УДК 159.922.4(075.8) ББК 88.5я73

ПЕРЕДМОВА

Рецензенти: доктор психол. наук,

Зав. Лабораторії Інституту соціальної

та політичної психології Т. М.Титаренко

доктор філософських наук,

зав. від. соціальної" психології Інституту соціології

НАМ України Е. і. Гоповала

Науковий редактор доктор соціологічних наук М.О.Шульга

Павленко В.М., Таглін С.О.

■К.: Сфера, 1999.—408 с.

П12 Етн о психологія; Навч. посібник.

I$ВN 966-7267-79-2

Пропонований навчальний посібник містить великий масив опрацьо­ваного матеріалу — історичного, етнографічного, лінгвістичного, педа­гогічного, соціологічного, психіатричного, який подано на підставі ретель­ного науково-психологічного аналізу. Його структура досить адекватно відбиває проблематику сучасних досліджень, а також основний зміст ет­нопсихології як важливої галузі новітньої психологічної науки.

Призначений для широкого кола читачів — студентів, викладачів, науковців, а також усіх, хто цікавиться питаннями розвитку етнопси­хологічної науки.

ББК 88.5я73

966-7267-79-2

©В.М.Павленко С.О.Тагліп. 1999 С Видавництво «Сфера». художнє оформлення. 1999

Пам'яті Сергія Тагліна...

...Так сталося, що один із авторів Сергій Олександрович Тагяін ніко­ли не тримав у руках і вже ніколи не побачить книжки, яку Ви починаєте читати. Через тиждень після того, як рукопис був зданий на рецензуван­ня, він трагічно загинув...

Останні місяці свого життя він жив ідеєю створення цього посібни­ка — першого вітчизняного навчального посібника з етнічної психології. Він саме жив цією ідеєю, весь час подумки повертався і обмірковував ті чи інші положення, добирав більш вдалі формулювання, міг годинами говорити про етнопсихологічні дослідження, якими він займався чи зби­рався займатися в майбутньому. Здавалося, втома втратила владу над ним. настільки натхненною була ця праця...

Про Сергія Тагліна можна говорити багато, проте й зараз, через 4 роки після його трагічної смерті, про нього важко говорити в минуло­му часі й навіть неможливо дібрати слова, які б змогли хоч частково передати Вам, його читачеві, до якого він стільки разів подумки звер­тався, його образ, образ Людини теплої й щирої вдачі, в очах якої, завж­ди усміхнено примружених, світилася людяність, мудрість і готовність завжди прийти на допомогу...

Сергій Таглін, колишній випускник Харківського відділення психо­логії, продовжував і розвивав ідеї та традиції Харківської психологічної школи. Він не бачив гідної альтернативи традиційному для школи діяль­нішому підходу, був прихильником культурпо-історичної теорії, вважав не вичерпаним потенціал концепції поетапного формування розумових дій, що знаходило своє відображення в його ранніх працях (наприклад, із зоопсихології, проблемам якої була присвячена його кандидатська дисертація) і пізніше на терені етнопсихології.

На сторінках книжки Сергій Таглін виклав своє бачення багатьох проблем етнопсихології, не претендуючи на його повноту чи остаточну істинність, надто молодою, нерозробленою і неусталеною є ця наука. На мій пог:іяд. найкращою пам'яттю про Сергія Тагліна можуть стати Ваші роздуми над написаними нами сторінками, внутрішній діалог з нами чи навіть дискусія.

Хай, якщо вже не судилося інакше, він продовжує жити в нас, людях, яким пощастило знати його, і у вас, його читачах...

Я хочу висловити щиру подяку усім, хто був причетний до видання цієї книжки; Міжнародному фонду «Відродження», який профінансував його підготовку, науковим рецензентам і редакторам, завдяки порадам яких був доопрацьований рукопис, і, нарешті, міжнародному фонду «Сфе­ра», який зробив можливим його видання.

