III. У залежності від платника:

1) податки з юридичних осіб;

2) податки з фізичних осіб;

3) змішані податки.

IV. У залежності від форми обкладення:

1) прямі (прибуткові майнові) - податки, що стягуються у процесі придбання й акумуляції матеріальних благ. Сплачуються виробником або власником та впливають на економічний стан платника податку.

Прямі податки підрозділяються на:

■ особові, що сплачуються платником податків за рахунок їх залежності від доходу (майна) і враховують платоспроможність платника;

■ реальні - податки, що сплачуються з майна, в основі яких лежить не реальний, а передбачуваний середній дохід від майна;

2) непрямі - податки, що стягуються у процесі витрати матеріальних благ, визначаються розміром споживання, включаються у вигляді надбавки до ціни у процесі реалізації товару і сплачуються споживачем та за своєю суттю є податком з обороту. За непрямого оподатковування формальним платником є продавець товару, робіт, послуг, що виступає посередником між державою і споживачем товару. Споживач являє собою платника реального.

Саме критерій збігу юридичного і фактичного платника є одним з основних за розмежування податків на прямі і непрямі.

V. У залежності від способів стягування:

1) часткові - встановлюють розмір податку для кожного платника окремо, що враховує майновий стан платника і його можливості сплати;

2) розкладові - податки, які нараховуються на цілу корпорацію платника, що самостійно здійснюють між собою розподіл податкового тягаря (місцеві податки).

VI. У залежності від характеру використання:

1) загального призначення - податки, використовувані на загальні цілі без конкретизації заходів або витрат, на які вони витрачаються, фактично, це і є дійсно податки;

2) цільові - податки (збори), зачислювані в позабюджетні цільові фонди і призначені для цільового використання.

VII. У залежності від періодичності стягування:

1)разові - податки, що сплачуються один раз протягом визначеного податкового часу за здійснення визначених дій. До цієї групи належать збори і мито;

2) систематичні (регулярні) - податки, стягувані регулярно, через визначені проміжки часу або протягом усього періоду володіння або діяльності платника.

VIII. У залежності від обліку податкового платежу:

1) податки, фінансовані споживачем (акциз, ПДВ);

2) податки, що включаються в собівартість.

3) податки, фінансовані за рахунок балансового прибутку, тобто прибутку до сплати податків (податок на рекламу);

4) податки, фінансовані за рахунок чистого прибутку, тобто прибутку після сплати податку (збір за використання національної символіки).

7.4. Загальна система оподатковування: державні і місцеві податки

Відповідно Податкового Кодексу України Україні встановлено загальнодержавні і місцеві податки.

Загальнодержавні - податки, встановлювані Верховною Радою України у Податковому Кодексі, діють на всій території України. Стаття 9 зазначеного Кодексу містить вичерпний перелік загальнодержавних податків і зборів.

Місцеві - податки і збори, перелік яких встановлено ВР України, а введення в дію цих податків здійснюється місцевими органами самоврядування або місцевими органами влади, що діють на території окремих регіонів.

Використання місцевих податків і зборів детально регламентується ВР України за визначеної волі місцевих органів самоврядування.

Верховна Рада України встановлює вичерпний перелік місцевих податків (ст. 10 Податкового Кодексу). При цьому виділяється закріплений перелік обов'язкових для введення на всій території України місцевих податків (п. 10.3). Таких платежів 3 з 5, тільки 2 встановлюються на розсуд органів місцевого самоврядування. Конституція України закріпила право введення податків за Верховною Радою, але в ст. 143 Конституції правом встановлення місцевих податків і зборів відповідно до закону наділено територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування. У розвиток конституційних положень у ст. 69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що органи місцевого самоврядування відповідно до закону можуть встановлювати місцеві податки і збори, які зараховуються до відповідних місцевих бюджетів. Таким чином, органи місцевого самоврядування мають право самостійно приймати рішення про введення місцевих податків, але відповідно до Податкового Кодексу.

Згідно з п.2 ст. 4 Податкового Кодексу податки і збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають.