- •Тема 1. Вступ до історії України. Стародавня доба
- •1.2. Періодизація, історіографія, джерела історії України
- •1.3. Дослов’янські поселення на території України
- •1.4. Походження, розселення та устрій східних слов’ян
- •Історичні джерела
- •Походження і розселення слов’ян
- •Звичаї слов’ян
- •2.1. Утворення Київської Русі, її державний устрій
- •2.2. Соціально-економічний розвиток і духовне життя Київської Русі
- •2.3. Монголо-татарська навала та її наслідки для Київської Русі
- •2.4. Галицько-Волинська держава – спадкоємиця Київської Русі
- •2.5. Історичне значення Київської Русі і її спадкоємниці – Галицько-Волинської держави
- •3.1. Загарбання українських земель Великим князівством Литовським і королівством Польським
- •3.2. Соціально-економічне життя в Україні в другій половині XIV–XVI ст.
- •3.3. Українські землі під владою Речі Посполитої
- •3.4. Початок українського національного відродження. Козацтво та його роль в суспільно-політичному житті українського народу, в боротьбі проти польського панування
- •4.1. Причини, характер, рушійні сили і періодизація національно-визвольної боротьби
- •4.2. Початок національно-визвольної боротьби українського народу під проводом б. Хмельницького
- •4.3 Утворення української козацької держави – Гетьманщини, її внутрішня і зовнішня політика
- •4.4. Становище в Гетьманщині після смерті б. Хмельницького, поділ України на Правобережну і Лівобережну
- •4.5. Боротьба за возз’єднання Української держави, за незалежність у 60-80-х роках XVII ст.
- •5.1. Антиукраїнська політика російського царизму. Посилення централізаторсько-шовіністичних тенденцій
- •5.2. Ліквідація царизмом гетьманщини і Запорізької Січі. Втрата українським народом останніх залишків автономії
- •5.3. Соціально-економічний розвиток українських земель наприкінці XVII–XVIII ст.
- •5.4. Антифеодальна боротьба селянства України: гайдамаччина, опришки, коліївщина
- •5.5. Приєднання до Росії Причорномор’я, Криму і Правобережної України
- •Тема 6. Українські землі в складі Російської та Австро-Угорської імперій (XIX – поч. Хх ст.)
- •6.1. Політичне і соціально-економічне становище українських земель у складі Російської імперії
- •Добування кам’яного вугілля, виплавка чавуну, заліза і сталі в Росії і на півдні України, млн. Пудів
- •Виробництво цукру в Російській імперії в 1893-94 рр. (тис. Пудів)
- •Структура промислового виробництва України 1912 р.
- •6.1.1. Суспільно-політичні рухи в Україні: декабристи, Кирило-Мефодіївське братство
- •6.2. Політичне і соціально-економічне становище українських земель у складі Австро-Угорщини
- •6.2.1. Суспільно-політичний рух у Західній Україні – Руська Трійця, „Просвіта”, нтш
- •6.3. Українські землі в роки Першої російської революції та світової війни
- •7.1. Лютнева революція в Росії та її вплив на Україну. Утворення і діяльність Української Центральної Ради
- •7.2. Українське питання на переговорах у Бресті. Відновлення влади Української Центральної Ради
- •7.3. Гетьманський режим: його внутрішня і зовнішня політика
- •7.4. Внутрішня і зовнішня політика Директорії. Посилення громадянської війни в Україні, боротьба проти її окупантів
- •7.5. Революційно-визвольний рух на західноукраїнських землях (зунр)
- •7.6. Утвердження Радянської влади в Україні. Уроки та причини поразки української національно-демократичної революції 1917–1920 рр.
- •8.1. Політичне і соціально-економічне становище України після завершення революції та громадянської війни
- •8.2. Відбудова народного господарства України на основі неПу
- •8.3. Входження України до складу срср. Обмеження суверенітету
- •8.4. Політика коренізації: українізація і розвиток національних меншин
- •8.5. Індустріалізація і колективізація в Україні: хід і наслідки
- •8.6. Політичні репресії в Україні, утвердження сталінського тоталітарного режиму
- •8.7. Політичне і соціально-економічне становище українських земель в складі Польщі, Румунії, Чехословаччини
- •9.1. Україна в європейській політиці на початку Другої світової війни
- •9.2. Входження Західної України до складу срср
- •9.3. Початок Великої Вітчизняної війни і окупація України гітлерівськими загарбниками та їх сателітами
- •9.4. Битва за визволення України, рух Опору
- •9.5. Наслідки Другої світової і Великої Вітчизняної війни для України
- •10.3. Соціально-економічний розвиток України в 60-80-х рр. Наростання кризових явищ
- •10.4. Суспільно-політиичне і духовне життя. Рух дисидентів в Україні
- •11.1. Україна і процес перебудови в срср
- •11.1. Україна і процес перебудови в срср
- •11.2. Проголошення України незалежною державою і шляхи її розбудови
- •11.3. Політичний розвиток України і духовне життя суспільства
- •11.4. Економічна криза в Україні та її наслідки. Програми нової економічної стратегії
- •11.5. Україна на міжнародній арені
7.3. Гетьманський режим: його внутрішня і зовнішня політика