В. Павленко

_г

_зміст

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ЕТНОПСИХОЛОГІЯ 11

РОЗВИТОК УЯВЛЕНЬ ПРО ПРЕДМЕТ ЕТНОПСИХОЛОГІЇ 12

1. Започаткувати етнопсихології як науки 12

2. Етнопсихологія в США в першій половині XX сторіччя 14

3. Проблема предмета та методів етнопсихології

в першій половині XX сторіччя в СРСР 16

4. Сучасні уявлення про предмет етнопсихології 21 Список літератури 25 Контрольні запитання 25

ІСТОРІЯ ЕТНОПСИХОЛОГІЇ В УКРАЇНІ 26

1. Етнопсихологічні ідеї в Україні у XVIII сторіччі 26

2. Перша половина XIX століття —

розквіт етнопсихологічної тематики на Слобожанщині 27

3. Друга половина XIX сторіччя — час вивчення проблеми національного характеру та перших етнопсихологічних експериментальних досліджень 31

4. Розвиток етнопсихології в Україні у 20-30-х роках XX сторіччя 39

5. Значення праць діаспори для розвитку етнопсихології в Україні 42

6. Відродження етнопсихології 47 Список літератури 49 Контрольні запитання 49

КАТЕГОРІАЛЬНИЙ АПАРАТ ЕТНОПСИХОЛОГІЇ 51

1. Поняття «етнос» 51

1. Основні підходи до визначення поняття «етнос» 51

2. Поняття етносу в концепції етногенезу Л.Гумільова 55

3. Поняття етносу і уявлення про сугестію у Б.Поршнева 58

2. Поняття етнічної свідомості та етнічної самосвідомості 61 З Етнічна ідентичність 65

3.1. Вийчєння ідентичності в різних психологічних школах 65

2. Параметри стнічномдентичності 75

3. Трансформація етнічної ідентичності 77

4. Етнічні стереотипи 81

1. Теоретичні уявлення про етнічні стереотипи 81

2. Методи дослідження етнічних стереотипів 86

5. Поняття «етнічна особистість» 91

1. Етнічна особистість і національний характер 91

2. Поняття базової та модальної особистості 93

3. «Етнічна особа» і блок споріднених понять 95

4. Маргінальна особистість 99

Список літератури 102

Контрольні запитання 103

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ

ЕТНОПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ 105

1. Екологічний підхід у етнопсихології 105

2. Біологічний підхід у етнопсихології 108

3. Історичний підхід у етнопсихології 112

4. Культурний підхід у етнопсихології 114

5. Соціально-економічний підхід у етнопсихології 117

6. Діяльнісний підхід 12!

1. Теоретико-методо логічна схема 121

2. Механізми етнопсихогенезу з погляду діяльнісного підходу 134 Список літератури 146 Контрольні запитання 147

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ В ЕТНОПСИХОЛОГІЇ 149

1. Загальна характеристика основних стратегій 149

2. Метод спостереження в міжкультурних дослідженнях . 153

3. Метод опитування в етнопсихології 156

1. Метод інтерв'ю в етнопсихології 157

2. Модифікований варіант шкали соціальної дистанції 160

4. Тести в міжкультурних дослідженнях 163

1. Діагностичний тест відносин 166

2. Техніка репертуарних ґрат (тест Дж.Келлі) 169

5. Регіональна картотека людських відносин 171

6. Експериментальні кроскультурні дослідження 175 6.1. Лабораторний експеримент 175

6.2. Природний експеримент як засіб

дослідження міжнаціональних відносин 177

7. Формуючи та корегуючи методи в етнопсихології 180

Список літератури 183

Контрольні запитання 184

Розділ 2. ПРИКЛАДНА ЕТНОПСИХОЛОГІЯ 185

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЕТНОПЕДАГОПКИ 186

1. Народні системи виховання дитини як засіб

формування психіки 186

1.1. Новонародженість і раннє дитинство. Народні засоби

фізичного та психічного розвитку дитини перших років життя 186

2. Раннє та дошкільне дитинство. Народна гра як засіб психічного розвитку дитини 201

3. Підлітковий віх та юність. Психолого-педагогічне

значення народної обрядовості 2! 1

2. Народнопєдагогічіїі засоби етнічної специфікації свідомості 216

2.1. Внесок народної педагогіки у формування етнічної

специфіки свідомості дитини 216

2.2. Етнічні відмінності у психіці як результат народної педагогіки 227

Список літератури 260

Контрольні запитання 261

ЕТНОКОНФЛ1КТОЛОПЯ 262

1. Родинна етноконфліктологія 262

1. Родинні конфлікти за участю дітей 262

2. Родинні конфлікти серед дорослих членів сім'ї • 270

2. Позасімейні внутрішньоетнічні конфлікти:

