Щоб упивалися вони тобі до крові,
І змішувати вічну кров любові
Із кров'ю свіжою зацькованих оленів.
АРІАДНА
Під ніжні звуки флейт, покинувши танок,
На спині тигровій вона лежить нагою
І дивиться: Іакх з вакхічною гурбою
Провадить оргію од моря на пісок.
Лиш в неї у руках сіпнеться поводок,
Як велетенський звір під легкою вагою
Од любості ричить, запалений жагою,
Вудила гризучи в гірляндах із квіток.
Розмаявши густе напахчене волосся,
Не чує, зраджена, гучного стоголосся,
Ні рику хижака, ні грому мідних труб.
В амброзійнім хмелю, забувши зойк свій дикий,-
Любов ошукану,— сміється й прагне губ
Впокореного їй азійського Владики.
ВИКРАДЕННЯ АНДРОМЕДИ
І мчить крилатий Кінь над води й темні гори,
Нездоланий, рвучкий, неначе ураган,
Крізь північ голубу, крізь зоряний туман,
Несучи їх обох в незвідані простори.
Летять. Ось Африка, занурена у море,
А далі Азія, пустеля і Ліван,
У піні білавій і море і лиман,
Де Гелла смерть знайшла у змушеній покорі.
Мов паруси, простер гігантські крила кінь
У затишне кубло, сховавши в свою тінь,—
Закоханців обох колише і леліє.
Все далі стелиться у млі незримий шлях.
Ряхтіючи в огнях Овна і Водолія,
Вже сходять їх ясні Сузір'я в небесах.
ШАРЛЬ БОДЛЕР
Франція. 1821-1867
СКАРГИ ІКАРА
Переклав Дмитро Павличко
Коханці проституток, знаю —
Ви безтурботно живете;
А я поламаний за те,
Що в небі хмари обіймаю.
За те, що рвусь на ту ясу,
Де гроно зір нових розквітло,
Вже тільки спогади про світло
Я в спалених очах несу.
Я за блакитним оболоком
Хотів знайти просторів тло,
Та чую — ломиться крило
Під вогняним, нещадним оком.
Задивлений в незриму суть,
Закоханий в красу, згоряю,
Та гріб мій — прірву цю безкраю
Моїм найменням не назвуть.
ЛЕСБОС
Переклав Михайло Москаленко
Ти — грецьких любощів, латинських ігор Мати,
О земле острівна! Тут, радісні й п'яні,
Цілунки, мов сонця, жадають пал віддати
І проливають млость у дивні ночі й дні,
Ти — грецьких любощів, латинських ігор Мати;
О Лесбосе, твої цілунки — водограї,
Потоки, що стремлять у таємничу хлань,
Чудесно зроджені, і впину їм немає,
Ласкаві, грозяні, з відлуннями ридань,
О Лесбосе, твої цілунки — водограї!
Красуні вславлені в обіймів томній зморі!
Пробуджують луну зітхання, повні зваб;
Тобі, як Пафосу, дивують світлі зорі,
Венера заздрити самій Сафо могла б —
Красуні вславлені в обіймів томній зморі!
О теплий Лесбосе, в нічних свічадах зрима
Безплідна спрагота улюблениць твоїх.
Самозакохані, з пустельними очима,
Дівчата визріли для ласки — врода їх,
О теплий Лесбосе, в нічних свічадах зрима;
Нехай старий Платон похмуро супить брови —
В нестримних пестощах спасіння молиш ти,
Під скіпетром твоїм — владарство загадкове
Вигадливих утіх, і ласк, і жаготи.
Нехай старий Платон похмуро супить брови!
Тобі проститься все за споконвічні болі
Погордливих сердець: безмежжям снять вони,
Кого у дальню даль, мов клич самої долі,
До інших обріїв зве усміх осяйний.
Тобі проститься все за споконвічні болі!
Хто, Лесбосе, з богів тебе судити годен,
Хто ганив би в трудах похилене чоло?
На горніх терезах не зважений ще жоден
Ручай твоїх плачів, що море прийняло.
Хто, Лесбосе, з богів тебе судити годен?
Що до законів нам, і правих, і неправих?
Богині з Островів, шляхетна, горда кров!
Невинно явлена в обрядах величавих,
Сміється із Небес і Пекла їх любов!
Що до законів нам, і правих, і неправих?
Бо вибрано мене єдиного на світі —
У віршах славити кохання грецьких дів,
Бо змалку тайнощі я знав несамовиті
І сміху буйного, і темрявих плачів,
Бо вибрано мене єдиного на світі;
Пильную відтоді над урвищем Левкати,
Неначе вартовий, задивлений без сну,—
Чи не пливуть легкі вітрильники й фреґати,
Чи їхні обриси не крають далину?
Пильную відтоді над урвищем Левкати,
Аби дізнатися, чи море милостиве:
Із хорами ридань, які у скелі б'ють,
Чи донесуть колись до Лесбоса припливи
Коханий прах Сафо, що вирушила в путь,
Аби дізнатися, чи море милостиве?
Закохана Сафо, о мужніх строф майстрине,
Сама Венера тут — неначе зблідла тінь! —
Окрила темнота небесне око синє,
Замкнувши круг твоїх пронизливих болінь,
Закохана Сафо, о мужніх строф майстрине!
Ти від прекрасної Венери чарівніша,
Яка пишається, і світ бере у бран,
І ллє ясні скарби примарного безгрішшя
На зачудований дочкою Океан;
Ти від прекрасної Венери чарівніша!
Сафо, що вмерла в день жахного святотатства,
Коли, зневаживши священний ритуал,
Щедротне віддала своїх чеснот багатство
Зухвальцю гордому на гіршу із потал —
Сафо, що вмерла в день жахного святотатства!
І Лесбос відтоді — оселя нарікання:
Хай славу острову співають навкруги,
Однак його п'янить щоночі крик страждання,
Яким відлунюють безлюдні береги.
І Лесбос відтоді — оселя нарікання!
ПОЛЬ ВАЛЕРІ
Франція.