6.3. Якість грунтів

6.3.1. Якість грунтів сільськогосподарського призначення

Грунти Черкаської області сформувалися в результаті трьох типів грунтотворення: дернового, підзолистого та болотного. Під впливом дернового процесу в області утворилися чорноземи, лучні і чорноземно-лучні грунти. Під покровом лісової рослинності проходить підзолистий процес ґрунтоутворення. На безкарбонатних материнських породах (пісках) під хвойним (сосновим) лісом утворюються дерново-підзолисті супіщані фунти. Під листяним лісом на карбонатних материнських породах утворюються сірі та світло-сірі опідзолені грунти. Зміна лісової рослинності на трав'янисту стала причиною формування темно-сірих та реградованих грунтів. В умовах знижених елементів рельєфу, на терасах річок при надмірній зволоженості виникли болотні, лучно-болотні та торфово-болотні грунти й торфовища. Окремо, при наявності солей в материнській породі або при близькому заляганні сильно мінералізованих підгрунтових вод, проходить процес засолення і солонцюватості грунтів. Часто грунтотворчі процеси змінювали один одного, що накладало відбиток на генетичні ознаки та фізико-хімічні властивості грунтів.

У сформованому грунтовому покриві області переважають чорноземи. В рільних землях їх - 841,7 тис. гектарів, що складає - 70,6% ріллі. Найбільше типових чорноземів - 531,1 тис. га, реградованих чорноземів - 195,6 тис.га, опідзолених - 115 тис. га. Це найбільш родючі грунти. За оптимального удобрення (1970 - 1990 рр.) вміст гумусу в них був - 4-4,3%, вміст фосфору та калію досягав оптимальних величин, що забезпечувало підвищений рівень живлення цими елементами. Важливим був факт близької до нейтральної кислотності грунтового розчину. За таких умов на цих грунтах без добрив можна було отримувати біля 30 ц/га зернових та біля 300 ц/га коренеплодів цукрових буряків. При відносно високій культурі землеробства застосування мінеральних добрив на чорноземах забезпечувало високі врожаї озимої пшениці й кукурудзи - 50 ц/га та цукрових буряків - 500 ц/га.

Значно меншим потенціалом родючості відзначаються опідзолені (лісові) грунти. Найбільш поширені серед них сірі та світло-сірі опідзолені, а також темно-сірі опідзолені фунти. При середньому вмісті фосфору та калію вони мають понижений вміст гумусу (2,5-3%) та підвищену кислотність грунтового розчину. Без застосування добрив врожайність зернових культур знаходиться в межах 20 центнерів, а цукрових буряків - до 200-220 ц/га. Однак ці грунти характеризуються високою віддачею врожаєм внесених добрив та хімічних меліорантів. Саме ці заходи дозволяють отримувати на сірих лісових грунтах врожаї на рівні врожаїв чорноземних грунтів.

Окремою агровиробничою групою в області представлені дерново-підзолисті супіщані грунти. Найбільший масив таких фунтів у Мошенській зоні Черкаського району. Ці грунти характеризуються найнижчим потенціалом родючості через дуже низький вміст всіх елементів живлення та органічної речовини (гумусу). Висока кислотність їх грунтового розчину ще більше ускладнює умови живлення сільськогосподарських культур. Без застосування добрив та хімічних меліорантів тут можна отримати 15-18 центнерів зерна низької якості, а просапні культури дають нерентабельні врожаї. Проте, при правильному застосуванні різних органічних та мінеральних добрив, вапнякових матеріалів продуктивність цих грунтів значно зростає.

Лучно-болотні, торфово-болотні грунти та торфовища, на яких регулюється водний режим, за своєю продуктивністю можуть бути рівними чорноземам, а врожайність окремих культур (овочеві, кормові) перевершувати їх. Ці грунти потребують особливої "агрохімічної" уваги, оскільки одні з них мають підвищений та високий вміст гумусу, але не мають вдосталь зольних елементів, інші, навпаки: мають фосфор та не мають потрібних кількостей органіки і калію. Різна й реакція грунтового розчину - від лужної до середньокислої. Тому вказані афохімічні фактори необхідно враховувати при веденні сільськогосподарського виробництва на гідроморфних грунтах.