2. Моделі економічного зростання

Однак питання про можливість такої рівноваги залишається відкритим. Однозначної відповіді на це питання не існує. Неокласична та неокейнсіанська школи виходять з різних припущень при побудові моделей економічного зростання та отримують різні висновки відносно стабільного рівноважного зростання.

Найпростішими неокейнсіанськими моделями економічного зростання вважаються моделі Євгена Домара, Рональда Харрода.

Модель Е. Домара досліджує двояку роль інвестицій в збільшені сукупного попиту та у збільшені виробничих потужностей сукупної пропозиції у часі.

В економічній літературі модель економічного зростання Е.Домара та Р.Харрода часто розглядають як одну модель, яка має назву Харрода-Домара. Однак, не дивлячись на їх схожість, вони в значній мірі відрізняються одна від одної як об’єктом дослідження, так і своїм економічним значенням.

Домар висунув проблему забезпечення повної зайнятості у довгостроковому періоді, розширив умови короткострокової кейнсіанської рівноваги на терміновий період.

Модель Е.Домара, запропонована наприкінці 40-х р.р. ХХ ст., виходила з наступних передбачень:

• В моделі представлені лише ринок благ, який збалансований;

• Взаємозамінність факторів виробництва відсутня;

• На ринку праці існує надлишок пропозиції, яке викликане негнучкістю цін;

• Вибуття капіталу відсутнє, середня продуктивність капіталу та норма заощаджень стабільні;

• Випуск залежить лише від одного ресурсу – капітал.

При прийняті передумов для підтримки рівноваги та повної зайнятості на ринку благ необхідно постійно збільшувати обсяг інвестицій заданим темпом. Таким чином, Е. Домар у своїй моделі використав концепцію мультиплікаційного ефекту інвестицій.

Модель Харрода виходить з рівнянь, які відображають функціональні зв’язки в економіці, та аналіз психологічних мотивів поведінки підприємців. Ця модель розроблена раніше (у 1939 році), ніж модель Домара, однак Харрод поставив задачу: заложити основи загальної теорії економічного зростання.

В моделі представлений лише ринок благ. Однак ця модель має ряд особливостей:

• В модель включена ендогенна функція інвестицій, на відміну від екзогенно заданих інвестицій Домара;

• Величина капіталоємності постійна;

• Поведінка підприємців залежить від їх очікувань відносно попиту на товари і послуги.

Обсяг попиту на інвестиції визначається на основі принципу акселератора. Сукупний попит та товари та послуги визначається на основі інвестиційного попиту та концепції мультиплікатора. Харрод визначає “гарантований” темп зростання, оскільки, на його думку, саме він гарантує:

• Повне використання існуючих виробничих потужностей (капіталу);

• Розвиток економіки по рівноважній траєкторії;

• Оправдання очікувань підприємців відносно сукупного попиту.

В реальній практиці відбувається відхилення між фактичним та гарантованим темпами зростання, тому Харрод ввів поняття “природного” (максимально можливого) темпу зростання капіталу, котрий забезпечує повну зайнятість при зростанні пропозиції праці, тобто природний темп зростання дорівнює темпу зростання трудових ресурсів.

Стан економічної кон’юнктури визначається співвідношенням між значеннями гарантованого та природного темпів зростання.

Якщо природний темп зростання національного доходу відстає від гарантованого, то очікування підприємців відносно темпів зростання не оправдуються, і можливі два варіанти розвитку економіки:

• Фактичний темп зростання дорівнює гарантованому. В цьому випадку економіка буде динамічною і рівномірно розвиватиметься при наявності кон’юнктурному (циклічному) безробіттю.

• Фактичний темп зростання перевищує гарантований. Тоді надлишок трудових ресурсів буде стимулювати зростання інвестицій, викликаючи бум, фактичний темп приросту національного доходу перевищить очікуємий.

Динамічна рівновага в умовах економічного зростання в моделях Е.Домара та Р.Харрода нестабільна. Тому виникає необхідність державного регулювання економіки. Оскільки в моделі Домара параметри середньої продуктивності капіталу, а в моделі Харрода параметр акселератора визначаються розвитком техніки, то держава повинна впливати на граничну схильність до заощаджень методами грошово-кредитної політики.

Недивлячись на спрощений вигляд цих моделей їх результати можуть бути використані для аналізу національної економіки. Параметр граничної схильності до заощаджень може бути використаний при виборі стратегії розвитку з метою максимального наближення до рівноважної траєкторії зростання національного доходу або вибору максимального інтервалу часу для досягнення заданого рівня національного доходу.

Модель економічного зростання Р.Солоу – неокласична модель економічного зростання, яка виявляє механізм впливу заощаджень, зростання трудових ресурсів та науково-технічного прогресу на рівень життя населення та його динаміку.

Ця модель була розроблена у 1956 р. та призначена для дослідження рівноважних траєкторій економічного зростання; вона показує взаємозв’язок між заощадженнями та накопиченням капіталу.

Це проста односекторна модель економічної динаміки, де представлені лише домогосподарства та фірми.

Солоу показав, що нестабільність динамічної рівноваги в моделях Домара та Харрода є наслідком невзаємозамінності факторів виробництва. Модель побудована на наступних передумовах неокласичної школи:

• Досконала конкуренція на ринках факторів виробництва та повна зайнятість;

• Гнучкість цін на ринку благ;

• Постійна віддача від масштабу;

• Продуктивність капіталу зменшується;

• Постійна норма вибуття капіталу.

В основі моделі Солоу лежить “золоте правило” накопичення капіталу Е.Фелпса, відповідно якому споживання на душу населення в умовах зростаючої економіки досягається максимум в той момент, коли граничний продукт капіталу встановиться рівним темпу економічного зростання.

Оптимальна норма накопичення капіталу, відповідає “золотому правилу”, забезпечує рівноважне економічне зростання з максимальним рівнем споживання.

Визначить запас капіталу, який відповідає “золотому правилу”, - це значить вирішити проблему оптимальної норми накопичення капіталу.

Розглянемо перший варіант розвитку економіки. Зниження норми накопичення призводить до збільшення рівня споживання та скороченню обсягів інвестицій. При цьому економіка виходить із стану рівноваги. Новий стан рівноваги буде відповідати “золотому правилу” з більш високим рівнем споживання, оскільки вихідний запас капіталу дуже високий, при скороченні доходу та рівня інвестицій.

Другий варіант – потребує відповідального вибору політики, оскільки прийняте ними рішення впливає на життєві інтереси різних поколінь. Зростанні норми накопичення призводить до зниження споживання та зростанню інвестицій. По мірі накопичення капіталу виробництво, споживання та інвестиції починають зростати до досягнення нового стабільного стану з більш високим рівнем споживання. Однак високому рівню споживання буде попереджати перехідний період з зменшенням споживання. Цей період може охопити життя цілого покоління, отримати плоди від нього можуть лише майбутні покоління.

Ключова ідея в моделі Солоу заключається в тому, що економічне зростання повинне здійснюватися за рахунок науково-технічного прогресу, а не за рахунок збільшення капіталовооруженості.