3.1. Вивчення ідентичності в різних психологічних школах

а) Дослідження ідентичності послідовниками психоаналізу

Серед багатьох понять, що увійшли до категоріального апарату пси­хології з працями З.Фрейда, було й поняття «ідентифікація». Спочатку вчений розумів під ним лкше підсвідомий емоційний зв'язок дитини з батьками. Проте пізніше він став використовувати його для аналізу гру­пових явищ. Це поняття було необхідне дослідникові для того, щоб зро­зуміти механізм формування позитивного ставлення до представників власної групи та негативного ставлення (навіть ворожості) до членів інших груп.

З погляду Фрейда, аутгрупова ворожість є зворотнім боком інгру-пової згуртованості — це два боки одного й того самого явища. Аут­групова ворожість, як і ііггрупова згуртованість, вічні й неминучі, бо механізми, що лежать в основі їхнього формування, є універсальними. Вони, як і багато інших, незмінно виводяться дослідником з комплексу Едіпа. Логіка міркувань ученого зводиться до того, що механізми фор­мування групової агресивності та згуртованості є наслідками комлек-су Едіпа і можуть бути виведені з амбівалентності ранніх емоційних зв'язків у родині. Відомо, що, за Фрейдом, ці відносини характеризу­ються і любов'ю, і ненавистю сина до батька: син намагається походи­ти на нього і водночас сприймає його як суперника в боротьбі за матір. Ця амбівалентність емоційних стосунків раннього дитинства перено­ситься пізніше і на соціальну взаємодію, але розподіляється між інгру-пою та аутгрупами: приязнь до батька та ідентифікація з ним транс­формуються в ідентифікацію з лідером своєї групи та в приязнь до її членів, а почуття суперництва, ворожості та агресії переносяться на членів «чужих» груп.

Отже, ідентифікація з лідером групи, в тому числі етнічної чи націо­нальної, є, за Фрейдом, основою формування групи і одним з пізніх ва­ріантів існування комплексу Едіпа. З цього випливає, що особливості міжетнічних відносин трактувалися в класичному психоаналізі як резуль-^тат індивідуальних, а точніше — мотиваційних чинників.

На відміну від ортодоксального фрейдизму, для якого поняття іден-^ифікації було важливим, проте не центральним концептом, у послідов-

ків Фрейда, І насамперед у Е.Еріксона, не поняття зазнає серйозних ' ^щ' виходить на перший план разом із поняттям «ідентичність». Пси-

66

Роаділ 1. ЗАГАЛЬНА ЕТНОПСИХОЛОГІЯ

КАТЕГОРІАЛЬНИЙ АПАРАТ ЕТНОПСИХОЛОГІЇ

67

хологічне дослідження останнього і починається з праць цього вченого. Згідно з його визначенням, відчуття власної ідентичності має три основні і ознаки:

• внутрішню тотожність та інтегрованість у часі — дії в минулому | та надії на майбутнє сприймаються як такі, шо тісно пов'язані із \ сьогоденням;

• внутрішню тотожність та інтегрованість у просторі: людина, де і вона не була, сприймає себе як цілісність, а всі свої дії та рішення! розглядає не як випадкові чи кимось нав'язані, а як внутрішньо | обумовлені;

• ідентичність переживається серед значущих інших: взаємовідноси-1 ни й ролі допомагають підтримати й розвити відчуття ідентичності.

Відчуття Ідентичності, за ЕрІксоном, має сформуватися як підсумок^ кризи ідентичності па п'ятій стадії розвитку «его». Розвиток ідентичності) полягає в синтезі ідентифікацій, шо відбуваються в процесі соціалізації.] Пізніше виникають ідентифікації не з окремими людьми, а з малими та] великими спільнотами, які також мають бути інтегровані в систему іден-] тичності.

Теоретичні розробки поняття «ідентичність» у Еріксона викликали| зацікавленість і численні спроби вивчити цей феномен емпірично. Середі цих спроб чи не найпопулярнішими були дослідження Д.Марсіа, які далиі змогу емпірично вивчати так звані «статуси ідентичності» — способи! розв'язання індивідом проблеми ідентичності. Марсіа розрізняє чотири| такі способи, а отже, чотири статуси ідентичності:

• досягнення ідентичності;

• передвирішеність;

• дифузія ідентичності;

• мораторій.

