Тема 3 розвиток національних економік країн європейської цивілізації в системі світового господарства під впливом науково-технічної революції (друга пол. Хх ст.)

• Наслідки Другої світової війни. Повоєнна економіка світу.

• Основні тенденції розвитку світового господарства в другій пол. ХХ ст.

• Нові економічні лідери – США, ФРН, Японія.

• Еволюція неокласичних ідей. Неокласична концепції ринку.

• Загальна характеристика неолібералізму.

• Англійська (лондонська) школа неолібералізму.

• Німецький ордолібералізм

• Французька (паризька) школа неолібералізму

Друга світова війна стала найбільшою економічною катастрофою ХХ ст. У неї було втягнуто понад 60 держав і більше ніж 4/5 населення планети. Майже всі країни-учасниці вийшли з війни економічно виснаженими. За роки війни загинуло 55 млн. чоловік, 100 млн. залишились каліками, знищено національного багатства на 316 млрд. дол., цілком дезорганізований транспорт, промислове виробництво, в порівнянні з довоєнним, скоротилось більш, ніж на 1/3, занепало сільське господарство, скоротився життєвий рівень населення. Негативним чинником став підрив національних валют. Країни, які воювали, фінансували свої видатки за рахунок збільшення кількості паперових грошей та емісії державних позик. Відразу після війни ситуація ще більше погіршилася, так як відбудова господарства фінансувалась за рахунок випуску нових грошей. Все це призводило до зростання інфляційних явищ. В ряді країн після війни було проведено грошові реформи, а в 1949 р. проведена загальна девальвація європейських валют стосовно долара і повоєнній інфляції настав кінець. Протягом 25 років ціни росли помірно.

США, уміло використовуючи кон’юнктуру, що склалася в роки війни, подвоїли обсяг промислового виробництва, а чистий прибуток корпорацій навіть потроїли. В Швеції та Швейцарії також зріс ВВП. До того ж швейцарські банки зберігали нацистське золото, що зіграло не останню роль в перетворенні цієї країни у світовий банківський центр.

Крах японської і німецької колоніальних імперій, а також послаблення метрополій Англії, Голландії, Франції підвищили шанси на досягнення незалежності. Протягом 20 повоєнних років колоніальні імперії припинили своє існування.

У 1944 р. у Бреттон-Вудсі (США) відбулась міжнародна фінансова конференція, в роботі якої взяли участь 45 дійсних і асоційованих членів ООН, а також міністри фінансів 16 країн. На основі підписаних угод було створено Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку. Завданням цих інститутів декларувалися гарантування стабільності обмінних курсів валют (фіксовані курси валют встановлювались стосовно долара, долар США стосовно золота (1:1).

У липні 1947 р. в Парижі було створено Організацію європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), завданням якої було вироблення спільної програми відбудови Європи.

У червні 1947 р. держсекретар США генерал Дж. Маршалл запропонував план допомоги європейським державам, що включав заходи щодо подолання розрухи, стабілізації фінансів, зниження напруги у політичній сфері (утверджено Конгресом в 1948 р.)

На перший план виходить програма співробітництва (а не постачання сировини і товарів першої необхідності), яка повинна була базуватись на таких критеріях, як більша самоокупність економічного відродження Європи, підвищення віддачі від американської допомоги та відповідність до чергового оновлення технологічної бази. План Маршалла передбачав відмову від націоналізації промисловості, свободу підприємництва, зниження митних тарифів.

За чотири роки реалізації плану Маршалла (1948-1951) 16 європейських країн отримали від США допомогу у розмірі 17 млрд. дол. Понад 2/3 цієї суми отримали ФРН, Великобританія, Франція, Італія. Американський експорт зріс на 60%, європейський – на 50%. Виробництво найважливіших видів промислової продукції зросло в Європі на 60 – 200%. У 1951 р. європейський ВВП на 15% перевищив довоєнний.

Радянському Союзу також було запропоновано взяти участь у плані Маршалла, але Сталін зробив грубу політичну помилку, відхиливши пропозицію допомоги, втягнувши країну в 45-річне протистояння з економічно більш сильним супротивником.

План Маршалла був однією з найбільш успішних економічних програм в історії і досяг поставлених цілей:

• економіка країн Західної Європи була відбудована;

• європейські країни змогли погасити зовнішню заборгованість;

• вплив комуністів та СРСР було послаблено;

• США отримали великий ринок збуту;

• було відновлено і зміцнено європейський середній клас – гарант політичної стабільності і стійкого розвитку.

Програма аналогічного плану була розроблена для Японії („зворотній курс” Доджа-Макартура). На відміну від плану Маршалла, програма Доджа не передбачала надання Японії потужної фінансової допомоги, а робила ставку на повернення до ліберальних цінностей і запуску механізму вільної конкуренції. Було розпущено дзайбацу – феодально-мілітаристські клани-корпорації, проведено демонополізацію економіки, оголошено свободу торгівлі, здійснено земельну реформу, введено ліберальне трудове законодавство, проведено податкову реформу.

В Японії довоєнний рівень було досягнуто тільки в 1954 р., але протягом 15 років економіка в середньому росла на 11%, що є абсолютним рекордом в історії світової економіки.

У результаті соціально-економічних перетворень у США в період Великої депресії, а в Західній Європі – повоєнного відновлення за планом Маршалла сформувався принципово новий тип відносин між основними соціальними прошарками (праці, інтелекту і капіталу). Формувалося соціальне ринкове господарство, для якого стало характерним:

- масове виробництво споживчих товарів;

- подолання антагонізму інтересів праці і капіталу на основі зростання частки заробітної плати у ВВП і участі робітників у прибутках компаній, через володіння акціями;

- зберігання і розвиток інституту приватної власності як базового економічного інституту суспільства;

- обмеження найбільш руйнівних форм конкуренції при зберіганні конкуренції і механізмів ринкового ціноутворення в якості основних елементів підприємницької економіки, що забезпечують стійкий економічний ріст;

- утвердження значної ролі державного регулювання економіки і соціальної сфери;

- досягнення принципової соціальної згоди в суспільстві на основі широких соціальних програм, що гарантують більшості населення рівні економічні права.