народні рецепти розв'язання 276

1. Конфліктні ситуації на базі порушення статусу особи 276

2. Майнові та інші опосередковано-статусні

позародинні конфлікти 279

2.3. Традиційне весілля: етноконфліктологічний аспект 283

3. Міжетнічні зіткнення: народна «дипломатія» 296

1. Об'єктивні та суб'єктивні передумови міжетнічних зіткнень 296

2. Народні засоби запобігання та розв'язання

міжетнічних конфліктів 307

Список літератури 316

Контрольні запитання 317

Етнопсихологія

ЕТНОПСИХІАТР1Я 319

1. Історичні віхи етнопсихіатрії 321

2. Універсальне та культуроспецифІчне

при визначенні попятть психічної норми та патології 333

3. Уявлення про причини захворювання у різних культурах 336

4. Типи лікарів у різних культурах. Знахар і шаман як лікарі 341

5. Психопрофілактика та культура 347

1. Народні психопрофілактичні та психогігієнічні засоби 347

2. Сучасна психопрофілактика в кроскультуріюму аспекті 349

6. Уявлення про діагностику та діагностичні

процедури в різних народів 354

7. Етнічна специфіка клініки психічних хвороб 355

1. Неврози та неврозоподібні стани 355

2. Вплив культури на формування психопатичної особистості 359

3. Транскультурні дослідження алкоголізму та наркоманії 360

4. Регіональні відмінності в клініці шизофренії 364

5. Кроскультурпі дослідження ендогенної депресії 366

8. Вплив культури на способи лікування психічно хворих 370

1. Засоби лікування в народній медицині 370

2. Психотерапія шамана та психоаналіз 373

3. Західна і східна моделі психоаналізу 377

9. Особливості психічної патології у процесі акультурації 380 Список літератури 385 Контрольні запитання 386

ЕТНОПСИХОЛІНГВІСТИКА 388

1. Порівняльні дослідження взаємозв'язку мови і психіки;

основні факти та проблеми 389

2. Етнопсихолінгвистична проблематика та діяльнісна

концепція етн о психогенез у 396

Список літератури 406

Контрольні запитання 407

Розділ 1

ЗАГАЛЬНА ЕТНОПСИХОЛОГІЯ

РОЗВИТОК УЯВЛЕНЬ ПРО ПРЕДМЕТ ЕТНОПСИХОЛОГІЇ

13

РОЗВИТОК УЯВЛЕНЬ

ПРО ПРЕДМЕТ ЕТНОПСИХОЛОГІЇ

1. ЗАГІОЧАТКУВАННЯ ЕТНОПСИХОЛОГІЇ ЯК НАУКИ

У 1859 році приват-доцент кафедри загального мовознавства Берлін­ського університету Г.Штейнталь разом із філософом М.Лацарусом по­чали видавати спеціальний журнал «Психологія народів і мовознавство». У своїй програмній статті «Думки про народну психологію» вони ого­лосили про зародження нової науки — науки про пізнання народного духу. Відтоді етнопсихологія почала нелегкий шлях розвитку, завойовую­чи нові країни і наукові напрямки, висуваючи та відкидаючи окремі гіпо­тези й цілісні теоретичні концепції, вдосконалюючи систему понять і розроблюючи нові методи дослідження.

Який же зміст вкладали засновники психології народів у це поняття? Вони вважали, що існує два різновиди наук: одні — вивчають природу, інші — дух. У природі діють одні закони — механічні принципи, закони кругообігу, в духовній сфері — інші. Тільки духу властивий прогрес, бо дух постійно творить щось, втілюючись у своїх продуктах. Однією з наук, що вивчають дух, є народна психологія. «її завдання — дослідити спе­цифічні способи життя й форми діяльності духу в різних народів». Вона має встановити психологічну сутність народного духу та його актив­ності, відкрити закони, за якими відбувається внутрішня духовна діяльність етносів, дослідити засади, причини й передумови виннкнен-ня, розвитку й зникнення різних етносів.

Згідно з уявленнями Лацаруса і Штейнталя, народна душа має не­змінну субстанцію — дух племені, від якого й залежить її діяльність, а отже, історія народу. У їхній концепції народний дух не набуває конк­ретних рис, а є напівмістичним абстрактним феноменом.