Ця класифікація базується па двох критеріях — наявності чи відсут-| ності тривалого терміну прийняття рішення, коли людина більш-мекп активно вивчає та зважує різні варіанти рішення (тобто кризи), та наяв пості чи відсутності відповідальних рішень у найважливіших сферая життєдіяльності. Спочатку у Марсіа це був вибір професії та ідеологічної позиції, пізніше до цього додалися рішення щодо сімейного життя, рішен-| ня щодо власної батьківської позиції, вибори своєї статево-рольової по-; зиції тощо. Чотири способи поєднання наведених двох ознак давали чотири теоретично можливих варіанти, які й дістали назву статусів іден* тичності.

Про дифузію ідентичності можна говорити, якщо людина ще не прий­няла зважених рішень і не має власної сталої позиції, навіть незалежно від того, був у неї період кризи чи ні. Це найменш розвинений статус. Суто феноменологічно його можна спостерігати в людей, які дуже лег­коважні, живуть за принципом найменшої протидії і змінюють свої по­гляди легко й швидко.

Про статус передвирішеності говорять у тих випадках, коли людина має певні погляди й незмінну позицію, згідно з якою й відбувається її життя, проте ця позиція — результат не власних переживань і роздумів, а варіант некритичного переймання поглядів і рішень, запропонованих кимось іншим (найчастіше — батьками).

Мораторій визначається у тих індивідів, які в даний момент перебу­вають у стані кризи, що може тривати досить довго. Зрозуміло, що з огляду на це ніяких певних рішень ще немає.

І, нарешті, ті, хто досяг ідентичності, — це люди, які вже пережили кризу й змогли виробити і зайняти власну позицію щодо найважливі­ших сфер життєдіяльності.

Для емпіричного визначення статусу ідентичності автор розробив спеціальне інтерв'ю, яке мало назву «Інтерв'ю для визначення статусу ідентичності».

Ідея статусів ідентичності здобула на Заході широкої популярності. Багато вчених (О.К.Айатз, М.О.Веггопїку, Н.О.Сгоіеуап, А.\Уаіегтап та ш.) почали відштовхуватися в своїх роботах від праць Марсіа, про­довжуючи як теоретичні пошуки в цьому напрямку, так і розробку спе­ціальних методичних процедур.

Вивчення етнічної ідентичності не набуло значного поширення серед послідовників цієї школи, проте й з-поміж них є вчені, які намагаються поєднати вивчення «его»-ідептичності — свій предмет пошуків — з дос­лідженням етнічності. Щодо цього досить згадати «тристадійну модель розвитку етнічної ідентичності у молоді етнічних меншин», запропоно­вану Дж.ФіннІ.

На першій стадії етнічна ідентичність приймається без розмірковувань. V підлітків, які відчувають негативне ставлення до себе, які знайомляться з мало привабливими етнічними стереотипами, сформованими в суспільстві відносно їхньої групи, можуть сформуватися аутгрупові пере­ваги. З іншого боку, під впливом сім'ї та найближчого оточення може роз­винутися позитивне ставлення до своєї спільноти і почуття глибокої при­язні до іі членів. Проте в обох випадках атіттюди щодо своєї групи передаються іншими (батьками, спільнотою, суспільством тощо), самі ж підлітки переймають їх досить некритично. За аналогією з «его»-ідентичніс-^тю ця стадія в описаному варіанті нагадує «передвирішеність». Проте

Розділ 1 ЗАГАЛЬНА ЕТНОПСИХОЛОГІЇ

можлива ситуація, коли підлітки взагалі ще не мали приводу поміркува­ти про свого етнічність, і цей варіант нагадує «дифузію ідентичності» з класифікації Марсіа.

У якийсь момент життя молодь етнічних меншин урешті-решт потрап-ляе в ситуацію, яка спонукає їх почати думати про те, що означає бути представником етнічної меншості, переводячи цю проблему в ранг акту­альних. З цього моменту починається друга стадія в розвитку етнічної ідентичності. Цей період є еквівалентом періоду кризи ідентичності чі мораторію.

Попередня стадія — стадія вивчення проблеми, — як і в разі форму­вання всіх інших видів ідентичності, як правило, закінчується форму-, ванням певної позиції. Вважається, що на цій стадії молодь досягає ет­нічної ідентичності, що проявляється у формуванні відчуття безпеки свого | становища як члена етнічної спільноти. Проте навіть після досягнення ідентичності не виключається повернення на попередні стадії, перегляд своєї позиції тощо.