Розділ 3 технології менеджменту та інженерії знань

• Класифікація методів практичного видобування знань

• Комунікативні методи видобування знань

• Текстологічні методи видобування знань

Розглянуто практичні методи одержання знань, їхню класифі­ка­цію та принципи використання. Спочатку детально описано комуніка­тивні методи, а потім текстологічні методи видобування знань.

3.1. Класифікація методів практичного видобування знань

Детально розглянувши у попередньому розділі теоретичні ас­пекти інженерії знань, однак, в явному вигляді не ви­значено, яким практичним методом можна одержати ці знання. У неявному вигляді передбачалось, що це деяка взаємодія інженера зі знань та експерта, що відбувається у процесі безпо­середнього живого спілкування. Про­те, це не єдина форма одержання знань, хоча достатньо поширена. У працях [27, 96] йдеться про близько 15 ручних (неавтоматизованих) методів видобування і понад 20 автоматизованих методів одер­жання і формування знань.

Рис. 3.1 ілюструє запропоновану класифікацію методів ви­добу­вання, в якій використовуються найвживаніші терміни, що дасть змогу інженерам зі знань залежно від конкрет­ної задачі та ситуації обрати метод, який найбільш влаштовує.

Рис. 3.1. Класифікація методів видобування знань

Із запропонованої схеми класифікації видно, що основний принцип поділу пов’язаний із джерелом знань.

Комунікативні методи видобування знань охоплюють ме­тоди та процедури контактів інженера зі знань з безпосереднім джерелом знань – експертом, а текстологічні об’єднують ме­тоди ви­добування знань з документів (методик, посібників, інструкцій) та спеціальної літератури (статей, монографій, підручників).

Поділ цих груп методів на верхньому рівні класифікації не означає їх антагоністичності, зазвичай інженер зі знань комбінує різні методи. Наприклад, спочатку вивчає літерату­ру, після цього спілку­ється з експертами, або навпаки.

Водночас комунікативні методи також можна поділити на дві групи: активні та пасивні. Пасивні методи передбачають, що головна роль у процедурі видобування, передається експер­ту, а інженер зі знань лише складає протокол міркувань екс­перта під час його реальної роботи з прийняття рішень або записує те, що, на його думку, варто самостійно розповісти у формі лекції. В активних методах, навпаки, ініціативу подає інженер зі знань, який активно контактує з експертом різноманітними способами – в іграх, діалогах, бесідах за круглим столом тощо.

Ще раз наголосимо на тому, що активні та пасивні методи можуть чергуватися навіть у межах одного сеансу видобуван­ня знань. Наприклад, якщо інженер зі знань сором’язливий і не має великого досвіду, то спочатку він може використову­вати пасивні методи, а поступово, краще знайомлячись з екс­пертом, захоплювати ініціативу і переходити в “наступ”.

Пасивні методи на перший погляд достатньо прості, але на­справді вимагають від інженера зі знань вміння чітко аналізувати потік відомостей від експерта і виявляти в них значущі фрагменти знань. Відсутність зворотнього зв’язку (пасивність інженера зі знань) значно зменшує ефективність цих методів. Саме цим пояснюється їх допо­міжне значення за ак­тивних методів.

Активні методи можна поділити на дві групи залежно від кіль­кості експертів, які віддають свої знання. Якщо їх більше ніж один, то доцільно, окрім індивідуальних контактів з кож­ним, застосовувати ще й метод групових обговорень предметної області. Такі групові методи зазвичай активізують міркування учасників дискусії та дають змогу виявляти достатньо нетри­віальні аспекти їх знань. Водночас, інди­відуальні методи сьогодні залишаються головними, оскільки така делі­катна процедура, як “видобування знань”, не може відбуватись із зайвими свідками.

Окремо варто сказати про ігри. Ігрові методи зараз широко вико­ристовують в соціології, економіці, менеджменті, в педа­гогіці для підготовки керівників, вчителів, лікарів та інших спеціалістів. Гра – це особлива форма діяльності та творчості, де людина стає розкутою і почувається дещо вільніше, ніж у звичайній трудовій діяльності.

На вибір методу впливають три фактори: особисті риси інженера зі знань, особисті риси експерта і харак­теристика предметної області.

Одна з можливих класифікацій людей за психологічними харак­теристиками ділить всіх на три типи:

• мислитель (пізнавальний тип);

• співбесідник (емоційно-комунікативний тип);

• практик (практичний тип).

Мислителі зорієнтовані на інтелектуальну роботу, навчан­ня, тео­ретичне узагальнення і мають такі характеристики когнітивного стилю, як полінезалежність і рефлективність (див. попередній розділ).

Співбесідники – це комунікабельні, відкриті люди, готові до спів­­праці.

Практики надають перевагу діям, а не розмовам, добре реа­лізують задуми інших, спрямовані на результативність роботи.

Для характеристики предметних областей можна запропо­нувати таку класифікацію:

• добре документовані;

• середньо документовані;

• слабко документовані.

Ця класифікація пов’язана зі співвідношенням двох видів знань Z₁ та Z₂, де Z₁ – це експертне “особисте” знання, а Z₂ – матеріалізоване у книгах “загальне” знання в певній конкретній області. Якщо подати знання Z_ПО предметної області як об’єднання Z₁ і Z₂, тобто Z_ПО = Z₁Z₂, то рис. 3.2 на­глядно ілюструє запропоновану класифі­кацію.

Рис. 3.2. Класифікація предметних областей

Крім того, предметні області можна поділити за критерієм струк­турованості знань. Під структурованістю розу­мітимемо ступінь теоретичного осмислення і виявлення основних закономірностей та принципів, що діють у певній предметній області. І хоча ЕС тра­диційно застосовують у слабко структурованих предметних областях, зараз спостерігаємо тенденцію розширення сфери проникнення екс­пертних систем. За ступе­нем структурованості знань предметні області можуть бути:

• добре структурованими – з чіткою аксіоматизацією, широким застосуванням математичного апарату, сталою термінологією;

• середньо структурованими – з визначеною терміно­логією, теорією, яка розвивається, та явним взаємозв’язком між явищами;

• слабко структурованими – з розмитими визначеннями, багатою емпірикою, прихованими взаємозв’язками, з вели­кою кількістю “білих плям”.

Введені в цьому параграфі класифікації методів та предмет­них областей допоможуть інженеру зі знань, чітко визначивши свою предметну область, співвіднести її з запропонованими ти­пами і обрати такий метод чи групу методів видобування знань, які найбільш під­ходять. Проте, скоріш за все, реальна робота повністю заперечить його вибір, і виявиться, що його добре до­кументована область насправді є слабко документованою, а ме­тод спостережень треба негайно замінити іграми. Такою є реа­льна важкість процедури видобування знань.