Учені вважали, що народна психологія як наука складається з двох частин — абстрактної та конкретної. Перша, тобто народно-історична психологія, має відповісти на питання, що є народний дух, яка його струк­тура та найбільш загальні закони розвитку, безвідносно до конкретних

народів. Друга — психологічна етнологія — досліджує окремі народи як прояв цих загальних законів у дії. Джерелом пізнання в народній психо­логії є «продукти» народного духу — мова, міфи, характер, релігія, зви­чаї та історія етносу.

Отже, Лацарус і Штейнталь намагалися вибудувати цілісну систему уявлень про нову науку — народну психологію, систему, яка мала бага­то методологічних недоліків; найсуттєвішим було ідеалістичне тракту­вання народного духу, надання йому субстанційного характеру, що зро­било його позаісторичним і напівмістичним утворенням.

Другу серйозну спробу створити етнічну психологію зробив видат­ний німецький вчений, засновник експериментальної психології — Вільгельм Вундт. «Душа народу», в уявленнях вченого, це не проста сума душ окремих людей, а їхній специфічний взаємозв'язок і взаємодія, Що й створює нові, специфічні явища із своєрідними законами. Вони й є об'єк­том народної психології.

З погляду Вундта, народний дух — це вищі психічні процеси, що ви­никають у процесі спільного життя членів етносу, сукупний зміст душев­них переживань, відчуттів, прагнень. Дослідник заперечував ідею не­змінної субстанційності народної душі Лацаруса й Штейнталя, що було безперечним прогресом порівнянно з його відомими попередниками.

Народний дух вивчається за допомогою аналізу конкретно-історич­них продуктів культури народів: мови, міфів і звичаїв. Цей троїстий набір для автора не випадковий, бо за аналогією зі своїми уявленнями про інди­відуальну психологію він і народну психологію намагається звести до троїстої структури: розуму (Його аналогом у народній душі є мова), по­чуттів (міфи) та волі (звичаї). Мова, за Вундтом, — початок і основна рушійна сила поезії та науки — містить загальні форми всіх уявлень на­роду, закони їхнього зв'язку; міф — основа релігії — вміщує в собі первісні народні уявлення, зумовлені почуттями та прагненнями; звичаї — це мо­ральні принципи, шо визначають напрямок дії, волі та бажань.

Концепцію В.Вундта разом з концепцією Лацаруса і Штейнталя час­то об'єднують, включаючи до одного напрямку — психології народів. У сучасній літературі зазначається, що в межах цієї течії було поставле­но численні проблеми етнічної психології, але через певні методологічні спрощення й недоліки цей напрямок загалом не виконав своїх завдань. Водночас варто наголосити, що це був перший напрямок, у межах якого намагалися створити цілісну систему етнопсихологічних уявлень, упер­ше означити предмет і методи науки, напрямок, що створив засади для становлення й розвитку етнічної психології наступними поколіннями.

РОЗВИТОК УЯВЛЕНЬ ПРО ПРЕДМЕТ ЕТНОПСИХОЛОГІЇ

14

Розлі.ч І ЗАГАЛЬНА ЕТНОПСИХОЛОГІЯ

2. ЕТНОПСИХОЛОГІЯ В США

В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XX СТОРІЧЧЯ

На початку XX сторіччя центр етнопсихології перемістився в США, де її виникнення було пов'язане з іменем Ф.Боаса. У 1910 році він висту­пив на ювілеї Кларкського університету, де були присутні З.Фрейд, К.Юнг та інші відомі дослідники того часу, з доповіддю «Психологічні пробле­ми антропології», яка справила на багатьох велике враження і привер­нула увагу вчених і громадськості до етнопсихологічної проблематики. Праці учнів Ф.Боаса — М.Мід, Р.Бенедикт та ін. — заклали фундамент школи, відомої у світі під назвою «культура і особистість». Провідну роль в ній згодом почав відігравати А.Кардинер.

Ця школа почала реально існувати наприкінці 20-х — початку 30-х років, зінтегрувавши і надавши нового звучання ідеям Ф.Боаса, з одно­го боку (зокрема, ідеям культурного детермінізму: характер формується в результаті виховання), та положенням фрейдизму, з іншого (зокрема, положенню про те, що різні культурні типи особистості є результатом обмежених варіацій на підґрунті універсальних, інваріантних законо­мірностей індивідуального розвитку, зосередження особливої уваги на сексуальній сфері тощо). Від попередників-етнопсихологів вона відрізня­лася:

■ поверненням до індивідуальної психології, розробкою поняття «осо­бистість» як первинної одиниці, що зумовлює структуру цілого;

• особливою зацікавленістю процесом формування особистості в ранньому дитинстві;

* особливою увагою до сексуальної сфери і перебільшенням її зна­ чення.