29 квітня 1918 р. в Києві зібрався Хліборобський конгрес, в роботі якого взяли участь майже 8 тис. делегатів, переважно селян. Учасники конгресу рішуче засуджували політику Центральної Ради, її соціалістичні експерименти, вимагаючи поновлення приватної власності на землю та утворення міцної державної влади у формі історичного гетьманату. Присутні одноголосно проголосили П. Скоропадського гетьманом України. Того ж дня в соборі св. Софії єпископ Никодим миропомазав гетьмана. Отож Центральна Рада, проіснувавши тринадцять з половиною місяців, припинила своє існування. П. Скоропадський сконцентрував у своїх руках практично всю повноту влади, розпустив Центральну Раду й ліквідував Українську Народну Республіку: країна стала називатися „Українська Держава”. Гетьман оприлюднив два програмних документи – „Грамоту до всього українського народу” і „Закони про тимчасовий державний устрій України”. Демократична, республіканська форма правління (УНР) була замінена монархічною (Гетьманат), авторитарною. ЦР, Генеральний Секретаріат та їх органи на місцях ліквідовувалися. Заборонялася діяльність політичних партій лівого спрямування, припинялося видання демократичних газет, заборонялися вуличні демонстрації, мітинги і страйки. Поновлювалась приватна власність на фабрики, заводи, шахти, які передавалися колишнім володарям, поміщицьке землеволодіння. Разом з тим були зміцнені державний бюджет, українська валюта. Відновилося міське й земське самоуправління. Одним з найвизначніших досягнень гетьманату П. Скоропадського було енергійне національно-культурне будівництво. За дуже короткий час і в дуже складних умовах було відкрито майже 150 україномовних гімназій. У Києві та Кам’янці-Подільському постали українські університети. Почали працювати Українська Академія наук, національний архів, національна бібліотека. За безпосередньої участі академіка А. Кримського в Києві діяв Близькосхідний інститут. У жовтні 1918 р. засновано Київський інститут удосконалення лікарів як лікувально-навчальний заклад професійної спілки лікарів міста. Багато зробив гетьманський уряд і в царині зовнішній. Відносини з державами Центрального блоку залишалися головним пріоритетом зовнішньої політики. Разом із тим на відміну від Центральної Ради, Українська Держава прагнула до розбудови взаємин з радянською Росією, іншими новими державами, що виникли на теренах імперії Романових. Здійснювалися кроки, спрямовані на встановлення дружніх відносин із державами Антанти та нейтральними європейськими країнами. 14 червня 1918 р. був прийнятий закон „Про посольства і місії Української Держави”. Новий закон від 6 листопада 1918 р. поширив дислокацію українських консульських установ на 22 країни та окремі регіони. Що ж до дипломатичних зносин, то вони існували з 12 країнами Європи. Основний акцент робився на професійній підготовці, фаховому рівні, принциповості та патріотизмі працівників зовнішньополітичного відомства Української Держави. Міністрами закордонних справ Української Держави гетьмана П. Скоропадського були М. Василенко, Д. Дорошенко, Г. Афанасьєв. Європа і світ у цей період більше стали знати про Україну як незалежну, самостійну гетьманську державу. Однак у самій Україні П.Скоропадський не користувався авторитетом. Він не мав підтримки ні білогвардійських сил, ні більшовиків, ні лідерів більшості українських політичних партій. Дедалі складнішою ставала внутрішня обстановка. Розколовся Союз хліборобів-власників: менша його частина вимагала забезпечення незалежності України, більша ж – виступала за федерацію з Росією. Наростало невдоволення залежністю гетьманського уряду від німців. Основна маса селянства не підтримувала владу. Мало кому подобалася орієнтація П. Скоропадського на білогвардійську Росію, на монархію. Все це підготувало ‡рунт практично для загальнонаціонального невдоволення. На заклики лівих партій влітку 1918 р. по Україні прокотилася хвиля антигетьманського страйкового руху (зокрема припинили роботу близько 200 тис. залізничників), активізувалася селянська партизанська боротьба проти німецько-австрійських окупантів – основної опори гетьманського режиму. І політичні опоненти гетьмана скористалися такою ситуацією. В. Винниченко і С. Петлюра, керівники Української соціал-демократичної партії, заснували опозиційний Український національний союз. Свою роль відіграли тут і революційні події листопада 1918 р. в Німеччині, де була повалена монархія. 14 листопада 1918 р. політичні партії України створили в Києві верховний орган республіки – Директорію – для боротьби проти Гетьманату. До складу Директорії увійшли: В. Винниченко (голова), О. Андрієвський, А. Макаренко, С, Петлюра, Ф. Швець. 14 грудня 1918 р. війська Директорії вступили до Києва і П. Скоропадський зрікся влади та виїхав за кордон. Отже, поряд із серйозними помилками та прорахунками, про які вже йшлося, гетьманська держава зробила й чимало корисного. Це стосується насамперед науки і культури, зовнішніх зносин. Було встановлено українську грошову систему, засновано банки. Чималі досягнення зроблені у сфері підготовки національних кадрів. Дуже важливими були судові реформи. Виключного розмаху досягла українська видавнича справа. І все це, не забудьмо, відбулося в надзвичайно складних міжнародних і внутрішніх умовах протягом семи з половиною місяців 1918 р.