Основними теоретичними питаннями, що тоді розглядалися, були вивчення національного характеру, проблема розуміння та співвідношен­ня норми і патології в різних культурах, аналіз значення раннього дос­віду дитинства для формування особистості.

У школі було запропоновано теоретичну схему, яку можна подати в такому вигляді:

Первинні інститути —» Базова особистість —> Вторинні інститути

Поняття первинних інститутів ототожнювалось з раннім досвідом дитинства і зводилося до режиму годування немовлят, способів купан-

15

_ня, особливостей сповивання, заколисування і взагалі поводження з ди­тиною протягом перших років ЇЇ життя. Вважалося, що вироблені пев­ною культурою впродовж століть і усталені первинні інститути пород­жують таку особистість, яка відповідає цій культурі і потрібна для її продовження. Така особистість дістала назву «базової», нерідко її ото­тожнювали з поняттям національного характеру. Вважалося, що осо­бистість повністю та остаточно формується в ранньому дитинстві і зас­тигає в цьому стані назавжди — так культура впливає на особистість. З іншого боку, втілення потреб базової особистості у формах мистецтва, релігії тошо (у психоаналізі все це трактувалося як певні засоби психо­логічного захисту, сублімації) відповідало поняттю вторинних інститутів і пояснювало, як особистість впливає на культуру.

Впровадження цих ідей на рівні конкретного дослідження можна про­ілюструвати на прикладі відомого представника школи «культура і осо­бистість» Д.Горера. Звернувшись до проблеми російського національ­ного характеру, дослідник вивчив практику поводження з малюками у росіян і дійшов висновку, що найголовнішими рисами їхнього характе­ру є пасивність, інертність, безініціативність. Свій висновок учений ар­гументував, зокрема, тим, що традиційний догляд за немовлям передба­чав специфічний (дуже тугий) спосіб сповивання (у російській культурі навіть існував спеціальний сповивач — «свивальник»). Дитина, сповита у такий спосіб, зовсім не могла рухатися і взагалі проявляти будь-яку ініціативу, а оскільки так сповивали довго, то раннім її досвідом дійсно було обмеження будь-якої активності, що й певною мірою позначалося, як вважав Д.Горер. на її майбутній дорослій психічній діяльності та по­ведінці (пізніше критики назвали таку аргументацію «пелюшковим де­термінізмом»).

Численні критики цієї школи наголошували на багатьох спрощеннях дійсності, характерних для її послідовників, як-то:

• фаталістичне трактування ролі раннього дитинства в розвитку особистості;

• зведення складних процесів соціалізації до окремих елементів дог­ ляду за дитиною;

• абсолютизація міжкультурних і недооцінка внутрішньокультур- пих відмінностей між особами;

' ідея єдиної для всього суспільства структури особистості й ото­тожнення її з національним характером тощо.

Критичні зауваження щодо багатьох теоретичних положень і кон­кретних емпіричних досліджень спонукали представників школи певною мірою переглянути окремі Ідеї. Зокрема, центральне поняття «базова

16

ніліл 1. ЗАГАЛЬНА ЕТНОПСИХОЛОГІЯ

РОЗВИТОК УЯВЛЕНЬ ПРО ПРЕДМЕТ ЕТНОПСИХОЛОГІЇ

17

особистість» було доповнене поняттям «модальна особистість», що дало змогу диференціювати оптимальну для умов даної культури структуру особистості, якої вимагає соціум, та реально виявлені а спостереженнях та експериментах статистично переважаючі конфігурації структури осо­бистості (див. гл. «Категоріальний апарат етнопсихології» п. З.2.).

Після другої світової війни спостерігалася тенденція переходу від широких емпіричних досліджень до побудови узагальнюючих теоретич­них концепцій. Значну роль в цьому відіграла монографія Хонігмана «Культура та особистість» (1954), у якій було зроблено спробу предста­вити однойменний напрямок у вигляді методологічної основи етнопси­хології США.